Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (3435)
З потоку життя (6666)
Душі криниця (3603)
Українці мої... (1481)
Резонанс (1538)
Урок української (997)
"Білі плями" історії (1711)
Крим - наш дім (533)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (238)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ЮЛ╤Я СТИРК╤НА: КОЛИСЬ Я ВЕРНУСЬ ДО ТЕБЕ
Сьогодн╕ «КС» радо представля╓ сво╓му читачев╕ чудову поетесу Юл╕ю Стирк╕ну.


ГОРТАЮЧИ СТОР╤НКИ СВОГО ЖИТТЯ…
Згадуючи т╕ р╕дн╕ укра╖нськ╕ села, де колись довелося жити, хочеться б╕льше д╕знатися про ц╕...


«МИ – Д╤ТИ ТВО╥, УКРА╥НО!»
ВПИШ╤ТЬ СВО╥ ╤МЕНА В ╤СТОР╤Ю В╤ДРОДЖЕНОГО УКРА╥НСЬКОГО КОНКУРСУ «З КРИМСЬКИМ...


ГРОМНИЦЯ — ЗИМИ ПОЛОВИЦЯ
15 лютого — величне церковне свято Стр╕тення Господнього, яке у народ╕ називають просто...


НАТАЛ╤Я ХАММОУДА: ШЕЙМА
Коли я т╕льки пере╖хала до сво╓╖ осел╕ в маленькому сел╕ Ель Хажеб, перша, ╕з ким я...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook

Twitter





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #40 за 02.10.2015 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#40 за 02.10.2015
РОНДЕЛ╤ Р╤ДНОГО КРАЮ

Поез╕я

Нова зб╕рка кримсько╖ укра╖номовно╖ поетеси, члена НСПУ Катерини Степчин (Гнесь) «В╕длуння часу» приверта╓ увагу не лише тематичним багатством, а й р╕зноман╕ттям поетичних форм в╕дображення життя. В н╕й повноправний персонаж – час в╕д минувшини до сьогодення. В ньому, як у дзвонах, в╕длунюють под╕╖, образи, люди з ╖хн╕ми думками та почуттями. ╤ все це поста╓ зримо, як на к╕ностр╕чц╕.
Сл╕д завважити, що ця зб╕рка не просто продовження тих творчих п╕дход╕в, як╕ нам╕тилися в попередн╕х зб╕рках «Добридень, д╕ти!» (2003), «Вклоняюсь слову» (2007), «П╕сне, лети!» (2009). У н╕й в сво╓р╕дних образах представлен╕ ╕стор╕я ╕ сучасн╕сть, радощ╕ ╕ печал╕, особисте ставлення до найгучн╕ших под╕й ╕ явищ. ╤ про все вона говорить щиро, як ╕ належить справжньому поетов╕. Л╕ризм, афористичн╕сть, ф╕лософське осмислення всього, про що пише.
Щоб переконатися в цьому, давайте «пройдемося» стор╕нками «В╕длуння часу». У сво╖й поетичн╕й передмов╕ Катерина Степчин визначила сво╓ кредо: «Стаю на повний зр╕ст п╕д знамено Шевченка. Щоб не хилитися, маю опору: Б╕бл╕ю – Кобзар». Вона, як ╕ наш укра╖нський ген╕й, в╕рить у могутню, нездоланну ╕ невгамовну силу поетичного слова. ╤ говорить:

«Вклоняюсь Слову, бо воно –
 Початок.
Вклоняюсь Слову, бо воно –
 й К╕нець.
…Вклоняюсь Слову, бо воно — зернина
Мо╓╖ мови – парость кр╕зь п╕тьму.
А з мови почина╓ться Вкра╖на –
Тож трич╕ уклоняюся йому!»

Це законом╕рно, бо в р╕дн╕й мов╕, яку ми всоту╓мо з молоком матер╕, повною м╕рою розкрива╓ться талант поета. Т╕льки мовою свого народу можна в╕добразити все, чим живе народ. Як нагадування про це авторка афористично наголошу╓: «Св╕т укра╖нський ╓ навколо вас, поети. ╤ головне тепер – щоб ви в ньому були!». Себе вона бачить у гущин╕ народу, без нього вона не мислить сво╓ ╕снування. ╤ пише:

«Я дякую вам, люди, що живу,
Рад╕ю завдяки вам, через вас я плачу,
Що сон життя проходить наяву,
Що душу маю загартовану
 й терплячу.
Я дякую вам, люди, що люблю,
Що серед вас ╓ т╕, як╕ любов╕ г╕дн╕,
╤ щирост╕, й захоплення, й жалю,
Що не чуж╕ мен╕, хоча ╕ не вс╕ р╕дн╕».

Ясна р╕ч, маючи так╕ переконання, поетеса не може не писати про р╕дний край, де народилася й виросла (у сел╕ Бес╕дки Славутського району на Хмельниччин╕), а також про Крим, який за десятки рок╕в, починаючи з 1984 року п╕сля зак╕нчення ф╕лфаку Льв╕вського державного ун╕верситету, став р╕дним, де 26 л╕т працювала учителем укра╖нсько╖ мови ╕ л╕тератури в Семисотськ╕й загальноосв╕тн╕й школ╕. За цей час Крим став для не╖ другою батьк╕вщиною. ╤ ц╕ два кра╖, дорог╕ ╖╖ серцю, стоголосо звучать у ╖╖ творчост╕.
Так, у цикл╕ автоб╕ограф╕чних в╕рш╕в «П╕сня юних л╕т живе в мен╕» поетеса то в одному, то в ╕ншому м╕сц╕ майстерно змальову╓ мальовниче Славутське Пол╕сся, де живуть ╕ понин╕ ╖╖ земляки-гречкос╕╖, — це села Колом’╓, Губельц╕, Хоровець, Крупець, Ганноп╕ль тощо. ╤ назива╓ все це «Атлантидою пол╕ською – в хл╕бах закосичений край». Про сво╓ село Бес╕дки вона склала п╕сню, ╕ в н╕й ╓ так╕ крилат╕ слова: «А в Бес╕дках чека╓ нас в╕ддано батьк╕вська хата. Тут р╕дне кор╕ння ховають далек╕ в╕ки». ╤ дал╕ дода╓ з сумом:

«А тепер час спинив
 тут години сво╖.
╤ затихли п╕сн╕, що колись
 так дзвен╕ли.
Бо роз’╖хались ми, хто куди, у св╕ти.
Та верта╓мося на священн╕ могили,
До сво╓╖ земл╕, як птахи, я ╕ ти».

Варто зазначити, що любов до р╕дного краю в ╖╖ в╕ршах чергу╓ться й з ╕ншими почуттями – болю ╕ тривоги за долю людей. У в╕рш╕ «На буряках» вона з г╕ркотою пригаду╓:

«Нап╕всв╕домо, одержимо,
 наче п╕д наркозом,
До п╕вноч╕ в полях
 вовтузились колгоспн╕ кр╕паки.
Скоцюрбленими пальцями
 в╕д раннього ос╕ннього морозу
Потр╕скан╕ зчорн╕л╕ руки
 для кра╖ни рятували буряки.
…Та хто ╖х бачив,
 т╕ чорн╕ загруб╕л╕ руки,
Як╕ на сапках ╕ лопатах
п╕дн╕мали в космос корабл╕?!»

З не меншим переживанням вона опису╓ працю с╕льсько╖ ╕нтел╕генц╕╖, вчител╕в. ╤ причину багатьох негаразд╕в народу бачить у неуцтв╕, с╕рост╕, безв╕дпов╕дальност╕, зажерливост╕ влади. Ц╕ гидк╕ явища були, на жаль, майже завжди. Корупц╕я нищила ╕ нищить державу, призводить до деградац╕╖ народ, перетворю╓ роб╕тник╕в ╕ селян у раб╕в. ╤ поки що краю тому не видно. Катерина Степчин з невимовним болем пише про це у в╕рш╕ «С╕р╕сть»:

«Безбарвна с╕р╕сть
 з душею паперовою, бл╕дою,
З незрячим поглядом,
 з манерами крота.
…У цьому храм╕ демагог╕╖
 ╕ псевдочест╕
Вона зас╕ла на престол╕
 псевдовисоти.
…Та почува╓ться безбарвн╕сть та
 щоденно у безпец╕,
Бо заховалася над╕йно
 в╕д очей людських
За тисячами тек з паперами,
 неначе у фортец╕,
╤ все ╖╖ життя заховане у них».

Та все ж, незважаючи на всю ту с╕р╕сть, поетеса прагне словом створити св╕т доброти. У в╕рш╕ «Г╕мн доброт╕» ╓ так╕ рядки:

«Сов╕ст╕ померкл╕й накажу:
 «Воскресни!»
Теплотою серця роз╕гр╕ю кров.
Я з вершин безсмертя
 звеличую чесн╕сть,
В╕ддан╕сть ╕ в╕рн╕сть,
 доброту й любов».

З не меншою любов’ю Катерина Степчин змальову╓ й Крим, зокрема, у цикл╕ «У джаз╕ Азовського моря». У в╕рш╕ «Сх╕дний Крим» говорить:

«Живуть степовики тут,
 загартован╕ в╕трами,
З печаттю сонця
 на засмажен╕м лиц╕».

А сво╖й зр╕дн╕л╕й Семисотц╕ вона присвятила п╕сню з такою ж назвою. Проникливо бринять ╖╖ слова: «Хл╕бороби тут живуть – орють, с╕ють, полють, жнуть… На земл╕ сво╖й одв╕чн╕й завжди щастя ждуть». Багатством барв наповнен╕ п╕сн╕ «Феодос╕я», «Мисове», в╕рш╕ «Село Батальне», «Тепле море Азов», «Хайтарма». ╤ особливо цикл «Кримськ╕ рондел╕».
Чита╓ш ╖╖ рондел╕ – ╕ поста╓ величний, неповторний Сх╕дний Крим: «Чебрецево-полинов╕ дал╕ по янтарно-сонячн╕й сп╕рал╕ в небо п╕днялись», «Дзвенить колосся м╕ддю л╕та», «З морським неспоко╓м навперег╕н У сонячно-спекотному дозв╕лл╕ Б╕жать в степу пшеничн╕ хвил╕», «Обдарову╓ рад╕стю душу сповна Кримських троянд краса неземна»…
З╕знаючись у найвищих почуттях до р╕дно╖ земл╕, Катерина Степчин у багатьох сво╖х в╕ршах говорить як поет-громадянин. Гн╕вом ╕ осудом звучать ╖╖ строфи про нос╕╖в брехн╕, несправедливост╕, корупц╕╖, зневаги до простого люду. Надто пом╕тно це в акров╕ршах, присвячених Тарасу Шевченку. Наприклад: «Це нов╕ ╕ стар╕ п╕дпанки-глита╖, Юрба п╕длесливих, п╕дступних ╕ крикливих, Живуть у розкошах в занедбан╕м краю». Як не погодитися з афоризмом у акров╕рш╕ «Пророцтво «Послання…»: «Жив╕ тод╕ вкра╖нц╕, коли жив╕ ╖х мова ╕ культура».
Можна б наводити безл╕ч приклад╕в з творчого доробку Катерини Степчин. ╤ вс╕ вони св╕дчать про те, що на кримськ╕й земл╕ сформувалася поетеса, яка, «вклоняючись Слову», вм╕╓ передати неповторн╕ красоти р╕дного краю, над╕╖ та спод╕вання людей. Сьогодн╕ це так важливо.

В╕ктор СТУС,
член Нац╕онально╖ сп╕лки письменник╕в Укра╖ни, заслужений журнал╕ст Укра╖ни та АРК
* * *
2013 р╕к. П╕сенний конкурс «Кримсько╖ св╕тлиц╕» — «Небо — вище там, де ми!». Катерина Степчин виконала на конкурс╕ дв╕ власн╕ (╕ слова, ╕ музика!) п╕сн╕ «Ковила» ╕ «Посвята Феодос╕╖». А ще пан╕ Катерина присвятила «Св╕тличному» конкурсу ось так╕ рядки:

Над Донузлавом п╕сня
укра╖нська забрин╕ла
╤ полет╕ла понад
╢впатор╕╓ю в даль!
А п╕сня наша –
це краса, натхнення, сила,
Душа народу — чиста,
мов кришталь.
Тож недаремно
об’╓днав нас фестиваль!
╤ щоб душа широко
розпростерла крила —
Над Донузлавом п╕сня
укра╖нська забрин╕ла!


2003 р╕к. Кримськ╕ «сп╕ваюч╕» учительки Катерина Степчин (крайня праворуч), Тетяна Ковальова ╕ Наталя Мух╕на з г╕тарами, виграними в орган╕зованому «Кримською св╕тлицею» п╕сенному конкурс╕ «Льв╕вська струна — на кримський лад!».
Також на фото кримськотатарський ╕ укра╖нський поети Юнус Кандимов ╕ Данило Кононенко, яких з нами вже нема...


Катерина МУС╤╢НКО

ОС╤НН╤Й НАСТР╤Й
* * *
Тремтить ср╕бляста
 павутина
в ос╕нн╕м плетив╕ журби.
Вже згасла мальва
 б╕ля тину,
не чути шелесту верби.
П╕д кленом —
 золотистий килим
шовками стелиться до н╕г.
╤ б╕лим птахом
 легкокрилим
кружля╓ з айстри
 н╕жний сн╕г.
* * *
Ос╕нь лаг╕дна,
 ос╕нь красива —
вбрана в золото
 й неба синь —
тихо-тихо людей просила
не топтати ╖╖ краси.
Зупинися ж на мить,
людино,
про турботи земн╕ забудь…
Догора╓ вогонь.
 Пахне димом.
Люди листя сухе гребуть.
╤ не чують того прохання.
Дим у небо несе красу.
Тане тихе чи╓сь з╕тхання.
А навколо — печаль ╕ сум.
* * *
╤з г╕рко╖ н╕мо╖ розлуки
серце виткало болю рубц╕.
Порятунок в╕д давньо╖
 муки —
душ╕ разом, рука — у руц╕.
Знов холодний
 розхристаний веч╕р,
в╕тру гн╕в ╕ безвиход╕ щем...
Сивий сум об╕йма╓
 за плеч╕,
╕ самотн╕сть сльозою пече.
* * *
Мовою п╕сн╕,
голосом звуку,
настро╓м дн╕в ╕ ночей —
у несум╕сн╕сть...
В дивну розлуку
сл╕в, наших душ ╕ очей.
м. Ки╖в

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #40 за 02.10.2015 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=15994

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков