Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4446)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4117)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2114)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1031)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (311)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (203)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
К╤ЛЬК╤СТЬ СКАРГ НА ДОТРИМАННЯ ЗАКОНУ ПРО МОВУ ЗРОСТА╢
Значний стрибок у ставленн╕ до мови стався власне п╕сля повномасштабного вторгнення Рос╕╖…


НА ХЕРСОНЩИН╤ В╤ДКРИВСЯ ПЕРШИЙ ФЕСТИВАЛЬ «Р╤ДНА МОВА - ШЛЯХ ДО ПЕРЕМОГИ»
Укра╖нська мова об’╓дну╓ укра╖нц╕в у боротьб╕ та в нац╕ональн╕й ╕дентичност╕…


УКРА╥НЦ╤ ВИЗНАЧИЛИСЬ, ЧИ ТРЕБА РОС╤ЙСЬКА У ШКОЛАХ
42% укра╖нц╕в п╕дтримують збереження вивчення рос╕йсько╖ мови в певному обсяз╕.


МОВА П╤Д ЧАС В╤ЙНИ СТАЛА ЗБРО╢Ю
В Укра╖н╕ в╕дзначають День писемност╕ та мови.


МОВИ Р╤ДНО╥ ОБОРОНЦ╤
Сьогодн╕шня доб╕рка поез╕й – це твори кримських укра╖нських педагог╕в-поет╕в…




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #47 за 20.11.2015 > Тема "Урок української"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#47 за 20.11.2015
РЕ╤НКАРНАЦ╤Я КОЗАЦЬКО╥ ГРУШ╤ВКИ

РЕПОРТАЖ З БЕРЕГ╤В КАХОВСЬКОГО МОРЯ ПРО ПОВЕРНЕННЯ СЕЛУ ЛЕН╤НСЬКЕ ПРАДАВНЬО╥ КОЗАЦЬКО╥ НАЗВИ

«Цей сон переходив у д╕йсн╕сть майже непом╕тно. Весь Дн╕провський Низ в╕д Запор╕жжя до Каховки зразу став невп╕знанним. П╕шов п╕д воду Великий Запорозький Луг, потонули нав╕ки стар╕ хрести на д╕д╕вських кладовищах. Усе, що батькам ╕ д╕дам здавалося красивим в╕д перших дитячих рок╕в, — усе щезло…»
Олександр Довженко

Нещодавно ╕з Дн╕пропетровщини зателефонували друз╕ ╕ попросили висв╕тлити в прес╕ процес декомун╕зац╕╖ топон╕м╕в на Дн╕пропетровщин╕. Пропонувалося конкретне, окремо взяте село — Лен╕нське. Колись воно називалося Груш╕вкою, але перед затопленням територ╕╖ водами Каховського моря людей ╕з заплави переселили на пагорб, а заодно й назву села «осучаснили». Вир╕шив ╖хати, бо й самому було ц╕каво досл╕дити, як ╕дуть державотворч╕ процеси у тих краях. Трохи «п╕дкувався» ╕сторично, прочитавши к╕лька статей на цю тему. Звернув увагу на уривки з╕ щоденника Олександра Довженка. К╕номитець писав емоц╕йно ╕ дуже щиро:
«Багат╕ були плавн╕, поетичн╕ ╕ несказанно прекрасн╕! ╤ от вони щезли... ╤ жодна художня наволоч не змалювала ╖х на пам’ять нащадкам, боючись, мабуть, звинувачень у нац╕онал╕зм╕. Каховське море н╕чого уже не скаже нашим нащадкам про свою перед╕стор╕ю, н╕би й зовс╕м ╖╖ не було, н╕би народилось-виникло воно в бозна-яку еру... Увесь знаменитий Запорозький Луг, чаруюч╕ ╕сторичн╕ запорозьк╕ р╕ки, завод╕ й села, де люди народжувались, кохали ╕ вмирали, — н╕чого не залишилося в пам’ят╕. Комусь так треба…».
Що на це скажете? Нам же в школ╕ так багато говорили про радянського Довженка, про те, як талановито осп╕вав митець утворення Каховського моря! Величного моря, яке зайняло понад дв╕ тисяч╕ квадратних к╕лометр╕в самих ╕сторично прославлених укра╖нських земель. А в╕н, виявля╓ться, он який «дворушник» — ф╕льм зробив талановито, а в душ╕ плакав в╕д горя…

АБО ЗАРАЗ, АБО — Н╤КОЛИ!

Знав, що у Лен╕нське при╖дуть фах╕вц╕-╕сторики, але й з╕ свого боку вир╕шив подбати про певне ╕нтелектуальне забезпечення акц╕╖. Та що там акц╕╖ — процесу! Бо справа не так у перейменуванн╕, як у його сприйнятт╕ м╕сцевим людом. Запрошен╕ фах╕вц╕ при╖дуть та й по╖дуть, а люди залишаться. Потр╕бн╕ пост╕йно д╕юч╕ патр╕отичн╕ структури, як╕ ум╕ли б використати досв╕д роботи ╕нших рег╕он╕в. Що нараз╕ ма╓мо в актив╕? Колишн╕й майдан╕вець та старшина добровольчого батальйону «Айдар» Микола Павлюченко. Про нього можна розпов╕дати годинами, бо в╕н завжди перейма╓ться ус╕м, що д╕╓ться навкруги. У сьогодн╕шн╕х д╕йствах в╕н виступив як голова Правозахисного козацького товариства «Базавлуцька С╕ч», саме ця орган╕зац╕я стала ╕н╕ц╕атором «круглого столу» та проведення громадських слухань щодо перейменування села Лен╕нське на Груш╕вку. Вона вже понад 10 рок╕в оп╕ку╓ться покинутими козацькими кладовищами у себе в район╕, ╕ це вони спромоглися проштовхнути районну комплексну програму «Збереження культурно╖ спадщини Апостол╕вщини». ╢ ще в актив╕ патр╕отично налаштований голова Лен╕нсько╖ об’╓днано╖ с╕льсько╖ територ╕ально╖ громади Валер╕й Попельнюк — той також встиг повоювати на сход╕. За ним сто╖ть осередок м╕сцевого козацтва «Нова С╕ч», яке й висунуло його на посаду.
Завжди можна покластися на м╕сцевого священика УПЦ КП Отця Геннад╕я. В╕н також останн╕й р╕к бере участь в АТО як в╕йськовий капелан ╕ як волонтер. Б╕льш╕сть навколишн╕х козацьких товариств вважають його духовним наставником ╕ побратимом. Можна ще назвати к╕лькох ос╕б, але загалом людей поки небагато. Отже, треба подбати про перспективу. Тому я прихопив ╕з собою дек╕лька публ╕кац╕й «Дня». Зокрема: «Чи вдасться в╕дстояти укра╖нський Дн╕пропетровськ?» Вадима Рижкова, «Розслаблятися зарано» Валентина Торби, «До складу Укра╖ни не збира╓мося» Костянтина Кузьменка, «У Павлоград╕ буде другий тур» (про кандидата в мери, колишнього б╕йця АТО «Титанового Джексона») та багато ╕нших. Особливо ретельно п╕дбирав матер╕али про над╕ю мешканц╕в прикордонного Глухова — М╕шеля Терещенка. Надто вже символ╕чною була назва статт╕ Миколи Грищенка про нього: «Ма╓мо можлив╕сть сформувати нову нац╕ю. Або зараз, або – н╕коли!».

ЧИ ПОТ╤СНЯТЬ «КОЗАКИ» СОВКОВО МИСЛЯЧИХ ОДНОСЕЛЬЦ╤В?

Мабуть, недаремно брав з собою вир╕зки, бо, оглянувши три перш╕-л╕пш╕ к╕оски в Апостолово, я не побачив у них жодного укра╖нського часопису, жодно╖ газети. Хто за це повинен в╕дпов╕сти? М╕сцева влада? «Торгпреса»? Укра╖номовне населення в м╕ст╕ ╓ (це ж не Донбас!), а преси нема╓. Та й ситуац╕я у Лен╕нському засмутила, бо значна частина людей була налаштована проти перейменування села. Спочатку здалося, що сп╕вв╕дношення тих, хто «за» повернення ╕сторично╖ назви, ╕ тих, хто «проти», — п’ятдесят на п’ятдесят. Але п╕сля к╕лькох емоц╕йних виступ╕в м╕сцевих «ватник╕в» ситуац╕я переломилася наст╕льки, що люди вже не наважувалися в╕дкрито п╕дтримувати перейменування. ╤ якщо зас╕дання «круглого столу», як ╕ планувалося, в╕дбулось вчасно – резолюц╕я стосовно повернення селу ╕сторично╖ назви Груш╕вка була прийнята, то дал╕ на веч╕рн╕х громадських слуханнях м╕ж запрошеними науковцями та м╕сцевими мешканцями вийшла справжня ╕деолог╕чна сутичка. З одного боку, простих людей сьогодн╕ може зрозум╕ти кожен — декомун╕зац╕ю краще було б проводити паралельно з деол╕гарх╕зац╕╓ю, а не зам╕сть не╖. Одночасно з певними усп╕хами в економ╕ц╕ та державотворенн╕, а не зам╕сть них. Але ця обставина не повинна зат╕няти ╕ншого: надто живий ще «совковий» дух у сел╕. При таких антиукра╖нських настроях спод╕ватись на оч╕куваний прорив у економ╕ц╕ та на результативному державотворенн╕ — на╖вно. У мене нав╕ть склалося враження, що «п╕дп╕льний обком» у Лен╕нському ще й дос╕ д╕╓ – чи то комун╕стичний, чи то рег╕ональний, але в╕н явно чужий укра╖нським ╕нтересам.
Запрошен╕ науковц╕ – старший науковий сп╕вроб╕тник Центру пам’яткознавства НАН Укра╖ни Серг╕й Зозуля ╕з Н╕жина та кандидат ╕сторичних наук ЗНУ Олександр Ол╕йник ╕з Запор╕жжя — трималися добре ╕ говорили переконливо. Але ╖х ╕ слухали неуважно, ╕ перебивали по-хамськи. Подумалося: н╕, нев╕рно це, що захисники держави та ╖╖ явн╕ опоненти користуються однаковим ступенем комфорту. Чому знахабн╕лий сепар, який «в╕дкосив» в╕д ус╕х моб╕л╕зац╕й, дозволя╓ соб╕ перебивати голову сво╓╖ с╕льради 69-р╕чного Валер╕я Попельнюка? Адже Валер╕й Олекс╕йович ц╕лий р╕к в╕двоював у зон╕ АТО, був на самому «передку», командував в╕дд╕ленням, нав╕ть у ворожий тил ходив неодноразово! ╤ п╕шов добровольцем — одразу п╕сля смерт╕ одного ╕з односельчан. Для нього це р╕шення було ц╕лком лог╕чним. Оск╕льки в родин╕ лише доньки, то й захищати ╖х п╕шов ╓диний у родин╕ чолов╕к. То чому така несправедлив╕сть в╕дбува╓ться зараз, п╕д час слухань? Ск╕льки ми можемо наступати на одн╕ й т╕ ж грабл╕? Якщо в тилу й дал╕ ╕снуватимуть под╕бн╕ пророс╕йсько-сепарськ╕ осередки, то чи не вдарять вони нам у спину, вибравши слушний момент? ╤ вже неважливо – чи ╓ вони штатною кремл╕вською агентурою, чи просто сп╕вчувають «русскому миру». Адже вдарили у Донецьку, Луганську, Одес╕! Заради справедливост╕ скажу, що знайшовся-таки один козак, який см╕ливо виступив проти «зачарованих на сх╕д» земляк╕в – ним виявився Петро Друзь. Це вже було наприк╕нц╕ «круглого столу», ╕ я нав╕ть заф╕ксував на фото момент, коли Петро Михайлович щиро подякував ╕сторику Олександру Ол╕йнику за палку ╕ дуже переконливу промову. Мабуть, тому, що Олександр Леонт╕йович, врешт╕-решт, використав «бронеб╕йний» аргумент. Мовляв, сам в╕н козацького роду ╕ пиша╓ться цим. А хтось же з односельц╕в перед тим сказав геть кап╕тулянтську фразу: «Та як╕ ми козаки? Ми тепер — к╕зяки…». Тому й згадав я про неприпустим╕сть однакового р╕вня комфорту для буд╕вничих Укра╖ни та ╖╖ недруг╕в. П╕дтримувати треба саме «козак╕в», тод╕ й «к╕зяки» рано чи п╕зно пов╕дпадають, а з часом — зовс╕м з╕йдуть з ╕сторично╖ арени.

СПИРАЮЧИСЬ НА ПАС╤ОНАР╤╥В, В╤ДРОДЖУВАТИ КОЗАЦЬКИЙ ДУХ

Повернуся до сказаного вище. Чи м╕г би кубанський, донський, терський козак висловитись про себе таким ось чином: «Ми — к╕зяки»? Думаю, що н╕. Т╕ козацтва п╕дтримувалися в царськ╕й Рос╕╖, та й зараз Пут╕н про них не забува╓. Дух там ц╕лком нормальний, люди пишаються сво╖ми предками. А пам’ять про запорожц╕в, починаючи в╕д Катерини II, намагалися стерти вс╕: ╕ цар╕, ╕ б╕льшовики, ╕ комун╕сти епохи застою, ╕ рег╕онали Януковича. ╤сну╓ якийсь маленький прошарок людей з козацьким сентиментом... До реч╕, ╕стор╕я заф╕ксувала випадок протесту 20-л╕тнього Олекс╕я Артеменка проти затоплення козацьких с╕чей. Це було в 1954 роц╕. Олекс╕й тод╕ вил╕з на греб╕нь гран╕тного в╕двалу, до якого причалювали навантажен╕ кам’яними брилами барж╕, ╕ почав кричати: «Не треба нам н╕якого моря, якщо воно поглине наш╕ заплави ╕ левади!». Тод╕ виконроб Попов наказав скрутити хлопця, погрожував нав╕ть тюрмою, але якось минулося. Хоча молодий протестувальник зазнав серйозно╖ травми ноги: «Мене тод╕ схопили ╕ силом╕ць поволокли з дамби, — розпов╕дав у 2006 роц╕ уже 73-л╕тн╕й Олекс╕й Артеменко кореспонденту «С╕льських в╕стей», — а якийсь вод╕й не витримав, почав зсипати гран╕тн╕ брили. Одна гостра брила наздогнала мене ╕ розпанахала ногу. Розпанахала, а мене однак тягнуть… Отак д╕став я поранення, захищаючи одв╕чн╕ дн╕провськ╕ плавн╕. М╕сяц╕ зо три л╕кувався…».
* * *
…Коли наступного ранку запрошен╕ науковц╕ та м╕сцев╕ актив╕сти взялися заливали бетоном фундамент каплиц╕ на берез╕ Каховського моря, до нас п╕д╕йшов високий молодий хлопець ╕ поц╕кавився, що ми робимо. Розпов╕в трохи про себе. Звати його Стан╕слав Зайцев, батько родом з Рос╕╖, мама – м╕сцева. Стан╕слав дуже захоплю╓ться ╕стор╕╓ю козацтва. Розпов╕в, що травмував руку, коли п╕рнав на дно Каховського моря, щоб узяти землю ╕з залитих водою Томак╕всько╖, Чортомлицько╖, Базавлуцько╖, Микитинсько╖ та П╕дп╕льненсько╖ (Ново╖) С╕чей. Об скло пор╕зав, чи що… Один палець дос╕ не згина╓ться. Ну, думаю, Олекс╕й Артеменко ногу травмував у 1954-му, намагаючись врятувати плавн╕ в╕д затоплення, а Стан╕слав Зайцев зовс╕м нещодавно – руку… А ск╕льки ж душ укра╖нських поранено, скал╕чено отим затопленням ╕ знищенням нашо╖ ╕сторично╖ пам’ят╕? Ми це побачили п╕д час вчорашнього громадського слухання. Та все ж, повол╕ л╕ку╓мося. Стан╕слав пооб╕цяв, що наступного року до Груш╕вки причалить уже ц╕ла козацька регата, бо однодумц╕в у нього вистача╓. А там ╕ за прибирання козацького цвинтаря хлопц╕ в╕зьмуться, бо поки що в╕н у незавидному стан╕.
Тепер, у зв’язку з в╕йною на сход╕, питання житт╓вого простору й укра╖нських територ╕й стало, як н╕коли, актуальним. Запам’яталися слова «айдар╕вця» Миколи Павлюченка: «Сьогодн╕ ми не просто залива╓мо фундамент каплиц╕ – ми поверта╓мо з небуття забут╕ стор╕нки ╕стор╕╖, поверта╓мо ╕мена справжн╕х геро╖в свого народу. Навкруги — наша земля, ╕ лежать у ц╕й земл╕ наш╕ пращури, як╕ ╖╖ в╕дстояли для нас. Д╕станеться вона т╕льки нашим д╕тям! А якщо й нам доведеться полягти, боронячи р╕дну землю, то вс╕ ляжемо отут, поряд з пращурами!».

Серг╕й ЛАЩЕНКО

Добре д╕ло позаду! Нащадки с╕човик╕в заклали на берез╕ Каховського моря фундамент каплиц╕...

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #47 за 20.11.2015 > Тема "Урок української"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=16212

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков