"Кримська Свiтлиця" > #45 за 06.11.2015 > Тема "Душі криниця"
#45 за 06.11.2015
ВЕСНА НА ТАРХАНКУТ╤
Валентин БУТ
Клуб поез╕╖
Валентин Бут, представник одного з найдавн╕ших козацьких род╕в в Укра╖н╕, народився 22 грудня 1957 року на Сумщин╕, в невеличкому м╕ст╕ Б╕лоп╕лл╕, в тому самому, де народились, жили певний час Сашко Кандиба, б╕льш в╕домий, як Олександр Олесь, Казя Малевич, Ант╕н Макаренко ╕ ще багато чудових людей. П╕сля навчання в Сумському педагог╕чному ╕нститут╕ ╕мен╕ все того ж А. Макаренка (факультет ╕ноземних мов) перебрався з с╕м’╓ю до Криму, де й працював учителем протягом майже тридцяти рок╕в. Перш╕ л╕тературн╕ спроби належать до 90-х рок╕в минулого стор╕ччя. Публ╕кац╕╖ перших в╕рш╕в автор завдячу╓ «Кримськ╕й св╕тлиц╕». В подальшому зв’язок з нею не припинявся. Сувор╕ будн╕ життя, щоправда, внесли сво╖ корективи, тож зам╕сть в╕рш╕в писалися здеб╕льшого публ╕цистичн╕ матер╕али. На початку дев’яностих переклав дв╕ книжки з польсько╖ – «П╕д в╕трилами ╕ на швартовах» («Pod zaglami i na cumach», Warszawa, KAW 1978.В) ╢вген╕уша Мочидловського та «Дорога на Горн» («Droga na Horn», Iskry, 1974) Кшиштофа Барановського. На жаль, жодне укра╖нське видавництво не зац╕кавилось т╕╓ю темою. У 1999 роц╕ з ╕н╕ц╕ативи поета Ореста Корсовецького в Чорноморському вийшло перше число альманаху «Прекрасная Гавань». З 2000 року, на запрошення чудово╖ кримсько╖ поетеси Св╕тлани Коношенко, редактора «Гаван╕», долучився до колективу автор╕в, публ╕ку╓ться в альманас╕ донин╕. Кр╕м «Прекрасно╖ Гаван╕», його в╕рш╕ публ╕кувались у р╕зний час в альманахах «Л╕ра Боспора» (Керч), «Междуречье» (Курськ). З 2012 року при╓днався до сп╕льноти «Клубу Поез╕╖» журналу «Дн╕про» та м╕жнародного сайту письменник╕в «Authonomy» в╕д британського видавництва «Harper&Collins», де його пов╕ст╕ «Escape» та «Wade Through the Dark» на початку кв╕тня цього року отримали в╕дзнаку, досягши полиц╕ видавця. На початку 2014 року видав власним коштом книжку-досл╕дження «Павло Михнович Бут – Лицар Зраджено╖ Вол╕». Валентин Бут запрошу╓ читач╕в «Св╕тлиц╕» на сво╖ авторськ╕ стор╕нки: http://www.poetryclub.com.ua/author.php?id=15377 https://www.facebook.com/Valentine-But-396044557271113/?ref=hl https://www.goodreads.com/user/show/3194880-valentine-but Сьогодн╕ читачам «Кримсько╖ св╕тлиц╕» автор пропону╓ доб╕рку в╕рш╕в, написаних у р╕зн╕ роки.
Валентин БУТ ВЕСНА НА ТАРХАНКУТ╤
* * * ╤ знов весна, ╕ знову дмуть в╕три, ╤ б’╓ приб╕й в тво╖ скеляст╕ груди, О, краю м╕й безкрайн╕й степовий, Мо╓╖ дол╕ краю, Тарханкуте! Що час тоб╕? – Як воля степова, Татарськими чамбулами майнула, В╕н на курганах сивих спочива, В╕н т╕нь шул╕ки в пол╕с╕ заснул╕м. О, Тарханкуте м╕й непоказний, Ти, мов шипшини кв╕т б╕ля дороги, В чеканн╕ зм╕н. Грядуть дощ╕ рясн╕, Що змиють тво╖ б╕ди ╕ тривоги. Кв╕тень, 2004
Д╤АЛОГ
«Бунтарський дух, що в тисячах згорань Щоразу воскреса╓ Фен╕кс-птахом... А Ти, Людино, в мить протистоянь Добра з╕ Злом – зречешся свого Я? В ╕м’я чого готова Ти на плаху?» (Натал╕я Кр╕сман, «Непок╕рн╕»)
Н╕защо не зречусь! Я вигострив його, Мов шаблю, що в╕д прад╕да ╕ д╕да. Вам може сиве лезо те пов╕дать, Як в╕ддавали пращура мого ╤ раз, ╕ вдруге кату добр╕ люди За те лиш, що не зрадив сам соб╕ ╤ спод╕вався ще в сво╖й доб╕ – У час знев╕ри, розбрату, облуди Для Краю роздобути кращу долю, Бо що ж за доля дибати в ярм╕ – Вже краще скласти голову в борн╕. А Край тод╕ впрягали у неволю. А добр╕ люди (вони й нин╕ тут) Допомагали зайдам те робити, Бо, що та воля – н╕ кожух пошити… В╕зьмеш ╕з не╖ пшик та су╓ту... Чи пам’ятають пращура мого, В краю, який ще зветься Укра╖на, Та дуже вже нагаду╓ ру╖ну? Чи ╓ наука людям ╕з того? А Край, м╕ж тим, мов торба ╕з горба, Вже котрий р╕к все котиться в болото ╤ кл╕па╓, мов ╕мпотент холодний, ╤ влада, й недовлада, ╕ юрба… Не жити – виживати (ось де суть!) Навчились ми, сховавшись за зав╕су ╤з самозречень, лж╕ та компром╕су, Тож вурдалаки й дал╕ кр╕вцю ссуть… Ось саме через це, поетко мила, Я не зречусь н╕защо свого Я, Бо це – м╕й св╕т, м╕й Край, моя с╕м’я, Це — пам’ять роду, г╕дн╕сть, честь ╕ сила. Зректись того ╕ разом перейти В безликий стан блискучого н╕кчем’я? З╕йти в п╕гмейсько-яничарське плем’я? Щось ╕нше мала на уваз╕ ти... 27.03.2013
БЕЗМОВНОМУ КОДЛУ
О, мово багатостраждальна, Все правлять по тоб╕ тризну — По тоб╕ – в в╕ках опальн╕й, Проросл╕й кр╕зь соцреал╕зми, Вилучен╕й ╕з науки, З╕ св╕ту тонких технолог╕й, Виставлен╕й поп╕д руки З життя – не втрапля╓ у ногу. Впхана в останн╕й притулок, Що зветься Художн╓ Слово, – Ось в╕н, ╤уди ц╕лунок, Мила моя, калинова! Можеш отут сп╕вати Давн╕ п╕сн╕ про Галю, Можеш жал╕ зас╕вати… Сльози втира╓ш, скрипалю? Вшквар же весело╖, брате, Бо ось-ось терпець урветься... Може ж, таки горбате Кодло ╕уд схаменеться? 10.11.2013
ЧЕСТЬ
«Не пощастило нашому народу. Дав Бог сус╕д╕в, ласих до нашесть. Забрали все – ╕ землю, ╕ свободу. Тепер забрати хочуть вже ╕ честь» (Л╕на Костенко)
Н╕, не забрали. Наше й дос╕ з нами, Так само, як свобода, г╕дн╕сть, честь. Немало ми пережили нашесть, А й дос╕ можемо пишатися синами. Отими, хто в блокован╕м Криму, Стоять в оч╕куванн╕ штурму гарн╕зон╕в, Честь не бруднять, не спорюють погон╕в. Шанс дипломатам, уряду – кому? А в Ки╓в╕ готуються до свята – Святе читать Шевченков╕ в╕рш╕... Чи сам Шевченко так би согр╕шив – Курити ф╕м╕ам, як палять хату? 04.03.2014
МЮНХЕНСЬК╤ АСОЦ╤АЦ╤╥
Весна нарешт╕. Як чекав ╖╖! Уранц╕ в неб╕ гуси гелгот╕ли, Немов комусь пов╕дати хот╕ли Про березнев╕ радощ╕ сво╖. ╥х рад╕сть зрозум╕ла хоч кому, Але сьогодн╕ ╕нш╕ йдуть процеси, Адже сво╖ «законн╕ ╕нтереси» Новий адольф застою╓ в Криму. Мов гицель, що заклав за ком╕рець, Удерся в хату до свого сус╕да, А вулиця немов того й не в╕да, Стурбован╕сть висловлюють… Капець! Щось Мюнхеном запахло у ц╕ дн╕ – Той дух адольфу паморочить м╕зки, Зухвал╕сть за безкарн╕стю – так близько! Безчестям не уникнути в╕йни... 08.03.2014
КУРС ГРИВН╤
Стаб╕льного курсу гвалтован╕й гривн╕? Ви що там – блажен╕? Не будьте на╖вн╕. Петрусь безгрош╕в’ям страждав ц╕ роки? Що мав в╕д бюджету – одн╕ коп╕йки! Чим житиме наше священне теля, Як липецький б╕знес продасть москалям? Що зрештою гривня? – Була ╕ не буде. Зате ми Гарант╕в виводимо в люди. 23.11.2014
На в╕рш Едуарда Портянського «СЕСТРЫ»
«Никогда Мы не будем братьями, Ведь Мы сёстры по роду и племени! Мы Славянского Духа женщины, А не геи в седьмом поколении» (Едуард Портянський)
Кажеш, сестри ми? Та ще й р╕дн╕? Кажеш, жити нам треба по сов╕ст╕? Але тут же, забувши те повн╕стю, Гомос╓ками звеш принаг╕дно? Едуарде, ти визначся спершу Хто ти сам – то нараз╕ життя. Трансвеститськ╕ тво╖ сприйняття — То проблема, пов╕р, щонайменша. Кажеш, сестри? Х╕ба ж то сестра, Як мене полива╓ш ти брудом: Що не слово – брехня ╕ облуда. То тво╓ розум╕ння добра? Чи то я нин╕ вдерся в рязан╕, На орловщинах нищу м╕ста, А чи, славлячи всу╓ Христа, ТИ чортяц╕ склада╓ш осанну? То не я – ти прийшов в мою хату Гвалтувати, тягти, убивати, Вс╕х незг╕дних «мочить и в сортир». Оце те, що ти звеш «русский мир»? Руссю зватися ма╓ш х╕ть? Русь — це я, це на цих теренах, Проростаючи в наших генах, Русь нескорена дос╕ сто╖ть. Вам «чужды европейские ценности»? Що ж, то ваш╕ проблеми, сус╕де. Виноград ще зелений, як видно, В патернально-св╕дом╕й блаженност╕. Н╕, не сестри ми – жодна сестра Не встромля╓ ножа сестр╕ в спину, Не морду╓ ╖╖ до загину – То повадки лихого щура. Або от – хто, скажи, прихистив Вурдалак, що пили мою кр╕вцю, Пос╕пак ╖х, злодюг ╕ убивц╕в? Це сестра моя? Боже, прости… Тож одумайтесь, доки не п╕зно, Розкиселен╕ власними б╕дами, Нам роковано бути сус╕дами, Краще добрими, хай ╕ р╕зними. 14 листопада 2014 р.
МИ НЕ В╤ДВОДИМО ОЧ╤, МИ БАЧИМО ВСЕ
Нам кажуть, що ми витрача╓мо Сотню м╕льйон╕в на день, ╤ то ╕з бюджету лишень. Ми справд╕ той плин пом╕ча╓мо З наших кишень. Але ж чи то все йде на в╕йсько? Погляньмо – оце наш солдат: Совкових час╕в автомат – Це проти «утесов» рос╕йських! Де ж торбохват? Чом в╕йсько вкра╖нське ще й дос╕, Попри людську допомогу – Без не╖ вже витягло б ноги – Все ще нап╕вголобосе? Влада ж убога, Попри страшне навантаження На Край, на знедолений люд, Знову пустилася в блуд – Д╕лить як╕сь повноваження… Буде вам суд! Плодять м╕н╕стерства н╕кчемн╕ Та граються в РНБО – Що скажеш, нещасна вдово? Чи знайдеш слова як╕сь чемн╕? Крикнеш «Браво»? Одумайтесь, врешт╕, нездари! Год╕ ганьбити наш р╕д, Бо сльози нещасних сир╕т Свинцевим дощем вас ударять. Дощ на пор╕! 23.12.2014
Д╤ДОВ╤ МИКОЛАЮ
«Ну то, как там РусоКрим? Кормлять вас туристи. Чи залишили самим В горах кам╕нь гризти?» (Д╕д Миколай, «Кримнаш»)
Чи не надто по-сов╓тськи, Д╕ду, Ви махнули – Вс╕х кримчан у одн╕ лапт╕ одним махом взули? Зв╕сно, вата винувата – тут не маю сл╕в я. А як з тими, хто боровся, як лиш м╕г, ум╕в як, Коли брали крок за кроком пут╕нц╕ п╕востр╕в? ╥х би отод╕ п╕дтримать Вашим словом гострим… Бо вони не у зап╕чч╕ проливали сльози, А виходили з протестом, попри вс╕ загрози. Крим – б╕льмо на оц╕ влади, що вита захмарно, Бо ж здала його Рос╕╖ легко ╕ бездарно. Тож не варто вс╕х чесати п╕д одну греб╕нку, Бо я добре розум╕ю воякову ж╕нку, Отого, що, не зламавши дано╖ присяги, Десь сто╖ть, аби ще дал╕ не пройшли бродяги, За Вкра╖ну, за свободу мусить воювати, А ╖╖ тут нова влада виселя╓ з хати. Виселяють малих д╕ток, старих ╕ недужих – Де ж ти, мила Укра╖но, – чи ще ма╓ш душу? М╕н╕стерство оборони, щоб внести тут ясн╕сть, Мало б кримськ╕ т╕ квартири передать у власн╕сть, А воно соб╕ чуму╓, крутить головою – Як, мовляв, державна ж власн╕сть, – що ти, Бог з тобою! Що зробила люба влада, щоб прикрити спину Тим кримчанам, хто вважа╓ – Крим — це Укра╖на? Що там роблять дипломати – в’яжуть постоли? Зникли ж на сьогодн╕ майже тридцять киримли! Де Гарант наш – щось не чути… Пане Президенте! За що Ви нас обернули на нерезидент╕в? Чом обкласти закликали Крим Ви санкц╕й муром, А натом╕сть безперервно з продовольством хури Сунуть через Перекопи? Хто Вас так розчулив? Бо╖тесь, щоб окупантам голод не дошкулив? Гендлювати, воно, зв╕сно, непогана справа, Але з ворогом, що в Краю запалив заграву?! Любий Д╕ду, зачепили Ви болючу рану – Н╕ч, брудн╕ д╕лки, н╕кчеми, ╕ не видно ранку... Дякую, що змалювали гарну Ви картинку, Лиш не варто вс╕х нас стригти п╕д одну греб╕нку. 25.12.2014
ЧАС
Промерзлий час завмер посеред поля ╤ я, зависнувши над кра╓м небуття, Дивлюсь, як смерч вогню, металу, болю За мить змете мо╓ роковане життя. Невже то все? А як же та зозуля, Що об╕цяла довг╕╖ л╕та? Я ж в╕рив ╖й – мене не брала куля, ╤ як же т╕ д╕воч╕╖ вуста, Як╕ так ╕ не встиг поц╕лувати, Тод╕, як ми прощалися в саду? Н╕, н╕ – чекай! А як нещасна мати Переживе оцю ╖╖ б╕ду? За що ╖й це? За в╕що нам ця кара – Нахабство про╕мперсько╖ юрби? Ненавидить за що нас та почвара – За те лиш, що не хочемо в раби? За те, що Русь – це ми, а не Рос╕я? За те, що незлобив╕ ми, не зл╕? За те, що п╕дло вкрадена Над╕я Не п╕дкоря╓ться вам, ниц╕ москал╕? Чому, чому, лих╕ захланн╕ зайди, Ви прагнете сус╕дсько╖ земл╕? Чом начиня╓те ╖╖ металом «Град╕в», Це так заведено у «братньому» Кремл╕?
Забулись-те, що згине той, хто прийде В наш край з мечем — в╕д нашого меча, ╤ заховатись в ц╕л╕м св╕т╕ н╕де Тому, на кому Ка╖на печать? Моя Вкра╖на ╓, була ╕ буде… Вогненний стовп шугнув, ударив, згас. Промерзлий час сво╖ п╕дставив груди – Тримайся, синку, ╖м не взяти нас! 18.02.2015
ДАРИТЕЛЯМ РУССКАФА М╤РА
Привид минулого шк╕рить зуби, Вкритий порохом зниклих ╕мпер╕й, Сьогодн╕ в╕н пхнеться до мене в двер╕ – Вже й розкапустив слиняв╕ губи. Трупи, ру╖на, згарища, поп╕л, Ось що несеш ти насправд╕ св╕ту, Але цей св╕т скуштував досита Русскафа м╕ра смердючих утоп╕й. Вже скуштували тво╓╖ свавол╕ – Чу╓ш, ГУЛАГИ тво╖ не для нас! Тож, зупинися, допоки ╓ час, Рабе, що знехтував покликом вол╕! 24.02.2015
ПОЕТОВ╤ ОЛЕКСАНДРУ БИВШЕВУ, якого оф╕ц╕йно визнано небезпечним для рос╕йсько╖ влади
Коли таврованим холопам Влили у м╕зки чорну жовч, Коли Зевс╕вна Калл╕опа Шепоче: «Пережди, помовч!». А ти продовжу╓ш шукати Якусь там сов╕сть, г╕дн╕сть, честь, Коли ти з душ ╕ржав╕ ╜рати Прибрати хочеш, а з очей Полуду, кр╕зь яку не бачать Раби, який насправд╕ св╕т, Не вже ти в╕рив, що пробачить Тоб╕ сл╕пий кремл╕вський кр╕т, Що б╕лим не ймену╓ш чорне, Що злом зовеш лукаве зло, ╤ немовчання непоборне, ╤ нетавроване чоло? Н╕, н╕… Ти знав, що все те буде, Що будуть крики — «Роз╕пни», Що чорн╕ мант╕╖ облуди Тебе не стануть боронить. Тож не втрачай, м╕й друже, в╕ри, Не п╕ддавайся т╕й ман╕ ╤ не суди нещасних с╕рих, Що геть забули у ц╕ дн╕, Що ╖х кайдани не прикраса, А сите п╕йло не резон, Аби на╖зник╕в Пегаса Знов пхати до гулазьких зон. Мина╓ все – журба ╕ горе, Вчорашн╕х друз╕в падолист, Але ти ст╕й, мов скеля в мор╕, Свого тримайся, не схились! 16.07.2015
ЕЛЬМ╤Р╤ АБЛЯЛ╤МОВ╤Й
Було колись, напевно, до пришесть, Коли ходили ще пом╕ж людей пророки ╤ сов╕ст╕ ще було чути кроки, Найвище за усе ц╕нилась честь: «Поводься г╕дно, поважай старих, Шануй батьк╕в, будь захистом для ж╕нки, Не кинь в б╕д╕ товариша, краплинку Май сп╕вчуття й до ворога, бо гр╕х Чинить ╕накше». Де ви, т╕ часи? Минулися ╕ поросли травою Стежки до сп╕вчуття. Тепер юрбою Керу╓ страх, продажн╕сть. Наче пси Гарчать на тебе нещодавн╕ друз╕. Вони ще переповнен╕ ╕люз╕й... Чекай, Ельм╕ро, зм╕няться часи, Презирством «лютим друзям» воздаси! 01.08.2015
"Кримська Свiтлиця" > #45 за 06.11.2015 > Тема "Душі криниця"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=16171
|