Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (3080)
З потоку життя (6289)
Душі криниця (3459)
Українці мої... (1456)
Резонанс (1483)
Урок української (988)
"Білі плями" історії (1661)
Крим - наш дім (532)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ДРУЖБА НАТАЛ╤╥ ГЛУХЕНЬКО╥ ТА В╤РИ РО╥К
14 березня 2019 року виповню╓ться 15 рок╕в в╕д дня смерт╕ в╕домого укра╖нського мистецтвознавця,...


ЛЮДИНА ЖИВЕ, ПОКИ ЖИВА ПАМ’ЯТЬ ПРО НЕ╥
Вже стало традиц╕╓ю, що «Кримська св╕тлиця» щор╕чно пов╕домля╓ читачам про под╕╖,...


НЕ СТАЛО СВ╤ТЛИЧАНИНА МИКОЛИ МОСКАЛЕНКА…
Скорботну зв╕стку передали з Дн╕пра – не стало нашого кримського укра╖нського земляка,...


ВЕЧ╤Р ПАМ’ЯТ╤ СТЕПАНА РУДАНСЬКОГО: ТЕПЛОТА СЕРДЕЦЬ ╤ НЕЗАБУТН╤ ВРАЖЕННЯ
До 185-р╕ччя в╕д дня народження л╕каря й поета


СТЕПАН РУДАНСЬКИЙ – ДУХОВНА ╢ДН╤СТЬ ПОКОЛ╤НЬ
Можна не сумн╕ватися, що Степан Руданський, великий прихильник укра╖нського слова, р╕дно╖ мови,...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #37 за 11.09.2015 > Тема "Українці мої..."
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#37 за 11.09.2015
«НАРОДЕ М╤Й, ДО ТЕБЕ Я ЩЕ ВЕРНУ...»

Поет ╕ час

ЯКЕ МАЙБУТН╢ БАЧИВ ВАСИЛЬ СТУС?

4 вересня минуло тридцять рок╕в в╕дтод╕, як у таборовому карцер╕ в сел╕ Кучино Пермсько╖ област╕ помер радянський пол╕тв’язень, укра╖нський поет Василь Стус. Серед досл╕дник╕в ╕ соратник╕в дос╕ нема╓ остаточно╖ верс╕╖ щодо загибел╕ поета, але з огляду на певн╕ обставини, а саме — загадкову смерть чи не вс╕х тюремних кер╕вник╕в ╕ наглядач╕в, як╕ пильнували Стуса в табор╕ особливого режиму в Кучино, останн╕ слова поета: «Убили, хол╓ра», як╕ начебто чули в’язн╕, — в оф╕ц╕йну верс╕ю про серцевий напад уже мало хто в╕рить.
К╕лька в╕рш╕в, текст «З таборового зошита» ╕ близько 40 лист╕в — от ╕ все, що вдалося зберегти з доробку Василя Стуса за останн╕ 5 рок╕в його життя. А тим часом колишн╕й пол╕тв’язень, сп╕вкамерник поета Василь Овс╕╓нко згаду╓ приблизно про триста в╕рш╕в, як╕ Стус написав у тюрм╕ й як╕ були знищен╕. Триста! Повноц╕нна зб╕рка, що мала називатися «Птах душ╕», але так ╕ не випурхнула на волю.
У переддень його роковин «Укр╕нформ» розпитав р╕дних, друз╕в ╕ товариш╕в Стуса про те, чи передчував в╕н сьогодення сво╓╖ кра╖ни, що думав про Донбас, як м╕г би поставитися до того, що в╕дбува╓ться в Укра╖н╕ нин╕. В╕дпов╕д╕ були р╕зними, але одна сп╕льна думка таки проскочила у них: навряд чи Стусов╕ сьогодн╕ було б легко, бо в╕н ╕ нин╕ в╕дчував би св╕т оголеним серцем ╕ нервом.

В╤Н ВИН╤С СМЕРТНИЙ ВИРОК ╤МПЕР╤╥

Василь Овс╕╓нко, колишн╕й пол╕тв’язень, деякий час в╕дбував покарання в одн╕й камер╕ з╕ Стусом, нин╕ — громадський д╕яч, ╕сторик дисидентського руху.
— Ви ж були одним ╕з найближчих св╕дк╕в останн╕х дн╕в ╕ смерт╕ Стуса. У сво╖х публ╕кац╕ях ви висували р╕зн╕ верс╕╖: що Василя м╕г смертельно поранити один ╕з в’язн╕в ╕з крим╕нальним минулим або що наглядач╕ могли скинути на нього нари. Оф╕ц╕йна верс╕я тюремник╕в — серцевий напад. Чи ╓ вже якась б╕льша ясн╕сть у цьому питанн╕?
— Жодно╖ остаточно╖ верс╕╖ нема╓ ╕ навряд чи вона буде. Я думаю, що т╕, хто зд╕йснював це, знають, як воно було. Але ж я писав уже, що начальник наш — майор Журавков — чомусь помер через 10 дн╕в п╕сля Стуса. Його «спадко╓мець» — майор Долматов — помер у 1989 роц╕. Ще один оперативник Журавков-молодший чомусь утопився в р╕чц╕ через 2 роки. Ц╕лком можливо, так знищували тих, хто це робив. Як би не було, а це було вбивство, це було знищення. А пов’язане воно було, я вважаю, з тим: готувалося висунення Василя Стуса на Нобел╕вську прем╕ю у 1986 роц╕. Тому Стуса треба було знищити, бо ж т╕льки живим присуджу╓ться ця прем╕я. А так — як запов╕дав Стал╕н: «Нет человека — нет проблемы».
— Ви дума╓те, що це й була основна причина?
— Так, це головна причина — п╕дготовка до висунення на прем╕ю Нобеля. А ще друга — це те, що Стус зум╕в у 1983 роц╕ передати на волю текст, який назива╓ться «З таборового зошита». Це так╕ к╕льканадцять клаптик╕в тонесенького паперу конденсаторного, текст займа╓ 12 стор╕нок. Оце, очевидно, — друга причина. Вони не могли йому того пробачити.
— Як ви гада╓те, чи були у Стуса як╕сь передбачення того, що сьогодн╕ в╕дбува╓ться, може, у в╕ршах?
— Зна╓те, за пок╕йного щось в╕дпов╕дати складно, але в тих публ╕кац╕ях ╓ в╕рш: «О вороже, коли тоб╕ проститься...».
— Я хот╕ла, власне, спитати, у тому в╕рш╕, про який ви кажете, ╓ рядки: «Державо тьми ╕ тьми, ╕ тьми, ╕ тьми!/Ти крутишся у гадину, в╕дколи/ тобою неспокутний трусить гр╕х» — це про яку державу, на вашу думку, сказано: про Радянський Союз, про Рос╕ю?
 — Без сумн╕ву, це про рос╕йську ╕мпер╕ю, сов╓тську. В╕н вин╕с ╖й смертний вирок. ╤ цей смертний вирок буде зд╕йснено ще за нашого життя — дуже швидко. Я впевнений, що рос╕йська ╕мпер╕я розпадеться на друзки.
— Зв╕дки таке переконання у вас? Х╕ба дисиденти думали вже тод╕ про незалежн╕сть Укра╖ни?
— Ми були впевнен╕, що Укра╖на буде.
— ╤ Василь Стус також?
— Михайло Горинь так казав. Але це мало бути п╕сля нас. А сталося ран╕ше.
— А що з цього приводу казав або думав Василь Стус? Ви зна╓те?
— Чогось конкретного сказати не можу, але от говорять, що ознака ген╕я — це здатн╕сть пророкувати, передбачати майбутн╓. Так ось в╕н принаймн╕ передбачив сво╓ повернення в Укра╖ну: «А проте ми таки повернемось, бодай, ногами вперед, але: не мертв╕, але: жив╕, але: непереможен╕». Те пророкування про повернення збулося: через 4 роки п╕сля загибел╕ — похорон в Укра╖н╕ ╕з таким тр╕умфом, у так╕й слав╕. Все збулося, кр╕м х╕ба одного, — що т╕ б╕си, котр╕ сид╕ли у КДБ, отам у в╕кнах, коли процес╕я йшла, вони не повискакували на вулицю, не вселилися в стадо свиней ╕ не поб╕гли топитися в Дн╕про, а решта все збулося.
— Знаю, ви були причетн╕ до того посмертного повернення Стуса в Укра╖ну.
— Так, дв╕ч╕ брав участь в експедиц╕╖, яка була присвячена його перепохованню.
— А чому дв╕ч╕? Були труднощ╕?
— Першого разу нам не дозволили проводити ексгумац╕ю, мовляв, несприятлива санеп╕добстановка, — брехня, звичайно. Ну, ми походили по р╕дн╕й тюрм╕, вона покинута вже була, порожня, зняли все, на кладовищ╕ зняли все, що треба. А наступного разу по╖хали в листопад╕, й ексгумац╕я в╕дбулася 17 листопада, а в Ки╓в╕ перепоховання було 19 листопада 1989 року.

В╤Н КАЗАВ: ДОНЕЦЬК — МЕРТВЕ М╤СТО

Мар╕я Стус, р╕дна сестра поета:
— Передбачити те, що нин╕ робиться, в╕н, мабуть би, ╕ не передбачив, але дуже багато в нього було над╕╖ на сильну Укра╖ну, на укра╖нську мову. Але думаю, що якби в╕н зараз жив, йому було б дуже тяжко, бо зна╓те, в╕н так боровся, так старався, щоб укра╖нц╕ розмовляли р╕дною мовою. А що сьогодн╕? Я — людина далека в╕д л╕тератури (в мене осв╕та математична), та й то мен╕ болить. Я в Донецьку, на жаль, переважно розмовляла по-рос╕йськи, бо ╕ школа, й ╕нститут, ╕ робота — всюди рос╕йська мова. А сюди пере╖хала, думаю, тут буду по-укра╖нськи. ╤ що? Тут, де живу (у Ки╓в╕ — ред.), я ледь не ╓дина по-укра╖нськи говорю. От це нав╕ть мен╕ боляче, а йому в м╕льйон раз╕в сильн╕ше б бол╕ло.
Василь дуже в╕рив людям. У нас в с╕м’╖ так було: не пам’ятаю, щоб хтось когось обманював. Ми все життя думали, що коли у нас так, то й довкола нас так само.
— Василь же вир╕с у Донецьку, що в╕н думав про Донбас?
— Ми жили досить тяжко, б╕дно. Батьки змалку привчали нас до роботи. Старш╕ д╕ти у них повмирали (д╕вчинка ╕ хлопчик, — ред.), а ми зосталися. Василь, коли згадував дитинство, то казав, що хоч воно було б╕дне, важке, але щасливе. Навчання йому давалося легко. В юност╕ в╕н за все хватався: ╕ на г╕тар╕ грати, ╕ фотографувати, ╕ рад╕о якесь там в╕н робив. Спершу, може, в╕н н╕чого не бачив, не все розум╕в, але коли вир╕с, вступив до Донецького ун╕верситету, пот╕м по╖здив до Ки╓ва, до Львова, то тод╕, коли зв╕дти при╖жджав, щоразу казав: «Донецьк — мертве м╕сто». А я все дивувалась: «Ну чого це мертве м╕сто, як у нас ╓ куди п╕ти — парк, театр…
— Чи отримували ви як╕сь зв╕стки з останнього м╕сця ув’язнення брата, п╕сля 1980 року?
— Батько вже помер тод╕, т╕льки мати була. Василь писав нам одного листа, а ми йому з мамою у в╕дпов╕дь — десь два-три на м╕сяць. Переважно я писала. А я, зна╓те, така без’язика, Василь ото дуже не любив, що я двох сл╕в докупи зв’язати не можу. Я так╕ йому сух╕ листи писала: як там вдома, як мама, як життя. А в╕н б╕льш обширн╕ писав, там в╕рш╕ були у тих листах, ми вс╕ Дмитров╕ (синов╕ Стуса — ред.), звичайно, пов╕ддавали.
А мама йому одного разу написала листа сама, сама ж ╕ в╕дправила. Так в╕н в╕дпов╕в тод╕ мам╕: «Мамочко, як я прочитав твого листа, то мен╕ зда╓ться, що я сунички збирав… Я кожну букву твою обц╕лував».
Я пот╕м просила маму ще написати… Але вона була така, зна╓те, вольова ж╕нка, сильна натура. Може, вона ╕ плакала коли (через синове ув’язнення — ред.), але я того не бачила. Все в соб╕ переносила.
Але мама Василя завжди п╕дтримувала, приймала. В╕н з дитинства був дуже доброю, «вдалою» дитиною. По-перше, найменшенький (старш╕ д╕ти повмирали). А як почне, бувало, батька обц╕ловувати, то й сто чолов╕к так не виц╕лують… В╕н був рад╕стю для батьк╕в.

СТУС НЕ СПРИЙНЯВ БИ ЦЮ НЕР╤ШУЧ╤СТЬ, ПОЛОВИНЧАСТ╤СТЬ

Василь Голобородько, поет, познайомився ╕ заприязнився з╕ Стусом у студентськ╕ роки:
— Думаю, не було у Стуса якихось передчутт╕в того, що робиться з Укра╖ною сьогодн╕. Можливо, нав╕ть передчуття, що буде незалежна Укра╖на, не було. Взагал╕ до всього дисидентського руху можна достосувати формулу, що його учасники боролися за так званий «соц╕ал╕зм з людським обличчям».
То вже п╕сля хвил╕ арешт╕в ╕нтел╕генц╕╖ в 1965-му ╕ п╕зн╕ше, у 1972-му, ми зрозум╕ли, що це неможливо.
Що в╕дчував би Стус, як д╕яв би у сьогодн╕шн╕й ситуац╕╖? В╕н був би в опозиц╕╖, не знаю, наск╕льки в активн╕й. Але в╕н не сприймав би цю нер╕шуч╕сть, половинчаст╕сть. Такий в╕н був чолов╕к. Брехн╕ не сприймав жодно╖...
— А що думав Стус про Донбас, де прожив усе дитинство ╕ молод╕сть?
— У сво╖х спогадах я вже писав: Василь Стус передчував, що Донбас може бути загрозою для вс╕╓╖ Укра╖ни. ╤ пов’язував в╕н цю загрозу саме з ц╕леспрямованою, нахабною русиф╕кац╕╓ю Донбасу. Про це Стус нав╕ть казав у сво╓му лист╕ до Андр╕я Малишка.
— Чи сп╕лкувалися ви з╕ Стусом п╕зн╕ше, чи листувалися, коли в╕н був в ув’язненн╕?
— Н╕, коли Стуса засудили, наше листування перервалося. Я боявся, ус╕м так чесно ╕ кажу, хоч були ╕ т╕, хто продовжував йому писати. То вже п╕зн╕ше я д╕знався, що туди до нього листа було в╕дправити прост╕ше, н╕ж в╕д нього на волю. Ну, навряд чи отак би в╕дразу посадили за листа до Стуса, але життя могли добре попсувати.

╤рина МАМЧУР


Василь СТУС
* * *
Не одлюби свою
тривогу ранню, —
той край, де обр╕ю
 хвиляста каламуть,
де в надвеч╕р’╖ в╕тров╕╖ тчуть
╓двабну сизь,
 не в╕ддан╕ ваганню.
Ход╕м. Нам ╓ де йти —
 дороги неозор╕,
ще сизуват╕
 в прохолодн╕й мл╕.
Нам ╓ де йти —
 на хвил╕, на земл╕ —
шляхи — мов обр╕╖ —
 далек╕ ╕ прозор╕.
Шумуйте, весни — дн╕,
 яр╕йте, вечори,
поранки, шл╕ть нам
усм╕шки лукав╕!
Вперед, керманичу!
 Хай юн╕сть догорить —
ми в╕ддан╕ життю,
 ╕ нам в╕ддасться в слав╕!
1958

* * *

(Присвята ╤ванов╕ Св╕тличному)

Не можу я
 без посм╕шки ╤вана
оцю сльотаву зиму пережить.
В проваллях ноч╕,
 коли Ки╖в спить,
а друга десь оббр╕хують
 старанно,
склепить очей не можу
 н╕ на мить,
в╕н як зоря пром╕ниться
 з туману,
але мовчить, мовчить,
 мовчить, мовчить.
Н╕ словом не озветься.
 Ан╕ пари
╕з уст. Вусате сонечко мо╓!
Несуть тоб╕ три цар╕╓ со дари
скапарене озлоблення сво╓.
╤ваночку! Ти чу╓ш,
 доброокий?
╖й-бо, не знаю,
 що я зле зробив.
Чого ж бо й дос╕
 тв╕й пор╕г високий
ан╕ в╕дчув, ан╕ переступив.
Прости мен╕
 нед╕льний м╕й Хрещатик,
що, с╕вши сидьма,
 ц╕ котли топлю
в оглухл╕й кочегарц╕.
 Що терплю,
коли вже н╕ терп╕ти,
 н╕ мовчати
не можу, що, читаючи,
 люблю
тво╖х Орхана, Незвала
 ╕ Данте,
в дев’яте коло прагнучи
 стремлю.
Мо╓ ж дось╓, велике,
 як майбутн╓,
напевне, пропустив
 котрийсь ╕з трутн╕в.
╤з тих, що б╕лий св╕т
 мен╕ окрали,
окравши край, окрали
 спок╕й м╕й,
лишивши гн╕в ропавий
 ╕ кривавий
╕ право — надриватися в ярм╕.
Сидять по шпарах
 вс╕ муж╕ хоробр╕,
вс╕ правдолюби,
 чорт би вас побрав!
Чи людська добр╕сть —
 т╕льки доти добр╕сть,
поки без сил,
 без мужност╕, без прав
запомогти, зарадити,
 вступитись,
стражденного в нещаст╕
 прихистить
╕ зважитись боротися,
 щоб жити,
╕ зважитись померти,
 аби жить?..
5-6.12.1965
* * *
Отак живу:
 як мавпа серед мавп,
Чолом прогр╕шним
 ╕з тавром зажури
все б’юся об тверд╕
 кам╕нн╕ мури,
як ╖хн╕й раб, як раб,
 як ниций раб.
Повз мене ходять мавпи
 чередою,
у них хода поважна,
 нешвидка.
Сказитись легше,
 ан╕ж буть собою,
бо ж н╕ зубила, ан╕ молотка.
О Боже праведний,
 важка докука —
сл╕порожденним розумом
 збагнуть:
ти в цьому св╕т╕ —
 лиш кавалок муки,
отерплий ╕ розр╕джений,
 мов ртуть.
1968

* * *

Я йшов за труною товариша
 й думав:
щастить-таки людям,
задер ноги,
 i нiякого тобi клопоту,
востанн╓ блиснув голими
 стегнами покiйника,
а свiт хай собi ходить
 хоч на головi.
Та коли ми прийшли
 на цвинтар,
побачили стiльки машин,
фургонiв, катафалкiв —
не те пiдступитися,
голови встромити нема╓ де.
Стояла величезна черга
 за ямами.
Кожен намагався захопити
 шмат землi
(на руки давали
 1,5 х 2 метри).
Наша черга була
 вiсiмсот шiстдесят третя.
Де його було дочекатися,
коли полiзло
стiльки горлохватiв
той — iнвалiд першо╖ групи,
в того право,
в тi╓╖ немовля на руках,
а той просто так —
залляв з самого ранку слiпи
i суне, куди втрапить,
байдуже
за капустою чи по смерть.
Мали вже повертатися
 додому нi з чим.
Думаю собi: при╖демо назад
я й кину покiйниковi,
 як з кiлочка,
буде тобi вилежуватись,
 уставай-но,
потерпи днiв зо три,
 зо чотири,
поки той плав спливе,
однак спiшити —
 якого чорта.
Аж тут пiдступа╓ться до нас
баба з двома кошиками
(на цвинтарi випроду╓
 городину),
вам ями треба, пита╓,
можу вiдступити свою
карбованцiв за сто п’ятдесят.
Воно можна знайти
 й дешевше,
але ж то тiльки звання,
 що яма,
а в мене просто тобi перина —
i полежати, i виспатись
там самому
 чи й з молодицею
(у баби весь металевий рот,
що назива╓ться
 озбро╓на до зубiв).
Я вiдразу збагнув,
 що це перекупка —
скупову╓ й перепроду╓ цi ями,
але, не торгуючись,
вийняв з кишенi грошi
 й вiддав —
на, щоб ти землi сиро╖
 на╖лась.

* * *

Верни до мене, пам’яте моя,
нехай на серце ляже ваготою
моя земля
 з рахманною журбою.
Хай сходить сп╕вом
 горло солов’я
в гаю н╕чному.
 Пам’яте, верни
╕з чебреця, ╕з липня
 жаротою.
Хай яблука останнього
 достою
в мо╖, червонобок╕,
 виснуть сни.
Нехай Дн╕пра уроча теч╕я
бодай у сн╕ у маячн╕ струму╓,
╕ я гукну. ╤ край мене почу╓.
Верни до мене, пам’яте моя.

* * *

Як добре те, що смерт╕
 не боюсь я
╕ не питаю,
 чи тяжкий м╕й хрест.
Що вам, богове,
 низько не клонюся
в передчутт╕
 недов╕домих верств.
Що жив-любив
 ╕ не набрався скверни,
ненавист╕, прокльону,
 каяття.
Народе м╕й, до тебе
 я ще верну,
╕ в смерт╕ обернуся до життя
сво╖м стражденним
 ╕ незлим обличчям,
як син, тоб╕ доземно
 поклонюсь
╕ чесно гляну в чесн╕ тво╖ в╕ч╕,
╕ чесними сльозами об╕ллюсь.
Так хочеться пожити
 хоч годинку,
коли моя роз╕в’╓ться б╕да.
Хай прийдуть в гост╕
 Леся Укра╖нка,
Франко, Шевченко
 ╕ Сковорода.
Та вже! Мовчи!
 Заблуканий у пущ╕,
уже не ремствуй,
 позирай у глиб,
у суще, що розпукнеться
 в грядуще
╕ ружею закв╕тне коло шиб.

* * *

На Колим╕ запахло чебрецем
╕ руто-м’ятою, ╕ кропивою.
Кохана сестро, дякую!
 З любов’ю
паду в про тебе спогади
 лицем.
А й спогади: сл╕пна
 коротка мить,
╕ ти в сльозах —
 обранена об мужа.
Квадратний отв╕р вахти,
 ╕ байдужа
сторожа. ╤ др╕бненький син
 кричить:
«Татусю, до побачення!».
 А ми
вдивля╓мося в те,
 що на екран╕
яви чи снива. О мо╖ кохан╕
розлучн╕ лада,
 як вас св╕т гн╕тить
об вас обпертий.
 В╕д рамена — крик,
високий зойк —
 у дв╕ г╕нк╕ долон╕,
неначе рури,
 мов многоколонн╕
голосники атлантових музик.

* * *

Терпи, терпи —
 терпець тебе шл╕фу╓,
сталить тв╕й дух —
 тож ╕ терпи, терпи.
Н╕хто тебе з недол╕
 не вряту╓,
н╕хто не з╕б’╓
 з власно╖ тропи.
На н╕й ╕ ст╕й, ╕ ст╕й —
 допоки скону,
допоки св╕ту й сонця —
 ст╕й ╕ ст╕й.
Хай шлях — до раю,
 пекла чи полону —
усе пройди ╕ винести зум╕й.
Торуй св╕й шлях —
 той, що тво╖м назвався,
той, що обрав тебе
 нав╕ки-в╕к.
До нього змалку
 ти запов╕дався,
до нього сам Господь
 тебе прир╕к.

* * *

Весь обшир м╕й —
 чотири на чотири.
Куди не глянь —
 то мур, кутор ╕ р╕г.
Всю душу з’╖в цей шлак
 л╕лово-с╕рий,
це плетиво заламаних дор╕г.
╤ дальше смерт╕ —
 р╕дна батьк╕вщина.
Колодязь, тин
 ╕ два в╕кна сумн╕,
що тл╕ють у веч╕рньому вогн╕.
╤ в кожн╕й шиб╕ —
 н╕би дв╕ жарини —
журлив╕ оч╕ вставлено. Це ти,
о пресвята моя зигзице-мати!
До тебе вже шлях╕в
 не напитати
╕ в н╕ч твою безсонну
 не зайти.
Та жди мене. Чекай мене.
 Чекай,
нехай ╕ марне, але жди,
 блаженна.
╤ Господов╕ помолись за мене.
А вмру — то й з того св╕ту
виглядай.


В ╤ВАНО-ФРАНК╤ВСЬКУ ПАМ’ЯТЬ ВАСИЛЯ СТУСА ВШАНУВАЛИ ЧИТАННЯМ ЙОГО В╤РШ╤В ╤ ДИСКУС╤╢Ю ПРО ГЕРО╥ЗМ

На в╕дзначення 30-╖ р╕чниц╕ в╕д дня загибел╕ укра╖нського поета-дисидента Василя Стуса в ╤вано-Франк╕вськ╕й обласн╕й ун╕версальн╕й б╕бл╕отец╕ ╕мен╕ ╤вана Франка у п’ятницю в╕дбувся «круглий ст╕л» на тему: «Народе м╕й! До тебе я ще верну».
Науковц╕, письменники, кра╓знавц╕, осв╕тяни, психологи, громадськ╕ актив╕сти, студенти дискутували на тему геро╖зму загалом ╕ геро╖зму Василя Стуса зокрема.
За словами голови Громадського ╕нституту анал╕тики В╕тал╕я Перев╕зника, який виступив ╕н╕ц╕атором проведення такого «круглого столу», «акцентували на тому, як байдуж╕сть одних змушу╓ ставати героями ╕нших».
Голова обласно╖ орган╕зац╕╖ Нац╕онально╖ сп╕лки письменник╕в ╢вген Баран процитував слова Василя Стуса з його «В╕дкритого листа до ╤вана Дзюби»: «З ус╕х можливих геро╖зм╕в за наших умов ╕сну╓ т╕льки один геро╖зм мучеництва, примусовий геро╖зм жертви».
В╕н зазначив, що суть влади не зм╕нилася, а Стус хот╕в ╖╖ зм╕нити, ╕ закликав «говорити про людей-переможц╕в, як╕ не зм╕нили св╕т, але зм╕нили себе».
Водночас учасники «круглого столу» зазначали, що мало сьогодн╕ бард╕в, як╕ пишуть п╕сн╕ на в╕рш╕ Василя Стуса, у школ╕ вивчають не т╕ твори, як╕ б зац╕кавили учн╕в, про великих поет╕в згадують лише у час певних календарних дат.
За словами професора ╤вана Монолат╕я, до 30-р╕ччя загибел╕ Василя Стуса на державному р╕вн╕ могли б видати його твори, та цього не зробили.
П╕д час «круглого столу» звучали в╕рш╕ Василя Стуса укра╖нською та англ╕йською мовами.
У с╕чн╕, на день народження поета, планують провести вуличн╕ читання його в╕рш╕в за прикладом уже традиц╕йних Франкових ╕ Шевченкових читань.
Також розгорнута тематична книжкова виставка з твор╕в Стуса в обласн╕й б╕бл╕отец╕.
Орган╕заторами «круглого столу» виступили Громадський ╕нститут анал╕тики й обласна письменницька орган╕зац╕я.
http://www.radiosvoboda.org

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #37 за 11.09.2015 > Тема "Українці мої..."


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=15885

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков