Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2877)
З потоку життя (6045)
Душі криниця (3351)
Українці мої... (1439)
Резонанс (1456)
Урок української (986)
"Білі плями" історії (1643)
Крим - наш дім (531)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
УКРА╥НА. ПОГЛЯД З КРИМУ
Непорядн╕сть, нефахов╕сть, корумпован╕сть, що часто-густо межу╓ з в╕двертим мародерством, коли...


ЧИТАЮЧИ «КРИМСЬКУ СВ╤ТЛИЦЮ»
Чи думають про це наш╕ “слуги” народу, наш президент ╕ завжди веселий, усм╕хнений,...


БРЯЦАННЯ ЗБРО╢Ю НА ФОН╤ РЕПЕТИЦ╤╥ С╤РЧАНОГО АРМАГЕДДОНУ
Чутки про дивн╕ реч╕, що почали в╕дбуватися в Армянську ╕ прилеглих територ╕ях, не сьогодн╕шн╕....


ПОМИЛКА Р╤ВНЯ ТРЕТЬОГО КЛАСУ: У РОС╤╥ ВСТАНОВИЛИ ПАМ’ЯТНИК НАУЦ╤ З ГРАМАТИЧНОЮ ПОМИЛКОЮ
У рос╕йському м╕ст╕ Лабитнанг╕, де в колон╕╖ «Б╕лий ведм╕дь» голоду╓ укра╖нський...


НЕ ВТРАТИТИ НЕЗАЛЕЖН╤СТЬ
Сьогодн╕ годиться в╕тати з╕ святом, в╕дкинувши сумн╕ думки, рад╕ти, що, попри все, таки ма╓мо...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #10 за 04.03.2016 > Тема "Резонанс"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#10 за 04.03.2016
КРИМСЬКИЙ ТЕСТ УКРА╥НИ, або ШАНС НА МАЙБУТН╢

Кримcький Майдан

Наслухавшись досита протягом весни-л╕та 2014 року передач Рад╕о «Крим», – рад╕останц╕╖, яка розпочала мовлення на частотах Першо╖ програми Укра╖нського рад╕о, в подальшому обходив ту криницю далекою дорогою. В 2015 роц╕ якось, знуджений у дороз╕, знов ув╕мкнув ╖╖ – бо ж ╓дина доступна в наших краях у FM-д╕апазон╕. Риторика ╖╖ пом╕тно зм╕нилася. Власне, риторики, як тако╖… не стало. Зам╕сть хвиль нестримно╖ зненавист╕, розбавлено╖ попсою, в╕д яко╖ добряче в╕дгонило совком, тепер вона горнула приторно-солодк╕ хвил╕ московсько-п╕ндос╕всько╖ музички, серед яких лише зр╕дка можна було натрапити на шмаття ╕деолог╕чного непотребу на кшталт «╕нформац╕йних в╕йн». Нав╕ть блоки новин, заради яких, власне, й заходив на ╖╖ частоту, тривали тепер не б╕льше одн╕╓╖-двох хвилин. Може, тому, вмикаючи сьогодн╕, 26 лютого 2016 року, о 8:32 Рад╕о «Крим», я не багато чекав в╕д не╖. ╤ даремно.

Г╕сть студ╕╖ того досить раннього часу, якого представлено як голову Ком╕тету промислово╖ пол╕тики, транспорту та паливно-енергетичного комплексу «Госсов╓та Крима», пан Петро Запорожець за п╕вгодини сп╕лкування виклав чимало ╕нформац╕╖. Спод╕ваюсь, вона буде ц╕кавою багатьом мо╖м сп╕вв╕тчизникам, як╕ й дос╕ не дуже ор╕╓нтуються в кримських под╕ях двор╕чно╖ давнини, а ще дозволить трохи розв╕яти туман, за яким ховаються т╕ з сьогодн╕шньо╖ укра╖нсько╖ влади, хто два роки тому ско╖ли злочин, здавши м╕й Крим Москов╕╖.
Безпосередн╕й ╕ активний учасник сепаратистського заколоту, на той час депутат Верховно╖ Ради Автономно╖ Республ╕ки Крим в╕д Парт╕╖ рег╕он╕в, Петро Петрович пригадував, наск╕льки непевною була ситуац╕я двадцятих чисел лютого 2014 року. Под╕╖ на Майдан╕ були справжн╕м шоком для нього, адже, попри арендован╕ потяги, якими з ус╕╓╖ Укра╖ни до Ки╓ва позвозили рекрутованих оборонц╕в режиму Януковича – з одного лише п╕вострова, за його словами, було доставлено 3 000 кримчан – попри вс╕ зусилля (попри вбивство беззбройних м╕тингар╕в, додамо), злочинний режим, якому в╕н так в╕ддано служив, не втримався.
На цей випадок тод╕шня влада зарезервувала запасний вар╕ант, про який не думали в т╕ дн╕ лише т╕, кого пан Бог геть позбавив розуму. Пан Запорожець пов╕дав, що вже принаймн╕ з 21 лютого активно велась п╕дготовка до сепаратистського з’╖зду в Харков╕. Сам з’╖зд було призначено на 22 лютого. Цього дня в Палац╕ спорту мали з╕братися депутати вс╕х р╕вн╕в з Автономно╖ Республ╕ки Крим, м╕ста Севастополя та п╕вденно-сх╕дних областей Укра╖ни – з Одещини, Микола╖вщини, Херсонщини та ╕нших, включно з представниками Донеччини та Луганщини, зв╕сна р╕ч. Саме до Харкова, нагадаю, спрямував сво╖ стопи ╕ президент-вт╕кач.
Але не так сталося, як гадалося. Розмах народного руху, який влада намагалася видати ╓дино як прояви нац╕онал╕зму та екстрем╕зму зах╕дняк╕в, нав╕ть у п╕вденних та сх╕дних рег╕онах набрав такого масштабу, що б╕льш╕сть м╕сцевих князьк╕в визнала за краще не ризикувати ╕ не рипатися з м╕сця. Тож народцю того з╕бралося в Харков╕, як згаду╓ Петро Петрович, зовс╕м небагато. Б╕льше того, зборище в Палац╕ спорту завбачливо про╕гнорували прозорлив╕ харк╕вськ╕ щури Михайло Маркович Добк╕н та Геннад╕й Адольфович Кернес. Це було, як Петро Петрович зрозум╕в, дуже недобрим знаком. А тут ще й сам Палац спорту почали оточувати явно недружелюбно налаштован╕ харк╕в’яни. Петро Петрович згаду╓, що в руках декотрих з них в╕н пом╕тив ╕ ланцюги, й арматурн╕ прутки. Чи були там т╕ ланцюги, чи пан Петро трохи згустив фарби задля того, щоб п╕дкреслити драматичн╕сть моменту, все ж йому було ц╕лком ясно, що в Харков╕ з його м╕с╕╓ю робити н╕чого, тому в╕н визнав за краще якомога швидше забиратися на п╕востр╕в.
Тим часом там, за Перекопом, високопрофес╕йн╕ фах╕вц╕ сус╕дньо╖ держави з встановлення правильних режим╕в докладали гарячкових зусиль, аби використати розкол в укра╖нському пол╕тикум╕ на користь «собирателя земель». Тако╖ нагоди чекали довго ╕ нетерпляче. Наст╕льки нетерпляче, що було нав╕ть к╕лька зрив╕в. ╤м’я одного з них – Невдатна м╓шковщина, другого – Недосяжна Тузла.
Говорячи, що в цей час повним ходом йшло створення загон╕в самооборони (╖хн╓ створення, за даними тод╕шнього заступника командира ВМС берегово╖ ╕ територ╕ально╖ оборони генерал-лейтенанта ╤горя Воронченка, почалося, насправд╕, ще в жовтн╕ 2013 року, про що служба зовн╕шньо╖ розв╕дки ╕нформувала президента Януковича), Петро Петрович х╕ба що натякав на д╕яльн╕сть спецслужб Москов╕╖ на цьому етап╕. Але вже за п╕вгодини на Рад╕о «Крим» про ╖хню д╕яльн╕сть поб╕жно згадував один з представник╕в того «вв╕чливо-зеленого» племен╕, якого в╕дрекомендували як Володимира Михайловича Кондрать╓ва. Цей був не дуже гов╕ркий, тож якби ведучий нав╕ть ╕ здогадався спитати, скаж╕мо, який вантаж доправили на в╕йськове летовище селища Гвард╕йське в с╕чн╕ 2014-го два транспортн╕ ╤ли, то в╕дпов╕д╕ в╕н навряд чи д╕ждався б. А от, за даними укра╖нсько╖ розв╕дки, тими транспортниками до Криму було доправлено тод╕ близько одного батальйону десантник╕в (п’ятсот вояк╕в). Саме для транспортник╕в, призначених для перекидання в╕йськ, заздалег╕дь, ще в жовтн╕ 2013 року, на це летовище було завезено 45 цистерн пального. Це зам╕сть 12 звичайних.
Ось ╕ще один доказ того, що Москов╕я лише чекала сприятливого моменту: генерал Воронченко св╕дчить, що за п╕вроку до под╕й, обл╕таючи пол╕гон Опук, литовськ╕ ╕нспектори-вериф╕катори заф╕ксували там незадекларовану техн╕ку. Жодно╖ реакц╕╖ в╕д командування ЧФ Москов╕╖ тод╕ так ╕ не отримали.
Не згаду╓ Петро Петрович ╕ про те, що принаймн╕ вже з середини грудня 2013 року голова кримського парламенту Володимир Константинов – той самий «аферо-консольний» Константинов, з його багатом╕льйонними боргами, на якого вже давно чигала прокуратура АР Крим, – в╕в безпосередн╕й д╕алог з Б╕локам’яною, в якому, поза всяким сумн╕вом, головною темою була зм╕на статусу Криму в св╕тл╕ кардинальних перем╕н, як╕ назр╕вали в Укра╖н╕, а в╕дтак ╕ над╕я особисто для нього на уникнення в╕дпов╕дальност╕ за сво╖ злочини за кордоном ╕ншо╖ держави. Оф╕ц╕йний в╕зит В. Константинова 30 с╕чня 2014 р. був, треба розум╕ти, вкрай необх╕дним задля обговорення вельми тонких, «нетелефонних» нюанс╕в т╕╓╖ теми. Наступний в╕зит, запланований на 19-21 лютого, в ход╕ якого пан Константинов мав зустр╕чатися з головою Держдуми Москов╕╖ паном Наришк╕ним, не в╕дбувся. Операц╕я з в╕дторгнення Криму, як ми тепер зна╓мо, вже була запущена ╕ под╕╖ розвивалися так стр╕мко, що у в╕зит╕ на той час вже не було потреби. Натом╕сть присутн╕сть В. Константинова в С╕мферопол╕, з огляду на ключову роль, яка в╕дводилась йому в розробленому Кремлем план╕, була вкрай необх╕дною.
На жаль, в Укра╖н╕ ╕ дос╕ ╕сну╓ усталена думка про те, що вс╕ без винятку депутати законодавчого органу Криму були суц╕ль зрадниками ╕ колаборантами. Б╕льше того, з глибоким сумом треба визнати, що думка та активно культиву╓ться сьогодн╕шньою укра╖нською владою. Чому? Може, тому, що теор╕я масово╖ змови дозволя╓ виправдати власну некомпетентн╕сть, нездарн╕сть, що вилились у злочинну безд╕яльн╕сть, яка, в свою чергу, призвела до втрати величезних територ╕й, здач╕ ворогов╕ к╕лькох м╕льйон╕в сп╕вгромадян, уможливила поширення в╕йськово╖ агрес╕╖ на материков╕й частин╕ Укра╖ни?
Не виправдовуючи малодушшя кримських парламентар╕в, яким забракло см╕ливост╕ активно виступити проти зради, що творилася на ╖хн╕х очах, вважаю все ж, що насправд╕ серед них аж н╕як не було ╓диного усталеного погляду на под╕╖, що в╕дбувалися в тому час╕ в Ки╓в╕. Нема сумн╕ву, що багатьох депутат╕в вони дратували, а когось ╕ не на жарт лякали. Було ц╕лком очевидно, що по-старому вже не буде, тож багатьох з них т╕ перем╕ни, що наближалися з╕ швидк╕стю й нев╕дворотн╕стю сн╕гово╖ лавини, неймов╕рно напружували. Але це зовс╕м не означало, що вс╕ без винятку кримськ╕ депутати мислили виключно пласкими категор╕ями аг╕ток Парт╕╖ рег╕он╕в ╕ не розум╕ли справжньо╖ сут╕ того, що в╕дбувалося в кра╖н╕. Так, ╖м бракувало активно╖ державницько╖ позиц╕╖, на них вис╕ли кланов╕ вериги, поза тим, кожен з них дуже добре усв╕домлював в╕дпов╕дальн╕сть перед законом за насл╕док сво╖х можливих р╕шень ╕ д╕й.
А заходило на те, що задуматися було над чим. Так, вже у в╕второк, 4 лютого, на пленарному зас╕данн╕ парламенту депутат в╕д Парт╕╖ рег╕он╕в Володимир Кличников запропонував включити в порядок денний лютнево╖ сес╕╖ питання створення робочо╖ групи, яка б напрацювала зм╕ни та доповнення до Конституц╕╖ АРК та Конституц╕╖ Укра╖ни, та провести загальнокримське опитування громадсько╖ думки щодо статусу Криму. Б╕льше того, в╕н же запропонував звернутися до президента та Законодавчих збор╕в Москов╕╖ виступити гарантом непорушност╕ статусу автоном╕╖ Криму, а також непорушност╕ прав ╕ свобод ╖╖ громадян. Голова Верховно╖ Ради АРК В. Константинов при цьому дав процедурне доручення опрацювати те питання юристам. В╕н також дав протокольне доручення секретар╕ату ВР АРК п╕дготувати на прохання ще одного депутата Серг╕я Цекова звернення до Москов╕╖ про допомогу ╕ захист. Прямим текстом про в╕докремлення в╕д Укра╖ни ╕ при╓днання до Москов╕╖ 19 лютого заявляв на сес╕╖ парламенту АРК депутат Микола Кол╕сн╕ченко. А наступного разу, на зас╕данн╕ Ради м╕н╕стр╕в АРК, яке в╕дбулося 22 лютого, де тод╕шн╕й прем’╓р-м╕н╕стр автоном╕╖ Анатол╕й Могильов, щойно повернувшись з Ки╓ва, з╕брав силовик╕в для анал╕зу ситуац╕╖ в кра╖н╕ та на п╕востров╕, вже сам В. Константинов висунув пропозиц╕ю ╖хати до Москви ╕ просити про допомогу. Тод╕ Анатол╕й Могильов досить р╕зко охолодив його запал. Те, що завжди обережний Константинов висловився на тому зас╕данн╕ аж так прямо ╕ в╕дверто, як на мене, могло св╕дчити лише про одне – час Х швидко наближався ╕ сп╕кер гарячково шукав сп╕льник╕в, з ким м╕г би розд╕лити свою в╕дпов╕дальн╕сть за зраду. Анатол╕й Могильов, натом╕сть, попри все мо╓ упередження щодо цього в╕рного служаки клану янукович╕в, як ╕ майже весь уряд АРК, не вважав можливим заходити аж так далеко. Саме тому в очах Константинова вс╕ вони були рокован╕, тож найпершим р╕шенням, яке з натугою, на превелику силу, протягнули у вже захопленому п╕дрозд╕лами ССО Москов╕╖ парламент╕ АР Крим 27 лютого, було р╕шення про в╕дставку уряду та його першого м╕н╕стра. Зате голову новообраного уряду Серг╕я Аксьонова не довелося довго умовляти. Перше, що в╕н зробив, — це негайно звернувся до Москви з проханням «забезпечити мир ╕ спок╕й на територ╕╖ Автономно╖ Республ╕ки Крим».
Кримськ╕ парламентар╕ вже протягом довшого часу в╕дчували, що привид державно╖ зради ходить за ╖хн╕ми спинами, шарудить за лаштунками, то тут, то там з’явля╓ться в коридорах парламенту ╕ нав╕ть у сес╕йн╕й зал╕ у вигляд╕ якихось н╕кому не в╕домих людей, яких, проте, в╕льно пропускала охорона. Про них згаду╓ депутат кримського парламенту, голова фракц╕╖ Рух-Курултай пан Рефат Чубаров. Хтось, хто був частиною т╕╓╖ змови, знав про те, що саме готу╓ться напевно, решта не могли не здогадуватись. Нав╕ть якщо уявити, що депутати д╕йсно в╕рили в те, що якась загроза з боку Ки╓ва й справд╕ ╕снувала, то пропозиц╕╖ депутат╕в Серг╕я Цекова, Миколи Кол╕сн╕ченка, а через два дн╕ й самого Володимира Константинова звернутися за захистом не до яко╖сь м╕жнародно╖ орган╕зац╕╖ на кшталт ООН, а саме до Москов╕╖, розв╕ювали вс╕ можлив╕ сумн╕ви, бо означали лише одне – Москов╕я вчергове намагалася в╕д╕рвати Крим в╕д Укра╖ни. ╤ нагода, треба визнати, була пречудова. Власне, йшлося нав╕ть не про Крим. Невдатного президента-вт╕кача тримали в Ростов╕-на-Дону, треба думати, не з ф╕лантроп╕╖, а для лег╕тим╕зац╕╖ проекту «Новорос╕я».
Дума╓ться, що саме усв╕домлення незаконност╕ того, що в╕дбувалося, – бо ж мало вс╕ ознаки державно╖ зради, – результувалося в тому, що коли настав час голосування за в╕дставку старого та обрання нового уряду, депутатських голос╕в для того явно не вистачало. Петро Запорожець, який одразу ж п╕сля повернення з Харкова занурився у весь той процес, св╕дчить, що багато депутат╕в уникали в тому час╕ в╕дв╕дування сес╕╖ парламенту. Так, через в╕дсутн╕сть кворуму були з╕рван╕ голосування, скаж╕мо, 22 лютого, т╕ ж, хто приходив, умисно залишали сво╖ картки вдома, аби мати поважний прив╕д не голосувати за явно неконституц╕йн╕, в╕дверто злочинн╕ р╕шення. Голос╕в катастроф╕чно не вистачало: 48, 49, 50… Б╕льш╕сть – Петро Петрович говорив, зда╓ться, про 52 голоси – вдалося набрати лише 27 лютого, коли буд╕вл╕ ВР АРК та Радм╕ну вже перебували п╕д повним контролем ССО Москов╕╖, а над ╖хн╕ми фронтонами майор╕ли московитськ╕ триколори.
Аби отримати ту б╕льш╕сть, за словами Петра Петровича, довелося нав╕ть… скористатися банком запасних карток для голосування. Ц╕ картки начебто видавали «забудькуватим» депутатам п╕д п╕дпис, а пот╕м, склавши в╕дпов╕дного акта, повертали назад. Зв╕сно, мавр зробив свою справу, мавр може повертатися до шухлядки… Ну як тут не спаде на думку аналог╕я з тузами в рукав╕ шулера!
В будь-якому раз╕, чистота того голосування не може не викликати ц╕лком зрозум╕лих сумн╕в╕в. З одного боку, ма╓мо надзвичайну зац╕кавлен╕сть певно╖, ╕ як ми тепер розум╕╓мо, не тако╖ вже й численно╖ групки депутат╕в-зрадник╕в – зац╕кавлен╕сть, зазначимо, нав╕ть не в переформатуванн╕ уряду, де вони мали б тих, хто беззаперечно виконував ус╕ настанови ляльковод╕в, а в отриманн╕ картинки, яка б засв╕дчувала видим╕сть дотримання законност╕. З т╕╓ю метою, за словами Петра Петровича, нав╕ть зв’язалися з екс-президентом Януковичем ╕ отримали його благословення. З ╕ншого боку, п╕д╜рунтям для сумн╕в╕в – ба нав╕ть впевненост╕ в шахрайств╕! – ╓ дивна виб╕рков╕сть, з якою проходило те голосування. Так, коли одних депутат╕в доводилось тягти на сес╕ю силом╕ць – про те можна здогадатись не лише з б╕льш н╕ж в╕двертих висловлювань самого Петра Петровича, а й з╕ св╕дчень одного з «батьк╕в» «Кримсько╖ весни» ╤горя Г╕рк╕на (https://www.youtube.com
/watch?v=xskNxiLShDk), то ╕нших депутат╕в у заблокований спецп╕дрозд╕лами московитського в╕йська парламент... просто не допускали. Кого саме? Не сл╕д забувати, що серед кримських парламентар╕в, переважна б╕льш╕сть яких були членами правлячо╖ перед тим Парт╕╖ рег╕он╕в, було ще п’ятеро депутат╕в в╕д парт╕╖ «Народний Рух Укра╖ни», четверо з яких складали фракц╕ю Рух-Курултай. От, ц╕ вже точно були небажаними св╕дками особливостей того доленосного волевиявлення.
Хтось спита╓, мовляв, – до чого тепер вс╕ т╕ подробиц╕, як╕ н╕ на йоту не можуть ан╕ зм╕нити, ан╕ виправити того, що сталося?
Кажуть, розумний вчиться на чужих помилках, ми ж ма╓мо врахувати хоч би сво╖ власн╕. Найперше, ╖х треба усв╕домити ╕ визнати як так╕. Як не дивно, це не так просто, бо тод╕ доведеться визнати ╕ те, що це н╕хто ╕нший, а ми сам╕ бездумно допуска╓мо до влади язикатих нездар, як╕ у мирний час наживаються, перманентно грабуючи та руйнуючи кра╖ну, ╖╖ економ╕ку, зводячи до нуля ╖╖ обороноздатн╕сть, а в критичний час нездатн╕ адекватно сприймати його виклики, реальн╕сть на загал, нездатн╕ контролювати под╕╖, не кажучи вже про те, щоб обернути ╖х на користь нац╕╖. Зрозум╕ло, що все те неминуче призводить до бол╕сних поразок ╕ втрат.
Наск╕льки актуально те сьогодн╕? – Суд╕ть сам╕, читачу. Чи ╓ св╕дченням великого ╕нтелекту, коли задля того, щоб показати у виг╕дному св╕тл╕ одних ╕ втоптати в бруд вчорашн╕х соратник╕в, публ╕ку╓ться, скаж╕мо, стенограма зас╕дання РНБО двор╕чно╖ давнини. Адже нав╕ть в тому сво╓му тенденц╕йно обкарнаному вигляд╕, вона вида╓ ворогов╕ найважлив╕шу державну та╓мницю сучасно╖ Укра╖ни, а саме: неймов╕рну ╕нтелектуальну обмежен╕сть нашо╖ влади, ╖╖, даруйте, дур╕сть.
Погодьтесь, що дур╕сть бува╓ р╕зною. Можна написати ц╕лий трактат, класиф╕куючи дурн╕в. Хто, скаж╕мо, зможе заперечити, що ╕снують дурн╕ розумн╕ ╕ дурн╕ довершен╕? Так, розумний дурень, усв╕домлюючи р╕вень свого ╕нтелекту, принаймн╕ намага╓ться не виставляти його напоказ. Наша довершена влада робить те легко й невимушено.
Намагання виставити когось геро╓м, який голосу╓ н╕бито один проти вс╕х за введення во╓нного стану, аби пот╕м картинно п╕дкоритися вол╕ боягузливо╖ меншост╕, зворушу╓ до сл╕з. Це нагаду╓ мен╕ ситуац╕ю, якби я, бачачи наближення потужного шквалу, зам╕сть того, щоб негайно послати сво╖х матрос╕в на щогли, аби вони чимшвидше прибрали в╕трила, скликав би спершу загальн╕ збори наймудр╕ших пасажир╕в, яких щойно призначив сво╖ми лейтенантами, та вислухавши вс╕ «за» ╕ «проти», хоч би як того не хот╕в, був би змушений п╕дкоритися вол╕ б╕льшост╕, бо ж дряпатися по сартинах на таку висоту, та ще й за тако╖ погоди — то справд╕ небезпечна р╕ч. ╤ мало там, що матроси сам╕ просяться зробити ту роботу, доки не п╕зно, доки вс╕ разом не п╕шли морських рак╕в годувати, – закони демократ╕╖ вищ╕ за все!
Проводити зас╕дання РНБО (яка ╓ н╕чим б╕льшим, як органом координац╕╖ г╕лок виконавчо╖ влади з питань нац╕онально╖ безпеки й оборони при Президентов╕ Укра╖ни, Головнокомандувач╕ Збройних Сил Укра╖ни) через п’ять з половиною д╕б п╕сля свого вступу на посаду, через добу п╕сля того, як путчисти безперешкодно легал╕зувались, обравши св╕й фейковий уряд (шквал вже зн╕с щогли!) ╕ посилатися при тому на те, що думки, м’яко скажемо, не надто компетентних ос╕б, яких набрали не за принципом фаховост╕, а за належн╕стю до одн╕╓╖ пол╕тично╖ тусовки, не дали ухвалити ╓дино правильне р╕шення, в необх╕дност╕ якого був переконаний, св╕дчить або про в╕дверте намагання ман╕пулювати людською св╕дом╕стю з метою уникнення в╕дпов╕дальност╕ за насл╕дки, або ж про безпросв╕тну «мудр╕сть» тод╕шнього головнокомандувача — тепер╕шнього секретаря РНБО.
Н╕хто не каже, що виб╕р був легким. Ситуац╕я на веч╕р 22 лютого, коли Олександра Валентиновича проголосили Головою ВР Укра╖ни, що у в╕дсутн╕сть президента означало осягнення посади Головнокомандувача Збройних Сил Укра╖ни з ус╕ма повноваженнями ╕ в╕дпов╕дальн╕стю, була справд╕ непростою. Попереду маячила, щонайменше, спроба в╕докремлення П╕вденно-Сх╕дно╖ Укра╖ни, утвердження там мар╕онеткового режиму Януковича, за яким ч╕тко проглядалася хижа т╕нь Кремля. Що ж було зроблено новою владою, яку вт╕лював на той час наш герой, для того, щоб негайно п╕дпорядкувати соб╕ вс╕ силов╕ структури: МВС, СБУ ╕, найперше, – в╕йсько, командувачем якого в╕н став? Якщо стосовно МВС та СБУ певн╕ (далеко недостатн╕, як на мене!) кроки були вчинен╕ – згадаймо, що з’╖здов╕ сепаратист╕в у Харков╕ все ж вдалося запоб╕гти, – то в╕йсько було залишене сво╖м новим командувачем поза увагою. А даремно! Саме на в╕йсько, як на найменш запол╕тизовану ╕ найб╕льш потужну структуру з цих трьох, варто було б зробити головну ставку. Наш╕ оч╕льники, натом╕сть, з г╕дною кращого застосування наст╕йлив╕стю незм╕нно звертали сво╖ погляди на м╕л╕ц╕ю. Аж до того, що м╕н╕стр╕в оборони обирали з-пом╕ж м╕л╕цейських чин╕в…
Говорячи про недостатн╕сть роботи МВС та СБУ у загрожених рег╕онах, я маю на уваз╕ ╕ Харк╕в, де м╕л╕ц╕я байдуже спостер╕гала за побиттям ╓вромайдан╕вц╕в у березн╕-кв╕тн╕ 2014 року, й Одесу, де провокац╕╖, зорган╕зован╕ за безпосередньо╖ участ╕ м╕сцевих «правоохоронц╕в», призвели до численних людських жертв, ╕ Донеччину та Луганщину, де здорову частину особового складу необх╕дно було негайно посилити за рахунок м╕л╕ц╕онер╕в ╕з зах╕дних областей, перев╕вши решту особового складу в незагрожен╕ рег╕они. Те ж саме необх╕дно було робити ╕ в структур╕ СБУ.
Як╕ кроки були вчинен╕ негайно п╕сля осягнення влади (нагадаю, що п.п. Аваков ╕ Наливайченко були призначен╕ на сво╖ посади в╕дразу), щоб заспоко╖ти розколошканих (╕ наляканих, додамо) «беркут╕вц╕в», як╕, вт╕кши до Криму, укр╕пляли сво╖ казарми, стягуючи туди зброю, бо╓припаси? Чому зам╕сть попул╕стичних погроз в ╖хн╕й б╕к не було ч╕тко й твердо заявлено, що покарання понесуть лише ╕ виключно т╕ з них, хто ско╖в злочини, ╕ це буде зроблено не ╕накше, як за р╕шенням суду?
Ризикуючи накликати тут на свою голову прокляття родич╕в, товариш╕в постраждалих в╕д безжал╕сних кийк╕в, в╕д гранат ╕ куль нег╕дник╕в, як╕ сл╕по виконували накази злочинно╖ влади, висловлю здогад, що з 4000 б╕йц╕в того п╕дрозд╕лу вбивцями ╕ злочинцями були далеко не вс╕. Так само, як не вс╕ кримськ╕ правоохоронц╕ та службовц╕ СБУ були зрадниками, не кажучи вже про кримське угруповання ЗС Укра╖ни. Чу╓мо про те нав╕ть в╕д безпосередн╕х орган╕затор╕в та учасник╕в промосковського путчу, в╕д командира московських спецпризначенц╕в, як╕ св╕дчать, що м╕сцев╕ кримськ╕ силовики далеко не вс╕ стали на б╕к путчист╕в та загарбник╕в, а в переважн╕й б╕льшост╕ сво╖й були готов╕ виконувати накази Ки╓ва. От лиш наказ╕в не було.
Не було ╖х не лише для м╕л╕ц╕╖, але, що значно траг╕чн╕ше, не було жодних наказ╕в ╕ для в╕йська, яке вже воно там не було. Заклики до заблокованих гарн╕зон╕в триматися ╕ не п╕ддаватися на провокац╕╖, заборонивши ╖м попередньо застосовувати зброю та вчиняти будь-як╕ активн╕ д╕╖, звучали як в╕дверте знущання. ╤ св╕дком т╕╓╖ п╕длост╕ була вся кра╖на: http://tsn.ua/ukrayina/tenyuh-zvinuvativ-viyskovih-v-krimu-u-slabkiy-moralniy-obstanovci-i-nakazav-ne-plakatis-341270.html В той час, коли ╕нш╕ держави докладають вс╕х зусиль, аби витягнути з б╕ди одного-╓диного вояка (приклад того ж ╤зра╖лю), то тут ╕мпотентна влада, не вм╕ючи ним скористатися, безсов╕сно здала на поталу ворогу ц╕ле в╕йсько, кинула його напризволяще, милостиво дозволивши захищати себе гол╕руч. Чи можна уявити б╕льшого знущання над вояцькою горд╕стю, честю, коли твоя держава спершу роками п╕дточу╓ тво╖ сили, пот╕м в╕дда╓ тебе на глум ворогов╕, не дозволяючи при тому скористатися нав╕ть т╕╓ю застар╕лою, часто непридатною до використання збро╓ю, яка ще лишилась, наказуючи не провокувати ворога, що прийшов на твою землю! (https://www.youtube.com/watch?v=_0h3VY9HDgY) Тод╕ вперше подумалось, що з таким командуванням страшно воювати. Але ж основн╕ ф╕гуранти т╕╓╖ ганьби все ще при влад╕ ╕ поводяться так само бундючно, так само непрофес╕йно! Тож де гарант╕я, що не буде нових зданих крим╕в, нових ╕ловайськ╕в, дебальцевих?!
Чи можна було новому кер╕вников╕ держави (оч╕льника уряду було обрано лише 27 лютого) в╕дкинути ц╕лком зрозум╕лу упереджен╕сть щодо певних ос╕б ╕, не втрачаючи часу, зв’язатися з тим же Анатол╕╓м Могильовим, з кримськими парламентарями, переконати ╖х у тому, що державницька позиц╕я за таких складних обставин ╓ ╓дино правильною, ╓дино прийнятною, що жодне внутр╕шн╓ протистояння не може мати м╕сця в час╕, коли загроза нависла над ц╕л╕сн╕стю держави, коли страшн╕й загроз╕ п╕дда╓ться ╖╖ мир ╕ спок╕й, що вс╕ суперечност╕ мають поступитися ╓днанню перед загрозою дез╕нтеграц╕╖ ╕ в╕йни? Безсумн╕вно. Але ж для того треба було принаймн╕ самому мати за душею хоч крихту державницького св╕тогляду. Натом╕сть, як ╕ всяка др╕бнота, ╓дине, чого бажала наша влада, це бачити ц╕лковите приниження клану янукович╕в.
Але чи мав Ки╖в, насправд╕, бодай поз╕рн╕ шанси застояти Укра╖ну у Криму? На мо╓ глибоке переконання, – так. Зв╕сно, братися до справ 28 лютого було б аж надто п╕зно, хоча начальник головного управл╕ння персоналу Генштабу Укра╖ни генерал-лейтенант ╤гор Воронченко, який на той час був заступником командира ВМС берегово╖ та територ╕ально╖ оборони Криму, вважа╓, що нав╕ть п╕сля захоплення ВР АРК ще не все було втрачено: «…У нас було 6-8 годин, щоб вдарити по захопленому будинку Верховно╖ Ради. 6-8 годин, щоб прийняти р╕шення ╕ почати д╕яти. В цьому випадку ми б д╕яли ╕ могли поламати хоч якось задум Кремля. Що найц╕кав╕ше: в жовтн╕ 2013 року проводилися навчання з╕ зв╕льнення заручник╕в у Верховн╕й Рад╕. Свисток – ╕ ми б все зробили».
Попри всю мою повагу до фахового вояка, який останн╕м виходив з Криму, я вважаю, що на момент, про який в╕н мовить, за тих обставин реальних шанс╕в уже не було. Занадто багато крок╕в зробила на той час Москов╕я, аби приховати сво╖ справжн╕ нам╕ри, в╕дпрацювати назад. Маховик вторгнення було розкручено до таких оберт╕в, що зупинити його могла лише потуга, р╕вна йому. Але ж ╕ свистка не було!
Ще, можливо, був непоганий шанс втрутитися 26 лютого, коли на захист територ╕ально╖ ц╕л╕сност╕ Укра╖ни п╕днявся народ. П╕дтримка законних вимог, з якими вийшли п╕д Верховну Раду АР Крим м╕тингар╕, – а це були в переважн╕й б╕льшост╕ сво╖й кримськ╕ татари, як╕ ризикували багато чим ╕ розплачуються нин╕ за свою г╕дну громадянську позиц╕ю гон╕ннями та ув’язненнями, – була б не лише законною, а й вкрай необх╕дною д╕╓ю влади. Пропустивши шанс зад╕яти в т╕й операц╕╖ СБУ та МВС, ще можна було б взяти парламент та Раду м╕н╕стр╕в Крим п╕д посилений контроль в╕йська. Але й цей шанс було злочинно змарновано. Влада самозакоханих тетерук╕в не чула свого народу, а можливо, ╕ боялася його.
На мою думку, яку я озвучив у той день в телефонному зверненн╕ до одного з «патр╕отичних» нардеп╕в ╕ пот╕м не раз висловлював у сво╖х статтях, лише негайн╕ ╕ р╕шуч╕ д╕╖ могли врятувати становище.
Вважав ╕ вважаю, що введення надзвичайного стану 23-25 лютого на п╕дстав╕ сепаратистських заяв депутат╕в ╕ голови ВР АРК, з негайним взяттям п╕д контроль бо╓здатними в╕йськовими частинами принаймн╕ урядових та адм╕н╕стративних оф╕с╕в, порт╕в, вокзал╕в, центр╕в великих м╕ст, Керченсько╖ переправи, введення патрулювання ВМС Укра╖ни та в╕йськовою ав╕ац╕╓ю територ╕альних вод та пов╕тряного простору, з одночасним зад╕янням ус╕х дипломатичних канал╕в для ╕нформування св╕ту про навислу над Кра╓м небезпеку, звернення до Будапештських гарант╕в, до ООН, гарантовано охолодили б запал агресора, а отже, звели б нан╕вець ╕ вс╕ зусилля п’ято╖ колони.
На жаль, н╕чого з того зроблено не було. На жаль, ╕ сьогодн╕шн╕ д╕╖ влади викликають ц╕лком зрозум╕ле занепоко╓ння, бо вс╕ ╖╖ д╕╖, за найгаряч╕шого нашого бажання, важко сприйняти за д╕╖ державник╕в, як╕ оп╕куються сво╓ю нац╕╓ю, ╖╖ сьогоденням ╕ майбутн╕м. Саме тому лише прих╕д у владу людей порядних, фахових, з державницьким складом мислення, лише як╕сна зм╕на системи влади на р╕вн╕ Конституц╕╖ Укра╖ни, де виборча система унеможливлювала б процв╕таюч╕ сьогодн╕ технолог╕╖ приведення у владу манкурт╕в ╕ мародер╕в, де були б ч╕тко виписан╕ д╕╓в╕ процедури в╕дкликання будь-якого обранця, включно з депутатами ВР та президентом, де було б л╕кв╕довано руйн╕вне протистояння президент — прем’╓р, де було б кардинально скориговано саму мету ╕снування держави Укра╖на, визначивши ╖╖ як задоволення ╕нтерес╕в укра╖нсько╖ нац╕╖, ╖╖ безпеку ╕ процв╕тання, ще може порятувати Укра╖ну, вивести ╖╖ з╕ смертельного штопора. Не втратьмо св╕й шанс, укра╖нц╕!

Валентин БУТ,
письменник
Крим

27 лютого 2014 року. Центральний вх╕д до Верховно╖ Ради Криму забарикадовано, жодних ╕нших прапор╕в ╕ сил, кр╕м рос╕йських, тут вже нема, на даху буд╕вл╕ п╕днято рос╕йський триколор...
(Фото В. Качули)

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #10 за 04.03.2016 > Тема "Резонанс"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=16756

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков