Версiя для друку Обговорити в форумi

Ми єсть народ!

ЯК ПОЧУВАЮТЬСЯ ПЕРЕМІЩЕНІ ОСОБИ У ЛЬВОВІ ТА ЛЬВІВСЬКІЙ ОБЛАСТІ

Українці впродовж останнього року зіткнулися з серйозними викликами. Це й події Майдану, й анексія Криму, і війна на Донбасі. Тепер доводиться швидко вчитися, переймати іноземний досвід, акумулювати свій. Однією з найболючіших проблем є велика кількість переміщених осіб у великих містах України. Про це постійно є інформація в Інтернеті. Нещодавно прочитав ось таке:
«Пошук житла і роботи – найбільші проблеми для переселенців з Криму і Донбасу. Людям неохоче здають в оренду квартири, а підприємці відмовляють у роботі. Такими є результати опитування про ставлення до переселенців у місцевих громадах, яке провела громадська організація «Крим SOS». Упродовж трьох останніх місяців фахівці опитали понад 900 мешканців Львова, Києва, Херсона, Харкова, Вінниці про їхнє ставлення до переселенців, моніторили регіональні медіа, цікавились думкою кримчан і тих, хто переїхав з Донбасу, про те, як вони почуваються поза власною домівкою. На загал ситуація у містах схожа: більшість людей ставляться позитивно до переселенців, частина співчуває і допомагає (але таких стає дедалі менше), а багато хто – байдужий до чужих проблем. Водночас існує чимало негативних стереотипів серед місцевого населення, що, мовляв, переселенці вимагають допомоги від держави; вони є причиною зростання безробіття і злочинності у містах; через великий попит зросла і вартість житла. Дослідження показали, що до кримських татар ставлення позитивніше, аніж до переселенців зі сходу, бо останніх вважають сепаратистами і причиною війни. Мешканці західних областей України прихильніше ставляться до кримських татар насамперед тому, що вони свого часу, як і велика кількість галичан, стали жертвами радянських репресій. Люди пережили спільну біду і краще розуміють одне одного, довіряють одне одному. Натомість ставлення до переселенців з Донбасу залежить від ситуації у зоні бойових дій. Чим активніші бої, тим прохолодніше ставлення у львів’ян до переселенців зі сходу. У людей виникає закономірне запитання: а що роблять чоловіки з Донбасу у Західній Україні, коли там гинуть галичани?».
* * *
Ну, це висновки опитування експертів. Я ж вирішив особисто зустрітися з двома «біженцями» з Донбасу. Хоча термін «біженець» аж ніяк не в’яжеться з людьми, яких зустрів у центрі Львова. Активні, успішні, освічені, енергійні… Розмовляючи з милими донеччанами, думав про те, що Львів отримав непогане інтелектуальне «підкріплення». Що хоч якийсь позитив від війни на Донбасі є. Але ж і негативу багато – якщо й не повне, то все ж відчутне «розукраїнювання» шахтарського краю. Заспокоюю себе тим, що коли в якомусь регіоні України збереться «критична маса» людей, захоплених великою ідеєю, то й на решту територій це рано чи пізно пошириться. Прискорене формування громадянського суспільства – це те, що вкрай потрібне Україні. В Лугандонії цей процес навряд чи йтиме… А ось у нас – цілком можливо. Тільки треба добре вивчити всі плюси і мінуси переміщень великої маси людей. Отже, надаю слово моїм співрозмовникам. Нехай це буде доповненням до інформації, яку надали експерти.
* * *
СТАНІСЛАВ ФЕДОРЧУК (український активіст з Донецька, який тепер проживає у Львові):
— Стосовно ставлення галичан до вихідців з Криму, то можна сказати так: воно більш позитивне, аніж до вихідців з Донбасу. І не тому, що були якісь зусилля держави в цьому напрямку. Просто кримські татари були найпершими, хто приїхав до Львова. Крим значною мірою і сприймався галичанами як земля кримських татар. Багато з кримчан вже змогли відкрити у Львові заклади громадського харчування. Люди ходять туди із задоволенням, отримують непоганий сервіс. Ознайомлюються з кримськотатарською кухнею і кримськотатарською культурою загалом. Тому в сприйнятті кримських татар місцевим населенням є великий прогрес. До того ж є громадська організація «Кримська хвиля», яка відразу зайнялася волонтерством, пов’язала свою діяльність з міжнародними фондами. Це — кримський татарин Енвер Бекіров і його команда – молоді, освічені, приємні люди, які вимушені були покинути рідну домівку. Діяльність «Кримської хвилі» також сприяє створенню позитивного іміджу кримчан. А тепер стосовно вихідців з Донбасу. Тут є два моменти. Перший: серед галичан існує глибока недовіра до донецьких. Навіть підсвідоме очікування від них якогось зла. Я це відчув на собі, коли хотів зняти житло у Львові. Коли дізнавалися, що я з Донбасу, то… найчастіше відмовляли. Хоча, як свідчать соціологічні опитування, проведені на замовлення соціальних служб, більшість людей, які приїхали до Львова й області, це люди, які хочуть тут залишитися. Львів є для них симпатичним, привабливим містом. Це — проукраїнська частина донбаської спільноти. Більшість із них має вищу освіту, серед них є й художники, письменники, музиканти, представники технічної інтелігенції, фахівці з інформатики. Більшість із них самотужки знайшли собі житло. Хоча у багатьох ще є проблеми з працевлаштуванням. Водночас створено багато громадських організацій. Одну з них очолює греко-католицький священик отець Тихон Кульбака, він править службу в церкві на Підголоско (район Львова – С. Л.), там же збирається і громада. Причому там збираються не лише греко-католики, а й православні, протестанти. Діти цих донеччан за світоглядом будуть стовідсотковими львів’янами і пишатимуться цим! Тому страхи і побоювання певної частини місцевого люду стосовно «донецьких» є перебільшеними. Тим паче, що кількість приїжджих ще не досягла критичної межі. Якщо переміщених осіб у місті й області проживає близько одинадцяти тисяч, то в одному лише Львові упродовж року побувало більше мільйона туристів! І Львів не перестав при цьому бути Львовом.
* * *
НАДІЯ ХОМЕНКО (керівник громадської організації «Країна вільних людей» м. Краматорськ. Тепер проживає у Львові):
— У Львівську область ми почали перевозити людей відносно недавно — два місяці тому. Це був період дуже активних бойових дій. Останнім часом до Львова їдуть люди або ж патріотично налаштовані, або ж такі, які принаймні не бояться Львова. Але ж і винятків вистачає, бо є люди, готові виїхати куди завгодно, тільки б на новому місці не стріляли. Трапляється й таке, що людей ще на Донбасі налаштовують проти Західної України. Тому закономірно, що й на Львівщині, особливо по селах, частина людей налаштована проти донецьких. Така інформація не може не поширюватись. Пам’ятаю, як одна бабуся-опікунка дуже переживала, що їй доведеться відробляти за те, що сама з дітьми сюди приїхала. Адже такого наслухалася про Галичину на Донбасі… Але потім вона була в захваті як від людей, так і від неповторної природи Львівщини.
На жаль, знаю і про негативні моменти. Є ріелтори, які категорично відмовляються працювати з переселенцями. Така дискримінація за регіональною ознакою неприпустима! А ось нашим ворогам це дуже вигідно... Тому ми не повинні ставати жертвами ворожих маніпуляцій. Навпаки, — повинні мати на увазі, що є велика кількість родин, які переїхали за тисячу кілометрів, щоб почати життя з нуля, з чистої сторінки. Тому варто розглядати проблему з переміщеними не тільки як проблему, а й як додаткову можливість зміцнення держави. Адже є справді сміливі, освічені, порядні люди, які приїхали сюди, щоб розділити долю з Україною. Вони привезли сюди свою любов, свій професіоналізм. Хочу зазначити, що в сільській місцевості люди більш насторожено ставляться до нових мешканців, але коли приглянуться і не виявляють нічого ворожого, то намагаються допомогти. Адже галичани — переважно доброзичливі і толерантні люди. Родичі однієї переселенки постійно питають її: як там ваші діти, бандерівці над ними не знущаються? А та у відповідь: «Ох і знущаються… Після школи так мучать дітей… Стільки гостинців приносять нашим дітям, що у них руки від утоми відриваються – так важко потім нести сумки додому…». Наша організація займається евакуацією жінок і дітей з травня минулого року. Після звільнення Краматорська там було створено центр допомоги переселенцям. Тепер там живуть 80 чоловік – жінок і дітей. Це — місце гуманітарної, юридичної, психологічної допомоги. У Краматорську люди, звичайно, простіше ставляться до переселенців. Місто пережило окупацію. І люди добре знають, що таке – хапати сумку і бігти подалі від обстрілів. Ми вже допомогли переїхати на Львівщину ста тридцяти людям. Тут мене приємно здивував захід у школі моєї старшої доньки. У Краматорську в її класі було лише чотири патріоти України. Решта — або «за мир», або за Росію. А тут, у Львові, щопонеділка в школі є класна година, де діти обговорюють ситуацію в країні, думають, чим вони можуть конкретно допомогти. Діти плетуть маскувальні сітки, проводять ярмарки, збирають гроші на медикаменти в зону АТО, пишуть листи дітям зі сходу та нашим солдатам. Тут маленькі громадяни з дитинства привчаються бути учасниками подій, нести відповідальність за свою землю. І це не може не надихати тих, хто переїхав з Донбасу.
* * *
Завершити статтю хочу конкретним прикладом. Не встигли ми переговорити зі Станіславом Федорчуком, як почули звуки грузинського гімну. Виявилося, що це грузинська громада Львова проводить мітинг на підтримку патріотичних, проєвропейських сил у Тбілісі. Людей зібралося не дуже багато, тому Станіслав вирішив приєднатися до грузинського товариства. Тим паче, що Грузія йому дуже близька, і головне, – нещодавно він і сам прилетів з грузинської столиці. Взяв у руки грузинський прапор і почав агітувати львів’ян приєднуватися до грузинської громади. Декілька чоловік підійшли й охоче встали поряд з грузинами. Я й фото зробив – Стас на ньому в останньому ряду, але його добре видно, бо він стоїть ліворуч і тримає великий грузинський прапор. Атмосфера відразу змінилася. Люди разом, в унісон кричали: «Слава Україні!», «Героям слава!» і виголошували грузинські патріотичні гасла. Певен, що львівські школярі їх тепер запам’ятають… Ось так рядовий донецький активіст проявив себе як активний і небайдужий львів’янин.
Те ж саме можна сказати і про Надію Хоменко. Ця мила, діяльна християнка також суттєво прикрасила велику християнську громаду Львова. Тому я повністю підтримую її думку, що на переміщених з Донбасу і Криму людей треба дивитися не лише як на проблему, а й як на непоганий шанс Львова, Києва, Херсона, Вінниці (та й інших міст, де є багато біженців) зробити великий поступ у розвитку і зміцненні громадянського суспільства.

Сергій ЛАЩЕНКО

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #15 за 10.04.2015 > Тема "Урок української"