"Кримська Свiтлиця" > #52 за 26.12.2003 > Тема "Урок української"
#52 за 26.12.2003
ПРО ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО І... МОВУ
Сергій ЛАЩЕНКО.
У львівській газеті "За вільну Україну" від 25 вересня 2003 року була надрукована стаття Юлії Присяжної "Час працює на того, хто працює на нього". У ній порушувалися найважливіші проблеми нашого сьогодення, в тому числі і функціонування української мови. В одному з розділів авторка цитує вислів відомої української поетеси Ліни Костенко: "Україна відстає від динаміки часу. Лише реальне постання громадянського суспільства може змінити ситуацію на краще. Потрібна нова якість мислення..." До речі, йшлося у цьому розділі саме про відродження мови. * * * Така постановка питання - мова в контексті постання громадянського суспільства - мені сподобалася. Адже в іншому ключі його вже, мабуть, і недоцільно розглядати, бо це буде чергове переливання "з пустого в порожнє". Але, гортаючи підшивку газети "За вільну Україну", я звернув увагу на велику статтю, де висловлювався цілком протилежний погляд на проблему. "Громадянське суспільство будувати нинішніми школярами" - так вона називалася. Її автором є Василь Щеглюк і датована вона 9 вересня того ж таки року. Автор, судячи з усього, не є однодумцем Ліни Костенко. Він пропонує процес державного будівництва розділити на чотири етапи. Перший - розбудова Національної Держави, її економіки, утвердження української етнічної нації. Другий - утвердження і зміцнення інших націй та нацменшин. Третій - утворення української політичної нації. Консолідація народу. Четвертий - утворення громадянського суспільства. Тривалість кожного етапу, на думку автора, становитиме п'ять - десять років. На перший погляд, дуже науково і, головне, - патріотично. А якщо розібратися, то повна нісенітниця... Ну, невже традиційно динамічніші євреї, росіяни, кримські татари чи, скажімо, закарпатські угорці будуть сидіти й чекати п'ять - десять років, поки українці "утвердяться етнічно" і самостійно розбудують економіку? Чи не витягнуть вони ноги до того часу, коли вже, нарешті, можна буде консолідуватися в політичну націю? Особливо, якщо зважити на ту обставину, що мільйони найкращих українських спеціалістів тепер розбудовують Португалію, Чехію, Словаччину, в поті чола трудяться на новобудовах Москви та Петербурга або видобувають тюменську нафту? Відчувається: автор не розуміє, що таке громадянське суспільство; сприймає його як щось необов'язкове та другорядне, тому ладен чим скоріше перекласти цей "тягар" на ще незміцнілі плечі теперішніх малюків. Зважте, стаття надрукована не будь-де, а в газеті "За вільну Україну" (дітище В. Чорновола і колишній "флагман" демократичної преси). Про що це говорить? Про те, що головна причина нашого відставання від "динаміки часу" в нас самих, у нашому мисленні. Воно все ще залишається неєвропейським, мало того, ми навіть не усвідомлюємо того, що необхідно робити над собою певні зусилля, щоб "європеїзуватися"... * * * Але не будемо втомлювати читача теорією. Краще надамо слово активістам українського патріотичного руху початку 90-х, які ніколи не були байдужими до процесів, що відбуваються в суспільстві. Всі вони, до речі, знайомі з нашою газетою і вже неодноразово висловлювали свої думки на її сторінках. Вітаутас Вайтєкаускас, підприємець, м. Калуш Івано-Франківської області: - Схема Василя Щеглюка є дещо штучною. Переваги громадянського суспільства в тому, що воно максимально мобілізує всіх громадян, робить їх активнішими. Вони не чекають манни з небес, а всі свої проблеми намагаються вирішити самі. Чому пан Щеглюк менше довіряє громадянам інших національностей, ніж українцям? В цьому теж є певна штучність, "заідеологізованість"... У середині 80-х років я працював у торгівлі і нерідко виступав у ролі українізатора... самих українців. Я, литовець, переїхавши до Калуша, досить швидко опанував українську, а тому мене постійно дратували русизми. Я пильно стежив, щоб писали: "тістечко", а не "пірожне", "морозиво", а не "морожено"... Тепер усім цим нібито займається держава, але... мова чомусь не очищається. Треба, щоб на кожному кроці були активні громадяни, які не байдужі до мовних проблем. І це буде краще, ніж тисячі циркулярів при повній байдужості суспільства.
Володимир Вітковський, - політолог, журналіст, м. Львів: - Відродити державну мову без реального постання громадянського суспільства, на жаль, просто неможливо. Історія не знає таких прикладів... Хоча й громадянське суспільство ще нічого не гарантує (згадаймо досвід Ірландії). Але ті народи, що успішно відроджували мову (чехи, латиші, фіни), хай і не мали готового громадянського суспільства, але активно творили його. Все йшло синхронно: творилося громадянське суспільство і відроджувалась мова... Василь Щеглюк все хоче перекласти на плечі нинішньої молоді. Але ж ми не маємо так багато часу! Та й молодь нинішня далека від ідеалу, - вона скоріше доруйнує те, що не встигло зруйнувати наше покоління... На жаль, багато українських патріотів покладаються на адміністрування. Інколи наводять приклад: за Петра Шелеста "українізувалися" школи, садочки, інститути... Але ж це не стільки він робив своєю залізною рукою, скільки його підштовхували "знизу"! Це "шестидесятники" збурили Україну; тоді було чимало "острівців" громадянського суспільства, які нерідко діяли всупереч офіційним структурам. Шелест просто не заважав усьому цьому розвиватися... На жаль, усі ці "острівці" успішно винищені ринково-демократичними перетвореннями та псевдодемократизацією. І, зауважте, сталося це вже в роки незалежності. Найгірше те, що наші націонал-патріоти не розуміють механізмів відродження мови. Я висилав свою статтю Віталію Радчуку, голові ТУМу (організації, дещо опозиційної до "Просвіти"). Але надрукованою її так і не побачив. І відповіді ніякої не отримав. Мабуть, і він не розуміє суті проблеми... Отже, Василь Щеглюк не одинокий у своїх поглядах. І це трагічні реалії нашої України. Ми втрачаємо дорогоцінний час! Он Ірландія вже розбудувала громадянське суспільство, а мову так і не відродила. Все треба робити своєчасно. Ярослав Грицак, історик, директор Інституту історичних досліджень, м. Львів: - Василь Щеглюк стверджує, що треба невідкладно "будувати та зміцнювати Національну Державу", а я запевняю, що у нас тої держави навіть забагато, але... замало суспільства. Ми часто скаржимося на чиновників, і для цього є підстави, але зовсім не створюємо їм противагу у вигляді громадянського суспільства. Лорд Актон колись сказав: "Кожна влада корумпує, але абсолютна влада корумпує абсолютно..." Американські чиновники не є кращими від наших, але там суспільство постійно "тисне" на державу... Тільки тому вона краще ставиться до своїх громадян, захищає їхні інтереси. Знаєте, є багато американських фільмів з дуже подібними сюжетами. Скажімо, скоює злочин якась впливова особа - міністр чи сенатор. І є якісь документи, що викривають його: фотографії, відеоплівка тощо. Якийсь патріот (журналіст, а то й безробітний) передає ці документи в суд, а далі - повний порядок! Феміда вершить правосуддя, правда торжествує. А що у нас? Є справа Гонгадзе, є записи Мельниченка, але що від цього змінюється? І все тому, що у нас немає громадянського суспільства... Ось і виходить так, що кожен українець сам по собі козарлюга хоч куди, а разом ми - ніщо... Окремо взятий японець - це комаха, але разом вони - сила! Тож треба об'єднуватися, вже зараз творити громадянське суспільство, а не перекладати цей тягар на плечі нащадків. І не треба збільшувати дистанцію між українцями та національними меншинами, як це недалекоглядно пропонує робити Василь Щеглюк. Треба творити єдину політичну націю. Нас єднає те, що всі ми зараз однаково принижені. Але ж ми зовсім не приречені на цю приниженість! Українці не раз і не два з честю виходили з подібних ситуацій. Треба й регіонам шукати і знаходити якусь спільну мову... Треба зробити ключовим питанням компроміс. Нашим лозунгом могла б стати фраза: "Гідне життя для всіх!". Саме Віктор Ющенко першим почав говорити про гідність людини. І добре, що не загострює мовне питання. Бо треба спочатку об'єднати людей і забезпечити всім достойний рівень життя. Українська мова не повинна бути мовою злидарів і заробітчан. Вона мусить стати мовою гордих громадян, мовою багатих, заможних людей! І тому не за тиражі українських видань треба боротися в першу чергу, не за школи та садочки, а за гідне, нормальне життя. Тоді й мова відродиться швидше. Ось такий механізм. До речі, знаєте, на мовну свідомість донецьких чи кримських школярів впливають не так збільшення годин викладання державної мови, скільки поїздки у Львів чи в Карпати на Різдво та Великодні свята. Зауважте, держава цим ніколи не займалася, лише громадські організації! Отже, чим менша роль держави у мовному відродженні, тим краще. Чим більша роль суспільства у цьому процесі, тим більше шансів на успіх.
Павло Семененко, прихильник відродження територіальних громад, лідер Щорської громади (Чернігівська область): - Те, що пропонує Щеглюк, треба не "розбивати" в часі, а робити синхронно, тобто діяти в усіх чотирьох напрямках одночасно. Багато питань можна вирішувати через цілеспрямовану діяльність автономних, але організаційно об'єднаних територіальних громад. Без вживання української мови більшістю населення не буде української нації. Щорс - зросійщене містечко, тому певні адміністративні заходи тут також потрібні. Державних службовців, які зовсім не володіють українською мовою, в нашій державі бути не повинно! Але адміністративні заходи треба поєднувати з іншими. Громадяни повинні зрозуміти, навіщо їм потрібно відроджувати мову, яка у деяких регіонах може бути ледь-ледь присутньою. Треба, як дбайливий садівник, підтримувати ще незміцнілі паростки українства у Криму, на Донбасі, Слобожанщині, та й у нас, на Чернігівщині, теж... Те, що робить "Кримська світлиця" та дитячий додаток "Джерельце", треба робити у кожному регіоні! Треба залучати до справи кожну особистість, кожен молодий талант. Не шкодувати часу на кожну дитину, кожного школяра! З цими завданнями легше впорається територіальна громада, яка в ідеалі повинна стати великою родиною, об'єднати всіх небайдужих громадян. І значно важче це буде робити чиновнику, що працює за гроші і є лише "ґвинтиком" та слухняним виконавцем інструкцій...
"Кримська Свiтлиця" > #52 за 26.12.2003 > Тема "Урок української"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=1573
|