Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4444)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4116)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2110)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1028)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (308)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (202)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
САВА ╤ ЛАВА
Наш╕ традиц╕╖


«20 ДН╤В У МАР╤УПОЛ╤», ДЖАМАЛА ╤ «КОНОТОПСЬКА В╤ДЬМА»:
Стали в╕дом╕ лауреати Шевченк╕всько╖ прем╕╖…


ПРАВДА ДВО╢СЛОВА
Наш╕ традиц╕╖


ОЧИМА БЕЛЬГ╤ЙСЬКОГО ФОТОГРАФА
На його зн╕мках - чорно-б╕ла пал╕тра Майдану…


МИСТЕЦЬКА «ЗДИБАНКА В «НОР╤»
Виставка в╕дбулася без обмежень ╕ упереджень. В╕дб╕р ╕ цензура були в╕дсутн╕…




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #23 за 05.06.2015 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#23 за 05.06.2015
╢ДНАЙМОСЬ, БРАТТЯ, У ЦАРСТВ╤ ДУХА!
Н╕на МИКОЛАЙЧУК

Поез╕я

Кримська св╕тлиця» вже публ╕кувала в╕рш╕ Н╕ни Федор╕вни Миколайчук — к╕лька рок╕в тому п╕д рубрикою «Рима з Криму» з передмовою нашого Данила Андр╕йовича Кононенка була надрукована доб╕рка «кримських» в╕рш╕в поетеси ╕ педагога з Р╕вненщини. «Цикл поез╕й «Кримськ╕ враження» — творчий п╕дсумок мого перебування на П╕вденному берез╕ Криму, незабутньо╖ зустр╕ч╕ з морем. Живучи б╕ля моря, — не сп╕вати не можна. От ╕ в╕ршувалось, мр╕ялось, сп╕валось, згадувалось...» — так сама Н╕на Федор╕вна розпов╕дала про народження кримських в╕рш╕в. Можна було б ╖х повторити, пригадати ту ностальг╕йну пору, коли в Криму «в╕ршувалось, мр╕ялось ╕ сп╕валось», але, як ╕ в р╕чц╕, так ╕ в мор╕, дв╕ч╕ в одну й ту ж воду не ступиш...
До того ж ми знайшли в наших редакц╕йних арх╕вах поез╕╖ Н╕ни Миколайчук, як╕ збиралися надрукувати ще тод╕, п╕сля «Кримських вражень», але не склалося. А вони, написан╕ у р╕зн╕ роки, так╕ актуальн╕ й сьогодн╕! Як ╕ цей лист Олеся Гончара до учительки-поетеси:
* * *
Острожець,
учительц╕ Н. Ф. Миколайчук

Шановна Н╕но Федор╕вно!
Ваш╕ поез╕╖ одержав, вони справляють гарне враження. Там, де ╓ людян╕сть, щир╕сть почутт╕в, любов до Укра╖ни, там, на м╕й погляд, неодм╕нно озветься поез╕я. У Вас це ╓. Ваша «Полем╕ка» — гостра, небайдужа р╕ч, хоча, гадаю, Ви з╕ сво╖м громадянським темпераментом могли б ще гостр╕ше виступати проти потворних явищ, проти р╕зно╖ нечист╕ в сучасному житт╕, адже, скаж╕мо, нав╕ть л╕тературу нин╕ опоганюють знахабн╕л╕ цин╕ки, сквернослови, не д╕стаючи г╕дно╖ в╕дс╕ч╕. Ви, певне, зна╓те, що я вже виступав на ц╕ теми в газетах ╕ по рад╕о, — стан здоров’я, на жаль, не дозволя╓ виступати част╕ше, тож сл╕д би молодшим колегам б╕льше виявляти активност╕, см╕лив╕ше ставати на захист святинь, чистоти укра╖нсько╖ мови, котру сьогодн╕ так засм╕чують похабщиною, блатняцьким жаргоном деяк╕ безсов╕сн╕ автори.
Раду╓ мене, що ╕ в рег╕онах сьогодн╕ п╕д╕ймаються до прац╕ здоров╕ нац╕ональн╕ сили, ось, бачте, ╕ славетне м╕сто Дубно закв╕тло Вашим «Цв╕том черешн╕»... Оск╕льки столичн╕ видавництва зараз у тяжк╕й криз╕, то, гадаю, роль м╕сцевих видавництв дедал╕ зростатиме, зв╕дус╕ль ма╓ д╕стати п╕дтримку укра╖нське слово. При╓мно було д╕знатись, що в лавах творчих ентуз╕аст╕в виступа╓ Микола Пшеничний, щире в╕д мене йому в╕тання.
На все добре!

Олесь Гончар
12.VII.1993


БЕЗПОСЕРЕДН╤СТЬ

Душа пригорнеться до ╕стини,
А думка риму встереже —
╤ слово подола╓ в╕дстан╕,
╤ знову стане рубежем.
Давно, як кажуть, подорожн╕ ми
На цьому св╕т╕ су╓ти.
От т╕льки б душ╕ не порожн╕ми —
Для доброти, для доброти.
До Лес╕ йдем на зор╕ сяюч╕
Ус╕, хто серцем не глухий.
Хто не втомився ще, шукаючи
Мал╕ Тарасов╕ шляхи.
Якщо ж цей голос м╕й зап╕зниться
На крила праведних п╕сень,
То стане оправданням гр╕шниц╕
У прац╕ вистражданий день.
Весна, 2001

ДО СТУСА
Була дорога до Р╕вного на перший форум ╕нтел╕генц╕╖ област╕. В автобус╕ пом╕ж сувен╕рами шофера — тризубом та жовто-блакитним прапорцем — портрет Василя Стуса на маленькому вимпел╕. В╕н з нами ╖хав на цей форум, а я — думала...

Як ми мовчали й ляпали з╕ страху,
Долонями плекаючи брехню,
Загинув Стус ╕ повернувся з праху,
╤з блискавок, ╕з грому, ╕з вогню.
╤ проп╕ка╓ душу Укра╖ни,
Щоб воскресити омертв╕лих нас...
Жива краса — не п╕р’я солов’╖не,
╥╖ не вбив ╕ не розв╕яв час.
А на лиц╕ — печать в╕д рукоятки,
╤ т╕льки оч╕ — в╕ра та журба.
Його дорога без вагання цятки,
А наша стежка — слава ╕ ганьба.
Убили т╕ло, та не вбили мови.
Спинили серце! Кров — у джерел╕!
Як нам болить його криваве слово!
Його могила — рана на земл╕.
Молюся Богу за поета Стуса
╤ за людину з ╕менем — Василь...
О Боже милий! Господи, ╤сусе!
Спаси його, померлого — спаси!
Ос╕нь, 1991

ОЧИМА СТУСА

Очима Стуса дивиться журба
За слово, що долало заборони.
В╕н ще тод╕ зживе в соб╕ раба,
Порве кайдани кам’яних закон╕в.
Його очима дивиться печаль
За св╕й народ, що був ╕ не в╕дбувся.
В╕н вибрав правду,
 нам залишив жаль
╤ голос в╕щий: «Велетню,
 розкуйся!».
Очима Стуса дивиться ганьба
За вс╕ брехлив╕ пов╕ст╕ й романи,
Та мр╕я св╕тить жовто-голуба
Й тод╕, коли його уже не стане.
То сов╕сть наша дивиться на нас
На тл╕ змагань перевертн╕в ╕ клан╕в.
Його десницю виправда╓ час,
А ми ще довго скн╕тимем в оман╕.
Очима Стуса дивиться Пророк,
Врочистими очима Справедливця!
Болючий, незак╕нчений урок...
В╕тчизна т╕льки так ще дивиться.

КОЛИ СП╤ВА╢ ДМИТРО ГНАТЮК

«Ти скажи, чи не згасла»,
 не висохла,
Або просто подумай хоч,
Як п╕дн╕ме Дмитро нас високо,
А тод╕ — хоч у воду вскоч!
Забере, приголубить, запросить,
То покине, то кличе знов...
╤ спов╕ду╓ш: цього досить,
Щоб жила на св╕т╕ любов!
Та кигичуть розлуки сл╕зно
Про свою неземну печаль,
А мелод╕я кличе п╕сню
«В синю даль, в синю даль»...
Т╕льки серце, п╕дбите зрадою,
На кохання знов ожива.
А воно чар╕вною принадою —
Як дорога та польова.
Полюбити н╕коли не п╕зно.
Ще сп╕ва╓ Дмитро Гнатюк.
«Ти скажи!» — то не просто п╕сня,
То до серця нашого стук.
Ос╕нь, 1993

ПАМ’ЯТ╤ В’ЯЧЕСЛАВА ЧОРНОВОЛА

Ох, як нам треба плакати за ним,
Кричати кричма, впасти на кол╕на!
В╕н був тв╕й син,
 непосидючий син,
О безталанна ненько — Укра╖но!
Так посп╕шав, ╕ мислив, ╕ гор╕в,
Р╕вн╕шо╖ не вибирав дороги.
╤ не боявся накликати гн╕в
Комун╕стично╖ перестороги.
А як прон╕с в╕н прапора тод╕!
Несе ще й дос╕, й нести буде в╕чно...
Ця мить пливе, як по свят╕й вод╕.
А де взялася та, катастроф╕чна???
П╕дстерегла, п╕дготувала смерть,
Сама втекла за темряву й др╕моту...
Нема н╕чого. Все розбито вщент!
Обман пану╓ ╕ брехн╕ гидота.
Тепер жалкують: патр╕отом був!
Такого б╕льш нема ╕ вже не буде.
Збер╕г в╕н мр╕ю, в╕н ╖╖ здобув —
Не бережуть сво╖х геро╖в люди.
Вписали: Укра╖на — Чорнов╕л,
╤ лозунгами вулиц╕ вгинались,
Стелились кв╕тами в╕д м╕ст ╕ с╕л...
Як не до реч╕ все. Усе, що сталось.
А чом же ви не вибрали його?
Нав╕що слюнтя╖в понапихали?
Кого ж тепер поставите, кого?
Одн╕ покрали, ╕нш╕ все проспали.
В╕н був тв╕й син, талановитий син,
Служив тоб╕ так щиро, до загину.
Г╕рка у нього доля, мов полин,
А в тебе ще г╕рк╕ша, Укра╖но!
Весна, 1999

ШЕВЧЕНКО НАШ

Шевченка в нас н╕чим не в╕д╕брати —
Н╕ п╕дкупом, н╕ постр╕лом во лж╕!
Вже пробували недруги пихат╕
Прилаштувати вишк╕ли чуж╕.
А ми його не в╕ддамо н╕кому
╤ на хвилину нав╕ть чи на мить.
Н╕ доброму комусь,
 тим б╕льше — злому,
Бо в╕н у дол╕ кожного болить.
Бо в╕н рад╕╓, коли сходить сонце,
Як немовляток боцюни несуть.
╤ прад╕д╕вське глинянка-в╕конце
Нам розвидня╓ першослова суть.
Шевченка вс╕м подарувала доля
За тисяч╕ розстр╕ляних сердець.
На «Запов╕т╕» присягати вол╕
Пророчить нам Духовний наш Отець.

«ДРУЗЯМ» З БУЗИНИ

А ви Шевченка не ч╕пайте,
До нього, зна╓те, вам — зась!
Як напросилися, то й майте:
Н╕кчеми — ви, а в╕н — Тарас.
В╕н — син народу. Й цього досить,
Щоб кожен з нас отак прозр╕в:
Ви — блазн╕, куплен╕ за грош╕
На ринку дешевизни сл╕в.
Я не читала ╕ не буду
Заздренне м╕сиво гидот.
До урни викинуть вас люди,
Як недолугий анекдот!

ДУХОВНИЙ Г╤МН

╢днаймось, браття, у царств╕ духа,
Де слова р╕дного вогонь.
╤ не подужати розрухам
Живий ланцюг живих долонь.
Ставаймо, браття, б╕ля багаття, —
Борц╕ за волю там стоять.
Своя земля в нас благодатна
╤ золотава синь своя.
Не см╕ймо, друз╕, зректися мови.
Забути мамин╕ п╕сн╕,
Козацький прапор малиновий
╤ сурми звуки голосн╕.
На тл╕ духовного розп’яття
Нов╕ п╕дводяться Творц╕.
Не даймо, люди, в наш╕й хат╕
Чуж╕й владичити руц╕.
Бо ще не вмерла, серце б’╓ться,
У п╕сн╕ словом пломенить!
Н╕що не спинить того серця
Н╕ на хвилину, н╕ на мить.
Вогонь багаття горить — не тл╕╓,
╤ силу духа не здолать!
Спасенн╕ будем. Свята Мар╕╓,
Пошли свою нам благодать!
Весна, 2003

УКРА╥Н╤ СЛОВО

Я не така, престольна Укра╖на,
Не кожен край до мене дороста.
Спрацьована до сотого кол╕на,
Я богом╕льно-лаг╕дно-проста.
— Не плачу я, не скиглю
 ╕ не клянчу,
Болить мен╕ усе це ╕ щемить.
Я вибухнула криком помаранчу
Й затамувала дихання на мить.
Удосв╕та буджу вас:
 «Ще не вмерла!..»
╤ кожен день завершую в труд╕,
Аби сягали правду, як Говерлу,
Нов╕тн╕ укра╖нц╕ молод╕.
Тарасова мене трима╓ Круча,
╤ зради не лякаюсь гострих лез.
— А я не знав, що ти
 така живуча, —
Сказав диявол ╕ з екрана щез.
Зима, 2005

ЩО З НАМИ?
Нема╓ в нас, нема╓ патр╕от╕в...

Хтось нас перекупив, пере╕накшив
Чи у горнил╕ десь перекував...
Неначе п╕д ногами
 ╜рунт пом’якшав,
В ц╕н╕ товар, дешевшають слова.
Як╕сь нездари, вишкварки, макуха,
Здр╕бн╕л╕, потолочен╕ серця...
Вже душ╕ переорю╓ розруха,
╤ привиди блукають в ман╕вцях.
Нема╓ в нас, нема╓ патр╕от╕в —
Перекупки, зухвальц╕, лихвар╕...
Вже сов╕сть захвор╕ла на сухоти,
Продажн╕стю вже розум захвор╕в.

ЗАКЛИНАННЯ

Прокиньтесь, люди!
 Де вже ваша г╕дн╕сть?
Та ж вас, мабуть, наврочено таки.
А може, то триповерхова б╕дн╕сть
Втягнула вам пошерхл╕ язики?!
Своя сорочка ближча╓ до т╕ла,
А др╕бнос╕м’я вихолодить кров
╤ виплодить раба, а не Ах╕ллу.
╤ деградують покол╕ння знов.
На Пересопницьке
 поклали руку дуж╕,
Та дочитатись ╕ не спромогли,
Щоб м╕чен╕ з н╕чийно╖ калюж╕
Неславу нашу, кров чиюсь пили.
А ви мовчали. Дивом дивувались:
— Де наша правда?
 Де святий закон?..
Шептали пересохлими устами
Молитви православно╖ канон.
╤ на терп╕нн╕ з вашо╖ мовчанки
Не хл╕босол — простак чи ерудит —
Плодились грош╕,
 як гриби-поганки,
Щоб торгувати волею в кредит.
Не прокидайтесь.
 Й не стогн╕ть з утоми,
По ринках вештаючись голяком.
╤ св╕тов╕ не признавайтесь, хто ми.
Довол╕ буде кави з коньяком.
Мар╕онетку дружно осп╕ва╓м.
╤ яничари вигулькнуть чуж╕.
А мр╕ю ми у п╕сню захова╓м,
╤ буде нам так легко на душ╕.

ТРОХИ ПРО СЕБЕ

Несу свою людську подобу слова,
А слово було перше. Слово — Бог.
╤ на пап╕р кришталиками мови
Спада╓ тихо серця еп╕лог.
Ну от ╕ все. Полегшено з╕тхнула —
Зак╕нчена розгониста строфа.
А ще ж болить тепер╕шн╓
 й минуле,
А ще сто╖ть розрухлий саркофаг.
А ще душа не хоче порожн╕ти,
╤ с╕╓ться на камен╕ спориш,
╤ твердь асфальту
 пробивають кв╕ти,
Й не легша╓ н╕трохи, як мовчиш.
Не легша╓, не легша╓ н╕коли,
А важча╓, бо менша╓ р╕дн╕...
Веду, веду слова сво╖ до школи,
╤ д╕ти посм╕хаються мен╕.
Весна, 1994

МАГ╤Я ШК╤ЛЬНОГО ДЗВОНИКА

Чи т╕льки в спогадах прекрасна?
Чи ти така насправд╕ ╓?
Нам школа давня ╕ сучасна,
Як п╕сня, душу д╕ста╓.
Вже щось маг╕чне тут, ╖й-богу,
Чи чари хтось приготував?
Шк╕льного пам’ятку порога
На музику сердець поклав.
╤ простеля╓ться у в╕чне
Рок╕в мелод╕я струнка,
Така хвилююча ╕ звична
Шк╕льного маг╕я дзв╕нка.

РОДОВ╤Д
Мо╖м односельчанам — св╕дкам
╕ жертвам колгоспного ладу

Минули вас жахи голодомору,
Кат╕вень запродажних тарантас.
Колгоспн╕ в╕дм╕ряли вам контори
Кому — по ск╕льки хл╕ба ╕ ковбас.
Та не впрягли в ошукане загнуздя
Те осяйне покликання небес:
Здорового кому —
 по ск╕льки глузду,
Аби в безглузд╕ зберегти себе.
╤ виживали генетичн╕ р╕вн╕
У вузликах бабусиних святинь...
Не вистояли зрадницьк╕ кат╕вн╕
П╕д справедливим поглядом хатин.
А хто духовн╕ вловить геноциди
У нин╕шн╕х старателях уже?
...Вста╓ Душа —
 остання з Атлантиди —
Себе в соб╕ потужно береже.
Грудень, 2007
* * *
О земле, велетн╕в роди!
А ти лежиш, немов зомл╕ла,
Роси браку╓ чи води,
Чи зрадами перебол╕ла?
— Родила ж, кожного назву.
Не для в╕йни й продажних клан╕в.
Одних косили, як траву,
А ╕нших — п╕д колеса клали.
Вже сив╕╓ вдовина н╕ч,
╤ ранок облягли тумани.
Забули про Козацьку С╕ч
Мо╖ криклив╕ отамани.
Для мене велет — т╕льки той,
Хто ще земл╕ не в╕дцурався.
С╕вач у пол╕ — м╕й герой.
С╕вба з трибун — пуст╕ слова вс╕.
Достойник чест╕ — м╕й народ.
Не заростуть свят╕ могили.
В╕д яснозорих чистих вод
В╕н зачерпне ново╖ сили.
Не перев╕вся в ньому дух,
Той, що в╕д тисяч л╕т родився,
Той, що не витл╕в ╕ не вщух,
Що на Майдан╕ розповився.
╤ шлях поводиря знайде,
╤ слово приголубить вроду,
╤ сонячно зася╓ день
Обранця Божого — народу.
Серпень, 2006

ПРИГОРНИСЬ

Пригорнись до мене, горопашне,
Злиднями гартоване село,
В прац╕ подола╓м рукопашн╕й
Кривду корумповану ╕ зло.
Чу╓ш, як з╕тхають верхопол╕
В╕тром наполохан╕ г╕лки?
Тут сумують верби ╕ топол╕:
Де д╕вчата наш╕ й парубки?
Пригорнись, село мо╓, до п╕сн╕,
Ввечер╕ тихенько пригорнись.
Хай свят╕ послухають ╕ гр╕шн╕,
Хто перед тобою провинивсь!
Т╕льки до майбутнього не треба —
Споминами краще пригорнись
До земл╕, до пам’ят╕, до неба,
До д╕тей, що виростуть колись.
Грудень, 2006

ЗУСТР╤Ч ╤З МОРЕМ

Не знала, не знала,
що море — високе,
Я думала: так соб╕ — глибина.
А тут — водяного громаддя
 неспок╕й,
А дал╕ вже хмари. Ну от тоб╕ й на!
Побачила: море бува╓ ще й гр╕зне,
Його покоряють в╕дважн╕ серця,
П╕сн╕ ╓ про море, хорош╕ та р╕зн╕
(Сп╕вати про нього
 н╕коли не п╕зно),
╤ буде ще п╕сня. Та т╕льки не ця.
Гаспра, жовтень 2009

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #23 за 05.06.2015 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=15357

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков