Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (3670)
З потоку життя (6890)
Душі криниця (3703)
Українці мої... (1509)
Резонанс (1604)
Урок української (997)
"Білі плями" історії (1756)
Крим - наш дім (534)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (238)
Бути чи не бути? (71)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ПЕТРО КУХАРЧУК: ЗАМОРОЗЬ
Присвячую мо╖й перш╕й вчительц╕ Греченюк Ганн╕ Васил╕вн╕, вчительц╕ укра╖нсько╖ мови ╕ л╕тератури...


З ПОКРОВИ ПОЧИНА╢ТЬСЯ ЗИМА
У цей день уперше запалювали у печах, щоб «роз╕гр╕ти ╖х на зиму».


«СЕРЦЕ Д╤ТЯМ В╤ДДАЮ!..»
Попереду у Натал╕╖ К╕чун-Лемех нов╕ плани, нов╕ творч╕ ╕де╖. Дай Бог ╖х зреал╕зувати!


ЖУРАВЛИН╤ КЛЮЧ╤
Жовтень холодний - оч╕куй тако╖ ж зими.


ФЕОДОРА ОС╤НЬ П╤ДТИНА╢...
24 вересня — свято преподобно╖ Феодори.




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook

Twitter





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #51 за 18.12.2015 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#51 за 18.12.2015
СВ╤ТЛО ДУШ╤ Л╤Д╤╥ ЗАВ╤РЮХИ

«Насм╕люся розпов╕сти про себе, про сво╖ непрост╕ житт╓в╕ сходинки», — так розпочина╓ розпов╕дь про себе автор книжки «Стор╕нки житт╓вих сценар╕╖в» Л╕д╕я Андр╕╖вна Зав╕рюха, кандидат педагог╕чних наук, доцент. ╥╖ ╕м’я добре в╕домо в осв╕тянських колах. У дол╕ Л╕д╕╖ Зав╕рюхи в╕дбилася непроста траг╕чна ╕стор╕я нашо╖ держави. Недаремно авторка, наважуючись розпов╕сти про сво╖ житт╓в╕ сходинки, зверта╓ться до поез╕╖ Тараса Шевченка: «У всякого своя доля ╕ св╕й шлях широкий». Життя прожити — не поле перейти. Було все: душ╕ висок╕ поривання, бол╕сн╕ роздуми, складн╕ житт╓в╕ ситуац╕╖, безл╕ч випробувань дол╕… Зрештою, кожна людина дола╓ св╕й складний шлях. У кожного з нас – своя м╕с╕я, сво╓ призначення на земл╕. ╤ шлях кожного з нас, безперечно, почина╓ться з дитинства. Л╕д╕я Андр╕╖вна народилася 14 грудня 1935 року у Полтав╕, тож перш╕ спогади пов’язан╕ ╕з цим м╕стом.

СВ╤ТЛО ДУШ╤ Л╤Д╤╥ ЗАВ╤РЮХИ

Хай н╕коли не верта╓ться дитинство…

«У людському житт╕ бувають потряс╕ння. Для мене вони розпочались тод╕, коли мен╕ виповнилось два роки ╕ три м╕сяц╕, — згаду╓ Л╕д╕я Андр╕╖вна роки свого дитинства. – Мого батька, Зав╕рюху Андр╕я Серг╕йовича, було заарештовано у березн╕ 1938 року. Взяли його безпосередньо на машинобуд╕вному завод╕ № 11, де в╕н тод╕ працював, ╕ без суду та сл╕дства в╕дправили у Пермську область. Мама моя, Пол╕на Федор╕вна, згодом розпов╕дала мен╕, що приходили заарештувати батька ще зранку, десь о шост╕й годин╕. Приходили за домашньою адресою, але батька вдома не застали». Мама, як могла, обер╕гала донечку в╕д г╕рко╖ д╕йсност╕. Вже згодом, як п╕дросла, Л╕да почула в╕д мами про т╕ приниження, утиски, яких довелося зазнати дружин╕ заарештованого. Похмура тюремна споруда, довжелезн╕ черги, сумн╕ обличчя людей, як╕ оч╕кують на вирок дол╕, — саме в╕д ц╕╓╖ д╕йсност╕ мама з ус╕х сил намагалася зберегти спок╕й маленько╖ Л╕доньки. Побачення з татом тривало к╕лька хвилин. Об╕йняти б найр╕дн╕шу людину, притулитися до батьк╕вського плеча — як хот╕лося востанн╓ затримати у пам’ят╕ цей глибокий зболений погляд. Та конво╖р не дозволив вимовити зайвого слова. Батько лише встигнув гукнути: «Бережи Л╕дочку! Я зв╕дси навряд чи вийду!». В╕дтод╕ життя родини розд╕лилося на дв╕ частини – до ╕ п╕сля батька. Душевний б╕ль дружини та маленько╖ донечки зрозум╕╓ лише той, хто сам пройшов кр╕зь пекельн╕ кола. В╕дтепер Пол╕н╕ Федор╕вн╕ доводилося бути вдв╕ч╕ сильн╕шою, витривал╕шою. Адже мусила виконати запов╕т чолов╕ка – виховати та поставити на ноги донечку. Пол╕на Федор╕вна не шкодувала власного здоров’я, тяжко працювала за м╕зерн╕ кошти – сан╕таркою в евакошпитал╕, пот╕м вантажницею, техн╕чкою.
«Була донором – ╕з патр╕отичних почутт╕в. Згодом за грош╕, що ╖й платили за донорство, ми виживали, — згаду╓ Л╕д╕я Зав╕рюха. – Мати була нагороджена знаком «Почесний донор Товариства Червоного Хреста УРСР». Це була справедлива, вистраждана ╕ заслужена нагорода». Душа, повна болю, — такою запам’яталася доньц╕ мама-страдниця. Як жити, коли не в╕дчува╓ш морально╖ п╕дтримки з боку близьких людей? Як жити, коли нема╓ кому озватися, з╕гр╕ти добрим словом? Хоча р╕дн╕ в╕двернулися в╕д родини репресованого, мама з донькою вистояли. Не зламалися. От т╕льки дитинство залишило г╕ркий в╕дбиток у душ╕ Л╕д╕╖ Зав╕рюхи. ╤ то – на все життя. Покол╕ння д╕тей в╕йни, до якого вона належить, про сво╓ дитинство згадують неохоче. Про це добре сказав письменник Григ╕р Тютюнник, зболене серце якого гостро реагувало на кривду та несправедлив╕сть. Якось у розмов╕ в╕н сказав, що багато хто хот╕в, аби повернулося ╖хн╓ дитинство. «А я кажу – хай н╕коли не верта╓ться н╕ дитинство мо╓, н╕ юн╕сть. Н╕коли. Там було нестерпно. Не хочу н╕защо». Такий вирок винесли д╕ти в╕йни сво╓му дитинству, що в╕длунювало у ╖хн╕х душах г╕рким спомином. «Якось я намагалася пригадати щось рад╕сне, при╓мне, ц╕каве з мого дитинства. ╤ не змогла. Такого просто не було – з в╕домих причин. Пригадався голодний 1947 р╕к, мен╕ 12 рок╕в… Т╕льки б рости… Нема╓ що ╖сти… Навколо опухл╕, голодн╕, знев╕рен╕, байдуж╕ до всього люди…» — говорить Л╕д╕я Андр╕╖вна. Батько з╕ стал╕нсько╖ кат╕вн╕ додому так ╕ не повернувся, залишився там назавжди (Пермська обл., Рос╕я). Реаб╕л╕тований у 1958 роц╕. На запит доньки, Л╕д╕╖ Андр╕╖вни, пов╕домили: «Точное место захоронения установить невозможно за давностью лет». Спрацювало злов╕сне стал╕нське формулювання: «Нема╓ людини – нема╓ проблеми».

Щасливе дитинство – захищене дитинство

Вразлива дитяча душа закарбувала, наче на к╕нопл╕вц╕, г╕рк╕ спомини дитинства. Ще тод╕ виникло усв╕домлення, що щасливим дитинство ╓ т╕льки тод╕, коли воно захищене. Коли нас з╕гр╕вають любляч╕ серця батьк╕в. «Кажуть, що нещастя – добра школа; може, й так. Але щастя ╓ найкращим ун╕верситетом», — все част╕ше пригадувала Л╕д╕я Зав╕рюха цей афоризм… Вже дорослою людиною пан╕ Л╕да сид╕ла у прим╕щенн╕ арх╕ву Служби безпеки Укра╖ни ╕ з╕ сльозами на очах читала справу свого батька. Донька н╕би повторила його страдницький шлях, п╕днявшись на Голгофу (допити тривали, як св╕дчили протоколи, по три-п’ять годин, часто вноч╕). «Родич╕ в╕дцурались в╕д нас п╕сля зв╕стки про арешт мого батька – ╖хнього брата, дядька, плем╕нника. В автоб╕ограф╕╖ я завжди з болем писала про це, — розпов╕да╓ Л╕д╕я Андр╕╖вна. – Родинну «тканину», так би мовити, було роз╕рвано…». Там, у прим╕щенн╕ арх╕ву Служби безпеки Укра╖ни, обс╕дали г╕рк╕ в╕дчуття. Доньц╕ репресованого довелося чекати б╕льше 65 рок╕в, щоб поновити добре ╕м’я батька. ╤ хоча та г╕рка правда життя в╕дкривала багатьом оч╕, красномовно св╕дчила про епоху, в як╕й судилося жити, все ж… Все ж, розум╕ла Л╕д╕я Зав╕рюха, т╕ процеси йдуть надто пов╕льно, аби повн╕стю очистити та зм╕нити сусп╕льство. Хто, як не держава, ма╓ взяти на себе зобов’язання допомогти д╕тям тих невинно уб╕╓нних?
«Не можна залишати поза увагою золоте правило людського буття: правител╕ мають бути п╕д контролем народу, нести в╕дпов╕дальн╕сть за сво╖ д╕╖, — переконана Л╕д╕я Андр╕╖вна. – Мене обурю╓, що нав╕ть п╕сля реаб╕л╕тац╕╖ м╕льйони невинно постраждалих оч╕кували по п╕всотн╕ ╕ б╕льше рок╕в на оприлюднення пр╕звищ уже реаб╕л╕тованих людей. Безп╕дставно репресованим та ╖хн╕м родинам не доводилось ще користуватися хоч якимись п╕льгами (кр╕м тих, хто повернувся з м╕сць заслання)». З г╕ркотою доводиться усв╕домлювати, що в той час, коли н╕мц╕ в╕дшкодовували збитки остарбайтерам, про д╕тей репресованих укра╖нц╕в н╕хто не згадував. Чи дочекаються вони справедливост╕? Час, як в╕домо, немилосердний.
…╤ все ж, повертаючись подумки у роки дитинства, розум╕ла, що доля теж ╕нод╕ була прихильною до родини репресованого. У полтавськ╕й середн╕й школ╕ № 1 Л╕да зустр╕ла розум╕ння, турботу, таке потр╕бне ╖й тепло. Тепер, з в╕дстан╕ часу, розум╕╓: з педагогами пощастило. Пригаду╓ться перша шк╕льна вчителька Л╕д╕я Як╕вна Воронцова – уважна, доброзичлива, терпляча. Це вона вчила читати, писати, рахувати малих школярок (школа була ж╕ночою); а ще ложечкою роздавала цукор. Цей смак дитинства згаду╓ться ╕ понин╕… Укра╖нську мову та л╕тературу викладала дружина в╕домого письменника Андр╕я Головка – Галина Костянтин╕вна Штепенко. Сестра композитора ╤сака Дуна╓вського З╕на╖да Йосип╕вна Дуна╓вська-╤цекзон навчала законам ф╕зики. «Була занадто вимогливою, — згаду╓ Л╕д╕я Андр╕╖вна. – Боже збав, прийти до не╖ на урок з невиконаним домашн╕м завданням! Знали сувору вдачу сестри композитора й у навколишн╕х чолов╕чих школах. На танц╕ у першу ж╕ночу м╕г потрапити не кожен залицяльник, коли черговою була З╕на╖да Йосип╕вна. ╤, до реч╕, родинному зв’язку композитора з учителькою ми завдячу╓мо народженню в╕домого «Шк╕льного вальсу» на слова Михайла Матусовського. Саме на прохання сестри, учениць школи та мо╖х однокласниць – великий маестро й над╕слав цю п╕сню, котра й донин╕ ╓ сво╓р╕дним г╕мном випускник╕в». Сво╖м народженням «Шк╕льний вальс» зобов’язаний листам, що ╖х отримував в╕д шанувальник╕в з Укра╖ни уславлений композитор ╤сак Дуна╓вський. Зокрема, випускниця 1950 року воронезько╖ ж╕ночо╖ школи Юл╕я Плахотник написала листа з проханням, аби у випускник╕в ╖хньо╖ школи була своя п╕сня. Композитор в╕дпов╕в згодою, але зазначив, що п╕сня ма╓ бути такою, щоб ╖╖ сп╕вали не лише у Воронеж╕, а й у Москв╕, Рязан╕, на Сахал╕н╕. Зрештою, так ╕ сталося. «Шк╕льний вальс» став г╕мном молодост╕, незабутн╕х юнацьких спогад╕в, що залишаються на все життя. До реч╕, пан╕ Л╕д╕╖ пощастило бути серед перших виконавц╕в «Шк╕льного вальсу» на випускному вечор╕ в червн╕ 1952-го. Саме тод╕ шк╕льний хор п╕д кер╕вництвом К╕ндрата Кушн╕рчука вперше виконав цю п╕сню. Школа залишилася у минулому, а попереду на юнку чекало доросле життя.

Сила духу, почуття г╕дност╕

«Для себе твердо вир╕шила: так жити, як моя мати, не можна, — робить висновки юна Л╕да. – Треба вчитись, щоб стати фах╕вцем, здобути вищу осв╕ту, заробляти на життя й п╕дтримувати мат╕р. П╕сля школи я працювала ╕ вчилась. Придивлялась до того, як живуть осв╕чен╕ сов╕сн╕ люди, як╕ пл╕дно та творчо працюють. Долучалась до кращого, самотужки ╕ через книжки п╕знавала св╕т, людей, мистецтво. ╤ мен╕ це вдалось, завдяки власним зусиллям ╕ моральн╕й материнськ╕й п╕дтримц╕. Робота з д╕тьми, молоддю, асп╕рантура в Ки╖вському ун╕верситет╕ ╕мен╕ Т. Г. Шевченка, п╕сля зак╕нчення яко╖ – викладацька д╕яльн╕сть. ╤ повсюдно, попри вс╕ негаразди, гору брав оптим╕зм. П╕шли у р╕ст мо╖ орган╕заторськ╕ зд╕бност╕, п╕двищилася компетентн╕сть як фах╕вця, утвердилось почуття власно╖ г╕дност╕, яку, до реч╕, весь час доводилося обстоювати, доводити, що я займаю сво╓ м╕сце у житт╕ ╕ вм╕ю фахово пл╕дно працювати. Якби був живий м╕й батько, в╕н, певно, м╕г би мною пишатися, а мати, як була жива, нер╕дко дивувалася. Як це так, без матер╕ально╖ бази, без чи╓╖сь ╕стотно╖ п╕дтримки, та ще й дочка репресованого, долала труднощ╕ ╕ житт╓в╕ перепони, яких було чимало у мо╓му нелегкому житт╕. Гадаю, що це була сила духу – вона й тримала мене на плаву й п╕дштовхувала йти вперед ╕ досягати усп╕ху. У мене склалося насичене, зм╕стовне внутр╕шн╓ життя – життя серед книжок ╕ ц╕кавих неперес╕чних людей. Але сум, туга за батьком мене не полишали».
Напевно, батькова душа незримо була присутня, допомагала, обер╕гала. Любов всевишня – то любов батьк╕в. Без сумн╕ву, батько пишався би сво╓ю донею. Л╕д╕я Андр╕╖вна Зав╕рюха стала кандидатом педагог╕чних наук, доцентом. ╥╖ покликанням стала викладацька робота. Працювала, зокрема, у Ки╖вському державному ун╕верситет╕ ╕мен╕ Т. Г. Шевченка; ╤нститут╕ мун╕ципального менеджменту та б╕знесу; Нац╕ональн╕й академ╕╖ управл╕ння; В╕дкритому м╕жнародному ун╕верситет╕ розвитку людини «Укра╖на»; ╤нститут╕ соц╕ально╖ та пол╕тично╖ психолог╕╖ АПН Укра╖ни. У доробку Л╕д╕╖ Андр╕╖вни – понад 80 публ╕кац╕й, реценз╕й, навчально-методичних матер╕ал╕в. Л╕д╕я Зав╕рюха, зокрема, п╕дготувала навчально-методичн╕ комплекси дисципл╕н «Соц╕альна психолог╕я», «Соц╕олог╕я», «Проблеми мотивац╕╖ повед╕нки та д╕яльност╕ людини», «Пол╕толог╕я». Надзвичайно ц╕кавою ╓ книжка «Стор╕нки житт╓вих сценар╕╖в» авторства Л╕д╕╖ Зав╕рюхи, про яку ми вже згадували. До книжки ув╕йшло чимало наукових статей, ╕нтерв’ю, а також роздуми, спогади, що хвилюють автора. У передмов╕ авторка да╓ ц╕каве пояснення назв╕ сво╓╖ зб╕рки авторських текст╕в. Чому саме терм╕н «житт╓вий сценар╕й» останн╕м часом вжива╓ться все част╕ше? Для Л╕д╕╖ Зав╕рюхи важливий вар╕ант житт╓вого сценар╕ю, коли в╕дбува╓ться визначення мети, ц╕лей життя, його пр╕оритет╕в, плану розвитку самоствердження особистост╕. Зрештою, людина ╕ ╓ творцем, режисером свого життя, власноруч визначаючи свою програму. Кожна людина викону╓ свою м╕с╕ю, творить св╕й житт╓вий шлях. Людина, яка досягла висот у сво╖й профес╕╖, стала ц╕кавою особист╕стю, — х╕ба цей приклад не г╕дний нашого насл╕дування? «Ут╕м, — застер╕га╓ Л╕д╕я Андр╕╖вна, — для мене важливо, щоб це було не будь-якою ц╕ною. Мораль у мене на першому м╕сц╕».
Авторка пропону╓ замислитися над житт╓вими сценар╕ями людей – як досв╕дчених, так ╕ зовс╕м молодих, — не для замилування та сл╕пого насл╕дування. Кожен з нас ма╓ винести сво╖ житт╓в╕ уроки, адже той, хто досяг акме-вершини свого вдосконалення та самовираження, г╕дний нашо╖ уваги. «Акме╖сти та ╖хн╕ посл╕довники – це люди, як╕ задають стандарти в житт╕, — поясню╓ пан╕ Л╕д╕я. – Важливо побачити тих, хто вже на вершин╕, аби вчасно поставити перед собою мету. Людина, яка переста╓ зм╕нюватися, зупиня╓ться у сво╓му розвитку. Лише через зд╕йснення велико╖ мети людина виявля╓ св╕й характер, що робить ╖╖ маяком для ╕нших. В╕дом╕ особистост╕ в ╕стор╕╖, ╖хн╕ яскрав╕ житт╓в╕ сценар╕╖ нас ╕ дос╕ хвилюють». Чи ус╕ ми здатн╕ бути вдячними сво╖м наставникам? Чи вм╕╓мо взагал╕ дякувати тим людям, як╕ в╕д╕грали у нашому житт╕ неабияку роль? Л╕д╕╖ Андр╕╖вн╕ притаманна дивовижна риса – вона вм╕╓ бути вдячною. Як сво╖м старшим колегам-наставникам, так ╕ взагал╕… дол╕. Так, саме дол╕, яка подарувала можлив╕сть чути, бачити п╕д час зустр╕чей, концерт╕в, виставок неперес╕чних особистостей.
Серед ╕мен видатних особистостей зустр╕ча╓мо, зокрема, так╕ ╕мена, як Павло Загребельний ╕ Олесь Гончар, Микола Амосов ╕ Олександр Шал╕мов; Натал╕я Ужв╕й ╕ Соф╕ Лорен; ╤ван Козловський ╕ Анатол╕й Солов’яненко; Георг╕й Майборода ╕ Олександр Б╕лаш; Юр╕й Гагар╕н ╕ Павло Попович… ╢ у доробку пан╕ Л╕д╕╖ зб╕рка авторських текст╕в, надрукованих у газет╕ «День», — рубрика «Щоденник» за 2000-2011 роки. Тут з╕бран╕ ╖╖ роздуми, настро╓в╕ замальовки, в╕дчуття… Вони примушують, як на мене, зробити головний висновок: попри вс╕ житт╓в╕ випробування залишатися людиною. «Посп╕шайте робити добро! Прекрасне житт╓ве правило! Високоморальна людина д╕╓ за правилом: якщо хтось потребу╓ допомоги, – треба йому допомогти. ╤накше себе не поважатимеш». Як досв╕дчений педагог, Л╕д╕я Зав╕рюха завжди розум╕ла: без нац╕онального п╕д╜рунтя ми не спроможн╕ досягти великих досягнень у царин╕ осв╕ти.
Важливими ╓ моральн╕ аспекти нашого буття, що повсякчас хвилюють пан╕ Л╕д╕ю як педагога, наставника молод╕. Хто працю╓ у наших школах? Чи ╓ ц╕ педагоги людьми г╕дними, достойними насл╕дування? Л╕д╕я Андр╕╖вна повсякчас зверта╓ться до афоризм╕в, шука╓ в╕дпов╕д╕ у думках неперес╕чних особистостей. Ось як в╕дгукнувся про вчительську м╕с╕ю знаний педагог О. Захаренко: «Учитель збер╕га╓ за собою право навчати доти, доки ╓ прикладом великодушност╕, морально╖ чистоти, етики ╕ культури». Нам не потр╕бно сл╕по коп╕ювати ╕ноземний досв╕д, ╕ все ж ╓ реч╕, варт╕ нашо╖ уваги. Розум╕ючи це, Л╕д╕я Зав╕рюха практикувала проведення занять безпосередньо в оф╕сах Корпусу миру США в Укра╖н╕, в Центрах ╕нформац╕╖ та документац╕╖ Ради ╢вропи, НАТО, Представництв╕ управл╕ння Верховного ком╕сара ООН у справах б╕женц╕в. Як в╕домо, саме Корпус Миру доклав чимало зусиль, аби допомогти Укра╖н╕ ╕нтегруватися до ╓вропейсько╖ та св╕тово╖ сп╕льнот. Що, насамперед, вразило, коли йшлося про Корпус Миру? Америка ма╓ давню традиц╕ю добров╕льно╖ служби. Заради добро╖ мети люди в╕ддають св╕й час, енерг╕ю та зусилля, не вимагаючи за це матер╕ально╖ допомоги. На початку 2000-х для нас, укра╖нц╕в, волонтерство було чимось дивним, екзотичним; вражало як явище. Справд╕, було важко уявити, як матер╕ально забезпечен╕ люди залишають у благополучн╕й Америц╕ налагоджене життя, аби присвятити себе служ╕нню укра╖нському сусп╕льству. «Слуха╓ш, дивишся на це д╕йство ╕ розум╕╓ш: яка висока самосв╕дом╕сть, альтру╖зм людей, що стали добровольцями! Який потяг п╕знавати св╕т», — так емоц╕йно в╕дгукнулася Л╕д╕я Зав╕рюха на волонтерство як явище. Власне, тенденц╕╖ цього руху висв╕тлен╕ у ╖╖ статт╕ «Партнерство ╕ сп╕вроб╕тництво ун╕верситету «Укра╖на» як складова нов╕тн╕х технолог╕й у навчанн╕ студент╕в».
Минув час, перед Укра╖ною постали нов╕ випробування. Нев╕дом╕ нам поняття та явища вихором ув╕рвалися у наше життя. Нин╕ завдяки волонтерству ми трима╓мо оборону на сход╕ кра╖ни. Завдяки самов╕ддан╕й робот╕ волонтер╕в захисники Укра╖ни в╕дчувають увагу та п╕дтримку сусп╕льства. Волонтер – найпочесн╕ше звання у сучасн╕й Укра╖н╕. ╤ про це теж ма╓мо пам’ятати. Перш╕ паростки добров╕льного волонтерського руху закладалися в Укра╖н╕. Закладалися, зокрема, завдяки тим педагогам, як╕ завжди випереджали час. Так, саме випереджали. Адже вчитель ма╓ право навчати доти, допоки навча╓ться сам…
╢ у доробку Л╕д╕╖ Андр╕╖вни стаття, котра ма╓ надзвичайно важливе значення в наш буремний час. Надто п╕сля под╕й, що мають знакову назву – Революц╕я г╕дност╕. Одна ╕з статей пан╕ Л╕д╕╖ ма╓ довол╕ промовисту назву – «Г╕дн╕сть як показник особист╕сного розвитку ╕ самовдосконалення». У н╕й автор наголошу╓ на тому, що г╕дн╕сть ╕ честь – це пост╕йн╕ чесноти, що не зм╕нюються з часом. Напевно, нема╓ складн╕шого ╕ тим б╕льш благородного заняття, як виховати г╕дн╕сть ╕ молодого покол╕ння. ╤ бути причетним до формування цих чеснот – чест╕, г╕дност╕, духовного зростання. Як важливо усв╕домлювати, що вчител╕ високого духу причетн╕ до формування цих якостей. ╤м’я Л╕д╕╖ Андр╕╖вни Зав╕рюхи – серед когорти цих подвижник╕в-педагог╕в. Вона не втомлю╓ться п╕знавати цей складний, часом жорсткий ╕ все-таки прекрасний св╕т, з╕гр╕ваючи св╕тлом власно╖ душ╕. Л╕д╕╖ Андр╕╖вн╕ вдалося створити власний житт╓вий сценар╕й, г╕дний нашо╖ уваги та поваги.

Натал╕я ОСИПЧУК,
письменниця, член НСПУ

«Кримська св╕тлиця» також сердечно в╕та╓ шановну Л╕д╕ю Андр╕╖вну з юв╕ле╓м! Зичимо здоров’я, творчого натхнення, вт╕лення у життя нових план╕в та задум╕в!

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #51 за 18.12.2015 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=16372

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков