"Кримська Свiтлиця" > #37 за 11.09.2015 > Тема "Українці мої..."
#37 за 11.09.2015
ТЕРНОВ╤ СТЕЖКИ ОТЦЯ МИХАЙЛА ВОРОБ╤Я
Колишн╕й парох села Добрячин (тепер – Сокальського району) о. Михайло Вороб╕й заслужив шанобливе ставлення односельц╕в, добру пам’ять про себе. В╕н народився 15 червня 1880 року на територ╕╖ тепер╕шньо╖ Польщ╕. Зак╕нчив Перемишльську духовну сем╕нар╕ю. На першу параф╕ю прибув до м╕ста Ярослава. Обставини складалися так, що доводилося знову ╕ знову зм╕нювати параф╕╖. Душпастир правив у церквах с╕л Сяноччини – Майдан С╕навський (тут о. Михайло Вороб╕й пробув 8 рок╕в), Гломча, Яблуниця Руська. Навесн╕ 1936 року отриму╓ параф╕ю в Добрячин╕. Разом з пасторським служ╕нням з дружиною ╢вген╕╓ю актив╕зував культурно-просв╕тницьку д╕яльн╕сть серед селян: виступив ╕н╕ц╕атором в╕дбудови читальн╕ «Просв╕ти», очолив просв╕тянський осередок, багато працював ╕з церковним хором, молоддю, д╕тьми. Для д╕тей часто орган╕зовував реколекц╕╖, як╕ проводили отц╕-васил╕ани з Кристиноп╕льського монастиря Святого Юра. Коли до села спровадили отця Михайла Вороб╕я, то в Добрячин╕ панував ц╕лковитий розбрат, спричинений д╕ями москвоф╕л╕в, як╕ нав╕ть спромоглися спалити читальню «Просв╕ти». Москвоф╕ли, ревно п╕дтримуван╕ поляками, в╕дверто д╕яли на шкоду укра╖нськ╕й громад╕. ╤ це вочевидь. Вони перетворили с╕льську канцеляр╕ю в читальню ╕м. Общества М. Качковського. У сел╕ виникло дв╕ «парт╕╖», хоча вс╕ в╕дв╕дували одну – греко-католицьку церкву. (Зрештою, вибору не залишалося). Отцев╕ Михайлов╕ Вороб╕ю вдалося подолати (принаймн╕ частково) ц╕ протиборства. За його п╕дтримки буда створена «захоронка» (аналог сучасного дитячого садочка); д╕тьми оп╕кувалися сестри-служебниц╕, навчали ╖х основам християнсько╖ морал╕, духовност╕, готували до першо╖ спов╕д╕ та Святого Причастя. 1945 року о. Михайло Вороб╕й перебира╓ться до Сокаля, оск╕льки церква та плебан╕я у Добрячин╕ були зруйнован╕ (1944 р╕к) внасл╕док артобстр╕л╕в та бомбардувань. П╕сля другого приходу б╕льшовик╕в доводилося працювати в умовах ворожого оточення. Важким психолог╕чним надривом для родини Вороб╕╖в став арешт ╕ заслання у Сиб╕р Сокальського декана о. Степана Ничая, який не зр╕кся р╕дно╖ Матер╕ – греко-католицько╖ церкви. На той час о. Михайло Вороб╕й виховував з дружиною п’ятеро д╕тей: Лесю, Над╕ю, Мар╕ю, Меланку-╤рину, Мирона. Вс╕ вони зростали в дус╕ християнсько╖ морал╕, любов╕ до Укра╖ни. Леся ╕ Мар╕я були учасниками п╕дп╕лля, сп╕впрацювали з ОУН-УПА. ╤накше й бути не могло. Це – добр╕ результати родинного патр╕отичного виховання. Тривалий час переховувалися п╕д ╕ншими пр╕звищами. Та НКВС висл╕дило ╖х, а може, знайшлися сексоти й серед «сво╖х». Однак д╕вчата н╕кого не видали. П╕сля суду в╕дбули десять рок╕в ув’язнення в б╕льшовицьких тюрмах. У жовтн╕ 1947 року жорстока хвиля репрес╕й не оминула й о. Михайла Вороб╕я. Його, дружину ╢вген╕ю ╕ наймолодшого Мирона заарештовують та вивозять у Сиб╕р (селище Ясна Поляна Прокоп’╓вського району Кемеровсько╖ област╕). Конф╕сковують власне майно. Вирок – десять рок╕в спецпоселення. Отцев╕ Михайлу доводилося працювати у важких умовах на шахтному загазованому терикон╕. А барачн╕ умови прожиття не були кращими. Але нав╕ть у Сиб╕ру о. Михайло Вороб╕й в╕дправляв, зв╕сно, та╓мно Служби Бож╕, в╕нчав, охрещував д╕тей, пропов╕дував Слово Боже серед спецпоселенц╕в. Його п╕дп╕льними параф╕янами були не т╕льки греко-католики, а й православн╕. Лихо об’╓днувало вс╕х. Мабуть, ота п╕дп╕льна душпастирська д╕яльн╕сть ╕ глибока непохитна В╕ра додавали йому бадьорост╕, енерг╕╖, снаги. Та все ж п╕дступна онколог╕чна хвороба, спричинена також важким прожиттям, виснажливою працею, пост╕йними стресами, переживаннями не так за себе, як за в╕рних, брала сво╓. Х╕рург╕чне втручання л╕кар╕в, на жаль, не дало позитивних результат╕в. Хоча люди в б╕лих халатах таки були гуманними ╕ робили все, що могли! Про це принаймн╕ згадують його родич╕. Врешт╕-решт, отцев╕ Михайлов╕ Вороб╕ю (як невил╕ковно хворому) та його родин╕ дозволили повернутися в Укра╖ну 1956 року. Як кажуть, на р╕к «скосили» терм╕н заслання. С╕м’я пере╖хала до Бучача Терноп╕льсько╖ област╕. Тут священик помер 26 жовтня 1956 року. Похований на Бучацькому м╕ському цвинтар╕.
Тарас ЛЕХМАН Льв╕вська область
На фото: Отець Михайло Вороб╕й серед д╕тей села Добрячин (1939 р╕к)
"Кримська Свiтлиця" > #37 за 11.09.2015 > Тема "Українці мої..."
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=15888
|