Версiя для друку Обговорити в форумi

Письменник і час

З огляду на те, що сьогодні відбувається на сході України, як не згадати про мрію-заповіт Тараса Шевченка — про єдність і дружбу слов’янських народів. Наш геніальний поет і провидець розумів, що в цьому — запорука їхньої сили та величі. Там же, де слов’яни повстають один на одного, — розбрат, руїна, страждання. І це наочно видно на прикладах донецького краю. «Обніміться ж, брати мої! Молю вас, благаю!» — говорить поет і закликає до боротьби проти тих, хто штовхає слов’ян на братовбивчу війну, хто їх обманює, зомбує, визискує та пригноблює.
Тарас Шевченко самовіддано любив Україну — у кожному його творі її образ і думи про неї. Про це вже багато сказано і написано. Та слід не забувати й інше: він, як мало хто з його сучасників, проповідував дружбу між народами. В ній він бачив запоруку миру та злагоди у світі, добробуту людей. І, перш за все, кликав до згуртування слов’янських народів, роз’єднаних, принижених, поневолених. Нині ідеї єдності слов’ян особливо актуальні, зважаючи на те, які геополітичні та військові процеси відбуваються в Європі та світі. Є сили, які знову намагаються поділити слов’ян на «правильних» і «неправильних», навішати ярлики, посварити і скористатися конфліктами у своїх інтересах, нацькувати один на одного.
Особливо ідеї братерства слов’янських народів чітко виписані Тарасом Шевченком у поемі «Єретик», створеній у 1845 році. У віршованій передмові до твору він промовляє:

«А я тихо
Богу помолюся,
Щоб усі слав’яни стали
Добрими братами,
І синами сонця правди,
І єретиками
Отакими, як Констанцький
Єретик великий!
Мир мирові подарують
І славу вовіки!»

І тут варто уточнити, чому саме чеху Павлу Йозефу Шафарику, своєму сучасникові, він присвятив поему і чому вирішив розповісти про долю Яна Гуса, чеського проповідника, ідеолога Реформації, який став національним героєм чеського народу. Схоже, неабияку роль у виборі теми відіграла дружба Тараса Шевченка з відомим славістом, професором Московського університету Осипом Бодянським, який добре знав інші слов’янські мови. Він і розповів поету про Яна Гуса і про чеського славіста, історика, етнографа Шафарика, котрий на той час уже опублікував свою книгу «Слов’янські старожитності», а також «Слов’янські етнографії» — обидва дослідження переклав російською все той же Бодянський. У цих працях Шафарик, проаналізувавши безліч джерел з історії, мови та культури, обстоював їхнє індоєвропейське походження. У ті роки така постановка питання вважалася «єретичною». Але вона неабияк зацікавила Шевченка. Він захопився ідеєю об’єднання слов’янських народів. Вона знайшла свій відголосок у програмі «Кирило-Мефодіївського братства», членом якого у 1846-1847 роках був Шевченко. Він не хотів, щоб «виростали у кайданах слав’янськії діти». Про це писав і в поемах «Сон», «Гайдамаки», «Кавказ», «І мертвим, і живим…» та багатьох інших творах. Шевченко, звертаючись до Шафарика, пише у своїй посвяті до «Єретика»:

«Спасибі тобі, любомудре,
Чеху-слав’янине!
Що не дав ти потонути
В німецькій пучині
Нашій правді. Твоє море,
Слав’янськеє, нове!..
Слава тобі, Шафарику,
Вовіки і віки!
Що звів єси в одно море
Слав’янськії ріки!»

У самій поемі Шевченко відтворює лише один із епізодів визвольної боротьби чеського народу проти поневолювачів і визискувачів. Згодом вона була названа Гуситськими війнами, які, починаючи з 1420 року, після спалення Яна Гуса, тривали протягом 15 років.
Отже, постать Яна Гуса Шевченко обрав не випадково. Вона — уособлення його мрій і прагнень, а саме — створення вільної, демократичної держави, де править закон і совість як дар Божий. Поет не просто розповідає про Яна Гуса як поборника справедливості, порядності, чесності, а як безкомпромісного борця проти брехні, зажерливості, продажності духовенства. З великим сарказмом Ян Гус, розмірковуючи над папською буллою, говорить у поемі:

«Кругом неправда і неволя,
Народ замучений мовчить.
І на апостольськім престолі
Чернець годований сидить.
Людською кровію шинкує
І рай у найми віддає!»

Ян Гус вирішує боротися з несправедливістю, розуміє, що настав час реформувати церкву, аби вона стала осередком духовності, а не чвар, інтриг, збагачення на чужому горі. У ньому зріє протест проти папства і панства. Як свідчать історики, він відверто говорив: «Несправедливий багач є злодій», «Влада, що порушує заповіді Бога, не може бути Ним визнана», «Не можна брати плату за таїнства і продавати церковні посади». (І що змінилося за більш ніж півтисячоліття?). Він розуміє, що подолати це здатен лише народ. У поемі Гус закликає:
«Прозріте, люди, день настав!
Розправте руки, змийте луду!
Прокиньтесь, чехи,
 будьте люди,
А не посмішище ченцям!».

Гус привселюдно розриває буллу, хоч і знає, що його чекає. Папа Римський Іоанн ХХІІІ наклав на Гуса інтердикт — тобто заборону на проведення усіх церковних дій. І тут розігрується підступна інтрига. Імператор Римської імперії Сигізмунд дає Гусу охоронну грамоту, прагнучи показати народу, який він добрий та милосердний. Як кажуть, умив руки. Гус їде в Констанцу. І тут його за наказом папи арештовують, вимагають відректися від єресі. Шевченко пише гнівно, з болем:

«Збиралися кардинали,
Гладкі та червоні,
Мов бугаї в загороду,
І прелатів лава.
І три папи, і баронство,
І вінчані глави;
Зібралися, мов іуди
На суд нечестивий
Проти Христа».

Та Гус відмовився. І його присудили до страти — спалення на кострищі. «І повели Гуса на Голгофу в кайданах. І не стрепенувся»… Народ сприйняв ту розправу як власну образу, як загрозу, і піднявся на боротьбу проти зла у мантіях і в королівських коронах. Загибель Яна Гуса викликала бурю гніву серед чехів. Шевченко попереджає ченців і баронів, які після спалення Яна Гуса подалися бенкетувати: «Постривайте! Он над головою старий Жижка з Таборова махнув булавою». Так і сталося. На чолі чеського народу супроти німецького панування над Чехією став Ян Жижка, під його проводом гусити в 1420-1422 роках розгромили три хрестові походи, організовані Папою Римським і імператором Сигізмундом.
У поемі «Єретик» Тарас Шевченко в образі Яна Гуса змалював відданого борця за інтереси народу проти гнобителів різних мастей. І показав, що єдиний шлях до волі — здолати тиранію і, як тепер кажуть, корупцію. Цьому він присвятив усе своє життя, за це був засланий, за це страждав, але не скорився, не занепав духом. Саме за такі гасла Кобзаря не люблять правителі — колишні й теперішні. Намагаються замовчати його творчість і навіть «забувають» покладати квіти до його пам’ятників. Та від того сила творів Тараса Шевченка не применшується, а стає ще потужнішою.
І що цікаво. Надаючи великого значення цій поемі, поет після повернення із заслання у 1857 році почав пошуки первинної редакції твору. Схоже, збирався щось поправити, чимось доповнити з урахуванням нових реалій у світі. І продовжував мріяти про «слав’янськії ріки» — єдність усіх слов’янських народів. Він був упевнений, що їм належить майбутнє.
Тож вивчаймо твори Тараса Шевченка. Вони й тепер актуальні. Дуже.

Віктор СТУС,
письменник, заслужений
журналіст України та АРК

О. Данченко. Ілюстрація до поеми Т. Шевченка «Єретик». Ліногравюра. 1963 р.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #46 за 13.11.2015 > Тема "Душі криниця"