Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (3677)
З потоку життя (6894)
Душі криниця (3705)
Українці мої... (1510)
Резонанс (1606)
Урок української (997)
"Білі плями" історії (1756)
Крим - наш дім (534)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (238)
Бути чи не бути? (71)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
УВАГА: ПОТР╤БЕН Д╤АГНОЗ!
Бахар╓в згодом став депутатом ╕ нав╕ть заступником голови ВР Криму, а «Крымскую...


ЧИ СТАНЕ ЛЕБЕДЕМ БРЕХЛИВЕ КАЧЕНЯ?
Антирейтинговий конкурс "Гидке жовте каченя" можна було б вважати просто приколом...


ПРО ТАРАСА ГРИГОРОВИЧА ТА AМАТОРА-ПЕРЕСМІШНИКА
...духовний мікроклімат Криму потерпає не тільки від місцевих...


УКРАЇНОФОБІЯ "ОТ ГАСПАДІНА НОБЕЛЯ"
Якось рік тому знайомі зі США показали мені текст злобного віршика...


У Києві - бузина. Чи не в Москві "дядько"?
"А на москалів не зважайте, нехай вони собі пишуть по-своєму, а ми...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook

Twitter





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #52 за 26.12.2003 > Тема "Писав писака"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#52 за 26.12.2003
ФЕНОМЕН БУЗИНИ ГЕРОСТРАТОВИЧА
Валентин БУТ

"Доборолась Україна
До самого краю.
Гірше ляха свої діти
Її розпинають"
(Т. Г. Шевченко, "І мертвим, і живим, і ненарожденним...")

Добре жити в багатій країні в часи її розквіту й слави, коли почесно й вигідно зватися її синами. За таких часів і сьома вода на киселі твердо пам'ятає свої корені, бо здорове бажання бути причетним до тої слави, до багатства домінує над іншими, часом не дуже здоровими емоціями, якими Бог виповнив посудину людської істоти.
Зовсім протилежна ситуація, коли країна у кризі. Тут вже не до сентиментів. Тепер те ж саме "здорове" чуття, мов магнітна стрілка, впевнено вказує, що полюс перемістився і пріоритети лежать вже деінде, за межами обідраних стін, як і святині, додамо. Хтось доречно згадує, що дід його звався, здається, все ж не Мусієм, а Мойсеєм. Інший - що троюрідна бабуся в третьому коліні прославилась свого часу на весь Закорюпинськ тим, що зуміла звабити проїжджого аристократа по торговой часті із славного роду Плюндерцоллернів і мала від нього дитинку. Такі щасливці притьмом подають прошеніє і, десь так за півроку, а то й раніше з трепетним почуттям блудного сина, що повертається, ступають на омріяну Землю Обітовану, а чи на ґрунти рідного Фатерлянду.
Але ж то щасливці. А що робити, коли ти з діда-прадіда Голопупенко чи, скажімо, Бузина? Здавалось б, - трагедія, достойна шекспірівського пера. Але ж,  ні. До честі абсолютної більшості наших  голопупенків, навіть за сьогоднішньої скрути вони зовсім не поспішають дати драла з рідної, хай і обідраної, хати, навіть не жалкують, що їхні бабці і прабабці незмінно віддавали перевагу вітчизняним кавалерам. Звісно, автор не має на увазі тих голопупенків, які складають сьогоднішню еліту нації. Ці почуваються комфортно будь-де і за будь-яких часів, та й звуться вже не голопупенками, а золотопупенками. Дехто ж сприймає трагедію дуже болісно. Це категорія людей, які під час пожежі  замість того, щоб гасити полум'я, бігають з виряченими очима і кленуть всіх підряд - незалежно від їх справжньої вини. Особливо дістається святим. Схоже, саме до такої категорії належить наш Бузина. З ним вийшла історія - ну, зовсім негарна. Всі ми знаємо (не в Африці виросли), що бузина - то рослина не з надто вишуканим запахом, але щоб засмерділо аж так...
Уперше почувши про "літературні дослідження" нашого Вурдалака Яничаровича, був вражений. Подумалось: прости, Господи, бо, певно, навіть поріддя віслюка та шакалихи більше дбає про честь роду, ніж цей "писатель".
З одного боку, справді, маємо свободу слова і можемо писати все, що забажаємо, розкриваючи найпотаємніші закутки своєї душі. Але коли твоя душа нагадує Авгієві стайні, коли твої думки і весь ти сам, мов та Хавронья з відомої байки І. А. Крилова - весь час те й робите, що снуєтеся в пошуках духмяного лайна, бо ж все решта - пил і не варте жодної уваги, тоді треба, принаймні, мати розуміння, що не у всіх місцях можна знайти шукане. Інша річ, що при цьому у таких суб'єктів, як правило, виникає суєтне бажання як не знайти, то хоч би наслідити.
Не всім Бог дав таланту, не в кожного вклав іскру Божу, але вхопити за хвоста птицю-славу хочеться дуже багатьом. Чи не через те клан майстрів епатажу все росте й росте. Справді, нащо той талант, нащо там утруждатися, коли можна просто роздягнутися догола, одягнути нашийника, та й розгулювати собі вулицями на повідку, погавкуючи на очманілих громадян, або, скажімо, облити брудом того, хто вважається Батьком нації?
Феномен Бузини Геростратовича дуже симптоматичний, як на наші часи, коли, формально розбудовуючи державу, "народна" влада насправді тихою сапою витравлює все українське: мову (дозволяючи й заохочуючи експансію мови сусідньої держави), культуру (нав'язливо прищеплюючи штами меншовартості за посередництва недорікуватих сердючок та інших гігантів думки з інтелектом дощового черв'яка).
Справді, хіба легко сьогодні надрукуватися навіть відомому, "розкрученому", як тепер модно говорити, письменнику? Хіба надруковане вже повне зібрання творів Кобзаря? А може, ви багато бачили справді серйозних українських фільмів?
Отож-бо! Але природа не терпить пустоти: на місці вирубуваного божевільним садівником саду земля жене різний непотріб. Чого ж дивуватися, що на наших згарищах буйним квітом зацвітає бузина!
Не дивина й те, що дехто намагається заробити на тому політичний капітал. Поширення бузинівського лайна газетою відомого кримського українофоба Бахарєва характеризує як саму газету, так і її головного редактора. Було б дивно, справді, якби він проминув таку благодатну для нього нагоду - така вже його хавроняча порода - збирати й продукувати те, від чого інших верне.
От тільки ми - яку позицію займемо ми з вами? Невже й надалі будемо терпіти наругу над нами, над нашою духовністю, над нашими святинями?!

с. Міжводне Чорноморського району в АРК.


БЕРЕЖІМО ШЕВЧЕНКА!

Бережімо Шевченка -
В нас Шевченко один!
Він, як батько і ненька,
Він, як брат нам, як син.
Він - це наша надія,
Що горить, як зоря.
Він розумне нам сіє
З сторінок "Кобзаря".
Він - це наша Вкраїна
Над Дніпром осяйним,
Незалежна, єдина,
Нездоланна ніким.
Наш Шевченко - це пісня,
Та, яку не убить!
Нині, вічно і прісно
Буде з нами він жить!

Данило КОНОНЕНКО.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #52 за 26.12.2003 > Тема "Писав писака"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=1578

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков