Версiя для друку Обговорити в форумi

Вікно в Європу

В умовах етнічного розмаїття Криму, де проживають представники більш ніж 100 національностей, гідне місце посідає Товариство поляків, яке цього року відзначило своє 20-річчя, про що раніше писала «Кримська світлиця» в одному з серпневих номерів газети. А сьогодні, в продовження теми про кримську польську спільноту, маємо нагоду дещо розширити рамки знайомства і з товариством, і взагалі з Польщею.
Членами Товариства поляків є люди різного віку, різних професій, але всіх їх — підприємців, учителів, лікарів, студентів, пенсіонерів — об’єднує усвідомлення приналежності до польської спільноти, прийняття її суспільно-історичних та культурних цінностей, пошана до своєї історичної Вітчизни. Разом з тим двері організації завжди широко відчинені і для представників інших національностей, усіх, хто прагне долучитися до історії, традицій, культури Польщі. Головною метою діяльності товариства є напрямок роботи, спрямований на всебічний розвиток та популяризацію польської мови, культури, плекання та виховання молоді в дусі національних традицій.
Величезна заслуга в успішній діяльності товариства, в подальшому його розвитку, безперечно, належить голові товариства пані Юзефі Мишковській. Це — людина, яка працює з великою віддачею власної душі і серця, вміє збирати навколо себе людей, викликати інтерес до відродження всіх складових польської культури. Променисті добрі очі, ласкава усмішка, шляхетність і доброта у стосунках з оточуючими, величезний життєвий досвід, глибока мудрість, прагнення допомогти кожному, жити для людей – все це приваблює всіх тих, кого доля звела з пані Юзефою. Впродовж багатьох років їй вдалося зберегти осередок польської культури в Криму, згуртувати польську родину.
Завдяки їй у товаристві панує надзвичайно щира доброзичлива атмосфера, в якій кожному тепло і затишно. З ініціативи пані Юзефи та активістів у товаристві проходять цікаві зустрічі з гостями з Польщі, з журналістами, з людьми творчої праці. Широко відзначаються польські народні свята, до яких готуються всі члени товариства, виявляючи свої здібності і таланти.
Діяльність товариства, спрямована на налагодження та зміцнення особистих контактів і дружніх відносин між громадянами Польщі та Криму, прагнення до порозуміння і взаємного пізнання — все це знайшло своє відображення в реалізації поїздок членів товариства до сусідньої дружньої держави. Ось і нещодавно кільком членам нашого товариства пощастило відвідати Польщу на запрошення наших польських друзів. Тож, налаштувавшись морально, забезпечивши себе по мірі можливостей матеріально, перетнувши кордони, ми, нарешті, опинилися на польській землі в місті Перемишль, звідки, згідно з визначеним заздалегідь маршрутом, вирушили до Познані. До кінцевого пункту призначення їхали за спареним квитком «автобус-потяг», тобто до Кракова, через який пролягав маршрут, доїхали автобусом, а звідти — потягом до Познані.
Найперше, що вразило і в перший день поїздки, і в усі наступні, – це абсолютно рівні, гладенькі автошляхи. Їдеш – і отримуєш насолоду від самої їзди. А ще вздовж траси поставлені загорожі з метою шумоізоляції для людей, будинки яких знаходяться поблизу траси. На деяких огорожах нанесено зображення птахів: як пояснили наші попутники, місцеві мешканці, це для того, щоб пташки не билися в цю огорожу.
Благополучно діставшись комфортабельним потягом до Познані вранці наступного дня і пересівши на потяг регіональний (це аналог наших електричок), через годину були вже в містечку Шамотули, де на вокзалі на нас вже чекали наші друзі – подружжя Висоцьких, Барбара і Веслав. Радісні обійми, поцілунки, сплеск емоцій від давно очікуваної зустрічі – і ось ми вже в домі гостинних господарів. Барбара і Веслав – пенсіонери, дуже милі, приязні люди, відкриті, щирі, доброзичливі. Їхній дім завжди відкритий для гостей, яких вони приймають дуже часто, бо Барбара (філолог за освітою, знає кілька мов) листується з багатьма мешканцями з різних країн, і ті, перебуваючи в Польщі, скориставшись люб’язними запрошеннями (як, наприклад, цього року в червні, коли місто Шамотули було обране для проведення Днів Європи), не оминають гостинної оселі. До того ж господарі щедро пригощають смачними вишуканими стравами польської кухні, які здебільшого неперевершено готує пан Веслав. То просто шедеври кулінарного мистецтва!
Шамотули – невелике затишне містечко на відстані близько 30 км від Познані. Має досить розвинену інфраструктуру, зручне транспортне сполучення, широку мережу соціально-побутових закладів. Цікавим є факт, що при забудові району, в якому мешкає подружжя Висоцьких, де з початку ХХ століття існує спортивний комплекс, вулиці навколо нього мають спортивні назви, зокрема, Висоцькі мешкають на вулиці Хокейній, а неподалік знаходяться вулиці Велосипедна, Футбольна, Тенісна, Спринтерська, Шахова та ін. Слід зазначити, що спорт у житті поляків посідає одне з провідних місць.
Прогулюючись містом, його чистими і впорядкованими вулицями, ми повсякчас відчували атмосферу спокою й умиротвореності, гармонійне поєднання старожитності й сучасного ритму. Барбара Висоцька взяла на себе приємну роль екскурсовода і захоплююче, маючи великий багаж знань і разючу закоханість у своє рідне місто, докладно й красномовно знайомила нас з ним. Так неквапливо дійшли ми до визначної історико-архітектурної пам’ятки — Замку Гурків, назва якого походить від прізвища власника — польського магната, познанського воєводи Лукаша Гурки. Замок був зведений на початку ХV століття, пізніше поруч добудовано Музей Землі Шамотульської. Музей-Замок Гурків має багату колекцію ікон, старовинних монет, національного вбрання, речей побутово-господарського призначення. Та найбільш вражаючим об’єктом комплексу є старовинна цегляна вежа так звана Baszta Halszki – башта Гальшки, пов’язана з трагічною історією княгині Ельжбети Острозької (зменшене ім’я Гальшка), яка походила з давньоукраїнського роду Острозьких. Гальшка не погодилася на шлюб за домовленістю з літнім Лукашем Гуркою, і тоді її силоміць відвезли до Шамотульської вежі, де вона провела 14 років майже у повній ізоляції в середньовічному замку. Із вежі вона могла робити тільки одну прогулянку підземним коридором у костьол. Одна з легенд оповідає, що у вікні замкової вежі часто з’являлася постать княгині, одягненої у все чорне. За жалобний одяг люди називали її «чорною княгинею». Згідно з легендою, дух Гальшки повертається до башти й нагадує про прекрасну полонянку. Завершили ми прогулянку по місту поблизу річки Сами в чудовому парку з дивовижними дерев’яними скульптурами. Тим часом Барбара повідомила, що завтра нас чекають у місті Курник, де мешкають їхні близькі подруги, з якими подружжя вже давно перебуває в тісних дружніх стосунках. Відчувалося, що в Курнику з нетерпінням чекають на зустріч. І ми також!
Від Шамотул до Курника, виявивши традиційну польську галантність і люб’язність, довіз нас на авто пан Веслав. У Курнику були в гостях у Яніни Левандовської і в Александри (Олі) Лукашевської-Клос. Зустріли нас дуже радісно, в перші хвилини це був справжній вир сильних почуттів та емоцій, і цей неймовірний заряд позитивної енергетики тривав протягом усієї зустрічі. Ми відчули себе в родинній атмосфері. Пані Яніна і пані Оля – дуже милі, інтелігентні, лагідні, товариські. З ними легко було підтримувати розмову, і ми з особливим почуттям комфорту занурились у живе мовне середовище.
Нас щедро пригощали вишуканими стравами та напоями. На хвилі емоційного піднесення мимоволі почали співати пісень, зокрема польських народних. Під час гостювання приємне враження справив ошатний будинок Олі з невеликим, але дбайливо доглянутим садом-квітником. Ми із задоволенням відпочивали в цьому затишному чарівному куточку садиби. Відвідини міста Курник були б неповними без оглядин славнозвісної пам’ятки архітектури ХІV століття – Курницького замку. Нині в замку знаходиться музей, де зберігається велика бібліотека, також зібрана колекція старовинних меблів, творів мистецтва, виробів з порцеляни. Серед перлин колекції — фортепіано, на якому грав Фредерик Шопен.
Швидко промайнув час, і вже надійшла пора прощатися з нашими друзями. Обмін презентами, прощальні розчулені обійми, побажання миру, добра і спокою – і ми вже в очікуванні подорожі до Познані, одного з найстаріших міст польської держави.

Лариса ДАНИЛЕЙЧЕНКО,
Ніна ПРИМАК

Світлини Валентини ВОЛКОВОЇ
(Продовження в наступному номері)

У гостинному колі польських друзів. Зліва направо: Барбара Висоцька, Веслав Висоцький, Ніна Примак, Валентина Волкова, Яніна Левандовська, Олександра Лукашевська-Клос, Лариса Данилейченко

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #37 за 11.09.2015 > Тема "Крим - наш дім"