Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4329)
З потоку життя (7291)
Душі криниця (3979)
Українці мої... (1607)
Резонанс (1957)
Урок української (1003)
"Білі плями" історії (1814)
Крим - наш дім (681)
"Будьмо!" (270)
Ми єсть народ? (240)
Бути чи не бути? (169)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (143)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ЧЕРВОНЕ – ТО ЛЮБОВ, А ЧОРНЕ – ТО ЖУРБА
29 с╕чня на 94-му роц╕ життя помер Дмитро Павличко…


КОЗАЦЬКОГО РОДУ
До юв╕лею л╕каря, поета й письменника-марин╕ста Дмитра Шупти.


ЗАБУТИЙ АВТОР «ЧЕРВОНО╥ КАЛИНИ» СТЕПАН ЧАРНЕЦЬКИЙ
Його ╕м’я протягом тривалого часу не згадували, тож не дивно, що цю п╕сню вважали...


В╤ТРИЛА ДОЛ╤ ПОЕТА-МАРИН╤СТА ОЛЕГА ОЛ╤ЙНИКОВА
Його родов╕д бере початок в╕д чорноморських козак╕в...


УКРА╥НА УКРА╥НИТЬСЯ
Напередодн╕ 2023 року у Ки╓в╕ вийшла друком книга вибраних поез╕й ╤вана Низового...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #14 за 03.04.2015 > Тема "Українці мої..."
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#14 за 03.04.2015
ТАКОЮ БУДЕ УКРА╥НА, ЯК ЗАВТРА ВИ — ╥╥ НАРОД...

З юв╕ле╓м!
1 КВ╤ТНЯ В╤ДОМОМУ УКРА╥НСЬКОМУ ПОЕТОВ╤-П╤СНЯРУ, НАРОДНОМУ АРТИСТУ Укра╖ни Вадиму Дмитровичу Крищенку виповнилося 80 рок╕в!

УС╤ МИ, БРАТОВЕ, ОДНОГО КОША, —
ЗА ПРАВДУ ДОВОДИТЬСЯ БИТЬСЯ.
НЕХАЙ ОЖИВА╢ ВКРА╥НСЬКА ДУША
В КРАЮ, ДЕ ╢ «КРИМСЬКА СВ╤ТЛИЦЯ»!
Ц╕ рядочки Вадим Дмитрович присвятив колись наш╕й газет╕, з якою щиро й творчо сп╕впрацював до рос╕йсько╖ анекс╕╖. Тепер, на жаль, перер╕зан╕ комун╕кац╕╖ телефонн╕ й поштов╕, ╕ «Св╕тлиця» у столиц╕ не друку╓ться, тож можемо передати славному юв╕ляру наш╕ «окупован╕» кримськ╕ в╕тання лише ось так в╕ртуально-╕нтернетно. «Св╕тличани» сердечно здоровлять нашого духовного побратима з юв╕ле╓м! Бажа╓мо багато-багато здоров’я ╕ творчого натхнення, нових в╕рш╕в ╕ п╕сень, що стають народними, без яких важко в╕дчувати себе укра╖нцем, з якими укра╖нська душа — нав╕ть у кримськ╕й окупац╕╖ — невмируща!
Пропону╓мо читачам доб╕рку в╕рш╕в поета-п╕сняра Вадима Дмитровича Крищенка з нашого редакц╕йного арх╕ву.

Вадим КРИЩЕНКО
ТАКОЮ БУДЕ УКРА╥НА, ЯК ЗАВТРА ВИ — ╥╥ НАРОД...

ВЕРТИКАЛЬ

Хтось на верхн╕й вертикал╕,
Хтось давно у яму вл╕з.
А все ╕нше – то детал╕,
Сум╕ш см╕ху й тужних сл╕з.
Ми живем в епоху ринку:
В╕ск╕ п’╓ високий чин,
А народ гризе шкуринку
╤ запить нема╓ чим.
Возвелись гучн╕ хороми:
Мармур, ср╕бло ╕ кришталь.
Хто ╕ як? – ус╕м в╕домо
Вл╕з на верхню вертикаль.
Гляну глибше, гляну дал╕ –
╤ сказати хочу вам:
Ц╕ висок╕ вертикал╕
П╕ддаються теж на злам.
Словом вт╕шитися хочу,
Та воно слабке, на жаль...
╤ см╕╓ться мен╕ в оч╕
Незборима вертикаль.

ПО ПРАВД╤ ЖИТЬ!

Згубились райдужн╕ над╕╖,
З вогню лишилася зола...
Ус╕ ми наче лицед╕╖
В комед╕╖ неправди й зла.
А наш╕ хитр╕ ляльководи
Все набивають св╕й гаман...
На св╕тл╕ зор╕, чист╕ води
Ядучий опустивсь туман.
Злостивим ц╕лям на догоду
Один на одного шипить.
…А як вже хочеться народу
По сов╕ст╕, по правд╕ жить.

БОР╤МОСЯ ЗА ЮН╤ ДУШ╤

Бор╕мося за юн╕ душ╕,
За нашу зм╕ну молоду.
Хай роки доброти не сушать,
Що кв╕тла в нашому роду.
Хай юнь
про гож╕ справи мр╕╓
╤ прапор г╕дност╕ трима.
М╕ж брехун╕в ╕ м╕ж злод╕╖в —
Такого прикладу нема.
Мен╕ болить,
 мене тривожить
Цин╕зм, жорсток╕сть,
 сл╕пота.
Пов╕рте, друз╕, вам негоже
М╕нять на них сво╖ л╕та.
Сини-синочки, —
 вам належить
Наш дух не вив╕трить,
 як дим.
╤ хай в╕длуню╓ прийдешн╓
Вкра╖нським словом
 дзвонковим.
Не м╕ряйте усе на грош╕,
А правдою зв╕ряйте все,
Тод╕ Господь ╕ дн╕ хорош╕
У вашу долю принесе.
Хай вас мине лиха година...
Збагн╕ть слова
 простих чеснот:
Такою буде Укра╖на,
Як завтра ви — ╖╖ народ.

БАТЬКУ-ОТАМАНЕ
Про минуле з поглядом на сучасне

Батьку-отамане,
 де ти забарився?
Не минай в дороз╕
 р╕дного коша,
Бо без тебе, батьку,
 похмурн╕ли лиця,
Бо без тебе може
 зогнести душа.
Хлопц╕ у знев╕р╕
 опускають руки,
Спину нахиля╓ кривда та б╕да.
Забувають мову
 кручен╕ онуки
╤ пану╓ всюди грошова орда.
Стали ми байдуж╕,
 стали в герц╕ квол╕.
Той продатись може,
 хто живе в нужд╕.
Бусурманськ╕ кон╕
 топчуть жито в пол╕,
А на трон все л╕зуть
 зганьблен╕ вожд╕.
Лижемо чужинцям
 ми смердюч╕ п’яти,
Щоб зм╕няти волю
 на липкий п’ятак.
╤, сльозу сховавши,
 промовля╓ мати,
Промовля Вкра╖на:
— Що ж ви, д╕ти, так!?
Я же вас учила,
 я же вас благала:
Не продайте чест╕,
 волю борон╕ть.
Чом, пани-паночки,
 вам грошей все мало?
Чому вашу сов╕сть
 зам╕нила гидь?
Як же по╓днати
 (хто сказати може?) —
Муровать палац св╕й
 ╕ державний д╕м.
Ой, знялись висок╕
 панськ╕ огорож╕,
Батьку-отамане,
 у краю тво╖м.
Стверджуватись в св╕т╕
 нам дано востанн╓,
Щоби не хилити
 в кривд╕ голови...
Батьку-отамане,
 з нашого чекання
Ти прийди ╕ правду
 нашу оживи.

ОТАК ЖИВЕМО

М╕ж юв╕леями ╕ панахидами
Проходять наш╕ с╕ро-бур╕ дн╕,
Облит╕ негараздами
 та б╕дами,
Бо вт╕ха заховалась
 десь на дн╕.
На гномик╕в н╕кчемних
 дуже схож╕ ми —
Нема в душ╕
просв╕тлення таки.
Щодня ми прода╓мо
Сина Божого
За вбог╕ ╕ жебрацьк╕ п’ятаки.
Чому ж, чому ж —
розгн╕ван╕, розлючен╕,
Не ладн╕ признавать
 свою вину,
Кара╓мось сам╕
та ╕нших мучимо,
Не осягнувши ╕стин та╖ну?
Отак живемо...
Перешит╕ болями,
Щодня м╕няючи
 любов на гн╕в...
А небеса над в╕чними
 тополями
Усе чекають покаянних сл╕в.

Г╤РКА КОНСТАТАЦ╤Я

Шука╓м ╕ншо╖ морал╕,
Поставили нов╕ герби...
Але — не т╕ на п’╓дестал╕,
Але в душ╕ ми ще раби.
Вже звикли до ганьби
 й химери
Там, де брехня кладе печать...
Високу укра╖нську еру
Нам треба з себе починать.

КОЛИМА
Схиляю голову перед пам’яттю земляк╕в-укра╖нц╕в

Боронили св╕й д╕м,
що гор╕в у вогн╕.
В чому ╖хня вина?..
Димом оч╕ пекла
у вагонн╕м в╕кн╕
Чужина, чужина.
По етапах ╕шли,
п╕д приц╕лом вели
Той повстанський заг╕н...
Та пок╕рними все ж
не були, як воли,
Бо несли вол╕ дзв╕н.
Ой, того не п╕знай
╕ туди не ходи,
Де безправ’я тюрми.
Хоч дорога г╕нка,
та щезають сл╕ди
У сн╕гах Колими.
У печальних очей
не питай, не питай,
Що сховала зима...
В╕д╕брала життя,
в╕д╕брала л╕та
Колима, Колима.
Наче св╕чку в руках,
тужну пам’ять несу,
Де могилка проста...
Хай Вкра╖на з лиця
тихо зронить сльозу
Б╕ля того хреста.

В╤ЙНА

В╕йна... ╤ крик...
 ╤ бомбопад...
╤ в серц╕ бол╕сно, бентеж...
Л╕та стирають сльози втрат,
Але усе ж... Але усе ж...
Рель╓фний сон, немов к╕но,
Вчепивсь за пасмо сивини,
З’явились друз╕, що давно
Не повернулися з в╕йни.
╤ постар╕лий фронтовик,
Що зв╕дав не одну грозу
Й, зда╓ться, до усього звик,
Змахнув непрошену сльозу.
А мати? До останн╕х дн╕в
Ховала ╕скорку над╕й,
Що прийде хтось з ╖╖ син╕в,
Минувши св╕й
 смертельний б╕й.
Вноч╕ постука у в╕кно,
Воскреслий з грому
 ╕ пожеж...
В╕йна минулася давно,
Але усе ж... Але усе ж...
1975

В╤ЧНА МАТИ

Вдягла стара вбрання просте
╤ мовчки йде на шлях
 розлогий —
Знов виглядати ╕з дороги
Сво╖х син╕в, сво╖х гостей.
Давно-давно нема╓ в╕ст╕,
Л╕та спливають, наче сни...
Там десь, на Одер╕ та В╕сл╕,
Поснули бабин╕ сини.
Чи сльози можуть
 горе стерти?..
Для покол╕нь ╕ для стол╕ть
Хай мати, що чека╓ мертвих,
Пекучим докором сто╖ть.
1961

СЛЬОЗА

Дв╕ могили. Огорожа.
Збився голос у зозуль...
Цей упав од куль ворожих,
Той упав од власних куль.
Два брати лежать в мовчанн╕,
А навколо — чужина...
З материнсько╖ печал╕
На обох — сльоза одна.

УКРА╥НСЬКЕ ╢СТВО

Л╕та минають через кому...
А що нащадкам залишити?
Лише у Слов╕ у живому
╢ство вкра╖нське може жити.

СЛОВО ПРО Р╤ДНУ МОВУ

Тоб╕ виламували руки,
Тебе хот╕ли затоптать,
Та сл╕в тво╖х висок╕ звуки
Красою в╕чною дзвенять.
Молюсь тоб╕ я, р╕дна мово,
За тебе — в кревн╕й боротьб╕,
Бо я народжуюся знову
╤ воскресаю у тоб╕.
Час перекреслить ╕ забуде
Ус╕х перевертн╕в й н╕кчем.
А ти була ╕ в╕чно будеш,
Допоки на земл╕ живем,
Допоки сонце в неб╕ св╕тить,
Допоки ся╓ нам зоря...
Бер╕ть цю мову в серце, д╕ти,
╤з вуст пророчих Кобзаря.

СПОМ’ЯНУ ДРУЗ╤В

Згадаю тих,
кого нема м╕ж нас,
Хто мав бентежну
укра╖нську душу,
Отих, хто п╕снею
 озвучив час...
Про них сьогодн╕
 слово мовить мушу.
В очах сто╖ть натхненний
 Яремчук,
╤ван Мацялко в╕дкрива
 зав╕су.
╤ Кириченко лл╓
 небесний звук –
Ясн╕╓ св╕т в╕д голосу Ра╖си.
Назвав – до кого серцем
 прикип╕в,
Ой, так болюче згадувать вас,
 друз╕.
М╕й день заповнив
 ваш високий сп╕в,
В╕н озива╓ться
 у радост╕ ╕ туз╕.
Як г╕рко, що без вас
 св╕та╓ день,
Що запросити вас
 не можуть зали,
Що так багато золотих п╕сень
Ви голосом сво╖м
 не досп╕вали.
Ми вс╕ не в╕чн╕...
 Стр╕немось колись,
Та треба жити,
 поки ╓ ще сили.
Я хочу, щоб у колос
 заплелись
Т╕ Бож╕ сп╕ви, що ви нам
 лишили.
Щоб голос укра╖нський
 не затих –
Хай в╕н в нащадках наших
 озоветься...
Сьогодн╕ я згадати хочу тих,
Хто був мен╕
 близесенько до серця.

ПРОШУ У ГОСПОДА

Прошу у Господа за сина,
Прошу у Господа за брата,
Бо доля в них якась щербата,
Бо ╖м потр╕бна Божа сила.
Хай слово в╕ще ╖х з╕гр╕╓,
Розступиться житт╓ва хмара.
Хай буде меншою покара,
Хай буде б╕льшою над╕я.
Зд╕ймаю оч╕ я до Бога...
╤ н╕би голос серед тиш╕
Мене бажа╓ щиро вт╕шить,
Бо ╓ молитися за кого.

╤ НАМ БОГ ДОПОМОЖЕ

Помахали л╕та
 журавлиним пером.
Ой, як слизько ╕ти
 по дороз╕...
Посп╕шаймо, братове,
 творити добро —
Поки ми ╕ще в змоз╕.
Хай же недруг╕в крик
не заглушить наш р╕д,
Н╕, ярмо не вдягаймо
 на спину.
Не топч╕мо Тарас╕в
 святий запов╕т —
Хай же правда не згине.
Хоч нема суперечки
 початку й к╕нця,
Та сумл╕ння п╕дказу╓: досить!
До любов╕ сво╖
 повертаймо серця —
Укра╖на нас просить.
До прозр╕ння уже
 наш╕ оч╕ ╕дуть,
Бо сл╕пими нам бути негоже.
В╕рмо в сили сво╖
 ╕ у Божу могуть —
╤ нам Бог допоможе.

╤КОНА

Очима намалюю я ╤кону.
Хоча не вм╕в н╕коли
 малювати,
Щоб об╕звались
 арх╕рейськ╕ дзвони
╤ голос неба,
 на любов багатий.
Щоб лик святого
 був на правду схожим
Й жило тепло в ╤кон╕
 неодм╕нно.
Щоб перед нею,
 перед сяйвом Божим
Вс╕м захот╕лось
 стати на кол╕на.
Щоб об╕йшла м╕й край
 лиха година,
Б╕ля ╕кони тихо помолюся.
Нехай живе у в╕р╕ Укра╖на –
Мо╓╖ дол╕ дорога матуся.
Нехай життя не ставить
 перепону
Тому, що научали
 батько й мати.
Очима намалюю я ╤кону,
Щоб Вам ус╕м ╖╖ подарувати.

М╤Й СВ╤Т

Живу в сво╓му св╕т╕...
╤ не руйнуй м╕й св╕т,
Де мамина порада
╕ батьк╕в запов╕т,
Де розум╕ння давн╕,
як д╕яти не сл╕д...
Заходь, коли захочеш,
та без брудних чоб╕т.

ЗУСТР╤ВСЯ КВ╤ТЕНЬ З БЕРЕЗНЕМ

На берез╕, на берез╕
Зустр╕вся кв╕тень з березнем.
Руками парубочими
Розмахують листочками.
Притупами, притопами
Вс╕ роз╕гнали клопоти,
Щоб на щоках, на вилицях
Лиш сонечко св╕тилося.
На берез╕, на берез╕
Зустр╕вся кв╕тень з березнем.
В очах з веселим чортиком,
Щоб гралась хвиля
 з човником.
Несуть в сорочц╕, в пазус╕
Нам ц╕лу жменю радост╕,
Щоб ми, як наш╕ пращури,
Соб╕ здавались кращими.

СП╤ШИ, ПОЕТЕ...

В╕дпущен╕ Всевишн╕м дн╕ —
А я ╖х безрозсудно трачу
На теревень слова дурн╕,
На довгий сон й ходу ледачу.
Схиляюсь мало до пера.
Чи я не хочу, чи не можу?
╤ безд╕яльност╕ пора
Мене гн╕тить,
 мене тривожить.
╤ так вже згаяно часу
На р╕зн╕ побутов╕ реч╕...
Чуж╕ слова в душ╕ пасу,
Сво╖ — здаються недоречн╕.
По стежц╕ осен╕ ╕ду...
Чи всохла творчост╕ потреба?
Н╕, п╕сню власних мр╕й
 та дум
Ще годен випустить я в небо.
Ще годен в╕дгукнуть когось
╤ розд╕лити з ним неспок╕й,
Бо це усе, що зосталось
В мо╖м житт╕ на схил╕ рок╕в.
...А час схиля╓ жовту в╕ть
╤ промовля листочок кожен:
«Сп╕ши, поете, доробить
Усе, що вм╕╓ш ти ╕ можеш».

НАЛИВАЙМО, БРАТТЯ
Слова: Вадим Крищенко
Музика: В╕ктор Л╕совол

Наливаймо, браття,
Кришталев╕ чаш╕,
Щоб шабл╕ не брали,
Щоб кул╕ минали
Гол╕воньки наш╕.
Щоби Укра╖на
Пов╕к не плакала,
Щоби наша слава,
Козацькая слава,
Пов╕к не пропала.
Бо козацька слава
Кров╕ю полита,
С╕чена мечами,
Рубана шаблями,
Ще й сльозами вмита.
Наливаймо, браття,
Поки ╓ ще сили,
Поки до сх╕д сонця,
Поки до походу
Сурми не сурмили.
Бо козацька доля,
Як у пол╕ рута, –
С╕чена дощами,
Хрещена громами,
Ще й в╕трами гнута.
Як лелечий клек╕т,
Козакова вдача –
Вигукнеться см╕хом,
Вигукнеться щирим,
А в╕длунить плачем.

ГЕЙ, ВИ, КОЗАЧЕНЬКИ
Слова: Вадим Крищенко
Музика: Геннад╕й Татарченко

╢ ╕ нам про що згадати…
П╕сне, душу возвелич!
Ой була в нас ненька-мати –
Запорозька славна С╕ч.
Присп╕в:
Гей, ви, козаченьки, –
 в╕тер в чист╕м пол╕,
Науч╕ть нащадк╕в
 так любити волю.
Гей, ви, козаченьки, –
 спомин з м’яти-рути,
Науч╕ть минулу славу
 повернути.
Круточола наша доля,
Не вода в н╕й – кров тече.
Козаку найперше – воля,
Козаку найперше – честь.
Присп╕в.
А прийшла лиха година –
Впав козак наш у трав╕,
Щоб ╕скрилась Укра╖на
На гетьманськ╕й булав╕.
Обмочила землю рана
╤з козацького чола,
Щоб неправда помирала,
Щоби правдонька жила.
Присп╕в.

МОЛИТВА
Слова: Вадим Крищенко
Музика: Геннад╕й Татарченко

Дай, Боже, нам сво╓╖ сили
╤ мужност╕ сво╓╖ дай,
Щоб ми в╕д зла оборонили
Себе ╕ св╕й стражденний край.
Дай, Боже, нам сво╓╖ в╕ри,
Що ми народ – були ╕ ╓сть!
Хай недруга лих╕ сокири
Пощербляться об нашу честь.
Присп╕в:
Повторю молитву
щиру ╕ негорду,
Як тво╓, Вкра╖но,
 праведне ╕м’я.
Повторю молитву
 р╕дного народу,
Щоб ╖╖ почули небо ╕ земля.
Дай, Боже, нам усе згадати
╤ усв╕домити, що ╓,
Дай мучитися, ╕ страждати,
╤ вистраждать-таки сво╓.
Ще й словом праведним
 ╕ зором
Застережи, а не ут╕ш,
Щоб нам очей не ви╖в сором
За душу, продану за гр╕ш.
Присп╕в.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #14 за 03.04.2015 > Тема "Українці мої..."


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=15015

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков