Версiя для друку Обговорити в форумi

(КЛАСНА ГОДИНА - В пам'ять про голодомор 1933 року)

Якщо в суспільстві панує історичне безпам'ятство, то простіше таке суспільство деморалізувати, запроваджувати в ньому кабалу, катівські методи управління, відновлювати випробувані попередніми правителями криваві репресивні акції. Цар Петро І кривавим терором придушив Україну. Сталося це року 1708-го. Знищення Батурина, переслідування "мазепинців" в Україні і за кордоном, масові вивози козаків на каторжні роботи по спорудженню петербурзьких каналів та на сумнозвісні Соловки...
Тепер перенесімося думкою в 30-ті роки вже двадцятого віку - віку-"вбивці", як схарактеризував його авторитетний зарубіжний історик. Ті самі катування у вигляді спорудження сталінських каналів, та ж сама масова депортація селян, ті ж самі Соловки. Як і Петро І, Сталін перетворив терор на засадні моменти державної політики. Тільки модернізував свою зловмисність, прикрасив марксистсько-ленінськими викладами (із книги "33-й: голод: Народна книга-меморіал" (Упоряд.: Л. Коваленко, В. Маняк. - К.: Рад. письменник, 1991).
Цю жахливу сторінку в історії нашого народу не можна забути. Треба пам'ятати, що з нами було і як це діялося. З такою метою була проведена класна година в 10-му "в" класу нашої Нижньогірської загальноосвітньої школи № 3.
На столі - букет червоних гвоздик, перев'язаний чорними стрічками, на розстеленому рушнику - хліб і вінок, через них теж пролягла чорна стрічка. На кожній парті - запалена свічка. На дошці у вигляді гасел написані слова:
"Жить стало лучше,
Жить стало весели!"
(Й. В. Сталін).
"...А онде під тином
Опухла дитина, голоднеє мре..."
(Т. Г. Шевченко).
Учитель звернула увагу дітей на ці слова, що належать людям-антиподам, добре відомим в історії. Геніальний поет-гуманіст Шевченко правдиво розкривав усю трагічність людського життя за кріпацтва. Проте його рядки виявилися пророчими для наступних поколінь, для нашого часу. Лихо сталося в радянські часи. У "розквіт" соціалістичного будівництва в країні, саме коли Сталін проголосив своє гасло, привид голоду вже навис над українським народом.
Урок почався зі вступних слів учителя:
- Благословенна наша земля, але багатостраждальна історія нашого народу. Ми не повинні забувати тяжких її сторінок. На цей урок ми прийшли із свічками, як до храму. Хай же клас сьогодні стане храмом духовності, храмом пам'яті.
Потім учні читали спогади свідків тої трагедії, архівні документи, які свідчать, що в урожайний 1932 рік пухли старі і малі, вимирали роди й села. Зареєстровано 10 тисяч судів над канібалами. Бувало, що хоронили ще напівживих людей ("...щоб завтра не приїжджати за трупом, бо однаково вмре"). У світі не зафіксовано голоду, подібного тому, що випав тоді на долю однієї з найродючіших і найблагородніших країн.
Цей сніг, як сон, прийшов - розтане.
Здимить і в хмару перейде...
 Весна.
Село лежить в тумані
Голодний рік. Голодний день.
Іде - не йде, повзе по мертвих,
Й хвалити бога - хоч повзе...
... в селі весна повзе на ліктях,
повзе по мертвих і живих...
(М. Будлянський, "Весна").
Це був не голод, а зумисне підготовлений голодомор. Розглядаючи його причини, учні посилалися, зокрема, на матеріали січневого 1933 р. об'єднаного пленуму ЦК і ЦК ВКП(б), на якому Сталін, говорячи про підсумки першої п'ятирічки, заявив: "Ми безперечно досягли того, що матеріальне становище робітників і селян поліпшується у нас з року в рік. У цьому можуть сумніватися хіба що тільки запеклі вороги радянської влади". Після того твердження мало хто міг наважитися висловлювати іншу точку зору. Але становище в країні було катастрофічне. На основі перепису, архівних та зарубіжних відомостей можна припустити, що в Україні від
голоду померло близько 6 мільйонів чоловік.
На класній дошці фотографії того часу, а також фотографія Гори Зажури неподалік Лубен на Кургані Скорботи, що вивершили українці на вічну пам'ять своїм землякам, які залишили життя своє у пекельних муках.
Хвилиною мовчання учні вшанували пам'ять жертв сталінського голодомору, який забрав життя мільйонів людей.
Ми закликаємо всіх завжди пам'ятати про трагічне минуле нашого народу. Народна пам'ять, як і сам народ, незнищенна, вона - найдостовірніше історичне джерело.
Тетяна ПЕЛЕСЕСЕНКО,
учитель української мови,
класний керівник 10-го "в" класу нижньогірської школи № 3.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #3 за 16.01.2004 > Тема "На допомогу вчителеві"