"Кримська Свiтлиця" > #15 за 10.04.2015 > Тема "Душі криниця"
#15 за 10.04.2015
ЗАРАДИ ЖИТТЯ Й ТИ БОРОТИСЯ МУСИШ!
Наталя КР╤СМАН
Слово – зброя!
Наталя Кр╕сман народилася в ╕нтел╕гентн╕й л╕карськ╕й родин╕ Юр╕я Рудольфовича та Любов╕ Роман╕вни Кр╕сман╕в на Льв╕вщин╕. Вона — знаний адвокат ╕ прекрасна поетеса. Надзвичайно працьовита, вдумлива, ╕стинна патр╕отка нашо╖ держави. З чолов╕ком Романом Лесюком, ╕вано-франк╕вським поетом, вихову╓ синочка Матв╕я. Коли Роман у Ки╓в╕ на Майдан╕ виборював разом ╕з побратимами св╕тлу долю ╕ для сво╓╖ кра╖ни, ╕ для сво╓╖ родини, Наталя, чекаючи з Матв╕йком його вдома, писала в╕рш╕, як╕ сьогодн╕ напам'ять чита╓ вся Укра╖на. «Ж╕нка-УКРА╥НКА» http://ukrainka.org.ua
* * * Розстр╕ляне небо, Кривав╕ св╕танки... Ти думав, повз тебе Пройдуть враж╕ танки ╤ сл╕ду не лишать На твому об╕йст╕? Поглянь — попелищем Вже й небо нависло.
В╕йна — мов пов╕тря — Просякла леген╕, Обвугленим листям Встеля╓ всю землю, ╤ жодно╖ н╕ш╕ В душ╕ не лишила, Де б стало св╕тл╕ше В╕д св╕ч надмогильних...
В╕йна зазира╓ До в╕ч нам злов╕сно, Геро╖в — до раю, У небо пречисте, Де янголи крильми Розв╕ють всю тем╕нь. Найкращих — в могили, На жаль, без╕менн╕...
В╕йна — всюдисуща. Не пробуй сховатись! Поглянь в свою душу — Там постр╕л гарматний Залишив к╕птяву Нестерпно-ядучу... Це сон чи уява? Н╕, д╕йсн╕сть болюча, Реальна, як сльози Вдовиц╕ над гробом, Що втратила розум Й опертя для Роду, Але в╕днайшла Силу духу незламну, Бо зам╕сть «прощай!» — Лиш «ГЕРО╢В╤ СЛАВА!»...
Ти дос╕ ще в╕риш, Що сонце не згасне, Розтерзане зв╕ром Пекельно╖ маст╕? Не згасне — бо вс╕ ми Дамо йому в╕дс╕ч, Бо наш╕ Геро╖ Не в безв╕сть — у в╕чн╕сть ╤дуть, аби стати Опертям для сущих... ЗАРАДИ ЖИТТЯ Й ТИ БОРОТИСЯ МУСИШ!!!
ПОВЕРТАЙСЯ ЖИВИМ!
Н╕ страх╕в, н╕ вагань, Н╕ знев╕р, н╕ безсиль! Кожна мить дорога Для розправлених крил, Що залюблен╕ в синь У бездонн╕ небес... Чи Тебе хтось просив? Н╕, Ти сам взяв цей хрест!
Дв╕йко д╕ток др╕бних, В оченятах: «Татусь, Не кидай нас, не йди...». Об╕ця╓ш: «Вернусь!». В неньки терпне душа З молитов ╕ в╕д сл╕з, Г╕ркотою прощань Вся просякла наскр╕зь. ╤ дружина в журб╕: «Як без Тебе ми, як?». Ну а Ти — весь св╕й б╕ль М╕цно стис у кулак... Дивне св╕тло в очах, Це приречен╕сть? — Н╕. Так церковна св╕ча Перепалю╓ гн╕в У священний вогонь, Що зц╕ля╓ в╕д ран, Ран у брата Твого, Що промовив: «Пора!»...
Чи Тебе хтось просив? Н╕, Ти сам взяв цей хрест. В ц╕й в╕йн╕ кожен син Йде в╕дстояти Честь. Мов печать на вустах: «Хто ж тод╕, як не я?». Нин╕ ми — сам на сам З тим, хто нищить життя ╤ помножу╓ лють, Наче зграя вовк╕в, Що невинну кров п’ють — Нашу кров вс╕ в╕ки...
Для розправлених крил Час звитяг у бою, Я за Тебе весь б╕ль, Брате м╕й, в╕дболю, В╕дмолю тя в небес Я в╕д смерт╕ об╕йм, Хай нав╕ки би щез Привид цих лютих в╕йн.
Не згори п╕д вогнем, Не схили голови! Прошу в Бога одне: «Повертайся живим!!!».
НЕБЕСН╤Й СОТН╤ ПРИСВЯЧУ╢ТЬСЯ...
Мамо, я не вернусь, Я до к╕нця тут буду, В мо╖х роздертих грудях Час зупиня╓ плин... Зна╓ш, ця смерть комусь Правди уроком буде, В╕рю, д╕ждеться Суду Кат, що мене убив!
Мамо, страху нема — Страшно лише убивцям, Зло ╖х спотворить лиця, Наче г╕ркий дурман, Довго ╖м ця зима Буде кривава сниться Спалахом блискавиц╕. Мамо, ╖х жде п╕тьма!
Р╕дна моя, не плач, Буде катам розплата, Нин╕ сумне, та завтра В╕тер розв╕╓ дим, Спалимо геть дотла На волелюбних ватрах Наш╕ одв╕чн╕ ╜рати, Тр╕шки лишень зажди!
Мамо, прости мен╕, Як пробачала часто, Зна╓ш, не страшно впасти, Г╕рше — коли проспав Мить для звитяг борн╕... Мамо, м╕й обр╕й гасне, Я в╕дчуваю ласку Св╕тлих очей Христа...
МАМО, Я — ЕКСТРЕМ╤СТ!
Нас вчора травили газом, Та я не боявся впасти — У мене тепер ╓ в╕сь. Мамо, я — екстрем╕ст! Бо брат м╕й, що прагнув вол╕, Стояв на мороз╕ голим, А поглядом линув ввись. Мамо, я — екстрем╕ст, Вдихаю дими Майдану, Життя сво╓, Богом дане, Гартую п╕д кул╕ свист. Мамо, я — екстрем╕ст, ╤ шляху назад не буде, Бо в мо╖х пробитих грудях Гуркоче, мов гр╕м, — «Борись!». Мамо, я — екстрем╕ст, Я кров’ю cкропив землицю, В╕рю — мен╕ проститься Завтра, а чи колись. Мамо, я — екстрем╕ст, Я вже не боюся смерт╕. В╕йна потребу╓ жертви... Р╕дна моя, молись!!!
ПРОВ╤СНИК Г╤ДНОСТ╤
Небо Вкра╖ни розвидн╕лось — Ера Просв╕тлень гряде, Ми поверта╓мо г╕дност╕, Н╕ч розфарбову╓м в день.
Спини Майдан вже нам випростав, Т╕, що хилились в╕ки, В╕рмо, зерно Правди виросте, Як поливати з руки.
Виросте ╕ заколоситься Нивою щирих братань. Боже, ╓диного просимо: Св╕тлом знедоленим стань!
Св╕тлом ╓днання у мороц╕ Тим, хто жада╓ прозр╕нь... Ми — вже н╕коли не скоримось, Бо п╕днялися з кол╕н!
Може, ╕ справд╕ проллються ще Р╕ки кривавих св╕тань — Диха╓ в ритм Революц╕╖ Наша Вкра╖на свята.
Воля ста╓ щораз ближчою, Час позбуватись нещасть, Св╕тлий Майдан став пров╕сником Г╕дност╕ Ери для нас!!!
ЗДРИГНУЛОСЬ СЕРЦЕ
Здригнулось небо. Наче обрубав Небесну в╕сь злов╕щий хтось безм╕ру, В провалл╕ хмар кривавий визв╕р шк╕рить ╤ випива╓ душ╕ на гробах.
Здригнулось небо. Смерть — не дивина. Така НЕдивна, як опале листя. Людське життя в ╓диний постр╕л втислось, У постр╕л той, що й мр╕ю об╕гнав.
Здригнулось небо. Як же так, ну як? Невже не варт╕ спок╕й ╕ життя вже? В ╕м’я чогось хтось нин╕ знов поляже У цих необл╕кованих боях.
Здригнулось небо. Н╕ч не промина. Вона щоразу плодить новий в╕дчай, ╤ зазира╓ холодом у в╕ч╕ Ця, Ка╖ном освячена, в╕йна.
Здригнулось небо. В смерт╕ вс╕ тузи Й допоки морок плодиться у лон╕ — Нас переможуть, ми ж бо безборонн╕, Меч стерто об «горд╕╓в╕ вузли».
Збригнулось небо. Ц╕лить в нього страх. Куди ж його под╕лись в╕чн╕ страж╕? Невже н╕хто шляху нам не покаже? Невже Господь не спинить сл╕з утрат?..
Здригнулось небо... од людських н╕мот, Як╕ заклякли в рабськ╕м безхребетт╕. Прокинься, Духу, вирвися з лабет╕в, Вдихни життя в знекровлений народ!
Переплива╓ небо чорна т╕нь — Чорнезна т╕нь ненавист╕ ╕ злоби. Здригнулось серце. Ви╓ хтось над гробом. Там зл╕г ще ненароджений чийсь син...
БЛИЗИТСЯ КРАХ ИМПЕРИЙ...
Это война не Крыма, Запада иль Востока — Битва идёт незрима Света любви — порока.
Демону нет покоя — Снова расправил крылья, Всех бы в свои оковы, Мир потопить в насилье.
Подлой змеёю жалит Из своего болота, Память стереть желает Нам о Небесной Сотне.
Хватит уж нам Абхазий, Темени средневековья, Остановись, зараза, Иль захлебнёшься кровью!
Близится крах империй, Зло еле-еле дышит, Нам ли страшиться зверя?! Воля — подарок свыше!
Снова мы на распутье — Свет или тьмы пучина... Вон с Украины, Путин, — Во имя Отца и Сына!
СЛОВО, ВОСКРЕСНИ З ПРАХУ!
Ось шкандиба╓ Слово, Втомлене в битвах гр╕зних, Хтось його обезкровив В лапах сво╖х зал╕зних, Знищене ╕ обдерте, Сотн╕ раз╕в розп’яте, Наче душею мертве, Вбите жорстоким катом. Сумно кида╓ погляд В небо з жал╕в скорботне, В погляд╕ — згусток болю, Але вже зримий спротив. Кинута кимсь монета В церкв╕ фальцетом стогне, П╕дкуп, а чи пожертва? Морок вроста╓ в скрон╕... Знову брук╕вка, суржик, Беркут — кривав╕ руки, В серц╕ холодн╕м — стужа, Ближньому ближн╕й — круком, Ворог, мов зв╕р голодний, Душить дитя в колисц╕... Досить яр╕в холодних, Кров’ю — в сиру землицю! Знову поет-пров╕сник Скапу╓ кров’ю в рими В пошуках в╕чних ╕стин, Хоче з’╓днатись з ними, Прагне себе наситить Волею, наче птаха. Боже, зц╕ли нас св╕тлом! Слово, воскресни з праху!
НЕ ПЛАЧ, М╤Й СИНОЧКУ...
Ти, синку, пита╓ш: «Де неньо?» ╤ сл╕зки на в╕ях тремтять — Тв╕й неньо ╓ кров’ю у венах Земл╕, що по праву твоя. В╕н там, де гарту╓ться воля, В горнил╕, що зветься Майдан, Де дос╕ в╕длуню╓ болем Одв╕чна Вкра╖ни журба. В╕н там, де ╕стор╕ю пише Народ, що зд╕йнявся з кол╕н, Аби його ворог не нищив ╤ в рабство не йшов його син. В╕н там, де звучить: «Ще не вмерла!» ╤ лине п╕д Божий покров, Аби стрепенулась Говерла ╤ збурила приспану кров. В╕н там, де пульсують м╕льйони Своб╕дних сердець, як одне, В╕н неньку-Вкра╖ну боронить, Боронить тебе ╕ мене... Не плач, м╕й синочку, за неньом, З очей сво╖х сл╕зки з╕три, Поглянь, жовто-син╕ знамена Розгойдують Вол╕ в╕три!!!
ВОЛЯ АБО СМЕРТЬ. ТРЕТЬОГО НЕМА!!!
Воля або смерть. Не було й у снах. Небо прагне жертв. Людоньки, в╕йна!!! Наш╕ вс╕ страхи Стали враз до в╕ч. Ка╖не лихий, Неньку не кал╕ч! Ну пов╕ч, за що Ти п╕дносиш меч Над мо╖м чолом, Серце навп╕л рвеш? Мов злодюга, вл╕з Ти у д╕м чужий, Чи ж не бачиш сл╕з Матер╕в, дружин? Чи не чу╓ш ти ╥хн╕х голос╕нь?.. Знов ростуть хрести. Достига полин. Вит╕кають сни У провалля дум. У очах ясних Закляка╓ сум. Вигора╓ день У в╕йни вогн╕. Мати сина жде. Д╕ждеться чи н╕?..
Гн╕в судомить вдих. Дух гарту╓ кров. Боже, в╕дведи В╕д б╕ди на крок! Хоч на крок один В╕д того юнця — Надто молодий, Пити б ще з лиця... Господи, спини Цих скажених пс╕в — Щоб жили сини! Щоб жили ус╕!!!
Знов на ранок жертви... Дос╕ йде в╕йна. Воля або смерть. Третього нема!!!
ДО ВИТОК╤В!
╤з очима душ╕ в╕дкритими Прос╕ваю думки кр╕зь сито я, Мо╖ витоки, тво╖ витоки, Ще невидим╕ ст╕ни доль. Чи ми снами колись наситимось? Чи душа мр╕╖ в╕чно питиме? Мо╖ витоки в тво╖ витоки Об'╓днати в одне дозволь!
Недовивчен╕ нами ╕стини П╕д в╕трами недол╕ вистоять, Бо усе, що удвох замислили, — Оживе, як сн╕ги з╕йдуть. Ти пов╕р — я навчусь, я плистиму, Зазвучу в п╕днебесс╕ п╕снею, ╤ кометою променистою Нам осяю до щастя путь!
Я — УКРА╥НКА!!!
Я — УКРА╥НКА!!! Ну, стр╕ляй, Що г╕рше вже, як дух розп'ято, Коли рука кривава ката, Яку народ давно прокляв, Вбива╓ брата?
Я — УКРА╥НКА! Не боюсь Н╕ смерт╕ вже, н╕ ран болючих, Сьогодн╕ вс╕ кайдани рвуться, Я з лона св╕тлих революц╕й До Вол╕ рвусь.
Я — УКРА╥НКА! Краще смерть, Бо п╕сля не╖ воскрес╕ння... Я вже не стану на кол╕на, В мо╖й душ╕ тризубий герб, Я — УКРА╥НА!!!
"Кримська Свiтлиця" > #15 за 10.04.2015 > Тема "Душі криниця"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=15059
|