|
"Кримська Свiтлиця" > #52 за 26.12.2003 > Тема "Писав писака"
#52 за 26.12.2003
НЕ ТУДИ Б'ЄШ, ІВАНЕ!
Василь ЛАТАНСЬКИЙ
Вперше я почув Шевченкове ім'я ще до того, як другого повоєнного голодного року пішов до школи, коли моє уявлення про світ кінчалося за селом Луківка (назва села чи то від розкішних лук на берегах тихоплинного Гнилого Тікича, чи то від імені одного з перших поселенців на цих чорноземах козака Луки). Вже тоді немало чув від батька й матері про тяжке Тарасове кріпацьке життя. Про те, що не так вже й далеко від нас Кирилівка й Моринці, де він, малий Тарасик, "пас ягнята за селом". Особливо зворушила батькова розповідь про скарб, нібито захований на берегах Тікича гайдамаками на чолі з... Тарасом Шевченком. Не раз ми, хлопчаки, шукали той скарб, повіривши в гарну легенду. Зате пізніше, навчившись грамоті, знайшли інший, духовний скарб, ім'я якому - безсмертна Тарасова творчість!
Мати знала напам'ять багато Тарасових віршів. Пригадується, любила декламувати "Якби ви знали, паничі...", коли доходила до слів:
А сестри! Сестри!
Горе вам,
Мої голубки молодії.
Для кого в світі живете?
Ви в наймах виросли, чужії,
У наймах коси побіліють,
У наймах, сестри, й умрете! -
я забивався в куток і нищечком плакав. Був переконаний, що цей вірш про мою матір і її двох сестер, які рано осиротіли: в страшному 1933 році їхні батьки, мої дід і бабуся, в один день померли від голоду.
Глибоко запала в мою душу доля Тарасових героїв: Яреми Галайди, Катерини, Гната Карого, Перебенді. І не тільки в мою, а й в душі моїх односельців. Поезія Шевченка пробуджувала любов до рідного краю, його героїчної минувшини, жаль і співчуття до кривджених. Під впливом цієї немеркнучої поезії я почав віршувати вже з п'ятого класу й досі чаклую над чистим аркушем паперу. Та й учителем-філологом я став насамперед завдяки йому, Тарасові Шевченку, щоб доносити до юних сердець "огонь в одежі слова". Його ім'я ввійшло в мою свідомість разом з першими, почутими від мати, словами і лишилося в ній незгасною зорею на все життя.
Пишучи ці рядки, я аж ніяк не збирався виставляти напоказ своє дитинство й свою любов до нашого Великого Кобзаря, а хотів наголосити лишень на тій ролі, яку відіграло у моїй долі (та хіба тільки в моїй!) Шевченкове слово. А взятися за перо спонукали сумнозвісна газета "Крымская правда", яка почала публікувати бридкий наклеп не менш сумнозвісного О. Бузини "Вурдалак Тарас Шевченко", і відгук на цю безсоромну публікацію знаного поета Данила Кононенка, вміщений на першій сторінці нашої світлої "КС" за 12 грудня цього року.
Зі статтею Д. Кононенка я ознайомив і вчителів, і учнів-старшокласників, розповів їм, хто такий пасквілянт О. Бузина і чому це "Крымская правда" після безкінечної подачі так званого "дослідження" А. Желєзного про "двоязычие" почала шельмувати нашого пророка і нашу совість Т. Г. Шевченка. Бо знав: чимало батьків та й вчителів передплачує "КП". Так от, господа, що хочу вам сказати українською приповідкою: не туди б'єш, Іване! Не такі вже наївні зараз ваші читачі, щоб вірити якомусь там Бузині разом з вами. Не сійте вітер, пожнете бурю. Справді, такої ганьби в Криму ще не було! Це ж і до вас звертався наш Великий Поет: "Схаменіться, будьте люди, бо лихо вам буде..."
Василь ЛАТАНСЬКИЙ,
учитель-україніст Прудівської ЗОШ Совєтського району, член Національної Спілки письменників України.
"Кримська Свiтлиця" > #52 за 26.12.2003 > Тема "Писав писака"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=1577
|
ЧИ СТАНЕ ЛЕБЕДЕМ БРЕХЛИВЕ КАЧЕНЯ?
