"Кримська Свiтлиця" > #13 за 27.03.2015 > Тема "З потоку життя"
#13 за 27.03.2015
«ЦЕ ТОБ╤ ЗА НОВОРОС╤Ю, БАНДЕР╤ВКО!»
За що ж нам «брат» такий?!
КЕР╤ВНИК УКРА╥НСЬКОГО ХОРУ З ХАБАРОВСЬКА НАТАЛЯ РОМАНЕНКО СТВЕРДЖУ╢: НЕЗГОДА З ПОЛ╤ТИКОЮ ВЛАДИ КОШТУВАЛА ╥Й РОБОТИ ╤ РЕПУТАЦ╤╥
За трохи б╕льше, н╕ж р╕к, що минув п╕сля драматичних под╕й на ки╖вському Майдан╕, життя кер╕вника укра╖нського хору з Хабаровська Натал╕ Романенко докор╕нно зм╕нилося. П╕сля по╖здки до Ки╓ва ╖╖ зв╕льнили з роботи, вона залишилася без засоб╕в до ╕снування, проти не╖ висували крим╕нальн╕ звинувачення, ╖╖ викликали на бес╕ди в управл╕ння ФСБ для «формування правильно╖ позиц╕╖». А нещодавно на одн╕й з центральних площ м╕ста ╖╖ облили зеленкою: «Ось тоб╕ за Новорос╕ю, бандер╕вко!». Н. Романенко вважа╓: сп╕вроб╕тники спецслужб ╕ чиновники ревно проводять пол╕тику Володимира Пут╕на, пересл╕дують ╖╖ за спроби в╕льно висловлювати свою думку ╕ захищати укра╖нських друз╕в. Хабаровський хор, який отримав назву «Батьк╕вська криниця», розпочав роботу на баз╕ орган╕зац╕╖ укра╖нського земляцтва «Зелений клин» у 1992 роц╕. Наталя Романенко стала його кер╕вником у 1995 роц╕, п╕сля цього по╖хала вчитися до Укра╖ни. Через р╕к вона повернулася в Хабаровський край, а в 1999-му «Криниця» в╕докремилася в╕д «Зеленого клину» ╕ стала самост╕йною громадською орган╕зац╕╓ю, яку Н. Романенко з т╕╓╖ пори й очолю╓. «Батьк╕вська криниця» – учасник ╕ лауреат багатьох м╕жнародних конкурс╕в. У 2013 роц╕ колектив ╖здив до Туреччини на Дн╕ укра╖нсько╖ культури в Антал╕╖. Раз на два роки земляцтво «Криниця» разом з рег╕ональним м╕н╕стерством культури влаштову╓ Дн╕ укра╖нсько╖ культури. Щор╕чно разом з крайовою науковою б╕бл╕отекою орган╕зац╕я проводить «Шевченк╕вськ╕ читання». У 2014 роц╕ «Криниця» допомогла «Зеленому клину» провести Фестиваль дружби народ╕в, присвячений 200-р╕ччю з дня народження Тараса Шевченка. Обидва укра╖нськ╕ земляцтва в рег╕он╕ – ╕ «Криниця», ╕ «Зелений клин» – брали участь у м╕ських ╕ крайових фестивалях ╕ святах. Обидва вони ╓ членами «Асамбле╖ народ╕в Хабаровського краю». Наталя Романенко вважа╓, що з недавнього часу ставлення влади до «Криниц╕» зм╕нилося: колектив припинили запрошувати на заходи, позбавили прим╕щень для репетиц╕й. Про сво╖ проблеми, про роботу в хор╕, про сп╕лкування з хабаровськими чиновниками ╕ сп╕вроб╕тниками ФСБ Наталя Романенко розпов╕ла Рад╕о «Свобода».
– Що ми зараз репетиру╓мо? Намага╓мося сп╕вати акапела старовинн╕ укра╖нськ╕ п╕сн╕, як╕ будуть доречн╕ в будь-як╕й концертн╕й ситуац╕╖. Учасники нашого хору – ╕ пенс╕онери, ╕ працююч╕ люди. Люди заслужен╕, ц╕кав╕, як╕ з╕ мною багато рок╕в. Я з цим колективом 20 рок╕в, бачила, як виросли ╖хн╕ д╕ти, як народжуються ╖хн╕ онуки. У хор╕ сп╕вають, звичайно, не т╕льки укра╖нц╕, а й рос╕яни. У нас нав╕ть ╓ одна учасниця, в яко╖ мама — укра╖нка, а тато — коре╓ць. На не╖ завжди рад╕сно реагують глядач╕, запитують: «А ви що, теж укра╖нка?». – А у вас само╖ укра╖нське кор╕ння? – Так, у мене укра╖нське кор╕ння. Я народилася в Хабаровську ╕ прожила тут все сво╓ життя, майже 43 роки. Тут народилися мо╖ д╕ти. Виходить, що я — укра╖нка, яка народилася в Рос╕╖, вже у другому покол╕нн╕. Моя мама народилася в Прибайкалл╕, в той час там ╕снувала Бурятська АРСР. М╕й д╕д вт╕к з Укра╖ни до Сиб╕ру, бо йому сказали: там нема╓ радянсько╖ влади. В╕н хот╕в потрапити на Далекий Сх╕д, але коли до╖хав до ╤ркутська, радянська влада д╕йшла вже до океану. Тому вони з бабусею с╕ли на баржу ╕ вирушили вгору по Ангар╕. На одн╕й з приток Ангари ╖м сподобалося м╕сце, ╕ вони там залишилися жити. Це було бурятське село, поряд з яким невеликим хутором жили к╕лька укра╖нських родин. Мен╕ батьки розпов╕дали (д╕да я н╕коли не бачила), що було дуже важко: померли дво╓ д╕тей, як╕ з ними при╖хали з Укра╖ни. ╥м допомагали виживати буряти. Згодом у тих м╕сцях було багато пересильних тюрем. – ╤ пот╕м ваша родина пере╖хала до Хабаровська, ще сх╕дн╕ше? – Маму запросили викладати в 1971 роц╕ в ╤нститут культури, який в╕дкривався в Хабаровську. Мама була директором Будинку культури в Братську, найб╕льшого в ╤ркутськ╕й област╕. Батько по╖хав вступати до цього ╕нституту. Познайомилися вони в Братську, а одружилися в Хабаровську. – Ви говорите укра╖нською? У побут╕ використову╓те укра╖нську мову чи ви зовс╕м зрос╕йщена укра╖нка? – (Укра╖нською – ред.) Я в╕льно розмовляю укра╖нською ╕ дуже люблю цю мову. Мо╖ д╕ти теж говорять укра╖нською. ╤ люблять Укра╖ну. – Президент Рос╕╖ Володимир Пут╕н заявив, що рос╕яни та укра╖нц╕ – це один народ. А ви як вважа╓те? – Щоразу, коли я беру якийсь укра╖нський тв╕р для того, щоб розучити з╕ сво╖м хором, розум╕ю, наск╕льки велика р╕зниця – в культур╕, в мелод╕ях, у с╕мейних традиц╕ях. Я часто ставила соб╕ запитання: чому ст╕льки в╕дм╕нностей? Чому ми так╕ р╕зн╕? Ось я займаюся Укра╖ною 20 рок╕в, ╕ весь час в╕дкриваю для себе нове. Здавалося б, що ж ще можна в╕дкрити?! Пригадую, коли я в радянськ╕й школ╕ вчилася, було верховенство якесь великорос╕йське – спочатку все рос╕йське, а т╕льки пот╕м укра╖нське. Зараз я розум╕ю, що ц╕кав╕ша для мене, складн╕ша ╕ глибша все-таки укра╖нська культура. Укра╖на та укра╖нц╕ якось для мене стали ближчими ╕ пр╕оритетн╕шими. – Як ви ставилися до под╕й на Майдан╕ минулого року? Це — «Революц╕я г╕дност╕» чи це — «фашисти прийшли до влади»? – Я не буду сво╖ оц╕нки давати, я — не пол╕тик все-таки. Говорячи вашими словами, це – «Революц╕я г╕дност╕». Я не бачила в Ки╓в╕ фашист╕в, я проплакала вс╕ дн╕ сво╓╖ по╖здки в Укра╖ну. Я при╖хала до Ки╓ва наприк╕нц╕ зими 2014 року, якраз виповнилося 9 дн╕в з часу цього жахливого розстр╕лу людей на Майдан╕. Я дуже сп╕впереживала тим, хто втратив сво╖х близьких. Чула розпов╕д╕ сво╖х друз╕в. Ну як╕ це — нац╕онал╕сти?! Це — мо╖ друз╕, яких я знаю по 20 рок╕в, у мене нема╓ причин не дов╕ряти ╖хн╕й думц╕. Те жахливе, що лл╓ться з екран╕в рос╕йського телебачення, суперечить тому, що кажуть мо╖ друз╕. – Як на укра╖нському земляцтв╕, на вашому хор╕ в╕дбилися траг╕чн╕ под╕╖ останнього року у в╕дносинах Рос╕╖ та Укра╖ни? – З самого першого дня, коли я повернулася з Ки╓ва до Хабаровська, на мене почався колосальний тиск, оск╕льки я не приховувала сво╖х погляд╕в. Я не оч╕кувала цього, як ╕ того, що з боку Рос╕╖ буде така агресивна ╕нформац╕йна в╕йна. Я думала, що це все ма╓ вир╕шуватися всередин╕ сус╕дньо╖ держави, всередин╕ само╖ Укра╖ни. Я жила в зовс╕м ╕ншому св╕т╕ ╕ не припускала, що вза╓мини Рос╕╖ та Укра╖ни будуть до тако╖ м╕ри з╕псован╕, що за 9000 к╕лометр╕в в╕д Ки╓ва я в╕дчую це на соб╕. Мене «трясли», багато раз╕в викликали в «компетентн╕ органи», намагалися схилити до неприйнятних для мене д╕й. Мене викреслили разом з колективом ╕з заход╕в управл╕ння культури Хабаровського краю. У серпн╕ 2014-го прийшли ╕ шляхом тиску на директора центру, в якому був наш оф╕с, нас просто викинули, сказали: щоб через 2 години ╖х тут не було. Директор дуже злякалася, бо слово «Укра╖на» вже викликало певну фоб╕ю, а мо╓ ╕м’я, природно, у вс╕х з Укра╖ною асоц╕ювалося. Вс╕ наш╕ нагороди, наш╕ дипломи, книги, рекв╕зит, костюми – вона все разом з прац╕вниками центру просто в купу звалила ╕ злякано допов╕ла: можете перев╕рити, ╖х тут нема╓! Ми весь рекв╕зит роз╕брали по дом╕вках. Я намагалася писати листи в ус╕ ╕нстанц╕╖. Спочатку написала в мер╕ю, писала ╕ в сам центр. Мен╕ в╕дпов╕дали в╕дписками: нема╓ можливост╕ продовжувати з вами догов╕р про сп╕впрацю. Пот╕м мене зв╕льнили з роботи, н╕бито за прогули. Вс╕ дивувалися: «За що тебе можна зв╕льнити?! Ти з цим хором, як з дитиною, носилася все життя». – Ви ще при цьому працювали в МВС. Це якось пов’язано з хором? – Хор жодним чином з МВС не пов’язаний. Я – в╕йськовослужбовець внутр╕шн╕х в╕йськ МВС, сол╕стка Ансамблю п╕сн╕ ╕ танцю. Кр╕м ц╕╓╖ основно╖ роботи, у мене була ще ставка в мун╕ципал╕тет╕ як у кер╕вника укра╖нського хору. Вс╕ пишалися нашим колективом, зв╕тували нашою роботою щоразу. У мене багато нагород, у тому числ╕ почесний диплом за заслуги перед м╕стом. Тор╕к н╕хто не згадав про мо╖ нагороди, зв╕льнили – ╕ н╕хто мене не захистив. Через два тижн╕ п╕сля зв╕льнення з Будинку культури, де я була на ставц╕ кер╕вника укра╖нського хору, мене зв╕льнили ╕ з в╕йськ за статтею «за порушення заборон та обмежень, пов’язаних з проходженням в╕йськово╖ служби». Я подала апеляц╕ю в колег╕ю Окружного суду. Якщо вони залишать в сил╕ р╕шення гарн╕зонного та окружного суд╕в, уже не знаю, куди буду звертатися. – Ви кажете, що з минулого року на вас почали чинити тиск. Чого в╕д вас вимагали – пол╕тично╖ лояльност╕? Досить було заявити про те, що в Укра╖н╕ прийшли до влади р╕зн╕ фашистськ╕ елементи, ╕ що Рос╕я проводить там миролюбну пол╕тику, – ╕ в╕д вас би в╕дчепились? – Я провела в нашому ФСБ б╕льше 14 годин. То на мене кричали, то мен╕ погрожували! Це був якийсь жах, я пот╕м два м╕сяц╕ ходила немов несамовита. Я не знаю, як п╕сля цього провела заходи, пов’язан╕ з 200-р╕ччям Шевченка, у нас багато було заход╕в... Вони з╕ мною записали моторошне, огидне ╕нтерв’ю. Дали пап╕рець ╕ сказали: ви повинн╕ це сказати максимально близько до тексту. Я закреслила к╕лька абзац╕в, сказавши, що ось цього говорити не буду. Н╕, ви це скажете, ви повинн╕ це сказати! У мене було парал╕зовано св╕дом╕сть, я не могла боротися внутр╕шньо, я с╕ла ╕ на камеру сказала на якомусь автоп╕лот╕ ц╕ фрази... Але, звичайно, не все, чого вони домагалися. А змонтували це так, що голос журнал╕ста за кадром говорив: «Наталя Романенко розпов╕ла, що бачила те-то, те-то ╕ те-то. Вона розпов╕ла те-то, те-то, те-то...». Те, що я в╕дмовилася говорити, сказала за мене журнал╕ст. Це було змонтовано. Огидна форма, огидна передача... Мен╕ почали телефонувати ╕ писати друз╕ ╕ говорити: «Наталю, тоб╕ що, по голов╕ стукнули? Що з тобою? Що ти там говориш?!». Я побачила цю передачу, ╕ мен╕ захот╕лося померти... А пот╕м я втомилася боятися. Напевно, вони зрозум╕ли, що я з ними сп╕впрацювати не буду, що не прийду за ╖хн╕м викликом, що я все одно буду «лайкати» сво╖м ки╖вським друзям, висловлюючись в ╤нтернет╕ на п╕дтримку того, що вони роблять. Це — мо╖ друз╕, кер╕вники творчих колектив╕в в Укра╖н╕, мо╖ викладач╕, мо╖ колеги!.. Я в╕дчувала свою провину п╕сля ц╕╓╖ передач╕, мен╕ дуже хот╕лося показати, що я — не сволота, як мене представили в ц╕й передач╕. Ну, ╕ все. Почалися зас╕дання ком╕с╕╖ про мою профнепридатн╕сть, дуже принизлив╕. Була запрошена ком╕с╕я з╕ сторони, яка визнала мене непридатною до роботи сол╕ста. У мене нервовий зрив стався важкий... Мене почали викликати до командування, просили писати пояснювальн╕ – говорили, що приходили люди, про вас запитували, люди з ФСБ, з посв╕дченнями. Зрештою, мене ╕ з МВС зв╕льнили. – Розкаж╕ть про ╕нцидент, коли вас облили зеленкою. Як це сталося? – Я п╕шла забирати з Пенс╕йного фонду страхов╕ пол╕си на д╕тей. Це — центр м╕ста, досить жваве м╕сце. Прим╕тно – я н╕кому про свою по╖здку не говорила, знала т╕льки одна людина, та ще т╕ люди, як╕ прослуховують м╕й телефон. ╤ду по розчищен╕й в╕д сн╕гу дор╕жц╕. П╕дн╕маю оч╕ в╕д того, що мен╕ перегороджу╓ дорогу незнайома людина, а з л╕вого боку ще одна людина близько-близько до мене п╕дходить. ╤ на мене в╕дразу ж лл╓ться зеленка з пульверизатора. Я не зрозум╕ла спочатку, що це зеленка, схопилася за щоку, коли в╕дчула, як вони ллють на мене р╕дину, ╕ подумала: невже це кислота?! Вони, вже в╕дб╕гши, кажуть: «Це тоб╕ за Новорос╕ю, бандер╕вко!». ╤ т╕кають. Бачу, що я вся в зеленц╕ – руки, телефон, обличчя. В╕дразу звернулася в пол╕ц╕ю... – Що тепер збира╓тесь робити? Ви б по╖хали з Хабаровська, якби була у вас така можлив╕сть? – Я вже с╕м м╕сяц╕в не отримую зарплату, живу на кредитну картку. Я, можливо, ╕з задоволенням ╕ по╖хала б, плюнула б на все. Але мене трима╓, по-перше, ф╕нансове питання, яке я не можу поки вир╕шити. ╤, по-друге, мене, звичайно, тримають люди – м╕й колектив ╕ почуття образи. Адже ст╕льки рок╕в нами в Хабаровську пишалися! Коли ми при╖жджали до Ки╓ва, там говорили: «Ах, Хабаровськ, ви так╕ п╕сн╕ сп╕ва╓те, яких уже в Укра╖н╕ не сп╕вають!». Ми при╖жджали в Москву, нам теж казали: «Ви так╕ класн╕!». Ми при╖жджали в Соч╕ на укра╖нський фестиваль, ╕ нам теж говорили багато добрих сл╕в. Я при╖жджала додому – ну, така горд╕сть! У людини завжди повинна бути горд╕сть за свою малу батьк╕вщину. А зараз мен╕ противно за свою батьк╕вщину, мен╕ огидно, що так з╕ мною чинять, що об мене ноги витерли... З ╕ншого боку, багато мо╖х справжн╕х друз╕в, як╕ ще ╓, слава Богу, молодц╕. Вони приносять продукти ╕ кажуть: «Так хочеться допомогти Укра╖н╕! Ось ми Укра╖н╕ допомага╓мо в тво╖й особ╕. Ось тоб╕ гуман╕тарна допомога...». * * * Як пояснив кер╕вник прес-служби Хабаровського м╕ського управл╕ння МВС Рос╕╖ Кирило Бл╕нов, за фактом нападу на Н. Романенко проводиться досл╕дча перев╕рка, пот╕м буде ухвалене р╕шення про порушення крим╕нально╖ справи. А от проти само╖ Романенко минуло╖ зими в╕йськово-сл╕дчим управл╕нням Сл╕дчого ком╕тету Рос╕╖ у Сх╕дному в╕йськовому окруз╕ порушено одразу дв╕ крим╕нальн╕ справи. Одна – за частиною 3 статт╕ 337 Крим╕нального кодексу Рос╕╖ «За самов╕льне залишення частини або м╕сця служби без поважних причин», друга – за статтею 159.2 – «Шахрайство при отриманн╕ виплат». Обидв╕ справи спочатку були об’╓днан╕ в одне провадження, пот╕м перша з них була закрита. Допити Романенко, як╕й як запоб╕жний зах╕д визначена п╕дписка про неви╖зд, проводять у в╕йськово-сл╕дчому управл╕нн╕ Сх╕дного в╕йськового округу, проте вона вважа╓, що крим╕нальне пересл╕дування ╕н╕ц╕йоване ФСБ – зг╕дно з документами, саме сп╕вроб╕тники спецслужб займалися перев╕ркою ╖╖ д╕яльност╕...
(Друку╓ться з╕ скороченнями. Ориг╕нал матер╕алу – на сайт╕ Рос╕йсько╖ служби Рад╕о «Свобода»)
"Кримська Свiтлиця" > #13 за 27.03.2015 > Тема "З потоку життя"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=14957
|