Версiя для друку Обговорити в форумi

Захисник Вітчизни

Нещодавно новинною топ-темою було оприлюднене прес-службою «Правого сектора» повідомлення, що Добровольчий український корпус отримав наказ залишити зону АТО. Цю інформацію пізніше прокоментував в. о. спікера Генштабу Владислав Селезньов: «Жодні ультиматуми хлопцям-представникам добровольчих батальйонів не ставилися. Їм було запропоновано для систематизації та впорядкування діяльності всіх підрозділів увійти до складу Національної гвардії або ж через районні військові комісаріати призватися до лав Збройних Сил. Хлопці взяли паузу для того, щоб подумати».
У принципі, такий публічний обмін думками показав, що влада просить якнайшвидше вирішити: або ДУК у складі Збройних Сил, або «хлопці повинні визначитися».
«ДУК не проти, але ми хочемо увійти до Збройних Сил цілим підрозділом», — коментували ситуацію спікери «ПС».
На сьогодні жодних додаткових повідомлень про перемовини не було. Ми вирішили поговорити про ситуацію з одним із найбільш відомих вояків «Правого сектора».
Гатило, або Валерій Чоботар, член «Правого сектора», давній друг і побратим Дмитра Яроша. Він став відомим широкому загалу завдяки фільму «Добровольці Божої Чоти». Саме командир роти 5 батальйону Добровольчого українського корпусу, у мирному житті суддя міжнародної категорії з фрі-файту, «тризубівець» майже з двадцятирічним досвідом був стрижневою особою фільму. Його роздуми видалися нам цікавими (стилістика мови співбесідника збережена – ред.).

— Валерію, ви не думаєте, що час добровольчих батальйонів минув, і їм пора ставати підрозділами Збройних Сил? У єдності, у тому числі й військовій, — наша сила. Хіба ні?
— Ми вважаємо себе Збройними Силами України. Одна зі статей Конституції каже, що право громадянина — стояти на захисті незалежності та цілісності своєї держави. Не наша проблема, що військові і керівництво держави не надають нам належного та гідного місця. Ми готові йти на будь-яку конструктивну співпрацю, не бачимо тут великої проблеми, виконуємо свої завдання. Ми утримуємо позиції тому, що ми тут потрібні. Кожному з нас хотілося би бути вдома. Комусь сіяти город, комусь займатися сім’єю. Ми тут перебуваємо не тому, що нам нема чого робити, а тому, що є нагальна потреба. А твердження, що час добровольчих батальйонів минув, — таке не просто рано говорити. Це злочинно говорити. Бо що змінилося? Ми втратили контроль над Кримом, ми втратили контроль над більшою частиною двох областей, українські військові, українські громадяни продовжують перебувати у полоні. Українців продовжують катувати і зневажати на території окупованих регіонів, і ми не бачимо, щоб щось змінювалося.
З іншого боку, ми не можемо не помічати контрабанди в зоні АТО. Провозяться фури невідомо з чим, не наша компетенція їх перевіряти. Але ми починаємо розуміти, що добровольчі батальйони просто заважають комусь торгувати з бойовиками, з окупантами. Але це — не наша справа. Є Служба безпеки, є міліція. Нехай вони з цим розбираються. Якщо говорити про нас: ми залишаємося на позиціях, які вдається утримувати вже дев’ять місяців. І ми не бачимо, щоб у когось було бажання тримати їх замість нас. Якби прийшов хтось і сказав: давайте, хлопці, звідси, ми ефективніші, ми готові вас замінити, — то ми би пішли. А по-друге, в нас іще й нема довіри до цих всіх людей, які зараз уособлюють тут МВС та інші установи.
— Я, наприклад, зараз згодна, що політична та військова складові, як переконує держава, мають бути розділені. Логічно, чи не так?
— Більша частина людей, які є у Добровольчому корпусі, не є членами «Правого сектора» як партії. Їм це нецікаво. І я в тому числі не був членом «ПС», просто довелося стати ним по ходу, бо було багато прохань, були виборчі нюанси. Ми тут не через політичну складову, а з дуже простої причини. Я стільки пережив страху за батьків, за рідних, бо на кожному військовому транспорті, які ми бачили з Росії, написано: «На Київ». Люди, які стоять з іншого боку лінії, постійно наголошують, що їхня ціль — звільнити Київ від «хунти та фашистів». І наше перебування зараз на передовій — це від небажання, щоб вони рухалися далі. Це — єдина причина.
— Але інтрига є. Генштаб хоче, щоб ви стали частиною армії.
— Ми, насправді, маємо офігєнно класні стосунки з військовими і воюємо так ефективно завдяки їхній підтримці. Боєкомплект, спільні дії, спільна війна відбуваються разом з військовими. І для нас офіцери на передовій — побратими. Зараз, проїжджаючи зоною АТО, навіть сьогодні, ми чули такі вітання: «Хлопці, ми з вами, в жодному разі нікуди не йдіть». Ви б бачили, наскільки міцна солідарність, наскільки сильна підтримка армії. Ми просто морального права не маємо піти. Попри весь бруд, який на нас ллють, нас люблять. Не знаю, що думає про нас Генштаб, але вони навіть не мають сміливості приїхати і нас перерахувати. Вони не приїхали, щоб подивитися, яка в нас структура, як ми озброєні, чому ніхто не ставить такі запитання Генштабу? Вони заявляють, що у нас є певна кількість цивільних людей. Хай приїдуть. Зовні ми нічим не відрізняємося від військових. Різниця тільки у тому, що ми завжди тверезі, коли б до нас не приїхали. Переконаний, що навіть коли представники центральних структур, приїжджаючи, дивляться на нас, то думають: о, яка у нас добра армія. І це я не лише про ДУК, батальйон ОУН минулого тижня мав тринадцять поранених і одного загиблого. І казати про нас, що ми люди, які хочуть постріляти, — нечесно.
— Уявіть себе на місці керівника Генштабу або Міноборони. От як би ви...
— Не міг би уявити. Бо я на їхньому місці застрелився би ще тою весною. Як можна було допустити до такого стану армію? Як я можу ставитися до військової структури, якщо воєнкоми продовжують брати хабарі? Як я можу ставитися, якщо мобілізують інвалідів, бо їм потрібна кількість — виконати план. Вони навіть не розуміють, що тут відбувається. І для мене це — трагедія, що в моїй державі такі люди у військовому керівництві обіймають такі посади.
Мені здається, що їм випадає приїхати, подивитися, що це за добровольці. Яка дисципліна. Ну, вони хоч раз робили перевірки, складали звіти, як воюють добровольці? Ну, як я можу ставитися до того, що генерали приїхали в Селідово за 30 кілометрів до передової, а потім бігом поїхали землю отримувати, як учасники АТО. Ну, як ми можемо ставитися? Ми ж їх насправді не бачимо. Ми не бачимо генералів. Ми бачимо військових, з якими воюємо, які нам допомагають, від яких отримуємо координацію. Бо треба віддати належне: ми не такий гі-гантський проміжок фронту займаємо, він досить обмежений — решту займають військові. Але нас направду часто просять: хлопці під’їдьте, підтримайте нас. Ми мотивовані, просто дух піднімаємо, спілкуємося, чому ми без зарплати воюємо, чому не бухаємо. Зараз прості військові на передовій кажуть: «Ми вас не здамо».
Але якщо ми відійдемо з позицій, з’явиться купа дірок, куди поставлять загони молодих хлопців, які навіть не постріляли нормально. Чесно кажучи, наш підрозділ досить втомився. Ми би хотіли зробити нормальне бойове злагодження, привести себе до ладу, пустити людей у відпустки. Але ми на даний момент не маємо морального права так зробити: на передовій можуть опинитися необстріляні люди. Нам набридла ця війна.
— Чи існують умови, на яких би ви ввійшли в ЗСУ?
— У мене є керівництво, є наш військовий лідер Дмитро Ярош. І я сподіваюся, що певний конструктив у перемовинах є. Але про те, щоб залишити передову, ми дізнаємося з Інтернету. У нашому щоденному житті нічого не змінилося, кожен день ідуть навчання. У нас кілька полігонів, найголовніший — наша база. І у нас є таке відчуття, що як тільки «Правий сектор» пішов з терміналу, за кілька тижнів упав і старий, і новий (термінал Донецького аеропорту – ред.). Як тільки ми заберемося з Пісків, їх тупо здадуть. Але загалом наша мета — розростися до тренованої, сучасної, підготовленої бойової структури. І якщо нас буде кільканадцять батальйонів, вишколених та вивчених, то це не наша проблема, як нас вводитимуть у структуру Збройних Сил.
— Мені подобається «Правий сектор», але чи ви готові усвідомити, що маєте стати частиною Збройних Сил?
— А мені не подобається «Правий сектор».
— Ой, ну не треба цього.
— Не подобається, але кращої організації я не знайшов. Тому я в ньому. І ми хочемо стати військовою одиницею нашої держави, ми хочемо вільно пересуватися на транспорті, і щоб нам не потрібно було тримати одне одного на прицілі і пояснювати вчорашнім «беркутівцям», які розстрілювали людей на Майдані, а сьогодні стоять на блокпостах, чому в нас зброя. І ми хочемо, щоб держава нас легалізувала. Але чи хоче держава цього? Думаю, вона не може нас просто так відіслати з АТО чи виставити неприйнятні умови. Наприклад, розділити нас, розсіяти по різних підрозділах. А ще ми не потерпимо до нас зневажливого ставлення. Бо ми не є просто любителями постріляти, як казав президент.
— Він казав з іншого приводу, а ви себе накрутили. Звідки ви взяли, що він сказав це про вас?
— Можливо, не про нас. Просто ми не підпадаємо під це.
— Ви готові прийняти, що у вас буде Верховний Головнокомандувач, що ви будете підпорядковуватися ще комусь, крім Яроша?
— Хотів би при цьому, щоб Головнокомандувач віддавав накази, які будуть зрозумілі бійцям з передової. Ми не хочемо критикувати Головнокомандувача. Він потрапив у такий період на цю посаду, що не дай Бог. Я не уявляю, як би сам діяв на цьому місці. Хіба що не зрозумів його вислову «цинічний бандера». Нам уже, до речі, волонтери футболок надрукували з таким принтом «Цинічний Бандера».
— Президент обмовився — буває.
— Таке. Але я кажу: мені найменше хочеться критикувати президента. Хочеться, щоб був спокій та мир.

Лана САМОХВАЛОВА
(«Укрінформ»)

ПРЕЗИДЕНТ СХВАЛИВ ДОПУСК ІНОЗЕМНИХ ВІЙСЬК ДЛЯ НАВЧАНЬ

Президент Петро Порошенко підписав Указ «Про План проведення багатонаціональних навчань за участі підрозділів Збройних Сил України на території України та їхньої участі у багатонаціональних навчаннях поза межами України на 2015 рік і про допуск підрозділів збройних сил інших держав на територію України у 2015 році для участі у багатонаціональних навчаннях».
Глава держави також підписав Закон № 255-VIII від 17 березня «Про допуск підрозділів збройних сил інших держав на територію України у 2015 році для участі у багатонаціональних навчаннях», повідомляє президентська прес-служба.
Коментуючи участь українських військових у навчаннях, П. Порошенко зазначив: «Рівень підготовки наших військовослужбовців, які беруть участь у навчаннях та тренуваннях, має бути таким, щоб вони стали інструкторами з підготовки і розповсюджували досвід, який набули для боротьби з диверсійно-розвідувальними групами, для підвищення ефективності різних секторів наших Збройних Сил».
В Україні у 2015 році передбачені ряд спільних із США навчань – «Фіарлес Гардіан — 2015» (всього учасників 2,2 тис. осіб, з них до 1 тис. військових США), «Сі Бриз – 2015» (всього 2,5 тис. учасників, з них до 1 тис. військових США та до 500 військових з країн НАТО чи програми «Партнерство заради миру») та «Сейбер Гардіан/Репід Трайдент – 2015» (всього 2,1 тис. учасників, з них до 500 військових США та до 600 військових з країн НАТО чи програми «Партнерство заради миру») та ін.
Крім того, затверджений план участі українських військових у багатонаціональних навчаннях за кордоном.

А ЗУСТРІВ — ВОЇНІВ!

Розпочинаючи агресію проти України, президент Росії Путін не розрахував, що в українців настільки високий рівень патріотизму. Про це заявив перший заступник Голови Верховної Ради Андрій Парубій на церемонії нагородження бійців батальйону Національної гвардії ім. Кульчицького державними та відомчими відзнаками, повідомляє кореспондент «Укрінформу».
«Він (Путін — ред.) був переконаний, що ті вісім областей він візьме без будь-якої боротьби. Жодна аналітика, жодні розвідувальні служби Путіна не могли передбачити того, що сталося. Вони давали звіти, наскільки знищена українська армія. Вони давали звіти, скільки агентів ФСБ запхано в нашу Службу безпеки. Вони давали звіти, наскільки знищена ця система оборони. Здавалося, вони все передбачили, все розвалили. Вони не могли собі уявити, що прямо з Майдану хлопці і дівчата візьмуть зброю, підуть на передову і зупинять цю орду», — наголосив перший віце-спікер.
За його словами, росіяни хотіли створити образ «українця-салоїда» або якоїсь «переляканої істоти». «І раптом вони побачили іншу Україну — Україну воїнів, Україну вільних людей. Вони не можуть збагнути мотивів, які рухають вільними людьми», — наголосив А. Парубій.
У церемонії нагородження взяли участь також секретар РНБО Олександр Турчинов, міністр внутрішніх справ Арсен Аваков.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #14 за 03.04.2015 > Тема "Урок української"