Версiя для друку Обговорити в форумi

З нагоди 170-річчя від дня народження Степана Руданського

Петро Максимович Киричок - доктор філологічних наук, професор Таврійського національного університету ім. В. І. Вернадського багато років займається дослідженням творчості класика української літератури Степана Руданського (1834 - 1873), котрий тривалий час жив і працював у Ялті (там він і похований). 6 січня виповнилося 170 років від дня народження письменника.
"Кримська світлиця" у рубриці "На допомогу вчителеві" (у № 18, 29, 21 за 2003 рік) вже друкувала дослідження П. М. Киричка "Історичні поеми Степана Руданського". А щойно Петро Максимович закінчив роботу над новим дослідженням, котре присвячене творчості Степана Руданського-лірика, і запропонував нашій газеті для друку. Ми із задоволенням розпочинаємо публікувати нову літературознавчу працю професора П. М. Киричка, сподіваючись, що вона знадобиться не лише вчителям української літератури, а й учням та студентам, бібліотечним працівникам - усім, хто закоханий в художнє слово нашого відомого земляка, лікаря і поета Степана Руданського.

Джерелом вічного натхнення для кожного митця був і залишається здебільшого ліричний жанр. Відтінки ж натхнення бувають різного емоційного напруження і забарвлення. Вони можуть бути ніжними, піднесеними, сумними, занепокоєними, розпачливими, плачевними і, навіть, трагічними. Тому недаремно лірика живить митця духовно, спонукає його до творчості. Це відзначав ще О. Пушкін, коли писав: "Мы рождены для вдохновенья, для звуков сладких и молитв".
С. Руданський був ліриком за покликанням. Різновидова лірика становить основу його творчості. Вона наявна в кожному його творі, незважаючи на його жанр. Лірикою поет розпочинає і, можна сказати, завершує свою творчість.
До ранніх творів С. Руданського слід віднести балади - "Два трупи" (1851), "Вечорниці" (1852), "Упир" (1853), "Хрест на горі" (1854), "Розмай" (1854), "Люба" (1854), які написані в Кам'янці-Подільському під час навчання у духовній семінарії. Балади ж "Тополя", "Верба" і "Купці" написані в 1859 році в Петербурзі. Сюжети балад побудовані на фольклорних мотивах, забарвлених романтикою, яка органічно поєднується з відчутними реалістичними, а почасти й соціальними картинами і епізодами.
Для балад С. Руданського властивий неускладнений, прозорий і динамічний сюжет з вельми колоритною образною системою з її логічною розповіддю. Оповідач у баладах С. Руданського бере активну участь в подіях, які відбуваються. Він чуттєвий, реагуючий, дійовий. Словом такий, який спостерігається у фольклорних творах. У художньому відношенні між баладами, написаними в Кам'янці-Подільському і в Петербурзі, відчутних відмінностей не спостерігається. Мелодійна коломийкова ритміка сприймається легко, сюжет розгортається плавно і динамічно. Образна система виключно народного походження - з його мораллю, психологією, поведінкою.
Ранні балади Руданського аж ніяк не можна відносити до творів письменника-початківця, до творів учнівських, невправних. Навпаки, вони засвідчують про неабиякий художній хист семінариста С. Руданського, який йому був притаманний протягом усієї творчості. З приводу розуміння ранньої творчості С. Руданського досить слушно зауважує Ю. Цеков: "Сімнадцятирічним Руданський починав на тому рівні літературної вправності, котра зробила б честь найшановнішим фундаторам романтичної української поезії, майстрам і талановитим, високоосвіченим, і багатим на життєвий досвід".
У баладі "Два трупи" поєднується романтика з реалізмом, обрамленим історичними подіями в Україні. Довгі роки провів у татарському полоні тепер уже літній, сивий дідусь. Невідомо, коли він став невільником і скільки йому було тоді років. Але, перебуваючи в тяжкій неволі, він ніколи не забував батьківщини, рідного краю, завжди прохаючи у Бога, щоб хоча під старість, наприкінці життя повернув його до рідного краю:
Запровадь мене додому,
Меж мою родину:
Там без жалю і без скарги
Білий світ покину.
Боже вічний!
Боже дивний!
Боже, дай мні силу
Повернутись, повидати
Родиноньку милу...
І Бог змилувався. Дідусь виривається з полону і битим шляхом повертається додому, маючи при собі ще й певну калитку, скарб. Саме цей факт, художня деталь, засвідчує про неабияку трудолюбивість українського народу, який в найтяжчих умовах дбає про добробут не лише власний, а й того краю, де йому доводиться жити.
Але побачити рідних і рідну сторононьку дідусеві не судилося. Його вбиває пострілом з рушниці рідний син, який зростав сиротою, без батька і став розбійником не з власної волі. Після полонення татарами батька, а потім і передчасної смерті матері його рідня відцуралася. Над сиротою чужі люди знущалися доволі. Саме отакі життєві обставини змусили хлопця-сироту стати розбійником і відстоювати не лише своє право на життя, а й свою волю зі зброєю в руках. Події ці поет передає стилістичними засобами українських народних пісень з влучним використанням властивих для них художніх прийомів:
Я скитався сиротою,
Гірко мені було!
Та тепер моє все горе
Щезло, проминуло!..
Я щасливий! маю хату,
Маю батька, неньку
І до свого щастя всього
Жінку молоденьку.
В мене хата - ліс чорненький,
Жінка - ніч темненька!
В мене батько - ніж остренький,
А рушниця - ненька.
Пізнавши в убитому дідусеві рідного батька, розбійник прохає у Бога кари тяжкої. Звернення це передається романтичними засобами, але поет так майстерно будує строфу, так мелодійно, що романтика сприймається читачем як реалістична картина:
Вдарив в липу грім тріскучий -
Липа розкришилась,
І луна кругом по лісі
Дико розкотилась...
   Тихо-тихо по діброві;
   Вітерок не віє,
   Лиш під липою розбитой
   Два умерших тліє...
Завершується поема реалістичним фіналом, зверненням до народу - поховати загиблих, бо ж вони - люди, християни. Та й не лише поховати, а й Богу помолитися за їхні душі:
Подорожній! хто б ти не був,
Змилосердися:
Поховай їх! - і за душі
Богу помолися.
Перший твір Руданського, як бачимо, мистецьки вправний, логічний, динамічний, з легкою і мелодійною римою. Він, до речі, і багатопроблемний. В ньому відображені сторінки, хоча й трагічної історії українського народу, його моралі, психології, волелюбства і любові до рідного краю.
Окремі дослідники баладу "Вечорниці" відносять до творів виключно фантастичних з запозиченим і майстерно обробленим сюжетом. Літературознавець І. Пільгук у монографії "Степан Руданський" зазначає, що "балада "Вечорниці" ... має дещо спільне з баладами Жуковського "Людмила" і "Светлана". Відомостей же про знання семінаристом Степаном Руданським творів, зокрема балад "Людмила" і "Светлана", В. Жуковського він не наводить.
С. Руданський, як відомо, проживав у місцевості, де твори російських письменників були маловідомими, а отже, й незнаними. Йому більше, мабуть, імпонували твори українських письменників, зокрема балада Л.Боровиковського "Маруся", яка й мала певний вплив на створення балади "Вечорниці". Плідно також користувався С. Руданський і фольклорними мотивами. Отже, спрямування творчості С. Руданського до запозичень лише з російської літератури є даниною досить поширеним у застійні часи ідеям "впливовості", які ґрунтувалися на цілковитій залежності української літератури всіх періодів від сюжетів, проблем і тематики російської літератури.
Балада "Вечорниці", на наш погляд, позначена досить яскравими елементами і епізодами фантастики, зокрема там, де Оляна, йдучи на вечорниці через цвинтар на побачення з коханим Грицем, раптово зустрічається з покійником, який намагається її наздогнати. Втікаючи, дівчина потрапляє до сільської хати, в якій бачить "чорний гріб, а на гробі сіль і хліб". Від баченого Оляна настільки перелякалась, що ледве володіє собою.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #2 за 09.01.2004 > Тема "Урок української"