Версiя для друку Обговорити в форумi

Нещодавно у Вроцлаві в греко-католицькому Соборі Воздвиження Чесного Хреста відбувся концерт колядок у виконанні українського хору сакральної музики «Псалтеріон».
У програмі концерту прозвучали одні з найкращих величальних народження Сина Божого пісень: колядка «Бог Предвічний», яку найчастіше співають першою за святвечірнім столом, а наш геніальний поет Іван Франко називав її перлиною серед колядок, «Добрий вечір тобі», різдвяний гімн Джона Вейда «Прийдімо, всі вірні» («Adeste Fideles»), «Нова радість стала», «Одна зоря», «На Святвечір», «Ангели в небі» Олександра Кошиця, якого доля закинула далеко від Батьківщини, але друзям він часто писав: «Єдина моя надія, що держить мене на землі і дає сили жити, — це бути перед смертю дома, побачити милих друзів, мій дорогий Київ, мою Україну».
Цікаво, що саме хорову обробку Кошиця української колискової «Ой ходить сон коло вікон» у виконанні хору Кошиця за кордоном почув Джордж Гершвін, ця мелодія лягла в основу одного з найвідоміших у світі джазових стандартів «Summertime». Давайте не забувати, скільки видатних творів принесла світу українська культура! Як, наприклад, відомий на весь світ як «колядка дзвонів», перекладений багатьма мовами, навіть китайською, співаний хорами з оркестром, ансамблями, сучасними гуртами практично у кожній країні світу, саундтрек до найвідоміших фільмів, серіалів, мультфільмів — неперевершений «Щедрик» Миколи Леонтовича, якого теж змогли почути вдячні глядачі концерту.
На завершення прозвучала колядка, яка увібрала образи з народних пісень та колядок лемків «Тешуть теслі» на слова відомого поета, народженого на Лемківщині, Богдана-Ігоря Антонича.
В атмосфері душевності, культурної святості гості та хористи разом, душею і голосом, прославили народження Сина Божого!
Багато творів, виконаних на концерті, були в обробці диригента хору сакральної музики «Псалтеріон», композитора, автора пісень і священика — Богдана Дрозда. Ця людина є творцем, натхненником і наставником хору, який стрімко розвивається і все більше завойовує прихильність та любов слухачів. Запитаємо у Богдана-Мойсея про його шлях до Бога і музики.
— Отче Богдане, як сталося, що Ви опинилися в Польщі, Ви ж за походженням з української родини?
— Моїх предків переселили до Польщі під час акції «Вісла» у 1947 році. Завезли їх до моря в село, яке називалося до війни Цежне. 90 відсотків жителів були поляками, 10 — українцями. Там я і народився — через 16 років після акції «Вісла». В школі нас вчили українки. Я почував себе як вдома, поляки поважали наші традиції, свята, ми — їхні. На Святвечір завжди збиралася вся родина, це був незабутній ритуал: 40-50 осіб, кутя, колядки «Бог предвічний», «Святий Вечір», добре пам’ятаю, як усі плакали від тих слів: «Чи ви чули, люди, про тую новину? Закували у кайдани нашу неньку Україну»…
— Чи були у Вашій родині музиканти? Що пробудило таку любов до музики?
— Мій дід, мамин батько, — Антін Шиманський був диригентом хору в церкві, у мами був абсолютний слух, взагалі, з маминої сторони всі були музично обдаровані. Три сестри і брат, не знаючи нот, співали на чотири голоси. Я виховувався у світі гармонії. З батьківського роду музичний талант був у тата і бабусі. Надзвичайно вплинули на мою свідомість мамині колискові, її голос. Пізніше — оточення, освіта. Я закінчив школу у Легниці, де викладали мови, музику, танці, навіть основи балету. Був і хор, яким диригував обдарований музикант, віолончеліст Вроцлавського оркестру, сліпий професор Михайло Дуда (не мав одного ока, яке втратив від удару струни віолончелі, що обірвалась). Потім — навчання у семінарії Католицького університету у Любліні. Моїм наставником, який ввів мене у світ філософії, був отець, професор, один з кращих богословів на світі Чеслав Бартник. Саме завдяки йому через призму філософії я знов прийшов до всесвіту музики. Одним з визначальних днів мого життя було 9 червня 1987 року, коли відбулося моє свячення Іоанном Павлом ІІ на священика. Далі — навчання на факультеті музикології того ж університету, де я і почав самостійно компанувати. Щоденно був при інструменті, бо важливими для кожної професії є систематичність і самовіддана праця.
— Чому Ви обрали шлях священика?
— Кожен священик — вчитель, наставник, духівник, диригент людських душ. Мій старший брат Зенон — надзвичайно світла, обдарована людина, був священиком у Слубську, і справжньою трагедією у нашій родині стала його смерть у віці 28 років. У той час я вагався, чи вчитися в академії музичній, чи семінарії. Але однієї ночі, вже після «іспиту зрілості» — арматури до музичної академії, мені приснився упокоєний брат, його обличчя було впевнене, одухотворене, і він сказав мені: «Іди до семінарії». Після того я вже не вагався. Але як птах не може летіти з одним крилом, так любов до Бога і музика стали моїми крильми.
— Як приходить осяяння? Що стає мелодією, піснею? Творчі муки роблять життя легшим чи важчим?
— То є таємниця, містика… Творчість починається з думок, емоцій, переживань, здебільшого, на жаль, від болю — фізичного і душевного. Згадаймо, практично всі геніальні митці мали складну долю, смуток, гіркоту існування… Я не кажу про музику комерційну, а про вічну. Коли з’являється натхнення — треба його хапати! Мені грає в голові мелодія, це може бути кілька ноток, які потім розвиваються у музику. Я шукаю того звуку, без інструменту, тільки в своєму уявленні. Творчості без мук не буває, мистецтво і терпіння є синонімами, хто не терпить — той не є митцем. Терпіння, біль привели мене істинно до Бога, раніше була віра інтелектуальна, а тепер — Бог в моїй душі, серці, в усьому мені. Змінилося і ставлення до музики. Не стидаюся говорити, що через поганий стан здоров’я я трохи віддалився від компонування. Час втрачено, але після створення хору «Синтагма», «Псалтеріон», зустрічі з нашими талановитими хористами, репетиції, концерти — все це надає сили, натхнення і хочеться творити, жити, залишити слід на землі для нащадків.
— Розкажіть про працю диригента, роботу з хором, це ж дуже непросто, бо кожна людина — особистість, а підхід треба знайти до кожного.
— Були у моєму житті знакові події, які підкреслили усвідомлення мого шляху в музиці. Раз на місяць до академії приїжджав професор хорової музики європейського рівня Стефан Стулігрош. Студенти, серед них і я, повинні були диригувати твір. Після мого диригування професор сказав: «Зійди на бік!». Я здивувався, злякався, що зробив не так, але пан Стефан звернувся до мене: «В середу на концерті ти будеш диригувати!».
Я добре писав фуги різних епох, на четвертому році навчання кожен з учнів мав зааранжувати колядку, я підготував «Нова радість стала», яку ми виконували на концерті. Після того, як мій викладач, професор і диригент Казіміж Гурський заграв її, він сказав: «Що ти тут робиш, йди на композицію, ти маєш великий талант!». Ці дві події мали величезний вплив на моє творче усвідомлення.
Важлива справа для диригента, та й кожної людини: хочеш змінити світ — зміни себе. Раніше я був гострий на слова, нервовий, але з віком зрозумів, що найважливіше у хорі, колективі це — людина, кожен з нас. Тобто треба любити, шанувати одне одного, з кожним привітатися, обійняти. Спочатку ми, потім хор. Лагідність, любов, але і точність, дисципліна роблять своє. Я бачу, як хор розвивається, хористи один за одним тужать. Для українців, що приїхали з України і народилися тут, у Польщі, цей хор — віддушина. Вони приходять з любов’ю, багато хто каже, що відпочивають душевно, я вважаю це великою місією.
У 1997 році я заснував чоловічий хор «Синтагма», який мав багато концертів, записів, гастролей. Він виконував досить відому на весь світ, написану моїм братом, професором музичної академії у Лодзі, талановитим композитором Романом І. Дроздом і мною «Архієрейську літургію», яка була замовлена на 400-ліття Унії Берестейської. Також цю літургію записав знаменитий хор київської консерваторії «Браво». Зараз розвивається хор «Псалтеріон». Важливим є те, що ми маємо багато авторських творів, ми не дублюємо того, що співають усі, в цьому наш феномен, оригінальність.
Насамперед відчуваю себе українцем, але оскільки я народився, вчився у Польщі, польська культура теж мені дуже близька, особливо симфонічна музика, твори польських сучасних композиторів, насамперед Кшиштофа Пендерецького. Україна, український народ для мене так багато значать! В ім’я наших багатостраждальних геніїв — Шевченка, Стуса, Симоненка, Франка, Лесі Українки, Людкевича, Лятошинського, Березовського ми мусимо жити з вірою, силою, натхненням, бо ми — народ з великою культурою і нас ніхто ніколи не переможе!

Вікторія БРАНИЦЬКА

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #10 за 04.03.2016 > Тема "Душі криниця"