Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (3677)
З потоку життя (6894)
Душі криниця (3705)
Українці мої... (1510)
Резонанс (1606)
Урок української (997)
"Білі плями" історії (1756)
Крим - наш дім (534)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (238)
Бути чи не бути? (71)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
БАЛУХ ПОЧАВ ПРОХОДИТИ РЕАБ╤Л╤ТАЦ╤Ю
Приватна кл╕н╕ка «Нодус», в як╕й найближчими м╕сяцями проходитиме реаб╕л╕тац╕ю та...


ЙОГО НАЗИВАЛИ «СТР╤ЛЕЦЬКИМ БОЯНОМ»…
С╕човий рух в Галичин╕ був позначений неабияким сплеском народно╖ творчост╕, саме в цей пер╕од...


ПРИСВЯТИВ ЖИТТЯ ТЕАТРОВ╤
Хрестомат╕йний автор, знайомий нам з╕ шк╕льних п╕дручник╕в – ╤ван Карпенко-Карий, нин╕...


УКРА╥НСЬКИЙ МОЙСЕЙ – МИТРОПОЛИТ ШЕПТИЦЬКИЙ
Духовна велич укра╖нського Мойсея – митрополита Шептицького – безц╕нний дар нашого...


НЕ СТАЛО ВАДИМА РО╥КА…
11 вересня п╕шов з життя Вадим Михайлович Ро╖к, син кримсько╖ укра╖нсько╖ вищивальниц╕-геро╖н╕...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook

Twitter





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #50 за 11.12.2015 > Тема "Українці мої..."
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#50 за 11.12.2015
Л╤СОВИЦЬК╤ ВЕСНИ ВОЛОДИМИРА КОРОТКЕВИЧА

Кра╓знавство

26 ЛИСТОПАДА ВИПОВНИЛОСЯ 85 РОК╤В З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ПИСЬМЕННИКА, ПОЕТА, ПУБЛ╤ЦИСТА, ДРАМАТУРГА, СЦЕНАРИСТА, КЛАСИКА СУЧАСНО╥ Б╤ЛОРУСЬКО╥ Л╤ТЕРАТУРИ ВОЛОДИМИРА СЕМЕНОВИЧА КОРОТКЕВИЧА. ДВА РОКИ СВОГО КОРОТКОГО ЯСКРАВОГО ЖИТТЯ В╤Н ПРОВ╤В У СЕЛ╤ Л╤СОВИЧ╤ НА КИ╥ВЩИН╤...

— Л╕сович╕?.. Назва, як десь у нас на б╕лоруському Пол╕сс╕, — новоспечений випускник рос╕йсько╖ ф╕лолог╕╖ Володимир Короткевич замислю╓ться лише на мить.
— Згода. Готовий ╖хати, — каже в╕н до ком╕с╕╖.
╤ ось вчорашн╕й студент Ки╖вського ун╕верситету ╖де, зг╕дно з розпод╕лом, до села Л╕сович╕ Таращанського району. Розпод╕л, з одного боку, вдалий (столична область все таки, 120 к╕лометр╕в в╕д Ки╓ва), з ╕ншого боку, – глибока пров╕нц╕я, один з найв╕ддален╕ших район╕в.
Але йому не вперше мандрувати кра╖ною. Бачив ╕ Москву, ╕ Рязань, ╕ Оренбург. ╤ на Урал╕ побував. Не кажучи вже про р╕дну Б╕лорусь. А Л╕сович╕ – звучить романтично. Мабуть, л╕си довкола, як б╕ля його Орш╕.
╥хати Волод╕ на перекладних, адже автобусного сполучення з Таращею нема╓. ╤ нема кращого способу вивчати край, як з кузова полуторки. Т╕льки так, у рухов╕, у вир╕ життя, серед людей можна набути багатий досв╕д, щоб стати справжн╕м письменником.
Машина гуркотить брук╕вкою, пружний теплий в╕тер б’╓ у груди, розтр╕пу╓ волосся, свистить у вухах. Довкола, немов у калейдоскоп╕, зм╕нюються кра╓види. Ось промайнула задумлива, вся у вербах, р╕чка Рось. А ось, обрамлен╕ стрункими п╕рам╕дальними тополями, жнивн╕ поля. Трапляються й л╕си. Хоча тут вони не так╕ др╕муч╕, як б╕лоруськ╕. ╤ все б╕льше дубов╕, грабов╕, ясенов╕…
З вантажу у кузов╕ лише одна вал╕за. У н╕й – одяг, п╕дручники, зошити. ╢ чернетки з в╕ршами. Деяк╕ його в╕рш╕ вже опубл╕кован╕. Сво╖ перш╕ спроби, в╕рш╕ «Якубу Коласу» ╕ «Тут будет канал», над╕слав у оршанську газету ще коли був першокурсником, у 1951-му. ╢ у нього ╕ чорновий вар╕ант пов╕ст╕ п╕д назвою «Дике полювання короля Стаха», але над ним ще треба попрацювати. А взагал╕, в╕н вже не може жити без л╕тератури, без творчост╕.
Ось так, а може, тр╕шки ╕накше ╖хав Володя Короткевич до м╕сця свого першого призначення. У направленн╕ написано: вчителем рос╕йсько╖ мови ╕ л╕тератури (в укра╖нськ╕й В╕к╕пед╕╖ неправильно зазначено – укра╖нсько╖).
М╕сце роботи – Л╕совицька середня школа Таращанського району Ки╖всько╖ област╕. ╤ не «д╓р╓вня» Л╕сович╕ (це вже прив╕т рос╕йськ╕й В╕к╕пед╕╖), а одне з найб╕льших с╕л району, а колись, при Хмельницькому, — сотенне м╕стечко Б╕лоцерк╕вського полку з чотирма церквами ╕ монастирем.
Зустр╕ли молодого спец╕ал╕ста на сел╕ радо. Вчитель з вищою та ще й ун╕верситетською осв╕тою для тод╕шнього села – р╕дк╕сть. А учн╕ – т╕ взагал╕ в╕д нього у захват╕. Енерг╕╖ у новоспеченого вчителя – через край, гумору – не позичати, а про знання ╕ говорити н╕чого – ходяча енциклопед╕я. Год╕ шукати кращого вчителя для того, хто прагне знань. Одне слово, Короткевич для тод╕шн╕х Л╕сович╕в – явище.
Що являло собою село у середин╕ 50-х? Велике за площею, близько 2,5 тисяч населення. Шляхи здеб╕льш грунтов╕. Хати переважно глинобитн╕ з солом’яним чи бляшаним верхом. Л╕сович╕ — центр колгоспу ╕мен╕ Боженка, який у середин╕ 50-х ув╕брав у себе аж 4 колгоспи, а згодом – ще й арт╕ль «Червоний партизан». Школа у сел╕ збудована ще земством на початку стол╕ття. Вона дерев’яна, ретельно обкладена вовною й обшита шал╕вкою. Дбали наш╕ предки про здоров’я д╕тей ╕ вчител╕в.
А про м╕сцев╕ кра╓види хай краще розпов╕сть л╕совицький парох Дмитро Лисинський, який служив при м╕сцев╕й Богородичн╕й церкв╕ у середин╕ Х╤Х стол╕ття ╕ залишив сво╖ спогади (ландшафти з того часу ан╕ск╕лечки не зм╕нилися):
«…╢ у Л╕совичах м╕сця дивовижн╕, поетичн╕; ╓ види, в╕д котрих око не в╕дведеш, так╕ вони дивн╕ ╕ чудов╕! Л╕сович╕ – це великий л╕с чи, в╕рн╕ше, – розлогий сад, у котрому, як сторожов╕ курен╕, видн╕ються численн╕ селянськ╕ хати.
Любо навесн╕ при╓много травневого дня ходити л╕совицькими долинами, добре стояти на цих пагорбах, помережаних кущами ╕ деревами, з духмяним пов╕трям; так ╕ в╕дчува╓ш, що якийсь ц╕лющий бальзам вбира╓ш у себе! У ц╕й поетичн╕й м╕сцевост╕ не занудьгу╓ людина з найвищими почуттями…».
Сл╕д гадати, що герой нашо╖ розпов╕д╕ — 25-р╕чний Володя Короткевич – не нудьгував серед л╕совицьких весен, а м╕сцева природа надихала його на творч╕сть. Та й шк╕льне навантаження не давало привод╕в до нудьги. Класи на той час були чисельн╕, а школа нагадувала мурашник. Якщо додати до цього киплячу енерг╕ю молодого вчителя й обшир шк╕льно╖ роботи – вс╕ от╕ гуртки, вечори, екскурс╕╖, – то й зовс╕м залишалося мало часу.
Не треба в╕дкидати Володиного захоплення ╕стор╕╓ю, археолог╕╓ю. Л╕сович╕ були для нього широким полем д╕яльност╕, адже село старовинне, багате на минувшину. Колись наприк╕нц╕ ХV╤ стол╕ття його заснував боярин Лесевич, в╕д чого й назва – Л╕сович╕. Тут стояв замок, церкви, монастир. А до цього було поселення Ки╖всько╖ Рус╕, вали якого збереглися до нашого часу. Та м╕сцев╕сть зараз назива╓ться Старом╕сто. До цього було поселення ск╕фського часу. ╤ так дал╕ у глиб в╕к╕в…
А чого варт╕ назви? Один з╕ ставк╕в дос╕ зветься Скарбовим. Гада╓те, л╕совичани пропустили цю назву повз вуха? Еге… Копають щороку.
Отож молодий Короткевич при бажанн╕ м╕г знаходити для себе багато корисних ╕ зм╕стовних занять. Навесн╕ – мандр╕вки з д╕тьми, восени ╕ взимку – книги, поез╕я ╕, зв╕сно, — педагог╕чна д╕яльн╕сть.
Уроки Володимира Семеновича його учн╕ згадують дотепер. В╕н з’являвся в клас╕ у незм╕нному вельветовому п╕джачку, з непок╕рними пасмами волосся на високому чол╕, з посм╕шкою, яку не сплута╓ш з н╕якою ╕ншою. Оч╕ його випром╕нювали дивний романтизм. Здавалося, що в╕н дивиться не на шк╕льне подв╕р’я, а у як╕сь казков╕ далек╕ св╕ти. Говорив багатою художньою мовою, впл╕таючи у виклад поетичн╕ рядки.
Часом на його чоло спадала задума. Тод╕ на перен╕сся лягали дв╕ глибок╕ вертикальн╕ зморшки. Здавалося, що вчитель перебува╓ думками десь далеко. Однак це трива╓ якусь мить. Ось на його обличч╕ знову розкв╕та╓ широка усм╕шка, ╕ робота у клас╕ трива╓.
Теоретичн╕ ун╕верситетськ╕ набутки Короткевича добре по╓днуються з╕ знанням розмовно╖ рос╕йсько╖. Ще б пак, в╕н може анал╕зувати ╖╖ на р╕вн╕ д╕алект╕в, адже мешкав як у столиц╕ СРСР, так ╕ на Урал╕, й у Сиб╕ру. Досконало зна╓ р╕дну б╕лоруську ╕ непогано – укра╖нську. До реч╕, вчитися до Ки╓ва Володимир по╖хав через високий р╕вень тутешнього професорсько-викладацького складу. В╕н завжди ставив перед собою найвищу планку. Одним словом, л╕совицьким хлопчикам ╕ д╕вчаткам поталанило з учителем. Це вони зрозум╕ють через роки.
Поки ж вони ц╕нують лише, так би мовити, зовн╕шн╕ ефекти.
— Володимир Семенович був великим дотепником, — розпов╕да╓ його колишн╕й учень, у минулому – зав╕дувач л╕совицько╖ пас╕ки (одн╕╓╖ з найб╕льших в Укра╖н╕ того часу) ╤ван Кузьмич Добровольський. – В╕н любив влаштовувати вс╕ляк╕ роз╕граш╕. У цьому м╕г посперечатися з якимось шибайголовою-старшокласником. Пам’ятаю один шк╕льний випуск. Батьки, хоч жили небагато, та вир╕шили на випускний тр╕шки побалувати сво╖х чад. До столу на десерт купили ц╕лий термос морозива (у той час морозиво продавали з великих металевих цил╕ндричних термос╕в з сухим льодом). Поки йшла урочиста частина ╕ тости, Володимир Семенович з к╕лькома старшокласниками викрали те морозиво ╕, ус╕вшись на л╕совому пагорб╕, ви╖ли його. Комусь, може, ╕ перепало б за цю вит╕вку в╕д директора ╕ батьк╕в, але не Короткевичу, бо був загальним улюбленцем.
Колега Короткевича, учителька х╕м╕╖ Л╕д╕я Олександр╕вна Шкар╕вська, розпов╕дала, що Володимир Семенович був товариським ╕ уважним до вчител╕в. На Новий р╕к, наприклад, м╕г написати на кожного вчителя гумористичну еп╕граму, додавши до не╖ власноручний малюночок-шарж. Таке художньо-поетичне в╕тання в╕д Короткевича тривалий час збер╕галося в ╖хн╕й родин╕, поки десь не загубилося. На ньому було зображення молодо╖ вчительки серед проб╕рок ╕ колб, а також в╕ршик-еп╕грама. Кажуть, до малюнк╕в Володимир мав неабиякий хист. Що ж до в╕рш╕в, то писав ╖х з дитинства.
Чи поталанило самому Володимиру Семеновичу з колегами? Мабуть, так. Директор школи – Серг╕й Прокопович Лещенко, син земського листонош╕, осв╕чено╖ ╕ культурно╖ людини, — прихильник демократичних принцип╕в. Зум╕в згуртувати учител╕в у одну дружну родину. ╢ у колектив╕ так╕ неординарн╕ особистост╕, як вчитель ф╕зкультури ╕ в╕йськово╖ п╕дготовки Олександр Стратонович Нечипоренко – фронтовик, партизан, ╕нвал╕д в╕йни. Нечипоренко виробив свою власну методику мануально╖ терап╕╖ ╕ став в╕домим на всю округу костоправом. Ну а молод╕ вчительки, як╕ ро╖лися навколо Володимира, мабуть, надихали його на поез╕ю…
Так у круговерт╕ шк╕льних будн╕в промайнули два роки. За великим рахунком, Короткевич вже давно вир╕с з Л╕сович╕в, як вироста╓ п╕дл╕ток ╕з коротких штанц╕в. Було з усього видно, що в╕н — птах вищого польоту. До реч╕, п╕д час роботи у л╕совицьк╕й школ╕ Володимир Семенович працював над кандидатською дисертац╕╓ю, яку, на жаль, не зак╕нчив.
Ми не зна╓мо, з якими думками повертався до р╕дних пенат╕в молодий вчитель п╕сля л╕совицького пер╕оду свого життя. Хот╕лося б думати, що прожив ц╕ роки не намарно, не шкодував за проведеним тут часом. А що залишив у Л╕совичах по соб╕ добру пам’ять, – то факт.
У 2012 роц╕ з ╕н╕ц╕ативи ╕ за матер╕ального сприяння п╕дпри╓мця, колишнього голови райс╕льгосптехн╕ки Миколи Тодосьовича Гриценка у Л╕совичах на школ╕, де працював В. Короткевич, встановлено мемор╕альну дошку. До урочистостей долучилася с╕льрада, районний в╕дд╕л культури, с╕льська б╕бл╕отека ╕, зв╕сно, школа. Багато хто з д╕тей вперше почули ╕м’я Короткевича. Виступали колишн╕ учн╕ видатного письменника.
На дошц╕ Володимир Короткевич молодий ╕ усм╕хнений. Такий, як 60 л╕т тому.

Леон╕д ЛАЩЕНКО, кра╓знавець
м. Тараща

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #50 за 11.12.2015 > Тема "Українці мої..."


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=16327

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков