Версiя для друку Обговорити в форумi

Спочатку було Слово...
"КРИМСЬКА СВІТЛИЦЯ" ЗВЕРТАЄТЬСЯ ДО СПІВВІТЧИЗНИКІВ ІЗ ЗАКЛИКОМ ПРО ДОПОМОГУ У ВІДРОДЖЕННІ ЛІТЕРАТУРНОГО КОНКУРСУ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ "МИ - ДІТИ ТВОЇ, УКРАЇНО!" І ПРИСВОЄННЯ ЙОМУ ІМЕНІ ДАНИЛА КОНОНЕНКА

"Духовні джерела кримських українців ніколи не замуляться, допоки є у нас своя вітчизна, своя прекрасна мова, своя національна гордість. І така чудова талановита молодь!"
Данило КОНОНЕНКО,
голова журі першого літературного конкурсу шкільної молоді Криму, голова Кримської республіканської організації Спілки письменників України, поет, лауреат літературної премії імені Степана Руданського
м. Сімферополь, 1998 рік

Такими словами Данило Андрійович Кононенко вітав переможців першого літературного конкурсу школярів Криму під гаслом: "Ми - діти твої, Україно", який був проведений у Криму, в Сімферополі, напередодні Великодніх свят у квітні 1998 року, а згодом він щорічно проводився включно до 2007 року.

…О, братове мої!
Не соромтесь, благаю вас мови своєї,
Не соромтесь пісень,
що полонять увесь білий світ!
Не цурайтеся неньки-Вкраїни,
горнітеся серцем до неї,
Бо без неї зав'янем, загинем,
як гине у непогідь цвіт!

Автору цих рядків "Слова до кримських українців" Данилу Андрійовичу Кононенку сьогодні виповнилося б 74 роки, а 15 січня минає рік, як не стало поета. І мені здається, що найкращим пам'ятником для Данила Андрійовича було б відродження на Всеукраїнському рівні літературного конкурсу "Ми - діти твої, Україно!", тільки тепер - імені кримського поета Данила Кононенка, з оголошенням цього конкурсу для талановитих школярів усієї України. Адже усі 10 років, поки конкурс проводився в Криму, Данило Андрійович був його незмінним головою журі. Він багато сил та творчої енергії віддав, щоб цей конкурс проходив на високому рівні і щоб юні літературні "зірочки" відкривались на кримському небосхилі.
За роки проведення конкурсу тисячі школярів Криму взяли в ньому участь, переможцями стали більше ста учасників, твори яких друкувались у часописі "Кримська світлиця" та виходили в окремих підсумкових збірочках.
Спонсорувати цей творчий захід від Канадського товариства приятелів України у 1998 році виявила бажання пані доктор Марія Фішер-Слиж, встановивши три грошових премії за кращі літературні твори, написані українською мовою учнями кримських шкіл. І, звичайно, перед першим конкурсом хвилювались усі, хто підтримав цю нову на той час для Криму ідею. На Кримську республіканську організацію Спілки письменників України, Кримське товариство української мови імені Тараса Шевченка, Кримський інститут підвищення кваліфікації і перепідготовки кадрів освіти, Суспільну службу України м. Сімферополя та редакцію газети "Кримська світлиця" лягала велика відповідальність. Адже конкурс вирішили проводити не для нечисленних україномовних класів, які тільки починали відкриватися на півострові, а для усіх школярів Криму. Поставало питання, чи зможуть кримські школярі написати літературний твір українською мовою, адже викладання в школах велось переважно російською мовою? Непокоїло і те - чи дійде інформація до школярів про те, що оголошено літературний україномовний конкурс? Чи не заблокують цю інформацію на місцевому рівні, адже яке ставлення до української мови в Криму, ми добре знали…
І як же радів Данило Андрійович, а з ним і всі члени журі конкурсу, коли на адресу "Кримської світлиці" почали надходити листи з поміткою - на літературний конкурс "Ми - діти твої, Україно!". Одного разу, зайшовши в редакцію газети до кімнати, де працював Данило Кононенко, я побачив на його робочому столі цілу купу великих конвертів. Він усміхався у свої шевченківські вуса і радісно промовляв: "Ти тільки подивись, ти подивись, роботи на конкурс надходять майже із усіх регіонів Криму, і головне - не тільки від українців за національністю, а й від росіян та кримських татар. Конкурс відбудеться, я це вже бачу".
Показав він на відкриті конверти і додав: "Хто сказав, що на кримській землі не ростуть українські таланти?!". Мені здалося, що Данило Андрійович ладен був станцювати гопака перед тими школярами, які відгукнулись на заклик і надіслали свої, можливо, перші в житті літературні твори, написані українською. Адже ці конверти з творчими доробками, які дійшли до редакції, означали, що ми "обійшли" офіційну владу автономії, яка постійно розповсюджувала міф про те, що в Криму не хочуть вивчати українську, що кримська молодь прихильна тільки до "великого и могучего".
Перший крок до нашої мрії було зроблено. Далі розпочали активну роботу члени журі - Тамара Єфімова, Алла Петрова та Олександр Польченко. Після того, як всі роботи були прочитані, виставлені бали і зроблені замітки з побажаннями, - все знову поверталось до Данила Андрійовича, і вже потім ми колегіально визначали переможців. Задумуючи цей конкурс у зросійщеному Криму, ми не могли наперед прорахувати кінцевий результат, тоді ми взагалі нічого не могли прорахувати, адже до нас ніхто не наважувався тут проводити конкурси українською мовою, і тому для початку в умовах конкурсу була єдина номінація - "Проза". Хіба ми могли в далекому 1998 році уявити собі, що кримські школярі ще й вірші пишуть українською?
Першими переможцями конкурсу стали Ольга Захарова, учениця 10 класу СШ № 29 м. Сімферополя, Ольга Афоніна, учениця 11 класу Красноперекопської СШ № 4, Олена Сайчук, учениця 9-Б класу Української гімназії м. Сімферополя. Заохочувальні премії отримали: Назарій Кіндрачук, учень 9 класу СШ       № 10 м. Ялти, а також Тетяна Мороз та Галина Середа - учениці 9 класу Старокримської середньої школи. Також члени журі одноголосно підтримали пропозицію Данила Андрійовича, щоб відзначити дев'ятирічного керченського гімназиста Павла Ольшанського, який за своїм віком не повинен був змагатись із старшокласниками, але написав цікавий твір про дружбу із кримськотатарською дівчинкою Евелін. За свою працю Павло отримав заохочувальний приз та Великодній подарунок. Нагородження переможців проходило на ДТРК "Крим" в ефірі телепрограми "Рідна хата", куди були запрошені всі переможці першого літературного конкурсу для школярів Криму "Ми - діти твої, Україно!".
До переможців звернувся професор Сімферопольського державного університету ім. В. Вернадського, член Спілки письменників України Олександр Іванович Губар, який зазначив, що перший україномовний літературний конкурс засвідчив, що в АРК є грамотні і талановиті учні, які шанують українську мову. Олександр Іванович побажав творчого натхнення усім конкурсантам і тим, хто збирається стати учасником подібного заходу в майбутньому. Конкурсанти отримали свої нагороди від голови журі Данила Кононенка, який висловив сердечну вдячність тим, хто посприяв проведенню першого літературного конкурсу в Криму і звернувся до переможців: "Усі, хто взявся за перо не з принуки, а за покликом серця, хто пише не від конкурсу до конкурсу, аби зірвати нагороду, той мусить пам'ятати, що літературна праця нелегка, і слави досягає той, хто виконує цю роботу добре, чесно, на совість. Усіх, у кого є велике бажання сказати своє нове слово в літературі, я закликаю казати його, не стримуючи свої почуття, але вже якщо беретеся казати, то кажіть цікаво, захоплююче, поетично!". Також Данило Андрійович пообіцяв, що наступного року, крім номінації "Проза", з'являться - "Поезія" та "Публіцистика".
І, дійсно, в наступні роки поезії від конкурсантів не бракувало, і це було як бальзам на серце для поета Данила Кононенка. Наведу лише деякі уривочки з поетичних творів конкурсантів різних років:
Катерина Стасюк, смт. Гурзуф

…Одна у світі волошка
Посеред темної хащі,
Їй би тепла хоч трошки,
Вона почувалася б краще.
Їй би обійми дуба
Або вітерцю хитання.
Тяжка для неї згуба
Чекати своє кохання…
Учень із Красноперекопська

Андрій Сливка
….О господи Боже,
до тебе молю,
Не дай над душею
 байдужості влади,
Серця захисти від омани і зради,
Щоб землю не скривдили
 рідну мою…
Ганна Ковальчук
із Сімферополя

…Нестриманість болю,
беззахисні вії,
Пожовкла тополя,
зів'яла, як мрія,
Чекання злітає
 легким павутинням,
Приходжу до гаю,
де листя вугіллям
Згора... Розумію оцю безнадію...
Знов вітер хитає тополю і мрію…
Катруся Демакова,
м. Феодосія

…Як нам жити без мови?
Неможливо, ні!
Їй немає рівної
На усій землі…
Олена Брижаль, с. Кольчугіне

…Настала вечірня година
І місяць завис над вікном.
Вже ніч огорта Україну
Спокійним і лагідним сном.
Там десь у зеленому гаї
Допізна не спить соловей,
Ще пісню свою він співає
Та радує нею людей…
…Я чула цю лагідну пісню,
Запала у душу мені,
Бо пісня була - українська!
Й звучала, неначе у сні…
Ольга Сиротюк,
смт. Нижньогірське

Що ж, незнайомець таємничий,
Сьогодні знову разом ми.
Ти глянеш сумно в темні вічі
Мої, як поглядом зими...
Твоє життя, тяжке й незламне,
Довіриш знову ти мені,
Твій сум і біль, твоє кохання,
Яке ти бачив лиш у сні...

Катерина Осадца у 2002 році була ученицею 9 класу Чкалівської загальноосвітньої школи Нижньогірського району і на п'ятий літературний конкурс школярів Криму "Ми - діти твої, Україно!" надіслала оповідання "Тополя" про зв'язкову УПА - Марію Штепу. Свою розповідь Катерина закінчувала так: "Важко склалася доля цієї жінки. Сибір, Челябінськ, ГУЛАГи, вічний страх і вічна крига в серцях та очах наглядачів, спецпоселення для політв'язнів більшовицького тоталітаризму… Марія Штепа вижила... Ми зараз маємо Незалежну Соборну Державу. Та чи така вона, якою марили герої-повстанці? Марія Штепа, авторка віршів до двох книг, зв'язкова УПА, живе у будинку благодійної організації. Дехто з воїнів УПА дотепер не може довести, що він - учасник війни. Я вважаю, що осуджувати людину за патріотизм ми не маємо права. Нехай же від Донбасу до Карпат лунає молитвою "Слава Україні!", а у відповідь - "Героям Слава!" - писала кримська дев'ятикласниця ще в 2002 році. З того часу й оцей її вірш:

МОВЧИМО

Відмолились на рідний прапор.
Відцвіли жовто-сині квіти.
Нам однаково чи не однако,
Як ми будемо далі жити?
Нам однаково?
 Мо', то неправда?
Може, є в нас Держава і воля?
Що ж тоді нам стоїть на заваді,
На заваді до щастя і долі?
Ти покайся - й розпнуть.
Це відомо.
(Має ж правда принади і вади!)
Мовчимо! Не вертаєм додому.
Мовчимо! Не дамо собі ради.
Вже забулися, люди, ви певно
Ту Степанову силу і славу…
Що ж, виводьте чужинців на сцену!
Вибачай, Українська державо!

Для того, щоб відродити літературний конкурс, але вже з іменем кримського поета Данила Кононенка на всеукраїнському рівні, треба бажання, а воно у працівників редакції газети "Кримська світлиця" є! Сподіваємося, що Національне газетно-журнальне видавництво та його "кримський" директор Андрій Щекун також підтримає цю ідею. Наступне: для того, щоб школярі всієї України більше дізнались про поета, іменем якого буде названо конкурс, потрібні публікації про Данила Кононенка, його життєвий шлях, спогади друзів, знайомих, учнів, колишніх учасників конкурсу, які живуть у різних куточках України, можливо, хтось став професійним письменником чи поетом. Про все це треба писати не тільки в "Кримській світлиці", а й в інших - як центральних, так і регіональних ЗМІ. Треба об'єднати навколо ідеї відродження конкурсу всі кримські громадські організації, які на сьогодні змушені перебувати на материковій Україні.
Пам'ятаймо, що Данило Андрійович до останнього свого земного дня був на передовій "духовного фронту", не поривав творчих зв'язків із "Кримською світлицею". Все життя він жив для України і, помираючи, думав про неї. "Бідна моя Україна..." - сказав і покинув цей світ.
Київський поет Василь Марсюк у вірші "На смерть друга" рік тому написав:

Ти правий: бідна Україна,
але не правий, що помер,
вона без тебе вже повинна
в Криму боротися тепер.
А час настав такий тривожний -
Крим потонув, горить Донбас -
і для Вітчизни цінний кожний,
хто має мужності запас.
Козак за духом і за ділом,
життя поклав ти на війні,
щоб наше слово пломеніло
в недружелюбній стороні.
Спи, друже, мирним сном могили.
Ми підем далі. З нами Бог!
Твій подвиг нам подвоїть сили -
тепер я битимусь за двох!

Вірю в те, що після проведення Всеукраїнського літературного конкурсу "Ми - діти твої, Україно!" імені кримського поета Данила Кононенка світ побачить збірка кращих творів школярів з усієї України! А в передмові до неї ми обов'язково надрукуємо слово Данила Андрійовича до конкурсантів: "Мені, як голові Кримської організації Національної спілки письменників України, як одному з тих представників кримського письменства, хто все своє свідоме життя писав і пише лише рідною українською мовою, радісно, що нарешті і в Криму настає справжнє національне пробудження серед молодих людей, приємно усвідомлювати, що на літературному горизонті з року в рік з'являється все більше й більше "зірочок", позначених справжнім літературним обдаруванням. А справжнє обдарування, справжній талант потрібно бережно плекати, усіляко сприяти його розвитку, бо без моральної підтримки, без дружньої поради талант може наштовхнутися на байдужість, черствість і, як ніжна квіточка, зламається, засохне, загине".
Тож не дамо зачахнути ідеї відродження літературного конкурсу, дослухаємось до слів поета і зробимо Божу справу для обдарованих дітей і в пам'ять земляка!

Олесь ТАВРІЙСЬКИЙ
м. Сімферополь

Данило КОНОНЕНКО
ХТО СКАЗАВ, ЩО НА КРИМСЬКІЙ ЗЕМЛІ НЕ РОСТУТЬ УКРАЇНСЬКІ ТАЛАНТИ?!

Друзі любі! Великі й малі,
Переможці мої й дипломанти!
Хто сказав, що на кримській землі
Не ростуть українські таланти?!
Хто сказав, що в нас мови нема,
Що вона нами тут призабута?
Подивіться, як крила здійма
Рідна мова, прекрасна, розкута.
Молоді соколята її
У великий політ піднімають.
Голосисті оці солов'ї
Скільки нам ще пісень проспівають!
Юна зміна іде, рідне слово веде
По квітучому нашому Криму,
Тут я радо вигукую в риму:
- Як це плем'я люблю молоде!
Друзі любі, батьки, вчителі,
Я звертаюсь до вас,
Хай всі знають,
Молоденькі таланти оці
В нас, на кримській землі, розквітають!
2006 р.

1998 рік, початок! Голова журі Данило Кононенко вітає перших кримських переможців літературного конкурсу для школярів Криму "Ми - діти твої, Україно!"

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #1 за 01.01.2016 > Тема "Душі криниця"