Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4442)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4115)
Українці мої... (1657)
Резонанс (2107)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1842)
Крим - наш дім (1022)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (305)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (201)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
«Я ПРЕДСТАВНИК БОГООБРАНОГО НАРОДУ, ЯКИЙ МА╢ ПОК╤НЧИТИ З НАЙБ╤ЛЬШИМ ЗЛОМ»
Капелан ПЦУ про служ╕ння в окоп╕, РПЦ та м╕с╕ю укра╖нц╕в…


СТЕПАН РУДАНСЬКИЙ: ПРОЧИТАНИЙ, АЛЕ ДО К╤НЦЯ НЕ ОСМИСЛЕНИЙ
Твоя слава у могил╕/А воля в Сиб╕ру/Ось що тоб╕, матусенько/Москал╕ зробили!..


ПОМЕР ДИСИДЕНТ СТЕПАН ХМАРА
«В╕н так любив Укра╖ну ╕ укра╖нц╕в. В╕н рвав свою душу ╕ серце за не╖…»


10 УКРА╥НСЬКИХ С╤ЯЧ╤В
Сво╓ю невтомною працею вони творили маси нових св╕домих укра╖нц╕в…


ДАР╤Я В╤КОНСЬКА: В╤Д «РАЙСЬКО╥ ЯБЛ╤НКИ» ДО ЗБ╤РКИ «ЗА СИЛУ Й ПЕРЕМОГУ»
Наче досв╕дчений х╕рург, вона препару╓ укра╖нське тло, аби укра╖нц╕ позбулися тих негативних рис...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #24 за 12.06.2015 > Тема "Українці мої..."
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#24 за 12.06.2015
ДРУЖИНА «АПОСТОЛА ПРАВДИ ╤ НАУКИ»

Берегиня

Довго п╕дступав до матер╕алу й, нарешт╕, з╕бравши частину, — пишу про Людмилу Михайл╕вну Драгоманову — дружину Михайла Петровича, «апостола правди ╕ науки», як назвав його Серг╕й ╢фремов.
Народилася Людмила — донька штабс-кап╕тана Михайла Дмитровича Кучинського (1796 — ?) та його дружини Марфи Йосип╕вни 1842 року в сел╕ П╕дставки (тепер — Липоводолинський район Сумсько╖ област╕). Про цей населений пункт, де формувався св╕тогляд майбутньо╖ дружини Михайла Петровича Драгоманова, Олена Пч╕лка в спогадах напише: «╢ на Сумщин╕, серед мило╖ Липоводолинщини, багато╖ на гарн╕ куточки, чудовий кра╓вид! Це той, що з’явля╓ться перед очима, коли дивитись на нього з високого узг╕р’я гори Блохи. Станете на краю гори ╕ перед вами на сх╕д в╕дразу розстелиться велика долина Грун╕. Та яка ж широка й розма╖та! Грунь виб╕га╓ з очерет╕в чистою, блакитною теч╕╓ю ╕ несе сво╖ води у Псел. По берегах р╕чки схилили сво╖ в╕ти верби: кучер╕ ╖м звили т╕ щедр╕ води. Понад р╕чкою стеляться долиною луки, яр╕ють зеленощами св╕жих трав. Зл╕ва видн╕╓ться село П╕дставки. Перед т╕╓ю панорамою мов зб╕гла з гори Блоха й стала на останньому горбочку, над самими водами й луками, маленька дерев’яна, придворна церковка, на честь Свято╖ Тр╕йц╕ в с. Слоб╕дка. Д╕йсно, т╕льки б на ангельських крилах витати над тим кра╓видом! Гарний в╕н л╕тньою порою, як пиша╓ зеленощами, рад╕сним життям, красен ╕ зимовою добою, як долина зда╓ться ще простор╕шою — укрита широким, б╕лим сн╕говим подолом, що ся╓ блисками ╕ по сив╕й мережц╕ вод, скованих кригою, ╕ на б╕лих роздолах, ╕ по ср╕бних кучерях дерев, опушених ╕не╓м; красен той в╕льний кра╓вид ╕ напровесн╕, як уся велика б╕ла пелена повернеться в широку, в╕льну пов╕нь, роз╕лл╓ться геть-геть долиною, а небо весняне в╕дбива╓ться в н╕й сяйвом, блакиттю! Л╕воруч в╕д гори Блохи б╕л╕ють хатки, розб╕глись по п╕дг╕р’ю разом з садочками, в╕льно, де сам╕ хот╕ли, спускаючись до луки, за якою тече Грунь. Ще дал╕, за Грунню, за с╕нокосом видн╕╓ться темна, довга смуга поважного бору, що простягнувся до с. Б╕рки. Понад ними красуються р╕зними барвами картат╕ ниви, весел╕ га╖. Праворуч в╕д Грун╕ знаходиться Шепелиха — невеликий л╕сок з ╖╖ чудовою криницею. А зверху знаходиться П╕внева гора. Такий кра╓вид побачите з гори Блоха, щоб найл╕пше роздивитися красу долини р╕чки Грунь».
До реч╕, Людмила Кучинська — д╕вчина, з якою Драгоманов приятелював ╕ще змалечку, оск╕льки Михайлова сестра Ольга — похресниця матер╕ наречено╖, Марфи Йосип╕вни.
На початку 1862 року двадцятир╕чна Людмила при╖хала до батька, який проходив в╕йськову службу на Печерську ╕ залишилася в Ки╓в╕ — талановита д╕вчина стала в╕дв╕дувати аматорський гурток в «Укра╖нському дом╕», виступати на театральн╕й сцен╕. Студент ун╕верситету Св. Володимира не раз гостював у земляка Кучинського вдома ╕ там молодята зустр╕чалися й покохали. Вл╕тку 1864 року Михайло Петрович одружився з молодою акторкою Людмилою Михайл╕вною Кучинською: в╕нчання проходило у церкв╕ Св. апостол╕в Петра ╕ Павла, що знаходилась при головн╕й споруд╕ колег╕╖ Павла Галагана. Та╖нство шлюбу зд╕йснював священик Симеон Трегубов з дияконом Григоровичем. Подружжя Драгоманових вийняло прим╕щення в ки╖вському будинку Войцеховського на Жандармськ╕й (п╕зн╕ше Мар╕╖нсько-Благов╕щенськ╕й) вулиц╕, займаючи невелик╕ к╕мнатки. В одн╕й було розставлено чепурно на поличках чимало книжок; окр╕м столу до писання, збоку стояла старенька шафа та дек╕лька ст╕льц╕в. Як згадувала Людмила Михайл╕вна, матер╕альна незабезпечен╕сть гн╕тила й хвилювала Михайла Петровича, ╕ це яскраво в╕дбивалося на його обличч╕ — хмурн╕в й ╕нколи виявляв невдоволення. Коли був дома, трохи з╕гнувшись, годинами сид╕в за столом — запопадливо читав, писав, перегортав стор╕нки книжок, що купою лежали б╕ля нього.
На чужин╕ в Драгоманових народилося тро╓ малюк╕в: Людмила Михайл╕вна ╕ Михайло Петрович переживали, що д╕тям «…н╕ Дн╕про, н╕ Псел н╕чого не говорить ╕ не говоритиме, ╕ сього не поправиш!», але вс╕ тро╓ — Л╕да, Ар╕адна та Св╕тозар — хоч ненадовго, але в дитяч╕ роки таки повернулися в Укра╖ну. Дочка — Л╕д╕я, вийшла зам╕ж за професора Соф╕йського ун╕верситету в Болгар╕╖, болгарського нац╕онального д╕яча, письменника й ╕сторика, автора сол╕дних праць про Укра╖ну ╕ перекладача твор╕в Шевченка болгарською мовою ╤вана Димитрова Шишманова (1862-1928, походить з роду давнього (963 року) болгарсько-македонського царя Шишмана), амбасадора Болгар╕╖ в Укра╖нськ╕й держав╕ у 1918 роц╕.
Ар╕адна народилася в Швейцар╕╖, де на той час перебувала в ем╕грац╕╖ родина, 8 кв╕тня 1877 року. Михайло Петрович, коли називав таким ╕менем молодшу доньку, мав над╕ю, що ця «нитка Ар╕адни» не дасть роду заблукати по св╕ту ╕ приведе в Укра╖ну. Вона — ровесниця Лесино╖ молодшо╖ сестри, Ольги, найкращо╖ подружки протягом всього життя поетеси. ╤ тому дуже гарн╕ товариськ╕ вза╓мини м╕ж Лесею ╕ Радою склалися в╕дразу при зустр╕ч╕. «Радочка», «Раденятко», «Радунчик» — зверталася в листах до сво╓╖ кузини Леся Укра╖нка. Галицький художник ╤ван Труш у Ки╓в╕ закохався в Ар╕адну, вони заручилися, про що писав у листах до матер╕: «Ув╕йшов у близьк╕ стосунки з с╕м’╓ю Драгоманових, у котрих на дач╕ на Сирц╕, п╕д Ки╓вом, прожив чудове л╕то, малюючи л╕сов╕ етюди. Тут намалював я першу свою вдалу картину «Сам╕тня сосна».
Св╕тозар Драгоманов побачив св╕т 29 червня 1884 роц╕ у Пл╓нпал╓, кантон Женева (Швейцар╕я): тут здобув початкову осв╕ту (1889–1890). У зв’язку з призначенням Михайла Петровича на посаду ординарного професора ╕сторико-ф╕лолог╕чного в╕дд╕лення Болгaрсько╖ вищо╖ школи ╕ пере╖здом батьк╕в до Соф╕╖, Св╕тозар два роки навчався у французьк╕й початков╕й школ╕ (1891–1892), п╕сля зак╕нчення яко╖ продовжив навчання у Л╕це╖ «Janson de Sailly» у Париж╕ (1892–1894), мешкаючи в родинi Володимира Гольдштейна, члена редакц╕й французьких газет «Работник» ╕ «Вольное Слово», приятеля та однодумця Михайла Петровича.
...Найтепл╕ш╕ стосунки у Людмили Михайл╕вни склалися з Лесею Укра╖нкою — за пер╕од з 1893 до 1899 року поетеса адресувала дядин╕ 30 лист╕в, як╕ мають переважно побутовий, суто родинний характер, але ╓ яскравим св╕дченням одн╕╓╖ з найяскрав╕ших рис характеру поетеси — почуття обов’язку ╕ сп╕впереживання. Леся, наприклад, хоче, щоб листування з дядиною мало лише позитивний настр╕й, а тому не пише ╖й у т╕ дн╕, коли в╕дчува╓ якийсь душевний дискомфорт або ма╓ погане самопочуття. В ус╕х листах Леся Укра╖нка зверта╓ться до Людмили Михайл╕вни т╕льки словами «люба дядино». Коли зна╓, що з якихось причин не може звернутись безпосередньо до Михайла Петровича, то адресу╓ сво╖ звернення до його дружини, точно знаючи, що вона завжди викона╓ прохання плем╕нниц╕. Х╕ба це не яскравий приклад поваги ╕ дов╕ри подружжю Драгоманових! Часто в раз╕ виникнення якихось с╕мейних проблем Леся Укра╖нка зверта╓ться зa порадою саме до Людмили Михайл╕вни. У кожному лист╕ детально розпов╕да╓ про новини в кол╕ родини, сп╕льних друз╕в ╕ знайомих. Р╕дко в якому лист╕ п╕сля 1895 року Леся не нагаду╓ дядин╕ про те, що ╖хня родина Косач╕в дуже хоче, щоб Людмила Михайл╕вна пере╖хала ╕з Соф╕╖, де вони жили з дядьком, ближче до них, або ж ╕ взагал╕ запрошу╓ жити разом: «От коли б Ви вже скор╕ш при╖здили, то якось би лучче було». У 1898 роц╕ молодший син Драгоманових Св╕тозар все-таки пере╖здить до Косач╕в. Леся Укра╖нка ста╓ його вчителем, готу╓ до вступу в г╕мназ╕ю. В одному з лист╕в в╕д 4 жовтня вони разом пов╕домляють мам╕, що «Зоря (Зора — Св╕тозар, син Михайла ╕ Людмили Драгоманових — В.Ж.) — учень ╤╤╤ класса, Киевской ╤V гимназии. Зоря дуже радий сво╓му новому зван╕ю».
Людмила Драгоманова ста╓ однодумцем Лес╕ Укра╖нки й тод╕, коли поста╓ питання про операц╕ю Лес╕ на ноз╕, яку мав робити в╕домий х╕рург у Берл╕н╕. Дядина п╕дтримала поетесу в тому, що операц╕я необх╕дна, адже це — над╕я позбутися багатор╕чного болю, з яким жила Леся (лист в╕д 18 грудня 1898 року). Також плем╕нниця, як ран╕ше з дядьком, так тепер з дядиною, обговорю╓ на стор╕нках лист╕в ╕ свою л╕тературну творч╕сть, високо ц╕нуючи думку Людмили Михайл╕вни (лист в╕д 30 листопада 1898 року).
У деяких листах до Людмили Драгоманово╖ Леся Укра╖нка в╕дкрито висловлю╓ пол╕тичну та громадянську позиц╕ю. Наприклад, з листом в╕д 18 листопада 1896 року вона послала свою статтю, написану французькою мовою «Голос одн╕╓╖ рос╕йсько╖ ув’язнено╖» ╕ просила дядину якнайшвидше знайти редакц╕ю, яка б цю статтю надрукувала. Це була реакц╕я обурення письменниц╕ на д╕╖ французьких буржуазних поет╕в, як╕ радо в╕тали у Париж╕ рос╕йського царя Миколу ╤╤. А в грудн╕ «в Ки╓в╕ було багато обтиск╕в та арест╕в, пол╕ц╕я забралась нав╕ть в самий ун╕верситет ╕ там обшукала лаборатор╕ю ╕ нав╕ть каб╕нет одного професора. П╕сля сього почали хапати студент╕в» — Леся однозначно на боц╕ студент╕в, ╖╖ обурення не ма╓ меж, ╕ пише про це вона саме Л. Драгоманов╕й, адже в ц╕й людин╕ завжди знаходила розум╕ння, п╕дтримку ╕ душевне заспоко╓ння. ╥хн╕ близьк╕, тепл╕ родинн╕ зв’язки не припинились п╕сля смерт╕ дядька Михайла у 1895 роц╕. Леся Укра╖нка, як ╕ ран╕ше, дорожить стосунками з дядиною: «А тепер бувайте здоров╕, моя люба, дорога, б╕дна моя дядино! Я завжди була ╕ буду та сама Ваша ╕ дядькова Леся, яку Ви знали в Соф╕╖».
Михайло Петрович Драгоманов од╕йшов у св╕т Божий 20 червня (2 липня) 1895 року в Соф╕╖: про останн╕й день чолов╕ка Людмила Михайл╕вна зберегла нам спомин у «Щоденнику»: «Не б╕льше 3-4-х хвилин я була в╕дсутня, але серце мо╓ поривалось до нього, й ось я повернулася, щоб бачити його ззаду, як в╕н вставав з кр╕сла ╕ пот╕м падав обличчям вниз, наче хтось раптом п╕друбував його пополам. Я встигла п╕дхопити його, перевернути, п╕дставити п╕д ноги ст╕лець. Та в╕н уже був непритомний ╕ хрип╕в. Я вискочила з криком Л╕д╕ ╕ Ван╕ про доктора, який прийшов для того, щоб сказати, що все к╕нчилось. Ну от — все це перенесено ╕ я живу…
Що було з╕ мною ╕з д╕тьми пот╕м, я добре не пам’ятаю. Я збожевол╕ла, кричала, плакала, не могла зрозум╕ти, що трапилось, бачила нещасних Ваню, Л╕ду, Лесю у в╕дча╖, ╕ Раду сердешну привезли на горе в╕д Амман╕в. Пот╕м почалось отуп╕ння до всього навколишнього, одна скорбота, неможлив╕сть помиритися з тим, що трапилось, безпорадн╕сть, незаслужен╕сть тако╖ втрати, жал╕сть, жаль за тим, що так рано, в самому розкв╕т╕ рок╕в для справжньо╖ роботи загинула людина тако╖ сили розуму, розвитку, такого серця ╕ доброти. Не ми т╕льки, його с╕м’я, плачемо за ним, оплакують його студенти, професори, знайом╕, друз╕ ╕ весь народ, для якого в╕н поклав усе життя. Кажуть, що це може бути розрадою мен╕ в перенесенн╕ горя. Н╕, це — не розрада, це зб╕льшу╓ горе, бо показу╓, що в╕н незам╕нний, що робота його ще не зак╕нчена ╕ що багато з того, що в╕н м╕г робити ще, забрав з собою у могилу: за к╕лька годин до смерт╕ в╕н будував ще плани потр╕бних роб╕т… Де ж тут справедлив╕сть?! «За що, за що?» — повторюю я за ним, як в╕н пост╕йно говорив, коли йому ставало погано…
Я не знаю, як провела весь той час, знаю, що не заплющила очей ц╕лу н╕ч ╕ що час лет╕в з неймов╕рною швидк╕стю. Як мен╕ хот╕лось якнайдовше мати його з собою!». Поховали М. П. Драгоманова на Соф╕йському кладовищ╕. Про значення д╕яльност╕ Великого укра╖нця для Укра╖ни й Болгар╕╖ св╕дчать знову ж таки рядки ╕з «Щоденника» Людмили Михайл╕вни — «п╕сля поховання на могилу укра╖нця поклали 25 в╕нк╕в, на яких, зокрема, були так╕ надписи: «Б╕йцев╕ свободи та думки, учителев╕ правди, нашому викладачев╕ М. Драгоманову. Студенти ╤╤╤ ╕сторико-ф╕лолог╕чного курсу»; «Професору Драгоманову — борцев╕ за прогрес людства. Студенти ╕сторико-ф╕лолог╕чного в╕дд╕лу»; «Михайлу Драгоманову — в╕дм╕нному й невтомному професоров╕. М╕н╕стерство народно╖ осв╕ти»; «Борцу за правду и свет от любящих его русских и европейских земляков в Софии. Минцес, Белковский, Шац, Вайсман, Карачунский, Калина, Баламезов» та ╕н.
П╕сля смерт╕ М. П. Драгоманова Людмила Михайл╕вна розпочала упорядковувати його арх╕в ╕ виявила близько 100 ненадрукованих твор╕в р╕зними мовами. В лист╕ в╕д 17 с╕чня 1898 року вона запропонувала ╕сторико-фiлологiчному факультету Соф╕йського ун╕верситету викупити б╕бл╕отеку вченого, факультетська рада створила комiсiю у складi Л. Мiлетича, Д. Агури та В. Златарського для оцiнки вартост╕ видань, ╕ згодом констатувала, що б╕бл╕отека М. П. Драгоманова склада╓ться з «…фундаментальних ╕ цiнних творiв загального характеру, придбання яких зробило би великий ╕ вагомий науковий внесок у б╕бл╕отеку Вищо╖ школи».
За згодою Мiнiстерства народно╖ просвiти Болгар╕╖ б╕бл╕отека вченого була викуплена за 10 000 левiв ╕ в липнi 1899 року над╕йшла в ун╕верситетську б╕бл╕отеку — йдеться про 4350 томiв, як╕ зум╕ла зберегти Людмила Михайл╕вна.
До реч╕, в чернетках чолов╕ка Людмила Михайл╕вна знайшла й к╕лька неопубл╕кованих доти в╕рш╕в, писаних рукою Михайла Петровича: «П╕сня Укра╖нця (на голос «Гей, не дивуйте, добр╕╖ люди!» Лисенка, 1, № 13)» — М. Драгоманов мав на уваз╕ першу зб╕рку укра╖нських народних п╕сень, виданих Миколою Лисенком. 19 травня 1897 року Людмила Драгоманова в лист╕ до письменника ╕ вченого, товариша М. Драгоманова — М. ╤. Павлика висловлю╓ думки щодо видання фольклорних праць Михайла Петровича та пов╕домля╓ Михайлу ╤вановичу, що ц╕л╕сно з╕браних праць нема╓, вони розпорошен╕, однак план видання п╕дтриму╓. Радить звернутися за допомогою до Ф. Вовка, готова передати в╕дбитки праць, як╕ надрукован╕ в журнал╕ «Киевская Старина», й з╕знавалася, що «…топить сво╓ горе в малюванн╕». Пов╕домляла про виставку картин та про особисто ╖╖ роботи, «як╕ ╤ван (йдеться про зятя — В. Ж.) силою взяв для експозиц╕╖. Кажуть, якби була десять рок╕в тому почала писати, може, була б знаменитою художницею». Ц╕каво — чи ж збереглися картини Людмили Михайл╕вни?
В ун╕верситетськ╕й б╕бл╕отец╕ збер╕га╓ться «Списък на Книгите от Драгомановата библиотека, записани в каталога, а задържани от Госпожа Драгоманова», в якому зазначено 229 книг. Болгарська досл╕дниця Лiляна Петкова вважа╓, що «…особиста б╕бл╕отека М. Драгоманова ╓ унiкальною колекцi╓ю iноземно╖ науково╖ лiтератури гуманiтарного профiлю. Вона ╓ одн╕╓ю з небагатьох особистих б╕бл╕отек Х╤Х стол╕ття ╕ ╓диною у сво╓му родi спецiальною науковою б╕бл╕отекою унiверситетського професора тих часiв, що збереглася та упорядкована мудрою дружиною вченого, Людмилою Михайл╕вною».
…Через ф╕нансову скруту Людмила Михайл╕вна в╕ддала сина до коледжу Святого Антуана в Женев╕ (1895–1897). Та все ж ╖╖ статк╕в не вистачало на життя в ╢вроп╕, ╕ вона вир╕шила разом з молодшими д╕тьми повертатися в Укра╖ну. 16 (28) серпня 1895 року Людмила Драгоманова написала листа до Михайла Павлика, де розпов╕дала про те, за яких умов вона повернулася б до Ки╓ва: «Я хочу ╕ можу т╕льки повернутися туди як ж╕нка Драгоманова, маючи можлив╕сть шанувати пам’ять свого чолов╕ка ╕ батька наших д╕тей, а не з тим, щоб перед начальством одректись од того, з чим я прожила усе сво╓ життя». У той час Л. Драгоманова не мала н╕ матер╕ального достатку, н╕ м╕цного здоров’я, н╕ душевного спокою, однак розум╕ла, що д╕тям треба дати хорошу осв╕ту й матер╕альний добробут. У лист╕ М. Павлику в╕д 28 серпня 1895 року знову написала: «На Зорю д╕стала од одних приятел╕в з Парижа грошей на 6 м╕сяц╕в ╕ спровадила його в Женеву, бо тут мен╕ було важко управитися з ним. В╕н вже навча╓ться там у коледж╕».
На пропозиц╕ю Ольги Петр╕вни Драгоманово╖-Косач першим при╖хав у Ки╖в п╕д ╖╖ оп╕ку в грудн╕ 1897 року Св╕тозар. ╢вропейська наука не дала можливост╕ вступити в╕дразу до класично╖ г╕мназ╕╖. ╤ лише п╕сля домашнього навчання з т╕ткою Ольгою ╕ двоюр╕дною сестрою Лесею в╕н восени 1898 року став учнем третього класу ╤V хлопчачо╖ г╕мназ╕╖. Тут уже навчався на чотири м╕сяц╕ старший в╕д нього двоюр╕дний брат Микола Косач. Як в╕домо, приватною мовою сп╕лкування Драгоманових у Женев╕ та Соф╕╖ була рос╕йська. Натом╕сть укра╖нська атмосфера дому ╕ близького оточення Ольги Петр╕вни найперше вплинули на процес нац╕онального самоусв╕домлення Св╕тозара: згодом в╕н став професором економ╕ки у ки╖вських вишах: 1930 року усунений як «небажаний елемент». В╕д 1943-го — у ем╕грац╕╖, помер у США.
Незабаром п╕сля смерт╕ чолов╕ка ще одне випробування випало на долю Людмили Михайл╕вни та ╖╖ д╕тей. Померла мати Михайла Петровича — ╢лизавета ╤ван╕вна (1821 року народження). ╥й нав╕ть не говорили про смерть сина. Доброта, чуйн╕сть, сп╕вчуття вилились в одному рядку ╖╖ листа до М. Павлика: «Жалко страшенно мен╕ ╖╖ — вона його так любила».
1898 року Людмила Михайл╕вна пере╖хала до Ки╓ва ╕ стала св╕дком та учасником бурхливих под╕й. Спочатку стала працювати у л╕тературно-драматичн╕й секц╕╖ «Укра╖нського клубу», створеному з ╕н╕ц╕ативи композитора Миколи Лисенка, що перебував на Володимирськ╕й, 42 (б╕ля «Золотих вор╕т»). До реч╕: на честь в╕дкриття клубу М. В. Лисенко спец╕ально написав фортеп╕анний тв╕р «На вх╕дчини». У 1909 роц╕ «Укра╖нський клуб» в╕дв╕дав ╤. Я. Франко, зустр╕чався з Людмилою Драгомановою.
Разом з Людмилою Михайл╕вною в р╕зних секц╕ях клубу трудилися ╖╖ однодумц╕ та шанувальники Михайла Драгоманова: М. Старицька, Олена Пч╕лка, поет О. Олесь (О. ╤. Кандиба). На невеличк╕й сцен╕ клубу Л. Драгоманова виступала, зокрема, в рол╕ Катерини у п’╓с╕ Олександра Островського «Гроза», в п’╓сах Миколи Садовського, який був тут частим гостем з укра╖нською сво╓ю трупою, у драматичн╕й новел╕ «Сапфо» Людмили Старицько╖-Чернях╕всько╖, присвячен╕й нерозд╕леному коханню грецько╖ поетеси, музику до яко╖ створив Микола Лисенко.
Людмила Михайл╕вна працювала в ки╖вськ╕й «Просв╕т╕», разом ╕з нею боронили укра╖нське слово та укра╖нську ╕дею — Леся Укра╖нка, С. ╢фремов, В. Дурдук╕вський, М. Лисенко, С. Шемет, В. Прокопович, В. Винниченко, Гр. Шерстюк, Олена Пч╕лка, Мод. Левицький, ╢. Чикаленко, Л. Яновська, С. Тимошенко, В. Степанк╕вський, С. Петлюра, В. Корол╕в-Старий, Д. Дорошенко, О. Мишуга, ╤. Ог╕╓нко, С. С╕рополко, Л. Старицька-Чернях╕вська, П. Стебницький, О. Косач-Кривинюк, Ф. Матушевський, М. Гехтер, Ф. Штейнгель, Л. Жебуньов, Л. Пахаревський, А. Яковл╕в, М. Кропивницький, П. Капельгородський, Вас. Доманицький, ╤. Стешенко, М. Гр╕нченко, А. Кримський, Ф. Красицький, П. Холодний, Г. Хоткевич та багато ╕нших видатних д╕яч╕в Укра╖ни.
Ки╖вський пер╕од життя та д╕яльност╕ Людмили Драгоманово╖ п╕сля ем╕грац╕╖, на жаль, ╓ малодосл╕дженим. Анал╕з арх╕вних документ╕в, особливо — листування з друзями та соратниками М. П. Драгоманова, ╓ переконливим доказом того, що Людмила Михайл╕вна повернулася з ем╕грац╕╖ в Укра╖ну не одразу ж п╕сля смерт╕ чолов╕ка, а у 1898 роц╕ разом ╕з сином Св╕тозаром: ╕з Соф╕╖ Людмила Михайл╕вна з д╕тьми в╕дразу по╖хала до Косач╕в, бо втратили все по в╕д’╖зд╕ ╕з Швейцар╕╖, тому родич╕ попервах допомагали матер╕ально та ф╕нансово. У фондах Центрального державного ╕сторичного арх╕ву Укра╖ни у Ки╓в╕ збер╕га╓ться «Дов╕дка Ки╖вського губернського жандармського управл╕ння» про сина Людмили Михайл╕вни, яка пов╕домля╓: «Драгоманов Св╕тозар Михайлович, дворянин, службовець у Всерос╕йському земському союз╕, 30 рок╕в, прожива╓ у будинку № 14, кв. 4, по Паньк╕вськ╕й вулиц╕ м. Ки╓ва» (2002 року прим╕щення, зведене за проектом Герден╕на, знесено). За ц╕╓ю адресою мешкала в Ки╓в╕ ╕ Людмила Михайл╕вна, як╕й, власне, й належало це помешкання. В документ╕ пов╕домля╓ться, що у 1910 роц╕, будучи студентом Ки╖вського комерц╕йного ╕нституту, на його ╕м’я ╕з-за кордону був над╕сланий анкетний листок Укра╖нсько╖ соц╕ал-демократично╖ роб╕тничо╖ парт╕╖, членом яко╖ в╕н був. У н╕ч на 23 листопада 1910 року в квартир╕ Драгоманових жандармами зроблений обшук та знайдено велику к╕льк╕сть заборонено╖ л╕тератури. В╕н був затриманий, а пот╕м зв╕льнений за сприяння знайомих Людмили Михайл╕вни.
…У пер╕од д╕яльност╕ Центрально╖ Ради Л. Драгоманова, авторка прац╕ «Народн╕ гов╕рки й осв╕та», отримувала пенс╕ю в╕д уряду УНР. А п╕шла Божим шляхом Людмила Михайл╕вна 16 травня 1918 року, про що д╕зна╓мося ╕з «Щоденника» ╤вана Димитрова Шишманова, чолов╕ка Л╕д╕╖ Драгоманово╖: «18 травня 1918 року, субота. Похорони мами. О 10 годин╕ в Мар╕╖нсько-Благов╕щенськ╕й церкв╕. Присутн╕: м╕н╕стр закордонних справ Василенко, Богдан К╕стяк╕вський з╕ сво╓ю мат╕р’ю, Дебагор╕й Мокр╕╓вич, К. ╢фремов, Науменко, Трегубов, Гелеган, Кв╕тко (чолов╕к Маши), пан╕ Гринченко та ╕нш╕. В 11.30 г. прибула депутац╕я в╕д Гетьмана Скоропадського, висловила сп╕вчуття с╕м’╖ ╕ поклала в╕нок на труну — «Вдов╕ М. П. Драгоманова в╕д Гетьмана вс╕╓╖ Укра╖ни». Я поклав в╕нок з надписом: «╤деальн╕й подруз╕ незабутнього професора Соф╕йського ун╕верситету М. П. Драгоманова — в╕д посла Болгар╕╖». О 2-й годин╕ похоронна процес╕я зак╕нчилася (на Байковому цвинтар╕). Б╕долашна, б╕долашна мамуся! Не змогла востанн╓ побачити сво╖х д╕тей. Як Л╕да переживе цю жахливу в╕стку! Це мене турбу╓. Шифрованою телеграмою попрошу Златанова, щоби сказав т╕льки М╕ков╕ (М╕ка, Д╕м╕тр Шишманов — син Л╕д╕╖ та Iвана Шишманових — В.Ж.) про смерть його бабус╕, а в╕н вже п╕дготу╓ маму».
У червн╕ 1919 року за кошти Директор╕╖ Укра╖нсько╖ Народно╖ Республ╕ки на могил╕ Л. М. Драгоманово╖ було встановлено надгробок. На б╕лому мармуровому постамент╕ — погруддя Драгоманово╖ та напис: «Посвящается памяти Людмилы Михайловны Драгомановой (в девичестве Кучинской), родивш. 3.V.1844, почившей в Бозе 16.V.1918. Господи, да будет воля Твоя».
…За спогадами ╤зидори Косач-Борисово╖ — р╕дно╖ сестри Лес╕ Укра╖нки, нарешт╕, в╕днайшов м╕сце поховання Людмили Михайл╕вни Драгоманово╖ на Байковому некропол╕ столиц╕, яке знаходилося на д╕лянц╕ № 2, в другому ряду, за могилою композитора, товариша родини Драгоманових — Миколи В╕тал╕йовича Лисенка. Надгробок, на жаль, знищений б╕льшовиками ще 1937 року, але там залишилося м╕сце, де можна в╕дновити пам’ятник дружин╕ Великого укра╖нця, про яку експансивний ╕ палкий Панько Кул╕ш, уперше побачивши Людмилу Михайл╕вну, вигукнув: «Та ви ж справжня Мадонна з картини Рафаеля!».

В╕ктор ЖАДЬКО,
доктор ф╕лософських наук, професор, письменник

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #24 за 12.06.2015 > Тема "Українці мої..."


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=15393

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков