Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4446)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4117)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2114)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1031)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (311)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (203)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ПРОКИНУВСЯ ВОДЯНИК
Наш╕ традиц╕╖


САВА ╤ ЛАВА
Наш╕ традиц╕╖


«20 ДН╤В У МАР╤УПОЛ╤», ДЖАМАЛА ╤ «КОНОТОПСЬКА В╤ДЬМА»:
Стали в╕дом╕ лауреати Шевченк╕всько╖ прем╕╖…


ПРАВДА ДВО╢СЛОВА
Наш╕ традиц╕╖


ОЧИМА БЕЛЬГ╤ЙСЬКОГО ФОТОГРАФА
На його зн╕мках - чорно-б╕ла пал╕тра Майдану…




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #33 за 14.08.2015 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#33 за 14.08.2015
З ЯКОГО КОРЕНЯ...

Л╕тература
Книги наших земляк╕в

В╕ктор Стус. Судний день на Покрову. — Запор╕жжя: Дн╕провський металург, 2015

Схоже на те, що пов╕сть остаточно стала улюбленим жанром проза╖ка В╕ктора Стуса. Власне, в╕н ╕ починався як пов╕стяр, опубл╕кувавши чотири роки тому першу зб╕рку прозових ╕ поетичних твор╕в п╕д загальною назвою «П╕сня Амазонки», куди ув╕йшла й ╕сторична пов╕сть «Цариця Амага — донька мага». Нин╕ в його «послужному списку», окр╕м трьох роман╕в, багатьох опов╕дань, аж дев’ять пов╕стей. Т╕ з читач╕в, хто встиг осво╖тися у витвореному Стусом художньому св╕т╕, напевне, заприм╕тили для себе тематику його прози, стал╕ ╖╖ ознаки. Це, кажучи словами самого письменника, «мандр╕вки по в╕ках», зокрема, в часи язичництва ╕ раннього християнства. Для того, щоб знати минувшину свого роду — народу, дбати про р╕дну мову ╕ культуру.
Про стал╕ ознаки художнього св╕ту В. Стуса мен╕ доводилось писати в реценз╕ях на його романи, на пов╕ст╕ «Повернення з ╕носв╕ту», «Та╓мниця Берегин╕». Йтиметься тут про св╕жу, щойно видану окремою книгою пов╕сть «Судний день на Покрову». Вона висв╕тлю╓ одну з наскр╕зних тем цього дивовижно працьовитого ╕ талановитого проза╖ка — пошук в╕дпов╕дей на непрост╕ запитання: хто ми, зв╕дки родом, якого кореня...
Кожне поселення, кожен закуток нашого краю ма╓ свою неповторну ╕стор╕ю, деколи наст╕льки багату на легенди, факти, под╕╖, персонал╕╖, що диву да╓шся. Вони, безперечно, ц╕кав╕ для вс╕х, хто дорожить давниною сво╓╖ мало╖ ╕ велико╖ Батьк╕вщини. Саме про це пов╕сть «Судний день на Покрову». У н╕й в╕дображен╕ не так╕ вже й далек╕ в час╕ под╕╖, що розгорталися 1673 року на теренах сучасного Покровського району Дн╕пропетровщини. Як св╕дчить легенда й уява автора, вони, ц╕ под╕╖, на п╕вденних землях Укра╖ни проходили на тл╕ кривавих битв ╕ тогочасних сусп╕льних процес╕в. Задавнен╕ бол╕ й трагед╕╖...
╤нтригу╓ ╕ сама назва пов╕ст╕. За б╕блейською притчею, висл╕в «судний день» означа╓ останн╕й день ╕снування св╕ту, коли Бог судитиме людей. Одначе автор пов╕ст╕ послугову╓ться ╕ншим тлумаченням: прадавн╓ слово «су» значить «вода», а вона повсякчас була межею, перепоною, рубежем чогось чи комусь, — зв╕дси ╕ «судний день». Слово «су» збереглося в тюркських мовах. У нас утворювало низку сл╕в: сус╕д, супок╕й, сумирний, судно, сут╕нки, сум╕жний, сума, сура, сурина тощо. А чому на Покрову? Битва, в як╕й в╕йсько кошового отамана ╤вана С╕рка перемогло татарських загарбник╕в, сталася 14 жовтня, на свято Покрови Пресвято╖ Богородиц╕, Оранти — захисниц╕ В╕йська Запорозького Низового. Тому-то ╕ селище назвали Покровським. Зах╕дну його частину нарекли С╕рк╕вкою, а сх╕дну — Головк╕вкою, на честь Костянтина Головка, сподвижника кошового отамана.
Зв╕сно, тв╕р В. Стуса не зводиться до суто документально╖ схеми: для цього навряд чи варто було створювати пов╕сть — досить перепов╕сти легенду та й усе. Проза╖к анал╕зу╓, докопуючись ╕стини, под╕╖ ╕ факти, шука╓ сл╕ди, м╕сточки, броди, замулен╕ й загублен╕, чи й науково доводить, що вони саме тут, а не в ╕нших м╕сцях, адже н╕що в св╕т╕ безсл╕дно не зника╓, й вибудову╓ захоплюючий сюжет з яскравими, вражаючими кол╕з╕ями, прагне виписати систему народних уявлень про сво╓ минуле, тяж╕╓ до змалювання таких ситуац╕й, як╕ не назвеш стандартними. Зв╕дси й неодновим╕рн╕сть характер╕в, ╕ складн╕сть конфл╕кт╕в, море пристрастей людських.
Перед читачем постають драматичн╕ картини з життя укра╖нц╕в друго╖ половини XVII стол╕ття. На берегах р╕чок Вовчо╖ ╕ Гайчуру живуть у дружньому сус╕дств╕ с╕м’╖ запорожц╕в, козак╕в ╕ ногайц╕в. Б╕льш╕сть козак╕в розум╕ли тюркську мову, а чимало ногайц╕в — укра╖нську. Запрошували одне одного на сво╖ свята. Так ╕ познайомились Айдер та Ярина, коли на ╤вана Купала парубки ╕ д╕вчата шукали чар╕вну кв╕тку папорот╕. Та недовго панував мир в укра╖нських та ногайських поселеннях. В╕йни вмить все це об╕рвали. Чвари та м╕жусобиц╕ м╕ж гетьманами в Укра╖н╕ не вщухали. Цим скористалися османц╕ ╕ кримськ╕ татари. Вони, наче згра╖ голодних вовк╕в, виловлювали в селах живий «товар» — укра╖нц╕в, щоб продати в рабство. Прост╕ ногайц╕ бунтують проти сво╖х бе╖в ╕ прагнуть, зокрема Айдер, зарадити лихов╕. Як то кажуть, пани б’ються, а у звичайних людей чуби тр╕щать. Вс╕ вони, ц╕ звичайн╕ люди, складно, очищаючись в горн╕ особистих драм, ╕дуть назустр╕ч одне одному, проймаючись рад╕стю людсько╖ сп╕льноти, т╕╓╖ «тихо╖ злагоди», коли гору в людин╕ бере добро. ╢ в твор╕ й це — жадання добра, в╕ра в нього. ╢ велике, чисте кохання. З╕ щемом у серц╕ чита╓ш оцей, прим╕ром, д╕алог м╕ж смертельно пораненим Айдером ╕ Яриною:
— Пам’ята╓ш той судний день — день води на свято Купайла? Ми ще стрибнемо з тобою втрет╓ через вогонь. Якщо не в цьому житт╕, то в наступному, моя добра джаним, моя гузель! Ти чу╓ш?
— Чую, милий! Чую! Так ╕ станеться! Буде у нашому кра╖ свято! Сьогодн╕ ж Покрова Пресвято╖ Богородиц╕. Вона укри╓ нас в╕д лиха, — ╕ затихла, ковтаючи рясн╕ сльози.
В╕ру в доброту ╕ злагоду людську у ф╕нал╕ пов╕ст╕ акумулю╓ п╕сня, що ╖╖ стоголосо сп╕вають запорожц╕, — безсмертна «Ой на гор╕ та женц╕ жнуть». Вона була мов би нагадуванням, що укра╖нська душа теж безсмертна ╕ на ц╕й земл╕ в╕чно жити нашим д╕тям, внукам, правнукам.
Вустами Айдера автор говорить про схож╕сть доль укра╖нського ╕ татарського народ╕в: «Ми десятил╕ттями жили у злагод╕ з укра╖нцями як добрими сус╕дами. ╤, як на те буде воля Аллаха, то мирно житимемо ╕ в прийдешн╕ дн╕». Напрошу╓ться аналог╕я з твором ╕ншого проза╖ка — Валер╕я Тарасова, його опов╕данням «Брати», в якому теж правдиво описано трагед╕ю кримських татар. У сам╕й назв╕ опов╕дання прочиту╓ться основна думка: братн╕ стосунки м╕ж цими двома народами.
Один з головних геро╖в пов╕ст╕ В. Стуса — знаменитий ╤ван С╕рко, найславетн╕ший кошовий Запорозько╖ С╕ч╕, винятково геро╖чна постать у наш╕й ╕стор╕╖, людина мисл╕ ╕ д╕╖, яка хот╕ла блага р╕дному народов╕ у такий складний час, коли, здавалося, вже й сл╕ду не залишиться в╕д цього упосл╕дженого народу. Проза╖к, певна р╕ч, проштуд╕ював л╕топис Сам╕йла Величка ╕ так само, як л╕тописець, засуджу╓ гетьман╕в: вони дбали передовс╕м про особисте, н╕ж сусп╕льне, до того ж амб╕ц╕╖ ставили вище болей простих людей (точн╕с╕нько, як наш╕ сьогодн╕шн╕ «гетьмани»!). Не важко пом╕тити, що С╕рков╕ роздуми — це роздуми сучасно╖ нам людини, ╕ автор мав на те художн╓ право, бо ж пише для сучасного читача. Х╕ба ж не по-сьогодн╕шньому звучить оце судження кошового: «Та не забувайте: не ми розв’язали цю в╕йну, а ваш╕ ненаситн╕ правител╕. Це вони прагнуть розбагат╕ти на нашому гор╕. Але я певен, що ╖х покара╓ Творець. З нами — Пресвята Богородиця!».
В╕ктор Стус, варто зазначити, у сво╖х творах, зокрема й у рецензован╕й пов╕ст╕, приск╕пливо вимальову╓ кожен образ, ум╕╓ розкрити глибинн╕ можливост╕, лексичн╕ та етимолог╕чн╕, живого слова, його багатства, його барви, воскреша╓ у пам’ят╕ давно забут╕ слова, вислови, коменту╓ ╖х безпосередньо в текстах. До названого вище ряду з лексемою «су» (вода) додамо дещицю ╕нших:
урус-шайтан — у переклад╕ з тюрксько╖ «руський чорт», так ординц╕ називали ╤вана С╕рка; мейдан — площа, м╕сце, де даються знання — «ме», зв╕дси й «мес╕я», «меса», а також укра╖нське «майдан»; Оз╕вське море — нин╕ Азовське; слава — в╕д дохристиянсько╖ богин╕ перемоги Слави; ура — в укра╖нц╕в, нащадк╕в ар╕╖в-сонцепоклонник╕в, це в╕ков╕чне слово означало: «Йдемо ╕з Земл╕ Ур до Сонця Ра!» тощо.
Яскраво передано в пов╕ст╕ тогочасн╕ культуру, мову та побут, звича╖ ╕ звички мешканц╕в укра╖нського ╕ ногайського поселень. З цього усього, власне, й вироста╓ отой особливий чар, якась особлива атмосфера опов╕д╕, оповита та╓мнич╕стю, як, скаж╕мо, заключний акорд твору — траг╕чний ╕ загадковий: смерть Айдера ╕ поява в житт╕ Ярини так неспод╕вано Карпа. Хто в╕н ╖й, оц╕й вбит╕й горем ж╕нц╕? ╤ це в╕н, той оч╕куваний нею, з ким д╕литиме до к╕нця дн╕в сво╖х бол╕ ╕ радощ╕? Зрештою, важлива не пряма в╕дпов╕дь — важлив╕ сам╕ вже запитання, в яких людська трагед╕я.
Лиша╓ться додати суб’╓ктивне. Можна сперечатися щодо доц╕льност╕ такого завершення пов╕ст╕. Мен╕, як читачев╕, прим╕ром, було б ц╕каво побачити дальшу долю головних геро╖в — Ярини й Айдера. Хоча художньо╖ лог╕ки тут автором дотримано. Зна╓мо ж, у трагед╕╖ та╖ться ц╕люще джерело очищення. Читач нехай сам, шляхом велико╖ роботи душ╕ ╕ роздум╕в, порине у глибини минулого, проникне у сутн╕сть багатьох житт╓вих проблем.
А загалом рецензована книжка чита╓ться як розд╕л одн╕╓╖ чимало╖ книги, яка ще пишеться. Тож почека╓мо нових Стусових пов╕стей.

Василь ЛАТАНСЬКИЙ,
член Сп╕лки письменник╕в Укра╖ни
с. Пруди, Крим
(Завантажити книгу В. Стуса «Судний день на Покрову» можна за посиланням —
http://viktor.stus.name/Books/JudgmentDay)

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #33 за 14.08.2015 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=15739

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков