Версiя для друку Обговорити в форумi

Провалля в півтора року відділяє нас сьогодні від того Криму, який ми втратили. Втратили через власну бездумність, безвольність, інертність, через орієнтацію більше на минуле, аніж на майбутнє, через ігнорування істини, про яку знали ще стародавні римляни, які казали: «Non progredi est regredi», себто непросування вперед є відкочуванням назад. Справді, ігноруючи прогрес, прив’язавши себе до сумнівних принад недавнього радянського минулого, чи могли ми опинитися десь інде, як не в тому самому минулому? Хтось може заперечити мені, кажучи, що радянське минуле було де в чому набагато привабливішим за сьогодення. Так, у тому минулому не існувало безробіття, зате був восьмигодинний робочий день, робітники вчасно отримували зарплату, в тому минулому виплавлялись сотні мільйонів тонн металу, будувались сотні тисяч станків, автомобілів, сотні кораблів, літаків, десятки космічних ракет, у тому минулому громадяни були забезпечені безкоштовною освітою, безкоштовним лікуванням, і, виходячи на пенсію, не сушили собі голову, де ж її, ту голову, прихилити та як прожити день. Все те, безсумнівно, було. Щоправда, при тому чомусь сором’язливо забувають згадувати про те, що бригади сумлінних працівників змушені були тягнути на собі нероб, ледарів та п’яниць, про те, що зарплати були не надто високими, що з мільйонів тонн низькоякісного металу вироблявся, як правило, такий же низькоякісний мотлох, що пенсії колгоспникам почали платити лише з 1964 року і їхній розмір був лише 12 карбованців. Ані моя бабуся, Олександра Василівна, ані мій дід, Федот Іванович, пенсії ніколи не мали. Мого товариша, який, демобілізувавшись у 1968 році, заходився вибивати пенсію своїй матері, вразило те, що пенсія, нарахована їй – оті самі 12 карбованців, була в чотири рази меншою за щомісячні кошти, які держава виділяла на утримання службового пса.
Власне, спогади про соціалістичний рай стосуються лише недовгого періоду кінця сімдесятих — початку дев’яностих років. На жаль, після розвалу СРСР ми не спромоглися визначитись з нашими пріоритетами. Велика – краще б сказати – переважна частина суспільства продовжувала плентатись у фарватері змертвілої комуністичної ідеології, яку тією чи іншою мірою експлуатувала совкова, по суті своїй, влада. Замість того, щоб зберегти і покращити існуючу на той час систему соціального захисту, влада під невпинне камлання щодо її турбот про народні інтереси просто зруйнувала, розікрала економічну основу, що формувала той захист. Все те робилося на наших очах, з нашої мовчазної згоди, купленої дешевою електроенергією, дешевим газом, пільгами, за які ми боролися й якими щедро засівала наша влада. Доборолися, дозасівалася. Світ пішов уперед, а ми лишились там, у минулому. Ослабивши, занедбавши себе, чи могли ми, насправді, сподіватися, що хтось не скористається тим?
До чого це я? До того, що перш ніж говорити про повернення Криму, варто задуматися над тим, а який Крим нам, власне, потрібен? Відкинувши ностальгію, варто ясно усвідомити, що повернути минуле неможливо. До чого приводять такі спроби, можемо бачити на власні очі в Криму сьогоднішньому.
Повернення в гавань старої, заскорузлої системи, навіть без міжнародних санкцій, навіть без блокування з боку України, жодним чином не привело б до розвитку і процвітання цієї неймовірно перспективної, на загал, території, адже як військова база чи міжпланетний покерний стіл світ вона, насправді, не цікавить. Крим мав би вельми принадні перспективи як туристичний центр, адже, окрім чарівної природи, крім неповторних краєвидів і особливого, притаманного лише йому клімату, він має ще й славу знаної оздоровниці. А що вже говорити про перспективи історичного туризму! Руїнами давньогрецьких та скіфських міст всіяне практично все узбережжя. Грізні генуезькі фортеці, незрівнянний Бахчисарайський палац кримських ханів є унікальними і неповторними, але не варто навіть сподіватися на те, щоб стати туристичною Меккою, коли його залізницями, автодорогами гримотить бронетехніка, переміщуються «іскандери», а над пляжами, на бриючому польоті, ревуть штурмовики.
Маємо прагнути іншого Криму. Не совкового, з його злодійкуватими, наскрізь корумпованими сатрапами, що приходять нацарювати і втекти на Кіпри-Канари, і вже тим більше не того, із запліснявілих радянських міфів, що ще й досі культивуються в запаленій уяві носіїв «русского мира».
Найперше, слід застановити, що це має бути саме Кримськотатарська автономія з перспективою відновлення в майбутньому власної державності. Це було б не лише справедливо, бо ж саме тут, у Криму, і ніде інде сформувалася і розвивалась кримськотатарська нація – нація, яка протягом століть вистраждала своє право бути господарем на своїй землі, але це було ще й перспективно з погляду можливостей розвитку півострова, його безпеки, адже жоден добрий хазяїн не занапастить, не стане розкрадати свого дому, жоден добрий хазяїн не допустить до того, щоб його дім залишився беззахисним перед зайдами, не здасть його ворогові, мов якийсь непотріб.
Як же мають виглядати перспективи розвитку Криму, в який ми, без сумніву, рано чи пізно повернемось? Які шляхи його розвитку бачать українці, а найперше, самі кримчани? Як нам повертати його, врешті?
Гадаю, ВЕЗ «Крим», дію якої на сьогодні de facto припинено громадянською акцією, зініційованою кримськими татарами, має тоді бути реанімовано, а її можливості розширені. Гадаю, мало хто буде заперечувати проти того, що воєнний шлях повернення Криму є неприйнятним, але це — мої думки, а що думають наші читачі? Ваші відгуки, ваші думки, шановні «світличани», були б безцінними для розуміння наших перспектив, стали б продовженням цієї теми.

Валентин БУТ

Крим український
(З архіву «Кримської світлиці»)

Далі буде!
Севастополь. 9 березня 1993 року. День народження Т. Г. Шевченка. Виступає ансамбль Чорноморського флоту «Графська пристань».
Фото Миколи Пляшечника

КОНКУРС НА КРАЩУ СТАТТЮ З ДЕОКУПАЦІЇ КРИМУ

«Центр політичного аналізу та прогнозування «Крим», Комітет із захисту прав кримськотатарского народу, громадська організація «Український дім», а також низка інших громадських організацій оголосили про проведення конкурсу на кращу наукову статтю на тему: «Стратегія деокупації та реінтеграції Криму в Україну в контексті безпеки в Чорноморському регіоні».
Про це на прес-конференції в Києві сказав голова «Центру політичного аналізу та прогнозування «Крим» Ескендер Барієв, повідомляє кореспондент «Крим.Реалії». За його словами, статті прийматимуть до 20 жовтня 2015 року. Автори трьох найкращих статей отримають грошові премії. «За 1 місце – 2,5 тисячі гривень, за 2 місце – 2000 гривень і за 3 місце – 1,5 тисячі. Крім того, автори найкращих статей візьмуть участь у конференції з безпеки в Чорноморському регіоні, яка відбудеться в листопаді у Стамбулі», – сказав Е. Барієв. Він також зазначив, що статті учасників будуть систематизовані і видані у вигляді окремої брошури.
Організатори конкурсу сподіваються, що ці роботи стануть основою для формування державної політики України з реінтеграції Криму. Е. Барієв зазначив, що організатори готові проводити громадські акції для залучення уваги органів влади до результатів конкурсу. Він також повідомив, що серед організаторів конкурсу – голова Меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров. За словами Барієва, до складу конкурсної комісії увійдуть експерти Інституту стратегічних досліджень та інших авторитетних наукових установ України.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #40 за 02.10.2015 > Тема "Крим - наш дім"