Версiя для друку Обговорити в форумi

Інша Росія...

У МОСКВІ ВШАНУВАЛИ ПАМ’ЯТЬ БОРИСА НЄМЦОВА

Вбивство Бориса Нємцова, яскравого і харизматичного, стало не просто людською трагедією, але і величезною втратою для російської опозиції. І це дуже сильно відчувається через рік, що минув після його загибелі. Той, хто планував убивство, розрахував ціль дуже точно. Ніхто не може його замінити. Але з іншого боку, це стало і головним болем для влади. Народний меморіал Нємцова навпроти Кремля — скільки його не знищувати, він знову і знову буде відновлюватися. І день цей — 27 лютого — для демократичної Росії назавжди особливий. У будь-який інший день і з будь-якого іншого приводу влада може відмовити будь-якій акції, тим більше, у центрі Москви. Але в цей день не наважується.

«БАНДЕРІВСЬКИЙ ШАБАШ»

Опозиція подавала заявку на Марш пам’яті Нємцова в Москві за торішнім маршрутом — від Китай-города повз Кремль і з покладанням квітів на місці вбивства на Нємцовім мосту. Справою «честі» (в лапках, тому що йдеться про честь в кремлівському розумінні) для влади було хоч в чомусь перешкодити опозиції, зробити не по її плану. Тому в узгодженні колишнього маршруту категорично відмовили. Але заборонити зовсім теж не наважилися — запропонували маршрут теж у самому центрі, звичний ще з тих пір, коли марші організовував сам Нємцов: від Пушкінської площі, Страсного бульвару до проспекту академіка Сахарова. Тут відбувалися наймасовіші марші наприкінці 2011 р. – на початку 2012 р., коли в Україні було тихо, і здавалося, що своїх клептократів Москва скине раніше. (Як же змінився світ з тих пір).
Але і тут не можна було не напаскудити. Нагадуючи опозиції, хто тут господар, мітинг після завершення ходи влада все ж заборонила.
Уже коли шикувалися колони на Страсному бульварі, проявилися перші цікаві деталі. По-перше, не було такого суворого огляду плакатів, розтяжок, як бувало раніше. Для України це дико звучить, але в Росії очі звично вихоплюють плакати, що викривають Пуйлостан або «РПЦ — це війна». Чому? Та тому, що за нинішніми свіжоспеченими російськими законами це небезпечно не тільки на мітингах (справа засудженого Ільдара Дадіна), а й у вигляді перепостів в акаунтах (зараз триває справа матері-одиначки з Єкатеринбурга Катерини Вологженінової). За творчого підходу прокуратури такі слова і тексти дуже легко підв’язуються під «образу» і «розпалювання».
Коли колони пішли маршем, виявилася ще одна дивина — відсутність організованих провокаторів: ні тобі козачків, ні НОДівцев (Национально-освободительное движение России — організація націонал-патріотичного спрямування, найактивніше допомагає силовикам в боротьбі з мітингами і пікетами). На цьому тлі жалюгідно виглядали поодинокі — «неорганізовані» — провокатори на кшталт пенсіонера хворобливого вигляду, що проник у центр колони і почав там вигукувати під українськими прапорами: «Куди ви йдете? Що ви робите? Ви що не бачите?.. Це бандерівський шабаш…». Його максимально акуратно взяли за шкірку і передали поліції, що дивилася на все з крижаним спокоєм, ніби їх подібні інциденти на затвердженому заході взагалі не стосуються.
До кінця ходи виявилися деякі зовсім нові особливості. Щоб люди після закінчення маршу не стояли ще якийсь час разом і не починали кричати малоприємні для влади гасла, проспект Академіка Сахарова, де хода закінчувалася, перекрили, розбили на ряд «рукавів», куди направляли учасників акції. І так велика хода, повноводна ріка протесту розбивалася на струмочки — в провулочки, в підземні переходи, до станцій метро, до зупинок іншого транспорту. Картина вийшла символічна. Так і в політичному житті країни — уже котрий рік влада з гебістською спритністю розділяє хвилю протесту на безліч безпечних для неї дрібних хвилювань. І виходить прибережна піна замість цунамі.

КОЛОНА ПОЛОЗОВА-САВЧЕНКО-ФЕЙГІНА

Ще кілька слів про різні колони ходи. Адвокати Марк Фейгін і Микола Полозов, як і обіцяли, організували свою колону з розтяжкою «Врятуйте Надію Савченко». Між ними стояла Віра Савченко.
Сюди ж підійшов Марк Гальперін. Під час традиційних суботніх пікетів його групи обличчя у нього зовсім інше — насторожене, зосереджене. Постійна готовність вступити в суперечку, відбити напад. А тут він був більш спокійний, усміхнений. Велика сила — бути серед однодумців. І не кількох десятків, а кількох десятків тисяч. Тоді кожен відчуває себе сильнішим. Саме тому влада й дозволяє подібні марші тільки у винятковому випадку. В опозиції їй потрібно загальне відчуття слабкості...
Адвокати Надії Савченко за час, що триває процес, стали постійними співрозмовниками. Ось і зараз хороший привід поговорити з ними. Фейгін і Полозов готуються до заключних днів процесу Савченко. Полозов щойно повернувся з Астрахані, де вирішувалося питання про умовно-дострокове звільнення Хайсера Джемілєва. У клопотанні, на жаль, було відмовлено. Також адвокат тримає руку на пульсі в справі Ахтема Чийгоза, якому «шиють» роль головного обвинуваченого в кримськотатарській «справі 26 лютого». За його словами, справу повернули на дорозслідування. Причому в інтересах обвинувачення, щоб знайти приводи зробити більш вагомим обвинувальний висновок цієї абсурдної справи (26 лютого 2014 року мітинг кримських татар не дозволив проросійським екстремістам розгойдати ситуацію в Сімферополі; саме внаслідок цього Кремлю довелося використовувати диверсантів для захоплення Верховної Ради АРК). Але мета захисту — використати цей час для пошуку доказів невинуватості Чийгоза та інших обвинувачених.
Адвокат також підтвердив побоювання з приводу правової «чорної діри», висловлені нещодавно Дмитром Сотниковим, адвокатом засудженого кримського майданівця Костенка. Ця ситуація виникає в зв’язку з вироками «російських судів» на території окупованого Криму. Їхня юрисдикція не визнається Україною, тому немає можливості надавати з її боку допомогу жертвам такого кривосуддя. Потрібно терміново щось робити для вирішення цієї колізії. І справа Костенка — не поодинокий випадок, зараз на підході досить багато подібних справ і нових обвинувачених.

«СЬОГОДНІ, ЯК І ТИСЯЧУ РОКІВ ТОМУ, ВСЕ ВИРІШУЄТЬСЯ В КИЄВІ»

На чолі всієї ходи лідери опозиції — Михайло Касьянов, Ілля Яшин. Після підготовленої доповіді про Рамзана Кадирова «Загроза національній безпеці» Яшин став упевненішим у собі, ще більш зібраним і сильним. Взагалі, тут багато добре знайомих облич. Знаменитий карикатурист Андрій Більжо – він за фахом лікар-психіатр, що дуже допомагає в його новій професії. Геннадій Гудков, кілька років тому незаконно вигнаний з Держдуми. Сергій Алексашенко, який був міністром економіки в одному з колишніх демократичних урядів. Зараз він, видатний економічний аналітик, був змушений переїхати до Вашингтона. До Росії приїжджає тільки з окремих важливих приводів, таких, як Марш Нємцова. Ось дружина Навального. А ось сестра олігарха Михайла Прохорова Ірина. Вона — відомий літературознавець і громадський діяч. Дуже впевнено тримається під час дискусій. Кажуть, що її можуть висунути кандидатом в президенти на виборах. Але хто може передбачити, що буде в Росії через два роки? Часи нині такі, що рік за десять.
Марш проходить повз пам’ятник Висоцькому. Теж символічно, оскільки у багатьох плакати: «Я не люблю, коли стріляють в спину». А Борис Нємцов був убитий саме так.
У ході люди різного віку — від зовсім молодих до дуже стареньких. Особлива увага — найстаршим. 40-50-річні, покоління, яке формувалося в перебудову, підходять до них і кажуть: «Спасибі вам, що ви з нами!». Адже у багатьох росіян контакт з батьками абсолютно втрачено, — ті під повним контролем путінобачення.
А ось ще людина, відома в опозиційних колах, — Людмила Миколаївна Любомудрова, яку з доброю іронією називають «бабуся з мітингу». Вона ходить з паличкою, але приходить на кожну акцію. І завжди готує свої плакати — сміливі, різкі, вони безжально хльоскають путінську владу. Любомудрова сьогодні особливо обурена: є у силовиків такий діяч — майор Окопний з відділу із боротьби з екстремізмом. Екстремізм у розумінні російських спецслужб — це, перш за все, мітинги, походи і пікети. Так ось, Окопний підійшов до Людмили Миколаївни і як старий знайомий кинув їй: «Зі святом!». На річницю вбивства. Безмежний цинізм.
Любомудрова та її супутники в один голос говорили мені та іншим українським журналістам: «Хлопці, працюйте там — у Києві, в Україні. Працюйте! На вас вся надія. У нас все погано — фашизм наступає. Просто зашийте кишені своїм чиновникам і проводьте скоріше реформи!.. А взагалі, яка історія вийшла — коло замкнулося. Сьогодні, як і тисячу років тому, все вирішується в Києві...».
І ще запитували, коли ж в Києві увічнять пам’ять Нємцова, начебто збиралися. Он уже й Вільнюс прийняв рішення з цього приводу. А Київ — ще ні.

І ЗНОВУ ПРИБИРАННЯ СНІГУ

По дорозі — ще одна цікава деталь, що з’явилася в Москві зовсім недавно, — величезні графіті на будинках. Ну, графіті та графіті — це нормально для великих міст. Але тут — виключно акцентований ура-патріотичний зміст. Після маршу вже не всім разом, а окремо можна було поїхати покласти квіти до народного меморіалу Бориса Юхимовича навпроти Кремля.
Сюжет гігантського малюнка — величезний міксер, підставка якого в кольорах російського прапора. У міксері плавають злісні піраньї, розфарбовані в кольори американського прапора. І палець зверху готується натиснути на червону кнопку, щоб порубати мерзенних рибок на фарш. Витончена така агітка, чи не так, треба б переслати її тим американським аналітикам і сенаторам, які говорять, що «з Путіним потрібно домовлятися».
Інше графіті — «Твереза Росія. В здоровому тілі — здоровий дух». Агітація проти алкоголю і наркотиків — чого ж тут поганого? Але показові два слогани вгорі — на найпочеснішому місці: «Тверезість — вибір сильних», «Тільки твереза Росія стане найсильнішою». Знову «найсильнішою»! Ні, щоб «найблагополучнішою». Або «найталановитішою». Або «найрозумнішою»... Хоча, який талант і розум, якщо поглянути на зображеного на цьому графіті хлопця — потужний торс і маленька голівка з бездумною посмішкою. Сильно схоже на німецькі плакати 30-х років. Ну і вишенькою на торті — розкидана по агітці комічна совкова абревіатура «ГТО». Хто забув, ГТО розшифровується російською як «Готов к труду и обороне» — забюрократизована, з безліччю приписок, система фізкультурного виховання в СРСР.
Цікаво, як скоро не тільки всю Москву — всю Росію — заполонять подібною «агітацією»?
У зв’язку «з будівельними роботами» доступ до Нємцова моста було ускладнено. У черзі, де стояли бажаючі покласти квіти, обговорювали ситуацію: «Навіщо вони все перегородили?» — «Думали, ми не прийдемо» — «Ще чого! Озирніться назад. Такої черги до Мавзолею не було». Жінки, які стоять у черзі, розповідають одна одній, чому прийшли не в кращому одязі: «Одяглися, як замазури» — «А що робити? Раптом в автозак заберуть» — «Або НОДівці торт кинуть, яйцями закидають, заллють зеленкою, фарбою».
І ось тут, з мосту, стало видно: як же вона, влада, все-таки боїться нас, що йдуть мирною ходою. Між Нємцовим мостом і Кремлем — масивні поліцейські машини і досить значні підрозділи силовиків (не сумніваюся, що по кутках ще й не менші засадні полки приховано). Вони періодично перебудовуються, прибігають, втікають. Загалом, позначають свою присутність. Очевидно, щоб ті, хто прийшов, не надумали з гвоздиками і хризантемами кинутися на штурм Кремля.
Тут же спеціальні машини збирають сніг в кузов снігоприбиральної машини. На зразок тієї, що в хвилину вбивства виявилася поруч з Нємцовим і його супутницею, закриваючи видимість. Може, я трохи перебільшую, але здалося, що в цей день і на цьому місці такі «госпроботи» виглядали дещо знущально.

«У БОРИСА БУЛИ ДОСВІД, ПРАКТИЦИЗМ І МИЛОСЕРДЯ»

Але і покладання квітів — це ще не все. Ті, кому був дорогий Борис, домовилися зустрітися на мосту, який тепер називають Нємцовим, щоб через рік вшанувати пам’ять політика, з показовим нахабством убитого під стінами Кремля. Радіо «Свобода» веде пряму трансляцію. Яскраве освітлення, безліч камер. Люди приходять і приходять.
«Вибачте, дозвольте пройти», — хтось акуратно торкається плеча. Пропускаю. Це — Ілля Яшин. Рік тому він першим з друзів Нємцова прийшов на міст і написав про страшну новину в Мережі. Куранти б’ють 23.30. Слово бере Михайло Шнейдер (я познайомився з ним 19 серпня 2015 року, на зустрічі захисників Білого дому під час путчу ГКЧП).
«Рівно рік тому в цей час 23.31 пострілами в спину був убитий Борис Нємцов. Я прошу всіх вшанувати його пам’ять хвилиною мовчання».
Всі замовкають. Мовчання триває набагато довше хвилини. Ніхто не наважується порушити тишу. Але поступово, то скрип підошов, то клацання фотоапаратів, то покашлювання відновлюють шум міста.
І ось Ірина Прохорова згадує про найголовніше, на її погляд, в образі Нємцова: «У Бориса був і досвід, і практицизм. І милосердя, що дуже важливо для політика. Тому що люди, які виявляються при владі, дуже швидко втрачають цю властивість. А в ньому воно залишалося. Тому він був би хорошим президентом…».
Так, напевно. Але сьогодні в Росії президент зовсім інший.

Олег КУДРІН
Москва

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #10 за 04.03.2016 > Тема "З потоку життя"