Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4446)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4117)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2114)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1031)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (311)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (203)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ПРОКИНУВСЯ ВОДЯНИК
Наш╕ традиц╕╖


САВА ╤ ЛАВА
Наш╕ традиц╕╖


«20 ДН╤В У МАР╤УПОЛ╤», ДЖАМАЛА ╤ «КОНОТОПСЬКА В╤ДЬМА»:
Стали в╕дом╕ лауреати Шевченк╕всько╖ прем╕╖…


ПРАВДА ДВО╢СЛОВА
Наш╕ традиц╕╖


ОЧИМА БЕЛЬГ╤ЙСЬКОГО ФОТОГРАФА
На його зн╕мках - чорно-б╕ла пал╕тра Майдану…




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #9 за 26.02.2016 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#9 за 26.02.2016
ЯК ВИ ТАМ БЕЗ МЕНЕ, МАМО?

Ми – д╕ти тво╖, Укра╖но!

Напиши...
Чу╓ш, мамо!
Залиши усе, як було,
Залиши...
Мою силу збережи!
Святослав Вакарчук
(«Лист до мами»)

Я хочу тоб╕ написати. Беру сиротливий листочок паперу в кл╕тинку, вирваний ╕з зошита, беру ручку й сиджу годинами, не поставивши нав╕ть крапки у спроб╕ вивести першу л╕теру.
Написати фам╕льярне та розв’язне «прив╕т»? Н╕, цього моя, загострена цим ще ненаписаним посланням, сов╕сть не дозволить. «Доброго дня»? Н╕, н╕, ми ж не чуж╕. Принаймн╕ я буду в це в╕рити.
Здрастуй. Так, саме так, здрастуй. Здрастуй, моя… Хто ти, «моя»? Моя недобачена, недочута й недов╕дчута, недоц╕лована, недооб╕ймана, недорозказана ╕... не моя. Сов╕сть улесливо замовка╓ на цьому зверненн╕, в╕ддаючи мо╖й св╕домост╕ право самост╕йно затягувати пасмо ременя мо╖х сумн╕в╕в на запалених думках.
Як там зазвичай пишуть у листах: питаються про справи адресата? Моя рука не виведе цього трохи етикетно-байдужого запитання в посланн╕ Тоб╕. Та й нащо це лицем╕рство, коли я й так знаю, що… Знаю, усе знаю й так.
Може, розказати щось про себе? Як я тут, коли Ти так близько ф╕зично й далеко душевно одночасно. Я… Мен╕ соромно. Соромно перед сво╖ми незд╕йсненими мр╕ями. Соромно, що душа моя зсохлася: давно там не вирувала буря, знята ТИМ часом, давно мою шк╕ру не обпалювали сльози Т╤╢╥ минуло╖ мене, мене з душею несформовано╖ 17-р╕чно╖ д╕вчинки, яка за дек╕лька дн╕в зум╕ла зазирнути соб╕ в серце й побачила реч╕, про як╕, можливо, за ╕нших обставин не зрозум╕ла б н╕коли. Та ще б╕льш соромно не за те — я знаю, що здатна пережити все це знов, гостр╕ше, н╕ж тод╕, бо в мене було достатньо часу виплекати вс╕ под╕╖ у розум╕: мен╕ страшно впустити в себе знов це мо╓ минуле «я». Так, саме минуле. Та романтична «я» давно вже захвор╕ла десь у чорному кутку душ╕ ╕ мен╕ г╕рко, що вона помира╓, а я н╕чого не можу з цим зробити. Знаю, що п╕д Тво╖м сонцем вона б розцв╕ла. Не буду в╕рити в те, що це б не сталося: бо я того прагла.
Н╕, я все кажу не те! Це так боягузливо: розказувати про як╕сь траг╕чно-красив╕ под╕╖ сво╓╖ душ╕ ╕ мовчати про головне, про те, що ╕ Ти, ╕ я чудово зна╓мо: мен╕ соромно, що я забуваю. Ще г╕рше те, що розум╕ю це ╕ н╕чого не роблю з тим, щоб зм╕нити. Це досить огидно — побачити у дзеркал╕ ту саму «чорну» сторону людину, яку цнотливо свариш у ╕нших. Я ╖╖ побачила ╕ зам╕сть здорового страху та бажання щось зробити мене охопило почуття ще г╕рше: брудно-солодко╖ насолоди ц╕╓ю чорнотою, як у злочинц╕в.
Забуваю, як розмовляти. ╤нколи щось таке чисте, але притрушене пилом намага╓ться вирватись та застря╓ в горл╕, прорива╓ться кр╕зь бар’╓ри неслухняного язика й н╕яков╕╓ в╕д сво╓╖ недоречност╕ й крих╕тност╕.
Его╖стка нав╕ть у цьому лист╕. Прости мене. Зна╓ш, так хочеться почути Твого голосу. Н╕хто у св╕т╕ не вм╕╓ так солодко й м’яко говорити, як Ти. А сп╕ви! Тв╕й — б╕льш шовковистий за купальську н╕ч, мелод╕йн╕ший за течиво думок поета. ╤нколи я д╕стаю сво╖ стар╕ пластини, записан╕ на пл╕вку мо╓╖ минуло╖, дитячо╖ душевно╖ простоти, й дозволяю слухати. Але це р╕дко — боюся ╖х пошкодити. Найкрихк╕ша — з п╕снею про вишневий сад.
А яка твоя улюблена? Будь ласка, т╕льки говори з╕ мною!
У нас було т╕льки гаряче кримське сонце, духмян╕ полуниц╕, як╕ досхочу ╖ли ще з к╕нця травня, та достигл╕ персики до п╕зньо╖ осен╕. Зараз на полуниц╕ не при╖жджаю та й улюблен╕ персики застаю на дек╕лька тижн╕в, коли нав╕дуюсь до батьк╕вського порога. ╤ не шкодую, що так мало. Мама казала, що й полуниць якось менше стало. А персики мен╕ здалися ╕ншими, наново п╕знаю ╖хн╕й смак, хоча садку нашому десять рок╕в. Може, сонце не те? Ковзаю поглядом на початок абзацу й розум╕ю, що все ж таки те: кримське; Тво╓ було завжди тр╕шки ╕ншим, мабуть. Не знаю. Натом╕сть купую дешев╕ х╕м╕чн╕ фруктов╕ десерти на набережн╕й та дивлюсь на Дон, зараз вже не чужий ╕ р╕дний (не боюсь сказати це), намагаючись в╕дшукати сторону, де можу побачити тв╕й силует. ╤ мр╕ю. Мр╕ю про Р╕здвян╕ смаколики з Тобою у Карпатах, Великодню службу в Лавр╕, л╕то в прабабус╕ п╕д л╕сом та ранкову каву з льв╕вським сирником.
Про що мр╕╓ш Ти? Говори, прошу!
А ще Ти снишся. Минулим. ╤ я н╕коли в ц╕ хвилини не сплю. Т╕льки пам’ять про Тебе так вм╕╓.
Що сниться Тоб╕? Говори з╕ мною, говори! Я вже майже не чую Тво╖х думок. Мен╕ страшно.
Спогади дос╕ надсилають листи в╕д Тебе. Я й дос╕ бездумно прагну до Тебе: це так, це чесно, не хочу брехати Тоб╕ й соб╕ у цьому вистражданому лист╕ та зда╓ться, що п╕д Тво╖м лоном мен╕ не буде м╕сця. У мен╕ проросли зерна правди, яка для тво╖х син╕в та дочок на смак г╕рша за полин, хоча я знаю, що це Тв╕й хл╕б. Понад усе хочу до Тебе, та боюсь я цього так же сильно. ╤ вже не знаю, до чого прагну. Н╕, не так: не знаю, до чого хочу прагнути. Це так незнайомо ╕ самотньо-байдуже. Скажи, це в╕д того, що на хронометраж╕ життя мого в╕дстань потроху росте, чи в╕д того, що я ТУТ, а не ТАМ? Це питання в╕д гостро-болючого переросло в хрон╕чне.
╤ знов про себе. Ц╕каво, таке хоч л╕ку╓ться?
Можу писати ╕ писати ще ц╕лу н╕ч, бо хочу тоб╕ розказати все, що хвилю╓, ╕ тому що не знаю, як треба зак╕нчувати цей лист. Чесно. Як там пишуть? Питаються про знайомих, передають ╖м прив╕ти, слова на кшталт «сумую», «люблю», «спод╕ваюсь, що скоро побачимось»?
Питатись не маю про кого. Прив╕ти не передаю. Сумую, люблю. Зна╓ш. Усе зна╓ш. Спод╕ваюсь. Так, спод╕ваюсь. З над╕╓ю.
Зна╓ш, ми довго робили так, як вважали за потр╕бне, й казали, що Ти сама цього хочеш. Розкажи, нарешт╕, як хочеш Ти. Нене, Укра╖но, напиши!
Твоя… Ти сама скажи, хто я «твоя»…

Христина ЖДАН,
студентка 2 курсу ╤нституту ф╕лолог╕╖, журнал╕стики
╕ м╕жкультурно╖ комун╕кац╕╖ (напрям «Журнал╕стика») П╕вденного федерального ун╕верситету
м. Ростов-на-Дону

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #9 за 26.02.2016 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=16740

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков