Версiя для друку Обговорити в форумi

Взаємини українців і кримських татар мають тривалу, цікаву і багату історію, але ознайомитися з нею, справжньою, у відкритих джерелах або прочитати про це у шкільних підручниках непросто.
Про те, чому сьогодні багато кримських татар виявилися українськими патріотами і що приховують російські підручники про історію Кримської війни, кореспонденту «Укрінформу» розповіла відомий історик, автор відеоблогів і книг про Кримське ханство Гульнара Абдулаєва.

ІСТОРИЧНІ ЗВ’ЯЗКИ КРИМЦІВ І УКРАЇНЦІВ: КРАХ СТЕРЕОТИПІВ

— Гульнаро, на Радіо «Свобода» виходить ваш відеоблог «Тугра» про історію Кримського ханства, а телеканал «АТР» продовжує транслювати вашу авторську програму «Алтин девір» (Золотий вік). Як ви думаєте, чи тема, про яку ви говорите, затребувана в українському суспільстві?
— Мені здається, що сьогодні в Україні є великий запит на будь-яку інформацію про Крим і кримських татар, тим більше, про такі маловідомі сторінки історії, як Кримське ханство та його відносини із Запорозькою Січчю.
Наші проекти в Україні — це перша можливість відмити той пропагандистський негатив, який протягом десятиліть виливався на кримських татар, а точніше — просто на татар, слово «кримські» при цьому часто випадало.
Вважаю дуже важливим розповісти, що Україна і Крим тісно пов’язані між собою історичним минулим. Саме у проекті «Алтин девір» ми показуємо всю історію контактів кримських татар з українцями. Що стосується проекту «Тугра», то він ґрунтується вже на загальній історії кримських татар, їхній державності, відомих особистостях, ключових історичних моментах, які можуть зацікавити українців і допомогти позбавитися стереотипів про корінних жителів Криму.
Ми розповідаємо правдиву, справжню історію взаємин українців і кримчаків, засновану на документах і першоджерелах, яка показує, що в їхніх відносинах не було однієї суцільної ворожнечі, як це подавала радянська історіографія, а було дуже багато цінного і позитивного.
— У яких сферах українці і кримські татари співпрацювали?
— Спектр їхніх взаємовідносин був досить широкий — війна, політика, економіка, культура.
Спільні життєві прагнення кримських татар і українців обумовлені схожою системою відносин, таких, що виражалися широким самоврядуванням, повною релігійною свободою, схожою господарською структурою, спільністю поглядів щодо основних питань майнового та міжнародного права. Все це сприяло їхнім досить тісним зв’язкам.
Цікаво, що кримські степовики — ногайці, як правило, у більшості своїй володіли українською мовою, а в самому Криму добре розуміли мову сусіда. У свою чергу, козаки прекрасно знали кримськотатарську мову, про що говорять запозичення великої кількості тюркських слів в українській мові.
Запорозька Січ і Кримське ханство жили за своїми законами моралі, в яких було набагато більше точок дотику і навіть подібності, ніж прийнято вважати.
Запозичення українців у кримських татар відбувалося, наприклад, у галузі музичної культури. Від самого початку свого виникнення козацькі оркестри мали у своєму складі такі тюркські інструменти, як барабан, тулунбас, литаври, зурна (українська сурма). Не можна забувати і про етнопсихологічну близькість мешканців Січі і Кримського ханства, які володіли однаковою ментальністю воїнів. Тому і не дивно, що між кримцями і українцями нерідкі були військові союзи і з кожним разом вони ставали тільки міцніше.
— Чи приводили військові союзи кримців і українців до якихось конкретних результатів?
— Перемог, які були здобуті на користь як українського козацтва, так і Кримської держави, було досить багато. Так, наприклад, один з перших випадків бойової співпраці відноситься до 1521 року. Саме тоді у поході кримського хана Мухаммеда Гірая I на Москву взяли участь козаки на чолі з козацьким старостою Єфстафієм Дашкевичем.
У XVIII столітті відносини кримських татар і українців ще більше зміцніли. Зближувала спільна неприємність — північний сусід, який в 1775 році ліквідував Січ, і козаки були змушені великими групами переселятися на землі Кримського ханства.

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ І КРИМСЬКІ ХАНИ

Але найбільш яскравим і показовим прикладом взаємин Криму і Січі є, звичайно ж, Визвольна війна українського народу, початок якої офіційно поклала битва при Жовтих Водах.
Тоді ще чигиринський сотник Богдан Хмельницький, остаточно розірвавши відносини з поляками, у січні 1648 року тікає на острів Томаківка у Запорозькій Січі. Там він знаходить підтримку своїх земляків, які згодом і стали основою його війська. А вже навесні того ж року разом зі своїм старшим сином Тимофієм він вирушає в столицю Кримського ханства — Бахчисарай. Союз з кримськими татарами був тоді вкрай необхідний козакам.
— Чим пояснюється така беззастережна довіра Хмельницького кримському хану?
— Тюрко-кримськотатарський світ Хмельницький знав з власного досвіду. І він був йому ближчим, на відміну від московського. У молодому віці він разом зі своїм батьком Михайлом Хмельницьким брав участь у Хотинській війні. Під час бою з турками під Цецорою у жовтні 1620 року його батько загинув, а сам він потрапив у полон до кримських татар. Там він вивчив мову і традиції і навіть став побратимом з орським мурзою Тугай-беєм, який згодом став його бойовим соратником.
— І чим же закінчилася зустріч Богдана Хмельницького з Іслам Гіраєм?
— Добившись аудієнції Іслам Гірая III, Хмельницький просить у нього військової допомоги і заступництва для Січі. А натомість на час війни з поляками від імені запорожців приймає військовий васалітет Кримського ханства.
Османський історик XVII століття Мустафа Наїма наводить слова Хмельницького, сказані кримському ханові: «Бажаючи надалі вашого заступництва, ми будемо душею і тілом в союзі з вами служити успіху ісламської віри у триваючих війнах; з ляхами ж ми зовсім припинили всякі зв’язки. Ми просимо вас: візьміть у нас заложників і погодьтеся укласти з нами вищезазначений союз».
Хану нелегко було прийняти рішення на користь козаків і з’єднати кримськотатарську кінноту з запорозьким військом, тому що саме у цей час Стамбул вимагав кримських аскерів для війни з Венецією. Але, мабуть, промова козацького лідера виявилася настільки переконливою, що Гірай все ж відмовив султану і погодився надати допомогу козакам.
— Співпраця українців і кримських татар обмежувалася не тільки військово-політичною сферою?
— Окрім політичної і військової сфери, зв’язки кримських татар і козаків Січі були і в економічній сфері. Наприклад, соляні озера Криму, які були ханською власністю, весь прибуток від якої йшов у державну казну, годували і козаків Січі.
Кримська сіль користувалася попитом як у сусідів ханства, так і на європейському ринку. Козаки купували у кримських татар цей цінний продукт досить дешево, причому у кількостях, достатніх для реекспорту в європейські держави. У мирні періоди — а вони траплялися набагато частіше, ніж військові конфлікти — за домовленістю з ханською адміністрацією і з дозволу самого кримського правителя козакам дозволялося займатися ловом риби в чорноморських лиманах і навіть у прибережних водах Азовського моря. Натомість козаки надавали кримським татарам можливість випасати табуни коней на українських землях. Кримські татари і козаки неодноразово надавали одне одному допомогу у разі якоїсь біди, чи то стихійне лихо, чи неврожай.
— Напевно, й етногенез українців і кримських татар дуже близький?
— Так. Особливо ріднить нас кипчацьке коріння, кипчаки взяли дуже активну участь в етногенезі і кримських татар, і українців. Ну і, звичайно, скіфи, сармати, алани, готи. Подивіться скіфські кургани у Дніпропетровській області і в Криму, і ви все зрозумієте.
Міжетнічне злиття народів відбувалося з раннього середньовіччя і фактично аж до формування Кримського ханства. До цього часу і українці, і кримські татари виступали як самостійні народи, відмінність яких наголошувала і релігія.

«НУЖДА І ЗАКОН МІНЯЄ...»

— Складається враження, що суперечностей у кримців і козаків практично не було...
— Ні, періоди суперечностей і збройних конфліктів були. Бувало, і кримські татари плюндрували південні рубежі України, і козаки громили і палили ногайські прибережні міста і селища ханства.
Але коли траплялася біда у сусідів, протистояння припинялися. Так має місце цікавий факт, який згадував у своїх працях історик Бантиш-Каменський. Один із затятих противників сусідньої мусульманської держави кошовий отаман Запорозької Січі Іван Сірко вчинив як мудрий і тверезий лідер, коли у степах ханства сталася посуха — він дозволив кримцям кочувати на українській території. А у відповідь на претензії гетьмана Івана Самойловича за самовільне рішення резонно заявив: «Якщо б і сам чорт, пане гетьмане, допомагав людям у крайній їх нужді, то нехтувати цим не годиться, бо кажуть люди: нужда і закон міняє. А якщо ми, живши з татарами по-сусідськи, допомагаємо одне одному, то це розумному — не дивина».
Козаки, які являли собою прикордонні спільноти, бачили в ханстві не онтологічних і абстрактних «ворогів християнства», а різних людей і спільноти громадян, сусідів по кордону — небезпечних і дружньо налаштованих, підступних і, навпаки, пропонували їм неконфліктні відносини. Не можна говорити про існування якоїсь загальної негативної позиції козаків у ставленні до Кримського ханства.
— Відносини не зіпсувала навіть Переяславська рада?
— Навіть після Переяславської ради, що вчинила шокуючий вплив на кримськотатарську знать, кримські та українські війська часто ухилялися від сутичок один з одним, намагаючись атакувати основного противника — Московію.
Кримських ханів пов’язували дійсно багаторічні узи бойової співпраці з запорозькими козаками. Ні Гіраї, ні еліта ханства не відчували відносно запорожців озлоблення. Ні Переяславська рада з Росією 1654 року, ні Гадяцька унія з Польщею 1658 року не завадили Криму надати допомогу Війську Запорозькому у битві під Конотопом у 1659 році. Забігаючи наперед, скажу, що Хмельницький швидко розчарувався в союзі з росіянами та перед смертю благословив своїх наступників на розрив з Московією. Гетьманська булава перейшла до генерального писаря Івана Виговського, який і зробив спробу позбавитися від московської неволі.

ПОРАЗКИ МОСКОВІЇ

— Конотопська битва — це особлива сторінка в історії українсько-кримських відносин...
— Дізнавшись, що в Україну рухається московське військо під командуванням князя Трубецького, чисельністю близько 150 тисяч осіб, Іван Виговський спішно став готуватися до майбутньої сутички. Він закликав на допомогу кримську кінноту на чолі з ханом Мухамедом Гірай IV, який привів близько 40 тисяч аскерів.
У результаті, у битві під Конотопом царські війська зазнали однієї з найважчих поразок. За різними відомостями, у ній полягло від 30 до 60 тисяч царських ратників. У полон потрапили такі воєводи, як князь Пожарський, князь Львов, брати Бутурліни та інші.
Отримавши звістку воєводи Трубецького про Конотопську поразку, в Москві не на жарт занепокоїлися. Історик Сергій Соловйов, згадуючи про ці події, писав: «Цвіт московської кінноти, що здійснив щасливі походи 54 і 55 років, загинув в один день; полонених дісталося переможцям тисяч п’ять... Ніколи після того цар московський не був у змозі вивести в поле таке сильне ополчення. В сумному вбранні вийшов Олексій Михайлович до народу, й жах охопив Москву...».
Але у Москві все ще сподівалися після ганебної поразки в Конотопській битві взяти реванш і завдати удар противнику.
Амбітні плани нового головнокомандувача російських військ боярина Василя Шереметьєва мали на меті взяти Львів, приєднати до Московії землі Правобережної України, проникнути вглиб самої Польщі і захопити Краків. Але здійснити задумане боярину Шереметьєву не вдалося. Його військо було вщент розбито на цей раз об’єднаними польсько-українсько-кримськотатарськими військами під містом Чудновом восени 1660 року. До українських козаків і поляків приєдналася кримськотатарська кіннота чисельністю понад 15 000 осіб на чолі зі спадкоємцем престолу Мурадом Гірай і принцом Сафа Гірай. Завершилася битва повним розгромом росіян і підписанням 17 жовтня прямо на полі битви Слободищенського трактату.
— Які були наслідки битви під Чудновом для Москви?
— Чудновська катастрофа мала тяжкі наслідки для російського війська, яке зазнало значних втрат. Московії не вдалося захопити і підпорядкувати своєму впливу Правобережну Україну. А козаки і Річ Посполита вкотре переконалися у силі і могутності Кримського ханства, завдяки якому вдалося здобути чергову перемогу.
Протягом наступних тридцяти років Крим продовжував залишатися для Січі надійним союзником, а в 1710 р. у Бахчисараї відбулося підписання союзного договору між ханом Девлетом Гірай II і Пилипом Орликом — гетьманом запорозьких козаків. Крим обіцяв підтримувати їхню боротьбу за незалежність України, і в 1711 р. надав їм територію і своє заступництво в землях едичкульських ногаїв поблизу міста Олешки, нині Цюрупинськ.

КАТЕРИНА ХОТІЛА ДЕПОРТУВАТИ КРИМСЬКИХ ТАТАР

— І все ж, доля і Запорозької Січі, і Кримського ханства, незважаючи на численні перемоги, виявилася трагічною.
— У серпні 1775 року за наказом російської імператриці Січ була знищена, а кримські татари, які стали мимоволі підданими Росії, протягом століть видавлювалися з Криму. До речі, вже після анексії в 1783 році у Катерини була думка депортувати кримських татар з Криму, особливо з прибережних регіонів, щоб потім заселити їх росіянами з глибинок. Ось чому вони вітали біглих рабів-християн у Тавриді.
Але імператриця злякалася громадської думки, тому що, коли Катерина почала розсилати свої циркуляри про те, що Крим — це Російська імперія, першою стала на диби Франція. Будучи одвічним ворогом Росії, вона почала торсати Османську імперію і буквально підштовхувати її до захисту Криму. В результаті Туреччина оголосила війну Росії, яка тривала всього рік, була млява і завершилася Айвалик-Кавакською конвенцією, за якою Туреччина, грубо кажучи, відмовилася від Криму.
Я не знаю, чому нашому маленькому народу, від сили 300 тисяч набереться у Криму, випадає стільки труднощів. Але при всьому цьому ми не зникаємо, ніде не розчиняємося і нікуди не йдемо з Криму. Я думаю, що у нас велике майбутнє. Народ, зміцнілий у таких випробуваннях, має стрижень. На тлі залякувань і переслідувань кримських татар у Криму спостерігається підйом патріотизму і націоналізму. Я вважаю, що й українці теж жили дуже розслаблено останні 20 років. У цьому теж спільність нашої ментальності — зайва демократичність, у рамках якої багато дозволялося.
Я думаю тому Кримське ханство, незважаючи на свою могутність, припинило своє існування й українська державність, не встигнувши зміцніти, розпалася.
Зараз же — переломний момент, коли в державі Україні, в її історичному котлі, плавиться і заново народжується нова нація. І найактивніші «інгредієнти» цього котла — українці та кримські татари.
— За яких умов можлива їхня успішна взаємодія?
— Українці обчислюються мільйонами, а кримські татари — лише тисячами. Україна повинна зрозуміти, що кримські татари як корінний народ — велике надбання для держави, який може привнести не тільки інвестиції і гарне ставлення Європи і всього цивілізованого світу. Кримські татари — культурний релікт, і його збереження — справа честі, насамперед, України. Крім того, кримські татари — згуртований, послідовний у своїх цілях народ. Ми багато що можемо зробити для України, але й Україна повинна зрозуміти, що, крім Криму, у кримських татар немає більше землі і він повинен повернутися в Україну у статусі національної республіки.
— Які з цього приводу настрої у суспільстві?
— Найцікавіше, що переважна частина українців за кримськотатарську автономію. Але досить стійкі й настрої повернути Крим в колишньому статусі, в якому він був до окупації. Думаю, це вже неможливо — надто багато там змінилося, і колишнім Крим вже не буде. Я пригадую, в якому шоці була українська громадська еліта, коли на адміністративному кордоні з Кримом з’явився банер з позначенням його як кримськотатарської автономії. Думаю, цей радикальний крок був одночасно і тестом українського суспільства на готовність до змін.

ГРУШЕВСЬКИЙ ПІДТРИМАВ АВТОНОМІЮ КРИМСЬКИХ ТАТАР

— Між тим територіальну автономію кримських татар у 1917 році підтримав Михайло Грушевський.
— Так, він був одним із союзників кримських татар у боротьбі з великодержавною владою. 20 серпня 1917 року Мусульманський виконком отримав телеграму від Української Ради, в якій повідомлялося: «Відбудеться з’їзд народів Російської Республіки. Якщо ви вимагаєте для себе автономію, то повинні направити на з’їзд делегацію з 10 осіб».
З’їзд підтримав кримськотатарський національний рух і висловився за територіальну автономію Криму, а голова Центральної Ради Михайло Грушевський особисто обіцяв усіляку підтримку у національному самовизначенні кримськотатарського народу. У свою чергу, Мусульманський виконком висловив солідарність із самовизначенням українського народу.
Підсумком вересневого з’їзду 1917 року для Криму стала резолюція, яка твердила: «Крим належить кримцям». У своїй заяві Центральна Рада висловила кримським татарам щире вітання: «Ми вітаємо вас з Кримом, тому що бачимо там життєві сили... Можете керувати Кримом так, як вам заманеться».

СУЧАСНІ УКРАЇНЦІ ТІЛЬКИЗАРАЗ ДІЗНАЮТЬСЯ ПРАВДУ ПРО КРИМСЬКИХ ТАТАР

— Вам не здається, що українські історики вже давно — від початку 90-х — заборгували українцям правду про кримських татар?
— Так, на жаль, процес масового повернення на батьківщину кримських татар і подальша їхня активна присутність у політичних та економічних процесах, що почалися наприкінці 80-х — початку 90-х, зустрічали лютий опір у Криму і з цієї причини. Там досі вірять у небилиці про те, що кримські татари «спалювали в печах людей». А сучасні українці тільки зараз починають дізнаватися, хто такі кримські татари, цікавитися їхньою історією, шукати взаємин з ними. Думаю, щоб заповнити вакуум інформації про кримських татар, потрібні такі книги, як, наприклад, видання братів-письменників Капранових «Мальована історія незалежності України». У додатковому виданні цієї книги з’явився великий пласт кримськотатарської історії.
— А в українських підручниках є такий пласт?
— На жаль, сьогодні Міністерство освіти України не задалося метою переписати історію відносин України з Кримським ханством. Але тішить, що українські історики вже почали переписувати те, що йшло у нас з подачі Кремля. У цих підручниках вже згадується Кримське ханство, хоча і з негативним підтекстом. Я вважаю, що в історичних описах, і тим більше в підручниках, взагалі не повинно бути жодного підтексту — ні позитивного, ні негативного. Самі факти, згідно з рукописами і першоджерелами.
— А російські підручники як трактують кримських татар, Кримське ханство?
— Там взагалі не згадуються Кримське ханство і кримські татари. Я переглядала російський підручник історії — за ним Кримську війну Росія не програла, а так — залишилася у статус-кво. Там не пишуть, що її на 20 років відкинуло тому, що їй заборонялося тримати на Чорному морі військовий флот. Вони вважають, що якщо у Чорному морі ходили купецькі і торгові судна, отже, російський флот був.
Тобто поразки дуже хвацько обходяться стороною, і ніколи не здогадатися, що насправді Росія не перемогла, а є стороною, що програла у Кримській війні і свій військовий флот вона змушена була втопити.
— Цікаво, як у різні часи ставилися до північного сусіда лідери кримських татар?
— Якщо взяти 1917 рік і тодішнього Муфтія мусульман Криму, автора гімну кримських татар Номана Челебіджихана, то він був доволі лояльним до Росії, допускав співпрацю з новою владою. На відміну від нього, Джафер Сейдамет був категорично проти і попереджав про погибель Криму від російської влади. В результаті Челебіджихан був розстріляний у севастопольській в’язниці червоноармійцями-матросами, а тіло його — викинуте в море. А Джафер Сейдамет після того, як у Криму розпочався червоний терор, виїхав до Туреччини. При цьому він не тільки врятувався, а й, будучи в еміграції, приніс багато користі своєму народу.
Можна по-різному ставитися до голови ЦВК Кримської республіки Велі Ібраїмова. Він працював у страшні сталінські часи, але, перебуваючи при владі, багато чого зміг зробити для освіти і культури свого народу. В результаті був розстріляний за наказом Сталіна, його звинуватили в націоналізмі.

У ХІХ СТОЛІТТІ КРИМСЬКОТАТАРСЬКУ ВИВЧАЛИ В СОРБОННІ

У період Кримського ханства було багато правителів, які зміцнили свою державу, — це Девлет Гірей I, Крим Ґерай, брати Мухаммед і Шагін Ґерай. Але були й ті, чиє правління допустило ослаблення країни, а згодом і підпорядкування її Російській імперії. Що цікаво, в умовах російського підпілля був такий кримський революціонер Асан Нурі — ще до лютневої революції він створив товариство «Неджат» і у 1905 році почав закликати, щоб Крим відколовся від Російської імперії і перейшов під егіду європейських держав. Уже тоді кримськотатарські громадські діячі розуміли, що тільки в умовах європейської цивілізації Крим може отримати гідний захист від Росії.
— Чи правда, що кримськотатарську мову тоді вивчали в університетах Франції?
— І, зокрема, у Сорбоннському університеті. Це було ХІХ століття, ханства вже не існувало, але Франція все ще не визнавала окупацію Криму Росією.

Катерина ЛИСИЦИНА

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #2 за 08.01.2016 > Тема "Крим - наш дім"