Версiя для друку Обговорити в форумi

З Тетяною, як завжди, зустрілися ми випадково. Цього разу після довгої перерви. Виявилося, вже півроку, як вона переїхала жити до Києва. Переїхала разом з дочкою, кицьками, канарейкою і ховрашком. Хоча квартира лишилася у Сімферополі, як і все її минуле життя. І тепер думками вона тут, як раніше була на землі, що вважала своєю Батьківщиною, за якою дуже тужила і приналежність до якої виявляла тим, що носила жовто-синій рюкзачок, такі ж стрічку на сумці та власноруч сплетений з ниток браслет. А ще клала квіти до пам’ятника Тарасу Шевченку та жадібно вслухалася, чи не пролунає десь рідне слово, чи не ходять поряд її однодумці, теж відірвані з кров’ю від рідної України.
Минулого вересня жінка зустріла свій перший ювілей, а я ще довго шукала їй подарунок, бо добре знала, чим її можна потішити. Неодноразово обійшла всі мені відомі торгові точки, де могли продаватися хустка, шарф або паре в кольорах українського національного прапора чи то якихось схожих, але безрезультатно. Всюди в переходах торгують російськими триколорами, як з двоголовою «куркою», так і без неї. Трапляються і кримськотатарські прапорці, а про Україну не нагадує ніщо і ніде. Чи то підприємці тепер такі кмітливі, чи то надійно борються з екстремістськими кольорами «спеціальні служби», але й досі залишаюся я перед Тетяною в боргу. Втім, магазин зі спортивними товарами в кольорах російського триколора у Києві таки відновив свою роботу, хоча тоді б під тиском громадських протестних настроїв цей російський товаровиробник змушений був би покинути нашу землю.
Запитала у Тетяни, як поживає Київ, бо яких тільки страхіть про життя в Україні не повідомляють російські ЗМІ. Каже, все добре, місто зеленіє, квітує і розбудовується. І жодного слова про мітинги невдоволених, масове зубожіння, нереальні ціни.
Нещодавно привіт з України я одержала і завдяки колись улюбленому магазину «АТБ», дорогу до якого вже почала забувати, оскільки там практично зникли українські товари. І це не з якихось патріотичних міркувань, просто «імпортозаміщення» з допомогою кримської продукції навчило цінувати те, до чого раніше ставилася досить скептично. Скажімо, підозрювала, що в дніпропетровській сторубльовій ковбасі небагато м’яса, але життя показало, що таки більше, ніж у кримській трьохсотрубльовій. Не вірите? Візьміть, скажімо, сардельки із сиром ціною у 240 рублів за кілограм. В них лише три відсотки спецій та хімії, і ні тобі сої, ні крохмалю, ні борошна, а написане переконливо підтверджує смак. Порівняйте його з тим, як смакує будь-яка продукція аналогічної вартості із кримського асортименту і почитайте, що входить до її складу. Тож покупці швидко зробили свій вибір, у результаті чого розпочався обвал цін чи не на всі кримські ковбаси, тобто спрацював природний ринковий механізм. А ось «Наша ряба», яку я вже давно називаю «не нашою», міцно тримає позиції. З того часу, як почали стабілізовуватися російські гроші, на продукцію цієї фірми вже тричі піднімалися ціни і курячі стегенця її виробництва вже у два з половиною раза дорожчі за українську продукцію. Суттєво, що в розлуці з кримчанами за півроку українські ковбаси не зросли в ціні ні на копійку і на них жодним чином не позначилася українська економічна катастрофа.
То чи є вона насправді, чи це лише чергова пропагандистська вигадка? Можливо, там теж у кожного своя криза, як і у нас в Криму? Згідно із даними, оприлюдненими професором МДУ Наталією Зубаревич, Крим є найбільш дотаційним у Росії регіоном (85 відсотків від його бюджету) з необнадійливими економічними перспективами. Але винні тут, як ведеться, «папередники». «Нелепо сетовать на то, что региону, который 23 года растаскивала и разворовывала Украина, требуется «на поддержание штанов» больше средств, чем прочим российским регионам», — пояснює радник президента РФ Сергій Глазьєв. Тим не менш, як повідомляє Росстат, у середньому на міського кримчанина припадає 23,5 тисячі рублів, найменше в Росії.
Але російська пропаганда і тут знаходить свій позитив. Маємо тішитися вже з того, що «полтора-два года назад крымские чиновники влачили весьма и весьма скромное существование» (добре, що не жалюгідне), а ось тепер кримські «сенатори» Ольга Ковітіді, Сергій Цеков, Андрій Соболєв та Ольга Тимофєєва «задекларировали неприличные для Крыма доходы». У Ковітіді сім квартир та два будинки, у Цекова шість квартир та три будинки і ще чимало майна, як і у інших згаданих чиновників. Щоправда, не впевнена, що з цього тішаться всі сімферопольці, вираховуючи середній дохід яких, статисти на усіх поділили мільйонні зарплати згаданих панів. Бо на середньостатистичні гроші в магазинах не обслуговують, а змушені відвідувати їх усі, і багатодітні матері, й інваліди, і безробітні.
До речі, про безробітних. Понад 10 років борються за своє право торгувати у Сімферополі на вулиці Козлова реалізатори і підприємці, які розташувалися там з початку 90-х, хоча ця вулиця взагалі офіційно не має жодного торгового павільйону. Вони і писали петиції, і дороги перекривали, і мітингували біля Ради міністрів. Якось і я три години простояла там, разом з людьми, на знак солідарності, під проливним дощем. Їхня ініціативна група на той час щойно повернулася із Києва, де знайшла народну підтримку, а отже, громадяни вийшли із транспарантами з написом: «Схід і захід разом!». Тоді вчергове влада пішла їм назустріч, махнувши рукою на офіційні правила торгівлі.
«Крымскую весну» невдячні підприємці з вул. Козлова зустріли очманілими від горілки і щастя, святкували з ранку до вечора прямо на робочому місці. Вони різко змінили своє ставлення до заходу, де тепер, на їхню думку, з’явилися бандерівці та фашисти. Втім, настав час розплати: днями на вул. Козлова з торгівлею буде покінчено. Альтернативний варіант – у найдальших закутках Центрального ринку – буде запропоновано лише кільком підприємцям, хоча на «козлятнику» реалізують продукцію сотні самозайнятих людей. І ось там пирхати тепер вже немає смислу, бо в Росії не мітингують, не страйкують і всі усім задоволені.
Днями стала свідком того, як ліквідовували торговельні точки в моєму мікрорайоні. Господарям рибного магазину дали, приміром, тільки півгодини на збори. А наступного дня від магазину вже не було і сліду. Лише згадка лишилася також від овочевого базарчика на вулиці Заліській. Зникли в Сімферополі автолавки зі свіжим хлібом місцевого хлібокомбінату та багато іншого. Не думаю, щоб громадянам від цього стало жити комфортніше, бо витрачають вже півдня, а не півгодини, і значно більшу суму на необхідні покупки. Але чому б і не потерпіти від рідної Росії і її чиновників з такими непристойно високими зарплатами?
І не біда, що чиновники вважаються не надто ефективними і за російськими мірками, бо, навіть враховуючи «последствия незалежного ига», керівництво російських наглядових та інформаційних служб оцінило їхню роботу за останні два місяці від 2,1 до 3,5 бала. Важко перекласти на українські спецслужби і розкрадання коштів із федерального бюджету, хоча дуже хотілося б. Але доводиться констатувати: тільки в Севастополі зникли мільйони, виділені на ремонт доріг та старого житла, як і гроші на закупівлю ліків для малозабезпечених. Торік там було встановлено 15 випадків розкрадання бюджету, але порушено лише одну карну справу і ще й досі нікого не покарано. Водночас кримські ЗМІ постійно звітують про надзвичайні досягнення пана Аксьонова і його команди. Вже з півроку ми практично щодня довідуємося, скільки знищено незаконно встановлених рекламних щитів і торговельних точок, з яким натхненням розбирають споруди їхні господарі на самозахоплених землях тощо. Звісно, руйнувати – не будувати, хоча це теж підстава похвалитися і навіть, як було підмічено ще Геростратом, прославитися. Але рейтинг кримських керманичів, як показує статистика, дедалі падає і в Росії, а цукрово-букетний період вже закінчується. Тож час посилювати інвестиції у власні кишені і готувати запасний аеродром.

Тамара ФЕДОРЕНКО
м. Сімферополь

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #23 за 05.06.2015 > Тема "Резонанс"