"Кримська Свiтлиця" > #34 за 21.08.2015 > Тема "Ми єсть народ?"
#34 за 21.08.2015
УКРА╥НА ╤ КРА╥НА-АГРЕСОР. МОВА, ЕТНОС, НАЦ╤Я
Етн╕чний чинник дос╕ ма╓ важливе значення в пол╕тичному житт╕ Укра╖ни. Щоб пересв╕дчитись у цьому, зверн╕мося до наукових висл╕д╕в; в╕зьм╕мо дан╕ двох опитувань, проведених Соц╕олог╕чною групою «Рейтинг» у серпн╕ 2013 ╕ 2014 року. За даними першого опитування, патр╕отами сво╓╖ кра╖ни вважало себе 81% респондент╕в, але за ╖╖ незалежн╕сть проголосував би лише 61% (28% не п╕дтримали б незалежн╕сть, 11% – не визначилися). Серед респондент╕в, як╕ 2013 року назвали р╕дною мовою укра╖нську, п╕дтримало незалежн╕сть майже 80%; серед респондент╕в, як╕ вважали р╕дними одночасно рос╕йську та укра╖нську, таких було близько половини, а серед тих, як╕ вважали р╕дною лише рос╕йську, – третина. При цьому супротивники незалежност╕ Укра╖ни становили вагому електоральну групу, яка превалювала на Донбас╕ ╕ доходила до 40% виборц╕в на п╕вдн╕ та сход╕ Укра╖ни. У 2014 роц╕ (опитування проводилося в ус╕х рег╕онах, окр╕м окупованого Криму) ситуац╕я зм╕нилася. Число патр╕от╕в зросло ненабагато – з 81% до 86%, а от число незалежник╕в – принципово: з 61% до 76% (12% не п╕дтримали б незалежн╕сть, 12% – не визначилися). При цьому понад 90% опитаних, як╕ у 2014 роц╕ назвали р╕дною мовою укра╖нську, проголосували б за незалежн╕сть; серед тих, хто р╕дними вважав дв╕ мови – рос╕йську та укра╖нську, – таких понад 70%; 45% тих, хто вважав р╕дною мовою рос╕йську, п╕дтримали б тор╕к незалежн╕сть Укра╖ни. Незалежн╕сть Укра╖ни п╕дтримала переважна б╕льш╕сть опитаних в ус╕х рег╕онах кра╖ни, кр╕м Донбасу: тут к╕льк╕сть як приб╕чник╕в, так ╕ прихильник╕в незалежност╕ була однакова – по 34%, ╕ майже третина (31%) не змогла визначитися з в╕дпов╕ддю. Отже, ма╓мо прям╕ залежност╕ ставлення до незалежност╕ Укра╖ни в╕д р╕дно╖ мови та етн╕чного походження (адже число етн╕чних рос╕ян, для яких або укра╖нська, або укра╖нська та рос╕йська ╓ р╕дними, незначне). Але водночас ╕з цих опитувань (╕ багатьох ╕нших, проведених як «Рейтингом», так й ╕ншими соц╕олог╕чними центрами) випливають й ╕нш╕ висновки. Передус╕м, стосовно величезного у 2013 роц╕ ╕ менш значного у 2014 роц╕, але пом╕тного розриву м╕ж числом патр╕от╕в та прихильник╕в незалежност╕ Укра╖ни. Виходить, що м╕льйони громадян Укра╖ни два роки тому ╕ сотн╕ тисяч тор╕к з патр╕отичних м╕ркувань вважали, що ╖хн╕й кра╖н╕ краще було би позбутися незалежност╕ та стати частиною ╕ншо╖ держави. Чи треба зайвий раз називати цю державу? ╤ ще одне. На п╕вдн╕ ╕ сход╕ етн╕чн╕ укра╖нц╕ становлять абсолютну б╕льш╕сть, ╕ на Донбас╕ теж. Але настро╖ рег╕он╕в далек╕ в╕д автоматично╖ кореляц╕╖ з етн╕чними чинниками, тут д╕ють ╕нш╕ законом╕рност╕.
Недоформована нац╕я
Неприпустим╕ для «нормально╖» кра╖ни показники розриву м╕ж числом патр╕от╕в ╕ числом прихильник╕в незалежност╕ та м╕ж числом прихильник╕в незалежност╕ ╕ числом супротивник╕в незалежност╕ й байдужих до не╖ засв╕дчують недоформован╕сть укра╖нсько╖ нац╕╖. Недоформован╕сть ця, у свою чергу, вплива╓ й на настро╖ етн╕чного ядра нац╕╖, яке наявне у кожно╖ ╓вропейсько╖ модерно╖ нац╕╖ (╓диний виняток – швейцарц╕). Важко уявити, скаж╕мо, що 20% чи нав╕ть 10% етн╕чних поляк╕в або литовц╕в виступають проти незалежност╕ сво╖х держав, чи не так? Чи що, скаж╕мо, супротивниками незалежност╕ Литви виступа╓ третина литовських поляк╕в, як-от тор╕к 30% громадян Укра╖ни, для яких рос╕йська мова – р╕дна? Принаг╕дно: на думку литовського соц╕олога Фреюте-Ракаускене, м╕сцев╕ етн╕чн╕ рос╕яни та поляки ототожнюють себе з Литвою, вважають ╖╖ р╕дною кра╖ною. У раз╕ сформованост╕ укра╖нсько╖ нац╕╖ загальна ситуац╕я в Укра╖н╕ була би такою, як у Литв╕ (адже етн╕чне ядро ╕ там, ╕ тут становить приблизно 80% громадян кра╖ни). Але об’╓ктивна спадщина колон╕ального ╕ неоколон╕ального часу, – починаючи в╕д глибоко п╕дсв╕домих ментальних настанов, як╕ вкор╕нен╕ в культур╕ повсякденност╕, ╕ зак╕нчуючи р╕зними м╕рами економ╕чно╖ та соц╕окультурно╖ ╕нтегрованост╕ рег╕он╕в Укра╖ни до рос╕йсько-╕мперського простору, – д╕╓ в ╕ншому напрям╕. Не в останню чергу тому, що в минул╕ чверть стол╕ття влада не докладала зусиль для подолання ц╕╓╖ спадщини, ба б╕льше: ╖╖ нер╕дко очолювали типов╕ постколон╕альн╕ д╕яч╕, ор╕╓нтован╕ на метропол╕ю, представники компрадорського кап╕талу, а то й агенти Кремля… М╕ж тим громадянське сусп╕льство, в якому б критичному стан╕ воно часом не було, все ж повол╕, часто всупереч пол╕тикам, зд╕йснювало деколон╕зац╕ю Укра╖ни, яскравим прикладом чого став «лен╕нопад». Громадянськ╕ актив╕сти змусили владу рушити шляхом декомун╕зац╕╖, яка водночас ╓ й укра╖н╕зац╕╓ю та ╓вропе╖зац╕╓ю. Ба б╕льше: нараз╕ йдеться про потребу максимального дистанц╕ювання в╕д рос╕йсько╖ культури як тако╖, оск╕льки вона ╕манентно пронизана ╕мпер╕ал╕змом, шов╕н╕змом, деспотизмом ╕ чорносотенством. Так, у н╕й ╓ демократична теч╕я, але ця теч╕я в н╕й завжди була марг╕нальною. Не забуваймо, що б╕льшовизм – перша у св╕т╕ переможна тотал╕тарна ╕деолог╕я, яка спрямовувала в╕дпов╕дну практику, – це феномен саме рос╕йсько╖ культури, причому найб╕льш ╖╖ гуман╕стичного «ср╕бного в╕ку». Не випадково пот╕м Ком╕нтерн не раз проголошував «б╕льшовизац╕ю» комун╕стичних парт╕й, але це н╕де у св╕т╕ не вдалося. Не випадково б╕ля керма ф╕л╕╖ парт╕╖ б╕льшовик╕в в УРСР аж до 1953 року не було етн╕чних укра╖нц╕в (╕ нер╕дко ц╕ керманич╕ були укра╖ножерами й антисем╕тами), та й пот╕м ╕з перших секретар╕в ЦК КПУ лише Петро Шелест мав певний укра╖нський сентимент й обстоював «економ╕чний автоном╕зм», за що й був знятий ╕з посади. ╤ншими словами, декомун╕зац╕я й ╓вропе╖зац╕я в Укра╖н╕ ╓ складовими «зм╕стовно╖ укра╖н╕зац╕╖», без яко╖ неможливе завершення формування нац╕╖ як тако╖, як сп╕льноти в╕льних громадян, об’╓днаних певними засадничими ц╕нностями та сп╕льним стратег╕чним проектом майбутнього.
Зм╕стовна укра╖н╕зац╕я ╕ шлях до ╢вропи
При цьому, повертаючись до того, з чого починалася ця стаття, зауважмо: в Укра╖н╕ ╕ р╕дна мова, вказана у перепис╕ населення та в соц╕олог╕чних опитуваннях, й етн╕чна належн╕сть – це насл╕док особистого вибору, а не тих чи тих «директивних вказ╕вок». Отож моноетн╕чн╕сть Укра╖ни – це насл╕док того, що близько 80% ╖╖ громадян сказали: «Я – укра╖нець». Ут╕м, можлива й ╕нша формула: «Я – укра╖нець б╕лоруського (рос╕йського, ╓врейського тощо) походження». В першому випадку йдеться про етн╕чну тожсам╕сть, у другому – про нац╕ональну. Виб╕р т╕╓╖ чи ╕ншо╖ мови як р╕дно╖ – це також особиста справа; нав╕ть у раз╕, коли в повсякденн╕й практиц╕ людина не користу╓ться в силу зовн╕шн╕х обставин укра╖нською, виб╕р укра╖нсько╖ як р╕дно╖ засв╕дчу╓ ╖╖ певн╕ ц╕нн╕сн╕ ор╕╓нтац╕╖. Зм╕няться ц╕нн╕сн╕ ор╕╓нтац╕╖ як насл╕док зм╕стовно╖ сусп╕льно╖ укра╖н╕зац╕╖ – зросте число громадян, для яких укра╖нська ╓ р╕дною ╕ для яких патр╕отизм тотожний ╕з незалежництвом.
Серг╕й ГРАБОВСЬКИЙ, кандидат ф╕лософських наук, член Асоц╕ац╕╖ укра╖нських письменник╕в Рад╕о «Свобода» Плакат Ю. Неросл╕ка
"Кримська Свiтлиця" > #34 за 21.08.2015 > Тема "Ми єсть народ?"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=15764
|