Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4446)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4117)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2114)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1031)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (311)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (203)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ПРОКИНУВСЯ ВОДЯНИК
Наш╕ традиц╕╖


САВА ╤ ЛАВА
Наш╕ традиц╕╖


«20 ДН╤В У МАР╤УПОЛ╤», ДЖАМАЛА ╤ «КОНОТОПСЬКА В╤ДЬМА»:
Стали в╕дом╕ лауреати Шевченк╕всько╖ прем╕╖…


ПРАВДА ДВО╢СЛОВА
Наш╕ традиц╕╖


ОЧИМА БЕЛЬГ╤ЙСЬКОГО ФОТОГРАФА
На його зн╕мках - чорно-б╕ла пал╕тра Майдану…




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #15 за 10.04.2015 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#15 за 10.04.2015
ЗАРАДИ ЖИТТЯ Й ТИ БОРОТИСЯ МУСИШ!
Наталя КР╤СМАН

Слово – зброя!

Наталя Кр╕сман народилася в ╕нтел╕гентн╕й л╕карськ╕й родин╕ Юр╕я Рудольфовича та Любов╕ Роман╕вни Кр╕сман╕в на Льв╕вщин╕.
Вона — знаний адвокат ╕ прекрасна поетеса. Надзвичайно працьовита, вдумлива, ╕стинна патр╕отка нашо╖ держави. З чолов╕ком Романом Лесюком, ╕вано-франк╕вським поетом, вихову╓ синочка Матв╕я.
Коли Роман у Ки╓в╕ на Майдан╕ виборював разом ╕з побратимами св╕тлу долю ╕ для сво╓╖ кра╖ни, ╕ для сво╓╖ родини, Наталя, чекаючи з Матв╕йком його вдома, писала в╕рш╕, як╕ сьогодн╕ напам'ять чита╓ вся Укра╖на.
«Ж╕нка-УКРА╥НКА»
http://ukrainka.org.ua

* * *
Розстр╕ляне небо,
Кривав╕ св╕танки...
Ти думав, повз тебе
Пройдуть враж╕ танки
╤ сл╕ду не лишать
На твому об╕йст╕?
Поглянь — попелищем
Вже й небо нависло.

В╕йна — мов пов╕тря —
Просякла леген╕,
Обвугленим листям
Встеля╓ всю землю,
╤ жодно╖ н╕ш╕
В душ╕ не лишила,
Де б стало св╕тл╕ше
В╕д св╕ч надмогильних...

В╕йна зазира╓
До в╕ч нам злов╕сно,
Геро╖в — до раю,
У небо пречисте,
Де янголи крильми
Розв╕ють всю тем╕нь.
Найкращих — в могили,
На жаль, без╕менн╕...

В╕йна — всюдисуща.
Не пробуй сховатись!
Поглянь в свою душу —
Там постр╕л гарматний
Залишив к╕птяву
Нестерпно-ядучу...
Це сон чи уява?
Н╕, д╕йсн╕сть болюча,
Реальна, як сльози
Вдовиц╕ над гробом,
Що втратила розум
Й опертя для Роду,
Але в╕днайшла
Силу духу незламну,
Бо зам╕сть «прощай!» —
Лиш «ГЕРО╢В╤ СЛАВА!»...

Ти дос╕ ще в╕риш,
Що сонце не згасне,
Розтерзане зв╕ром
Пекельно╖ маст╕?
Не згасне — бо вс╕ ми
Дамо йому в╕дс╕ч,
Бо наш╕ Геро╖
Не в безв╕сть — у в╕чн╕сть
╤дуть, аби стати
Опертям для сущих...
ЗАРАДИ ЖИТТЯ
Й ТИ БОРОТИСЯ МУСИШ!!!


ПОВЕРТАЙСЯ ЖИВИМ!

Н╕ страх╕в, н╕ вагань,
Н╕ знев╕р, н╕ безсиль!
Кожна мить дорога
Для розправлених крил,
Що залюблен╕ в синь
У бездонн╕ небес...
Чи Тебе хтось просив?
Н╕, Ти сам взяв цей хрест!

Дв╕йко д╕ток др╕бних,
В оченятах: «Татусь,
Не кидай нас, не йди...».
Об╕ця╓ш: «Вернусь!».
В неньки терпне душа
З молитов ╕ в╕д сл╕з,
Г╕ркотою прощань
Вся просякла наскр╕зь.
╤ дружина в журб╕:
«Як без Тебе ми, як?».
Ну а Ти — весь св╕й б╕ль
М╕цно стис у кулак...
Дивне св╕тло в очах,
Це приречен╕сть? — Н╕.
Так церковна св╕ча
Перепалю╓ гн╕в
У священний вогонь,
Що зц╕ля╓ в╕д ран,
Ран у брата Твого,
Що промовив: «Пора!»...

Чи Тебе хтось просив?
Н╕, Ти сам взяв цей хрест.
В ц╕й в╕йн╕ кожен син
Йде в╕дстояти Честь.
Мов печать на вустах:
«Хто ж тод╕, як не я?».
Нин╕ ми — сам на сам
З тим, хто нищить життя
╤ помножу╓ лють,
Наче зграя вовк╕в,
Що невинну кров п’ють —
Нашу кров вс╕ в╕ки...

Для розправлених крил
Час звитяг у бою,
Я за Тебе весь б╕ль,
Брате м╕й, в╕дболю,
В╕дмолю тя в небес
Я в╕д смерт╕ об╕йм,
Хай нав╕ки би щез
Привид цих лютих в╕йн.

Не згори п╕д вогнем,
Не схили голови!
Прошу в Бога одне:
«Повертайся живим!!!».


НЕБЕСН╤Й СОТН╤ ПРИСВЯЧУ╢ТЬСЯ...

Мамо, я не вернусь,
Я до к╕нця тут буду,
В мо╖х роздертих грудях
Час зупиня╓ плин...
Зна╓ш, ця смерть комусь
Правди уроком буде,
В╕рю, д╕ждеться Суду
Кат, що мене убив!

Мамо, страху нема —
Страшно лише убивцям,
Зло ╖х спотворить лиця,
Наче г╕ркий дурман,
Довго ╖м ця зима
Буде кривава сниться
Спалахом блискавиц╕.
Мамо, ╖х жде п╕тьма!

Р╕дна моя, не плач,
Буде катам розплата,
Нин╕ сумне, та завтра
В╕тер розв╕╓ дим,
Спалимо геть дотла
На волелюбних ватрах
Наш╕ одв╕чн╕ ╜рати,
Тр╕шки лишень зажди!

Мамо, прости мен╕,
Як пробачала часто,
Зна╓ш, не страшно впасти,
Г╕рше — коли проспав
Мить для звитяг борн╕...
Мамо, м╕й обр╕й гасне,
Я в╕дчуваю ласку
Св╕тлих очей Христа...

МАМО, Я — ЕКСТРЕМ╤СТ!

Нас вчора травили газом,
Та я не боявся впасти —
У мене тепер ╓ в╕сь.
Мамо, я — екстрем╕ст!
Бо брат м╕й, що прагнув вол╕,
Стояв на мороз╕ голим,
А поглядом линув ввись.
Мамо, я — екстрем╕ст,
Вдихаю дими Майдану,
Життя сво╓, Богом дане,
Гартую п╕д кул╕ свист.
Мамо, я — екстрем╕ст,
╤ шляху назад не буде,
Бо в мо╖х пробитих грудях
Гуркоче, мов гр╕м, — «Борись!».
Мамо, я — екстрем╕ст,
Я кров’ю cкропив землицю,
В╕рю — мен╕ проститься
Завтра, а чи колись.
Мамо, я — екстрем╕ст,
Я вже не боюся смерт╕.
В╕йна потребу╓ жертви...
Р╕дна моя, молись!!!


ПРОВ╤СНИК Г╤ДНОСТ╤

Небо Вкра╖ни розвидн╕лось —
Ера Просв╕тлень гряде,
Ми поверта╓мо г╕дност╕,
Н╕ч розфарбову╓м в день.

Спини Майдан вже нам
 випростав,
Т╕, що хилились в╕ки,
В╕рмо, зерно Правди виросте,
Як поливати з руки.

Виросте ╕ заколоситься
Нивою щирих братань.
Боже, ╓диного просимо:
Св╕тлом знедоленим стань!

Св╕тлом ╓днання у мороц╕
Тим, хто жада╓ прозр╕нь...
Ми — вже н╕коли не скоримось,
Бо п╕днялися з кол╕н!

Може, ╕ справд╕ проллються ще
Р╕ки кривавих св╕тань —
Диха╓ в ритм Революц╕╖
Наша Вкра╖на свята.

Воля ста╓ щораз ближчою,
Час позбуватись нещасть,
Св╕тлий Майдан
 став пров╕сником
Г╕дност╕ Ери для нас!!!


ЗДРИГНУЛОСЬ СЕРЦЕ

Здригнулось небо.
 Наче обрубав
Небесну в╕сь злов╕щий хтось
 безм╕ру,
В провалл╕ хмар кривавий
 визв╕р шк╕рить
╤ випива╓ душ╕ на гробах.

Здригнулось небо.
 Смерть — не дивина.
Така НЕдивна, як опале листя.
Людське життя
 в ╓диний постр╕л втислось,
У постр╕л той, що й мр╕ю об╕гнав.

Здригнулось небо. Як же так,
 ну як?
Невже не варт╕ спок╕й
 ╕ життя вже?
В ╕м’я чогось хтось нин╕
 знов поляже
У цих необл╕кованих боях.

Здригнулось небо.
 Н╕ч не промина.
Вона щоразу плодить
 новий в╕дчай,
╤ зазира╓ холодом у в╕ч╕
Ця, Ка╖ном освячена, в╕йна.

Здригнулось небо.
 В смерт╕ вс╕ тузи
Й допоки морок плодиться
 у лон╕ —
Нас переможуть, ми ж бо
 безборонн╕,
Меч стерто об «горд╕╓в╕ вузли».

Збригнулось небо.
 Ц╕лить в нього страх.
Куди ж його под╕лись в╕чн╕ страж╕?
Невже н╕хто шляху нам
 не покаже?
Невже Господь не спинить
 сл╕з утрат?..

Здригнулось небо...
 од людських н╕мот,
Як╕ заклякли в рабськ╕м
 безхребетт╕.
Прокинься, Духу, вирвися
 з лабет╕в,
Вдихни життя в знекровлений
народ!

Переплива╓ небо чорна т╕нь —
Чорнезна т╕нь ненавист╕ ╕ злоби.
Здригнулось серце.
 Ви╓ хтось над гробом.
Там зл╕г ще ненароджений
 чийсь син...


БЛИЗИТСЯ КРАХ ИМПЕРИЙ...

Это война не Крыма,
Запада иль Востока —
Битва идёт незрима
Света любви — порока.

Демону нет покоя —
Снова расправил крылья,
Всех бы в свои оковы,
Мир потопить в насилье.

Подлой змеёю жалит
Из своего болота,
Память стереть желает
Нам о Небесной Сотне.

Хватит уж нам Абхазий,
Темени средневековья,
Остановись, зараза,
Иль захлебнёшься кровью!

Близится крах империй,
Зло еле-еле дышит,
Нам ли страшиться зверя?!
Воля — подарок свыше!

Снова мы на распутье —
Свет или тьмы пучина...
Вон с Украины, Путин, —
Во имя Отца и Сына!


СЛОВО, ВОСКРЕСНИ З ПРАХУ!

Ось шкандиба╓ Слово,
Втомлене в битвах гр╕зних,
Хтось його обезкровив
В лапах сво╖х зал╕зних,
Знищене ╕ обдерте,
Сотн╕ раз╕в розп’яте,
Наче душею мертве,
Вбите жорстоким катом.
Сумно кида╓ погляд
В небо з жал╕в скорботне,
В погляд╕ — згусток болю,
Але вже зримий спротив.
Кинута кимсь монета
В церкв╕ фальцетом стогне,
П╕дкуп, а чи пожертва?
Морок вроста╓ в скрон╕...
Знову брук╕вка, суржик,
Беркут — кривав╕ руки,
В серц╕ холодн╕м — стужа,
Ближньому ближн╕й — круком,
Ворог, мов зв╕р голодний,
Душить дитя в колисц╕...
Досить яр╕в холодних,
Кров’ю — в сиру землицю!
 
Знову поет-пров╕сник
Скапу╓ кров’ю в рими
В пошуках в╕чних ╕стин,
Хоче з’╓днатись з ними,
Прагне себе наситить
Волею, наче птаха.
Боже, зц╕ли нас св╕тлом!
Слово, воскресни з праху!


НЕ ПЛАЧ, М╤Й СИНОЧКУ...

Ти, синку, пита╓ш: «Де неньо?»
╤ сл╕зки на в╕ях тремтять —
Тв╕й неньо ╓ кров’ю у венах
Земл╕, що по праву твоя.
 
В╕н там, де гарту╓ться воля,
В горнил╕, що зветься Майдан,
Де дос╕ в╕длуню╓ болем
Одв╕чна Вкра╖ни журба.
 
В╕н там, де ╕стор╕ю пише
Народ, що зд╕йнявся з кол╕н,
Аби його ворог не нищив
╤ в рабство не йшов його син.
 
В╕н там, де звучить:
 «Ще не вмерла!»
╤ лине п╕д Божий покров,
Аби стрепенулась Говерла
╤ збурила приспану кров.
 
В╕н там, де пульсують м╕льйони
Своб╕дних сердець, як одне,
В╕н неньку-Вкра╖ну боронить,
Боронить тебе ╕ мене...
 
Не плач, м╕й синочку, за неньом,
З очей сво╖х сл╕зки з╕три,
Поглянь, жовто-син╕ знамена
Розгойдують Вол╕ в╕три!!!


ВОЛЯ АБО СМЕРТЬ. ТРЕТЬОГО НЕМА!!!

Воля або смерть.
Не було й у снах.
Небо прагне жертв.
Людоньки, в╕йна!!!
Наш╕ вс╕ страхи
Стали враз до в╕ч.
Ка╖не лихий,
Неньку не кал╕ч!
Ну пов╕ч, за що
Ти п╕дносиш меч
Над мо╖м чолом,
Серце навп╕л рвеш?
Мов злодюга, вл╕з
Ти у д╕м чужий,
Чи ж не бачиш сл╕з
Матер╕в, дружин?
Чи не чу╓ш ти
╥хн╕х голос╕нь?..
Знов ростуть хрести.
Достига полин.
Вит╕кають сни
У провалля дум.
У очах ясних
Закляка╓ сум.
Вигора╓ день
У в╕йни вогн╕.
Мати сина жде.
Д╕ждеться чи н╕?..

Гн╕в судомить вдих.
Дух гарту╓ кров.
Боже, в╕дведи
В╕д б╕ди на крок!
Хоч на крок один
В╕д того юнця —
Надто молодий,
Пити б ще з лиця...
Господи, спини
Цих скажених пс╕в —
Щоб жили сини!
Щоб жили ус╕!!!

Знов на ранок жертви...
Дос╕ йде в╕йна.
Воля або смерть.
Третього нема!!!


ДО ВИТОК╤В!

╤з очима душ╕ в╕дкритими
Прос╕ваю думки кр╕зь сито я,
Мо╖ витоки, тво╖ витоки,
Ще невидим╕ ст╕ни доль.
Чи ми снами колись наситимось?
Чи душа мр╕╖ в╕чно питиме?
Мо╖ витоки в тво╖ витоки
Об'╓днати в одне дозволь!

Недовивчен╕ нами ╕стини
П╕д в╕трами недол╕ вистоять,
Бо усе, що удвох замислили, —
Оживе, як сн╕ги з╕йдуть.
Ти пов╕р — я навчусь, я плистиму,
Зазвучу в п╕днебесс╕ п╕снею,
╤ кометою променистою
Нам осяю до щастя путь!


Я — УКРА╥НКА!!!

Я — УКРА╥НКА!!!
Ну, стр╕ляй,
Що г╕рше вже, як дух розп'ято,
Коли рука кривава ката,
Яку народ давно прокляв,
Вбива╓ брата?

Я — УКРА╥НКА!
Не боюсь
Н╕ смерт╕ вже, н╕ ран болючих,
Сьогодн╕ вс╕ кайдани рвуться,
Я з лона св╕тлих революц╕й
До Вол╕ рвусь.

Я — УКРА╥НКА!
Краще смерть,
Бо п╕сля не╖ воскрес╕ння...
Я вже не стану на кол╕на,
В мо╖й душ╕ тризубий герб,
Я — УКРА╥НА!!!

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #15 за 10.04.2015 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=15059

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков