Версiя для друку Обговорити в форумi

Україна – не Росія!

Саша (Олександр Володимирович) Сотник — письменник, публіцист, який створив телеканал на ютубі «Sotnik-TV», популярний російський журналіст. До того ж в Україні набагато популярніший і відоміший, аніж у Росії з її централізованою системою ЗМІ, орієнтованою на пропаганду.
Без страху і втоми Сотник намагається донести росіянам думку про трагічність ситуації, коли Росія чинить агресію щодо України. Звичайно, важко поодинці боротися проти державних ЗМІ, але, як відомо, крапля камінь точить.

— Ви багато працюєте зі смислами в інформполі. Як вам здається, яка головна зміна, що відбулася на російських телеекранах останнім часом?
— Антиукраїнська риторика зовсім, звичайно, не зникла, але її рівень поступово знижується. Пов’язано це зі зміненим напрямком політичного вектора.
— І вектор цей у бік Сирії?
— Так, Сирії тепер на російському ТБ дуже багато. Але справа в тім, що вона не надто впливає на обивателя, в якого власних проблем у надлишку. Різниця тут у тому, що Україна близько, і вся ця термінологія — «укрофашисти», «бандерівці» — сильно била по голові. А Сирія — далеко, і «ІДІЛ», «ісламський радикалізм», як не старайся, але так сильно вже не впливає.
— У новому телесезоні на російському ТБ є дуже цікаві зміни. Наприклад, суперечка поганого з гіршим, на кшталт дискусій православного радикала Ентео з Прохановим, перехід телепропагандистів у розважальні програми...
— Ні-ні, вибачте, я не можу це все коментувати. Звертайтеся тут до телеменеджерів, починаючи з Кулістикова і Добродєєва (керівники «НТВ» і ВГТРК відповідно — ред.). А я так глибоко в російське ТБ намагаюся не влазити. І коли мені телефонують представники федеральних телеканалів, яких я ніжно називаю «федерастами», запрошують у свої ефіри, я їм відповідаю адекватно. Іноді й істинно великою і могутньою російською мовою.
— Тенденція останнього часу — Кремль готує фон для виступу Путіна в ООН. Жорсткий вирок Сенцову і Кольченку — дуже заздалегідь, щоб встигнути випустити пару в свисток, гальмування справи Савченко, виправдувальні вироки бейсджамперам у «справі руферів»...
— Це все безглуздо. Будь-які спроби пригладити, прилизати російську владу в особі її президента приречені. Він вже накоїв стільки лиха, накликав на свою голову стільки прокльонів, що нашому пацієнтові нічого не допоможе. Звичайно, в Кремлі ще сподіваються щось виторгувати, умастити, залякати, викрутити руки. Але все це приречені спроби. Серйозного ставлення і рівноправної розмови більше не буде. Пам’ятаєте, як відповів Обама на запитання, коли він може зателефонувати Путіну? «Коли цей дзвінок буде збігатися з національними інтересами Сполучених Штатів». Природно, у такій відповіді мається на увазі, що можливості такого контакту з національними інтересами США в осяжному майбутньому не передбачається. І на Генеральній асамблеї ООН нашого президента возитимуть пикою по трибуні. Це буде ганьба, приниження. І я приблизно уявляю, про що він говоритиме...
— Ви навіть казали, що читали фрагмент виступу Путіна. Це правда чи то був літературний прийом, ваша фантазія?
— Ні, це чиста правда. І в цьому фрагменті — класичний «плач Ярославни», демагогічні міркування про сучасний світоустрій. Мовляв, Росія сама відмовилася від комуністичної ідеології, «побудувала капіталізм» і навіть дозволила «зруйнувати блок Варшавського договору». А підступні США і НАТО цим скористалися, внаслідок чого світ став «однополярним». Тут же він копне Держдеп США, промови якого все частіше нагадують «циркові номери», покритикує країни Балтії, що «підкидають хмиз» у вогонь антиросійських настроїв. Ну і, звичайно, Україна. Планується порівняти президента Порошенка з диктатором Домініканської Республіки Трухільо, про якого казали: «Він, звичайно, сучий син, але це — наш сучий син». І, зрозуміло, плач за Сирією та Асадом... Такий план і окремі яскраві образи виступу.
— Дуже цікаво. А що далі, які висновки?
— Не знаю, іншої інформації не було. Але припустити другу частину цього Марлезонського балету нескладно. Це буде шантаж. «Ага, так! Ага, ви не хочете з нами домовлятися?! Тоді ми замкнемося зсередини і будемо робити новий СРСР у рамках своїх нинішніх можливостей. І ви отримаєте злісного, скривдженого, дикого сусіда, пострадянську людину, що тримає в руках безліч ядерного мотлоху. І врахуйте, нам втрачати нічого!». Приблизно так.
Навряд чи це справить хоч якесь враження на світ, на Захід. Його лідери просто покрутять пальцем біля скроні та продовжать гнути колишню лінію. А от нам у всьому цьому доведеться жити... Ідеологію скривдженого «постсовка» буде вигадано досить швидко. Тут пану Путіну пан Гундяєв допоможе. Загалом це буде Back in the USSR за всіма напрямками. Планова економіка. Закручування гайок аж до відродження ГУЛАГу. Тож нас чекає дуже цікаве і веселе майбутнє.
— Хотілося б з вами посперечатися, однак... Тут навіть на тлі передоонівської миролюбності важкі факти: новосибірці, які пофарбували міські пам’ятники в жовто-синій колір, отримали реальні терміни. У Татарстані людину посаджено за пости і перепощування.
— Ну так — це я й маю на увазі. Наведені приклади чудово вписуються в зазначену тенденцію. І повною мірою підтверджують мої припущення.
— Днями була сумна річниця — рівно рік, як у Москві пройшла справжня велика, в десятки і десятки тисяч, акція протесту — Марш миру. Відтоді в столиці не було нічого подібного. Марш пам’яті Нємцова я не беру до уваги, це все-таки жалобна акція. Як так може бути, що в Москві з її протестним потенціалом вдалося настільки втихомирити народ?
— Справді, вже рік — Марш миру був 21 вересня... Що сказати, Луб’янка і Кремль довго займалися роз’єднанням, дробленням суспільства. І ось, нарешті, роздрібнили. Я часто говорю про це й наполягаю на цій тезі — у нас немає ніякого громадянського суспільства. І як ми зараз бачимо, убивство Бориса Нємцова — це була технологічно точно прорахована операція. Опозиції, суспільству завдали удару в серце. Спочатку було приголомшення й останній сплеск — та скорботна акція 1 березня. І все. Відтоді суспільства в Росії немає, і немає сенсу чекати усвідомленого протесту. Якщо щось і буде, то стихійний бунт у провінції, але не усвідомлений протест у столицях.
— Після смерті «виконроба перебудови» видатного політика та історика Юрія Афанасьєва ви написали, що планували велике інтерв’ю з ним.
— Так, домовлялися декілька тижнів. І страшенно прикро, що не встигли поговорити. Незадовго до смерті Юрій Миколайович надіслав мені свою працю про минуле, сьогодення і майбутнє Росії. Строго наукову, строго доказову. І дуже песимістичну. Зараз, озираючись навколо, я щодня переконуюся, що Афанасьєв абсолютно мав рацію у своїх висновках. Не може бути майбутнього у країни, суспільству якої зламали хребет. Сумно, але це так.
— Ця робота написана в розвиток його відомої книги «Небезпечна Росія» (2001)? Ця книга вже є у пресі?
— Ні, у пресі її немає. Юрій Миколайович взяв з мене обіцянку, що я отримаю, прочитаю і зітру її. Що й зроблено. Сподіваюся, його учні та родичі доведуть цей рукопис до видання.
— Але як вийшло, що такі люди, як Юрій Афанасьєв, колись володарі дум Росії, були викинуті на узбіччя? Про них сьогодні практично забули. А колись маргінали, на кшталт Олександра Проханова, чию газету «Завтра» читали як гумористичну взамін журналу «Корея», стали сьогодні оракулами?
— Все так само! Це — довга й цілеспрямована робота. Поки російське суспільство було живе, поки був живий запит: «Дайте жити гідно», — такі люди, як Афанасьєв, були затребувані, а такі, як Проханов, — ні. Але потім почалися дроблення і дезорганізація суспільства, що тривали понад два десятки років. Впровадження деструктивних ідей. «Бери, хапай, рви від життя все». У його розвиток — «Бабло перемагає зло». Кажучи по-біблійному, моління на «золотого тільця». Паралельно — загальне опошлення, у тому числі за допомогою «петросянщини». Коли планка моралі опустилася досить низько, пішли в хід усілякі «Менти» та «Агенти національної безпеки». Підсвідомо вони впроваджували думку: «Дивіться, по суті, це теж бандити. Але шляхетні й сильні. І опиратися їм безглуздо». І лише після такої тривалої підготовки Проханов стає оракулом, Кисельов і Соловйов — володарями дум. А Афанасьєв — майже забутий. Хоча, строго кажучи, ці імена і поруч не можна ставити. Хто вони і хто Афанасьєв?! Юрій Миколайович був унікальною людиною, яка залишила величезний доробок. Думаю, він не випадково в 1993 році зовсім відійшов від політики. Мені здається, він ще в 1992 році все зрозумів, побачивши, що Єльцин пішов не туди... А те, що прощання з Афанасьєвим призначено було в Сахаровському центрі, мене просто розлютило. Я це сприймаю як приниження. Путіністи ніби кажуть нам: «Ось вам ліберальний загончик для прощання зі своїми. Ваш центрик перетворився на жалобний зал. Прощайтеся вже скоріше! З померлою Новодворською, з убитим Нємцовим, з Афанасьєвим... Скоро вас взагалі не залишиться, і ваш поминальний центр теж знесемо к бісу...».
— Так, Юрій Миколайович був заслуженою людиною — соратник Сахарова та Єльцина, академік, засновник Російського державного гуманітарного університету. Прощання з ним доречніше було б організувати, скажімо, у РДГУ, де є багато урочистих місць.
— А чому не в Академії наук, не в Колонному залі?.. Гірко усвідомлювати, куди нас усіх загнали. Населення мовчить і жує тележуйку, а пристойні люди, яких на всю країну залишилося декілька тисяч, згорають від сорому. Так і згоримо. А слідом за нами — і Росія. Не тому, що комусь цього хочеться, а тому, що такі історичні закони.
— Ви нещодавно були в Україні. Як вам здається, які шанси, що країні в умовах жорсткого російського тиску і агресії вдасться впоратися зі спадщиною втрачених 23 років, реформуватися і кинутися навздогін за розвиненими країнами?
— Для цього є всі шанси. Як сказав мені один волонтер у Києві: «Ви не дивіться, що в нас багато різного. Так, тут не все однорідне. Але в нас багато справжніх людей. Вони допомагають АТО. Вони працюють на майбутнє країни». При цьому я чудово розумію, що Україні зараз дуже складно — дуже важкий перехідний період. Адже був надзвичайно хворобливий радянський період, час втрачених можливостей — пострадянський період. І зараз...
Ви мене вибачте, але правильно, що, на мій погляд, в Україні все ж є деякі елементи «зовнішнього управління». Радянська, пострадянська хвороба настільки сильна і така запущена, що поодинці з нею впоратися неможливо. Але при всьому цьому щодо України, на відміну від Росії, я — оптиміст. Головне, — що українському суспільству хребет не зламали. І я думаю, що країна зможе з усього цього вибратися.
— Ви з такою увагою, інтересом і симпатією ставитеся до України, що природно постає запитання — у вас є якісь українські корені?
— Звичайно, є. Бабуся за батьківською лінією була з чоловіком розкуркулена і вислана з України. Але, знаєте, я так не люблю займатися пошуками тієї чи іншої крові в собі або інших. Хіба справа в цьому, в тому, хто якого походження? Зрештою, все залежить від самої людини, від особистості. І мені особисто Україна дуже близька, а ставлення до неї — особливе.

Олег КУДРІН
Москва
(«Укрінформ»)

ТИМ ЧАСОМ...

У РОСІЇ З’ЯВИВСЯ МЕМОРІАЛ НА ЧЕСТЬ «ЗАГИБЛОГО ГЕРОЯ НОВОРОСІЇ»

В Алтайському краї родичі та знайомі загиблого на сході України Івана Королькова, який воював на боці бойовиків, встановили меморіальну дошку у дворі його будинку в селі Озерки, передає «Русская служба Би-би-си».
Поруч були посаджені вісім дерев — за кількістю загиблих на сході України уродженців Алтаю.
Ініціатори меморіалу регіональної організації ветеранів Афганістану та інших локальних воєн називають його «першою в Росії пам’ятною дошкою на честь загиблого героя Новоросії».
Росія в березні 2014 року після введення військ анексувала український Крим і почала дестабілізувати обстановку на Донбасі. Росія постачає терористам «ДНР» і «ЛНР» озброєння і направляє на Донбас найманців і свої регулярні війська. З середини квітня 2014 року в Луганській і Донецькій областях триває антитерористична операція. За даними експертів ООН, за 15 місяців збройного конфлікту в Україні загинули майже 7 тисяч осіб, понад 17 тис. постраждали.
УНІАН

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #40 за 02.10.2015 > Тема "З потоку життя"