Версiя для друку Обговорити в форумi

Постаті

Про Юрія Липу останнім часом говорять у контексті сучасних геополітичних подій. Прикметним є те, що напередодні Другої світової війни письменник видав працю «Призначення України», в якій всебічно обґрунтував «чорноморську доктрину», а згодом, у 1940 році, у Варшаві вийшло друком ще одне геополітичне дослідження Юрія Липи під назвою «Чорноморська доктрина».

ПОВСТАНСЬКИЙ ЛІКАР ЮРІЙ ЛИПА

Бути самим собою

У контексті сучасних геополітичних подій, коли Україна опинилася віч-на-віч з російським агресором, це дослідження набуває особливої актуальності. Юрій Липа обґрунтовує перспективи України як лідера країн басейну Чорного моря. На той час думки Юрія Липи сприймалися скептично, адже він вважав, що основною віссю для України має бути не Схід-Захід, а Південь-Північ. Юрій Липа вважав, що вісі «Північ-Південь» дотримувалися ще київські князі, зокрема Ярослав Мудрий, намагаючись побудувати свою державу «від моря до моря». Цей же напрям був визначальним за часів Литовсько-Руської держави, а трохи пізніше «успіх революції Богдана Хмельницького правдоподібно був уможливлений підтримкою османів», цебто «опертям на південь». Геополітична вісь України Південь-Північ дає ключ до розуміння орієнтації її життєвих інтересів. Недаремно все частіше аналізується теорія Липи, аби у сучасних умовах допомогти Україні вирватися з економічної залежності від Росії. У своїй праці «Призначення України» Юрій Липа прагнув синтезувати національну ідею, визначивши її місце в світі, в історії світової цивілізації. Вже сама назва роботи спонукає до творчих пошуків. Автор рішуче ламає традиційні уявлення про українську націю. Висновок письменника лаконічний та актуальний: «Отже, треба бути, ставати самим собою». Юрій Липа шукає відповіді на запитання про сучасні йому ідеї українців, викриває «безжалісну доктрину ленінізму», що базується на теорії ненависті. Питання українського націоналізму пов’язує з іменами Богдана Хмельницького і Дмитра Донцова. Юрій Липа проти розуміння історії «як мальовничого запального ентузіазму, як наскоку, з пізнішою заплатою за це безтурботним життям, своєрідною посадою», пропаговані в цій атмосфері чужинські гасла «не найкращих часів». Натомість Юрій Липа протиставляє український традиціоналізм. «Новітній державний традиціоналізм українців, або, скоріш, легітимізм, може мати в майбутньому велике значення. Все залежить від того, як довго можуть носії державності всупереч усьому чинити так, як би ця державність існувала далі», — стверджує Юрій Липа. «Бути самим собою», — основна думка геополітика Юрія Липи. Цю ж думку Юрій Липа втілює у таких поетичних рядках: «Вперед, Україно! В тебе тяжкії стопи! Пожари хат димлять з-під них: ні Росії, ні Європі не зрозуміти синів твоїх…», та наполягає на тому, що «відвічна вісь батьківщини магнетує» до Півдня. «Не в російського типу орді і не в змеханізованій по-німецьки масі можуть висловити себе українці, лишень у традиційних і міцних групах, — зазначав Юрій Липа. – Одність, власна релігія, власна висока мораль і відвічні геополітичні підстави – це є величезні заповіти. Заповіти ці є в самій українській крові: щораз сильніші і жорсткіші струси тільки дозволять виразніше відчути ці заповіти всіма українцями як призначення України». На думку сучасних дослідників, доктрину слід розширити і назвати її середземноморською. Тоді вона буде скеровувати зовнішню політичну діяльність не лише значно більшої кількості країн (порівняно з чорноморською), а й дозволить урізноманітнити геополітичну поведінку України в цьому південному секторі. Юрій Липа, як кожна талановита особистість, мав багато різних обдарувань – етнопсихолога, політолога, теоретика геополітики, письменника й лікаря.

Буремні молоді роки

Він народився 5 травня 1900 року в Одесі. Батьком Юрія був видатний український письменник, лікар і борець за самостійність України Іван Липа – комісар Одеси від Центральної Ради, Директорії УНР та автор проекту її першої Конституції, міністр здоров’я уряду УНР в екзилі. Початкову освіту майбутній письменник здобув в одеській гімназії № 4. Тут же вступив до Новоросійського університету. У 1917 році юнак робить свої перші кроки на літературній ниві – він є редактором часопису «Вісник Одеси», пише свої перші брошури: «Союз визволення України», «Королівство Київське за проектом Бісмарка», «Носіть свої відзнаки», «Гетьман Іван Мазепа», що побачили світ у заснованому батьком видавництві «Народний стяг». Тоді ж, з огляду на загрозу більшовицького перевороту в Одесі, вступає до лав організованої полковником І. Луценком та підполковником В. Змієнком Гайдамацької дивізії, у перший курінь. Пізніше вступив до куреня Морської піхоти Збройних сил УНР, брав участь у січневих боях з більшовиками на вулицях Одеси. Після вступу у місто союзних німецько-австрійських та українських частин Юрій Липа стає заступником командира одеської «Січі» Т. Яніва. В той час він редагує українську щоденну газету, видає останню, написану в Одесі, книжку «Табори полонених українців». У 1922 році Юрій Липа вступає до Познанського університету на медичний факультет, але громадсько-політичної діяльності не полишає.

Ліки під ногами

Нині настав час відкривати для себе багатогранність обдарування Юрія Липи. Нового прочитання та осмислення потребує його робота «Ліки під ногами», в якій простежено українські традиції лікування травами, вміщено ботанічні описи рослин, пропонованих для домашньої аптечки, вказано їхню фармакологічну дію. «Це було у 1919 році. Невеличка українська армія, оточена в Кам’янці на Поділлі з усіх боків більшовиками і поляками, не мала нізвідки помочі, — читаємо у передмові. – День і ніч відбивалися від ворога частини Директорії, обороняючи свою тимчасову столицю. Надія була, що окремі повстання по цілій Україні сполучаться в одне загальне, і тоді вдасться наново здобути обидві столиці України. Треба було б тільки видержати. Не вистачало харчів, обмаль було амуніції, але з тим ще так-сяк давали раду українські бійці. Найгірше було з ліками. Не було чим лікувати хворих і ранених. Батько мій, тоді лікар Військового міністерства, приходив сумний і мовчазний. Україна була тоді блокована з усіх боків — і з заходу, і зі сходу, — треба було б самим шукати виходу. Та не вдалося, і багато жертв упало через невдачу ліків». Юрій Липа пише, як, навчаючись у польському університеті, пильно придивлявся до того, як лікують хворих у медичних закладах. Прагнення оволодіти фахом зіллярства (зелолікування) було в Юрія Липи таким величезним, що він наполегливо прагнув стати студентом польського професора Яна Мушинського. Останній поставився до цього іронічно: «Ви знову до мене – майбутнє медичне світило на ім’я Ліпа?». На що дістав гідну відповідь Юрія: «Прошу шановного професора, але моє прізвище пишеться і читається саме так – Липа…». На третьому році професор Мушинський прийняв все-таки Юрія Липу на навчання за впертість, а згодом дуже цінував за здібність і працездатність. Підручник для лікарів «Фітотерапія», що вийшов друком польською мовою у Варшаві в 1935 році, містив докладну статтю професора Яна Мушинського. А ще Юрій Липа пригадав свого господаря-залізничника, в якого певний час квартирував. Той, коли слабував, купував якесь зілля, парив, як чай, і так лікувався. Юрій Липа зацікавився траволікуванням. Корисним стало знайомство з фармацевтом, який добре розумівся на лікарських рослинах. «Одного разу розповів він про те, що йому трапилося, — писав Юрій Липа. – Це було в 1920 році, коли він іще з двома товаришами втікав через білоруські ліси. Там один з них зранився в ногу, була халепа з кровотечею. Не було нічого під рукою. Тоді фармацевт- зелознавець нарвав калиточника в лісі, витиснув сік через полотно, дав напитися раненому, і кровотеча спинилася. «Ви мали ліки – під ногами!» — зауважив Липа. «Ми всі топчемо ліки ногами, — відповів зелознавець, — шкода, що часто навіть про це не знаємо. Не знають цього, на жаль, і хворі, і лікарі». Здобуті знання прислужилися Юрієві Липі, коли йому довелося організовувати підпільні курси з підготовки медичних кадрів для УПА. А до того він провадить активну творчу діяльність в еміграції.

У вирі боротьби за Україну

У численних виданнях з’являється друком перша поетична збірка Юрія Липи «Світлість». Після закінчення університету у 1929 році разом з Є. Маланюком Юрій стає натхненником і організатором літературної групи «Танк». Друкувався в альманасі «Сонцесвіт». Ідеями боротьби за незалежність України перейнята друга збірка поета «Суворість». На шпальтах «Вісника» друкуються його численні літературознавчі статті, зокрема, «Розмова з порожнечею», «Розмова з минулим», «Розмова з наукою», «Організація почуття», «Боротьба з янголом», «Сіре, жовте і червоне», в яких письменник дає оцінку українській літературі та визначає її головні напрямки розвитку. У Варшаві в 1934 році вийшов друком роман письменника «Козаки в Московії». Наступного року з’являється збірка літературознавчих есеїв під назвою «Бій за українську літературу». Юрієві Липі вдалося накреслити у глобальному плані проблеми і завдання, що стоять у майбутньому перед культурою незалежної України. У 1936 році Юрій Липа видав три томи новел «Нотатник» на тему національно-визвольних змагань 1917-1921 років. У новелах «Кам’янець столичний» та «Гринів» письменнику вдалося створити образ героя нового типу — інтелігента, безмежно відданого національній ідеї. Персонажі письменника – люди витонченої душевної організації, обдаровані інтелектом та духовно багаті. Це — справжні національні провідники європейського ґатунку. Широкого розголосу набули дві політичні праці Юрія Липи – «Українська доба» й «Українська раса», в яких проаналізовано політичні доктрини Європи XX століття. Найповніше ідейно-філософські погляди Липи розкриті в його трилогії – «Призначення України» (1938), «Чорноморська доктрина» (1940) та «Розподіл Росії» (1940). У цих працях Юрій Липа виступає як теоретик сучасної української політики. Попри несприятливий час воєнного лихоліття, Юрій Липа разом із Левом Биховським та Іваном Шовгенівим у 1940 році створюють у Варшаві Український чорноморський інститут. Гідна поваги діяльність Юрія Липи, який ставить за мету вивчення політичних і економічних проблем, що неодмінно постануть перед Україною після здобуття незалежності. Лише протягом 1940-1942 років ученими було видано понад 40 праць з актуальної тематики. Їхньою мрією було після відновлення Української держави перенести Український чорноморський інститут до Одеси, щоб він став потужним центром наукових досліджень у багатьох галузях. Задля цього Юрій Липа 1942 року приїздив до Одеси, навіть зумів організувати видання декількох наукових збірок. Проте війна перекреслила всі плани.

Підпільна боротьба

Влітку 1943 року Юрій Липа з дружиною і двома маленькими доньками переїздить до села Вільшаниця Яворівського району Львівщини, де протягом трьох місяців мешкає у рідних дружини. Тоді такий відчайдушний крок Липи багатьох знайомих здивував. Мовляв, хіба можна їхати в край, де безчинствує НКВС?! Проте Липа вирішив для себе бути з рідним народом до останку. Намагався зберігати бадьорість духу, адже поруч була дружина Галина Захарясевич. Цікавою була історія їхнього знайомства. Юрій працював тоді у Варшаві і вирішив поїхати у відпустку в гори. Раптом його очам відкрилася картина: сидить над рікою дівчина і читає… його власну працю «Призначення України». Звісно, що залишитися байдужим він не зміг. Підійшов, чемно поцікавився, звідки у дівчини ця праця. Аби зрозуміти ставлення дівчини до висловлених автором думок, Липа почав нещадно критикувати роботу. Утім, дівчина рішуче та завзято боронила книжку! Що ж, знайомство відбулося, а про автора завзята читачка дізналася з бланку… рецепту. На ньому прочитала написані латиною ініціали «Доктор Юрій Липа». За місяць відбулося їхнє весілля…
Здавалося, що то знайомство відбулося зовсім в іншому, не їхньому житті! А нині, в Яворові, де оселилася родина, було неспокійно і тривожно. Працюючи лікарем, Липа організував підпільні курси з підготовки медичних кадрів для УПА, готував тексти листівок та відозв для населення і німецьких солдатів. Зрештою, діяльність підпільного Українського Червоного Хреста потребує глибокого дослідження. Починаючи з 1942 року, відколи на Волині сформувалася УПА, у діяльності Українського Червоного Хреста (УЧХ) розпочався новий етап його діяльності. Починаючи з 1943 року, забезпечення вояків УПА медичною опікою здійснював підпільний УЧХ. Його керівником та організатором стала Катерина Зарицька-Сорока, яку призначили референтом ОУН-УЧХ. Саме Катерина Зарицька організувала медично-санітарну службу УПА. Як голова УЧХ, Зарицька налагодила діяльність чотирьох відділів, що служили не лише потребам повстанської армії, а й цивільного населення. Забезпечила підготовку персоналу, лікарів, медсестер, санітарів і санітарок для УПА, дбала про постачання повстанцям медикаментів. Ризикуючи життям, підпільникам допомагали лікарі медичних установ та інститутів. Серед них – Ярослав-Ігнатій Макарушка, Родіон-Пилип Сліпий, Володимир Врецьона, Тома Воробець, доц. Ярослава Криштальська, Антін Жуковський, Омелян Лебедович, Дмитро Капітан… Найбільш відома діяльність лікарів і медиків Юрія Липи, Юрія Давиденка, Яромира Олесницького, Олексія Зеленюка, Володимира Матюха. Ось тут і знадобилися знання доктора Липи з народної медицини та зелолікування! І хіба не актуально звучать слова підпільного лікаря УПА нині, хоча від моменту їхнього написання минуло 70 років? «Моя медична праця прислужиться нинішнім і прийдешнім поколінням українців, — писав Юрій Липа. – Можливо, покоління, які прийдуть за нами, зуміють розпорядитися нашими надбаннями розумно, з користю для власного здоров’я – як фізичного, так і духовного. Бо з цього і складається будучина Держави. Збирати рослини для помочі людям – це акт творчий і національний, і вселюдсько дуже небезпечно було б поставити справу збирання та приготування рослин у площину грошового думання». Юрій Липа не брав гроші з хворих, тож люди намагалися віддячити продуктами.
Вночі лікар часто залишався в яворівській лікарні, вивчаючи і вишукуючи можливості лікування складних хвороб. Вечорами Липа часто виїжджав до навколишніх сіл для надання допомоги повстанцям. Коли навесні 1944 року з Карпат на Яворівщину прибула повстанська сотня «Трембіта», Липа сказав своєму охоронцеві і санітару Федору Ненеці: «Воєнний фронт наближається до нас. Я, напевно, приймати вдома вже не буду… Тебе чекають в іншому місці». Охоронець пішов до сотні «Трембіта». Згодом до лікаря постукали у вікно: «Докторе Липа, вам необхідно виїхати з Яворова». «Тут вороги, і там неприятелі. Одні й другі вимагають упідлитися. Краще вмерти на рідній землі гідно, в боротьбі. Де мої хлопці-повстанці, там і я…».
19 серпня 1944 року Юрія Липу було захоплено підрозділом НКВС у селі Іваники Яворівського району. Коли його разом з іншими селянами тримали під вартою, він спитав в одного з хлопців: «Чуєш, дзвони в селі дзвонять, нині люди святять яблука, а нас – як з тобою посвятили?».
Зі спецдонесення НКВС: «22 серпня 1944 року у Бунівському лісі прикордонним загоном затриманий відомий діяч ОУН доктор Юрій Липа. Дорогою до прикордонної комендатури доктор Липа намагався здійснити втечу, під час якої був убитий…». Хоча на той момент підпільного лікаря вже не було в живих. Як і батько, Іван Липа, Юрій під час наступу більшовицьких військ категорично відмовився залишити рідний край. А заповітом для прийдешніх поколінь стали слова Івана Липи: «Ми свою справу зробили в боротьбі за Україну, а продовжувати її вже наступним поколінням українців». Крім своєї численної спадщини, Юрій Липа залишив нам у спадок дивовижну поезію, сповнену енергетикою та вірою в Україну.

Наталія ОСИПЧУК,
письменниця, член НСПУ

Юрій ЛИПА
ВИНОГРАДНИК

Побачив видиво я.
День сірів, і в нім
З тисячолітніх соків
лози виноградні
Препишні кетяги зродили
в цілім полю.
Почув я голос:
то — Вітчизни грона,
То — найбагатші жнива,
що зросли з любови
У дозріванню пишнім
мислі, чину й літ.
Побачив видиво я.
Всі на чорних конях
Безжалісні їздці
 один за одним гнали
І, наче в помсті,
 тратували стиглий сад.
І страх мене вгорнув.
Вони ж топтали жнива
Свойого краю й крови,
 і були свої це
З тавром скаженості,
 і страху, і зневіри.
О, хай би не діждати
 ще раз того стиду,
О хай би не діждати
 ще раз тої ганьби,
Як діло знищення
 не від чужинців бачить!
Чи ж довго нищить будуть,
чи ж стануть врешт
Ніколи в обороні свого,
що найбільше й
Найбільш беззахисне – душі?
Чи ж тут не буде
Господаря ніколи,
тільки – пиха слуг?..
Голос відповів:
— Це тільки мить і проба.
Господар є. То — Бог.
І Він лозу відновить.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #22 за 29.05.2015 > Тема "Українці мої..."