Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (3677)
З потоку життя (6894)
Душі криниця (3705)
Українці мої... (1510)
Резонанс (1606)
Урок української (997)
"Білі плями" історії (1756)
Крим - наш дім (534)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (238)
Бути чи не бути? (71)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
БАЛУХ ПОЧАВ ПРОХОДИТИ РЕАБ╤Л╤ТАЦ╤Ю
Приватна кл╕н╕ка «Нодус», в як╕й найближчими м╕сяцями проходитиме реаб╕л╕тац╕ю та...


ЙОГО НАЗИВАЛИ «СТР╤ЛЕЦЬКИМ БОЯНОМ»…
С╕човий рух в Галичин╕ був позначений неабияким сплеском народно╖ творчост╕, саме в цей пер╕од...


ПРИСВЯТИВ ЖИТТЯ ТЕАТРОВ╤
Хрестомат╕йний автор, знайомий нам з╕ шк╕льних п╕дручник╕в – ╤ван Карпенко-Карий, нин╕...


УКРА╥НСЬКИЙ МОЙСЕЙ – МИТРОПОЛИТ ШЕПТИЦЬКИЙ
Духовна велич укра╖нського Мойсея – митрополита Шептицького – безц╕нний дар нашого...


НЕ СТАЛО ВАДИМА РО╥КА…
11 вересня п╕шов з життя Вадим Михайлович Ро╖к, син кримсько╖ укра╖нсько╖ вищивальниц╕-геро╖н╕...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook

Twitter





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #49 за 04.12.2015 > Тема "Українці мої..."
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#49 за 04.12.2015
«В╤К УКРА╥НУ ЛЮБИ!..»

НА ЧЕРКАЩИН╤ З МЕТОЮ УВ╤ЧНЕННЯ ПАМ’ЯТ╤ ЗЕМЛЯКА, В╤ДОМОГО КРИМСЬКОГО ПОЕТА ДАНИЛА АНДР╤ЙОВИЧА КОНОНЕНКА, ВСТАНОВЛЕНО МЕМОР╤АЛЬН╤ ДОШКИ НА ПРИМ╤ЩЕННЯХ РЕБЕДАЙЛ╤ВСЬКО╥ ЗОШ ╤ КАМ’ЯНСЬКО╥ ЗОШ № 1

Перший день п╕сля Старого Нового року ошпарив душу чорною новиною: не стало Данила Андр╕йовича Кононенка… «…Льв╕в прикляк, ╕ Ки╖в б’╓ чолом, Крик ча╖ний зача╖вши в горл╕…» (Св╕тлана Антонишин). П╕шов ╕з життя в╕домий укра╖нський поет-кримчанин, член НСПУ, лауреат прем╕й ╕м. С. Руданського та О. Г╕рника, перекладач, публ╕цист, заслужений журнал╕ст, просв╕тянин, громадський д╕яч, один ╕з фундатор╕в «Кримсько╖ св╕тлиц╕»… В╕д╕йшов за в╕чну межу з╕ скриком болю на сполотн╕лих устах «Б╕дна моя Укра╖на…», коли побачив на екран╕ комп’ютера розстр╕ляний московськими зайдами мирний автобус… Кримськ╕ «зелен╕ чолов╕чки» у пар╕ з окупац╕╓ю Донбасу п╕дступно вихопили поета ╕з життя на ще не п╕зньоос╕нньому 74-му роц╕, тож ц╕лком справедливо професор Дрогобицького педун╕верситету Михайло Йосипович Шалата мовив ╕з болем у сво╓му «Подзв╕нному…»: «…Власне, в╕н так само — жертва в╕йни. Нема╓ сумн╕ву, що його, вих╕дця ╕з Шевченкового краю ╕ натхненного Шевченком, невтомного борця за незалежну Укра╖ну, дочасно загнала в могилу московська окупац╕я Криму…». Тому — загинув, упав на пол╕ бою…

Дорогою могилою у С╕мферопол╕ оп╕ку╓ться письменникова родина: дружина Н╕на Микола╖вна, д╕ти ╤рина та Олександр, улюблен╕ онуки Над╕йка ╕ Данилко (згодом Господь подарував ще Миколку…), яких щовересня д╕дусь у вишиванц╕ (в як╕й ╕ поховали…) благословляв на новий щасливий навчальний р╕к в Укра╖нськ╕й г╕мназ╕╖:

╢ найсвят╕ше слово на земл╕.
Одне. Високе. Св╕тле: Укра╖на.
Синон╕м – ненька. Р╕дна ╕ ╓дина…
То найсвят╕ше слово на земл╕!

Багатобарвний кв╕тник р╕дн╕ Данила Кононенка (дво- ╕ троюр╕дн╕ брати й сестри, т╕тки, дядьки, плем╕нники…) – на славн╕й Черкащин╕:

…Лягла земними трасами
Гучна земля Тарасова –
Земля мо╖х батьк╕в…

Безм╕рним жалем ╕ глибоким болем покраян╕ серця велико╖ родини, бо не змогли провести в останню путь дорогу людину… Тож двоюр╕дна сестра поета Над╕я ╤ван╕вна Мариненко скликала родич╕в ╕ друз╕в на поминальну учту: згадали, оплакали, як ╕ велить укра╖нська традиц╕я… Тод╕ й визр╕ла ╕дея: подбати про збереження пам’ят╕ Данила Кононенка тут, на батьк╕вщин╕. Пропозиц╕ю винесли на розгляд м╕сцевих влади та громади – ╕ в╕дпов╕дь не забарилася: «З метою ув╕чнення пам’ят╕ земляка, за клопотанням шанувальник╕в творчост╕ Д. А. Кононенка, за погодженням з в╕дд╕лом осв╕ти райдержадм╕н╕страц╕╖ районною радою ухвалено р╕шення про встановлення мемор╕альних дощок на прим╕щеннях Ребедайл╕всько╖ ЗОШ ╕ Кам’янсько╖ ЗОШ № 1».
Чи не найсильн╕шими «катал╕заторами» добро╖ справи стали колишн╕й учитель Данила Андр╕йовича, учасник Друго╖ св╕тово╖ Фед╕р Петрович Людний, директор Кам’янського державного ╕сторико-культурного запов╕дника Галина Михайл╕вна Таран ╕, зв╕сно ж, близьк╕ родич╕ поета: Зоя Степан╕вна Шевченко та Над╕я ╤ван╕вна Мариненко.
Недовгими були й пошуки спонсора: радо долучилися до гарно╖ справи Тетьора Людмила Микола╖вна, директор с╕льськогосподарського ТОВ «Св╕танок» с. Лебед╕вка, депутат райради, та ╖╖ колега по депутатських справах А. А. Л╕совий.
В╕дкриття пам’ятно╖ дошки у р╕дн╕й Ребедайл╕вц╕ (директор школи Харченко Л. ╤.) припало на к╕нець жовтня. Село о ц╕й пор╕ – тихе й журливе, заштриховане л╕нивим с╕рим дощиком. Скромн╕ ребедайл╕вськ╕ хатки тужливо глипають на порожн╕ садки й городи, осяян╕ прощальним усм╕хом останн╕х кв╕т╕в... Можна лише уявляти, яке буйнотрав’я ╕ пишнокв╕ття звеселяють тут око навесн╕ чи вл╕тку! А тод╕ жовтневий пейзаж озвався до серця л╕ричними рядками талановитого уродженця Ребедайл╕вки:

…Красо перв╕сна!
 Св╕тоньку ясний!
Земля ╕ небо, луки ╕ озера…
╤ п╕зн╕ кв╕ти, мов павин╕ пера,
╤ понад битим шляхом ясени…

Син Над╕╖ ╤ван╕вни В╕тал╕й п╕двозить авт╕вкою до вулички, де стояла колись батьк╕вська хата Кононенк╕в. Уява малю╓ на дороз╕ до осел╕ др╕бненьку постать хлопчика-пастушка ╕з хворостиною, якою п╕дганя╓ поперед себе кор╕вку ╕ ще за три двори до д╕дового об╕йстя кричить-лементу╓: — Бабо, сипте борщ!..
— Старш╕ хлопц╕-пастушки в╕дберуть у Дан╕ об╕д – бабусин коржик ╕ пляшку молока, ото й виголодн╕╓ дитя, — опов╕сть згодом т╕тка поета, 88-л╕тня Катерина Данил╕вна Кульбачна, яка часто була йому, маленькому, за няньку ╕, зв╕сно ж, не змогла всид╕ти у Корсун╕, де мешка╓ зараз, ╕ при╖хала у р╕дне село, щоб ╕ соб╕ стати учасницею визначно╖ под╕╖. З╕ сльозами на очах згадувала старенька г╕рке дитинство небожа, його невтоленну спрагу до науки ╕ р╕дно╖ книжки. Про це уже пот╕м, у далекому майбутньому, скаже Данило задушевними поетичними рядками:

…Ми виростали ╕з трави й води,
З калачик╕в, пасльону й лободи,
╤з сл╕з г╕рких пекучих удовиних…

…Ось вони, «на в╕дстан╕ сльози», т╕ стежечки й дороги, як╕ пам’ятають легк╕ Даньков╕ кроки… Це тут «вечори над Тясмином, як меди прозор╕…», «╤ син╕й прал╕с ген удалин╕. ╤ мова поля тиха й зрозум╕ла…».
…На фасад╕ Ребедайл╕всько╖ ЗОШ з обох бок╕в в╕д парадного входу проникливо дивляться у душу уважн╕ оч╕ двох р╕дних по кров╕ ╕ духу людей: зл╕ва — Степана Кононенка, двоюр╕дного д╕да поета, справа – самого поета, Данила Кононенка… Щемливо-тепла хвиля почутт╕в хлюпа╓ у серце в╕д винесених на мемор╕альну дошку подячних сл╕в Данила Андр╕йовича р╕дн╕й Ребедайл╕вц╕:

За хл╕б ╕ с╕ль – я б’ю тоб╕ чолом.
За щире «здрастуй»
 ╕ за р╕дну п╕сню,
За те, що в ньому
 я в╕дкрив В╕тчизну –
Мою Вкра╖ну
 над старим Дн╕пром.

Назустр╕ч нам виходить учитель х╕м╕╖ ╕ б╕олог╕╖ З╕на Оксент╕╖вна Гвоздик, щира шанувальниця творчост╕ земляка (д╕тьми разом бавилися…). У руках – об’╓мний, зр╕дн╕ фол╕антам, альбом, у якому – усе про письменника та його родину, збиране по крихтах упродовж багатьох л╕т.
Заходимо у школу. На ст╕н╕ у вестибюл╕ – два стенди: один пода╓ в╕домост╕ про життя ╕ творч╕сть Данила Кононенка, другий присвячений полеглому во╖ну, нов╕тньому геро╓в╕ Укра╖ни, 18-л╕тньому Олекс╕ю Погор╕лому. Яке глибоко символ╕чне «сус╕дство»! Це ж ╕ той невинно уб╕╓нний хлопчина зростав на поез╕╖ славного односельчанина:

В гр╕зну тривожну годину
В дзвони на сполох дзвони!
Сину м╕й, р╕дну Вкра╖ну
В╕д ворог╕в борони!..

Багато зворушливо-хвилюючих сл╕в про поета було мовлено численними гостями: творчою ╕нтел╕генц╕╓ю, педагогами, учнями, депутатами р╕зних р╕вн╕в, родичами… Варто згадати щемливий виступ Ф. П. Людного, який з великою теплотою ╕ горд╕стю згадував свого колишнього учня: скромного ╕ мудрого, вразливого й талановитого Даню, що згодом, уже знаним поетом, скаже в╕д ╕мен╕ свого пово╓нного покол╕ння:

Укра╖но! Сонячна короно!
Материнська ласка ╕ любов!
Я з твойого саду стигле ╜роно,
Я – твоя козацька чиста кров!

Мимовол╕ в╕дчува╓ться висока духовна спор╕днен╕сть двох земляк╕в-черкащан: Василя Симоненка ╕ Данила Кононенка, що мав щастя у т╕ далек╕ роки зустр╕чатися ╕ сп╕лкуватися з «юним витязем укра╖нсько╖ поез╕╖».
Тепло промовляли Г. М. Таран, редактор газети «Аграрний край» С. Л. Магльована та журнал╕ст А. Верем╕╓нко, тод╕шн╕й голова райради С. А. Морозов та його заступник В. В. Коваленко, депутати обласно╖ ╕ районно╖ рад В. П. Касян, ╤. М. Швець та А. В. Безпалий…

…Там я увесь.
 Там батько м╕й ╕ д╕д.
Живе там чесний
 хл╕боробський р╕д…

Не бракувало гостей ╕ 20 листопада у Кам’янц╕, де Кононенко Д. А. зак╕нчував середню школу (директор Бондаренко Л. ╤.), на фасад╕ яко╖ нин╕ – пам’ятна дошка на честь поета.

…Я знову в тих╕й Кам’янц╕.
 Я – вдома.
Стежина кожна тут мен╕
 знайома, —

вчува╓ться лаг╕дний голос Данила Андр╕йовича.
Пишним корова╓м на вишитому рушнику тр╕йко д╕вчаток у народних строях зустр╕чало поважну делегац╕ю: зав╕дувачку читальних зал╕в Черкасько╖ обласно╖ б╕бл╕отеки ╕м. В. Симоненка Катерину Верб╕вську, м╕ського голову Володимира Т╕рона, першого заступника голови райдержадм╕н╕страц╕╖ Богдана Солошенка, начальника райв╕дд╕лу осв╕ти Олександра Потапенка, член╕в НСПУ Анатол╕я Горб╕вненка з╕ См╕ли й автора цих рядк╕в ╕з Льв╕вщини, редактора районно╖ газети «Трудова слава» В╕тал╕я ╤ванченка, директора Кам’янського державного ╕сторико-культурного запов╕дника Галину Таран та ╖╖ заступника з науково╖ роботи Там╕лу Чупак, депутат╕в м╕сцевих рад, родич╕в, друз╕в…
Урочисте д╕йство розпочалося з╕ вступного слова учителя-методиста укра╖нсько╖ мови ╕ л╕тератури Кам’янсько╖ ЗОШ № 1 Д╕ни Як╕вни Нестерчук. Данило Кононенко ╕ Кам’янка – про це йшлося в ╖╖ зм╕стовн╕й «прелюд╕╖» до урочистого в╕дкриття. П╕сля виконання Нац╕онального г╕мну Укра╖ни Катруся Шевченко п╕днесено-дзв╕нко прочитала поез╕ю свого родича, присвячену дорогому йому куточку Укра╖ни. Право в╕дкрити мемор╕альну дошку з дуже промовистими й актуальними рядками Данила Кононенка: «Мен╕ в стократ сьогодн╕ не байдуже, Що буде завтра на мо╖й земл╕», — надали переможцям М╕жнародного конкурсу знавц╕в р╕дно╖ мови ╕м. Петра Яцика Ольз╕ Ревенко, ╤ванн╕ Билин╕ та Ольз╕ ╢мець. ╤ неспроста саме ╖м, бо й у далекому в╕д черкаського краю зрос╕йщеному Криму поет захоплено видихував:

Р╕дна мово! Щира, соковита,
Прад╕да в тоб╕ сльоза г╕рка!
Повнозерна, як полтавське жито,
Мово Лес╕, Рильського, Франка,
Мово Кобзарева бунт╕влива,
Величава, гр╕зна ╕ сумна.
Мово ср╕бнодзвонна, жарт╕влива,
Неповторна, н╕жна, голосна!

Знову звучить «Ще не вмерла…», покладання кв╕т╕в – ╕ подальше д╕йство переноситься до святково прибраного актового залу. Д╕на Як╕вна легко й невимушено веде д╕алог з урочисто-притишеною аудитор╕╓ю. На широкий екран спроектована св╕тлина злегка усм╕хненого поета, який спогляда╓ багату виставку власних твор╕в, орган╕зовану районною дитячою б╕бл╕отекою, прислуха╓ться до кожного слова промовц╕в – ╕з та╓мничого потойб╕ччя… Час в╕д часу кадри зм╕нюються, що да╓ можлив╕сть ╕ соб╕ разом з паном Данилом несп╕шно мандрувати його житт╓вими дорогами…
Виступи гостей майстерно переплетен╕ поез╕ями ╕ п╕снями на слова Данила Кононенка (музика м╕сцевих композитор╕в) у виконанн╕ аматор╕в Народного дому. Як запов╕т поета прийдешн╕м покол╕нням прозвучала п╕сня «В╕к Укра╖ну люби!..», подарована присутн╕м самод╕яльним композитором ╕ поетесою Там╕лою Чупак. Катерина Вербицька в╕дзначала особливе м╕сце творчост╕ Данила Кононенка в сучасн╕й укра╖нськ╕й л╕тератур╕, читала власну посвяту. Автор цих рядк╕в привезла покл╕н земл╕ черкаськ╕й ╕ св╕тл╕й пам’ят╕ письменника в╕д льв╕вських друз╕в ╕ колег, читач╕в «Кримсько╖ св╕тлиц╕», також прочитала свою посвяту незабутньому Данилов╕ Андр╕йовичу, подякувала родин╕ (окремо – Над╕╖ ╤ван╕вн╕ Мариненко) за гостинн╕сть ╕ можлив╕сть зблизька побачити батьк╕вщину прекрасного поета ╕ Людини.
Анатол╕й Горб╕вненко «вписав» творч╕сть земляка у сучасний сусп╕льний контекст ╕ поставив слушне риторичне запитання: чи потр╕бен нин╕шн╕й кра╖н╕ укра╖нський ф╕лолог, укра╖нський поет, коли така страшна навала московщини зусеб╕ч, коли майже нереально знайти роботу тому ж укра╖нському словеснику, а рос╕йському – будь ласка?.. А таки потр╕бн╕, стверджу╓ Данило Кононенко, бо «…Лиш той удосто╖ться раю, Хто в справжньому пекл╕ побув. …Хто любить син╕вно Вкра╖ну, народ працьовитий ╖╖…».
Про сп╕льну з Д. Кононенком журнал╕стську працю у Кам’янськ╕й райгазет╕ тепло згадував його друг ╕ колишн╕й редактор Андр╕й Олекс╕йович Коваленко. Б╕бл╕отекар Галина Олександр╕вна ╤ванченко декламувала в╕рш, присвячений поетом р╕дн╕й б╕бл╕отец╕, що напувала душу майбутнього митця св╕тлою мудр╕стю книг, демонструвала ориг╕нали лист╕в Данила Андр╕йовича.
Голова Кам’янки В. ╤. Т╕рон наголосив, що м╕сто пиша╓ться сво╖м поетом, а мемор╕альна дошка на школ╕, де в╕н навчався, — продовження пам’ят╕ про славного земляка-патр╕ота, життя якого – вз╕рець для насл╕дування.
Наприк╕нц╕ д╕йства слово мали родички Д. А. Кононенка. Зоя Степан╕вна Шевченко також дуже тепло згадувала Данила (вона доводиться йому т╕ткою), дякувала ус╕м за збережену добру пам’ять про нього, а ╖╖ дочка Катерина чудово прочитала ще к╕лька поез╕й майстра слова.
Над╕я ╤ван╕вна Мариненко, двоюр╕дна сестра поета, теж висловила свою вдячн╕сть ус╕м, хто допомагав родин╕ у встановленн╕ мемор╕альних дощок, хто любить ╕ шану╓ братове слово, низько вклонилася гостям ╕ запросила в╕д ╕мен╕ родини на поминальний об╕д, де продовжували звучати св╕тл╕ спогади про в╕д╕йшлого у засв╕ти…
…Згадалося тод╕: «пров╕дною зорею укра╖нського Криму» назвав Данила Кононенка Яр Славутич… Прикро, г╕рко, нестерпно боляче, що ця яскрава зоря передчасно ╕ за таких печальних обставин закотилася за обр╕й… Схил╕мо голови у печал╕-пошан╕ перед св╕тлою пам’яттю поета-патр╕ота, бо «…це була щира, чесна, наскр╕зь симпатична особист╕сть, яка не мала часу, та й не хот╕ла думати про як╕сь вигоди для себе, — саможертовно товк собою в ╕м’я укра╖нсько╖ справи» (Михайло Шалата). В ун╕сон ╕з цими словами звучить фраза ще одного мого Учителя ╕ хрещеного батька в л╕тератур╕, Шевченк╕вського лауреата ╤вана Гнатюка: «…Жити чесн╕й людин╕ в наш час – то нести тяжкий хрест…». Данило Андр╕йович св╕й хрест н╕с без нар╕кань ╕ стогону, зрошуючи уста поез╕╓ю-молитвою:

…Дай же, Дн╕пре, нам,
Р╕дний,
╤ змоги сво╓╖,
╤ сили!
Дай прозор╕сть думок
╤ глибинн╕сть,
╤ мудр╕сть свою.
Ороси наш╕ душ╕…

…Ген╕альний Тарас Шевченко, його духовний син Василь Симоненко, геро╖-повстанц╕, холодноярц╕, ф╕л╕гранний Нечуй-Левицький, бунтар В’ячеслав Чорнов╕л… Ц╕л╕ ╜рона яскравих ╕мен, пишн╕ китиц╕ талановитих ╕ гордих укра╖нц╕в славно╖ Черкащини, пом╕ж яких – г╕дний син укра╖нського народу Данило Андр╕йович Кононенко... Упевнен╕: Господь прийняв його у Сво╓ Царство Небесне, бо ж не мав «…й зерна неправди за собою…». А в пам’ят╕ не переста╓ брин╕ти:

Укра╖нц╕ мо╖!
…Хай же сповняться горд╕стю
Ваш╕ застоян╕ душ╕,
Доки жар укра╖нства
╤ще не потух,
Не зачах!

Любов ПРОЦЬ, член НСПУ
смт. Дубляни, Льв╕вщина

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #49 за 04.12.2015 > Тема "Українці мої..."


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=16269

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков