Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2761)
З потоку життя (5872)
Душі криниця (3302)
Українці мої... (1427)
Резонанс (1444)
Урок української (985)
"Білі плями" історії (1623)
Крим - наш дім (531)
"Будьмо!" (259)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ВОЗНЕС╤ННЯ, РОСТУТЬ ПОС╤ВИ...
В укра╖нськ╕й народн╕й традиц╕╖ свято Вознес╕ння пов'язане з багатьма обрядами, спрямованими на...


КОР╤НН╤
Пам’ять зрешечена кулями, але жива в навхрест забитих дошками товарних вагонах.


ДЛЯ ВАС, АВТОРИ Й ЧИТАЧ╤!
Вийшло друком десяте число художньо-л╕тературного журналу-п╕вр╕чника “М╤СЦЕВИЙ...


УКРА╥НСЬК╤ НАГОРОДИ ЗНАЙШЛИ КРИМСЬКИХ ПЕРЕМОЖЦ╤В!
Оргком╕тет Всеукра╖нського л╕тературного конкурсу «Ми – д╕ти тво╖, Укра╖но!»...


ПОЕТИЧНА СВ╤ТЛИЦЯ. Св╕тлана КОРОНЕНКО
Поетеса, проза╖к, есе╖ст Св╕тлана Короненко народилася в м. Фастов╕ Ки╖всько╖ област╕.




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #7 за 12.02.2016 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#7 за 12.02.2016
ЯКЩО УКРА╥НИ У СЕРЦ╤ НЕМА, НЕ БУДЕ ╥╥ ╤ В Д╤ЯННЯХ!
Любов СЕРДУНИЧ

Клуб поез╕╖

Сьогодн╕шню поетичну стор╕нку «КС» представля╓ знана под╕льська письменниця, просв╕тянка, досл╕дниця голодомор╕в ╕ кра╓знавиця Любов Сердунич. У сво╖х зб╕рках, науково-кра╓знавчих публ╕кац╕ях протягом багатьох рок╕в письменниця усеб╕чно висв╕тлю╓ р╕зн╕ стор╕нки ╕стор╕╖ р╕днокраю. Входить до Нац╕ональних сп╕лок журнал╕ст╕в Укра╖ни, кра╓знавц╕в Укра╖ни, Асоц╕ац╕╖ досл╕дник╕в голодомор╕в в Укра╖н╕, ВТ «Просв╕та» ╕м. Т. Г. Шевченка, наставниця молод╕.
Друкувалась у часописах «Укра╖нська культура», «Дивослово», «Радосинь», «Запов╕т батьк╕в» (Ки╖в), «Педагог╕чний в╕сник» (Хмельницький), «Мистецьк╕ гран╕» (Р╕вненщина); у газетах «Слово Просв╕ти», «Високий замок», «Свобода» (США), «Народне слово», «Демократична Р╕вненщина», «Порадниця», «Жива вода» та ╕н.
Переможниця л╕тературних конкурс╕в ╕м. М. Утриска (2014, 2015) та «Pro Patria!» («За Батьк╕вщину!») (ном╕нант, 2014), всеукра╖нських ╤нтернет-конкурс╕в у ном╕нац╕╖ «Поез╕я», «Проза» та «Переклади».
Автор 15 книг: «Перша крапелька» (1996, твори для д╕тей); «Джерелинка» (1996, громадянська л╕рика); «Кв╕ти грудня» (1996, ╕нтимна л╕рика); «Городище над ╤квою» (2000, ╕сторична поема); «На човнику долоньки» (2002, твори для д╕тей); «Загублений перстень» (2003, ╕нтимна л╕рика, переклади); «Барва смерт╕ – 33-й» (2004, досл╕дження голодомор╕в); «Душа не терпить порожнеч╕» (2005, л╕рика); «ОдКРОВеннЯ» (2007, поез╕я, проза); «Краплини сонця на долоньц╕» (2007, твори для д╕тей); «Вустами правди ╕ болю» (2009, фольклор пер╕оду голодомор╕в); «╤з народно╖ криниц╕» (2010, 2011; сценар╕╖ народознавчого характеру (пос╕бник для заклад╕в осв╕ти ╕ культури)); «Дв╕ барви» (2011, поез╕я); «В╕траж╕ жарт╕в» (2013, пал╕ндроми); «Столиця твого родоводу» (2015, ╕стор╕я р╕дного села).
Лауреат Хмельницько╖ обласно╖ прем╕╖ ╕м. М. Годованця (2009). За просв╕тницьку роботу нагороджена медаллю «Буд╕вничий Укра╖ни» (2014). За вагомий особистий внесок у досл╕дження голодомор╕в в Укра╖н╕ та активну громадську д╕яльн╕сть 2007 року нагороджена орденом «За заслуги» ╤╤╤ ступеня.

Р╤ДНУ МОВУ ТРЕБА В╤ДЧУВАТИ

«Та не говорили так мо╖ бабуся!..»
Василь Остапов(ич)

Не за словником зв╕ряю Слово:
╥х не завжди творять мудраки.
Не зр╕днить праматеринська мова
Наголос чужий. Бо ж не з руки
Нам «випАдок» мовити чи «нОв╕»...
Нашою – лиш вИпадок, нов╤.
Наголос у слов╕ – то основа,
То душа його, природн╕й кв╕т.
Нац╕я – перепустка у В╕чн╕сть,
Мова р╕дна – в╕за у в╕ки.
З р╕дним словом житимемо в╕чно,
З суржиком ми – покруч, будяки!
Ну не говорили так бабуся!
Давня мова – п╕сня, вишиття!
Словом р╕дним живлюсь,
 боронюся.
Витворилась мова ╕з життя.
╤ тому Селом зв╕ряю мову:
Як ще мовить ╕нколи село.
╢ потвори-покруч╕ – ╕ мовби
Нас тисячол╕ття й не було.
Говори ж, як говорила мати,
Як пульсу╓ слово з власних вен.
Р╕дну мову треба в╕дчувати!
Ти ж бо нею диха╓ш, живеш!
А вона ж – св╕т визнав! –
 друге м╕сце
Серед вс╕х народ╕в ╕ кра╖н!
З Ор╕яни – наших сл╕в намисто,
З праРуси, з Ор-Дани, з УкРА╥в!

ОДВ╤ЧНИЙ ВОРОГ

Я не плекала мр╕й сво╖х рожевих,
Бо ск╕льки вовка не годуй, та скоро
Покаже в╕н сво╓ нутро скажене.
Як виявилось, «брат» –
одв╕чний ворог!
А хто вважав за брата –
 в б╕льш╕й туз╕,
Обманут╕ нахабно – в б╕льш╕м гор╕!
Вже жодних ми не ма╓мо ╕люз╕й:
Так званий «старший брат» –
 наш в╕чний ворог!
Нас на розп’яття, в тюрми –
 щоб змал╕ли!..
Морив безхл╕б’ям нас
 ╕ Соловками…
Хто це забув, т╕ нин╕ теж прозр╕ли:
Ти нам – не брат!
 Ти – наш одв╕чний Ка╖н!
Хай в кожного ╕люз╕я розтане!
Нехай прозр╕ння сумн╕ви поборе!
Ус╕ народи стали нам братами.
╤ т╕льки «старший брат» –
 агресор, ворог!
15 березня 2014 р.

ПО ТОЙ Б╤К ХОЛОДНОГО ЯРУ

По сей б╕к епохи: «Щасливу б зорю
На блюдечку нам просто зараз!»…
А ви, одержим╕, ходили на прю
По той б╕к Холодного Яру.
По сей б╕к – знев╕ра,
 байдуж╕сть ╕ сон…
Кого ж не здолали ц╕ чари?!.
А ╖х п╕дняла УНР ╕ УНСО
По той б╕к Холодного Яру.
Пройме Чорний Ворон
 нас т╕льки в к╕но.
О де ви, нов╕ Горл╕с-Горськ╕?
По сей б╕к Холодного Яру давно
Н╕хто не чека╓ вас в гост╕…
Ми й кроку не ступимо
 (так повелось),
Як мало нам зиску-навару.
Ми просто ждемо,
 що п╕дн╕меться ХТОСЬ
По той б╕к Холодного Яру.
* * *
Це пшеничне золоте колосся,
Це щасливе хору стоголосся
Збережи нащадкам, захисти.
Присягни велично, щиро й гордо!
Як нащадок славних укр╕в-ор╕╖в,
Захистити будь готовим ти.
Присягнути небом ╕ землею,
Батьком ╕ правицею сво╓ю,
Присягнути пред св╕чадом дн╕в,
Що душ╕ народно╖ не згубиш,
Що ╖╖, мов р╕дних д╕ток, любиш,
Що за не╖ – в воду ╕ в вогонь.
Присягнути р╕дним, в╕щим словом
За малу в╕тчизну й мить любови,
Присягнути серцем ╕ крильми.
За «добридень!» й усм╕шку дитячу,
За завзяття й поступи юнач╕,
За вкра╖нське небо й в╕чний мир!
* * *
Що залиша╓ться нам
З огляду вс╕х под╕й?
Перше завдання, знай, –
Не п╕дсобити б╕д╕.
Не заялозити дн╕в,
Вн╕сши буденний клич,
Не причепити н╕мб
До нег╕дних облич.
Т╕льки насамперед –
Вийти ╕з соцмереж.
Знай, що в╕йна жере
Й тих, хто за муром веж.
Можна й сховатись десь,
Т╕льки ж прийде той день,
Що жмурк╕в ск╕нчиться гра,
Бо на пороз╕ – враг.
Можна й «добреньким» бути,
Наче б╕бл╕йний Варавва,
Можна й п╕дставити л╕ву,
Якщо пашить вже права…
Ворогов╕ того й треба:
Каже ╖х вчення прощати...
Т╕льки ж за р╕дне небо
Хто ж тод╕ стане на чатах?
Зригнув новий г╕брид
Ворог (не небеса!).
Тож повставай, бери
Участь у всьому сам!
В тебе ж – одне життя!
«Проти» нема, лиш – «ЗА!»!
Вдаримо ж почуттям
По безсердеччю зайд!
Боже, чи скоро поборем?
В╕дпов╕дь – наче в╕ск:
Якщо боротись – то скоро,
Якщо чекати – то в╕к!
* * *
Я тебе не вибирала –
Ти мен╕ прародом дана
Од Ярила й Дани.
Ти – прадавня, ти – прекрасна,
Не позичена, а власна,
Тож слов╕╓ш рясно.
Ти для кожного – обнова
На жодень ╕ знову й знову,
Диво наше, мово!
Ти – й щоденний хл╕б, ╕ п╕сня,
Вивчити тебе не п╕зно.
Ти – свята, не пр╕сна!
Ти – барвисто-веселкова,
Кольорова, пречудова
Укра╖нська мово!

МОВОНЬКО ВЕЛИЧНА

Йшли тебе понищити
 зус╕б╕чн╕ зайди,
Ти – не штучно створена,
 тож ╕ не загинеш.
Ти ще вся – не сказана,
 ти – диво несказанне,
Мово укра╖нська, Мати-Берегине!
У душ╕ злел╕яна,
 серцем облюбована,
Запульсу╓ш говором,
 а була ж й столична!..
Та була й розстр╕ляна
 ╕ не раз шматована,
Мово укра╖нська,
 страднице велика!
Ти зд╕ймись орлицею
 та понад ру╖нами,
В золото-блакить вдягнись
 на в╕ки, як звично.
З кожним р╕д-родиною
 хай тоб╕ вкра╖ниться,
Наша предков╕чна ти
 мовонько велична!

ТВЕРД╤ШЕ КРОК!

Дивись вперед нав╕ть тод╕, м╕й сину,
Коли уже знев╕рився народ.
А ти – ╕ди! ╤ди, допоки сил ╓!
Тверд╕ше крок! Ч╕тк╕ше крок!
Тверд╕ше крок! Ч╕тк╕ше крок!
Тверд╕ше крок!
Хай к╕льк╕сно наш ворог,
 може, й сильний,
Та духом не зр╕вняти москал╕в.
Ч╕тк╕ше крок!
 Дивись вперед, м╕й сину!
Бо ти – нащадок славних козак╕в!
Якщо знев╕ра серце заполонить,
А в жилах гусне чи холоне кров,
Нехай н╕що н╕коли не схолодить
До Укра╖ни в серденьку любов!
╤ хай веде наш Прапор
 жовто-син╕й,
Да╓ прийдешн╓ нам новий урок.
Будь г╕дним слави нашо╖, м╕й сину!
Тверд╕ше крок! Не стримуй крок!
Тверд╕ше крок! Ч╕тк╕ше крок!
Тверд╕ше крок!
23 серпня 2015 р.

ДУМА ПРО УКРА╥НСЬКИХ КОБЗАР╤В, Л╤РНИК╤В, БАНДУРИСТ╤В, ЗНИЩЕНИХ ╤МПЕРСЬКИМ РЕЖИМОМ

Не в╕щала з╕рка рання,
Що вже – не сп╕вц╕, а бранц╕,
Лиш хрести на сорочинах
В╕щували будучину. Гей!
Ге-ей, гей, ге-ей, гей!
В╕щували будучину.
А зима холодная,
Воленька голодная.
Укра╖но, мати-нене,
Не забудь про мене! Гей!
Ге-ей, гей, ге-ей, гей!
Не забудь про мене!
Сколотились яничари –
Заячали струни-чари.
Ще сп╕вали п’ять, ще – зо два…
Й тих поглинула безодня. Ойййй!..
Й тих поглинула безодня…
Так з╕брали П╕сн╕ в╕че,
Насм╕халися у в╕ч╕,
Насм╕халися нечеми,
Бо не мають све╖ чести. Гей!
Ге-ей, гей, ге-ей, гей!
Бо не мають све╖ чести!
Насм╕хались, лютували,
Розпинали, катували,
Насм╕халися катюги,
Та брин╕ла п╕сня друга. Гей!
Ге-ей, гей, ге-ей, гей!
Та брин╕ла п╕сня друга!
Гей кобзарики, ш╕стсот вас.
На св╕таночку, з росою,
Потоптали цв╕т сп╕вочий,
Затулила кобза в’оч╕. Гей!
Ге-ей, гей, ге-ей, гей!
Затулила кобза в’оч╕…
А зима холодная,
Воленька голодная.
Укра╖но, мати-нене,
Не забудь про мене! Гей!
Ге-ей, гей, ге-ей, гей!
Не забудь про мене!
Укра╖нонько жадана,
Возроди ту п╕сню давню,
Що за не╖ рвали чуба,
Укра╖но, ненько люба. Гей!
Ге-ей, гей, ге-ей, гей!
Укра╖но, ненько люба!
Що за не╖ катували,
╤ топили, ╕ вбивали.
Возроди ту п╕сню давню,
Р╕дну думу нашу славну! Гей!
Ге-ей, гей, ге-ей, гей!
Р╕дну думу нашу славну!
Доле наша, мак╕вко!
Укра╖но-мат╕нко!
Не зганьбити, боронити,
Правду-волю захистити!
Щоб тоб╕ у св╕т╕ жити!
Хоч недоля, хоч не в╕льн╕ –
Не втопити п╕сню в╕льну.
Тож не вмре ╕ не поляже,
А нащадков╕ розкаже
Славу Укра╖ни. Гей!
Ге-ей, гей, ге-ей, гей!
Славу Укра╖ни!

ЗБУДИСЯ!

Зд╕ймись у порив╕ руками двома
У щир╕ й палк╕ спод╕вання.
Якщо ж Укра╖ни у серц╕ нема –
Не буде ╖╖ ╕ в д╕яннях.
Збудися, повстань,
 у набат ревно бий!
Як разом, потуги – недарма.
Страшн╕ш╕ за ворога спляч╕ раби,
Котрим нагородою – ярма.
Байдуж╕сть – це г╕рше в╕д смерти.
Збудись!
Повстань з-п╕д м’якого намулу!
Гляди, не принесли б ново╖ б╕ди
Т╕ з нас, хто надовго поснули.

НАМ ЧУЖОГО – В╤РИТЕ? – НЕ ТРЕБА

Нам чужого – в╕рите? – не треба.
Нам би р╕дне втримати в руках!
Ма╓мо святе одв╕чне небо
Й цей величний понад нами стяг.
Славимо прабоже злотосонце
У поклон╕ за життя розмай.
Власна правда в р╕дн╕й у сторонц╕
Нам свят╕ша за ярмо оман.
Ма╓мо ми витяз╕в-геро╖в,
Хто в борн╕ виборю╓ наш мир.
Зайдам ╓ в нас куля, в╕рна зброя.
З ворогом – не толерантн╕ ми!
Хто на нас зухвало, ми – грозою!
Це назавжди, вороже, затям!
Нам не треба й клаптика чужого.
А за св╕й ми в╕ддамо й життя!

В╤ЛЬНИМ

Год╕, браття, спод╕ватись
Чужого мес╕╖!
Молитвами не здолати
Ворога з «рос╕╖»!
Волю треба здобувати
Дружно, ус╕ разом!
Тод╕ точно в╕н загине
В╕д власного сказу!
Позбуваймось, люб╕ д╕ти,
Чужов╕р’я чар╕в!
Раби здатн╕ породити
Раб╕в, яничар╕в!
Хай ╕мпер╕я та лусне,
Що живе на кров╕!
Т╕льки в╕льн╕ дають людству
Ген╕╖в, геро╖в!

СЛОВО

Ти, чи сказане, чи погадане,
Чи помислене, чи задумане,
А чи назване, чи намолене,
Чи нав╕яне, чи наболене,
Наворожене, заворожене,
Приворожене й не вороже ти,
Чи Сварожене, чи здорожене,
Чи наснажене, чи принаджене,
А чи кликане, чи насмикане,
Чи рожденне ти, чи не вроджене,
Чи не людяне, чи не Боже ти,
А чи людське ти, а чи Богове,
Чи беззахисне, чи захищене,
Чи сам╕тне ти, а чи тисячне, –
Ти пульсуй, ╕ди, словослов, буди!
Величай! Гуртуй!
Зринь! Гуртуй! Веди,
Слово! 
* * *
Зупинися, перо, о м╕й плуже!
Час заплющитись трохи, бо ж н╕ч.
Все тобою написане, друже,
Вже в╕длуню╓ в мЕн╕. В мен╤!
Ти в╕дваги ще не розгубило
На ц╕линах сво╖х ╕ св╕тах.
Нам ╕ с╕ялось, нам ╕ любилось.
Ти – ╕ рало, ╕ в’язь. Ти – ╕ птах.
Заскрипи або що... Та не дуже.
Бо палають вуста з н╕моти.
Бо з╕рки миготять у калюжах.
А без них заржав╕╓м. Я й ти.
Бо йде ос╕нь, така молода ще.
Бо до капища – тисяча л╕т.
Бо... Бо слово тво╓ – не вода то,
А спов╕дник ╕ духу пол╕т.
Бо покинеш – ╕ капище зникне.
А за вереснем – зрима зима.
Не пробуду без тебе й не звикну.
Не було. ╤ не буде. Й нема...

ПЕРЕПЛАВСЬ!

Переплав себе заради вищого.
Нав╕ть усього, а переплав.
Не дано почути й слова в╕щого
Тим, хто не м╕ня╓ звичний план.
Хай в горнил╕ тому переплавляться
В╕дча╖, ╕ сумн╕ви, ╕ дух.
Не в╕зьмеш того, що не закладено.
Ризику╓ т╕льки в╕дчайдух!
╤ святку╓ той, хто ризику╓! Чув?
Ще прийме тебе до власних лав.
Лиш вогонь народжу╓ святу св╕чу.
Переплав себе в н╕м, переплав!
В╕дчайдухи, зберемОсь ╕ збуримось!
Пробуд╕мо гори, степ ╕ плай.
В╕льний дух народжу╓ться бурею.
Вже себе сьогодн╕ переплав!
Не бува╓ два життя чи три поли.
Не куняй, не тл╕й – пливи уплав!
Вс╕м смертям на зло –
 гори, дерзай, палай!
Задля вищих ц╕лей – переплавсь!
* * *
Ще хизу╓ться перед селом
 переповнене м╕сто.
╤ тому вже село порожн╕╓,
 втрачаючи лик.
А розпатлана думка ще пре
 з розпелеханих м╕зк╕в,
╤ яр╕╓-сонцю╓ правись,
 ╕ правиця велить.
Ще хурделиться в╕хола сл╕в,
 в╕трогонить зав╕я.
╤ тому вже й тоб╕ не до сн╕в:
 ╖х заносять сн╕ги.
Думка крадена каркне,
 немов божев╕льна пов╕я,
╤ невчасно, та вигулькне.
 Мов з-за горбка вороги.
Всяк сп╕шить осяйнути себе
 зам╕сть хоч осягнути б.
╤ сп╕шить залишити св╕й сл╕д,
 хай в багн╕ ╕ кривий.
Тим лийнути помий, тим – п’яту
 й трохи вище лизнути.
А невтямки: пов╕я гуля╓,
 ╕ ворог – живий.

ПЕРЕД ЧИСТИМ АРКУШЕМ

Мене – нема ще. Ан╕ сл╕в, н╕ зору –
Н╕чого. Лиш… сумл╕ння ломота…
╢ зав’язь думки, м╕сячно-прозора.
Чуття пульсують, серце вил╕та.
Цей аркуш п’ятитисячний – як перший.
Стосотий б╕ль, як вперше, проживу.
Сп╕шать слова, голодн╕ ╕ не пещен╕.
Вони – ще безлад. ╥х… н╕як не звуть.
╤ сл╕в нема. Та ╓ чуття! ╤ т╕льки.
Колюч╕ та уперт╕, мов… з ялин.
Нема мене, н╕ думки й рими-вт╕хи.
Лиш зав’язь-загадка.
 ╤ б╕ло-чистий лист.
* * *
Верба злякала скрипом.
Колише сон, гадала.
В життя приходиш з криком.
В мовчанн╕ покида╓ш.
Н╕му╓ день уперто,
А н╕ч така завзята.
Не страшно просто вмерти,
А страшно вмерти в свято.
Ще напишу: не скоро.
Наворожу: не нагла.
Комусь, напевно, горем,
А б╕льшост╕ – банальн╕сть.
Н╕ зв╕роб╕й, н╕ заштрих
Не можуть зняти болю.
╤ не приходить завтра,
╤ байдики б’╓ воля.
Як тре’ – нема╓ змоги.
В час п╕к – забити б баки!
Чужого б╕йся Бога,
Свого люби, як батька.
Любов в╕щують знову
Гуль-гул╕ голубин╕.
Так пахне давн╓ слово,
Яке мене любило.
Св╕танок. В╕рш╕ вмовкли.
Сумне настало свято.
Життя – всього ковток лиш,
А й того – забагато.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #7 за 12.02.2016 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=16665

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков