Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4450)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4124)
Українці мої... (1659)
Резонанс (2120)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1847)
Крим - наш дім (1046)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (320)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (206)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ПОЕЗ╤Я ╤ ПРОЗА НАШОГО ЖИТТЯ
Третя зб╕рка поез╕╖ - «╥╖ написала в╕йна»…


НЕ ХОДИ НА ЛИСУ ГОРУ…
Наш╕ традиц╕╖


КАРИКАТУРИ БАТЬКА Й ЖИВОПИС СИНА
Карикатури батька викривають агресивну пол╕тику Москви, показують, що вона ╓ загрозою для всього...


РОЗПУСКА╢ТЬСЯ Л╤ЩИНА
Наш╕ традиц╕╖


ЛЮТЬ, НАД╤Я, ЛЮБОВ
На початку широкомасштабного вторгнення рос╕йських в╕йськ подруга художниц╕ попрохала ╖╖...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #47 за 20.11.2015 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#47 за 20.11.2015
«ЩО Б ТАМ НЕ БУЛО В ЖИТТ╤, ЛИШ Т╤ЛЬКИ МАЙТЕ В СЕРЦ╤ ТЕ, ЩО НЕ ВМИРА!»

Клуб поез╕╖

Сьогодн╕ «Клуб поез╕╖» на стор╕нках «Кримсько╖ св╕тлиц╕» репрезенту╓ чар╕вна льв╕вська поетеса Наталка Ярема доб╕ркою сво╖х н╕жних, романтичних поез╕й. Л╕рика кохання, сповнена чутт╓вост╕, пристраст╕, яскрав╕, уп╕знаван╕ образи р╕дного краю, пронизливе сприйняття непростого сьогодення – ось св╕т ╖╖ поез╕й – св╕т щирих, глибоких почутт╕в, св╕т в╕ри, над╕╖, любов╕. Поринаючи в цей св╕т, сповнюючись ним, кожен з нас мимовол╕ ста╓ його часточкою, в╕днаходить у сво╖й душ╕ те, що п╕дносить нас над недосконал╕стю житт╓во╖ прози – те, що здатне зм╕нити ту прозу, перетворивши ╖╖ на зд╕йснену мр╕ю.
Наталка Ярема народилась у Львов╕. Дитяч╕ роки пройшли у мальовничому сел╕ Цик╕в Мостиського району Льв╕всько╖ област╕. За осв╕тою – ╕нженер-геодезист. Зак╕нчила геодезичний факультет Льв╕всько╖ пол╕техн╕ки. П╕сля зак╕нчення ун╕верситету вступила до асп╕рантури та захистила кандидатську дисертац╕ю. Працю╓ викладачем на кафедр╕ картограф╕╖ та геопросторового моделювання у Льв╕вськ╕й пол╕техн╕ц╕.
Друкувалась у журнал╕ «Дн╕про», альманахах «Л╕ра», «В╕нтаж», «Берегиня», «Ус╕ ми родом з дитинства: «Обер╕г».
Ласкаво просимо до св╕ту поез╕й Наталки Яреми, шановн╕ «св╕тличани»!

Наталка ЯРЕМА
«ЩО Б ТАМ НЕ БУЛО В ЖИТТ╤, ЛИШ Т╤ЛЬКИ МАЙТЕ В СЕРЦ╤ ТЕ, ЩО НЕ ВМИРА!»

ПРИТИХ САДОЧОК

Притих садочок, ан╕ шелесне…
Колише його веч╕р тихо в люльц╕,
Ще тр╕шечки ╕ солодко засне
В сво╖й н╕чн╕й
 м’якесеньк╕й кошульц╕…
Кида╓ м╕сяць ср╕бн╕ пром╕нц╕,
П╕дморгу╓ медовими очима,
Милу╓ться собою у р╕ц╕,
Шар╕╓ться мов молодий хлопчина.
Щебече дзв╕нко перший соловей,
Узявши надвисоку чисту ноту.
╤ лл╓ться п╕сня-рад╕сть ╕з грудей,
Зачарувавши втомлену др╕моту.
Дупляста грушка прядиво пряде...
Солодиться ц╕лунок у ц╕лунку...
Яке ж то щастя барвами гряде!
Яка ж весела ця весна-в╕щунка!
Бузковий травню! Музико Земл╕!
Ти пелюстково-запашна любове!
Заграли в╕ртуози-скрипал╕!
То все лиш мить! Але яка чудова!

ЧЕПУРИЛАСЬ Н╤ЧКА

Чепурилась н╕чка
 з вечора до ранку,
Запл╕талась н╕жно в коси золот╕,
Готувала каву в диво-ф╕л╕жанц╕
М╕сяцю, що мешкав на от╕й гор╕!
Гаптувала сукню зорями ясними,
Рюшками вбирала довг╕ рукави,
Ще не знала точно,
 що було м╕ж ними,
Але снились н╕чц╕ дивовижн╕ сни…
М╕сяць-красень з нею
 над блакитним л╕сом,
Килимовим морем стежкою пливе,
То ц╕лу╓ н╕жно, то гуля╓ м╕стом,
Р╕дною сво╓ю н╕ченьку зове…
В маревах серпневих
 н╕чка потонула,
╤ не чула зовс╕м, що гуторять вс╕,
Т╕льки ранком св╕тлим
 н╕ченька здригнулась –
М╕сяць одружився на ясн╕й зор╕.

ОС╤НЬ

Погожий день. Яка чудова ос╕нь!
Яка розк╕шна золота пора!
В очах ╖╖ легенька мила просинь.
Вона мен╕ подруга ╕ сестра…
Склада╓ тихо листян╕ узори
На тепле ще в╕д л╕та полотно,
Десь вдалин╕ жовт╕ють мужн╕ гори
Мов у старому давньому к╕но…
Загралось сонце
 листячком кленовим,
Шепоче казку теплий в╕терець.
Красу╓ться намистом
 бурштиновим
Посланець сонця –
 н╕жний пром╕нець…
Сади... Вони ще пахнуть
 трохи медом,
Гор╕хом, що згубився у трав╕…
Земля вкрива╓ плеч╕
 теплим пледом
╤ гр╕╓ руки в тепл╕м рукав╕…
Захоплююсь! Яка прекрасна ос╕нь!
Синь з золотом – л╕си ╕ небеса…
Маг╕чний спок╕й –
 шелест в безголосс╕…
Предивовижна ╓ твоя краса!

ТИ ДЛЯ МЕНЕ…

Ти для мене — загадка, кросворд,
Лаб╕ринт у житт╕ найкрут╕ший.
Ти для мене – останн╕й акорд,
Найболюч╕ший ╕ найн╕жн╕ший…
Заблукала в блакит╕ очей,
Похитнулась у натовп╕ щастя,
Доторкнулась до р╕дних плечей,
Пригубила кохання причастя…
Зац╕ловую рад╕сний см╕х
╤ русяве тво╓ волосся…
Заховала любов в╕д ус╕х
В горах син╕х, в пахуч╕м колосс╕,
П╕д водою озер та мор╕в,
М╕ж тонесеньким
 сонця пром╕нням,
В кучугурах тор╕шн╕х сн╕г╕в,
М╕ж др╕маючим с╕рим кам╕нням.
Про кохання тво╓ ╕ мо╓
Я призналась лиш зорян╕й ноч╕.
Але ранок д╕знався про все –
Бо побачив закохан╕ оч╕…

ВИР╤С СИН…

Вир╕с син ╕ вирушив в дорогу…
Мати залишилася одна…
З нею залишилися тривоги,
А думки, де сх╕дна сторона…
З сином мандрували оч╕ син╕,
Хата б╕ла й р╕дне м╕сто Льв╕в!
Як любив в╕н н╕жно Укра╖ну,
Як в╕н щастя й спокою хот╕в!
Т╕льки впав в╕н раптом...
На донецьк╕м пол╕,
╤ прийшли до нього
 верби та топол╕…
╤ голосить мати в ту тяжку хвилину:
Сину м╕й р╕дненький,
 моя ти дитино!
Верби та топол╕ листям шелест╕ли...
╤з-п╕д Львова пташки
 р╕дн╕ прилет╕ли...
Прикотилось сонце,
 плаче р╕дне небо...
Боже, поможи нам
 у тяжк╕й потреб╕...
Можна знищить мозок,
 розстр╕ляти т╕ло!
Та не вбити духу й сонця навкруги!
«Слава Укра╖н╕!» — губи шепот╕ли...
«Перемога наша! Згинуть вороги!»

Я БОЮСЯ…

Я боюся тебе не зустр╕ти,
Переплутати, обминути,
Десь у натовп╕ не розглед╕ти,
В тво╖ оч╕ не зазирнути.
Я боюся тоб╕ не пробачити,
Не простити, не усм╕хнутись.
Все життя викладати невдачами,
А прекрасне усе забути...
Я боюся життя прожити,
Мов у транспорт╕ чи на ринку.
Все питати: «А ск╕льки кошту╓?»
Чи «Яка наступна зупинка?»

УСЕ ЖИТТЯ ЖИВЕМО НА ПЕРОН╤

Усе життя живемо на перон╕
В оч╕куванн╕ по╖зда свого,
Роки летять – вже посив╕ли скрон╕,
А ми все вигляда╓мо його…
Повз нас проходять тисяч╕ вагон╕в,
М╕льйони доль в щасливому купе,
Повторю╓мо втомлен╕ й нервов╕:
«Ще тр╕шечки —
 ╕ по╖зд м╕й прийде…»
Квиток в руках,
 уже й не розглед╕ти:
Потертий номер, станц╕я,
 маршрут…
╤ що тепер? ╤ де себе под╕ти?
Вертатись чи залишитися тут?
Дивакуват╕ та нещасн╕ люди —
Вагони ЛЮКС примарилися знов...
То ж потяга прогавили,
 приблуди —
╤ в╕н соб╕ тихесенько п╕шов…

УЖЕ СВЯТВЕЧ╤Р, СИНУ

Уже Святвеч╕р, сину, дочекалась…
Кутя в мак╕тр╕, в мисц╕ — пампушки.
Так╕ рум’ян╕, кругл╕... я старалась.
Ван╕ллю пахнуть так, як любиш ти.
З маленьких л╕т Р╕здво –
 найкраще свято!
Ялинка, ╕ вертеп, й колядники!
Гостей завжди у хат╕ пребагато!
Чекають ╖х смачн╕ мед╕вники.
Ось ти, маленький хлопчик,
коляду╓ш,
Ось у вертеп╕ милий пастушок,
А як завзято й весело в╕ншу╓ш.
Який у тебе гарний кожушок!
Сьогодн╕ ан╕ в╕сточки, н╕ слова,
Мовчить вороже зл╕сний телефон.
За тебе, синку, я на все готова,
Та лиш звертаю оч╕ до ╕кон.
╤ падаю навкол╕шки, й голошу.
╤сусе, сина з пекла поверни,
С╕даю до вечер╕ й щиро прошу,
Щоб дочекали мирно╖ весни!
Стоять хати, де в╕чний сум
 вселився,
У тугу огорнулися батьки,
╤ до вдови синочок притулився,
╤ плачуть наречен╕-пелюстки.
Р╕здвяна з╕рко, де ти? Засв╕тися!
Хай День Р╕здвяний наста╓ новий!
Дзв╕нок. Тремчу!
 М╕й любий, озовися!
«Христос рожда╓ться, матусю!
 Я живий!»

СКОРБИТЬ М╤Й САД

Скорбить м╕й сад,
 занедбаний сто╖ть…
Все тулиться до б╕ло╖ хатини.
Чоло напружив —
 щось його болить,
Уже нема велико╖ родини…
╤ плаче сад, пригадуючи дн╕,
Коли ним милувались на св╕танку,
Рожевим цв╕том яблун╕ цв╕ли,
Господар╕ гуторили на ганку.
╤ як в подяку плодоносив в╕н,
В╕д яблук в╕ття гнулося додолу,
Фруктовий аромат — з ус╕х стор╕н,
Медовим щастям
 пахло все довкола.
Не б╕гають по ньому д╕тлахи,
Червонобоких яблук не зривають,
Лише сумн╕, задуман╕ птахи
Над садом одиноко прол╕тають...

ЯКЕ ТО НЕЗМ╤РЯНЕ ЩАСТЯ…

Яке то незм╕ряне щастя,
Коли ти мандру╓ш св╕тами,
Вертатись до р╕дно╖ хати,
Де ждуть тебе тато ╕ мама!
╤ борщик в тар╕лц╕ пару╓,
Картопля св╕женька в сметанц╕,
╤ мама мене нагоду╓,
Коли я ╕з по╖зда – вранц╕…
О батьк╕вський милий пороже,
Ну хто за тобою не тужить?
Я дякую, Господи Боже, —
До мене цей св╕т не байдужий!
Мене зац╕лову╓ сонце,
╤ небо в╕та╓ з╕рками,
Життя усм╕ха╓ться д╕тям,
Коли усе добре з батьками!

ЗБИРА╢ ЧЕРВЕНЬ В МИСКУ ПОЛУНИЦ╤

Збира╓ червень в миску полуниц╕,
Нагр╕те сонцем втер соб╕ чоло,
Блакитн╕ оч╕ – рад╕стю з╕ниц╕
Все мружаться на небо... на село...
Садок сто╖ть — не ворухне, не дише,
Убрав соб╕ намисто з черешень,
Матуся дитинча мале колише,
Насп╕ву╓ колисанок-п╕сень...
Малятко усм╕ха╓ться до неба,
╤ ручки до хмаринок простяга,
Ну що для щастя
 людству всьому треба?
Щоб було сонце, мати та дитя!

НУ ДЕ Ж ТИ БУВ?

Ну де ж ти був,
 коли цв╕ли ще весни?
╤ сонце щедро с╕яло добро?
Коли птахи сп╕вали в п╕днебесс╕?
Коли в руках ще мр╕я та тепло…
Усе неперехресними стежками
Життя водило нас ур╕зноб╕ч…
Чому не стала з╕рка пом╕ж нами
В якусь одну травневу св╕тлу н╕ч?
Чому тепер? У замкнутому кол╕?
Слова ╕ оч╕, руки ╕ думки?
Чому вс╕ кажуть:
 не втечеш в╕д дол╕?
А я б втекла в╕д не╖ залюбки!
З тобою! В ос╕нь! В небо! В сонце!
З тобою! Де кружля╓ листопад!
В хатинку, де малесеньке в╕конце
Щасливо вигляда╓ в тихий сад!

ВЕСНЯНИЙ В╤ТЕР ВЕРБУ ПОКОХАВ…

Весняний в╕тер вербу покохав,
╥╖ зелен╕ коси розпл╕тав.
См╕ялась дзв╕нко молода верба.
Забула в щаст╕, що таке журба.
Та в╕тер вже бер╕зку обн╕мав,
╤╖ б╕леньке личко ц╕лував,
Бер╕зка в╕д╕гнала вс╕ жал╕:
Бува ж кохання щире на Земл╕!
А у саду цв╕ла прекрасна рожа!
╤ в╕тер шепот╕в: «Яка хороша!
Як╕ у тебе н╕жн╕ пелюстки!
Родзинка в тоб╕ — гостр╕ колючки!».
Не знали того н╕ бер╕зка, ан╕ рожа,
Ан╕ вербичка молода та гожа,
Що в пол╕ в╕тер все гуляв та хихот╕в:
«Ну де ж ви бачили кохання у в╕тр╕в?»

ТИ ЖИВЕШ ТИМ ОС╤НН╤М ТАНГОМ

Ти живеш тим ос╕нн╕м тангом
М╕ж деревами бурштиновими,
А вони розпустили шати,
Вихваляються диво-обновами…
Виноградником скачуть
 м╕зинчики
Сонця трохи уже прибл╕длого…
╤ важ╕ють велично китиц╕
Винограду медово-стиглого.
╤ ван╕льна духмяна грушка
Пахне спогадом на п╕дв╕конн╕…
Все згадалось — дитяча вертушка
╤ дитинства маленьк╕ долон╕.
Все згадалось — р╕дна бабуся,
У подолку ╖╖ — гор╕хи!
Ск╕льки було тод╕ надсонця!
Ск╕льки було тод╕ надвт╕хи!
╤ волосся тво╓, що пропахло
Листям лаг╕дним сонцебагряним.
Щастя бути у св╕т╕ щасливим!
Щастя бути у св╕т╕ коханим!
Знову ця ж мелод╕я танго
М╕ж деревами бурштиновими.
Як колись на них пишн╕ шати,
Вихваляються знову обновами…

ЗИМОВИЙ РАНОК

Насупив ранок брови — поз╕ха╓…
Сн╕жинка на в╕кн╕ замерзл╕м спить,
Мороз стареч╕ кост╕ розмина╓ –
То кашляне, то ущипне,
 то заскрипить…
У б╕л╕ шубки вбралися хатини
╤ курять люльки! Диво-благодать!
Парчею б╕лосн╕жно╖ перини
Покрились гори – мовчазн╕ стоять.
Там за л╕сами сн╕гова княз╕вна
Красу╓ться собою в дзеркалах,
Холодна, горда, звабливо-чар╕вна,
В очах печаль – н╕ крих╕тки тепла…
Вогонь в печ╕ тр╕щить
 та торжеству╓,
Зима морозна – це його пора,
Над пир╕жками рад╕сно чаклу╓,
Бо вже на них чека╓ д╕твора!

СЕРЕД ТРАВ ГУЛЯ╢ БУЙНИЙ ТРАВЕНЬ

Серед трав гуля╓ буйний травень!
Глянь довкола –
 справжня пастораль!
Юност╕ прийшла пора забави —
Мелод╕йно вигра╓ скрипаль!
Соловейко сипле в н╕ч п╕снями,
А на неб╕ з╕роньки ясн╕!
Н╕ зими, н╕ осен╕ м╕ж нами –
Наша доля в молод╕й весн╕!
Вже й сади з╕бралися до шлюбу,
Б╕ла сукня — рад╕сна душа,
П╕д вербою так з тобою любо!
Там зустр╕ла Мавка Лукаша!
Чу╓ш? Людським голосом соп╕лка
Так сп╕ва╓ — серце завмира!
«Що б там не було в житт╕,
 лиш т╕льки
Майте в серц╕ те, що не вмира!»

ЯНГОЛЯТКО

На верх╕вку мо╓╖ ялинки
С╕ло вранц╕ мале Янголятко.
На крильцятах блакитн╕ перлинки,
Усм╕ха╓ться мило малятко…
Прилет╕ло на Землю з Неба
На хмаринц╕ м’як╕й та пухнаст╕й,
Бо найб╕льша у нього потреба –
Дарувати людин╕ щастя.
Посилати спок╕й у душ╕
╤ вселяти Р╕здвяну казку.
Оздоровлювати недужих,
Тих, що прагнуть
 здоров’я та ласки.
Спов╕щати людям новину,
Що в╕д╕йде п╕тьма та тривога…
Що народиться Божа дитина,
╤ добра над злом перемога!
На верх╕вц╕ мо╓╖ ялинки –
Так! Насправд╕ сидить янголятко…
У долонях голубить сн╕жинки
╤ насп╕ву╓ н╕жно колядки…

П╤СЕНЬКА ВЕСНИ

Маленьк╕ композитори весни
Писали ноти та ключ╕ скрип╕чн╕.
Торкався н╕жний подих тишини,
Коли лунали звуки ц╕ маг╕чн╕.
ДО — ДО нас прийшла
 закв╕тчана весна!
РЕ — РЕгоче голосно замр╕яна земля!
М╤ — М╤ста ╕ села т╕шаться весн╕!
ФА — ФАта ╕з зелен╕,
 весняночки-п╕сн╕!
СОЛЬ – СОЛЬодк╕
 мармеладки розда╓!
ЛЯ – ЛЯмур-кохання
 юне, молоде!
С╤ – С╤дай ╕ слухай:
 музика луна!
ДО — ДО нас прийшла
 закв╕тчана весна!

СТАРЕНЬКИЙ ЛЬВ╤В ПРОЩА╢ТЬСЯ З ТОБОЮ
(Кузьм╕ Скряб╕ну)

Старенький Льв╕в
 проща╓ться з тобою,
В туз╕ кол╓га голову схилив,
Покрилось м╕сто зимною журбою…
Стежки останн╕
 тихий сн╕г встелив…
╤ плаче площа Ринок, он╕м╕ла,
Личак╕в ╕ Пекарська сльози ллють,
Усе навколо з горя геть змарн╕ло…
Чому так ╓? Чому остання путь?
Не в╕риться, що того вже не буде,
Веселих жарт╕в, см╕ху ╕ п╕сень…
╤ вже не скажеш:
 «Льв╕в – то супер, люди!»
Не в╕риться, що буде св╕тлий день…
Осирот╕ла р╕дна Укра╖на
На тисяч╕ житт╕в, ╕ ти п╕шов…
Чому завжди найкращ╕ люди
 гинуть?
В серцях яких ╕ правда, ╕ любов?
Чому? Чому ру╖на-Укра╖на?
Не треба нам проклято╖ в╕йни!
Мовчать затято чорн╕ домовини…
А в них найкращ╕ дочки ╕ сини…

ОС╤НН╢ Л╤ТО

Ос╕нн╓ л╕то п’ятою порою…
Таке байдуже, зовс╕м неприв╕тне,
Шука╓ в╕тер м╕ж дерев спокою
╤ сонце не золотиться, а бл╕дне…
Суму╓ червень м╕сяцем нел╕тн╕м,
Сьогодн╕ днем останн╕м догоря╓.
╤ небо неспок╕йне ╕ сам╕тн╓
З-за хмар лякливо
 нишком загляда╓…
Земля моя, а чоботи чужинськ╕…
Земля моя, а вкрилась полинами…
Тужливе л╕то…
Сльози материнськ╕…
╤ плаче Укра╖на за синами…

КОЛИ В ХАТ╤ ПАХНЕ ЯЛИНКОЮ

Коли в хат╕ пахне ялинкою,
На душ╕ так р╕здвяно-святково,
Прилети до мене сн╕жинкою,
Посм╕хнися ще раз загадково…
Балерина — б╕ла хурделиця
Закрутилась у дивному танц╕.
Ср╕блом-сн╕гом дорога стелиться,
Розбуди поц╕лунком уранц╕…
Щедре свято… Лунають колядки…
Мерехтять кольоров╕ вогн╕.
╤ гуля╓ мороз навприсядки
У казков╕й зим╕-б╕лин╕...

ВОЛЕЛЮБНА

Не божев╕льна! То розхристана весна
Цв╕те в мен╕ уже в╕д голови до п’ят!
Сьогодн╕ в╕льна! Дайте доброго вина!
Я вип’ю з волею таки на брудершафт!
В кутку лежить роз╕рвана навп╕л
Огидна маска, щире каяття…
М╕льйони масок — маскарад довк╕л!
Випрошую Любов╕ до Життя!
Щоб через безл╕ч рок╕в та в╕к╕в
Хтось ╕з нащадк╕в гордо пригадав,
Як св╕т ╖╖ старанно не ловив,
Та так цю волелюбку не вп╕ймав!

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #47 за 20.11.2015 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=16237

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков