Версiя для друку Обговорити в форумi

Кримський Майдан

Сьогодні минає 455-й день відтоді, як «революційна» влада професійних нездар, яка прийшла на хвилі протестних настроїв Майдану, почала планомірно і послідовно здавати Крим. Я не помилився – саме здавати, адже назвати її протидію агресорові адекватною навряд чи ризикне будь-хто, в кого на плечах голова, а в душі совість. Власне, жодної реальної протидії від самого початку просто не було. Більше того, влада не лише не вчинила жодних дій, прямо передбачених Конституцією України, на недопущення порушення територіальної цілісності країни, на спротив військовому вторгненню, а й своїми недолугими діями, а більше своєю злочинною бездіяльністю, фактично сприяла успіхові ворога, заохотила його до подальшої агресії.
Безперечно, нова команда перебувала в цейтноті, адже, як ми знаємо, рішення про захоплення Криму було ухвалено російським президентом саме в той день, коли вона доп’ялася влади. Але ж хіба те, що відбувалося на Донеччині, Луганщині, Одещині, особливо в АР Крим, де на рівні депутатського корпусу прямо і неодноразово заявляли про відокремлення, не повинно було призвести до негайних і безкомпромісних дій для захисту конституційного ладу, до прямого адміністрування, як мінімум, в найперші ж години після осягнення влади? Чому особа, яка на той час назвалася Головою Верховної Ради, обійнявши тим самим, за відсутності Президента, посаду Головнокомандувача Збройних Сил, не вчинила необхідних, належних і вчасних дій для запобігання агресії, навіть якщо вона подавалася під виглядом сепаратизму? Що заважало особі, наділеній, згідно з Конституцією, величезними повноваженнями, діяти на випередження, що стримувало його, як в. о. Головнокомандувача, від того, аби видати наказ про взяття під охорону війська адміністративних будівель Сімферополя, скажімо, тієї ж Верховної Ради АР Крим, будинку Ради міністрів? Невже пан Турчинов чекав, що майор якоїсь військової частини сам здогадається зробити те? Але ж – quod licet Jovi – жоден армійський статут не передбачає подібного самоуправства, так само, як не передбачено в ньому, що Головнокомандувач може кинути своє військо на поталу ворогу.
Можливо, автор статті виявляє надмірну прискіпливість до нашої влади, може, якби вона навіть і зробила все від неї залежне, диявольський план пана Путіна все одно спрацював би? Можливо. Але тоді принаймні владі не було б чого закинути.
Тим же, хто має якісь сумніви щодо того, що рішучі дії влади, підтримані народом, змусили б Володимира Путіна протверезитись, скасувати свої агресивні плани, можу порадити переглянути відео в Мережі, де перші російські БТРи, які рушили з Гвардійського, були зупинені і розвернуті назад адекватною кримською автоінспекцією.
(http://censor.net.ua/video_news/273080/rabotniki_gai_razvernuli_kolonnu_rossiyiskih_btrov_dvigavshihsya_v_sto
ronu_simferopolya_ochevidets_fotovideo)

Чого не вистачало панові Турчинову? Війська? Так воно, на відміну від того, що нині влада заявляє, все ж було. Не в найкращій бойовій формі, але було. В самому лише Криму було розташоване більш ніж двадцятитисячне угруповання ЗСУ, включно з ВМСУ. Не вистачало підтримки народу? Вона, всупереч тому, що тепер так модно стало писати про зрадливих кримчан, насправді теж була. Хіба не було сімферопольського Євромайдану? Хіба не кримчани підтримували потім обложені кримські гарнізони, які стояли в очікуванні хоч якогось притомного наказу від свого Головнокомандувача упродовж довгих трьох тижнів? Хіба не було більш ніж дванадцятитисячного мітингу під стінами ВР АР Крим 26 лютого, за участь в якому нині кидають за ґрати? Хіба й надалі не виходили уздовж доріг десятки тисяч кримчан з протестом проти нелегітимного референдуму?
Не новина, що влада має куцу пам’ять там, де йдеться про її власну відповідальність, але ми пам’ятаємо все. І саме цей досвід каже нам, що наша сьогоднішня влада не лише абсолютно нездатна швидко, вчасно й адекватно реагувати на серйозні виклики та загрози для Краю, для нас з вами, а й надалі виявляє себе шльондрою з кастрованим відчуттям честі й гідності.
У середині минулого літа оператор мобільного зв’язку «МТС» припинив надання послуг для мешканців Криму. В середині серпня та в листопаді-грудні те саме були вимушені зробити, відповідно, оператори «Київстару» та «Лайфу». В січні 2015-го перестав функціонувати «Укртелеком». Усим тим було завдано значної шкоди інтересам величезної кількості українських громадян, як на території півострова, так і в самій Україні. Чи зробила влада бодай якісь кроки для відстоювання інтересів своїх громадян при цьому? На жаль, ні.
Навесні 2014 року за безглуздими звинуваченнями в тероризмі («плани» підриву «Вічного вогню» і т. п. кадебістська маячня) були заарештовані кінорежисер Олег Сенцов, Геннадій Афанасьєв, Олексій Чирній та Олександр Кольченко. Окрім цих перших, протягом 455 днів побувало під арештом ще щонайменше вісімнадцять кримців. Багато хто з них, як-от заступник голови Меджлісу Ахтем Чийгоз, оператор «АТР» та мій ФБ-товариш Ескандер Небієв, і досі перебувають у в’язниці. Заборонено в’їзд до Криму Мустафі Джемілєву, Рефату Чубарову, Сінаверу Бекірову…
Чи зробила українська влада все залежне від неї, аби захистити своїх громадян, тим більше, що це не туристи, які подорожують собі десь Непалами, в той час, коли на їхню країну вчинено агресію, а найбільш свідомі її громадяни, і гнати літак на край світу за ними нема потреби? З глибоким сумом мушу визнати, що того не сталося.
Щоправда, гучних заяв з вуст найвищих наших владців аж ніяк не бракувало. Ось і недавно Верховна Рада аж 247 голосами (скільки там нині українських депутатів у ВР?) проголосувала звернення до світового співтовариства із закликом засудити депортацію (насправді, виселення – див. статтю в попередньому числі газети) киримли в 1944 році та порушення їхніх прав після окупації 2014 року.
Але, як мовить Книга, – «15. Стережіться фальшивих пророків, що приходять до вас ув одежі овечій, а всередині хижі вовки. 16. По їхніх плодах ви пізнаєте їх» (Матв. 7). Тож чи не хижі вовки від української влади ухвалювали Постанову НБУ № 699, якою визнали всіх кримчан нерезидентами, створивши їм чимало проблем? Чи ж не хижі вовки пропхали через Верховну Раду «Закон про вільну економічну зону Крим», згідно з яким безсовісно гендлюють тепер із загарбником, годують вороже військо, яке гуртується на півострові, бойовиків, які потім вбивають наших вояків на сході? Чи ж то не є відвертою зрадою життєвих інтересів України?
Із лютого 2015 року державне підприємство «Національне газетно-журнальне видавництво» – видавництво, напряму підпорядковане Міністерству культури України, – припинило друк єдиної за всі роки незалежності україномовної газети Криму «Кримська світлиця». Дуже вчасний і ефективний крок, з огляду на те, що окупаційний режим за всяку ціну намагається випхати з півострова все українське! Чуйна українська влада в особі НГЖВ тут йому добряче прислужилася, прибравши газету, яка впродовж усіх цих років відстоювала Україну в Криму!
Чи вдарили на сполох вельмишановні співзасновники видання – товариство «Просвіта», яке, схоже, вже бездумно носить сьогодні ім’я великого поета, та Міністерство культури України, одним з основних завдань якого якраз і мало б бути утвердження української мови, культури в Краю? Відповідь негативна. Більше того, недолуга відписка заступника міністра пана Карандєєва (№ 531/9-2/13-15) свідчить ні про що інше, як про те, що удавлення «Кримської світлиці» відбувається за участі і з відома міністерства.
Сам лист є зразком пересмикування, брехні та ошуканства, на що автор вже звертав увагу читачів («КС» № 11 (1844)). Судіть самі – пан Карандєєв на початку листа заявляє, що редакція «припинила своє існування», а вже в кінці пише, що «з минулого року у PDF-форматі всі числа регулярно розміщуються на сайті http://svitlytsia.crimea.ua/pdf.html». А ще він стверджує, що «всі дев’ять працівників редакції регулярно отримують заробітну плату». Можна лише здогадуватись, що воно таке — ота «заробітна плата» пана Карандєєва, але жодної заробітної плати члени редакції «КС» не отримують уже протягом чотирьох місяців.
Доведена до відчаю відповідальний секретар редакції, мати двох дітей шкільного віку, минулого тижня була змушена їхати до Києва в надії отримати хоч якісь кошти, адже 18 травня в телефонній розмові генеральний директор Національного газетно-журнального видавництва (яке, нагадаю, напряму підпорядковане Міністерству культури) пан Ратушний на її прохання виплатити заборговану за три місяці заробітну плату, відповів, що зробити того не може, оскільки, за його словами, головний редактор газети «не виходить на зв’язок». Так і не отримавши жодних коштів, жінка змушена була написати заяву про звільнення.
Гіркота й обурення – ось ті відчуття, які переповнюють нині не лише головного редактора «Світлиці» пана Качулу, членів редакції, а й усіх «світличан». Суть навіть не в тому, що редактор, насправді, неодноразово звертався до гендиректора, не кажучи вже про те, що до НГЖВ регулярно надсилаються підготовлені редакцією чергові числа «КС», табелі обліку робочого часу і т. п. Суть не в тому, що певний пан Ратушний вочевидь ігнорує певного пана Качулу. Суть, насправді, в тому, що і сьогоднішня українська влада, попри гучний патріотичний галас, продовжує руйнацію держави.
Замість всебічної підтримки газети, яка, продовжуючи виходити в окупованому Криму, залишається одним з небагатьох чинників, які реально утримують Україну на його теренах, свіжим ковтком повітря для своїх читачів у тій задушливій атмосфері, влада нездар, як бачимо, заповзялася знищити «Кримську світлицю» остаточно.
Замість того, щоб використовувати реально існуючі економічні важелі для дипломатичного тиску на окупаційну владу Криму, яка розв’язала політичні репресії проти українських громадян Криму, зокрема проти кримців, замість того, щоб принаймні віднайти кошти для їхнього юридичного захисту, влада відбувається тим, що час від часу згадує про те, що Крим – то Україна.
Все вищезгадане є беззаперечним свідченням того, що сьогоднішня українська влада не ставить перед собою завдання якнайшвидшого повернення Криму в лоно України, адже замість системної копіткої роботи в цьому напрямку (якою розважаються наразі практично лише громадські організації на кшталт Майдану закордонних справ), вона і надалі продовжує здавати наш Крим, однією рукою допомагаючи утримувати окупаційний режим, а іншою, — нищачи в ньому рештки українства.
Можливо, моя влада натомість активно проводить такі необхідні системні реформи, може, добилася видатних успіхів у реанімації економіки, може, успішно розгрібає авгієві стайні корупції, може, налагодила процес модернізації армії, може, боюся навіть спитати, призначила, нарешті, послів до США, Великої Британії? Кажете, ні…
Якщо все те не є зрадою, панове, то що тоді зрада?

Валентин БУТ,
письменник
Крим

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #22 за 29.05.2015 > Тема "Резонанс"