Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (3677)
З потоку життя (6894)
Душі криниця (3705)
Українці мої... (1510)
Резонанс (1606)
Урок української (997)
"Білі плями" історії (1756)
Крим - наш дім (534)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (238)
Бути чи не бути? (71)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
РОС╤Я «ПЕДАЛЮ╢» ПИТАННЯ ВОДИ В КРИМУ, ЩОБ ЗМ╤НИТИ ╤НФОРМАЦ╤ЙНИЙ ФОКУС
Про це заявив заступник м╕н╕стра з питань ре╕нтеграц╕╖ тимчасово окупованих територ╕й ╤гор Яременко


РОС╤Я СТВОРЮ╢ В ОКУПОВАНОМУ КРИМУ ГУМАН╤ТАРНУ КАТАСТРОФУ
Про це заявив кримський громадський актив╕ст, редактор онлайн-видання «╤нжир» Михайло...


НОВ╤ ЗАВДАННЯ У ПОРЯДКУ ДЕННОМУ ДЕОКУПАЦ╤╥ КРИМУ
19 жовтня в╕домий Левада-центр оприлюднив загальнорос╕йське опитування "Горд╕сть та ╕дентичн╕сть".


ВИДАВНИЦТВО VIVAT НАДРУКУ╢ ЩЕ 15 ТИСЯЧ ПРИМ╤РНИК╤В КНИГИ ПРО СТУСА
директор Vivat Катеринa Аврамчук додала, що замовлення на книгу продовжують надходити, ╕ не...


УЧАСНИКИ МАРШУ НА ЧЕСТЬ ДНЯ ЗАХИСНИК╤В ПРИЙШЛИ П╤Д ОП ╤ ОГОЛОСИЛИ ВИМОГИ
Б╕ля буд╕вл╕ Оф╕су президента перебували дек╕лька тисяч учасник╕в маршу. Вони скандують "Слава...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook

Twitter





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #50 за 11.12.2015 > Тема "З потоку життя"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#50 за 11.12.2015
КАП╤ТАН ╥ЖАЧОК

«Окопна правда» про в╕йну...

«Ось я перед тобою дверей не зачинив, — ╕ зачинити ╖х не зможе н╕хто» (Апокал╕псис. 3.8.)

З передово╖ в таб╕р при╖хав кап╕тан з кумедним пр╕звищем ╥жачок. У нього на форм╕ (кр╕м ╕нших вс╕ляких шеврон╕в) так ╕ написано: «╥жачок». Кап╕тан ма╓ см╕шне пр╕звище, але дуже сумн╕ оч╕. При╖хав разом з солдатами – вже трет╕й раз за останн╕й м╕сяць – за збро╓ю, техн╕кою, набоями, але зовс╕м з ╕ншими солдатами. На передов╕й на нього чекають як на бога – йдуть важк╕ ╕ жорсток╕ бо╖. Гостро не вистача╓ збро╖, набо╖в, техн╕ки. Оч╕, як два бездонн╕ колодяз╕: «Ти пам’ята╓ш отого високого солдата? Його вбили. А пам’ята╓ш отого, що любив пост╕йно жартувати? Йому в╕д╕рвало руку вибухом м╕ни...» ╤ розпов╕да╓, розпов╕да╓, розпов╕да╓... Втомлений во╖н, потр╕паний боями – на передов╕й в╕дколи почалась в╕йна. Родом з Микола╖вщини – степовик, так само, як ╕ я. На телефон╕ в нього зам╕сть дзв╕нка якась п╕сенька про те, як в╕н вбив сепаратиста на спален╕й земл╕. Щасти тоб╕, кап╕тане! Лишись живим з╕ сво╓ю м╕нометною батаре╓ю, повернись додому неушкодженим.
Вноч╕ кап╕тан сильно кашляв ╕ марив про наступ. Зранку знову по╖хав на передову – з м╕нометами та солдатами – такими ж втомленими в╕йною, як ╕ в╕н сам. Чомусь по телефону в╕н просив називати його «Дорога». Певно, позивний. А може, в╕н ╕нту╖тивно в╕дчув, що кумедн╕ слова ╕ см╕шн╕ пр╕звища на ц╕й в╕йн╕ недоречн╕. Як ╕ в мо╖х етюдах. Але см╕х ╕ усм╕шки все одно закрадаються в м╕й текст, як ╖х не жени, як би мен╕ самому сумно не було. Тексти про в╕йну (як ╕ будь-як╕ тексти) живуть окремим життям в╕д автора. ╤ н╕чого з цим не зробиш.
Коли я ╖хав учергове на вогневу – на цей раз з «П╕онами» — мен╕ згадувалась ╕кона Х╤╤╤ стол╕ття, яку я бачив у музе╖ в м╕ст╕ Р╕вне. Я колись п╕д час в╕зиту в дивне м╕сто ╕ дивний тамтешн╕й музей годину зачаровано споглядав той образ, ╕ зараз, на фронт╕, ╕кона, писана густими фарбами середньов╕ччя на дерев╕, часто згадувалась мен╕. Написана в найтемн╕шу, найпохмур╕шу епоху Рус╕, ╕кона св╕тилась не безнад╕╓ю ╕ в╕дча╓м, а внутр╕шн╕м св╕тлом, дивовижною силою духу, споко╓м, просв╕тлен╕стю. Важк╕ часи ╕нод╕ породжують неймов╕рний злет духу в висоту Неба. Якщо хтось (хоч хтось) лиша╓ться, хто може л╕тати.
На в╕йн╕ ╕нколи писалися дуже р╕зними за сво╖м ментальним св╕том поетами ╕ письменниками ген╕альн╕ твори. Або п╕сля в╕йни тими, хто це все пережив, побачив ╕ вижив. Згадуючи цю ╕кону, розум╕ю, для чого ╕ в ╕м’я чого я готовий в╕ддати сво╓ життя: я захищаю ось це – ось цю ╕кону, ось цей дух, вт╕лений в цю ╕кону. Сепаратисти – це варвари, дикуни, нев╕гласи, що знищують все, вс╕ надбання людсько╖ культури, що творились тисячол╕ттями. Хтось мусить стати на шляху ц╕╓╖ орди – спробувати зупинити цих герострат╕в – нав╕ть ц╕ною свого життя. Я часто думаю: ну як╕ ще зв╕рства ╕ злочини проти людяност╕ мають зробити сепаратисти, щоб св╕т, нарешт╕, зрозум╕в – це дикуни, це нелюди. Що мене найб╕льше вража╓ щодо повед╕нки сепаратист╕в, так це те, що вони не забирають сво╖х вбитих солдат╕в, так ╕ лишають ╖х на пол╕ бою ╕ вони лежать там м╕сяцями. А б╕льш╕сть з них – кадров╕ в╕йськов╕ рос╕йсько╖ арм╕╖. Для них люди – см╕ття!
Сво╖ нин╕шн╕ «самоходи» я називаю «П╕онами». Не виходить в мене називати ╖х «П╕вон╕ями», як це було б правильно укра╖нською. «П╕вон╕╖» — це занадто л╕рично ╕ сентиментально. Кр╕м того, в слов╕ «п╕он» ╓ щось квантове, ядерне – не т╕льки кв╕ткове. А тут – металевий динозавр. Земля здрига╓ться – стався маленький землетрус: це ми з «П╕она» стрельнули по сепаратистах. Чи то правильн╕ше, по москалях. Ус╕х сепаратист╕в м╕сцевих давно повбивали. Проти нас воюють тепер зайди – профес╕йн╕ в╕йськов╕. Назива╓мо ╖х «сепаратистами» за звичкою. До сепаратист╕в у мене не лишилося ╕нших почутт╕в – н╕чого, кр╕м люто╖ ненавист╕. Я не сприймаю ╖х як людей. Я так далеко можу зайти, але нин╕ мушу виконувати накази, не думаючи, – так легше. Я вбиваю сепаратист╕в – мен╕ ста╓ в╕д цього легше на душ╕ – п╕сля кожного вдалого постр╕лу. У перервах м╕ж боями ╕ завданнями я часто згадую кап╕тана ╥жачка ╕ думаю: вс╕ ми — кап╕тани корабл╕в буття, що пливуть по океану часу, падаючи в безодн╕ м╕ж хвилями. Вс╕ ми наказу╓мо зд╕ймати в╕трила ╕ плисти в нев╕доме, хоч в╕тер ╕ шмату╓ полотно на щоглах.
Кап╕тан ╥жачок не хот╕в розпов╕дати мен╕ про сво╓ минуле. В╕н сказав, що вс╕ ми живемо т╕льки в тепер╕шньому час╕. Минулого не ╕сну╓ – отож нема чого про нього думати. Зараз в╕йна. А може, в╕йна була завжди ╕ мирного часу н╕коли не було? Може, це все нам т╕льки здалося? Може, вс╕ наш╕ спогади – це вигадка? Я слухав його роздуми ╕ мен╕ хот╕лося запитати: чому ж тод╕ тоб╕ так сумно, кап╕тане? Чому оця в╕йна для тебе все-таки чужий св╕т, хоч ти так вжився в нього? Але кап╕тан ╥жачок по-сво╓му ма╓ рац╕ю: час мина╓ без вороття. Н╕коли вже не буде того м╕ста Сн╕жного с╕мдесятих рок╕в, н╕коли л╕с ╕ балка б╕ля шахти не будуть сприйматися як загадков╕ казков╕ джунгл╕, де живе безл╕ч та╓мничих ╕стот, н╕коли терикон не будеш ти сприймати вулканом, а шахту — та╓мничим входом у п╕дземний св╕т. Та й нема╓ вже н╕ т╕╓╖ вулиц╕, н╕ того будинку, де жили д╕д ╕ бабуся, н╕ того кудлатого пса, н╕ т╕╓╖ шахти – все давно стало ру╖ною ╕ пусткою. ╤ в тебе нема╓ вороття в минуле, нема╓ ╕ не буде нав╕ть можливост╕ по╖хати туди ╕ подивитися на пустку ╕ ру╖ни, пошукати стежки, якими б╕гав у дитинств╕. Ми вс╕ у пастц╕ сьогодення. Наш св╕т зруйновано. ╤ ми вс╕ прекрасно зна╓мо: хто ╕ нав╕що його зруйнував.
На картин╕ порожнеча м╕ж образами важлив╕ша за сам╕ образи, в музиц╕ тиша м╕ж звуками важлив╕ша за сам╕ звуки. Ми заповню╓мо цю порожнечу поривами власно╖ душ╕, домальову╓мо, досп╕ву╓мо, живемо там. Так ╕ на в╕йн╕ – перерви м╕ж боями та обстр╕лами важлив╕ш╕ за сам╕ бо╖ – ми живемо там, дума╓мо, осмислю╓мо св╕т ╕ себе в ньому.
Кап╕тан ╥жачок якось сказав: «Не люблю воювати взимку!». А хто любить? Цей вбивчий холод ╕ крижане м╕сиво п╕д ногами… Згадуючи кап╕тана ╥жачка, я, зда╓ться, починаю розум╕ти, як ми змогли зробити неможливе – воювати ╕ зупинити такого ворога, таку орду ╕ навалу...
П╕сля в╕д’╖зду кап╕тана ╥жачка з командою при╖хали з передово╖ солдати з Бердичева – теж за збро╓ю ╕ техн╕кою. Я знав, що це за солдати: вони вже в╕с╕м м╕сяц╕в на в╕йн╕, пройшли через Савур-могилу та ╤ловайськ, виривались з боями з оточення, т╕льки в одному з бо╖в знищили 17 танк╕в ворога. У хлопц╕в давно й остаточно дах з╕рвало – абсолютно в╕дсутн╕й страх перед смертю: ╖м, що зараз на в╕рну смерть п╕ти, що п╕ти поспати – все одно. Зав’язалась у мене з ними розмова – весела й невимушена. Але н╕ слова про в╕йну! Говорили про Бердич╕в – р╕зн╕ ╕сторичн╕ побрехеньки, жарти й анекдоти сипались жменями: про те, що газовану воду та сучасний чолов╕чий костюм придумали саме в Бердичев╕, про те, що це м╕сто було колись б╕льше за Париж ╕, безумовно, для св╕ту було важлив╕шим за в╕дсталий середньов╕чний Париж. «А ви зна╓те, в Бердичев╕ до революц╕╖ було 60 синагог!». «А ось ╕ н╕! 60 синагог було не в Бердичев╕, а в Стан╕слав╕, а в Бердичев╕ було т╕льки 59 синагог, ╕ то ота на Житомирському шляху не раху╓ться – ╖╖ будували, будували ╕ так ╕ не добудували, кр╕м того, фактично за межами м╕ста!». Який абсурд! Людям завтра ╖хати в саму м’ясорубку, а вони розпов╕дають см╕шн╕ ╕стор╕╖ про сво╓ м╕стечко ╕ сперечаються, яка була к╕льк╕сть культових заклад╕в. Н╕, цей народ непереможний!

P. S. Пр╕звища ╕ позивн╕ зм╕нен╕, зв╕сно...
С╕чень 2015 року

Артур С╤РЕНКО

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #50 за 11.12.2015 > Тема "З потоку життя"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=16335

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков