Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (3677)
З потоку життя (6894)
Душі криниця (3705)
Українці мої... (1510)
Резонанс (1606)
Урок української (997)
"Білі плями" історії (1756)
Крим - наш дім (534)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (238)
Бути чи не бути? (71)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
В╤ТАЛ╤Й ЛАЗОРК╤Н: МОВНЕ НЕВ╤ГЛАСТВО ЧИ ЗЛИЙ НАМ╤Р?
Для нас, укра╖нц╕в, останн╕ дев’ятнадцять рок╕в виявилися нелегкими роками випробовувань...


В╤ТАЛ╤Й ЛАЗОРК╤Н: «УКРА╥Н╤-НАЦ╤╥ ПОТР╤БНА НОВА ДЕРЖАВА-УКРА╥НА»
Виника╓ питання, а хто ж пров╕дники нац╕╖, що здатн╕ очолити процес реал╕зац╕╖ ц╕╓╖ нац╕онально╖...


З БЛОГУ ГАЛИНИ ПАГУТЯК: УКРА╥НСЬКА Л╤ТЕРАТУРА ╤ НАЦ╤ОНАЛЬНА ╤ДЕНТИЧН╤СТЬ
Я не лише письменниця, а й читачка. Мен╕ пощастило в дитинств╕ в╕дчути смак ╕ запах слова р╕дною...


ПОВЕРНЕМО В ШКОЛУ ВИВЧЕННЯ ТВОР╤В С. РУДАНСЬКОГО «НАУКА» ТА «ПОВ╤Й, В╤ТРЕ, НА ВКРА╥НУ…»
Шанобливе ставлення до р╕дно╖ земл╕ у п╕дростаючого покол╕ння вихову╓ться в школ╕ зокрема у...


ШАХТАР ОШТРАФОВАНО ЧЕРЕЗ ОГОЛОШЕННЯ НА СТАД╤ОН╤ РОС╤ЙСЬКОЮ МОВОЮ
Про це пов╕домля╓ сайт "Футбол 24".




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook

Twitter





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #52 за 26.12.2003 > Тема "Урок української"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#52 за 26.12.2003
"СИНОЧКИ, РЯТУЙТЕ УКРАЇНУ!"
Тамара СОЛОВЕЙ.

Травневий кольоровий дивограй. Тихий став, пологий берег, замріяна зелена долина. І могила - звичайний хрест й металева огорожа. То хто ж в ній спить? І про що шепочуть віти калини, яка низько-низько схилилася над цією могилою? "Там матір добрую мою, ще молодую, у могилу нужда та праця положили..." Чий це голос? Звідки він лине? Певне, з самого серця, бо не калина насправді ж декламує ці вірші? З серця землі нашої, що зветься Україною, з серця простої жінки-матері, яка регулярно відвідувала ці місця, і дасть Бог, буде відвідувати й надалі - Віри Яківни Тихоненко.
Те, як поетично сприймає її душа світ, відчуваєш в кожному слові. Можливо, тому, що тема нашої розмови - це незвичайна зустріч, яку мала Віра Яківна на Шевченковій землі, де гойдалася колиска нашої української поезії. Сьогодні ця колиска - в Шевченковому музеї, в Моринцях. А та, що її гойдала, "й свою нудьгу переливала в свою дитину", - спить непорушним сном під розлогою калиною в с. Кирилівці (нині Шевченкове), неподалік від ставу, музею, відреставрованої її колишньої хатинки та пам'ятника тринадцятирічному синочкові.
І щоразу, буваючи в с. Шевченковому упродовж кількох років (тут навчалася в школі мистецтв онука приблизно того ж віку, що й хлопчик, увічнений в бронзі), Віра Яківна  подовгу стояла біля могилки його матусі і думала про своє, про наше, про всезагальне. Це з її ініціативи маленька ялтинська бандуристка Таня Бєлова перервала своє навчання в місцевій музичній школі і переїхала до школи-інтернату, що в с. Шевченковому Звенигородського райо-ну Черкаської області. І не тому, що там були родичі чи друзі, - рідні лишилися в Криму. А тому, що саме та земля, як вважали Таніна бабуся і мати Ірина, була найріднішою для кожного українця. І тієї аури, що оточувала на ній 11-річну дівчинку, та мовного середовища не могла їй ні забезпечити, ні компенсувати південнобережна Ялта - найблискучіший з кримських курортів, відомий далеко за межами нашої держави. Бо цей "діамант Криму" має інший енергетичний заряд, і з ялтинськими екзотами погано римується наша тиха, сумна, мелодійна українська бандура.
Хоча саме вони, ці екзоти та чисте запашне повітря сорок років тому привабили сюди Віру Яківну, що родом з Луганщини, де працювала на шахті лебідчицею і стала інвалідом її власна, теж недовговічна матуся. Чорний від сажі сніг, густе задимлене повітря Лисичанська - такими були "барви" її власного дитинства.
Нинішнього навчального року Таня Бєлова стала вже студенткою Сімферопольського музичного училища ім. Чайковського. А навесні, коли бабуся поїхала забирати її після закінчення школи мистецтв додому, і відбулася та незабутня зустріч, що і стала причиною цих ліричних роздумів. Зазвичай наблизившись до могилки, Віра Яківна побачила біля неї групу чоловіків, котрі, як їй здалося по жвавій розмові і жестикуляції, щось планували. Обличчя одного з них виявилося дуже знайомим.
- Це Ви, Вікторе Андрійовичу? - запитала несміливо жінка, підійшовши до групи.
- Я, - відповів той, календарик з чиїм портретом був у Віри Яківни завжди з собою.
Відбирати багато часу на розмову у такої поважної громади жінка не рішилася. Але найголовніше таки сказала, почула і побачила.
Віктор Андрійович Ющенко познайомив її з братом, з депутатами Верховної Ради України, серед яких - Юрій Костенко. А вона розповіла, що сама з Криму, а також про ті почуття, які охоплюють її побіля цієї могили. І раптом не витримала: прорвалося те, що нуртувало в її душі довгими роками, не знаходячи виходу:
- Синочки мої, рятуйте Україну! - видихнула мати, відчувши на мить свою духовну спорідненість з усіма матерями нашої української землі, як і з тією матір'ю, що спала під калиною.
Але чи спала? Вірі Яківні запам'яталися слова однієї з проповідей, що чула в церкві: у Бога немає мертвих... І все це дало їй право не лише стати поруч з високоповажними депутатами, але й подивитися на них нібито згори - з вишини своїх прожитих років, свого материнства - як на власних дітей, котрих можна і наставляти, і направляти, хоча зростом вона була чи не вдвічі за них нижчою.
Здається, почуття це передалося й іншим. Першим обняв і поцілував матір Віктор Ющенко, потім - його брат, потім - хтось з депутатів...
- Будемо, будемо рятувати, - пообіцяли вони їй.
На згадку сфотографувалися всі разом. Це була радісна мить. І Віра Яківна відчувала: її поділяє з ними і безсмертна душа Кобзаревої матері.
Минуло півроку. Але не блякнуть кольори того травневого дня. Віра Тихоненко пригадує в деталях, що сказала тоді людині, з якою пов'язує свої найкращі надії на майбутнє, а що, навпаки, - не встигла сказати.
- Вони були без охорони чи якихось супроводжуючих осіб, котрих так природно бачити побіля визначних людей. І прийшли сюди за покликанням серця, а не для того, щоб промелькнути десь на телеекрані, - ділиться вона враженнями.
Наша розмова затягнулася. Всі ми троє: і Віра Яківна, й Ірина, і я мріяли про майбутнє, що лише бриніло в надіях, але не мало реальних контурів. Мріяли, як і багато поколінь українців до нас.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #52 за 26.12.2003 > Тема "Урок української"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=1571

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков