Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4508)
З потоку життя (7297)
Душі криниця (4203)
Українці мої... (1691)
Резонанс (2215)
Урок української (1007)
"Білі плями" історії (1857)
Крим - наш дім (1213)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (246)
Бути чи не бути? (409)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (239)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
МОВОВБИВСТВО – СКЛАДОВА РАШИЗМУ. АЛЕ МИ ПЕРЕМАГА╢МО
Науковц╕ з╕брали фактаж за понад 300 рок╕в про намагання знищити укра╖нську мову…


К╤ЛЬК╤СТЬ СКАРГ НА ДОТРИМАННЯ ЗАКОНУ ПРО МОВУ ЗРОСТА╢
Значний стрибок у ставленн╕ до мови стався власне п╕сля повномасштабного вторгнення Рос╕╖…


НА ХЕРСОНЩИН╤ В╤ДКРИВСЯ ПЕРШИЙ ФЕСТИВАЛЬ «Р╤ДНА МОВА - ШЛЯХ ДО ПЕРЕМОГИ»
Укра╖нська мова об’╓дну╓ укра╖нц╕в у боротьб╕ та в нац╕ональн╕й ╕дентичност╕…


УКРА╥НЦ╤ ВИЗНАЧИЛИСЬ, ЧИ ТРЕБА РОС╤ЙСЬКА У ШКОЛАХ
42% укра╖нц╕в п╕дтримують збереження вивчення рос╕йсько╖ мови в певному обсяз╕.


МОВА П╤Д ЧАС В╤ЙНИ СТАЛА ЗБРО╢Ю
В Укра╖н╕ в╕дзначають День писемност╕ та мови.




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #13 за 27.03.2015 > Тема "Урок української"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#13 за 27.03.2015
ГАЗЕТИ ПЕРЕДНЬОГО КРАЮ

Слово – зброя!

Про те, що давн╕й приятель «Кримсько╖ св╕тлиц╕» ╤гор Зоц (в╕н же – головний редактор укра╖номовно╖ газети «Донеччина») рано чи п╕зно вимушений буде покинути р╕дний Донецьк, я з сумом подумав ще у травн╕ минулого року. Тод╕ я зустр╕чався у Львов╕ з його дружиною, ╕ в ╖╖ розпов╕дях про ситуац╕ю на Донбас╕ було мало вт╕шного. Виходить, що вгадав. Тепер редактор живе в Ки╓в╕ ╕ (як це й належить робити нашим ╕деолог╕чним побратимам) вперто продовжу╓ видавати свою газету. ╤ це, будучи повн╕стю в╕д╕рваним в╕д р╕дного грунту! Можна сказати, маленький журнал╕стський подвиг. Як╕сть газети не знизилася, навпаки – вона стала значно радикальн╕шою, б╕льш акцентованою на боротьб╕ з агресором. Уже нема╓ програми телепередач ╕ обов’язкових, з точки зору влади, матер╕ал╕в. Зате повно ц╕кавих, актуальних статей. «Донеччина» стала газетою укра╖нського Опору. Я попросив у редактора зо два десятки прим╕рник╕в ╕ тепер роздаю ╖х небайдужим людям Ки╖вщини, Льв╕вщини, Житомирщини, Волин╕... Таке «точкове» поширення може бути досить ефективним у тому випадку, коли добре зна╓ш людей. Принцип простий – не давати газету байдужим. Вона — для патр╕от╕в, для тих, хто живе Укра╖ною!

У ЛЬВ╤ВСЬК╤Й Б╤БЛ╤ОТЕЦ╤ ╤МЕН╤ СТЕФАНИКА НА «КРИМСЬКУ СВ╤ТЛИЦЮ» РОЗРАХОВУВАЛИ…

Ще зовс╕м недавно под╕бним чином я поширював нашу «Св╕тличку», поки вона виходила у паперовому формат╕. Треба сказати, що проблеми «Кримсько╖ св╕тлиц╕» ╕ «Донеччини» в чомусь под╕бн╕. До Криму «Св╕тлицю» не пускають (як ╕ «Донеччину» в так звану ДНР), ╕ зрозум╕ло чому. Але «КС» ╕ на материков╕й Укра╖н╕ могла б виконувати певну моб╕л╕зац╕йну функц╕ю! Таку, як «Донеччина» в Ки╓в╕. Вкотре подумав про це, коли зайшов до в╕дд╕лу пер╕одичних видань Льв╕всько╖ нац╕онально╖ науково╖ б╕бл╕отеки ╕мен╕ В. Стефаника. Там на видному м╕сц╕ сиротливо лежала велика папка з написом «Кримська св╕тлиця. 2015 р╕к. 1-4 кв.». Отже, мала газета свого читача аж до к╕нця грудня 2014 року! Той читач н╕куди не под╕вся, бо ╕накше папка для газети не лежала б на виднот╕. ╤ на отримання «Св╕тлички» упродовж 2015 року б╕бл╕отека таки розраховувала…
А в тому, що осв╕чений льв╕вський читач справд╕ хоче знати, що робиться в Криму, нема╓ н╕чого дивного. Така ц╕кав╕сть може як згасати, так ╕ зростати в певн╕ пер╕оди. Згадав про це у зв’язку з деякими газетними публ╕кац╕ями про долю «Кримсько╖ св╕тлиц╕». Мовляв, до Криму вона вже не потрапля╓, тому видавати паперовий вар╕ант недоц╕льно. Та ще й кошт╕в нема╓… Але сл╕д врахувати, що на материков╕й Укра╖н╕ опинилися тисяч╕ проукра╖нських кримчан! Зв╕сно, не вс╕ з них передплачували газету ран╕ше. Нав╕ть дехто ╕з старих «св╕тличан», опинившись у вигнанн╕, просто не ма╓ грошей на передплату… Таке ц╕лком може бути. Але загалом з’явилася можлив╕сть частково компенсувати втрату нашого кримського читача. Не читають у Бахчисара╖, то читали б у Львов╕ чи в Тернопол╕. Та й наявн╕сть газети у ки╖вських к╕осках упродовж 2014 року була непоганим внеском столиц╕ у кримсько-укра╖нську справу.
Тепер можливост╕ газети звужуються. А я ж наприк╕нц╕ минулого року неодноразово виступав на телебаченн╕ з проханням п╕дтримати газету передплатою! Дехто й прислухався до мо╖х порад. Та й стар╕ друз╕ не зраджують, передплатили на 2015 р╕к. Ну, з друзями завжди легше, ╖м усе можна пояснити. А як пояснити тим, з ким нема╓ прямого контакту? Тут можу навести красномовний приклад: наприк╕нц╕ 2009 року «Кримську св╕тлицю» передплатили ус╕ школи великого шахтарського м╕ста Червонограда. Але газета в 2010 роц╕ почала виходити з великими перервами. До того ж зм╕нила сво╓ оформлення, не порадившись з читачами. Це внесло певне сум’яття в ряди наших передплатник╕в. Вчител╕в, виходить, обманули, а т╕, хто аг╕тував за передплату, виявилися осоромленими ╕ без вини винуватими. Пот╕м газета в╕дновила св╕й випуск ╕ св╕й формат. Але ж п╕втора десятка шк╕л у великому зах╕дноукра╖нському шахтарському м╕ст╕ було втрачено назавжди! Щоб знову йти туди й аг╕тувати, мають бути вагом╕ аргументи ╕ впевнен╕сть, що под╕бне не повториться. ╢ така впевнен╕сть? Н╕, поки що нема╓.
А ще ╓ багато людей у пров╕нц╕╖, як╕ не д╕зналися сво╓часно, що газета поновила випуск у звичному формат╕. Бо коли нема прямого зв’язку з редакц╕╓ю чи з корпунктом, то зв╕дки в╕зьметься ╕нформац╕я про поновлення випуску? Тод╕, в 2011 роц╕ було втрачено к╕лька десятк╕в небайдужих читач╕в ╕ дописувач╕в. П╕сля тепер╕шнього переведення газети лише на електронну верс╕ю втрати можуть бути значно б╕льшими. Тому нав╕ть якщо ф╕нансування на даному етап╕ незадов╕льне, – можна б видавати хоч один прим╕рник на м╕сяць зам╕сть попередн╕х чотирьох. ╤ пояснити ╕снуючу ситуац╕ю передплатникам саме в цих останн╕х числах. Бо я дуже гублюся, коли мен╕ телефонують ╕ питають: чому газета не виходить? А ╓ небайдуж╕ люди, як╕ й телефона жодного не знають, ╖м ╕ порадитися н╕ з ким… Вони також ╓ складовою частиною нашо╖ невидимо╖, до пори до часу, прокримсько╖ гвард╕╖. Невеличко╖, але так потр╕бно╖ для повернення Криму. «Кримська св╕тлиця» — це тонка ниточка, яка зв’язу╓ материк з Кримом. Шкода, що тонка. Але ж ╕ вона не зайва!

«ДОНЕЧЧИН╤» ТАКОЖ ТРЕБА ДОПОМОГТИ. БО У РЕДАКТОРА ╢ ГОЛОВНЕ: ПАТР╤ОТИЧНИЙ ПОРИВ ╤ СИЛА ДУХУ

П╕сля вбивства Бориса Н╓мцова я побачив на ки╖вському Майдан╕ серед моря кв╕т╕в записку такого зм╕сту: «Украинский Севастополь скорбит. Борис убит, Надежда умирает, россияне, очнитесь!». Люди, як╕ стояли поряд, звернули увагу не лише на текст, а й на те, що це пишуть рос╕йськомовн╕ севастопольц╕! Зна╓те, як потепл╕ло на серц╕ у присутн╕х… А записка ж лише одна. Це я до того, що коли йдеться про дуже принципов╕ моменти, то й «один у пол╕ во╖н». ╤ записка може воювати! Так ╕ з газетою. Зменшення числа передплатник╕в не означа╓, що цей процес варто пускати на самоплин. Мовляв, виживе – добре. А н╕, то н╕чого не вд╕╓ш... Навпаки, на певних напрямках треба концентрувати вс╕ наявн╕ сили. ╤ в жодному раз╕ не допускати «╕нформац╕йних котл╕в». Он як довго наш╕ патр╕оти обороняли Донецький аеропорт! Бо знайшлася «критична маса» геро╖в. Могли б ╕ «Св╕тличку» так обороняти. ╤ «Донеччину», як╕й, до реч╕, Донецька облдержадм╕н╕страц╕я заборгувала чималеньку суму — 250 тисяч гривень. То тепер, у скрутну хвилину, хоч би з десять тисяч п╕дкинула редактору! Адже газета не в╕дреклася в╕д сп╕взасновника! Н╕, н╕чого абсолютно не дають. ╤гор Зоц пуска╓ «шапку по колу» (б╕женц╕в з Донбасу у Ки╓в╕ вистача╓) ╕ час в╕д часу вида╓ черговий номер невеличким накладом – лише у тисячу прим╕рник╕в. Але й ця тисяча варта того, щоб ╖╖ розповсюдити по Укра╖н╕.
Справа ж не т╕льки в донесенн╕ ╕нформац╕╖ до читача. ╥╖ тепер ╕ в ╤нтернет╕ повно. Але вкрай важливо збер╕гати жив╕ патр╕отичн╕ структури. Коли ╖х нема╓ або вони недостатньо потужн╕, об’╓ктивно зроста╓ загроза сепаратизму. А коли в наш д╕м приходить озбро╓ний сепаратист, розплачуватись доводиться не лише зруйнованою економ╕кою, а й тисячами житт╕в. Чи гинули б люди, якби держава забезпечувала коштами не тих, хто згодом руйнуватиме Укра╖ну, а тих, хто грудьми стане на ╖╖ захист?

ТАКИМ БУВ БАТЬКО РЕДАКТОРА

Ось перед╕ мною в╕рш Олекс╕я Зоца, написаний у 1941 роц╕. Це батько вищезгаданого редактора «Донеччини» ╤горя Зоца, з яким п╕дтримую дружн╕ контакти упродовж останн╕х семи л╕т.
В╕рш «Присяга» написаний у липн╕ 1941 року в Запор╕жж╕. Олекс╕й якраз отримав диплом випускника Запор╕зького пед╕нституту, разом з ╕ншими однокурсниками п╕шов до в╕йськкомату, щоб узяли на фронт. ╥м наказали чекати. Тод╕ ╕ з’явився цей в╕рш:

…Ти мене, малого, колихала
Н╕жною колискою пол╕в,
Щастя в╕ков╕чне дарувала
В╕д дитинства на багато дн╕в.
╤ за те, що оч╕ в мене чист╕,
Славлю я небес тво╖х глиб╕нь,
╤ за те, що вир╕с я плечистий,
Дякую по щирост╕, тоб╕.
Веснами у сонячну погоду
Поле тво╓ хл╕бом пророста,
Я не надивлюсь
 на твою вроду,
Земле укра╖нська, золота…

Як бачимо, тут жодного натяку на донецький сепаратизм. В╕рш радянського б╕йця под╕бний на поетичн╕ твори, як╕ писан╕ вояками УПА. Що б св╕тило Пут╕ну на Донбас╕, якби й донин╕ ╕снувала «критична маса» патр╕от╕в такого ╜атунку? Зв╕сно, що дуля з маком. Д╕рка йому в╕д бублика, а не Новорос╕я! З насолодою вчитуюся у рядки, написан╕ майже 74 роки тому:

…В╕д гостинних молодих
 грузин╕в
У долин╕ в кахетинську рань,
Я про тебе казку, Укра╖но,
Слухав б╕ля братнього
 костра…

Я намагався вияснити у ╤горя Олекс╕йовича – про яких грузин╕в тут ╕деться? Редактор зм╕г висунути лише одну верс╕ю: це могли бути побратимськ╕ контакти п╕д час студентсько╖ практики. Але ж як╕ символ╕чн╕ паралел╕! Х╕ба не стали грузини нашими найв╕рн╕шими друзями п╕д час укра╖нсько-рос╕йсько╖ в╕йни? ╤ х╕ба не пишуть вони тепер найтепл╕ш╕ слова про нашу неньку в соцмережах? Пишуть. Ще й як пишуть. А один з номер╕в «Кримсько╖ св╕тлиц╕» я передав Вахтангу К╕каб╕дзе п╕д час його виступу у Львов╕. Там була тепла згадка про нього ╕ фото. А не було б паперового вар╕анту газети, що б я м╕г запропонувати сп╕ваков╕? А так без проблем передав «Св╕тличку» через внука ╤оана. Ще й фото сп╕льне зробив на згадку. Молодий грузин був неабияк зворушений тим, що його д╕да згадала добрим словом ╓дина укра╖номовна газета Криму.
* * *
Але це так, л╕ричний в╕дступ... Повернуся до попередньо╖ теми. Хочу звернути увагу читача на те, яким шанобливим було ставлення донеччанина Олекс╕я Зоца до р╕дно╖ мови:

…╤ тво╖х людей з одного слова
На краях велико╖ земл╕
П╕знаю по ╖х сп╕вуч╕й мов╕,
Викохан╕й шелестом пол╕в…
Я за тебе в б╕й ╕ду сьогодн╕,
За тво╖ блакитн╕ небеса,
За поля ╕ р╕ки повноводн╕,
Щоб цв╕ла в в╕ках твоя краса!

Отже, в╕рш було написано в липн╕ 1941 року. А через к╕лька дн╕в Олекс╕й Зоц став одним з багатьох захисник╕в В╕тчизни. В╕домо, що визволяв ╕ братню б╕лоруську землю, брав участь у визволенн╕ Варшави, штурм╕ Берл╕на. П╕сля в╕йни вчителював, у 1997 роц╕ видав книгу поез╕й «Я гордий предками мо╖ми». Помер у 2004 роц╕, похований у Донецьку на ╤верському цвинтар╕. Тепер цей цвинтар (разом з монастирем) знищено пророс╕йськими бойовиками.
Про цю обставину син — редактор «Донеччини» ╤гор Зоц говорив з великим сумом... Але ще б╕льший сум виклика╓ у нього та обставина, що одна, лише недавно заснована сепаратистами, газета «Донецкая республика» ма╓ удв╕ч╕ (!) б╕льший тираж, ан╕ж ус╕ формально проукра╖нськ╕ газети, як╕ ╕снують на п╕дконтрольн╕й Укра╖н╕ територ╕╖ Донецько╖ област╕. ╤ при цьому «Донеччин╕» (непохитно проукра╖нськ╕й ╕ сто раз╕в перев╕рен╕й на лояльн╕сть) облдержадм╕н╕страц╕я не лише не поверта╓ борг у чверть м╕льйона гривень, а й десяти тисяч гривень знайти не може... То як нам вигравати ╕нформац╕йну в╕йну при такому несерйозному ставленн╕ влади до не╖?

САВА ЗОЦ ╤ МИНУЛОР╤ЧНЕ ПРОТИСТОЯННЯ В КРИМУ

А тепер хочу сказати дек╕лька сл╕в про Саву, сина редактора «Донеччини» ╤горя Олекс╕йовича Зоца. П╕д час нашо╖ недавньо╖ зустр╕ч╕ мен╕ вдалося вияснити для себе деяк╕ детал╕ кримського протистояння в березн╕ 2014 року. Отже, було все так.
К╕лька дн╕в «зелен╕ чолов╕чки», як╕ оточили зону м╕жнародного аеропорту «С╕мферополь», не заважали укра╖нським прикордонникам виконувати сво╖ обов’язки. Наш╕ хлопц╕, зокрема й 21-р╕чний лейтенант Сава Зоц (внук вищезгаданого червоноарм╕йця Олекс╕я Антоновича Зоца), несли службу без збро╖, яку з об’╓кта завбачливо, нев╕домо на чию користь, вивезли. Але кожного наступного чергування тривожн╕ настро╖ та оч╕кування б╕ди посилювалися.
╤ ось п╕знього вечора 10 березня 2014 року, коли за старшого залишився лейтенант Сава Зоц, до спец╕альних прим╕щень охоронц╕в кордону вломилися гост╕, як╕ вже до цього були пом╕чен╕ й ╕дентиф╕кован╕ як прац╕вники ФСБ.
«Я в╕дчув щось недобре, попередив п╕длеглих (а це були переважно ж╕нки-в╕йськовослужбовц╕), що нас можуть захопити ╕ п╕шов до незваних гостей, – згадував Сава п╕д час нашо╖ ки╖всько╖ зустр╕ч╕. – Вони безцеремонно наказали впустити ╖х, але я в╕дмовився: кордон ╓ кордон. Тод╕ головний з них витягнув п╕столет ╕ притиснув його до мо╓╖ ши╖… Без збро╖, без п╕дтримки, без ч╕тких наказ╕в командування ми н╕чого не могли вд╕яти. Але для мене це був шок: на мо╖й укра╖нськ╕й земл╕ якесь озбро╓не «чмо» витворя╓, що хоче, а ми абсолютно незахищен╕…».
Згодом юнак д╕знався, що в кер╕вництв╕ укра╖нсько╖ прикордонно╖ структури в Криму знайшлося чимало зрадник╕в, зокрема серед старших оф╕цер╕в, як╕ вже знали, що треба робити, коли прийдуть «зелен╕ чолов╕чки»...
П╕сля того, як аеропорт захопили чужинц╕, молодим лейтенантам ╖хн╕ вчорашн╕ командири з феесбешниками наст╕йливо пропонували перейти на б╕к Рос╕╖. Говорили про вчетверо б╕льшу зарплату ╕ перспективи. Сава Зоц ╕ його побратими в╕дмовилися нав╕др╕з — В╕тчизн╕ присягають лише раз. Та й х╕ба м╕г ╕накше вчинити внук донеччанина-степовика, який ще в 1941 роц╕ писав:

А якщо, порушуючи ц╕л╕сть
Чесно╖ трудящо╖ р╕дн╕,
Чи словами,
 чи неправим д╕лом
Зраджу я велик╕й сторон╕ —
Небо, п╕д яким родився
 й вир╕с, —
Каменем на мене упаде!
Хай твоя земля
 з-п╕д мене вирне,
Не пригорне до сво╖х грудей,
Кожна твоя стежка,
 Укра╖но,
Хай мене до пр╕рви приведе…

Мен╕ мало що в╕домо про бойовий шлях Олекс╕я Зоца. Але знаю головне: тод╕, воюючи з н╕мецьким фашизмом, в╕н в╕дчував поряд братн╓ плече рос╕ян, б╕лорус╕в, чеченц╕в, бурят╕в… Тепер все було по-╕ншому: рос╕йський «фюрер», зда╓ться, ма╓ на мет╕ пересварити вс╕ народи колишнього Радянського Союзу. Тому Сав╕ було морально важче, н╕ж його д╕ду.
Покинутий державою напризволяще в окупованому С╕мферопол╕, лейтенант д╕яв так, як п╕дказувала йому сов╕сть. Про всяк випадок нагострив кухонного ножа ╕ приготувався в╕дбиватися в раз╕ наступно╖ атаки. Найб╕льше боявся, що феесбешники спробують в╕д╕брати у нього укра╖нський паспорт. Але, на щастя, все об╕йшлося — паспорт, як найдорожчий у дан╕й ситуац╕╖ скарб, залишився з лейтенантом. Про╖хавши кримський перешийок, Сава Зоц по╖хав у Донецьк до батьк╕в. А там… Там вже ╕нш╕ заброди готувалися в╕д╕брати в Укра╖ни черговий ласий шматок. Здавалося це якоюсь фантасмагор╕╓ю: окупанти по живому крають частини його р╕дно╖ земл╕! Шкода було покидати С╕мферополь, де не прослужив ╕ року п╕сля зак╕нчення Нац╕онально╖ академ╕╖ державно╖ прикордонно╖ служби. А бував же в Криму ╕ ран╕ше — в 2004 роц╕. Саме тод╕ Сава зав╕тав до редакц╕╖ «Кримсько╖ св╕тлиц╕», де й познайомився з редактором В╕ктором Качулою. ╤ ось тепер — р╕к, як по╖хав з Донецька ╕ нев╕домо, коли повернеться. Бойовики, яких наслав Пут╕н, фактично убили м╕сто, в якому хлопець народився ╕ вир╕с, в якому зак╕нчив в╕йськовий л╕цей. ╤ у престижному колись навчальному заклад╕ тепер готують неповнол╕тн╕х захисник╕в «русского мира». Тод╕ як попередн╕ випускники захищають Укра╖ну в╕д лютого ворога, що перетворив донецьку землю в ру╖ну, пересваривши назавжди людей. Як же будемо зшивати роз╕рване т╕ло Укра╖ни? Про це треба думати ус╕м миром: ╕ пол╕тологам, ╕ соц╕альним психологам, ╕ дипломатам. А Сава Зоц отримав нове призначення й охороня╓ тепер кордон на п╕вденному сход╕ Укра╖ни. Зна╓, що навесн╕ буде гаряче, але не бо╖ться. Головне, щоб не було невизначеност╕ з боку в╕йськового кер╕вництва.

ЗЕКОНОМИМО НА ГАЗЕТАХ — РОЗПЛАТИМОСЯ ЖИТТЯМИ НАЙКРАЩИХ ХЛОПЦ╤В…

Ви звернули увагу на ц╕каву обставину: «…В кер╕вництв╕ укра╖нсько╖ прикордонно╖ структури в Криму знайшлося чимало зрадник╕в, зокрема серед старших оф╕цер╕в, як╕ вже знали, що треба робити, коли прийдуть «зелен╕ чолов╕чки»? Це що ж виходить: наш╕ оф╕цери-прикордонники апр╕ор╕ ╓ зрадниками? А грузинськ╕, естонськ╕, латиськ╕ — також? Скор╕ш за все, н╕. Там, де держава м╕цна, де ╖╖ територ╕альна ц╕л╕сн╕сть, етн╕чна монол╕тн╕сть н╕ в кого не виклика╓ жодного сумн╕ву, така повед╕нка прикордонник╕в була б просто неможливою. Але в де-юре укра╖нському Криму для сепаратистських рух╕в завжди були створен╕ тепличн╕ умови! Настро╖ пол╕тично╖ ел╕ти АРК не могли не впливати на настро╖ в╕йськових. А ще оц╕ траг╕чн╕ под╕╖ на ки╖вському Майдан╕… Вони ж у Криму висв╕тлювалися саме так, як потр╕бно було кремл╕вським реваншистам, а не проукра╖нським силам! А що ми могли протиставити? Невже так важко було ф╕нансувати хоча б з десяток проукра╖нських газет, хай нав╕ть ╕ рос╕йськомовних? Головне, щоб вони працювали на ╕нтереси Укра╖ни, а не на пут╕нськ╕. Не сумн╕ваюся, що до 27 лютого 2014 року в╕дпов╕дь чиновник╕в була б приблизно такою: «Ф╕нансувати десять газет у Криму? Н╕, надто дорого…». Скаж╕ть, а нин╕шня в╕йна — не дорого? Втрата величезних територ╕й ╕ чорноморського шельфу — не дорого? М╕льйон б╕женц╕в — не дорого?

ОПТИМ╤ЗУВАТИ МЕРЕЖУ ПОШИРЕННЯ

Сам факт видання близько╖ нам по духу «Донеччини» у непростих «екзильних» умовах я розц╕нюю не ╕накше, як маленький журнал╕стський подвиг. Тому добров╕льно взявся допомагати ╤горю Зоцу з поширенням його д╕тища. Непоганим способом поширення газети з невеликим тиражем ╓ передача ╖╖ в руки активних ╕ небайдужих. А саме такими людьми ╕ ╓ «материков╕» «св╕тличани». Не передплачували б вони кримську газету, якби були байдуж╕ до того, що в╕дбува╓ться в Укра╖н╕. Тепер же «св╕тличани», в╕дкриваючи для себе «Донеччину», готов╕ допомогти ╕ ╖й. Якщо не передплатою, то хоча б популяризац╕╓ю. Скаж╕мо, один прим╕рник «Донеччини» повезе на Волинь «св╕тличанин» Василь Абрамчук. Сам в╕н – колишн╕й «афганець», шахтар, один з перших рух╕вц╕в Волин╕. А головне – земляк нашого редактора. Льв╕вський науковець, талановитий ф╕зик Роман Пляцко (його роботи ╓ нав╕ть у б╕бл╕отец╕ Конгресу США), член НТШ ╕ також «св╕тличанин» – поширить газету у сво╓му середовищ╕. Над╕я Хоменко – молода актив╕стка, християнка, яка ╕ народилася на Донбас╕, ╕ зараз займа╓ться у Львов╕ розм╕щенням та адаптац╕╓ю б╕женц╕в, також зна╓, кому ╕з земляк╕в варто насамперед ознайомитися з «Донеччиною». ╤ директор ╤рп╕нського кра╓знавчого музею Анатол╕й Зборовський (в╕н регулярно купував «Св╕тличку» у к╕осках Ки╓ва) особисто зна╓ багатьох б╕женц╕в з Донбасу, як╕ тепер живуть в ╤рпен╕. Може поширювати «Донеччину» ╕ серед м╕сцевих в╕дв╕дувач╕в музею.
Волонтерки з ╕рп╕нського «Л╕спроекту» п╕сля прочитання, можливо, повезуть газету на сх╕д — Донбас, Луганщину тощо. Отже, п╕дводжу читача до думки: якщо йдеться про газети переднього краю, то читацька мережа одн╕╓╖ з газет може частково зб╕гатися з читацькою мережею ╕ншо╖. ╤ нав╕ть допомогти формувати ╖╖. Коли мо╖ ки╖вськ╕ друз╕ пров╕дували в Тернопол╕ колишнього вояка УПА рос╕янина Володимира Чермошенцева, вони везли йому «Кримську св╕тлицю», куплену в к╕осках Ки╓ва. А ветеран показував ╖м б╕льш давн╕ номери «Кримсько╖ св╕тлиц╕», де йшлося про нього. А що м╕г би показати Володимир Олекс╕йович, якби не ╕снувало паперового вар╕анту газети? ╤ чим би його порадували гост╕? До реч╕, коли я сказав зав╕дувачу в╕дд╕лу пер╕одичних видань Льв╕всько╖ нац╕онально╖ науково╖ б╕бл╕отеки ╕мен╕ В. Стефаника Юр╕ю Романишину, що зможу регулярно постачати йому д╕тище патр╕отично╖ донецько╖ ем╕грац╕╖ газету «Донеччина», льв╕в’янин запевнив, що газета також лежатиме на видному м╕сц╕. Як ╕ папка з «Кримською св╕тлицею» (бажано не порожня).
Цим якоюсь м╕рою можна компенсувати в╕дсутн╕сть газети в к╕осках. Тираж — не головне; важливо, щоб друз╕ були!

ТОЧКА ЗОРУ ЛУГАНЧАНИНА ╤ ДЕЯКА ╤НФОРМАЦ╤Я ПРО «ФОРМАЛЬНО ПРОУКРА╥НСЬК╤» ГАЗЕТИ

Дай, Боже, щоб наш╕ чиновники з╕бралися з силами ╕ знайшли спос╕б п╕дтримати як «Донеччину», так ╕ «Кримську св╕тлицю». Добре, що поки ╓ кого п╕дтримувати. Г╕рше, коли редакторами державних газет уже повинна займатися СБУ. Тод╕ ф╕нансування в╕дходить на другий план. Бачте, яка картина виходить: сепаратист╕в д╕стати не можемо, ╕ тому вони видають, що хочуть ╕ ск╕льки хочуть. Щоб подолати насл╕дки ╖хнього ╕деолог╕чного впливу, нашим воякам доводиться вже не змагатися в соцмережах, а… гинути в боях. Бо нема на те ради – фанатик-сепаратист н╕коли не забезпечить Донбасу процв╕тання, а ось вбивати укра╖нських б╕йц╕в в╕н буде з подво╓ною енерг╕╓ю. Що ми можемо протиставити «Донецким республикам» та ╕ншим сепаратистським виданням? Непохитну «Донеччину» накладом у тисячу прим╕рник╕в? Добре, що ╓ така газета, але цього мало. Треба вимагати, щоб ус╕ газети, як╕ видаються на укра╖нськ╕й територ╕╖, працювали на Укра╖ну, а не на сепаратист╕в. А що бачимо насправд╕? Нещодавно до Львова зав╕тав один з найактивн╕ших д╕яч╕в лугансько╖ «Просв╕ти» ╢вген Дзюба. В╕н дуже високо оц╕нив подвиг ╤горя Зоца ╕ сказав, що «Донеччина» ╓ не лише ц╕кавою, а й однозначно проукра╖нською. Це — газета з нац╕ональним стрижнем, газета Опору! Попросив нав╕ть зробити фото на згадку: з картою Львова ╕… «Донеччиною». Бо це ж символ╕чно: варто було лише по╖хати до галицького П’╓монту, як в╕дразу ознайомився з газетою сус╕дньо╖ област╕. А ще ╢вген Дзюба довго тиснув мен╕ руку ╕ дякував за правдиве висв╕тлення Шевченк╕вського фестивалю на стор╕нках «Кримсько╖ св╕тлиц╕». Пот╕м просв╕тянин ╕з сумом говорив про те, що далеко не вс╕ луганськ╕ укра╖номовн╕ газети ╓ на д╕л╕ проукра╖нськими. Наприклад, «Сват╕вськ╕ в╕домост╕» хитренько так розкритикували зах╕д, який був орган╕зований просв╕тянами у жовтн╕ ╕ про який я написав до «Кримсько╖ св╕тлиц╕». Повна назва заходу — Свистун╕вський Шевченк╕вський фестиваль. Чому Свистун╕вський? Тому що Свистун╕вка — це ╓дине село на Луганщин╕ (саме так, ╓дине!), де встановлено пам’ятник Кобзарев╕. ╢ ще в Луганську, а б╕льше н╕де. Зате пам’ятник╕в Лен╕ну — море! Так ось, автор статт╕ «Реве та стогне… фестиваль», який чомусь вир╕шив п╕дстрахуватися ╕ прикрився псевдон╕мом Гнат Бондаренко, пи-ше в такому ключ╕:
«╤ непогано, що згадують р╕чницю великого кобзаря (зауважте, слово «Кобзар» тут з мало╖ л╕тери!), ╕ добре, що пол╕тики його в╕рш╕ по телебаченню прочитали, але так, як це пропагу╓ться в Сватовому, вважаю, це перегин. Сам Шевченко писав: кайдани порв╕те!.. Вся його ф╕лософ╕я пронизана тим, що людина, укра╖нець, повинен бути в╕льним! А в╕льну людину н╕хто н╕куди не ма╓ права гнати силком…». ╤ дал╕: «Скаж╕ть, хоча б одному вчителю компенсують те, що в╕н у св╕й вих╕дний п╕шов на фестиваль, хай нав╕ть ╕ на шевченк╕вський?». Або ось таке: «Так╕ заходи не сприяють патр╕отичному вихованню, а навпаки…».
…Ось такий у нас «мудрий» ╕ «далекоглядний» автор. Зверн╕ть увагу на його зал╕зобетонн╕ аргументи: «Ви запитайте у д╕тей, кого вони б╕льше люблять: Гар╕ Потера чи Тараса Григоровича? ╥х н╕хто не змушу╓ читати пригоди цього Гар╕, але вони читають. А чи зустр╕нете ви учня 7 класу з томиком Шевченка перед сном?».
* * *
Колись, за царя, укра╖нц╕в намагалися переконати, що козацтво — це «пятно в нашей истории…». Але Кобзар розставив ус╕ крапки над «╕», сказавши коротку ╕сторичну фразу: «Брешеш, людоморе!». Вибачте, але я також був на цьому фестивал╕, ╕ мен╕ здалося, що саме так ╕ треба проводити под╕бн╕ заходи, щоб пот╕м д╕ти читали Шевченка перед сном. Проймуться горд╕стю сват╕вчани в╕д усв╕домлення того, що ╓ укра╖нцями, ╕ в╕дкладуть Гар╕ Потера до кращих час╕в. А поки стр╕ляють рос╕йськ╕ гармати, про Кобзаря забувати – соб╕ дорожче. Бо хто буде ощасливлювати раб╕в? Коли Тараса Шевченка чита╓ з╕ сцени спецназ╕вець з татарським пр╕звищем, то на сват╕вських д╕тей це не може не вплинути. Що ╖м занудний урок яко╖сь суперлояльно╖ до м╕сцево╖ влади вчительки? Як горохом об ст╕ну… А тут говорить тв╕й захисник, оф╕цер, якого в «укра╖нському буржуазному нац╕онал╕зм╕» н╕як не звинуватиш. Тод╕ ж, на фестивал╕, я записав на диктофон виступ Дмитра Сн╓г╕рьова, координатора партизанського руху на окупован╕й частин╕ Луганщини:
«…Зараз на сцену виходив м╕й побратим. Його обличчя прикрите балаклавою. Псевдо ц╕╓╖ людини «Котигорошко», в╕н уже став легендою укра╖нського партизанського спротиву.
Людина дв╕ч╕ викликала вогонь на себе нашо╖ ав╕ац╕╖, фактично виступаючи коригувальником, живою м╕шенню. Ми наводили укра╖нську ав╕ац╕ю на ворож╕ каравани ╕ наводили фактично на сво╖ т╕ла.
М╕й побратим «Котигорошко» важко контужений, сьогодн╕ в╕н ще змушений приховувати сво╓ обличчя, бо частина Лугансько╖ област╕ дос╕ п╕д окупац╕╓ю. В даний момент по Луганщин╕ рейдують дв╕ укра╖нськ╕ розв╕дувально-диверс╕йн╕ групи «Право╖ справи». Д╕яльн╕сть нашо╖ групи високо оц╕нена укра╖нськими спецслужбами. Ми показали реально, що сх╕д ╕ зах╕д разом! А ще ми сво╖ми справами в╕дновили славу укра╖нсько╖ партизанки на Луганщин╕. Тепер, коли будуть говорити про укра╖нську партизанку, то будуть знати, що це не т╕льки УПА, ╕ не т╕льки партизанський рух на сход╕ Укра╖ни 1918-1924 рок╕в. Це й т╕ люди, колишн╕ вчител╕ та агрономи, як╕, незважаючи на вс╕ виклики, на лють ворога, стали на св╕й захист тепер, на початку третього тисячол╕ття…».
Коли Дмитро Сн╓г╕рьов зак╕нчив св╕й виступ словами: «Слава Укра╖н╕!», весь зал (у тому числ╕ ╕ «насильно приведен╕» д╕ти) громопод╕бно вигукнув: «Героям слава!». Припускаю, що хтось ╕з учн╕в ╕ не хот╕в йти на фестиваль, але загалом я не бачив втомлених ╕ розчарованих дитячих облич. ╥х захопило д╕йство! Отже, якщо й привчати до Шевченка, то саме так. ╤ хвала нашому побратимов╕ ╢вгену Дзюб╕ за те, що орган╕зував фестиваль. Хвала й тим, хто вою╓. А ось «премудрым пескарям» типу ус╕ляких там гнат╕в бондаренк╕в я радив би п╕дшукати соб╕ ╕ншу роботу. Не ╕деолог╕чну. Бо якщо ти — вчитель чи журнал╕ст ╕ вибрав соб╕ для проживання укра╖нську територ╕ю, то вже мусиш бути укра╖нцем. А якщо тоб╕ мил╕ший «русский мир», то забирай манатки ╕ вали в Лугандон╕ю! А ще краще – в Магадан.
* * *
Я зробив цей «л╕ричний в╕дступ» для того, щоб показати реальний стан ╕з умовно «проукра╖нськими» газетами на зв╕льнених територ╕ях Луганщини ╕ Донбасу. В Лугандон╕╖ «премудрих» ╕ толерантних на редакторських посадах не тримають. Там змушують р╕шуче зробити св╕й виб╕р. Тому й вою╓ так затято ╕деолог╕чно п╕д╕гр╕та Лугандон╕я…
Якщо ми хочемо колись перемогти ╕ в╕дновити територ╕альну ц╕л╕сн╕сть Укра╖ни, то ставлення держави до преси повинно кардинально зм╕нитися. Патр╕отам – зелену вулицю, а патр╕отичним газетам — максимальна п╕дтримка ╕ створення умов для найширшо╖ популяризац╕╖ ╕ розповсюдження. Зрештою, тим самим держава популяризу╓, поширю╓, п╕дтриму╓ ╕ зм╕цню╓ насамперед себе.

Серг╕й ЛАЩЕНКО

ЛИСТ М╤Н╤СТРУ КУЛЬТУРИ

ШАНОВНИЙ ПАНЕ В. А. КИРИЛЕНКО! Ми, кримчани, з великою над╕╓ю сл╕дку╓мо за д╕яльн╕стю Вашого М╕н╕стерства, не сумн╕ваючись, що все робиться для блага нашо╖ Укра╖ни ╕ Криму зокрема. Але з листа-в╕дпов╕д╕ Вашого заступника п. Каранд╓╓ва, який був розм╕щений нещодавно у «Кримськ╕й св╕тлиц╕», ми неспод╕вано дов╕далися, що редакц╕╖ нашо╖ газети... не ╕сну╓ (!), а раз так, то не ╕сну╓ й само╖ газети. Але ж ми ╖╖ чита╓мо, сам╕ роздрукову╓мо ╕ розповсюджу╓мо, бо не в кожного, особливо в л╕тн╕х людей, ╓ ╤нтернет. Вона нам дуже потр╕бна! Тому ми зверта╓мося до Вас ╕з проханням в╕дновити друкування газети ╕ добиватися, щоб ╖╖ законно поширювали для укра╖нц╕в Криму. Ми тут ще ╓! Будь ласка, не ставте на нас хрест — ╕ св╕й нелегко нести, бо Ви на свобод╕, а ми у полон╕...

Тетяна Л╤ХОВСЬКА, м. С╕мферополь

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #13 за 27.03.2015 > Тема "Урок української"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=14971

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков