Версiя для друку Обговорити в форумi

Так називається книга поетичного подружжя - львівської правозахисниці Наталії Крісман (поетичне псевдо Валькірія) та поета-франківчанина Романа Лесюка, яка нещодавно побачила світ. Вірші цих поетів навіяні волелюбними вітрами Революції гідності, лунали на багатьох Майданах по всій Україні, лягали в основу відеокліпів, які транслювались по телебаченню, десятків пісень, друкувались у численних колективних збірках, газетах і журналах, на Інтернет-сторінках та полюбилися тисячам українців. У збірку також увійшли вірші про Україну, написані Романом під час перебування ним у зоні АТО, і Наталією, коли вона чекала свого чоловіка з війни, разом з їхнім дворічним сином Матвієм, якому й присвячується ця книга... "Поет - наче промінь крізь темінь, що тне всі тенета системи, не мовкне, не гасне, не гине, поет - наче совість Людини…" - так кажуть про своє призначення автори цієї книги, які виборюють кращу долю для свого сина словом і зброєю, і вірять у щасливе майбутнє Вільної України.

Я - ТВОЯ СТІНА!

Чом з тобою ми розстались?
Я, Кохана, не збагну.
Ще холодний сніг не станув,
Як пішов я на війну -
З журавлиними ключами,
Поміж "Гради", "Буки" й "Смерч",
Березневими ночами
Оминаю панну-Смерть.
Нам шляхи - то гостре лезо,
Крока схибив - оступивсь,
Свищуть кулі між берези,
Та не соком ворог впивсь -
Демон спрагло крові прагне,
Витиска всю дику лють,
За плечима, Люба, янгол,
Помолись лиш, не забуть!
Запали йорданські свічі,
Був я різним... відпусти...
Коли сьома вже відсвітить -
Всі згорять мої хрести...
Не проймайся гірко плачем,
Сльози тут мені - не лік,
Ворон чорний небом кряче,
Як веде зозуля лік.
Чом же, Любко, ми не в парі?
Розлучила нас війна,
"Градом" нелюд нічку шкварив,
Знай, що я - твоя стіна,
Не пройдуть шакали ниці -
Хай ся сказять на крови!
Ти лиш, Рідна, там молися
І люби мене... й живи!
(Роман Лесюк)

ХТО Ж ТОДІ, ЯК НЕ ТИ?

Та вже йди, відпущу,
Хоч душа - у надрив.
Крізь завісу дощу
Йдеш у ніч, до вітрів,
Що колишуть в степах
Непокірні чуби,
Видуваючи страх
З тих, що вже не раби.
Нерозкрилених мрій,
Нерозкритих обійм
Ти вже надто зустрів
Лабіринтами війн.
Між обвуглених стін
Твій простелиться шлях,
Хтось воскрес на хресті,
Хтось - помре для життя.
Вкрали сонце і сни
В ненароджених ще,
В нас нема вже весни,
Стерто мрії ущент,
Надто сплаканих вдів,
Полинових гіркот.
Ти зарадиш біді!
Як не Ти, тоді хто?
Час настав для борні,
А війна - прагне жертв,
Обіцяй лиш мені -
Обминатимеш смерть!
Затули небозвід
Від розпечених куль,
Чорні хмари розвій
На своєму шляху,
Відчини в день новий
Двері нашим синам,
Лиш благаю: живи!
Лиш з Тобою - весна...
(Наталія Крісман)

ЧАС ПРО3РІТИ!

Україно моя, прокинься!
Чом ти лихо своє приспала?
У церковцях старі дзвіниці
"Від лукавого збав!" волають.
Чи не бачиш біди страшної?
Чом не б'єш до небес набати?
Хтось із чорною вліз душею
В нашу хату і душить матір.
Я не маю образ на діток,
Хоч якої б не були раси,
Коли шлють їх на смерть, роздітих,
Ті, що звуть себе "вища каста".
Ті, в яких метастази в душу
Запустила облуда хтива,
Аби знищити світло суще,
Злом засіяти наші ниви.
Українонько, ненько люба,
Чи терпіння ще вдосталь
в скринях?
Бо підступна змія вже губить
Немовлят у твоїй яскині...
Нумо зайд виганяй з оселі,
Всеньку нечисть бери на вила,
Твої діти - могутня скеля,
Твоя віра - невтомні крила!
В наших скринях запасів досить,
В наших душах - по вінця світла,
Час спалити усю коросту,
Час прозріти!!!
(Роман Лесюк)

ДО ЗБРОЇ!!!

О мій Коханий, ця війна
Зафарбувала небо в чорне.
Чия, скажи, у цім вина,
Що над тілами кружить ворон?
Тілами тих, з ким вчора ще
Одну на двох палив цигарку,
З ким під одним дрімав плащем...
Чого життя людське є варте?!
Ця кров'ю скроплена земля
Щодня ковтає нові жертви,
А в матерів вже й сліз нема -
Ридають лиш свічки у церкві.
О мій Солдате, де просвіт
У цій масакрі братовбивчій,
Де над онуком плаче дід,
Де смерть щомить нам зрить у вічі?
Нема одвіту, є журба,
Що оповила землю й небо,
Й німі ридання на гробах...
Та вірмо, Брате, жити треба -
Заради того, щоб земля,
Котра зродила нас з тобою,
Не стала тінню від Кремля...
Борімось, Брате мій! До зброї!!
(Наталія Крісман)

Я 3МУШУ ТЕБЕ ЖИТИ!

я - мов струна
крізь неба синь напнута
нам ця війна
у серце влізла спрутом
нема вже сліз -
злизало їх вітрами
я йду услід
твої зціляти рани...
повіч - невже
цей хрест під силу жінці?
війна ножем
мене на половинки
впаду у сніг
згасити біль зневіри
жорстокий світ
мов серце живцем вирвав...
повіч - за що
сумні в синочка очі?
де кат пройшов -
земля цвісти не хоче
дай, Отче мій,
нам сил здолати звіра
війни вогні
залий дощами миру!
між сірих стін
обвуглених війною
Душе, постій -
хтось рідний за спиною
тебе крильми
щомиті обіймає
серед зими -
твоя оаза раю...
поміж хрестів
розгулюють вітрища
я - твоя тінь
я вже на подих ближче
не знищать нас -
допоки в серці Cвітло!
я - та струна
що змусить тебе жити!
(Наталія Крісман)

ЗБУДІМО ВОЛЮ В НАШИХ ГЕНАХ!

Війна, війна, війна, війна...
Оскома вже від цього слова,
Та вирві цій не видно дна,
Знов "перемир'я"
кроплять кров'ю.
Тут срібло-злато не в ціні,
Тут людська смерть -
 комусь розвага,
Тим, хто в служінні сатані
Вже й наші душі вклав на ваги.
Душа... чи бачив хто її,
Чи привідкрив хто їй обійми?
Вона розтерзана стоїть,
Смертельно втомлена у війнах.
Життя знецінене ні в цент,
Душі в пітьмі нема притулку,
А хтось лукавий нам в лице
Регоче хижо з-за лаштунків.
Змішав хтось карти там вгорі,
Мабуть, нащадком був Іуди.
Вже й під ногами степ горить,
Убиті ждуть катів до суду...
Не той обрали, люде, шлях,
Йшли на міраж ми, аж до згину,
Прийшли - а тут пустеля плах,
На котрих душу розп'яли нам.
Війна: гармати, смерчі, град,
Не до скарбів - спасти б хоч тіло,
На наших душах визрів гад -
Захланний, підлий, знавіснілий.
Зірвімо маски з їх лиця,
Збудімо волю в наших генах,
Й во ім'я Сина та Отця -
Народ воскресне, наче Фенікс!
(Роман Лесюк)

МИ СТАЛИ 3РЯЧІ!

На шмаття порвали
Живу плоть землі без наркозу...
Ви - гірше навали,
Що всілась на нашім
Порозі.
Чи розум
Згубили
У пошуках більшого скарбу?
Чи наші могили
Ваш зір задурманений
Ваблять?
Радієте
Зрадам,
Скривавлені шкірите пащі,
Одне лиш зарадить
Тим, в кого душа
Запропаща.
Хоч важче
І важче
Впізнати під масками лиця -
Та стали ми зрячі,
Вже бачим нутро ваше
Нице.
Убивці,
Вже досить
Нам рвати живцем пуповини,
Хоч голі та босі -
Та ми є майбутнє
Вкраїни!
Насіння
Протухле
Навесну зродити не зможе...
Зміцніли ми духом,
Та завтра
Залежить від кожного!
(Наталія Крісман)

МОЛИСЬ!!!

Горить вогнем осінній лист
І срібло в'їлося у скроні,
До тебе прагну, як колись,
Та я далеко - край бороню.
Ми й не помітили, коли
Весна любові в нас минула,
Бо нині - "Гради" та стволи
У душу пащі чорні тулять.
Чом наші мрії не збулись?
Не встигли спити й келих щастя?
Зламало Зло планетну вісь,
На черепки весь світ зненацька...
Десь там, у травні - наш вокзал,
Де, наче сироти, ви з сином,
Я ж - на Донбасі, як лоза,
Під ста вітрами гнуся сивий.
Комусь пелюстками троянд
Мощено шлях в морозні зими,
А нам - і влітку від утрат
Серця у стигмах болю стигнуть.
Комусь чомусь все сходить з рук,
Хоч руки ті по лікті в крові,
А нам, безвинним, - чорний крук
Віщує смерть в холоднім рові...
Та ради сина, світлих мрій
Розлука наша того варта!
Цілую міцно... знову в бій...
Молись за нас і наше завтра!
Можливо, в ці останні дні,
В калейдоскопі листопаду,
Я завтра чистий, наче сніг,
До ваших ніг Світанком впаду...
(Роман Лесюк, пішов добровольцем...)

ЗАЧЕКАЛИСЬ ШИНИ ДО БАГАТЬ!

Розпинають душу України
На хрестах лукавства та незгод,
Хтось за смерті тисяч - скарб у скриню,
Інші - попідтинню,
Наче зброд.
Зброя
Не стріляє, заржавіла,
"Право сили" - вільних у ярмо,
Хто й за що обрав нас бути ціллю?
Зради спис уп'явся
Під ребро...
Чи народ
Бездухий, мов отара,
Що іде впокорено під ніж?
Чи імущі-власть такі бездарні -
Не бояться шин і
Попелищ?
Ближче,
Щораз ближчає відплата
За довір'я, втоплене в багні,
Гнів судомить плоть -
 вбивають брата
В цій, ніким не визнаній,
Війні.
У вогні
Горять тіла і танки,
Синь у неба вигоріла вщент,
Тут би й Бог із відчаю заплакав -
Степ залив скривавленим
Дощем.
Доки ще
У батьківському краї
Нам у ницих милості благать?
Стали інші. Хата вже не скраю.
Зачекались шини
До багать!!!
(Наталія Крісман)

ДО ПОВСТАННЯ!

Зоре ясна, галактична,
Світе білий, непізнаний,
Зазираєм в неба вічі -
Навіть в нім наскрізні рани.
Двері раю - наче плити,
Нам відкрити їх - брак сили,
Кревці людської пролито
Аж по вінця, Боже милий!
Рвем терпець свій семижильний
Териконами Донбасу,
Хто війну наворожив нам?
У чиїй тепер ми власті?
Вкотре люд на роздоріжжі,
Плоть судомить від агоній,
Без ножа по серцю ріжуть,
Ми ж - мов діти безборонні.
Правди паростки - як волос,
Пошматовані в вітрищах,
Чи почує хто наш голос
На вселенських попелищах?!
Зоре ясна, Андромедо,
Шлях в цім мороку означ нам,
Аби той, хто попереду,
Сам прозрів і нас побачив!
Доки дзвони дзвонять в церкві,
Ще не стихла рідна мова,
На Вкраїні ще не змерклось,
Змій землицю не знекровив…
Зазираєм в неба вічі,
Наче вперше… чи востаннє.
Голос пращурів величних
Закликає до повстання!
(Роман Лесюк)

У МЕНІ 3РОСТАЄ СПРОТИВ... А В ТОБІ?

чорна вежа в небо виє
рухнув світ,
виповзають чорні змії
з-під воріт,
проникають у шпарини
поміж чвар,
щоб збагнула ти, людино,
чого варт
і життя твоє, і воля
понад все,
коли тіло дух свій кволий
ледь несе,
і не бачать очі Суті
між облуд,
коли хтось на ймення "путін"
вершить суд...
чорна вежа стрепенулась
від утрат,
в душу цілять чорні дула -
й це не гра,
хтось лихий не для забави
розхитав
вісь земну, хоч молим "збав нас,
Боже збав!".
чорна вежа у скорботі,
чорний біль...
у мені зростає спротив,
а в тобі?
(Наталія Крісман)

МЕЧ ЗАГОСТРЕНО!
(роздуми про наболіле)

В Лету канули світлі мрії,
При дорозі кобила рже,
Шляхом битим одні повії,
Були леді? Коли, невже?
Так підступно, немов навмисно
Під світанок лиш сниться рай,
Тоді й рак на горі присвисне,
А став зрання - жона стара...
Ось прилип до губи окурок,
Граблі знов ті самі, чому?
Мов хто порчу наслав: ми здуру,
Лиш звільнившись, -
 назад в тюрму.
Хоч за щастям весь вік у чергах,
До прилавку дійдем - олжа,
До хоромів закриті двері,
Кращі з кращих... в гробах лежать.
Ну а тих, хто народ свій зрадив, -
Не злякають й усі чорти,
Диво з див - саме їм у владу
Влізти знов понад все кортить.
Чи мудріші за нас, хитріші,
Розгадали буття закон,
Чом їм терпить, скажіть,
Всевишній?
Очі де у святих з ікон?..
Де, ну де Справедливість можна
Віднайти нам між цих облуд?
Меч загострено, виліз з ножен,
Вже готовий звершити Суд!
(Роман Лесюк)

ЗАРАДИ ЖИТТЯ Й ТИ БОРОТИСЯ МУСИШ!

Розстріляне небо,
Криваві світанки...
Ти думав, повз тебе
Пройдуть вражі танки
І сліду не лишать
На твому обійсті?
Поглянь - попелищем
Вже й небо нависло.
Війна - мов повітря -
Просякла легені,
Обвугленим листям
Встеляє всю землю,
І жодної ніші
В душі не лишила,
Де б стало світліше
Від свіч надмогильних...
Війна зазирає
До віч нам зловісно,
Героїв - до раю,
У небо пречисте,
Де янголи крильми
Розвіють всю темінь.
Найкращих - в могили,
На жаль, безіменні...
Війна - всюдисуща.
Не пробуй сховатись!
Поглянь в свою душу -
Там постріл гарматний
Залишив кіптяву
Нестерпно-ядучу...
Це сон чи уява?
Ні, дійсність болюча,
Реальна, як сльози
Вдовиці над гробом,
Що втратила розум
Й опертя для Роду,
Але віднайшла
Силу духу незламну,
Бо замість "прощай!" -
Лиш "Героєві Слава!"...
Ти досі не віриш,
Що сонце не згасне,
Розтерзане звіром
Пекельної масті?
Не згасне - бо всі ми
Дамо йому відсіч,
Бо наші Герої не в безвість -
У вічність
Ідуть, аби стати
Опертям для сущих...
Заради життя
Й ти боротися мусиш!!!
(Наталія Крісман)

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #1 за 01.01.2016 > Тема "Душі криниця"