Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2761)
З потоку життя (5872)
Душі криниця (3302)
Українці мої... (1427)
Резонанс (1444)
Урок української (985)
"Білі плями" історії (1623)
Крим - наш дім (531)
"Будьмо!" (259)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ДО ДНЯ НАРОДЖЕННЯ В╤РИ РО╥К
25 кв╕тня, у 107-й день народження в╕домо╖ кримсько╖ укра╖нсько╖ майстрин╕-вишивальниц╕, Героя...


ПАМ’ЯТ╤ ВАЛЕР╤Я ТАРАСОВА
Н╕би вчора гомон╕ли з ним про ун╕верситетських однокашник╕в, д╕лилися творчими планами, а вже...


ОТАМАН ОРЕЛ: «Н╤КОЛИ ЛЮДСЬКА КРОВ НЕ ЛЛ╢ТЬСЯ НА МАРНО!»
Нещодавно ╤сторичний клуб «Холодний Яр» видав у сер╕╖ «Отаман╕я ХХ...


З ЛЮБОВ'Ю ╤ ДОБРОМ. СЛОВО ПРО ДАНИЛА КОНОНЕНКА
Я н╕коли не був на Кримському п╕востров╕. Так якось склалося. Та з творч╕стю л╕тератор╕в-кримчан...


КОРСОВЕЦЬКИЙ ╤ ШЕВЧЕНКО
Не забудем пом’янути незлим, тихим словом…




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #50 за 12.12.2003 > Тема "Українці мої..."
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#50 за 12.12.2003
НАША ПЕРША НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК
Петро Вольвач, голова Сімферопольського осередку НТШ, академік УЕАН.

До 130-ліття Наукового товариства ім. Тараса Шевченка

Наукове товариство ім. Тараса Шевченка постало у найважчу для української нації та культури добу - на початку 70-х років ХІХ століття. У тоталітарній, деспотичній царській Росії, яку цивілізований світ називав жандармом Європи, український народ і національна культура були приречені на вимирання, деградацію та цілковите знищення. Проте навіть у цій задушливій імперсько-шовіністичній атмосфері траплялись короткочасні хвилі української провесни. Її започаткувала геніальна "Енеїда" Івана Котляревського. А через кілька років Україну і весь слов'янський світ потрясло могутнє Шевченкове слово. Та вже через кілька років, аби ізолювати Великого Кобзаря від України та українського народу, його віддали до багаторічної солдатчини, яка була рівноцінна сибірській каторзі.
Вже у 1863 році, через два роки після смерті Тараса Шевченка, царська адміністрація, безперечно, з благословіння імператора видала так званий Валуєвський циркуляр про заборону українського слова, нашої мови, якої "никогда не было, нет и быть не может". Намагатися щось зробити корисне для свого народу на теренах імперсько-шовіністичної Росії було не лише марно, але й безнадійно і навіть небезпечно. Тому патріотично налаштована купка української інтелігенції, яка не втратила зв'язки зі своїм народом, звертає увагу на Галичину. Відомо, що у той час Україна була розшматованою між кількома імперіями. Суспільно-політична ситуація в Австро-Угорській імперії була набагато толерантнішою і інтелектуальнішою та цивілізованішою, ніж у деспотичній царській Росії. Її формуванню значною мірою сприяли революційні процеси у багатьох країнах Західної Європи. Зазначеною ситуацією скористалися відомі діячі українського руху в російській Україні - письменник та історик Олександр Кониський, визначний учений-історик Володимир Антонович, пізніше учитель і вихователь Михайла Грушевського, близький товариш і духівник великого українського мецената Василя Симиренка. У спілку до них увійшли заможні люди Дмитро Пальчиков, Михайло Жученко, Єлизавета Милорадович-Скоропадська та галицькі діячі Степан Качала, Корнило Сушкевич та інші. Наприкінці 1873 р. вони створюють у Львові Товариство ім. Шевченка. Головним завданням Товариство поставило сприяння вільному розвитку українського слова. Без власної поліграфічної бази друкування українських видань унеможливлювалось. Тому провідники організації за підтримки меценатів купують друкарню і розпочинають широкомасштабну видавничу діяльність. Отже, у справі національного відродження першим і визначальним стало українське слово. Часопис "Зоря" та газета "Діло" започаткували національну патріотичну пресу. Ці видання поширювались на українських теренах Російської імперії.
В них російська поліцейська держава зразу ж відчула небезпеку для свого існування. Сумновідомий ганебний Емський указ 1876 року заборонив ввезення з-за кордону будь-якого друкованого українського слова. Безумовно, він був реакцією царського уряду на перші кроки української патріотичної організації.
Керівники Товариства, намагаючись усіляко розширити сферу його діяльності, у 1892 році перетворили організацію у Наукове товариство ім. Т. Шевченка (НТШ). Відтоді ця абревіатура стала знаною та вельми авторитетною в усьому світі. Саме тоді почали виходити славетні "Записки НТШ" - перше розлоге і всебічне україномовне наукове видання.
Справжнім зламним моментом в діяльності Наукового товариства стало залучення до нього геніального вченого-історика Михайла Грушевського. Невдовзі він перебазовується на постійне мешкання до Львова (1894 р.). Період, коли керманичем НТШ був Михайло Грушевський (1897-1913 рр.) - один з найпродуктивніших. Учений підніс наукові видання Товариства до вершин світової науки. Він залучив до активної співпраці всю провідну тогочасну національну наукову і літературну еліту як у Галичині, так і в наддніпрянській Україні. Нагадаємо, що найближчими помічниками всесвітньо відомого вченого-історика були Іван Франко та Володимир Гнатюк.
Філологічну секцію Товариства майже до самої смерті очолював Іван Франко. Його наукові праці та редаговані ним матеріали увійшли до "золотого фонду" української філологічної науки. Незмінний учений-секретар НТШ Володимир Гнатюк, який упродовж 30 років обіймав цю посаду, зробив вагомий внесок в організацію етнографічних і фольклорних студій Товариства.
Наукові видання НТШ того періоду ще й донині вважаються перлинами світової науки. Майже через сто років голова президії НТШ професор Олег Романів зазначає: "У той період нечуваного розмаху і популярності набули наукові видання Товариства. Крім "Записок НТШ", як базового серійного видання, почали виходити також інші наукові серії. У 1895 році були започатковані "Джерела до історії України-Руси", "Пам'ятки українсько-руської мови та літератури", "Етнографічний збірник", "Матеріали до української етнології", "Студії з поля суспільних наук і статистики", "Часопис правника" та інші серійні видання.
З кожним роком Товариство за своєю структурою, функціями і впливом на суспільно-громадську думку перетворювалось на загальнонаціональну академічну установу - справжню Академію наук. Пріоритетним напрямком її лишалося українознавство, тобто та царина, яка найбільше сприяла відродженню України та зростанню самосвідомості й консолідації нації.
За ініціативою Михайла Грушевського з 1899 року в НТШ запроваджено інститут дійсних членів. Їх обирали з найавторитетніших учених світового рівня. Переважна більшість дійсних членів НТШ у добу гетьмана Скоропадського стане кістяком організованої ним та академіком Володимиром Вернадським Української академії наук.
Є всі підстави стверджувати, що багаторічна діяльність НТШ підготувала ґрунт для національно-визвольної революції 1917 року і виплекала національну еліту, яка і стала провідником та керманичем визвольних процесів в Україні. Вони завершились проголошенням Української Народної Республіки та Акту злуки України.
Принагідно зауважимо, що Товариство перед Першою світовою війною очолило боротьбу українського населення Галичини проти польського шовінізму та польської експансії. Героїчна боротьба за українізацію Львівського університету завершилася створенням восьми українських кафедр.
Наукове товариство ім. Т. Шевченка доклало чимало зусиль, аби змусити уряд Австро-Угорської імперії винести ухвалу про створення окремого українського університету. Як зазначає професор Олег Романів, нинішній президент НТШ, "малознаним є той факт, що така ухвала викликала обурення Росії та відповідну ноту уряду. У ноті зазначалося, що створення такого університету розглядатиметься як ворожий стосовно Росії акт і буде розцінюватися як оголошення війни проти неї".
Зазначений факт є ще одним переконливим доказом одвічного намагання Росії знищити Україну, українську культуру та український народ. А міфи про братерство і дружбу є облудною брехнею, спрямованою на приспання нашої пильності та тихе поглинання України Російською імперією.
Після більшовицької окупації Галичини негайно розпочалися репресивні акції проти членів НТШ. Наукове товариство виявилося таким небезпечним для радянської влади, що уже 14 січня 1940 року його ліквідували. Багатьох членів НТШ було знищено. Зокрема, тоді загинули Кость Левицький, Володимир Старосольський, Роман Зубик, Петро Франко, Кирило Студинський. Дослідник історії Товариства професор Олег Романів зазначає: "Переслідування діячів НТШ триватиме і після Другої світової війни: заслано видатного богослова, дійсного члена НТШ Йосифа Сліпого; полювання за діячами НТШ тривало і на теренах інших країн: жертвами репресій стали всесвітньо відомий учений Іван Фещенко-Чопівський, Семен Наріжний, Августин Волошин. Хоч формально фонди і майно НТШ були передані Академії наук та розподілені між різними музеями, на сьогодні безповоротно втрачена частина унікальної бібліотечної спадщини та архів, знищено частину колекцій, повністю загинув Музей історії Визвольних змагань".
У горнилі Другої світової війни багато членів НТШ загинули, а ще більше опинилися у вигнанні. Діяльність НТШ в еміграції відновилася лише у 1947 році. За ініціативою колишніх провідників Товариства Володимира Кубійовича та Івана Раковського Товариство поновлює свою діяльність у Мюнхені. Створюється ціла низка комісій та інститутів, енциклопедії українознавства, відновлюються традиційні видання.
Центральний провід НТШ у Мюнхені провів величезну роботу зі створення осередків у багатьох країнах світу: США, Канаді, Австралії. Розширення мережі Товариства спонукало до створення у 1955 році і Головної ради наукових товариств ім. Шевченка.
В атмосфері суцільного ідеологічного терору, історичної фальсифікації та облудного оббріхування історії України, жорстокого нищення української мови і національної культури Наукове товариство ім. Т. Шевченка упродовж 50 років було єдиною віддушиною і оберегом української духовності. Лише з видань НТШ світ дізнався про існування України, її славетну й багатющу історію, про знедолений комуністичною системою багатомільйонний український народ.
Відновлення діяльності Наукового товариства ім. Т. Шевченка стало можливим лише у часи перебудови. Гурт патріотично налаштованих українських учених і громадських діячів 21 жовтня 1989 року задекларував відновлення НТШ. Закордонні осередки Товариства та українська діаспора світу надавали реанімованому НТШ в Україні всіляку допомогу.
Нині Товариство є вельми потужною та авторитетною у світі громадською організацією українських науковців, діячів культури та мистецтв. Воно об'єднує кілька тисяч членів, згуртованих у 35 наукових комісій. Львів є історичним, керівним і методичним центром Товариства. Осередки його створено майже в усіх обласних центрах України. НТШ має статус загальнодержавної організації. Координація діяльності НТШ в Україні та його зарубіжних філіях здійснюється через світову Раду наукових товариств ім. Т. Шевченка. Виконавчим органом її є генеральний секретаріат. Із здобуттям незалежності України його перенесено до історичного центру Товариства -  Львова.
НТШ спрямовує зусилля українських учених на відродження та розбудову нації, її державності. Пріоритетною ділянкою в діяльності Товариства є збереження історичної пам'яті, етнокультурних цінностей українства, мови, літератури та культури, розбудова широкої сфери суспільних наук. Традиційно НТШ готує і здійснює енциклопедичні видання. Під егідою товариства реалізуються такі грандіозні проекти, як "Енциклопедія Сучасної України", "Енциклопедія Української діаспори", "Енциклопедія Наукового товариства ім. Т. Шевченка". НТШ не конкурує з національною Академією наук та університетами і має свою, властиву йому, наукову нішу. Діяльність його спрямовується на активізацію суспільної активності наукових осередків. "Знеросійщення науки в Україні, - зазначається у програмних закладах НТШ, - є важливим пріоритетом, який реалізується через українські наукові видання, довідники, словники, підручники, консолідацію учених навколо національних і державотворчих проблем".
На теренах Криму перший Сімферопольський осередок НТШ створено у 1997 році за ініціативою групи вчених з різних навчальних закладів і науково-дослідних установ Криму. Першим головою Сімферопольського осередку став відомий учений-історик, професор ТНУ ім. В. І. Вернадського Петро Гарчев. Нині в реєстрі осередку нараховується понад 40 членів. Серед них відомі кримські вчені у різних галузях науки, визначні діячі культури, письменники, митці (у тому числі і кримськотатарські).
За кілька років своєї діяльності на теренах Криму осередком проведено низку важливих науково-практичних конференцій, присвячених життю та діяльності визначних діячів науки, культури - Тарасу Шевченку, Агатангелу Кримському, Левку Симиренку, Володимиру Вернадському, Григорію Сковороді, Василю Стусу. Щороку в березні члени нашого осередку роблять доповідь на урочистих Шевченківських засіданнях, виступають зі статтями у кримській і центральній пресі. Члени осередку постійно опікуються проблемою української освіти та функціонуванням державної мови у різних сферах життя автономії. З цієї проблеми було проведено низку "круглих столів" і прес-конференцій та виступів на радіо і телебаченні. Декілька членів Сімферопольського осередку НТШ включені до Оргкомітету зі вшанування 190-ліття від дня народження Т. Г. Шевченка. Осередок ініціював ухвалення постанови ВР АРК "Про вшанування пам'яті видатного українського вченого-садівника Л. П. Симиренка" та розпорядження Ради міністрів автономії "Про 50-ліття від дня передачі Кримської області до складу УРСР". Важливим напрямком діяльності членів осередку є вивчення політичних, економічних і культурних зв'язків українського та кримськотатарського народів.
Осередок приділяє велику увагу видавничій діяльності. Зусиллями членів Товариства упродовж останніх років видано низку наукових праць, присвячених репресованим діячам кримськотатарського народу (професор Дмитро Урсу), етногенезу українського народу (професор Петро Гарчев), історії громадянської війни у Криму (професор В. Корольов), два томи монографії про Л. П. Симиренка (академік УЕАН П. В. Вольвач), здійснено перевидання фундаментальної наукової праці Л. П. Симиренка "Крымское промышленное плодоводство". Григорій Рудницький підготував, унікальний енциклопедичний довідник "Тарас Шевченко і Крим", що вийшов у світ у видавництві "Таврія".
Кримськотатарський поет і перекладач Юнус Кандим здійснив переклад, а видавець Валерій Басиров видрукував поему "Кавказ" Тараса Шевченка чотирма мовами, вибрані твори Лесі Українки - кримськотатарською та українською мовами. Вперше у тюркомовному світі та в Україні підготовлена і видрукувана двома мовами (українською та кримськотатарською) антологія кримськотатарської поезії "Окрушина сонця" (упорядники - Юнус Кандим та Микола Мірошниченко).
Це лише частка того, що упродовж останніх років зробили члени нашого Товариства. Освячена стотридцятилітньою традицією, діяльність Наукового товариства ім. Т. Шевченка залишається берегинею вищих цінностей нової України, незнищенним храмом її духовності.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #50 за 12.12.2003 > Тема "Українці мої..."


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=1524

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков