Версiя для друку Обговорити в форумi

З ювілеєм!
1 КВІТНЯ ВІДОМОМУ УКРАЇНСЬКОМУ ПОЕТОВІ-ПІСНЯРУ, НАРОДНОМУ АРТИСТУ України Вадиму Дмитровичу Крищенку виповнилося 80 років!

УСІ МИ, БРАТОВЕ, ОДНОГО КОША, —
ЗА ПРАВДУ ДОВОДИТЬСЯ БИТЬСЯ.
НЕХАЙ ОЖИВАЄ ВКРАЇНСЬКА ДУША
В КРАЮ, ДЕ Є «КРИМСЬКА СВІТЛИЦЯ»!
Ці рядочки Вадим Дмитрович присвятив колись нашій газеті, з якою щиро й творчо співпрацював до російської анексії. Тепер, на жаль, перерізані комунікації телефонні й поштові, і «Світлиця» у столиці не друкується, тож можемо передати славному ювіляру наші «окуповані» кримські вітання лише ось так віртуально-інтернетно. «Світличани» сердечно здоровлять нашого духовного побратима з ювілеєм! Бажаємо багато-багато здоров’я і творчого натхнення, нових віршів і пісень, що стають народними, без яких важко відчувати себе українцем, з якими українська душа — навіть у кримській окупації — невмируща!
Пропонуємо читачам добірку віршів поета-пісняра Вадима Дмитровича Крищенка з нашого редакційного архіву.

Вадим КРИЩЕНКО
ТАКОЮ БУДЕ УКРАЇНА, ЯК ЗАВТРА ВИ — ЇЇ НАРОД...

ВЕРТИКАЛЬ

Хтось на верхній вертикалі,
Хтось давно у яму вліз.
А все інше – то деталі,
Суміш сміху й тужних сліз.
Ми живем в епоху ринку:
Віскі п’є високий чин,
А народ гризе шкуринку
І запить немає чим.
Возвелись гучні хороми:
Мармур, срібло і кришталь.
Хто і як? – усім відомо
Вліз на верхню вертикаль.
Гляну глибше, гляну далі –
І сказати хочу вам:
Ці високі вертикалі
Піддаються теж на злам.
Словом втішитися хочу,
Та воно слабке, на жаль...
І сміється мені в очі
Незборима вертикаль.

ПО ПРАВДІ ЖИТЬ!

Згубились райдужні надії,
З вогню лишилася зола...
Усі ми наче лицедії
В комедії неправди й зла.
А наші хитрі ляльководи
Все набивають свій гаман...
На світлі зорі, чисті води
Ядучий опустивсь туман.
Злостивим цілям на догоду
Один на одного шипить.
…А як вже хочеться народу
По совісті, по правді жить.

БОРІМОСЯ ЗА ЮНІ ДУШІ

Борімося за юні душі,
За нашу зміну молоду.
Хай роки доброти не сушать,
Що квітла в нашому роду.
Хай юнь
про гожі справи мріє
І прапор гідності трима.
Між брехунів і між злодіїв —
Такого прикладу нема.
Мені болить,
 мене тривожить
Цинізм, жорстокість,
 сліпота.
Повірте, друзі, вам негоже
Мінять на них свої літа.
Сини-синочки, —
 вам належить
Наш дух не вивітрить,
 як дим.
І хай відлунює прийдешнє
Вкраїнським словом
 дзвонковим.
Не міряйте усе на гроші,
А правдою звіряйте все,
Тоді Господь і дні хороші
У вашу долю принесе.
Хай вас мине лиха година...
Збагніть слова
 простих чеснот:
Такою буде Україна,
Як завтра ви — її народ.

БАТЬКУ-ОТАМАНЕ
Про минуле з поглядом на сучасне

Батьку-отамане,
 де ти забарився?
Не минай в дорозі
 рідного коша,
Бо без тебе, батьку,
 похмурніли лиця,
Бо без тебе може
 зогнести душа.
Хлопці у зневірі
 опускають руки,
Спину нахиляє кривда та біда.
Забувають мову
 кручені онуки
І панує всюди грошова орда.
Стали ми байдужі,
 стали в герці кволі.
Той продатись може,
 хто живе в нужді.
Бусурманські коні
 топчуть жито в полі,
А на трон все лізуть
 зганьблені вожді.
Лижемо чужинцям
 ми смердючі п’яти,
Щоб зміняти волю
 на липкий п’ятак.
І, сльозу сховавши,
 промовляє мати,
Промовля Вкраїна:
— Що ж ви, діти, так!?
Я же вас учила,
 я же вас благала:
Не продайте честі,
 волю бороніть.
Чом, пани-паночки,
 вам грошей все мало?
Чому вашу совість
 замінила гидь?
Як же поєднати
 (хто сказати може?) —
Муровать палац свій
 і державний дім.
Ой, знялись високі
 панські огорожі,
Батьку-отамане,
 у краю твоїм.
Стверджуватись в світі
 нам дано востаннє,
Щоби не хилити
 в кривді голови...
Батьку-отамане,
 з нашого чекання
Ти прийди і правду
 нашу оживи.

ОТАК ЖИВЕМО

Між ювілеями і панахидами
Проходять наші сіро-бурі дні,
Облиті негараздами
 та бідами,
Бо втіха заховалась
 десь на дні.
На гномиків нікчемних
 дуже схожі ми —
Нема в душі
просвітлення таки.
Щодня ми продаємо
Сина Божого
За вбогі і жебрацькі п’ятаки.
Чому ж, чому ж —
розгнівані, розлючені,
Не ладні признавать
 свою вину,
Караємось самі
та інших мучимо,
Не осягнувши істин таїну?
Отак живемо...
Перешиті болями,
Щодня міняючи
 любов на гнів...
А небеса над вічними
 тополями
Усе чекають покаянних слів.

ГІРКА КОНСТАТАЦІЯ

Шукаєм іншої моралі,
Поставили нові герби...
Але — не ті на п’єдесталі,
Але в душі ми ще раби.
Вже звикли до ганьби
 й химери
Там, де брехня кладе печать...
Високу українську еру
Нам треба з себе починать.

КОЛИМА
Схиляю голову перед пам’яттю земляків-українців

Боронили свій дім,
що горів у вогні.
В чому їхня вина?..
Димом очі пекла
у вагоннім вікні
Чужина, чужина.
По етапах ішли,
під прицілом вели
Той повстанський загін...
Та покірними все ж
не були, як воли,
Бо несли волі дзвін.
Ой, того не пізнай
і туди не ходи,
Де безправ’я тюрми.
Хоч дорога гінка,
та щезають сліди
У снігах Колими.
У печальних очей
не питай, не питай,
Що сховала зима...
Відібрала життя,
відібрала літа
Колима, Колима.
Наче свічку в руках,
тужну пам’ять несу,
Де могилка проста...
Хай Вкраїна з лиця
тихо зронить сльозу
Біля того хреста.

ВІЙНА

Війна... І крик...
 І бомбопад...
І в серці болісно, бентеж...
Літа стирають сльози втрат,
Але усе ж... Але усе ж...
Рельєфний сон, немов кіно,
Вчепивсь за пасмо сивини,
З’явились друзі, що давно
Не повернулися з війни.
І постарілий фронтовик,
Що звідав не одну грозу
Й, здається, до усього звик,
Змахнув непрошену сльозу.
А мати? До останніх днів
Ховала іскорку надій,
Що прийде хтось з її синів,
Минувши свій
 смертельний бій.
Вночі постука у вікно,
Воскреслий з грому
 і пожеж...
Війна минулася давно,
Але усе ж... Але усе ж...
1975

ВІЧНА МАТИ

Вдягла стара вбрання просте
І мовчки йде на шлях
 розлогий —
Знов виглядати із дороги
Своїх синів, своїх гостей.
Давно-давно немає вісті,
Літа спливають, наче сни...
Там десь, на Одері та Віслі,
Поснули бабині сини.
Чи сльози можуть
 горе стерти?..
Для поколінь і для століть
Хай мати, що чекає мертвих,
Пекучим докором стоїть.
1961

СЛЬОЗА

Дві могили. Огорожа.
Збився голос у зозуль...
Цей упав од куль ворожих,
Той упав од власних куль.
Два брати лежать в мовчанні,
А навколо — чужина...
З материнської печалі
На обох — сльоза одна.

УКРАЇНСЬКЕ ЄСТВО

Літа минають через кому...
А що нащадкам залишити?
Лише у Слові у живому
Єство вкраїнське може жити.

СЛОВО ПРО РІДНУ МОВУ

Тобі виламували руки,
Тебе хотіли затоптать,
Та слів твоїх високі звуки
Красою вічною дзвенять.
Молюсь тобі я, рідна мово,
За тебе — в кревній боротьбі,
Бо я народжуюся знову
І воскресаю у тобі.
Час перекреслить і забуде
Усіх перевертнів й нікчем.
А ти була і вічно будеш,
Допоки на землі живем,
Допоки сонце в небі світить,
Допоки сяє нам зоря...
Беріть цю мову в серце, діти,
Із вуст пророчих Кобзаря.

СПОМ’ЯНУ ДРУЗІВ

Згадаю тих,
кого нема між нас,
Хто мав бентежну
українську душу,
Отих, хто піснею
 озвучив час...
Про них сьогодні
 слово мовить мушу.
В очах стоїть натхненний
 Яремчук,
Іван Мацялко відкрива
 завісу.
І Кириченко ллє
 небесний звук –
Ясніє світ від голосу Раїси.
Назвав – до кого серцем
 прикипів,
Ой, так болюче згадувать вас,
 друзі.
Мій день заповнив
 ваш високий спів,
Він озивається
 у радості і тузі.
Як гірко, що без вас
 світає день,
Що запросити вас
 не можуть зали,
Що так багато золотих пісень
Ви голосом своїм
 не доспівали.
Ми всі не вічні...
 Стрінемось колись,
Та треба жити,
 поки є ще сили.
Я хочу, щоб у колос
 заплелись
Ті Божі співи, що ви нам
 лишили.
Щоб голос український
 не затих –
Хай він в нащадках наших
 озоветься...
Сьогодні я згадати хочу тих,
Хто був мені
 близесенько до серця.

ПРОШУ У ГОСПОДА

Прошу у Господа за сина,
Прошу у Господа за брата,
Бо доля в них якась щербата,
Бо їм потрібна Божа сила.
Хай слово віще їх зігріє,
Розступиться життєва хмара.
Хай буде меншою покара,
Хай буде більшою надія.
Здіймаю очі я до Бога...
І ніби голос серед тиші
Мене бажає щиро втішить,
Бо є молитися за кого.

І НАМ БОГ ДОПОМОЖЕ

Помахали літа
 журавлиним пером.
Ой, як слизько іти
 по дорозі...
Поспішаймо, братове,
 творити добро —
Поки ми іще в змозі.
Хай же недругів крик
не заглушить наш рід,
Ні, ярмо не вдягаймо
 на спину.
Не топчімо Тарасів
 святий заповіт —
Хай же правда не згине.
Хоч нема суперечки
 початку й кінця,
Та сумління підказує: досить!
До любові свої
 повертаймо серця —
Україна нас просить.
До прозріння уже
 наші очі ідуть,
Бо сліпими нам бути негоже.
Вірмо в сили свої
 і у Божу могуть —
І нам Бог допоможе.

ІКОНА

Очима намалюю я Ікону.
Хоча не вмів ніколи
 малювати,
Щоб обізвались
 архірейські дзвони
І голос неба,
 на любов багатий.
Щоб лик святого
 був на правду схожим
Й жило тепло в Іконі
 неодмінно.
Щоб перед нею,
 перед сяйвом Божим
Всім захотілось
 стати на коліна.
Щоб обійшла мій край
 лиха година,
Біля ікони тихо помолюся.
Нехай живе у вірі Україна –
Моєї долі дорога матуся.
Нехай життя не ставить
 перепону
Тому, що научали
 батько й мати.
Очима намалюю я Ікону,
Щоб Вам усім її подарувати.

МІЙ СВІТ

Живу в своєму світі...
І не руйнуй мій світ,
Де мамина порада
і батьків заповіт,
Де розуміння давні,
як діяти не слід...
Заходь, коли захочеш,
та без брудних чобіт.

ЗУСТРІВСЯ КВІТЕНЬ З БЕРЕЗНЕМ

На березі, на березі
Зустрівся квітень з березнем.
Руками парубочими
Розмахують листочками.
Притупами, притопами
Всі розігнали клопоти,
Щоб на щоках, на вилицях
Лиш сонечко світилося.
На березі, на березі
Зустрівся квітень з березнем.
В очах з веселим чортиком,
Щоб гралась хвиля
 з човником.
Несуть в сорочці, в пазусі
Нам цілу жменю радості,
Щоб ми, як наші пращури,
Собі здавались кращими.

СПІШИ, ПОЕТЕ...

Відпущені Всевишнім дні —
А я їх безрозсудно трачу
На теревень слова дурні,
На довгий сон й ходу ледачу.
Схиляюсь мало до пера.
Чи я не хочу, чи не можу?
І бездіяльності пора
Мене гнітить,
 мене тривожить.
І так вже згаяно часу
На різні побутові речі...
Чужі слова в душі пасу,
Свої — здаються недоречні.
По стежці осені іду...
Чи всохла творчості потреба?
Ні, пісню власних мрій
 та дум
Ще годен випустить я в небо.
Ще годен відгукнуть когось
І розділити з ним неспокій,
Бо це усе, що зосталось
В моїм житті на схилі років.
...А час схиляє жовту віть
І промовля листочок кожен:
«Спіши, поете, доробить
Усе, що вмієш ти і можеш».

НАЛИВАЙМО, БРАТТЯ
Слова: Вадим Крищенко
Музика: Віктор Лісовол

Наливаймо, браття,
Кришталеві чаші,
Щоб шаблі не брали,
Щоб кулі минали
Голівоньки наші.
Щоби Україна
Повік не плакала,
Щоби наша слава,
Козацькая слава,
Повік не пропала.
Бо козацька слава
Кровію полита,
Січена мечами,
Рубана шаблями,
Ще й сльозами вмита.
Наливаймо, браття,
Поки є ще сили,
Поки до схід сонця,
Поки до походу
Сурми не сурмили.
Бо козацька доля,
Як у полі рута, –
Січена дощами,
Хрещена громами,
Ще й вітрами гнута.
Як лелечий клекіт,
Козакова вдача –
Вигукнеться сміхом,
Вигукнеться щирим,
А відлунить плачем.

ГЕЙ, ВИ, КОЗАЧЕНЬКИ
Слова: Вадим Крищенко
Музика: Геннадій Татарченко

Є і нам про що згадати…
Пісне, душу возвелич!
Ой була в нас ненька-мати –
Запорозька славна Січ.
Приспів:
Гей, ви, козаченьки, –
 вітер в чистім полі,
Научіть нащадків
 так любити волю.
Гей, ви, козаченьки, –
 спомин з м’яти-рути,
Научіть минулу славу
 повернути.
Круточола наша доля,
Не вода в ній – кров тече.
Козаку найперше – воля,
Козаку найперше – честь.
Приспів.
А прийшла лиха година –
Впав козак наш у траві,
Щоб іскрилась Україна
На гетьманській булаві.
Обмочила землю рана
Із козацького чола,
Щоб неправда помирала,
Щоби правдонька жила.
Приспів.

МОЛИТВА
Слова: Вадим Крищенко
Музика: Геннадій Татарченко

Дай, Боже, нам своєї сили
І мужності своєї дай,
Щоб ми від зла оборонили
Себе і свій стражденний край.
Дай, Боже, нам своєї віри,
Що ми народ – були і єсть!
Хай недруга лихі сокири
Пощербляться об нашу честь.
Приспів:
Повторю молитву
щиру і негорду,
Як твоє, Вкраїно,
 праведне ім’я.
Повторю молитву
 рідного народу,
Щоб її почули небо і земля.
Дай, Боже, нам усе згадати
І усвідомити, що є,
Дай мучитися, і страждати,
І вистраждать-таки своє.
Ще й словом праведним
 і зором
Застережи, а не утіш,
Щоб нам очей не виїв сором
За душу, продану за гріш.
Приспів.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #14 за 03.04.2015 > Тема "Українці мої..."