Версiя для друку Обговорити в форумi

За що ж нам «брат» такий?!

Ще перед поїздкою до Криму Валентина Матвієнко повідомляла, що її «давно кличуть до Севастополя». І ось після зустрічей у Сімферополі вона – в «місті російської слави». Не мудруючи лукаво, спікер Ради Федерації повторила те саме, що говорила в Сімферополі: її цікавить, що треба «добудувати» у федеральному законодавстві, щоб Севастополь швидше інтегрувався в Росію.
Втім, про законодавство в Севастополі розмов було найменше. Провізор за фахом, Валентина Матвієнко, не заглиблюючись у деталі, обмежилася заявами, аналогічними тим, які були зроблені і в Сімферополі: загалом – за півтора року «безпрецедентний обсяг юридичної, правової, реєстраційної роботи, аналізу та ревізії раніше ухвалених рішень». А потім і до частковостей: «Важливо, що в Севастополі 12 підприємств із 22 (найбільших) сьогодні завантажені вже від 70 до 100%», «держава зацікавлена в розвитку рибодобувної галузі регіону», «питання водопостачання та енергозабезпечення є сьогодні пріоритетними для розвитку Севастополя», «при будівництві нових ТЕС слід використовувати тільки вітчизняні агрегати», «туристичний сезон цього року перебігає успішно, в Криму та Севастополі є можливості для відпочинку людей із різним рівнем прибутку», і «потрібно зупинити цю хаотичну, безглузду, незаконну забудову, коли зневажаються історичні місця Севастополя та природні заповідники», – ці приємні вуху будь-якого севастопольця, а насамперед – начальства, сентенції вже рознесли всі інформагентства, що висвітлюють поїздку спікера Ради Федерації.
Потім Валентина Іванівна відвідала панораму «Оборона Севастополя 1854-1855 рр.». І її, «почесного громадянина Севастополя», супроводжували головні посадовці міста. Вона також сказала, що хотіла би провести в Криму частину відпустки, але де і скільки буде відпочивати голова законодавчої гілки влади Росії – залишилося секретом.
Банальність висловлених «рекомендацій», відсутність важливих нарад і нових рішень, запопадливі вирази облич господарів і підкреслена ввічливість протокольного прийому говорили про те, що приїзд Матвієнко – це всього лише візит ввічливості важливої дами дорогою на курорт. Валентина Іванівна заїхала до господарів привітатися, а заразом запитати «про здоров’я», тобто про те, що вони думають з того чи іншого питання, і заодно подякувати і сказати, що вони — великі молодці, що відняли Крим у її батьківщини, і що інтеграція дійшла ось до такої міри, що і вона може приїхати сюди позасмагати, а то поки Крим належав її рідній Україні, їздити сюди було не з руки, адже недарма ж її прозвали «зрадницею із Шепетівки» і приготували «стовп ганьби».
Щоб не псувати настрій, ввічливі господарі не стали питати поважну даму, яка приїхала на власну дачу, про багато речей, про які б варто було запитати голову Ради Федерації. Наприклад, вона ініціювала ухвалення рішення про скасування передачі Криму Україні, але чому цього не сталося?
Або ще. Валентина Матвієнко виступила ініціатором створення в Криму Силіконової долини, чим скористався і Севастополь, але ідея померла, не проживши й кількох місяців. Їй не шкода?

Чи приїде коли-небудь Валентина Матвієнко в Україну?

Природно, ніхто не наважився запитати гостю, чи не збирається вона з’їздити, поки у відпустці, до України? Може, до Шепетівки, де народилась, або до Черкас, де навчалась? Чи не хоче вона поговорити з місцевими жителями, однокласниками чи однокурсниками з медучилища або просто зі своїми співвітчизниками?
Все-таки до Володимира Путіна, росіянина за національністю, який захопив Крим у перебігу спеціальної військової операції і після якої вніс законопроект про анексію Криму, — одні запитання. А до неї, українки, яка ухвалила це рішення про незаконне відторгнення шматка території від її батьківщини, — зовсім інші. До росіянина Володимира Путіна, який просив дозволу ввести війська до її батьківщини, тобто її благословення на війну, — одні запитання, а до неї, українки і вихованки України, яка дозволила йому сіяти смерть там, де вона росла і вчилася, – зовсім інші. Що вона відчувала в той момент? Що вона думала тоді? Чи не було в неї прагнення «добудувати» законодавство Росії, яка вічно воює, так, щоб ніхто ніколи нікого не вбивав?
Чи пам’ятала Валентина Матвієнко прізвища росіян, які протестували проти війни в Афганістані або проти введення військ до Чехословаччини 1968 року? Чи бачила вона протести петербуржців проти війни Путіна в Україні?
Чи про губернаторство у Петербурзі в екс-українки залишилися не зовсім втішні спогади? Все почалось із неприємностей, як писало «Право.Ru», «юристи документально довели, що обрання Матвієнко на муніципальних виборах Санкт-Петербурга нелегітимне, а щодо організаторів виборів має бути порушена кримінальна справа». Можливо, з цього моменту у Валентини Іванівни цілком специфічне ставлення до закону, і вона вважає, що якщо потрібно, то закон можна порушити. У цьому вона запевняла кримчан, виправдовуючи Аксьонова, який захищає міністрів, викритих у порушенні законів.
Може, вже тоді відпрацьовувались механізми «партнерства з судами», в результаті яких вибори і відбулись. Із обранням до Ради Федерації аналогічна ситуація. Факт про неї потрапив навіть до статті у «Вікіпедії». 27 липня 2011 року Матвієнко подала заявку на участь у довиборах до муніципалітету МО «Петровський» і МО «Красненька Річка» міста Санкт-Петербурга, набравши відповідно 95,61% і 97,29% голосів виборців. Організація виборів і високі результати на них Матвієнко викликали критику з боку опозиції. Це дуже нагадало радянські часи. Результат майже як на «референдумі» в Криму, мабуть, працювали ті ж механізми, адже ставлення до права і до закону в голови Ради Федерації і у лідерів російського Криму, як виявилось, однакове.
Втім, тепер стає логічно зрозумілим, чому Людмила Нарусова, вдова Анатолія Собчака і колишній сенатор Ради Федерації, не прийшла до Валентини Матвієнко отримувати грамоту, і сказала: «Огида – це, напевно, слово, яке найбільше відображає мій стан... я різко виступила проти того, у що перетворюється Рада Федерації, штампуючи репресивні антиконституційні закони. Я хотіла зайвий раз переконатись у ступені людського, морального падіння моїх товаришів, колег...». Закон про приєднання Криму – саме з цієї категорії, і він став можливим завдяки не так авантюризму Путіна, скільки угодовству та непрофесіоналізму Валентини Матвієнко, вважає багато пітерців.
Чи не було в неї хоча би хвилинного бажання поїхати в Кремль і сказати Путіну, що погано вбивати українців? І що ця війна принесе багато незліченних бід не лише в українські, а й у російські родини? І чи не хоче її єдиний син, 40-річний Сергій Матвієнко, власник ЗАТ «Імперія» (див. «Валентина Матвієнко та її син»), яке зараз оцінюють у мільярд доларів, і банку «Санкт-Петербург», повоювати на цій війні, все одно – хоч за велику або ж можна і за малу батьківщину своєї матері? Якщо вже вона благословила цю війну своїм підписом.
Чи шкода його, адже в нього вкладені підсумки 8-річного правління в Північній Пальмірі, за яке Сергій перетворився з рекетира (матері довелося, повернувшись із Мальти, де вона служила послом, визволяти його з-за ґрат, куди він потрапив за грабіж і здирство) в доларового мільярдера.
Чи хотілося, щоб був «Кримнаш», адже екс-градоначальник Санкт-Петербурга ще не забула, як за її головування збудований в Ялті на кошти бюджету Санкт-Петербурга за 100 мільйонів доларів санаторій «Санкт-Петербург» (нині має дивну назву «Маєток графа Устинова») був проданий усього за 9 мільйонів доларів зареєстрованій на Британських Віргінських островах офшорній компанії Besant Limited. А згодом виявилося, як відкрила «Фонтанка.Ru», що за цією компанією ховається представник Смольнинської адміністрації, очолюваної тоді Валентиною Матвієнко. Сьогодні день відпочинку в «Графі Устинові» коштує кілька сотень доларів. І, до речі, можливо, саме в ньому проведе частину відпустки екс-градоначальник, а тепер уже спікер Ради Федерації?
Серед численних нагород Валентини Матвієнко є й український Орден княгині Ольги III ступеня, яким її нагородили 2002 року – «за вагомий особистий внесок у розвиток українсько-російського співробітництва, активну участь у забезпеченні проведення Року України в Російській Федерації». Ніхто не наважився також запитати, що саме вона вважає більш «вагомим особистим внеском» – дозвіл на введення військ в Україну чи заяву про те, що Росія ніколи не поверне Крим Україні?
І як не дивно, але саме українка Валентина Матвієнко сьогодні в Криму все робить для того, щоб закріпити цю анексію.

Костянтин СИМОНЕНКО,
політичний оглядач
http://ua.krymr.com

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #29 за 17.07.2015 > Тема "Резонанс"