Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2761)
З потоку життя (5872)
Душі криниця (3302)
Українці мої... (1427)
Резонанс (1444)
Урок української (985)
"Білі плями" історії (1623)
Крим - наш дім (531)
"Будьмо!" (259)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ВОЗНЕС╤ННЯ, РОСТУТЬ ПОС╤ВИ...
В укра╖нськ╕й народн╕й традиц╕╖ свято Вознес╕ння пов'язане з багатьма обрядами, спрямованими на...


КОР╤НН╤
Пам’ять зрешечена кулями, але жива в навхрест забитих дошками товарних вагонах.


ДЛЯ ВАС, АВТОРИ Й ЧИТАЧ╤!
Вийшло друком десяте число художньо-л╕тературного журналу-п╕вр╕чника “М╤СЦЕВИЙ...


УКРА╥НСЬК╤ НАГОРОДИ ЗНАЙШЛИ КРИМСЬКИХ ПЕРЕМОЖЦ╤В!
Оргком╕тет Всеукра╖нського л╕тературного конкурсу «Ми – д╕ти тво╖, Укра╖но!»...


ПОЕТИЧНА СВ╤ТЛИЦЯ. Св╕тлана КОРОНЕНКО
Поетеса, проза╖к, есе╖ст Св╕тлана Короненко народилася в м. Фастов╕ Ки╖всько╖ област╕.




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #7 за 12.02.2016 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#7 за 12.02.2016
«ВВАЖАЙ, ЩО КРИМ – ЦЕ БУВ ПРОЛОГ…»
╤ван ЛЕВЧЕНКО

Поет ╕ час

Щойно у столичному видавництв╕ «Видавничий д╕м «Слово» побачила св╕т нова книга в╕рш╕в «Розбуджен╕ б╕дою» члена Нац╕онально╖ сп╕лки письменник╕в Укра╖ни, заслуженого журнал╕ста Укра╖ни, кандидата ╕сторичних наук ╤вана Левченка. Як ╕ попередн╕ видання, вона адресована шанувальникам сучасно╖ укра╖нсько╖ поез╕╖. До не╖ ув╕йшли твори, написан╕ автором з к╕нця серпня 2014-го ╕ до к╕нця серпня 2015 рок╕в.
Нов╕ виклики часу та випробування, що випали на долю укра╖нсько╖ громади, а найперше – кровопролитна в╕йна з загарбником на Донбас╕, в центр╕ уваги та роздум╕в поета. Сво╖м пристрасним словом в╕н кличе до миру, який можливий за одн╕╓╖ умови – приборкання агресора.
Для цього, на переконання автора, до зусиль патр╕отичних та незламних сп╕вв╕тчизник╕в належить нев╕дкладно долучити об’╓днаний рух за мир усього демократичного св╕ту, ╕ передус╕м ╢вропи, до яко╖ так прагне Укра╖на. Адже Крим ╕ Донбас – лише початок, який неминуче продовжиться в св╕т╕, якщо байдуже споглядати амб╕ц╕╖ оч╕льник╕в нин╕шньо╖ Рос╕╖. В╕дпов╕дь на ╖хн╕ ╕мперськ╕ забаганки ма╓ бути адекватною: сил╕ безладу, вчиненого ними, сл╕д протиставити силу права об’╓днаних народ╕в, котре передбача╓ добросус╕дськ╕ вза╓мини та шанування усталених територ╕й.
Ключ авторсько╖ позиц╕╖ – в оптим╕зм╕ визначальних сл╕в: переживемо-в╕дб╕ду╓мо-переможемо. ╤ н╕чого не пробачимо, не забудемо! Саме в цьому й ц╕нн╕сть ново╖ книги поета, котрий розрахову╓, як ╕ ран╕ше, на вдумливого читача та зм╕стовний д╕алог ╕з ним у сп╕льному пошуку шлях╕в порозум╕ння, миру та злагоди в сусп╕льств╕ в ╕м’я оновлення життя в Укра╖н╕.
Пропону╓мо доб╕рку в╕рш╕в ╕з ново╖ книги ╤вана Левченка – давнього й щирого друга «Кримсько╖ св╕тлиц╕», котрого редакц╕я «КС», користуючись нагодою, щиро в╕та╓ з недавн╕м днем народження. Здоров’я, натхнення ╕ нових чудових книг, шановний ╤ване Васильовичу!


ПРОЛОГ ╤ ЕП╤ЛОГ

Нема к╕нця АТО-в╕йн╕.
╤ знову св╕дчить словом мушу,
Як – укотре! – сус╕д мен╕
Плю╓ ╕з викликом у душу.
Нова Гоморра ╕ Содом –
Його конвой гуман╕тарний.
Набридло ждати – ╕ кордон
Прорвав нахабно ╕ безкарно.
Невже протухли цукор, с╕ль,
Щоб так зневажити законом?
Начхати в╕н хот╕в – сус╕д –
На перешкоди ╕ кордони!
Бо ╓ мета – чинить розб╕й.
Отож ╕ ладен п╕дсобити
В╕н «Новорос╕╖» сво╖й,
Сво╖м спецназ╕вцям-бандитам.
А благородний антураж:
Це ж мирним людям допомога.
Та прикриття – отой вантаж.
╤ укра╖нцям засторога:
Не буде в нас в╕йн╕ к╕нця,
Якщо кордон елементарно
Прорвала кавалькада ця –
З Москви конвой гуман╕тарний.
Яких тоб╕ ╕ще св╕доцтв
Потр╕бно, щоб збагнув ти, св╕те:
Сьогодн╕ наш беруть кордон,
А завтра тв╕й прорвуть бандити.
Чи, може, ти змиривсь з ус╕м
╤ заодно (збав, Боже!) з ними?
Тод╕ вважай: пролог був Крим,
А еп╕лог – ти в рол╕ Криму.
 26 серпня 2014 року

НАКАЗ

Вам б╕льш не знати тиш╕,
Де зр╕ють сни ╕ в╕рш╕...
Якщо ╕ сни судились –
Коротк╕. Як наказ.
Бо не зважають кул╕,
Чи з бою ви, поснул╕,
Чи по тривоз╕ ротний
П╕дняв спросоння вас.
Не спод╕вайсь на ласку –
Б’╓ ворог на поразку.
А вже коли забродить
Ненависть, наче хм╕ль,
Яка там обережн╕сть,
Як ворога в╕дстежив
╤ на гачку тв╕й палець,
А в окуляр╕ – ц╕ль!
Найважче – убивати.
Та мусите, солдати!
Бо як не ви, то в╕н вас:
Це – ворог. ╤ в╕йна.
Ти з постр╕лом затримавсь,
В╕н – вразив побратима:
Така за звол╕кання
Страшна в бою ц╕на.
Оп╕сля неминуче
Сумл╕ння буде мучить,
Як оч╕ материнськ╕
Побачиш при трун╕:
«Скажи мен╕, дитино, –
Питатиме про сина, –
Чом не вернувсь, як ти, в╕н
Живим, скажи мен╕?»
Вам випало, солдати,
В╕тчизну захищати.
Тож хай ╕ не здригнеться
В бою у вас рука –
За край св╕й, побратим╕в.
╤ все ж – прийд╕ть живими.
╢дине побажання.
Коротке. Як наказ. 
Ще будуть сни ╕ в╕рш╕.
╤ мирна буде тиша,
Як вернетесь додому.
Та кожен, щоб живий!
Щоб не ср╕блила скрон╕
Матус╕ похоронка,
Як куля та остання,
Що прямо в серце ╖й.
 28 серпня 2014 року

╤ ЩО Ж?

Я сказав соб╕: н╕ слова
Про пол╕тику. ╤ що ж?
Не дихнути – знову й знову
Ловить, клята, на гачок.
Де не стань – та хоч на мор╕ –
Здожене – так╕ гачки!
Чую поруч, як говорять
М╕ж собою ж╕ночки…
╤ так╕ серйозн╕, що ви!
Надивилися в╕стей:
Про пол╕тику розмови,
Мов нема╓ ╕нших тем.
А про що, якщо по сут╕,
Суть одна у тих розмов:
«Доки нами править Пут╕н,
Крим назад не в╕ддамо!»
Я з╕тхаю… День чудовий.
Море лаг╕дне також.
Про пол╕тику н╕ слова
Сам соб╕ казав. ╤ що ж?
Тут залежн╕сть вс╕м в╕дома:
В╕дмахнешся ти – вона
Здожене тебе. Й самому
Душу вимучить до дна.
Попрощатись не виходить:
Знов пол╕тика – в рядки.
Бо як╕ в нас верховоди,
Те ╕ плещуть язики.
Та й поетам не минути
В╕дкритт╕в. Як днем оцим,
Адже ж в╕н не в╕чний – Пут╕н:
Дуба дасть – повернем Крим!
Може статися – й поможуть:
Там у справах цих – майстри.
Все в руках – в руках у Божих:
М╕г пожити б! Коб не Крим.
 29 серпня 2014 року

ДОКИ ТИ НЕ СКАЖЕШ – Н╤!
«Так-от, я б╕льше мовчати не хочу ╕ не буду!» – ╕з заяви рос╕йського опозиц╕онера Михайла Ходорковського

Так, був «Марш миру»... Добре все
╤ пам’ята╓мо, й ц╕ну╓м!
Та ним лиш справи не спасеш,
Москва демократична, чу╓ш!
Як докричатися мен╕
П╕д канонаду «Бук╕в», «Град╕в»,
Що убивають на в╕йн╕,
╤ в тому суть гнило╖ влади?
Свою прогнали ми гуртом.
Твоя ж – до себе… ╤ п╕д галас
Забрала Крим. А в тв╕й Ростов
В╕йськову техн╕ку нагнала.
╥╖ могла б ти зупинить,
Коли б, як з «Маршем»,
 вийшла проти!
Щоб не верталися з в╕йни
Мо╖ – й тво╖! – сини у гроб╕.
Але мовчиш. Один чи два
Десь голоси прорвуться нин╕…
Зате конво╖ шле Москва –
Гуман╕тарн╕, «доброчинн╕»...
А разом з ними зброя йде
Кр╕зь д╕ри нашого кордону.
Скажи мен╕, чого ти ждеш?
Нових смертей ╕ похоронок?
Тож знай: мовчання в час р╕зн╕
Найб╕льш, кр╕м кров╕, прагне влада.
Допоки ти не скажеш – «Н╕!»,
Не змовкне смерт╕ канонада.
 30 серпня 2014 року

ЩО – ДАЛ╤?

У М╕нську – консультац╕╖.
Що дал╕ – перемовини?
Бойовикам – касац╕я.
Й в╕дбудувать – зруйноване.
За вбитими поплачемо.
В л╕карн╕ – вс╕х поранених…
╤ все пере╕начимо.
╤ край наш – перекра╓мо:
Донбас, вважай, республ╕ка;
Туди ж, вважай, Луганщина.
Нам – д╕рочка в╕д бублика,
╤ в╕н – рос╕йський, край ще наш:
А як – самоврядований,
╤з власними знаменами,
З рос╕йською – ╕з мовою.
Вважай, що в╕докремлений.
За що ж тод╕ – во╕стину –
Ця б╕йня улаштована,
Коли з сепаратистами
Вестимем перемовини?
Виходить, не бандити це –
Маскован╕, з╕ збро╓ю?
А мовою пол╕тики,
М╕сцев╕ це геро╖ ╓:
Ну, як же – край в╕дбили св╕й
В╕д хунти – в╕д столично╖…
…Тепер ус╕х помилу╓м.
╤ збитки вс╕ пол╕чимо.
Й на шию укра╖нцев╕
До втрат син╕в долучимо.
А що – коли у М╕нську ми
Представлен╕ знов Кучмою…
Ой, щось непевне д╕╓ться!
Смердить повсюди зрадою!
╤ влада – як на милицях –
Старцю╓. Й безпорадна ╓.
В╕йну не зве в╕йною – н╕!
Бо транш╕в не отрима╓.
А лиха ск╕льки ско╓но:
Смерть ходить Укра╖ною.
Уже ╖╖ покосами
Нам оч╕ вс╕м засл╕плен╕.
Невже лишень на сльози ми
Спроможн╕ за загиблими?
Невже так╕ нездари ми
З прозорими кордонами?..
Хай ╕ не ма╓м арм╕╖,
Як сл╕д, не ма╓м збро╖ ми,
Сус╕дами заскочен╕,
Б’╓мося вже, як можемо…
╤ кращ╕ гинуть хлопчики,
Н╕ким не переможен╕.
За що? За перемовини
У М╕нську ╕з бандитами?
Прощення – за похованих?
За наше жито – й бито нас?
Дарма! В це не пов╕рю я,
Як ╕ в Майдан п╕дкуплений.
Й н╕коли не замиримось
З╕ спадком, даним Кучмою!
Так, важко. Так, б╕ду╓мо.
Та дух – з ним звернем гори ми!
З бандитами – вою╓мо,
Допоки ╖х не скоримо.
А як же перемовини?
Не проти ми, та – з ╕ншими.
╤ краще вже б удома нам…
Що – страшно? Ну, то в М╕нську вже.
 2 вересня 2014 року

БОЯГУЗ

Тебе судити не берусь,
Хоча й мен╕ тепер в╕домо
Те, що пече тоб╕ самому:
Той напис-присуд – «Боягуз!» 
Отак в в╕йськовому квитку
На всю стор╕нку – ш╕сть ц╕ л╕тер:
Дов╕чна пам’ятка про л╕то
Й заг╕н тв╕й, загнаний у кут.
В от╕м оточенн╕-котл╕,
Що справжн╕м пеклом
 вже здавалось,
Де побратими залишались,
Ти здатися в полон вол╕в…
Тод╕ ╕ вив╕в командир
На всю стор╕нку т╕ ш╕сть л╕тер,
Як╕ н╕чим тепер не змити.
В╕дкрий – ╕ жалять до сих п╕р!
Зробив ти виб╕р: здавсь в полон.
╤ дра╖в нужники щосили,
╤ п╕д убитих рив могили…
Потому зв╕льнення прийшло.
З котла ж прорвався тв╕й заг╕н
╤ десь вою╓ ще на сход╕
За Укра╖ну. Як народу
╤ присягав, вою╓ в╕н.
А що з тво╖х прорветься вуст,
Коли ота стор╕нка раптом
На оч╕ синов╕ потрапить,
А там ш╕сть л╕тер – «Боягуз!»?
Життя безц╕нне – всяк прозр╕в!
Та в гр╕зну мить, як-от сьогодн╕,
Рятують нас Небесна Сотня
Й заг╕н незламний, як наш р╕д.
Дивись-дивись на напис той.
А ще – як б’╓ приц╕льно ворог
В «гуман╕тарних коридорах»
Б╕йц╕в дов╕рливих з АТО...
Тоб╕ ж, вважай, щастить – живий!
Але з дов╕чною ганьбою.
Н╕, краще смерть – на пол╕ бою,
Ан╕ж читати напис тв╕й.
 4 вересня 2014 року

З ТИМ ╤ П╤ДУТЬ

А нас все д╕лять – прагнуть стерти
╤з карти наш п╕вденний сх╕д,
Що назива його уперто
Лиш «Новорос╕я» сус╕д.
Д╕йшов до крайнощ╕в лукавий
╤ в╕дмовля╓ нам у т╕м,
Що Укра╖на ╓ держава,
А незалежна – й погот╕в…
╤ збройних зайд
 шле кр╕зь кордони,
Хоч добровольцями ╖х зве.
Н╕ перешкод, ан╕ закону,
Бо звик так д╕яти з давен.
А журнал╕сти – ╕з продажних –
Бридню поширюють його.
Бо це в╕йна. ╤ слово важить
Не менше, н╕ж гармат вогонь.
Та, попри зради б╕ль, народ м╕й
Збира╓ сили у борн╕.
Вогонь припинено сьогодн╕,
Та не к╕нець ╕ще в╕йн╕!
У миротворч╕й нин╕ тоз╕
Сус╕д проштовху╓ св╕й план.
Бо головне йому в ц╕м торз╕,
Щоб «Новорос╕я» була.
Даремна справа. Бо не п╕де
Моя держава – ╓ вона –
На вкл╕н агресору-сус╕ду,
Котрий уперто д╕лить нас.
Ми – непод╕льн╕. ╤ на карт╕
Не стерти нас, як стер хтось сх╕д…
Бо дол╕ кращо╖ ми варт╕,
Н╕ж та, що нам в╕дв╕в сус╕д.
Сповна це зв╕дали й давно вже,
Найб╕льш – в нав’язан╕й в╕йн╕.
Тому н╕хто не переможе
Народний дух у ц╕й борн╕.
╤ як не брешуть у сус╕да,
А правда все-таки одна:
╤з чим прийшов, ╕з тим ╕ п╕де,
╤ що загарбав – верне нам.
Полеглих т╕льки не вернути:
Невинний мирний люд, б╕йц╕в…
Тож суду вбивцям не минути.
В╕йна ск╕нчитись мусить цим.
11 вересня 2014 року

КОЛИ ШТОРМИТЬ

Прозоре вранц╕ ╕ ласкаве –
Та хоч до рани притули,
Чому ж ти, море, н╕ч не спало,
Зд╕ймало хвиль сво╖х вали?
В тво╖м неспоко╖ – тривога.
Бентежить знову чайки крик:
Кому ╖╖ пересторога
Тако╖ сонно╖ пори?
Ти ще ╕звечора учора
Жбурляло берегом п╕сок…
Чому тоб╕ не спалось, море?
╤ м╕й розбивсь об хвил╕ сон.
Передчуття немовби лиха,
Коли непевно все в житт╕.
╤ так уранц╕ тихо-тихо.
╤ нав╕ть крик ча╖ний стих.
А ти – ласкаве ╕ прозоре.
В твою п╕рнаю глибину.
Сезон шторм╕в у тебе, море.
А як штормить, х╕ба ж до сну?
 12 вересня 2014 року

НЕЗДОЛАНН╤СТЬ

Буди, життя, в╕д сну ╕ щастя,
Щоб товстошк╕р’ям не пор╕с,
Коли ╓си таке смугасте:
То смуга радост╕, то сл╕з.
Мен╕ та – перша – випада╓:
╢ друз╕. Справжн╕. ╢ р╕дня.
Але б╕да йде р╕дним кра╓м,
╤ непереливки щодня:
Того поранено чи вбито…
Не в╕дступа╓ море сл╕з.
╤ як мен╕ щасливим жити,
Коли у д╕м наш ворог вл╕з?
Коли в╕н нашу землю кра╓
╤ прагне р╕д наш полонить?
Народи в рабств╕ помирають,
Якщо не борються вони.
Коли стають вони байдуж╕
До дол╕ власно╖ в житт╕.
Народ н╕кому не подужать,
Що в╕льним жити захот╕в.
Йому н╕коли не пропасти:
Хто спраглий вол╕ – все здола!
Буди, життя, в╕д сну ╕ щастя.
╤ до╓днай до сп╕льних лав.
Якщо ╕ справд╕ слово – куля,
╥╖ шлю зайдам: аз воздам!
А ще будитиму поснулих,
Бо ця б╕да – для вс╕х б╕да.
Якщо ми – справжн╕ укра╖нц╕,
╤ д╕йсно спрага вол╕ ╓,
Не подолати нас чужинцям.
Й не в╕зьме ворог за сво╓.
Хай в╕н назветься трич╕ братом –
Не йдуть ╕з в╕йнами брати.
╤ той народ не подолати,
Що зм╕г до вол╕ дорости!
 21 вересня 2014 року

ДОРОГА В ГААГУ

Коли на когось ма╓ш зуб,
╤ сон – не сон, а чудас╕я:
Приснилось – мов би ╕з Рос╕╖
В Гаагу Пут╕на везуть…
П╕ймався – десь був у б╕гах…
Тепер – на бричц╕. ╤ у кл╕тц╕.
╤, закривавлен╕ по л╕кт╕,
Звисають руки в ланцюгах.
А хлопчаки б╕жать усл╕д
╤ галасують: «В путах – Пут╕н!»
В╕н позира╓ з кл╕т╕ люто.
…╤ зупинився раптом х╕д.
Навстр╕ч, мов т╕н╕, йшли мерц╕.
Я здогадавсь: мерц╕ т╕ – вбит╕.
Затрясся в╕н несамовито,
Коли вдивився в т╕н╕ ц╕.
Вони ╕шли в мо╓му сн╕ –
Цив╕льн╕, в форм╕… ╤ вчувалось:
«Ми – з Укра╖ни!»,
 «Ми – з Цх╕нвалу!»,
«Ми – ╕з ╤чкер╕╖, з Чечн╕!»…
«Як вс╕, ми жити б теж могли,
Ти змусив нас узяти зброю.
╤ ми у битвах ╕з тобою
За р╕дну землю полягли».
За мить – колона рос╕ян:
«А ми – тво╓ гарматне м’ясо!
Ти до земель, багатства ласий
Пов╕вся з нами, як тиран:
За що ми гинули в бою,
У братовбивчих б╕йнях лютих,
Мов хиж╕ зв╕р╕, а не люди,
Щоб вдовольнити х╕ть твою!
Так будь же проклятим нав╕к!»
╤ сплюнув кожен ╕з убитих.
╤ захлинувся Пут╕н в кл╕т╕:
В плювках втопився чолов╕к.
В╕д тих жах╕ть ╕ я проснувсь.
А на екран╕ – хто б пов╕рив:
В Москв╕ ╕ П╕тер╕ – Марш миру.
╤ не спинив н╕хто в╕йну.
Бо Пут╕н – бог соб╕ ╕ цар:
В╕н вислухову╓ п╕длеглих.
╤ наплювати на полеглих.
╤ втратам тим нема к╕нця.
Мов св╕т знесилився, чи як,
Що приструнити в╕н не може
╥х, налаштованих вороже,
Яко╖сь купки рос╕ян…
Коли ж дозр╕╓ в╕н таки,
Що стане св╕тов╕ в╕дваги
Все ж привести його в Гаагу –
В одв╕т на вс╕ його плювки?
Бо, кажуть, ╓ ж ╕ в╕щ╕ сни!
╤, певно, з Пут╕ним так буде:
Коли клянуть його повсюди,
Гаага плаче вже за ним!
Коли на кого ма╓ш зуб…
Якби ж один я – м╕г змириться.
Чи то мен╕ оте лиш сниться:
В Гаагу Пут╕на везуть?!
 22 вересня 2014 року

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #7 за 12.02.2016 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=16658

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков