Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2877)
З потоку життя (6045)
Душі криниця (3351)
Українці мої... (1439)
Резонанс (1456)
Урок української (986)
"Білі плями" історії (1643)
Крим - наш дім (531)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
МОЛИТВА ЗА УЧИТЕЛЯ
Цей зах╕д-рекв╕╓м вилився у сп╕льну молитву присутн╕х за Мирославу Козак - маму, бабусю, друга,...


Тамара БОЙКО: «Я НАРОДИЛАСЬ В УКРА╥Н╤!..»
Сумна зв╕стка долинула з Мел╕тополя – п╕шла з життя Тамара Володимир╕вна БОЙКО, колишня...


СТАН ЗДОРОВ'Я СЕНЦОВА ПОГ╤РШИВСЯ…
Про це пов╕домив Громадському адвокат Дмитро Д╕нзе п╕сля в╕дв╕дин Сенцова.


МАТИ КОЛЬЧЕНКА: В╤Н ВИГЛЯДА╢ НЕДОБРЕ
В╕н дуже худий, бл╕дий. Мене це хвилю╓. Намагалася його якось п╕дгодувати за ц╕ три дн╕. Буду...


ПОПРОЩАЛИСЯ З ЛЕВКОМ ЛУК’ЯНЕНКОМ…
Левкo Лук’яненко був сп╕взасновником Укра╖нсько╖ гельс╕нсько╖ групи ╕ автором Акта...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #13 за 27.03.2015 > Тема "Українці мої..."
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#13 за 27.03.2015
НАЩАДОК КОЗАЦЬКОГО РОДУ ╢ВГЕН ЧИКАЛЕНКО

Постат╕

╤м’я укра╖нського мецената ╢вгена Чикаленка останн╕м часом часто згадують у зв’язку з його знаменитою фразою: «Любити Укра╖ну треба не т╕льки до глибини душ╕, а й до глибини кишен╕». Слова ╕ справд╕ не розходилися з╕ справами, як╕ встиг зробити ╢вген Чикаленко протягом свого життя. Тим природн╕шим ╓ запитання, яке зазвичай лиша╓ться без в╕дпов╕д╕: «Куди ж под╕лися нин╕шн╕ Терещенки ╕ Чикаленки? Чому не посп╕шають ставати жертводавцями володар╕ величезних статк╕в?».
╢вген Чикаленко – укра╖нець, який не на словах, а на д╕л╕ був справжн╕м патр╕отом. Згадаймо ж про добр╕ справи свого земляка, який робив усе можливе, аби укра╖нство не розчинилося у вир╕ ╕сторичних под╕й. В╕н вкладав кошти у видання перших укра╖нських газет та журнал╕в («Громадська думка», «Селянин», «Рада», «Л╕тературно-науковий в╕сник», «Нова громада»); ф╕нансував д╕яльн╕сть заснованого наприк╕нц╕ XIX стол╕ття у Львов╕ Наукового товариства ╕мен╕ Тараса Шевченка; у тому ж Львов╕ збудував Академ╕чний д╕м для студент╕в – вих╕дц╕в ╕з Наддн╕прянсько╖ Укра╖ни. До того ж матер╕ально п╕дтримував письменник╕в — Бориса Гр╕нченка, Володимира Винниченка, Михайла Коцюбинського.

БУДИНОК НА ЗНАМ’ЯНСЬК╤Й

╢вген Чикаленко народився 21 грудня 1861 року в сел╕ Перешорах колишньо╖ Херсонсько╖ губерн╕╖. Як сам згадував, його д╕д ╤ван Годорож╕й-Чикаленко походить ╕з запорозьких «вольностей». Д╕д був «високий, б╕лявий чолов╕к ╕ вс╕, як пани, так ╕ люде, ставилися до нього з повагою ╕ називали його ╤ваном Михайловичем; в╕н багато рок╕в був незм╕нним церковним старостою… провадив велике скотарське господарство…». Тож мав змогу вивчити син╕в Петра ╕ Харламп╕я, влаштувати на державну службу. Коли батько ╢вгена п╕сля в╕дставки оселився у Перешорах, то мав велик╕ статки. От лише родинне життя не складалося: дружина залишила його з трьома малими д╕тьми. Мат╕р ╖м зам╕нила т╕тка ╢вдок╕я, яка при╖хала допомогти братов╕ по господарству. ╢вген навчався спочатку у м╕сцевого священика, а пот╕м у панс╕он╕ в Одес╕. Пробудження нац╕онально╖ св╕домост╕ ╢вген Чикаленко пов’язу╓ з ╕менами педагог╕в Петра Н╕щинського та Леон╕да Смоленського. Святкували Р╕здво; Н╕щинський грав на роял╕, Смоленський почав сп╕вати п╕сню про козака, який понад дв╕ст╕ рок╕в ходить у невол╕ понад Дуна╓м, викликаючи волю… ╢вген, почувши, що його вчитель сп╕ва╓ укра╖нською мовою (за що його, малого хлопця, карали ╕ кривдили), раптом розплакався. А читання «Тараса Бульби» Миколи Гоголя, поез╕╖ Тараса Шевченка, твор╕в Марка Вовчка, журналу «Основа» остаточно сформувало його нац╕ональне «я».
З вересня 1875 року ╢вген Чикаленко навчався в ╢лисаветському вищому земському реальному училищ╕ 1-го розряду. Його директор Михайло Завадський був «чолов╕ком видатного розуму ╕ неабияким педагогом». За одн╕╓ю партою з ╢вгеном сид╕в Панас Тоб╕левич (майбутн╕й артист Павло Саксаганський). Невдовз╕ ╢вгена радо приймали у скромному будинку по вулиц╕ Знам’янськ╕й, у якому мешкала родина Тоб╕левича. Саме тут був осередок культурного життя ╢лисаветграда.
«У будинку секретаря м╕сько╖ пол╕ц╕╖ ╤вана Тоб╕левича (через к╕лька рок╕в його знатимуть як драматурга й актора Карпенка-Карого) бували подвижники укра╖нсько╖ сцени Мар╕я Заньковецька ╕ Марко Кропивницький, Михайло Старицький ╕ Микола Садовський, подружжя Русових, р╕дний брат дружини господаря дому Олександр Тарновський (д╕д знаменитого к╕норежисера Андр╕я Тарновського)… ╢вген Чикаленко опинився в самому еп╕центр╕ активного громадського життя пов╕тового м╕ста. У будинку збирався гурток, який за сво╖м характером дуже нагадував Ки╖вську Громаду. Чикаленко обертався в цьому кол╕ ц╕лих ш╕сть рок╕в, з 1775 до 1881-го, — аж до свого в╕д’╖зду в Ки╖в, де в╕н мав нам╕р вступити до ун╕верситету бодай на правах в╕льного слухача. У сво╖х «Спогадах», написаних уже п╕сля поразки УНР, ╢вген Харламп╕йович розпов╕сть, як вони вдвох з Олександром Тарновським шукали в Ки╓в╕ на вулиц╕ Жилянськ╕й будиночок Антоновича, як познайомилися невдовз╕ з композитором Миколою Лисенком, кобзарем Остапом Вереса╓м, мовознавцем Костем Михальчуком ╕ загалом т╕╓ю ╕нтел╕генц╕╓ю Ки╓ва, яка була основою «Старо╖ громади». Вт╕м, Тарновському б╕льше ╕мпонували ╕де╖ «Народно╖ вол╕», за що в╕н зовс╕м скоро розплатиться засланням до Сиб╕ру, в╕д якого його не вряту╓ й в╕дчайдушний лист до В╕ктора Гюго, в╕дправлений до Франц╕╖ з одесько╖ буцегарн╕, проте перехоплений жандармами… Чикаленку теж нагадали про з╕брання в будинку на Знам’янськ╕й, про його зв’язки з Михальчуком ╕ Тоб╕левичем. На щастя, все об╕йшлося не Сиб╕ром, а п’ятир╕чною висилкою в Перешори п╕д гласний нагляд пол╕ц╕╖», — пише у розв╕дц╕ «Укра╖нський Дон К╕хот» досл╕дник Володимир Панченко.

«ГОЛОВНИЙ ТКАЧ» МАТЕР╤АЛЬНО╥ ТКАНИНИ НАШО╥ ╤СТОР╤╥

У Перешорах ╢вген Чикаленко зайнявся с╕льським господарством ╕з грунтовн╕стю науковця. Недаремно ж перед цим в╕н три роки був в╕льним слухачем природничого факультету Харк╕вського ун╕верситету. Науков╕ знання п╕дтверджуються практикою: з’являються сол╕дн╕ прибутки, що давало змогу Чикаленков╕ купувати нов╕ земельн╕ д╕лянки. Набутим досв╕дом ╢вген Харламп╕йович д╕лився у брошурах «Розмова про с╕льське господарство», «Чорний пар та плодозм╕на», «Як впорядкувати хазяйство в пол╕». Самов╕ддан╕сть, ╕з якою ╢вген Чикаленко пропагував укра╖нське слово, укра╖нську ╕стор╕ю ╕ культуру, не може не вражати. Нав╕ть особист╕ трагед╕╖ не можуть стати на завад╕ служ╕ння укра╖нськ╕й справ╕. Навесн╕ 1895 року Чикаленко поховав восьмир╕чну дочку. На знак пам’ят╕ про не╖ переда╓ до редакц╕╖ часопису «К╕евская старина» тисячу карбованц╕в для оголошення конкурсу на однотомну популярну «╤стор╕ю Укра╖ни». Його активност╕, здавалося, не було меж. В╕н записував у Перешорах народн╕ п╕сн╕, щоб згодом видати ╖х окремою книжкою; пише листа ╤вану Р╓п╕ну з пропозиц╕╓ю взятися за укра╖нськ╕ ╕сторичн╕ сюжети. Ц╕каво, чи завжди в╕рив в усп╕х п╕дпри╓мства? Адже за лог╕кою д╕лово╖ людини мусив прорахувати ус╕ можлив╕ «ризики»? Завдяки арх╕вним матер╕алам та робот╕ досл╕дник╕в, ми бачимо перед собою й ╕ншого Чикаленка – людину, як╕й притаманн╕ ╕ розчарування, ╕ скепсис, ╕ знев╕ра… Коли професор Михайло Грушевський закликав укра╖нську громаду до збору кошт╕в на буд╕вництво Академ╕чного дому у Львов╕, ╢вген Чикаленко вид╕лив двадцять п’ять тисяч, хоча згодом ╕з розчаруванням говорив про кар’╓ризм, матер╕ал╕зм та без╕дейн╕сть значно╖ частини галицького студентства. У 1899 роц╕ в╕н придбав землю й садибу в сел╕ Конон╕вн╕, що неподал╕к в╕д Яготина, – колишню власн╕сть потомка укра╖нського козацького старшини Лукашевича. Здавалося, нав╕що тому «конон╕вському пану» було все це потр╕бно? Адже для багатьох земляк╕в в╕н лишався диваком, який присвятив св╕й талант аграр╕я велик╕й мет╕ – пробудженню укра╖нсько╖ св╕домост╕.
«Р╕ка нашо╖ ╕стор╕╖ пливла… також п╕д псевдон╕мом «народництва». ╤ там були В. Антонович, О. Кониський ╕ Франко, Житецький ╕ Мирний, Карпенко-Карий аж по ген╕альну Заньковецьку й амб╕тного Гр╕нченка. Так, це все переважно геро╖. Та не забуваймо, що ╕стор╕я ма╓ ╕ св╕й матер╕альний б╕к, свою матер╕ю, свою матер╕альну тканину. ╤ ту матер╕альну тканину ткали Симиренки, Милорадович╕, Леонтович╕, а насамперед ╕ як головний кер╕вник того ткацтва – той головний ткач – протягом довгих-довгих десятил╕ть. Ткач, що н╕би був ц╕ле життя за лаштунками, в т╕н╕, без╕менно, без претенз╕╖ на м╕сце в ╕стор╕╖, це був ╢вген Чикаленко», — так в╕дгукувався про славетного земляка-мецената письменник ╢вген Маланюк.
Восени 1900 року ╢вген Чикаленко купу╓ будинок у Ки╓в╕ на вулиц╕ Мар╕╖нсько-Благов╕щенськ╕й, 91. Цю вулицю називали «укра╖нською», адже тут мешкали Старицьк╕, Лисенки, Косач╕, Кониськ╕. Вступивши до «Ки╖всько╖ громади», Чикаленко «з головою п╕рна╓ в укра╖нську громадську д╕яльн╕сть». Атмосферу у цьому кол╕ видатних особистостей визначали В. Науменко, В. Антонович, К. Михальчук, М. Старицький, О. Пч╕лка, Я. Шульг╕н, М. Лисенко, П. Житецький, М. Василенко, ╤. Стешенко. «Це був цв╕т тод╕шньо╖ ки╖всько╖ старшо╖ укра╖нсько╖ ╕нтел╕генц╕╖», — писав згодом ╢вген Чикаленко. Будинок на Мар╕╖нсько-Благов╕щенськ╕й був знайомий кожному «св╕домому укра╖нському елементов╕». Тут народжувалися ╕де╖, як╕ ставали реальними справами (так було засновано видавництво «В╕к», книгарня журналу «К╕евская старина»); тут влаштовувалися л╕тературн╕ зустр╕ч╕, з’являлися нов╕ ╕мена. До реч╕, завдяки меценату Чикаленку дебютував у л╕тератур╕ н╕кому нев╕домий студент Володимир Винниченко…

«З╤ СМЕРТЮ ГАЗЕТИ НАСТАНЕ ╤ МОЯ ДУХОВНА СМЕРТЬ…»

1905-1907 роки були позначен╕ як активний пер╕од масового творення газетно-журнально╖ пер╕одики. Розгорта╓ться аг╕тац╕я за передплату «Громадського слова» й «Нового життя». В. Леонтович вида╓ «Громадську думку», з 1907 року з╕ Львова до Ки╓ва перем╕щу╓ться видання «Л╕тературно-наукового в╕сника»; в╕дкрива╓ться журнал «Укра╖на» (колишня «К╕евская старина»). У сх╕дних областях започатковують сво╓ життя газети «Хл╕бороб», «Слобожанин», «Наша дума», «Слово», «Добра порада». ╢вген Чикаленко не уявляв свого життя без газети «Рада», яку взявся видавати з однодумцями.
«З╕ смертю газети настане моя духовна смерть, — з╕знавався у лист╕ В. Винниченков╕ у липн╕ 1908 року. – Як укра╖нський Дон К╕хот я помру». Укра╖нський меценат був переконаний: без укра╖нського слова жодн╕ розмови про нац╕ональне в╕дродження, пробудження св╕домост╕ ╓ безглуздими. «Смерть газети в╕д анем╕╖, — писав в╕н у «Щоденнику», — це друге Берестечко, величезний удар нашому нац╕ональному рухов╕». Газета «Рада» протрималася до Першо╖ св╕тово╖ в╕йни, коли рос╕йський уряд влаштував погром укра╖нства.
Ви╖здом з Ки╓ва 26 с╕чня 1919 року розпочався найважчий пер╕од у житт╕ Чикаленка – ем╕грац╕йний. Як ╕ тисячам земляк╕в, в╕д╕рваних в╕д р╕дно╖ земл╕, йому доводиться пере╖здити з м╕сця на м╕сце. Сьогодн╕ його бачили у Стан╕слав╕, де тимчасово перебував уряд ЗУНР, а завтра вже – у г╕рському поселенн╕, де змушений був переховуватися в╕д пильних очей. Учорашньому меценатов╕ ╕ благод╕йников╕ було важко усв╕домити, що в╕н позбувся сво╖х статк╕в ╕ сам потребу╓ сторонньо╖ допомоги. Проте тримався з г╕дн╕стю. Коли голова уряду доктор ╢вген Петрушевич пропонував йому грошову допомогу, в╕н в╕дмовився. Не взяв грошей ╕ в╕д сина Петра, кр╕м тих двох тисяч карбованц╕в, як╕ той йому був винен. ╤ все ж житт╓в╕ негаразди ╕ нестатки наздоганяли його, руйнуючи усе минуле видатного мецената. Досл╕дников╕ Володимиру Панченку вдалося в╕дшукати в американських арх╕вах лист Чикаленка до Льва Ганкевича, датований листопадом 1919 року, в якому в╕дчува╓ться гострий б╕ль пережито╖ нац╕онально╖ поразки: «Н╕ ви, н╕ Винниченко не в сил╕ виповнити ╓диного тепер мого бажання – вернути укра╖нську Державу…». ╢вген Харламп╕йович опиня╓ться спочатку в Чехословаччин╕, пот╕м в Австр╕╖. Ус╕ його мр╕╖, житт╓в╕ плани перекреслен╕. Тепер в╕н не м╕г розпоряджатися ан╕ ма╓тком у Перешорах, який запов╕дав п╕д с╕льськогосподарську школу, ан╕ будинком в Алупц╕, який п╕сля смерт╕ господаря мав стати дачею для укра╖нських письменник╕в. У 1922 роц╕ Чикаленки жили в сел╕ Рабенштайн в Австр╕╖. Становище його було таким тяжким, що укра╖нська газета «Свобода», що виходила у Нью-Йорку, 13 червня 1922 року звернулася до «добрих людей» з проханням про допомогу, передрукувавши пов╕домлення одного льв╕вського часопису, в якому йшлося про те, що «в╕домий наш д╕яч ╢вген Чикаленко опинився в тяжк╕м, просто безвих╕дн╕м становищ╕...». Говорилося про те, що матер╕альн╕ засоби «старого заслуженого д╕яча, одного з фундатор╕в Академ╕чного дому й доброд╕я Наукового товариства ╕м. Шевченка, не дозволяють йому зробити операц╕╖, яко╖ в╕н негайно потребу╓». «Старий збира╓ дрова у громадськ╕м л╕с╕, — пов╕домляла газета, — а ж╕нка ходить на фабрику о 6-й ранку. ╤ от недавно, п╕дважуючи в л╕с╕ важке дерево, старий п╕д╕рвався ╕ лежить тяжко хворий, без догляду… Треба б зробити старому операц╕ю, але на кл╕н╕ку й л╕кування у нього грошей нема».
«Добр╕ люди» все ж таки знайшлися, ╕ незабаром ╢вгену Харламп╕йовичу зробили операц╕ю на шлунку. Проте жити йому залишалося недовго. 1925 року Чикаленки пере╖хали до Чехословаччини. У под╓брадськ╕й Укра╖нськ╕й господарськ╕й академ╕╖ колишньому видавцю «Ради» дали скромну посаду голови терм╕нолог╕чно╖ ком╕с╕╖. А в червн╕ 1929 року ╢вгена Чикаленка не стало.

СПОГАДИ ╤ ЩОДЕННИКИ

Хоча п╕сля його смерт╕ не лишилося том╕в поез╕╖ чи прози, та вдумливому досл╕дников╕ ╓ над чим працювати. Адже укра╖нський меценат залишив нащадкам надзвичайно ц╕нн╕ спогади й щоденники, в яких заф╕ксовано фактичний матер╕ал. На думку досл╕дника Ф. Погребенника, «Спогади» ╢вгена Чикаленка об’╓ктивно розкривають його громадсько-культурну д╕яльн╕сть на злам╕ двох стол╕ть, особливо в час п╕днесення революц╕йного духу в кра╖н╕. Спогади стають сво╓р╕дним л╕тописом тогочасно╖ доби, в якому видавець, меценат ╕ громадський д╕яч Чикаленко не лише осмислю╓ власне життя, а й висв╕тлю╓ д╕яльн╕сть тих угруповань, товариств та видань, до яких був безпосередньо причетним. Особливу ╕сторико-п╕знавальну ц╕нн╕сть мають т╕ частини спогад╕в ╢вгена Чикаленка, в яких в╕н характеризу╓ культурне життя Ки╓ва початку минулого стол╕ття. Адже хто з б╕льшою достов╕рн╕стю передасть тогочасну атмосферу, в як╕й творилося життя «Ки╖всько╖ громади», хто б╕льш яскраво висв╕тлить л╕тературну д╕яльн╕сть журналу «К╕евская старина» та видавництва «В╕к»? З╕ стор╕нок спогад╕в постають так╕ визначн╕ постат╕, як С. ╢фремов, М. Лисенко, М. Грушевський. Б. Гр╕нченко, М. Садовський, ╤. Карпенко-Карий, В. Симиренко, В. Леонтович, — з ус╕ма цими людьми ╢вген Чикаленко був у добрих стосунках, приятелював. В «Уривку з мо╖х спомин╕в за 1917 р╕к» Чикаленко пише про початок революц╕╖, орган╕зац╕ю Центрально╖ Ради, в╕дновлення укра╖нсько╖ газети, про кооперативний з’╖зд та зародження Укра╖нсько╖ арм╕╖. Детально розпов╕да╓ автор про б╕льшовицький переворот у Петроград╕ та його насл╕дки у Ки╓в╕: оголошення самост╕йност╕ та загибель Укра╖нсько╖ держави. Щоденники охоплюють ╕сторичний пласт 1907-1917 рок╕в та под╕й ╕сторичного, пол╕тичного та громадсько-культурного життя з 5 кв╕тня 1918 до 24 с╕чня 1919 року ╕ в╕дбивають характер тих умов та обставин, у яких доводилося жити й працювати багатьом д╕ячам укра╖нсько╖ культури. Хоча щоденников╕ записи автор змушений був робити нелегально, зважаючи на пол╕цейський та пол╕тичний терор, та все ж зум╕в передати чимало ориг╕нальних спостережень та оц╕нок, розпов╕сти про конкретн╕ постат╕. Досл╕дники зазначають, що «Щоденник» Чикаленка як ╕сторико-панорамний тв╕р-опис розкрива╓ особливост╕ громадсько-культурного життя в Укра╖н╕ початку XX стол╕ття, зокрема, показу╓, що прогресивно мисляче укра╖нство гуртувалося навколо «Громадсько╖ думки», «Ради», «Л╕тературно-наукового в╕сника». Безперечно, ╕сторико-л╕тературну варт╕сть щоденник╕в ╢вгена Чикаленка неможливо не в╕дзначити, адже перед сучасником постають активн╕ творц╕ нашо╖ ╕стор╕╖ – В. Винниченко, С. ╢фремов, С. Петлюра, П. Скоропадський. Автор наводить конкретн╕ факти, з яких д╕зна╓мося про реальн╕ тогочасн╕ под╕╖ та ╖хн╕х учасник╕в. Прим╕ром, 1913 року ╢вген Чикаленко ╖здив до Львова «виручати Грушевського з того тяжкого становища, в яке в╕н потрапив»; про працю син╕в Чикаленка Левка та Петра в укра╖нському уряд╕. До реч╕, у 1928 роц╕ 36-л╕тн╕й Петро помре у пересильн╕й тюрм╕ у Курську, зв╕дти його мали в╕дправити на Соловки. А от Левку ╢вгеновичу судилося стати професором – його ще з╕ студентських рок╕в захопила археолог╕я та антрополог╕я.
Записи Чикаленка не лише передають тогочасну атмосферу, а й дають змогу глибше зап╕знатися ╕з самим автором. «Недавно я, бувши в Грушевського, доводив йому, що Укра╖ну треба будувати на середньому землевласнику, бо це ╓ найпевн╕ший, найздоров╕ший елемент в сел╕»; «Хут╕р Садовського чисто розграбували б╕льшовики…» (8 кв╕тня 1918 року); «…н╕мц╕ гадають, що парламентаризм (в Укра╖н╕) треба в╕дкинуть рок╕в на п’ятнадцять, поки народ не стане св╕дом╕шим… (15 кв╕тня 1918 року).
…Думки ╢вгена Чикаленка лишаються актуальними ╕ в наш час, ╕ в╕д цього ╓ б╕льш ц╕нними. У Нью-Йорку, у прим╕щенн╕ Укра╖нсько╖ в╕льно╖ академ╕╖ наук, збер╕гаються ун╕кальн╕ арх╕вн╕ матер╕али, що стосуються дол╕ ц╕╓╖ благородно╖ людини, подвижника укра╖нсько╖ справи. Сучасникам ╢вген Чикаленко запам’ятався як невиправний оптим╕ст, який, попри розчарування ╕ знев╕ру, в╕рив у в╕дродження укра╖нсько╖ культури, повторюючи сво╓ незм╕нне правило: «А ти, Марку, грай!». Як потр╕бн╕ його «Щоденники» нашим сучасникам, геть заблукалим у пол╕тичних лаб╕ринтах. На початку 1990-х рок╕в в╕дродилася газета «Рада», та, на жаль, життя ╖╖ було недовгим. Виходять книжки, у столиц╕ Укра╖ни з’являються нов╕ пам’ятники ╕ перейменовуються вулиц╕, видатний укра╖нський меценат так ╕ лиша╓ться «за лаштунками, в т╕н╕, без╕менно, без претенз╕╖ на м╕сце в ╕стор╕╖». Невже слова ╢вгена Маланюка виявилися пророчими?

Натал╕я ОСИПЧУК,
письменниця, член НСПУ

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #13 за 27.03.2015 > Тема "Українці мої..."


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=14977

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков