Версiя для друку Обговорити в форумi

Слово – зброя!

11 березня в київській книгарні «Є» відбулася презентація книги німецького журналіста Бориса Райтшустера «Путінократія». Він 16 років працював кореспондентом у Москві. Вперше книга побачила світ у Німеччині у 2006 році. Вона побила всі рейтинги продажу і витримала два перевидання. Харківське видавництво «Віват» видало переклад, зроблений із останнього видання, виправленого і доповненого минулого року. Директор видавництва «Віват» Юлія Орлова зазначила, що в Україні «Путінократія» вийшла українською і російською мовами і що наклад українською практично вже розійшовся.
Борис Райтшустер пише: «Після виходу першого видання почув, що цією книжкою я підписав собі смертний вирок. Навіть із офіційних установ приходили злегка завуальовані погрози: мені радили подбати про свою безпеку, позаяк те, що я тут роблю, є небезпечним».
Німецький журналіст розкриває таємницю кар’єрного злету Путіна: «Коли генеральний прокурор Юрій Шкуратов у 1999 році почав розслідування проти сім’ї Глави держави, керівник служби розвідки Путін запросив його на зустріч. Він поставив відеокасету, на якій був показаний чоловік, дуже схожий на обвинувача президента, з двома оголеними панянками в таких ракурсах, які навряд чи дозволені для такої високої посади. Путін поставив його перед вибором, говорить Шкуратов: «Або ти припиняєш розслідування, або порнофільм показують у новинах». Після зустрічі з Путіним генерального прокурора відвезли до лікарні із серцевим нападом. Позаяк прокурор не поступився, фільм продемонстрували на державному каналі». Внаслідок скандалу Шкуратов мусив піти у відставку. Проте «клан» Єльцина про всяк випадок мав компрометуючий матеріал і на Путіна: «Колишній генеральний прокурор Шкуратов згадував пізніше, що Путін, коли пред’являв йому ті порнозаписи, заспокоював, що й проти нього самого є такий «компромат».
Сходження Путіна на президентський олімп Росії має ще страшнішу таємницю: «Коли хворий Єльцин проголосив Путіна, нещодавно призначеного на посаду прем’єр-міністра, своїм наступником, чимало інститутів досліджень електоральних переваг сприйняли це як політичний смертний вирок для новачка: «царя Бориса» народ так зненавидів, що його благословення могло стати чим завгодно, тільки не характеристикою для створення позитивного іміджу. Більшість соціологічних досліджень не можуть не зійтися на загальному висновку: лише диво або катастрофа можуть щось змінити. І катастрофи відбуваються кілька тижнів по тому, у грудні 1999 року. У Буйнакську, Волгодонську та Москві вибухають житлові будинки, гинуть понад триста осіб. Ніхто більше не говорить про кумівство Єльцина, економічне убозтво, бідність – усіх непокоїть тероризм і те, що батьківщина в небезпеці. ЗМІ підозрюють чеченців». Путін наказує російським військам увійти до Чечні і «перетворюється у свідомості росіян з прийомного сина корупційного клану Єльцина на втілення народних сподівань і рятівника Росії від тероризму».
Однак є дані, що вибухи бомб влаштувала російська секретна служба, щоб змінити внутрішньополітичні настрої на користь Путіна. Райтшустер стверджує: «Володимир Путін без допомоги бомбового терору і чеченської війни по тому не зміг би стати президентом Росії».
Б. Райтшустер описує, як Росія Єльцина змінилася при Путіні: «При Борисі Єльцині владу і багатство в Росії захопила нечисленна кліка, яка заради утримання влади зрадила демократичним принципам. Хоча при Путіні з політики й були витіснені старі олігархи, проте на їхнє місце прийшла нова кліка з членів КДБ та старих номенклатурних працівників, які тепер контролюють більшу частину російської промисловості і захищають свої теплі місця такими методами, які, м’яко кажучи, суперечать праву і закону. За часів Єльцина процвітала корупція і держава не могла подолати криміналітет. Під час правління Путіна корупція стала несучою опорою системи, і тепер саме з державного апарату виходить велика частина криміналітету. Виник особливий різновид мафії – кримінальний капіталізм кам’яного століття з почерком КДБ. Росія є країною з найбільшою соціальною несправедливістю у світі: 110 олігархів володіють 35% державної власності; щільність мільярдерів у 15 разів перевищує середній показник у всьому світі».
Президент Путін оточив себе колишніми колегами: «Серед управлінців вищої ланки з правом прийняття рішень кількість службовців органів держбезпеки та військових зросла з 4,8% у 1988 році до 58% у 2002-му – у дванадцять разів! Крім того, існує ще безліч таємних агентів. За спостереженнями Ольги Криштановської, в управлінні майже всіх міністерств, найважливіших державних організацій та багатьох великих підприємств нині перебувають представники спецслужб – наглядачі та виконавці волі ФСБ».
Борис Райтшустер спілкувався з російськими дисидентами: «Усе політичне життя в путінській Росії нагадує Радянський Союз», — каже правозахисник Сергій Ковальов: «Верхівка держави має абсолютну владу, над нею немає жодного контролю, всі важливі рішення диктуються згори, без справжньої дискусії».
Журналіст характеризує російське телебачення: «Корупція подається як виняток, який необхідно побороти, хоча в реальності вона є правилом. Будь-яка, навіть м’яка, критика Путіна, його оточення, політичної системи, дефіциту демократії і т. ін. є табу».
Нинішні російські можновладці діють хитріше, ніж їхні комуністичні попередники: «На відміну від радянських правителів, їхні послідовники в Кремлі усвідомили, що зовсім не потрібно придушувати всі критичні настрої. Навпаки, значно мудріше дати людині висловитися, але при цьому стежити за тим, щоб лиш мала частина населення могла почути ці висловлювання, а більшість піддавалася виключно державній пропаганді. Радіокомпанія «Эхо Москвы», а також деякі незалежні, критично налаштовані газети і веб-сайти в Інтернеті є вентилем, через який незадоволені можуть спускати пар. Уряд забороняє критику цензури та контролю преси, вказуючи на цей фіговий листок системи: «Подивіться, у нас усе ж є незадоволені ЗМІ».
В оригіналі книга німецького автора називається «Путінська демократура». Райтшустер, вживши такий неологізм, показує, що Путін маскує власну диктатуру видимістю демократії.
У Росії різко зросла кількість чиновників: «Лиш на федеральному рівні в Росії нині вдвічі більше чиновників, ніж за радянських часів, — близько 1,5 млн. (без урахування сфер освіти, армії і спецслужб). Незважаючи на, як правило, низькі зарплати, робочі місця в державних установах досить популярні, неабиякою мірою тому, що вони надають шанс отримувати хабарі. При середніх зарплатах у 700 доларів за рік деякі держслужбовці приносять додому до одного мільйона. Середньому чиновнику сьогодні достатньо чотирьох років, щоб придбати житло площею 200 кв. м у московському елітному районі на Рубльовському шосе за 5 млн. доларів. З огляду на такі перспективи заробітку навіть посади високого рангу можна купити за долари, завважує Леонід Невслін – власник контрольного пакету акцій уже неіснуючого концерну «ЮКОС», який проживає у вигнанні в Ізраїлі: «Продається практично все, окрім ключових позицій. Ідеться про місця від керівника відділу до заступника міністрів та губернаторів. Ціни варіюються в межах від 50 тис. до 5 млн. доларів, залежно від посади».
Російські спецслужби тісно співпрацюють із злочинним світом: «За даними німецької сторони, російські спецслужби часто працюють в тісному контакті з організованою злочинністю і постачають інформацію до головних дійових осіб. Європол передбачає, що 20% депутатів Держдуми мають відношення до кримінального середовища. Те ж саме стосується й осіб, які приймають рішення в 40% сектора приватної економіки, половині банків і 60% державних підприємств. Як свідчить про те російське телебачення, у свідомість населення вселяють думку, що кримінал – це нормально (бандити там дуже часто хороші й симпатичні хлопці)».
А наше телебачення постійно крутить російські романтизації бандитів. Я пишу ці рядки, а на нашому телебаченні вкотре показують російський бандитський серіал «Бригада».
Росія – багатонаціональна держава. Різні національності по-різному реагують на свавілля чиновників: «Росіянин, права якого не дотримуються, погоджується зі своїм приниженим становищем і не звертається ні до суду, ні до засобів масової інформації, — розповідає експерт із ситуації на Кавказі Юлія Латиніна. – Кавказець же знає, що він повинен робити, і знає, хто винен у подібних порушеннях. Він теж не звертається ні в газети, ні до суду, але вдається до помсти – зі своїми мучителями зводить рахунки з пістолетом у руках».
Тим часом, для Росії зростає загроза з боку Китаю. Чи розуміє це Путін? Борис Райтшустер зазначає: «Звернення до Китаю – чималий ризик для Росії. Міць гігантської азіатської імперії така, що Росія може відігравати роль молодшого партнера в цьому геополітичному союзі і ризикує стати для Китаю сировинним придатком. Уже сьогодні в Росії помічають, що Далекий Схід почав «окитаюватися». Вісьмом мільйонам жителів із російського боку протистоять 100 млн. китайців по інший бік кордону».
Порівняння Китаю з Росією не на користь останньої: «На березі прикордонної річки Амур раніше навпроти російського міста Благовєщенськ лежало невелике китайське село. Тепер там сучасне місто зі скляними новобудовами і невеликим автобаном. Російські регіональні політики скаржаться на жорсткість і наказовий тон московської влади, із заздрістю поглядаючи на свободу дій, яку Пекін надає їхнім китайським колегам».
Німецький журналіст тверезо оцінює Помаранчеву революцію: «Ніхто і не очікував, що вже наступного після «помаранчевої» революції ранку сьогоднішні апаратники перетворяться на зразкових демократів. Звичайно, в Україні залишилися вади, характерні для країни і до революції: кумівство і корупція буяють пишним цвітом, панівний клас живе, як на іншій планеті, і до правової держави зі справжньою демократією шлях ще дуже довгий. Нове ж полягає в тому, що корупціонери вже не можуть відчувати себе так само безкарно, як раніше, а апаратники повинні тепер рахуватися з тим, що про їхні темні справи стане відомо з газет».
Процеси демократизації українського суспільства перелякали московських можновладців: «У Кремлі уже налякані тим, що іскра протесту із сусідньої України може долетіти і до Росії». Цей страх є однією з основних причин агресії Росії проти України.
Окремий розділ книги «Путінократія» висвітлює загарбання Росією Криму. Борис Райтшустер показує на численних прикладах, як російські війська окупували Крим.
Крім того, Б. Райтшустер звертає увагу на глибинні основи різниці між Україною та Росією. Росія – спадкоємиця Золотої Орди, Україна – Київської Русі: «Остання, давня держава східних слов’ян, орієнтована на Європу. Її правителі підпорядковувалися заведеним правилам гри, громадяни мали права, існували навіть ранні форми демократії, як у близькому до Ганзейського союзу місті Новгороді, що ревно оберігалися купцями, які їх запровадили. Багато в чому розвиток йшов паралельно решті Європи, аж до подій, які історики здебільшого характеризують як катастрофу, — монголо-татарської навали ХІІІ століття. Більша частина Київської Русі підпала під владу Золотої Орди, монголо-татарського ханства. Нова влада була деспотичною і жорстокою. Кілька сотень років вона нав’язувала Росії свою модель управління суспільством. Тепер князь став законом, вимагав беззаперечного підпорядкування, окрема людина та її життя вже були нічого не варті. Історики говорять про загальну жорстокість звичаїв. Як повідомляли мандрівники із Заходу, Росія віддалилася від суспільства цивілізованих європейських народів. Своєю «вертикаллю влади», пріоритетом інтересів держави над інтересами людини і правовим нігілізмом система Путіна відповідає традиціям Золотої Орди. Народний підйом в Україні відхиляється від цього курсу, це — прояв справжньої Київської Русі».
На презентації читачі запитали Райтшустера, чи можна надіятися на російську опозицію. Журналіст відповів: «Уявіть, що спецпризначенці зв’язали Кличка, заткнули йому рот і вивели на ринг. Що б він міг зробити? От у такому становищі перебуває російська опозиція». Однак навіть цієї слабкої опозиції Путін побоюється. Таким страхом спричинене вбивство Нємцова. Б. Райтшустер запитує: «Чи є сильним режим, який боїться дуже слабкої опозиції?». Журналіст пояснює, що у вбивстві Нємцова є ще один аспект. Путін керує бюрократичною елітою за допомогою страху. Всі повинні знати, що кожен може втратити не лише посаду і статки, а й життя.
Борис Райтшустер вважає, що Захід міг би зупинити путінську агресію. Наприклад, слід було заборонити в’їзд у Європу всім депутатам, які проголосували за анексію Криму. Санкції Заходу незначні. Мета їхнього запровадження: з одного боку, показати західному виборцю, що щось робиться, а з іншого, – завдати якомога менше клопоту Путіну. Німецькі підприємці не бажають нести втрати у зв’язку з санкціями. Раніше енергозалежність Німеччини від російського газу не була такою високою, як нині. Але Герхард Шредер, який тепер працює на «Газпром», посприяв посиленню енергозалежності.
У Німеччині живе близько шести мільйонів російськомовних громадян. Вони дивляться російські пропагандистські телеканали, які є засобом отруєння масової свідомості.
Багато хто в Німеччині не сприймає книгу Райтшустера. Говорять: «Я читав, але цього не може бути, бо мій сусід, друг, колега російського походження мені розповідав...».
У Німеччині продається багато книг про те, як погано Захід ставиться до Путіна і наскільки добра ця людина. Німецькі ліві – це п’ята колона Путіна. А в Путіна ідеології немає. Він грає і лівими, і правими. Він прагне встановити свій вплив у Європі і витіснити звідти американців. Путіну цілком байдуже — за рахунок правих чи лівих він цього доб’ється.
Борис Райтшустер дорікає й уряду України: «Чому мало показують докази російської присутності в Україні? Багато ваших політиків за кордоном мало згадують Будапештський меморандум». Журналіст додає: «Складається враження, що Україна йде шляхом збереження ракової пухлини минулого – корупції. На мій погляд, в Україні повторюють помилки єльцинської влади. Там зосередилися на макроекономіці й нехтували соціальними питаннями. Не помічали, що людям нічого їсти».
Проте Борис Райтшустер вірить, що український народ пильнуватиме за своїм урядом і запобігатиме помилкам.

Анатолій ЗБОРОВСЬКИЙ
м. Ірпінь

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #12 за 20.03.2015 > Тема "З потоку життя"