Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (3677)
З потоку життя (6894)
Душі криниця (3705)
Українці мої... (1510)
Резонанс (1606)
Урок української (997)
"Білі плями" історії (1756)
Крим - наш дім (534)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (238)
Бути чи не бути? (71)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ЗЛОВ╤СНА Т╤НЬ ФЕЛЬДМАРШАЛА ГОЛОДОМОРУ НАД РОС╤╢Ю
Нещодавно у Ки╓в╕ вийшла друком книга доктора ╕сторичних наук Василя Марочка «Йосип Стал╕н...


ЗЛО ТРЕБА ПЕРЕМАГАТИ
Нещодавно в м╕ст╕ Ковел╕ на Волин╕ вийшла друком книга «╥хн╕ зор╕ не згасли».


ПОКОХАЛИСЯ НАВ╤ЧНО, ВМЕРЛИ ОДНОЧАСНО
Коли Соф╕ю Перовську розшукувала влада, пол╕ц╕╖ пов╕домили ╖╖ прикмети: “Б╕лявка,...


ВОЛОДИМИР СТЕЦЮК: СПРАВА ПЕТЛЮР╤ВСЬКО╥ ПОВСТАНСЬКО╥ ОРГАН╤ЗАЦ╤╥
28 серпня 1921 року в Жандармськ╕й балц╕ поблизу Катеринослава було розстр╕ляно 52-х актив╕ст╕в ╕...


СТЕПАН ПАВЛЮК. ЩО? ФЛОТ УКРА╥НИ? ЗАБИРАЙ!
Ми давно не бачилися, з часу анекс╕╖ Криму. М╕й давн╕й знайомий, полковник, служив у...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook

Twitter





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #49 за 04.12.2015 > Тема ""Білі плями" історії"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#49 за 04.12.2015
ДЕЯК╤ СТОР╤НКИ З ╤СТОР╤╥ ТВОРЕННЯ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРА╥НИ

Книга в газет╕
(Продовження. Поч. у № 34-48)

«Кримська св╕тлиця» публ╕ку╓ газетний вар╕ант книги полковника В╕тал╕я Лазорк╕на, одного ╕з засновник╕в Збройних Сил Укра╖ни ╕ Сп╕лки оф╕цер╕в Укра╖ни, про ╕стор╕ю творення Укра╖нського в╕йська, ╕ зверта╓ться ╕з закликом до видавц╕в та потенц╕йних спонсор╕в п╕дтримати видання повно╖ верс╕╖ книги. Звертатися з пропозиц╕ями можна на електронну адресу редакц╕╖ — kr_svit@meta.ua, або автора — vlazorkin@ukr.net.

В╕тал╕й ЛАЗОРК╤Н
ДЕЯК╤ СТОР╤НКИ З ╤СТОР╤╥ ТВОРЕННЯ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРА╥НИ

Глава 21.
УРОКИ ╤СТОР╤╥ УКРА╥НИ.
ГЕНОЦИД В УКРА╥Н╤ В КОНТЕКСТ╤ ДРУГО╥ СВ╤ТОВО╥ В╤ЙНИ

Творення нац╕ональних Збройних Сил, яке ми розпочали у 1990 роц╕ на громадському р╕вн╕ ╕ яке продовжили з грудня 1992 року оф╕ц╕йно на державному р╕вн╕, змусило замислитись над визначенням ймов╕рного супротивника та над шляхами оборонного буд╕вництва в Укра╖н╕. Для цього був потр╕бен не емоц╕йний, а фаховий, науковий п╕дх╕д як до розум╕ння, хто буде створювати перепони в задоволенн╕ нац╕ональних ╕нтерес╕в, так ╕ до розум╕ння параметр╕в побудови оборони Укра╖ни в реальному час╕ ╕ простор╕.
Маючи досв╕д планування в╕йськових операц╕й на оперативно-стратег╕чному р╕вн╕ ╕ знаючи в╕йськовий наступальний потенц╕ал як Укра╖ни, так ╕ наших сус╕д╕в – Польщ╕, Словаччини, Румун╕╖, Угорщини, я розум╕в, що ц╕ наш╕ сус╕дн╕ держави не спроможн╕ проводити масштабн╕ наступальн╕ операц╕╖ ╕ у в╕йськовому план╕ не складають для Укра╖ни в╕йськово╖ небезпеки. Водночас я добре розум╕в, що наявний наступальний потенц╕ал Збройних Сил Рос╕йсько╖ Федерац╕╖ ╓ надпотужним, але, на щастя, на ╖╖ територ╕╖ у в╕йськах проходили службу десятки тисяч укра╖нц╕в, як╕ п╕сля зак╕нчення в╕йськових навчальних заклад╕в по╖здили по гарн╕зонах неосяжного Радянського Союзу «в╕д Москви до самих до окра╖н» та прагнули п╕сля служби повернутися в Укра╖ну, а це давало над╕ю на те, що у нас ╓ трохи часу для мирного сп╕в╕снування, ╕, незважаючи на агресивн╕сть Рос╕йсько╖ Федерац╕╖ в питаннях розпод╕лу Чорноморського флоту, це давало час на налагодження сво╓╖ системи оборони. Тому я вважав, що на той час у В╕йськов╕й доктрин╕ треба утриматись в╕д визначення Рос╕йсько╖ Федерац╕╖ ймов╕рним противником.
Мо╖ми союзниками, як╕ добре знали ╕стор╕ю Укра╖ни ╕ добре розум╕ли, кому заважа╓ державна незалежн╕сть Укра╖ни та зв╕дки йде основна небезпека для нашо╖ молодо╖ держави, були народн╕ депутати В’ячеслав Чорнов╕л, Василь Дурдинець, Павло Мисник, ╤гор Деркач.
Виходячи з╕ сво╖х знань ╕ досв╕ду, я написав проект В╕йськово╖ доктрини Укра╖ни, ознайомив з ним В’ячеслава Чорновола, який схвально поставився до ╖╖ зм╕сту.
Звичайно, оц╕нюючи можлив╕ сценар╕╖ повед╕нки Рос╕йсько╖ Федерац╕╖ стосовно Укра╖ни, треба добре знати ╕стор╕ю вза╓мостосунк╕в Укра╖ни ╕ Рос╕╖, зокрема, треба добре знати ╕ нов╕тню ╕стор╕ю Радянсько╖ Укра╖ни у склад╕ Радянського Союзу.
Вих╕д з╕ складу СРСР та проголошення незалежност╕ держави Укра╖на дало п╕дстави кер╕вництву Служби безпеки Укра╖ни в╕дкрити деяк╕ засекречен╕ арх╕ви НКВС та КДБ для наукових ╕сторичних досл╕джень, зокрема, арх╕вн╕ матер╕али 30-х рок╕в, що безпосередньо стосуються масового голоду 1932-1933 рок╕в на вс╕й територ╕╖ Радянсько╖ Укра╖ни.
Висновки науковц╕в були однозначн╕ – вс╕ досл╕джен╕ матер╕али переконливо св╕дчили, що цей голод забрав життя близько п’яти з половиною м╕льйон╕в громадян Укра╖ни, з яких було три з половиною м╕льйон╕в укра╖нських селян – самодостатн╕х ╕ незалежних в╕д держави виробник╕в с╕льськогосподарсько╖ продукц╕╖, нос╕╖в укра╖нсько╖ мови, культури, ментальност╕.
Ц╕ досл╕дження поставили перед нац╕ональною ╕ св╕товою громадськ╕стю пряме гостре запитання: що ж означа╓ цей багатом╕льйонний голодомор в Укра╖н╕?
З раннього дитинства я знав, що голодомор був спланованою акц╕╓ю владного стал╕нського режиму проти народу Укра╖ни, оск╕льки мо╖ батьки, як св╕дки тих час╕в, добре знали про причини голодомору, а ╖хн╕ родич╕, проживаючи на р╕дн╕й Сумщин╕ ╕ Полтавщин╕, повною м╕рою на власн╕й дол╕ п╕знали т╕ голодн╕ часи 1932-1933 рок╕в.
М╕й батько часто розпов╕дав, що в╕н, як ╕ тисяч╕ ╕нших пол╕тичних в’язн╕в у Радянському Союз╕, 10 рок╕в свого життя в╕ддав примусов╕й прац╕ у 30-х роках для виконання план╕в Стал╕на щодо п╕дготовки до Друго╖ св╕тово╖ в╕йни. Тому, виходячи з анал╕зу призначення ╕ з анал╕зу географ╕чного розташування об’╓кт╕в, як╕ будував м╕й батько, моя уява давно намалювала ч╕тку картину стратег╕╖ тих злов╕сних план╕в, як╕ замислив б╕льшовик ╕ вождь св╕тового пролетар╕ату, а в минулому злочинець ╕ вбивця Йосип Стал╕н. А з досл╕джень фах╕вц╕в сучасност╕ стало ще в╕домо й те, що п╕сля остаточного захоплення влади в Радянському Союз╕ Стал╕н налагодив в╕йськове сп╕вроб╕тництво з в╕йськовими Н╕меччини ╕ ╖хн╓ навчання на радянських пол╕гонах.
Тож для мене, як для в╕йськово╖ людини, що вчила ╕стор╕ю Укра╖ни ╕ Радянського Союзу не лише за п╕дручниками, а й за б╕ограф╕ями сво╖х р╕дних, сумн╕в╕в не було, що голодомор був спланованим геноцидом комун╕стично╖ влади проти Укра╖нського народу ╕ був важливою ланкою у планах Стал╕на в досягненн╕ свого св╕тового панування.
Агресивна пол╕тика Стал╕на залишила в╕дбиток на пол╕тиц╕ радянсько╖ ╕мпер╕╖ ╕ п╕сля його в╕дходу в ╕стор╕ю. Це треба було враховувати в планах оборонного буд╕вництва молодо╖ незалежно╖ держави Укра╖на, оск╕льки ╕нформац╕йна пол╕тика Рос╕йсько╖ Федерац╕╖ стосовно Укра╖ни п╕сля розпаду СРСР мало зм╕нилася ╕ бол╕сно реагувала на творення нац╕ональних Збройних Сил. Так, наприклад, 9 травня 1992 року п╕д час телемосту м╕ж Москвою, Ки╓вом ╕ Ташкентом, присвяченого святкуванню Перемоги у Велик╕й В╕тчизнян╕й в╕йн╕, московська аудитор╕я поставила мен╕ пряме запитання, мовляв, для чого Укра╖на створю╓ власн╕ Збройн╕ Сили, з ким Укра╖на збира╓ться воювати?
Я обмежився миролюбною риторикою ╕ констатац╕╓ю того факту, що збройн╕ сили ╓ важливим елементом держави, а сам соб╕ зазначив, що дуже муля╓ незалежн╕сть Укра╖ни пол╕тикам Рос╕╖, яка намага╓ться м╕цно тримати Укра╖ну в орб╕т╕ сво╓╖ пол╕тики та й дос╕ не визна╓ голодомор геноцидом проти Укра╖нського народу. Це невизнання ма╓ сво╓ кор╕ння, бо, по-перше, Кремль не бажа╓ нести в╕дпов╕дальн╕сть за ц╕ злочини, як спадко╓мець Радянського Союзу, а по-друге, Кремль намага╓ться приховати причетн╕сть Стал╕на до п╕дготовки ╕ розв’язання Друго╖ св╕тово╖ в╕йни.
Коли голодомор в Укра╖н╕ у 1932-1933 роках в судовому порядку був уже оф╕ц╕йно визнаний геноцидом проти Укра╖нського народу, для мене, етн╕чного укра╖нця, в дол╕ якого голодомор також в╕д╕грав певну злов╕сну роль, неповага до безвинно уб╕╓нних завжди сприймалась бол╕сно, як власна образа. Тому як брутальний прояв цин╕зму я сприйняв заяву Президента Укра╖ни В╕ктора Януковича в Орган╕зац╕╖ Об’╓днаних Нац╕й у 2010 роц╕, що голодомор — це не геноцид, а велика трагед╕я Укра╖нського народу. Також цин╕чним, на мою думку, був виступ директора Укра╖нського ╕нституту нац╕онально╖ пам’ят╕ (п╕дкреслюю: «нац╕онально╖ пам’ят╕») Солдатенка Валер╕я Федоровича, який зм╕нив на ц╕й посад╕ академ╕ка Юхновського ╤горя Рафа╖ловича, у програм╕ «2000 секунд» на телеканал╕ «G» 22 серпня 2012 року, де в╕н наголосив, що не може вважати голодомор в Укра╖н╕ геноцидом проти Укра╖нського народу. Водночас Солдатенко В. Ф. на сво╓му сайт╕ зухвало зауважив: «Вважаю голод 1932-1933 рок╕в в Укра╖н╕ злочином тод╕шньо╖ влади. ╤ в ус╕х ╕нтерв’ю називав визнаних мною, як ╕сториком, винуватц╕в, у тому числ╕ Стал╕на, Кагановича, Кос╕ора, Чубаря та ╕нших. Однак я, знову ж таки як ╕сторик, не можу погодитися ╕з тезою про те, що голод був самоц╕ллю влади, читайте — Кремля. На мою думку, голод був насл╕дком ц╕ло╖ низки об’╓ктивних ╕ суб’╓ктивних чинник╕в, як╕, зрештою, аж н╕як не зн╕мають в╕дпов╕дальност╕ з тод╕шнього кер╕вництва СРСР. Те кер╕вництво, безумовно, ╓ винним у смерт╕ м╕льйон╕в укра╖нц╕в. Але! Дос╕ нема╓ науково п╕дтверджених даних (хай для мене, якого не якого ╕сторика) про те, що винищення укра╖нц╕в, чи укра╖нського селянства, було справжньою метою радянсько╖ влади у 1932-1933 роках» [10].
Так╕ заяви, як на мене, недарма були сп╕взвучн╕ з позиц╕╓ю Рос╕╖, яка вс╕ляко заперечувала геноцид. Тому дивною ╕ незрозум╕лою була заява, що пролунала з вуст президента держави, де геноцид був визнаний судом, ╕ яка п╕дтримувала позиц╕ю Кремля.
А 2 березня 2013 року я був приголомшений пов╕домленням, що фракц╕я комун╕ст╕в у сес╕йн╕й зал╕ Верховно╖ Ради Укра╖ни в╕дмовилась встати для вшанування пам’ят╕ жертв Голодомору 1932-1933 рок╕в.
З цих наведених вище кричущих сво╖м цин╕змом факт╕в можу погодитися лише з тим, що «голод не був самоц╕ллю Кремля», бо оск╕льки Стал╕н був стратегом пол╕тично╖ боротьби ╕ дотримувався принципу, якщо ворог не зда╓ться, — його знищують, то вважаю, що голод у руках б╕льшовицько╖ влади на чол╕ з Й. Стал╕ним став ефективним знаряддям у в╕йн╕ проти Укра╖нсько╖ нац╕╖ для знищення свого класового ворога – самодостатнього укра╖нського селянина-товаровиробника, який був здатен чинити оп╕р окупац╕йному режиму б╕льшовик╕в.
Вважаю, що заперечення директора Укра╖нського ╕нституту нац╕онально╖ пам’ят╕ доброд╕я Солдатенка В. Ф., як посадово╖ особи, що голодомор не був геноцидом, тобто не був фактом нищення кор╕ння укра╖нсько╖ нац╕╖ в ХХ стол╕тт╕, були науково неетичними.
Кр╕м того, з огляду на зм╕ст Постанови Апеляц╕йного суду м. Ки╓ва у крим╕нальн╕й справ╕ за фактом вчинення геноциду в Укра╖н╕ в 1932-1933 роках в╕д 13 с╕чня 2010 року [1], так╕ заяви вважаю злочинними стосовно пам’ят╕ насильно позбавлених життя п’яти з половиною м╕льйон╕в людей. А Постанова Апеляц╕йного суду м. Ки╓ва у крим╕нальн╕й справ╕ за фактом вчинення геноциду в Укра╖н╕ в 1932-1933 роках в╕д 13 с╕чня 2010 року [1] наголошу╓:
«Вина Стал╕на Й. В. (Джугашв╕л╕) в орган╕зац╕╖ ско╓ння злочину геноциду п╕дтверджу╓ться речовими доказами, арх╕вними документами:
— пов╕домленням Хата╓вича М. М. до ЦК ВКП(б) в╕д 12.03.1933 року про важке становище з продовольством ╕ смертн╕сть в╕д голоду в Дн╕пропетровськ╕й област╕ (т. 8, а. с. 341-344);
— директивним листом в╕д 7 грудня 1932 року № П 4731 з письмовою вказ╕вкою Секретаря ЦК ВКП(б) Стал╕на Й. В. про проведення репрес╕й ╕ призначення крим╕нального покарання кер╕вникам Ор╕ховського району Дн╕пропетровсько╖ област╕ у вигляд╕ позбавлення вол╕ на строк в╕д п’яти до десяти рок╕в та ╕нше (т. 17, а. с. 285; т. 19, а. с. 30);
— телеграмою в╕д 1 с╕чня 1933 року Генеральному секретарю ЦК КП (б) Укра╖ни Кос╕ору С. В. з вказ╕вкою про виконання постанови ЦК ВКП (б) «Про хл╕бозагот╕вл╕ в Укра╖н╕» (т. 7, а. с. 164);
— допов╕дною запискою Донецького обкому КП (б) Укра╖ни ЦК ВКП (б) ╕ ЦК КП (б) Укра╖ни в╕д 18.05.1933 року про стан весняно╖ с╕вби в област╕ ╕ про продовольч╕ труднощ╕ у Старобельському район╕ (т. 9, а. с. 250-253) та ╕ншими зазначеними вище документами (т. 7, а. с. 164, 167, 171-174, 206-207; т. 9, а. с. 149-150, 151-152, 153-154; т. 13, а. с. 23-27; т. 32, а. с. 111;! т. 288, а. с. 125)» [1].
Я розм╕рковував над тим, х╕ба для укра╖нця Валер╕я Солдатенка документи, наведен╕ в Постанов╕ Апеляц╕йного суду, не можуть бути доказами про геноцид проти Укра╖нського народу? Якщо н╕, то можна вважати, що в╕н, як громадянин Укра╖ни ╕ як комун╕ст з╕ стажем, бере участь у навмисному запереченн╕ геноциду проти укра╖нського народу комун╕стичного вождя ╕ його комун╕стичного державного апарату в Укра╖н╕ з метою введення в оману укра╖нсько╖ громадськост╕ щодо причетност╕ комун╕ст╕в до геноциду ╕ тим сприяти легальн╕й д╕яльност╕ Комун╕стично╖ парт╕╖ Укра╖ни серед населення Укра╖ни.
Та правду про злочини комун╕стичного режиму тепер не приховати, бо ц╕ злочини набули гласност╕ ╕ м╕жнародного осуду, але, на жаль, в Укра╖н╕ ц╕ злочини належним чином не осуджен╕. Саме цього осуду ╕ бояться комун╕сти в Укра╖н╕, оск╕льки вся б╕льшовицька ╕деолог╕я, починаючи з першого абзацу Ман╕фесту комун╕стично╖ парт╕╖ Карла Маркса, як на мене, ╓ злочинною: «Комун╕сти вважають зайвим затаювати сво╖ погляди й нам╕ри. Вони в╕дкрито заявляють, що ╖хн╕ ц╕л╕ можуть бути досягнут╕ т╕льки шляхом насильного повалення всього сусп╕льного ладу, що ╕снував дос╕.
Нехай пануюч╕ класи тремтять перед комун╕стичною революц╕╓ю. Пролетарям н╕чого втрачати в н╕й, кр╕м сво╖х кайдан╕в. А здобудуть вони ц╕лий св╕т» [2].
Я переконаний, що Карл Маркс зовс╕м не розум╕в насл╕дк╕в свого заклику до пролетар╕в здобути ц╕лий св╕т «шляхом насильного повалення всього сусп╕льного ладу», оск╕льки, огульно под╕ляючи сво╖м Ман╕фестом людство на поганих людей-буржу╖в та на хороших людей-пролетар╕в, в╕н п╕дбурював людство до св╕тово╖ в╕йни. Тому ц╕каво було б знати, чи розум╕в Маркс, закликаючи пролетар╕в до св╕тово╖ в╕йни у сво╓му Х╤Х стол╕тт╕, яку частину людства така в╕йна зробить щасливими прижитт╓во, якщо ╕нша частина людства буде жорстоко знищена у горнил╕ ц╕╓╖ в╕йни?
На жаль, у ХХ стол╕тт╕ п╕д час Друго╖ св╕тово╖ в╕йни так╕ п╕драхунки виявились невт╕шними, бо втрати були оц╕нен╕ у 40 м╕льйон╕в людей, а сама ╕стор╕я ХХ стол╕ття довела, що Маркс жорстоко помилився, оск╕льки держави-члени ╢вропейського Союзу об’╓дналися без революц╕й ╕ живуть досить заможно, спов╕дуючи верховенство прав людини, а для в╕льного пересування сво╖х громадян утворили сп╕льний прост╕р без кордон╕в.
Та у 1918 роц╕ посл╕довник Карла Маркса ╕ Володимира Лен╕на б╕льшовик Йосип Стал╕н, ще не знаючи, з яким вогнем в╕н гра╓ться, так сформулював завдання рос╕йських б╕льшовик╕в:
«Запад с его империалистическими людоедами превратился в очаг тьмы и рабства. Задача состоит в том, чтобы разбить этот очаг на радость и утешение трудящихся всех стран» [3].
А задля досягнення «радост╕ ╕ вт╕хи» трудящих ус╕х кра╖н Стал╕н взяв соб╕ у союзники в ╢вроп╕ Адольфа Г╕тлера, що прийшов до влади в Н╕меччин╕ у 1933 роц╕ ╕ вир╕шив привести н╕мецьку нац╕ю до св╕тлого майбутнього.
Г╕тлер╕вська пол╕тика «ощасливлення» н╕мц╕в призвела до загальних втрат Н╕меччини у Друг╕й св╕тов╕й в╕йн╕ близько 6 м╕льйон╕в ос╕б, втрати ж СРСР склали 26,6 м╕льйона ос╕б, учетверо б╕льше; втрати Укра╖нського народу склали близько 10 м╕льйон╕в ос╕б, або 40-44% в╕д загальних людських втрат СРСР, майже половина!
З 41,7 м╕льйона людей, як╕ мешкали в УРСР до в╕йни, на 1945 р╕к залишилося лише 27,4 м╕льйона ос╕б, не враховуючи втрат в╕д голодомору та стал╕нських репрес╕й [8].
Яка ще у св╕т╕ нац╕я зазнала ст╕льки людських втрат, як укра╖нська? Друго╖ тако╖ нема╓!
Тому, як на мене, в ╕нтересах нац╕онально╖ безпеки важливо розум╕ти наступне:
1. Причиною неймов╕рних невинних людських втрат Укра╖ни у ХХ стол╕тт╕ стала саме ╕дея св╕тово╖ комун╕стично╖ революц╕╖, ╕ншими словами, — ╕дея «здобуття ц╕лого св╕ту» через св╕тову в╕йну, яка була суттю ╕ метою пол╕тики Й. Стал╕на та його оточення.
2. З огляду на во╓нне мистецтво, Й. Стал╕ну для п╕дготовки ╕ ведення св╕тово╖ в╕йни потр╕бна була абсолютна влада в СРСР, своя власна ресурсна матер╕альна ╕ людська основа, п╕дготовлен╕ кадри, сучасна промислов╕сть, надсучасн╕ збройн╕ сили, в╕дпов╕дним чином озбро╓н╕, оснащен╕ й орган╕зован╕, а також сп╕льники на м╕жнародн╕й арен╕. ╤ншими словами, Стал╕ну були потр╕бн╕ необмежен╕ владн╕ права та державно монопол╕стичний кап╕тал╕зм з рабською робочою силою. Все це в╕н здобув протягом 20-х – 30-х рок╕в.
3. Для концентрац╕╖ збройно╖ сили ╕ накопичення ресурс╕в для ведення св╕тово╖ в╕йни Стал╕ну була потр╕бна територ╕я ╢вропейсько╖ частини СРСР, в╕льна в╕д сил, що чинили оп╕р його влад╕, а це була саме територ╕я Укра╖ни з ╖╖ незалежним ╕ самодостатн╕м селянством.
Спершу рос╕йськ╕ б╕льшовики захопили владу й окупували всю територ╕ю колишньо╖ рос╕йсько╖ ╕мпер╕╖, у тому числ╕ ╕ незалежну Укра╖ну з ус╕ма ╖╖ багатствами.
Пот╕м Й. Стал╕н, знищивши Лен╕на, Троцького й ╕нших сво╖х пол╕тичних конкурент╕в, перебрав на себе усю повноту влади ╕ став на чол╕ СРСР, що складав одну шосту територ╕╖ Земл╕, з ус╕ма неосяжними природними, матер╕альними та людськими ресурсами, ╕ першим в ╕стор╕╖ людства п╕д╕йшов до можливост╕ практично╖ реал╕зац╕╖ ╕де╖ св╕тово╖ комун╕стично╖ революц╕╖ через св╕тову в╕йну, до яко╖ закликав К. Маркс у сво╓му Ман╕фест╕.
Отже, Й. Стал╕н у 1921-1926 роках концентру╓ всю владу у сво╖х руках ╕ скерову╓ зусилля парт╕йного та державного апарату СРСР на побудову сучасно╖ в╕йськово╖ машини, здатно╖ здобути ц╕лий св╕т через повалення ╕снуючих держав у св╕тов╕й в╕йн╕. В ╕м’я цього Всесоюзна комун╕стична парт╕я б╕льшовик╕в на чол╕ з Йосипом Стал╕ним в╕дкида╓ ╕дею побудови комун╕зму в одн╕й окремо взят╕й кра╖н╕ ╕ лен╕нську «нову економ╕чну пол╕тику», а всю економ╕чну ╕ пол╕тичну д╕яльн╕сть спрямову╓ на створення державно-монопол╕стичного кап╕тал╕зму.
Б╕льшовицька держава монопол╕зувала все, що т╕льки можливо: ╕ нац╕ональн╕ багатства, ╕ засоби виробництва, ╕ робочу силу. П╕д брехлив╕ заяви про покращення життя в СРСР комун╕стична влада створю╓ концентрац╕йн╕ табори ╕ трудов╕ арм╕╖, як╕ поповнюються робочою силою за рахунок масових репрес╕й. Експлуатац╕я народу в СРСР набула нечуваного розмаху. Комун╕стична деспот╕я у жорнах державно-монопол╕стичного кап╕тал╕зму перетворила народ на слухняних раб╕в, як╕ сумл╕нно реал╕зовували плани вождя св╕тового пролетар╕ату.
Та цього Стал╕ну замало. Йому на територ╕╖ майбутнього театру во╓нних д╕й на територ╕╖ Укра╖ни зовс╕м не потр╕бен незалежний с╕льський труд╕вник, здатний чинити оп╕р його влад╕ та заважати зд╕йсненню його мети – св╕товому пануванню. Зрозум╕ло, що незалежного с╕льського труд╕вника в Укра╖н╕, як перепону вождю на шляху до св╕тового панування, потр╕бно було знищити, а знищити селянина можливо лише голодом, забравши в нього зерно ╕ худобу.
Всесоюзна комун╕стична парт╕я б╕льшовик╕в ч╕тко виконала це завдання вождя протягом 1932-1933 рок╕в, що на п╕дстав╕ документ╕в ╕ дов╕в у сво╖й Постанов╕ Апеляц╕йний суд м╕ста Ки╓ва у крим╕нальн╕й справ╕ за фактом вчинення геноциду в Укра╖н╕ в 1932-1933 роках в╕д 13 с╕чня 2010 року [1].
Геноцид в Укра╖н╕, що в╕дбувся у 1932-1933 роках як голодомор з 5,5-м╕льйонними жертвами, ╓ не ╓диним фактом у практиц╕ комун╕ст╕в щодо знищення людей для здобуття ними ц╕лого св╕ту. М╕льйони людських житт╕в, втрачених Укра╖ною у Друг╕й св╕тов╕й в╕йн╕, пово╓нн╕ репрес╕╖ в Укра╖н╕ та в ╕нших сх╕дно╓вропейських кра╖нах, окупованих СРСР, також ╓ кричущими св╕дченнями нелюдсько╖ сут╕ комун╕стично╖ деспот╕╖.
Тому б╕льш╕сть кра╖н ╕з колишнього соц╕ал╕стичного табору в╕дкинули сво╓ комун╕стичне минуле на см╕тник ╕стор╕╖ та заборонили ╕ комун╕стичну ╕деолог╕ю, ╕ комун╕стичну символ╕ку.
Тож, розм╕рковував я, чи замислювався К. Маркс, пишучи Ман╕фест комун╕стично╖ парт╕╖, над тим, кому потр╕бне його таке криваве комун╕стичне «щастя»?
Думаю, що укра╖нцям не потр╕бне.
Про це ще у 1897 роц╕ застер╕гав ген╕й укра╖нського народу ╤ван Франко в статт╕ «Соц╕ал╕зм ╕ соц╕ал-демократизм», надрукован╕й у часопис╕ «Жит╓ ╕ Слово».
На його думку, шк╕длив╕сть погляд╕в соц╕ал-демократ╕в ╓ у тому, «що вони добре не уявили соб╕ свого нац╕онального характеру, не в╕дчули того, що вони спочатку укра╖нц╕, а пот╕м соц╕ал-демократи» [9].
Як на мене, у цьому також була помилка Михайла Грушевського ╕ Володимира Винниченка. Тому б╕льшовики у 1918 роц╕ окупували Укра╖ну ╕ в подальшому безкарно ╕ жорстоко нищили укра╖нську нац╕ю. Й. Стал╕н, реал╕зуючи свою стратег╕ю п╕дготовки до Друго╖ св╕тово╖ в╕йни, проголошу╓ колектив╕зац╕ю ╕ цим л╕кв╕ду╓ селянина-господаря.
Створення колгосп╕в — це пограбунок селянина невиданого доти масштабу. Силою б╕льшовики в╕д╕брали усе, що можна в╕д╕брати, чим спричинили голод ╕ масовий мор людей.
Чисельн╕сть селян, що померли в╕д голоду, сяга╓ 5,5 м╕льйона ос╕б, ╕ б╕льш╕сть з цих селян – кор╕нн╕ укра╖нц╕. Кор╕ння нац╕╖ на сход╕ Укра╖ни було п╕д╕рване.
Для прикриття цього злочину Стал╕н провадить галасливу кампан╕ю допомоги голодуючим Поволжя. Проте мета вождя св╕тового пролетар╕ату досягнута, бо в╕н н╕би до голодомору ╕ не причетний: людей забрав голод, оп╕р селян зник н╕би сам собою ╕ територ╕я Укра╖ни н╕би сама собою очистилася в╕д «буржуазного елементу».
На жаль, ╕сторики в Укра╖н╕ мало досл╕джують саме процес п╕дготовки Й. Стал╕на до ведення Друго╖ св╕тово╖ в╕йни з метою зд╕йснення св╕тово╖ комун╕стично╖ революц╕╖, а це ╓ ключовим чинником його д╕яльност╕ ╕ головним мотивом для зд╕йснення геноциду проти Укра╖нського народу.
Для усв╕домлення цього дуже важливими ╓ досл╕дження В╕ктора Суворова, який стверджу╓: «…главной целью Сталина была мировая социалистическая революция, шагом к которой предполагался захват Европы.
Для ослабления Европы развязывалась общеевропейская война, инициатором которой выступала реваншистски настроенная гитлеровская Германия.
Радикал Гитлер, таким образом, выступал «ледоколом» революции.
Вслед за гитлеровской оккупацией Европы Сталин предполагал начать внешне представляемую как праведную «великую освободительную войну», завершающуюся советским освобождением (фактически, оккупацией) Европы с установлением там подконтрольных ему марионеточных правительств (как это вышло с Прибалтикой, Польшей, Чехословакией и др.)» [3].
Я ж, як син сумчанина ╤лл╕ Лазорк╕на, пол╕тв’язня стал╕нських табор╕в у 1935-1945 роках [12], вважаю, що у ХХ стол╕тт╕ укра╖нська нац╕я стала жертвою злочин╕в владного комун╕стичного режиму СРСР проти людяност╕ ╕ людства, тобто укра╖нська нац╕я стала жертвою геноциду владного комун╕стичного режиму СРСР в процес╕ його п╕дготовки до досягнення свого св╕тового панування.
Про це св╕дчать десятки м╕льйон╕в наших сп╕вв╕тчизник╕в, безвинно знищених голодомором, радянськими концтаборами та п╕д час Друго╖ св╕тово╖ в╕йни.
Загальн╕ ж втрати населення Укра╖ни в╕д р╕зного роду насилля протягом панування комун╕стичного режиму з 1918 до 1991 року складають близько 25 м╕льйон╕в ос╕б.
Х╕ба ж це не геноцид Укра╖нського народу?
Був геноцид чи н╕, — питання риторичне: був!
Важливо дати ч╕ткий анал╕з причин ус╕х тих траг╕чних под╕й, що збер╕га╓ наша нац╕ональна пам’ять, для усв╕домлення, що ми – укра╖нц╕, а вже пот╕м члени пол╕тичних парт╕й, як про те казав великий укра╖нець ╤ван Франко, та застерегти прийдешн╕ покол╕ння укра╖нц╕в в╕д повторення трагед╕й, що знекровили укра╖нську нац╕ю.
Саме у цьому ╕ поляга╓ сенс оборонного буд╕вництва в держав╕ Укра╖на – в убезпеченн╕ укра╖нсько╖ нац╕╖ в╕д ново╖ окупац╕╖ ╕ нового рабства.
Та, на жаль, протягом останн╕х 25 рок╕в укра╖нськ╕ пол╕тики нехтують уроками ╕стор╕╖ та уроками геноциду: знекровлення укра╖нсько╖ нац╕╖ спустошуючим голодомором у центр╕, на сход╕ ╕ п╕вдн╕ Укра╖ни, заповнення територ╕╖, «вив╕льнено╖» в╕д укра╖нц╕в, неукра╖нським населенням, знищення продуктивного укра╖нського селянина – все це сутт╓во п╕д╕рвало кор╕ння нац╕онального самоусв╕домлення ╕ нац╕онально╖ культури укра╖нц╕в.
У пер╕од 2005-2010 рок╕в в Укра╖н╕ були ус╕ можливост╕ максимально виправити траг╕чн╕ насл╕дки геноциду ╕ зв╕льнитися в╕д важко╖ спадщини радянського минулого, реаб╕л╕тувати поняття «нац╕я» як звиклу правову конституц╕йну норму, проте цього не сталося, бо Президент Укра╖ни В╕ктор Ющенко поза всякою лог╕кою так ╕ не розпочав нац╕онального в╕дродження, що стало стратег╕чною помилкою в державотворенн╕, тому п╕сля зм╕ни влади у 2010 роц╕ Голодомор став для президента Януковича вже не Геноцидом, а лише великою трагед╕╓ю Укра╖нського народу, а укра╖нський суд скасував укази президента В╕ктора Ющенка ╕ позбавив Романа Шухевича ╕ Степана Бандеру звання Героя Укра╖ни.
Ц╕лком ╓ зрозум╕лим, що для л╕кв╕дац╕╖ в Укра╖н╕ важких насл╕дк╕в тривало╖ б╕льшовицько╖ окупац╕╖ потр╕бн╕ в╕дпов╕дн╕ державн╕ програми нац╕онального в╕дродження, як╕ за сво╓ю суттю мали б стати програмою «антигеноциду» за такими основними проблемами:
— знекровлення укра╖нсько╖ нац╕╖ голодоморами вимага╓ ╖╖ в╕дродження на св╕товому р╕вн╕;
— спустошення центру, сходу ╕ п╕вдня Укра╖ни голодоморами вимага╓ заселення ц╕╓╖ територ╕╖ укра╖нцями, випускниками педагог╕чних та медичних навчальних заклад╕в, кадрами держслужбовц╕в та ╕ншими фах╕вцями;
— занедбання укра╖нсько╖ мови вимага╓ сп╕лкування державною мовою вс╕х державних службовц╕в ус╕х ранг╕в на ус╕х р╕внях та державно╖ програми п╕дтримки видавництва укра╖нсько╖ книжки й укра╖нсько╖ преси;
— знищення укра╖нського села вимага╓ вжиття економ╕чних заход╕в для його в╕дродження та забезпечення вс╕╓╖ Укра╖ни нац╕ональною с╕льськогосподарською продукц╕╓ю;
— в╕дсутн╕сть укра╖нсько╖ державност╕ та наявн╕сть окупац╕йно╖ влади вимага╓ в╕дродження ╕ зм╕цнення Укра╖нсько╖ держави та укра╖нсько╖ влади, створення системи нац╕онально╖ безпеки;
— в╕дсутн╕сть власно╖ нац╕онально╖ арм╕╖ вимага╓ створення ╕ розвитку Збройних Сил та системи нац╕онально╖ оборони.
Та, на жаль, протягом 24 рок╕в незалежност╕ система нац╕онально╖ безпеки в╕дсутня, а небезпека втрати Укра╖ною нац╕онального суверен╕тету неймов╕рно зросла.
Укра╖нофобськ╕ сили п╕д час панування режиму Януковича ухвалили закон про мови в Укра╖н╕ ╕ надали поштовх неконституц╕йному використанню рос╕йсько╖ мови як друго╖ державно╖ мови у сх╕дних та п╕вденних рег╕онах Укра╖ни, комун╕сти встановлювали пам’ятники Лен╕ну ╕ Стал╕ну, система судочинства стала продажною, свобода слова ╕ засоби масово╖ ╕нформац╕╖ зазнали утиску, а держава не дбала про еколог╕ю та здоров’я укра╖нц╕в.
Б╕льш важкого часу для укра╖нсько╖ державност╕ за час╕в незалежност╕ ще не було.
Склада╓ться враження, що Укра╖ну у ╖╖ розвитку в╕дкинули на майже 70 рок╕в назад у стал╕нськ╕ часи, коли В╕нстон Черчилль 5 березня 1946 року у Фултон╕ виступив ╕з сво╓ю в╕домою промовою [11], яка вважа╓ться початком Холодно╖ в╕йни. Та св╕дом╕ укра╖нц╕ поставили крапку на режим╕ Януковича, вийшовши на Майдан Г╕дност╕, ╕ надали шанс ╓вропейському розвитку Укра╖ни та вт╕ленню у життя побажань В╕нстона Черчилля.
А в╕н, зокрема, сказав таке: «Ми повинн╕ невпинно й безстрашно проголошувати велик╕ принципи свободи ╕ прав людини, як╕ представляють собою сп╕льну спадщину англомовного св╕ту ╕ як╕ в розвиток Велико╖ Харт╕╖, Б╕лля про права, закону Хабеас Корпус, суду присяжних та англ╕йського загального права знайшли сво╓ найзнаменит╕ше вираження в Декларац╕╖ Незалежност╕.
Вони означають, що народ будь-яко╖ кра╖ни ма╓ право ╕ повинен бути в змоз╕ за допомогою конституц╕йних д╕й, шляхом в╕льних нефальсиф╕кованих вибор╕в з та╓мним голосуванням вибрати або зм╕нити характер або форму правл╕ння, при якому в╕н живе; що панувати повинн╕ свобода слова ╕ друку; що суди, незалежн╕ в╕д виконавчо╖ влади ╕ не п╕ддан╕ впливу яко╖-небудь парт╕╖, повинн╕ проводити в життя закони, як╕ отримали схвалення значно╖ б╕льшост╕ населення або освячен╕ часом чи звичаями. Це — основоположн╕ права на свободу, як╕ повинн╕ знати в кожн╕й осел╕».
Не важко пом╕тити, що ╕ сьогодн╕, на 25-му роц╕ незалежност╕, ц╕ настанови В╕нстона Черчилля ╓ актуальними ╕ житт╓во важливими для Укра╖ни, як ╕ пророч╕ слова мудрого ф╕лософа ╤вана Франка про те, що ми – укра╖нц╕, а вже пот╕м члени будь-яких пол╕тичних парт╕й. Тому я з╕ свого житт╓вого досв╕ду роблю висновок, що на висок╕ посади в кер╕вництв╕ держави Укра╖нський народ ма╓ обирати лише тих ос╕б, як╕ добре об╕знан╕ з принципами функц╕онування системи нац╕онально╖ безпеки та розум╕ють основи ведення в╕йни та збройно╖ боротьби, тобто знати саме те, для чого потр╕бна держава сучасн╕й Укра╖нськ╕й нац╕╖ для ╖╖ процв╕тання.

(Продовження буде)

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #49 за 04.12.2015 > Тема ""Білі плями" історії"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=16293

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков