|
"Кримська Свiтлиця" > #49 за 05.12.2003 > Тема "Урок української"
#49 за 05.12.2003
МИ ВДЯЧНІ ТОБІ, "ПРОСВІТО"!
Євгенія КАШУБА.
Українська громадськість готується відзначити 135-річчя знаної не лише
на наших національних теренах, а й далеко за межами України патріотичного товариства "Просвіта". Своє добре слово у славний просвітянський віночок хочу внести і я, членкиня з 1994 року.
Хоча за час свого перебування у "Просвіті" для її авторитету я зробила поки що небагато, проте можу гордитися, що у свій час була серед тих, хто започаткував це товариство у Ленінському районі Криму, де проживаю. Попервах наша невеличка група просвітян не так вже й приязно сприймалась односельцями. З насторогою ставились до районного об'єднання "Просвіти" навіть деякі посадовці владних державних структур. Та наша послідовна і виважена лінія на сприяння розбудові суверенної демократичної Української держави, на відродження української мови, культури сприяла тому, що з часом ставлення до нас змінилось. На заходи, які ми проводили, стало збиратись все більше людей. Нам непогано вдавались щорічні шевченківські вечори, заходи, присвячені Івану Франку, Лесі Українці, Григорію Сковороді, Івану Котляревському, визвольним змаганням українського народу, державності та Конституції України... В тому, що вже у п'ятьох школах району створені класи з українською мовою навчання, є певна частка наших зусиль.
Неоціненну послугу зробила "Просвіта" безпосередньо моїй родині. Склалося так, що після смерті чоловіка я залишилась одна з двома доньками-школярками. А тут настали суспільно-економічні переміни, що супроводжувались безробіттям, інфляцією та багатьма іншими негараздами.
В 1995 році моя старша дочка Оксана закінчила загальноосвітню середню школу. В цей час вищі та середні спеціальні навчальні заклади почали переходити на контрактну, тобто платну, систему навчання, що зробило отримання моєю дочкою вищої освіти майже неможливим. Бо хіба могла я, няня дошкільного дитячого закладу, на свою маленьку, до того ще й рідко коли отримувану заробітну платню та мізерну пенсію на дітей за втрату годувальника вчити дівчину у ВНЗ? Звісно, що ні. Та на допомогу прийшла "Просвіта".
В цей час просвітянські організації активно співпрацювали з навчальними закладами Тернополя, Львова, Івано-Франківська, інших міст Західної України щодо прийняття на безконтрактну форму навчання деякої кількості абітурієнтів зі сходу і півдня України. Неоціненну послугу у цій справі надала активістка Всекримської "Просвіти" пані Софія Потапенко, яка від щедрості своєї душі звалила на свої тендітні жіночі плечі всі організаційні проблеми зі здійснення цієї мети. Переконана, що, допомагаючи нам, вона витрачала не лише особистий час, а й власні кошти.
Пані Потапенко встановила тісні стосунки з Державним університетом "Львівська політехніка", який приймав на навчання певну кількість молоді з Криму. Домовилась про складання вступних іспитів безпосередньо в Криму. А це позбавляло нас, батьків, від досить відчутних витрат на поїздку до Львова та проживання там на час складання вступних іспитів нашими дітьми. Вона забезпечила приїзд членів приймальної комісії до Криму і створила їм належні умови для проживання та прийому вступних іспитів в одній з шкіл Сімферополя. Вона ж подбала про оперативне інформування нас про результати іспитів, зарахування тих, хто витримав екзамени. Яке ж було наше здивування, коли нас, прибувших напередодні першого вересня на навчання, у Львові радо зустріла пані Софія! Вона вже встигла подбати про надання студентам з Криму місць у гуртожитку, налагодила опіку над ними з боку місцевої молоді та викладачів ВНЗ.
А такої опіки наші діти попервах дуже потребували, адже вони вперше відірвалися від рідної домівки, від звичного оточення на довгий час, на відстань майже півтори тисячі кілометрів... До речі, прибувши з Криму, першокурсники мали спочатку досить суттєві проблеми в спілкуванні українською мовою. Особливо це відчували кримські татари, котрі також поїхали до Львова за освітою. Але цьому тимчасовому лиху гуртом зарадили колеги-студенти та викладачі "Політехніки", взявши безкорисливе шефство над кримчанами. Як згодом похвалялася моя Оксана, з другого семестру мовна проблема для них вже не існувала.
В 1997 році таким же шляхом на здобуття вищої освіти пішла моя менша донечка Тетяна. І знову наші проблеми взялася вирішувати активістка "Просвіти" пані Софія Потапенко.
На сьогодні обидві мої доньки вже закінчили університет "Львівська політехніка", отримали вищу технічну освіту і працюють згідно з набутим фахом. І їм, і мені навчання в університеті далось нелегко, оскільки матеріальний достаток родини невеликий. Та навіть вже по часі кажу, що без конкретної допомоги "Просвіти", її активістів цього навчання взагалі могло не відбутися.
Ми вдячні тобі, "Просвіто", і твоїй безкорисній членкині пані Софії Василівні Потапенко!
сел. Леніне.
"Кримська Свiтлиця" > #49 за 05.12.2003 > Тема "Урок української"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=1505
|
МОВА П╤Д ЧАС В╤ЙНИ СТАЛА ЗБРО╢Ю
МОВИ Р╤ДНО╥ ОБОРОНЦ╤
