Версiя для друку Обговорити в форумi

З перших років відкриття в Алушті школи-колегіуму, а це 1998 рік, директор школи — Ольга Григорівна Противенська почала ініціювати створення при навчальному закладові етнографічно-побутового музею «Берегиня» для того, щоб на уроках українського народознавства школярі більше дізнавались про український побут та народне мистецтво.
Термін «музей» у перекладі з грецької мови означає місце, присвячене музам, дочкам богині пам’яті Мнемозіни. Найголовніша особливість шкільного музею полягає в тому, що школярі, їхні батьки, вчителі та друзі школи-колегіуму збирають, експонують та вивчають першоджерела, тобто пам’ятки, що безпосередньо пов’язані з розвитком і життям українців, які живуть у Криму та підтримують постійний зв’язок з різними регіонами Великої України. Шкільний етнографічний музей «Берегиня» надає учням старших класів можливість вивчати першоджерела і писати свої науково-дослідницькі роботи.
Керує музеєм вчитель англійської мови Надія Михайлівна Онищенко, яка сама родом з Дніпропетровщини, з тих місць, що прославились своїми розписами на увесь світ — Петриківка та Курилівка. Петриківський розпис має багатовікову традицію, тісно пов’язану з культурою Запорозької Січі. Село засноване в 1772 році, свою назву отримало від імені останнього кошового отамана Запорозької Січі Петра Калнишевського. Надія Михайлівна розповіла нам, що від старших людей ще з дитинства чула, що у давнину в Петриківці художників не було. Просто кожна господиня до свят білила хату і розписувала, щоб було красиво як у хаті, так і у дворі.
Шкільний музей «Берегиня» обладнано під українську хату, в якій представлено експозиції традиційної матеріальної і духовної культури українського народу. За роки існування музею з різних куточків Криму та України люди віддавали найцінніше, що є гордістю українського народу — вишивки. Відчинивши двері музею, ми ніби потрапили в українську хату. Українці завжди вірили, розповіла Надія Михайлівна, що оселя — це живий організм. Здавна так велося, що кожна господиня свою хату дбайливо доглядала. В хаті-музеї було чисто, вибілено, розмальовано кольоровою глиною, оздоблено витинанками. За українською традицією піч розміщена в кутку біля вхідних дверей. Інтер’єр житла прикрашений розписом. Орнамент на верхній частині основних елементів печі — припічка, лежанки, грубки. Велике ліжко застелене покривалом, наволочки на подушках вишиті, це передала для музею Марія Миколаївна Шпотак, вчитель початкових класів, а нині пенсіонерка. Родом Марія Миколаївна з Вінницької області. Коли в кінці дев’яностих почали збирати для музею експонати, пані Марія була однією з перших, хто із свого рідного села Вила Ярузька, що на Вінниччині, перевезла до Криму все цінне, що залишилось від бабусі та мами. І прялка, яку нам продемонструвала Марія Миколаївна, теж належала їхній родині. Розповідає пані Марія про своє рідне село з гордістю, адже ще в 1925 році в селі Вила Ярузька знайшли поселення трипільської культури.
Керівник музею «Берегиня» Надія Онищенко вважає, що дуже важливо, щоб саме сьогодні в непростий для кримських українців час не переривались духовні зв’язки з українцями, що проживають на материковій Україні. І тому вдячні Галині Кундиренко та Івану Фесюрі за те, що передали у фонд музею вишиті рушники з Полтавщини. А торік до музею потрапила жіноча вишита сорочка від кримських українців, які переїхали до Криму під час Голодомору 1932-1933 років. З рідної Дніпропетровщини Надія Михайлівна Онищенко привезла петриківські розписи та віночок з калини. Музей «Берегиня» використовує свої фонди для популяризації першоджерел та показу їх на спеціальних виставках, за допомогою екскурсій, лекцій та інших видів інформування. Влітку 2015 року на набережній Алушти біля експозиції школи-колегіуму збирались діти, щоб намалювати калину, подивитись і навіть спробувати зіграти на бандурі, роздивитись малюнки на рушниках, продовжувала свою розповідь Надія Михайлівна. Вишитий рушник в Україні посідає особливе місце. Рушник — це символ України, відбиття культурної пам’яті народу. Рушник супроводжував українців протягом усього життя і в радості, і в горі. Він завжди був символом гостинності — на ньому підносили дорогим гостям хліб-сіль. Кажуть, що українська вишивка — це «молитва без слів», а сама вишивка — це оберіг людини. В музейному фонді — вишиванки з усієї України. В алуштинській школі-колегіумі вдалось зберегти викладання української мови як предмета, і музей стає в пригоді. Старшокласники продовжують займатись науково-дослідницькою роботою. Пишуть такі твори, як «Народився в сорочці». Адже, слідуючи старослов’янським традиціям, чужу вишиванку одягати не слід, бо вважається, що таким чином можна «перебрати» на себе чужу долю. Існує повір’я, що коли сорочка зроблена і вишита на добре життя, то вона буде надійно оберігати людину.
Саме такі факти, за висновком Надії Михайлівни, і підштовхують дівчаток взятися за голку й нитку і почати вишивати сорочку чи рушник. Вишивкою зацікавились не тільки дівчатка, а й хлопці. В музеї нам показали портрет Тараса Шевченка, який вишив випускник колегіуму Ігор Качурець. Як писав ще в 1995 році письменник Валерій Трипачук: «Щасливий і водночас глибоко нещасний народ викоханий і зрослий серед щедрої природної Краси. Щасливий тим, що вже самою природою прилучений до того божественного начала, яке ми називаємо творчістю, що береже чистоту і примножує багатство «храму душі своєї». Нещасний тим, що завжди викликав чорну заздрість і люту ненависть народів, обділених Господнім даром». І саме вони сьогодні позбавляють українців у Криму можливості навчатись рідною мовою, поступово знищують українські культурні центри та мистецькі україномовні осередки, намагаючись відібрати пам’ять. Саме тепер і саме тут приходить справжнє розуміння величі нашої народно-традиційної культури, її одвічного гуманізму, всепрощення та щирої гостинності. Про це й промовляє до відвідувачів – дорослих і юних — кожним своїм експонатом алуштинська «Берегиня», яку продовжують зберігати для нас невтомні ентузіасти школи-колегіуму. Доземний уклін їм за це!

Олесь ТАВРІЙСЬКИЙ
Фото В. Качули
Алушта — Сімферополь

ШАНОВНІ ЧИТАЧІ!
Оскільки жодних офіційних наказів або розпоряджень, що стосуються зміни формату випуску «Кримської світлиці», з моменту окупації Криму ми не отримували (а згідно з українським законодавством, такі рішення узгоджено приймаються лише співзасновниками засобів масової інформації або судом), продовжуємо готувати до друку щотижневі номери газети і направляти їх до київської друкарні. Як і раніше, починаючи з 2002 року, на редакційному сайті щоп’ятниці виставляється електронна версія тижневика, зокрема у pdf-форматі. Розміщену нижче інформацію про умови передплати «Кримської світлиці» та інших культурологічних видань продовжуємо публікувати як нагадування «борцям» за інформаційний простір України про їхні держслужбові зобов’язання перед читачами і державою.
Редакція «КС»

ОФОРМИТИ ПЕРЕДПЛАТУ на всеукраїнську загальнополітичну і літературно-художню газету «Кримська світлиця» та інші культурологічні видання ДП «Національне газетно-журнальне видавництво» (газету «Культура і життя», журнали «Українська культура», «Український театр», «Театрально-концертний Київ», «Музика», «Пам’ятки України: історія та культура») можна в будь-якому поштовому відділенні зв’язку України. У країнах далекого зарубіжжя оформити передплату на ці видання можна через сайт www.presa.ua на сторінці «Передплата On-Line». Передплатити та придбати окремі примірники видань в електронній версії можна за адресою - http://presspoint.ua/. Така послуга доступна в будь-якій країні світу. Довідки за тел.: (044) 498-23-64; e-mail: nvu.kultura@gmail.com

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #4 за 22.01.2016 > Тема "Душі криниця"