Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4444)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4116)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2110)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1028)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (308)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (202)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
У В╤ДНОСИНАХ З ПОЛЬЩЕЮ НЕ ВАРТО НАТИСКАТИ НА ╤СТОРИЧН╤ “МОЗОЛ╤”, ЩО НАТЕРЛИСЯ ЗА 400 РОК╤В
Юр╕й Щербак, письменник, дипломат…


╤СТОР╤Я ОДН╤╢╥ РОДИНИ НА ТЛ╤ КРИМСЬКОТАТАРСЬКОГО НАЦ╤ОНАЛЬНОГО РУХУ
Вс╕ сто в╕дсотк╕в грошей в╕д продажу книги буде направлено на потреби ЗСУ…


ВЖЕ ЗАРАЗ ТРЕБА ДУМАТИ, ЯК БУДЕМО В╤ДНОВЛЮВАТИ КРИМ П╤СЛЯ ДЕОКУПАЦ╤╥
Обговорення комплексних питань щодо в╕дновлення Криму п╕сля його деокупац╕╖ в╕д рос╕йських сил...


МОЖЕ ТАК СТАТИСЬ, ЩО КРИМ ПОВЕРТАТИМЕТЬСЯ ДИПЛОМАТИЧНИМ ШЛЯХОМ
Наша держава зможе спок╕йно жити, коли поверне соб╕ ус╕ сво╖ земл╕, зокрема ╕ Крим.


БИТВА ЗА УКРА╥НУ
День дв╕ст╕ одинадцятий…




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #12 за 20.03.2015 > Тема "З потоку життя"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#12 за 20.03.2015
Валер╕й МАРИНЕЦЬ, доброволець, уродженець Закарпаття: «У ПОЛОН Я ВДРУГЕ НЕ ЗДАМСЯ, КРАЩЕ П╤Д╤РВУ СЕБЕ...»

Окопна правда про в╕йну

Я – звичайний солдат. Родом з Закарпаття, але в Ки╓в╕ живу вже протягом 20 рок╕в. До в╕йни я працював в «Еп╕центр╕» продавцем. Коли почалося захоплення Криму, я звернувся у в╕йськкомат, вони мене записали ╕ сказали: «Чекайте — ми вам зателефону╓мо». Я чекав близько трьох м╕сяц╕в, а у червн╕ п╕шов записуватись у Нацгвард╕ю, але потрапив у батальйон «Донбас».
Я дуже добре розум╕в, що йду на в╕йну. Там ус╕ бояться, але пот╕м звика╓ш до вибух╕в, до стр╕лянини. Найб╕льше пам’ятаю момент дуже сильно╖ втоми, це було, коли ми вдруге заходили в ╤ловайськ, 18-19 серпня, тод╕ ми тримали п╕вм╕ста, а друга половина була п╕д с╓парами. Нам потр╕бно було переходити через зал╕зницю, а вони поставили кулеметн╕ точки, ╕ ми, наче як╕сь самогубц╕, п╕шли через п╕шох╕дний м╕ст над зал╕зницею, бо треба було прориватися дал╕. Нас було 70 чолов╕к. Нам м╕сцев╕ казали, що там ╓ взвод чеченц╕в, приблизно 30 ос╕б, а ск╕льки с╓пар╕в загалом — було нев╕домо.
Ми тод╕ вели дуже тривалий ╕ дуже ╕нтенсивний б╕й, десь близько 4-5 годин без перерви. Афганц╕, як╕ були з нами, казали, що вони такого н╕коли не бачили в Афган╕стан╕.
Нас почали брати в к╕льце, ми почали в╕дступати, пот╕м з’ясувалося, що ╖х було приблизно 500-700 чолов╕к, вони мали дв╕ «Нони», а ми йшли лише з автоматами ╕ кулеметами.
Коли вертались назад, використавши майже весь бо╓комплект, по мосту йти було неможливо, бо в╕н був п╕д ╕нтенсивним вогнем, весь простр╕лювався. Переб╕гали п╕д ним, а зал╕зниця була дуже широка. Ми встановили автоматичний режим на зброю, ╕ пересувались в╕д стовпа до стовпа, в╕дстр╕люючись, щоб с╓пари не могли п╕д╕ймати голови. Я, коли переб╕г дорогу, впав без сил. До мене п╕д╕йшла медсестра ╕ спитала, чи все нормально, чи живий. Я сказав, що все нормально, просто в╕дпочиваю. Пот╕м все ж п╕дв╕вся. Коли ми при╖хали на свою базу, зайшли до м╕сцевих мешканц╕в, а вони якраз л╕пили л╓пьошки ╕ мен╕ так захот╕лося ╖сти. Я ╖х попросив, так нахабно, що дуже хочу л╓пьошку. Вони, зв╕сно, дали. За т╕ два дн╕ п╕д ╤ловайськом, я майже н╕чого не ╖в. Тому що в перший день, 18 числа, ми за╖хали в село Грабське, а там валялася купа мертвих с╓пар╕в, стояв такий смор╕д, що ╖сти було просто неможливо. А на другий день, коли п╕шли в наступ, було не до ╖ж╕.
╤ловайськ, Многоп╕лля ╕ Грабське — це був такий трикутник, який ми тримали з ус╕х бок╕в. А пот╕м нам сказали, що дадуть коридор, ми вс╕ в Многоп╕лл╕ з╕брались ╕ зв╕дти виходили через Краснос╕льське, мали д╕йти до Старобешевого, але т╕льки-но в╕д’╖хали — нас почали розстр╕лювати. Наш╕ хлопц╕ — для мене дуже близьк╕ люди, але ╓ людина, яку я можу називати батьком, в╕н мене врятував в╕д смерт╕. Ми ╖хали на «Рено», коли почався обстр╕л, вискочили ╕ стр╕ляли у в╕дпов╕дь. Раптом зупинився ╕нкасаторський броньовик, ╕ хлопц╕ з нього нас забрали до себе. По ньому почали лупити кул╕ ╕ пробивати броню. Одна з куль влучила мен╕ у скроню. Я думав, що там н╕чого нема╓ ╕ вона в╕длет╕ла, але в╕длет╕в т╕льки сердечник, а оболонка кул╕ зал╕зла в к╕стку ╕ залишилась там аж до того моменту, поки я не потрапив у госп╕таль в Ки╓в╕. Скроня одразу опухла, кров поб╕гла, але я думав, що подряпина ╕ н╕чого такого. Машина зупинилась ╕ один солдат, Шаман, почав нас ус╕х швидко витягувати назовн╕, а нас було четверо. ╤ т╕льки в╕н нас повитягував, рос╕яни з танка влучили в цю машину. Цей Шаман, можна сказати, врятував мо╓ життя.
П╕сля цього один бо╓ць, позивний Полтава, запропонував д╕статися до крайньо╖ хати в сел╕. Коли ми, в╕дстр╕люючись, вскочили в якийсь автобус ╕ до╖хали до т╕╓╖ хати, рос╕яни оголосили перемир’я ╕ начебто перестали стр╕ляти, але один танк все одно простр╕лював територ╕ю ╕ влучив у автобус з бо╓комплектом, до якого якраз п╕д╕йшов Полтава. В╕н загинув. Його родич╕ й дос╕ не хочуть в╕рити, що його вже нема╓ в живих.
У Краснос╕льському ми протримались 36 годин. Спод╕вались, що нам дадуть допомогу, що нас виведуть, просили артилер╕ю в╕дпрацювати по ворогов╕, давали ╖м координати, а вони в╕дпов╕дали, що нема╓ наказу. А ми попалили багато рос╕йсько╖ техн╕ки, захопили три БМД ╕ один танк, але в нас було дуже багато поранених ╕ ми не могли в╕льно пересуватись. Пот╕м деяк╕ хлопц╕ з ╕нших батальйон╕в почали здаватись у полон. Кр╕м нас, ще залишались хлопц╕ з к╕ровоградського спецназу ╕ з розв╕дки чолов╕к 15. Вони з Савур-Могили до нас пробились, йшли зв╕дти п╕шки.
Рос╕яни сказали, щоб ми ╖м в╕ддали тяжкопоранених, ╕ що вони ╖х передадуть Червоному Хресту. Ми так ╕ зробили, а пот╕м вони нас попередили, якщо ми не здамося, вони почнуть наших поранених розстр╕лювати. ╤ нам довелося здаватися. Ще нам пооб╕цяли, нав╕ть дали слово оф╕цера, що с╓парам нас не передадуть, але ц╕╓╖ об╕цянки вони не дотримались.
Ми були страшенно виснажен╕, голодн╕. Нас в╕двезли к╕лометр╕в за 10 в╕д Краснос╕льського, тримали у пол╕. Ми збирали качани кукурудзи ╕ гризли ╖х. Вороги нам перев╕ряли вени. Ц╕кавились, п╕д чим ми ходимо в б╕й. Казали: «Чи ви взагал╕ без голови? Бо це безглуздо, коли 70 людей з автоматами йдуть штурмувати м╕сто».
Ми були готов╕ до того, що нас розстр╕ляють, з ус╕ма попрощалися по телефону. Я ж╕нц╕ зателефонував ╕ сказав, що, напевно, вона мене б╕льше н╕коли не побачить. А коли поранених в╕ддавали, попросив одного з хлопц╕в передати мо╖ реч╕ мам╕, якщо нас розстр╕ляють.
Спочатку вс╕х завезли у Донецьк, загалом нас було 110 чолов╕к. Декого тримали на другому поверс╕ донецького СБУ, а наш батальйон тримали у п╕двал╕. Ми в╕рили, що нас або пом╕няють, або зв╕льнять. Там н╕хто духом не падав. Коли зробили перший обм╕н, нас залишилось приблизно чолов╕к 90. Через п╕втора м╕сяця 70 чолов╕к в╕дправили в ╤ловайськ на в╕дбудову м╕ста. У нас були люди з р╕зними буд╕вельними спец╕альностями в батальйон╕. Ми там ремонтували дахи, склили в╕кна, латали ус╕ д╕рки, як╕ залишились в╕д снаряд╕в.
М╕сцев╕ нам допомагали, хто ╖жею, хто одягом, взуттям. Майже щодня на стовпах у м╕ст╕ з’являлись жовто-блакитн╕ прапори або чорно-червон╕. С╓пари зафарбовували, а люди ╖х знову малювали. Оск╕льки серед м╕сцевих ╓ партизани, то часто було чути стр╕лянину. Там я побачив велику бетонну огорожу, де було написано: «Укра╖на — це Донбас». ╤ н╕хто на цей напис вже не звертав увагу, махнули рукою. Був випадок, коли на вес╕лл╕ нап╕дпитку вийшла молодь ╕ почала кричати: «Слава Укра╖н╕!».
Але бувало ╕ навпаки, коли м╕сцев╕ кричали на нас: «Чого ви сюди прийшли, що ви тут забули?». Ми, як в╕йськовополонен╕, не мали права прир╕катись, але я не витримав, повернувся ╕ сказав: «А куди ми прийшли? Ми прийшли на свою землю, ми — у сво╖й держав╕».
— Так виходить, що ви в сво╖й держав╕ — полонен╕?
— Виходить, що так, — сказав я.
Але пот╕м, поодинц╕, ц╕ люди п╕дходили до мене ╕ казали: «Ми за вас!».
А от коли вони разом збираються, то вони вс╕ за «ДНР», за Рос╕ю.
Вони просто бояться одне одного. Тому що одне одного можуть здати, як в стар╕ радянськ╕ часи. ╥х ведуть ╕ закривають у тюрму за п╕дтримку укра╖нц╕в, за пропаганду.
М╕сцев╕ знають, що ╤ловайськ розбомбила Рос╕я, а не ми з автомат╕в. ╤ вони насправд╕ за нас, але гуртом вони за Рос╕ю.
Жили ми в л╕н╕йному в╕дд╕ленн╕ м╕л╕ц╕╖, буд╕вля була обгор╕ла, ми туди наносили порожн╕х ящик╕в в╕д снаряд╕в, зверху поклали ДСП ╕ зробили соб╕ лежаки. Як╕сь продукти нам передавали спочатку с╓пари, а пот╕м наш╕ волонтери якось домовились ╕ постачали нам ╖жу. Два з половиною м╕сяц╕ я пробув у ╤ловайську ╕ п╕втора м╕сяця у донецькому СБУ. Познаходив там книги, як╕ вони просто повикидали на см╕тник. Я вчуся на юридичному факультет╕ Нац╕онально╖ академ╕╖ управл╕ння, тому там я прочитав багато юридичних книг, можна сказати, зайнявся самоосв╕тою. Знайшов книгу про Голодомор. Взагал╕, вс╕ книги, що я там познаходив, прив╕з додому.
У полон╕ я перехвор╕в на запалення легень, там, де була куля, утворилася больова шишка, б╕ля л╕вого ока було 2 осколки, великий я витягнув руками, а маленький зар╕с.
Коли вже у Ки╓в╕ звернувся до х╕рург╕в, вони розр╕зали ╕ д╕стали оболонку в╕д кул╕. ╤ той маленький осколок б╕ля ока теж вир╕зали.
Нас зв╕льнили шляхом обм╕ну: 150 наших на 225 с╓пар╕в. Ус╕х розд╕лили на групи по 10 чолов╕к. Коли вийшов з машини, подивився, що висить наш прапор, подумав, може, це просто нас роз╕грують. П╕д╕йшов до хлопц╕в ╕ кажу: «Слава Укра╖н╕!», вони: «Героям Слава!». Попросив у одного, щоб дав мен╕ р╕дним зателефонувати, коли побачив, що в╕н д╕ста╓ телефон ╕ простяга╓ мен╕, тод╕ пов╕рив, що це наш╕. У полон╕ ╕ волонтер╕в тримають, лиш за те, що вони допомагають укра╖нцям. А я б у полон б╕льше не п╕шов н╕ за що, просто п╕д╕рвав би себе, бо дуже мен╕ там не сподобалось.
(Валер╕й в╕дмовився розпов╕дати б╕льш детально про сво╓ тривале перебування у полон╕, боючись за життя сво╖х друз╕в з батальйону «Донбас», яких дос╕ не зв╕льнили — ред.)
Коли нас привезли в Петр╕вц╕ на обстеження, л╕кар мен╕ сказав, що в мене не вил╕кували пневмон╕ю. Але в центральному госп╕тал╕ МВС перев╕рили ╕ виявили, що то гострий бронх╕т. Коли випишусь, то одразу по╖ду до мами, бо вона не знала, що я на в╕йну п╕шов, поки не побачила мене по телев╕зору. А п╕сля мами по╖ду знову воювати.
Мене дуже вразило на ц╕й в╕йн╕, що плачуть чолов╕ки, оф╕цери. Я н╕коли ран╕ше такого не бачив. А ось в П╕сках довелося. Це було в липн╕. Нас з «Донбасу» небагато було, якраз проривали к╕льце навпроти донецького аеропорту. Наш╕ тод╕ це село зв╕льнили.
П╕сля бо╖в я побачив, як плакав полковник над сво╖ми загиблими хлопцями — я це н╕коли не забуду.
Мен╕ б дуже хот╕лося спок╕йного життя, десь у Закарпатт╕, наприклад. Я по гриби люблю ходити. Але щоб настав мир, то треба зак╕нчити цю в╕йну, треба перемогти агресора. Я тепер добр╕ший до людей став, я дуже люблю укра╖нц╕в. Мен╕ якось форму видали, а вона велика на мене, не зручно. Я п╕шов у магазин, подивився на ц╕ни, нема╓ в мене тако╖ зарплати, щоб ╖╖ купити. Тод╕ я звернувся до хлопц╕в, а вони мене ╕ взули, й одягли. Ось так╕ в нас люди. Особлив╕.

В╕ка ЯСИНСЬКА
Цензор.НЕТ


Народн╕ депутати ухвалили президентський закон щодо встановлення святкового дня — Дня Захисника Укра╖ни 14 жовтня. За в╕дпов╕дне р╕шення проголосували 244 народних обранц╕в, переда╓ кореспондент «Укр╕нформу».
За словами Представника Президента у парламент╕ Степана Куб╕ва, Закон № 2187 «Про внесення зм╕н до статт╕ 73 Кодексу закон╕в про працю» передбача╓ внесення до перел╕ку святкових ╕ неробочих дн╕в Дня Захисника Укра╖ни 14 жовтня. В╕н зауважив, що цей день ╓ символ╕чним для укра╖нського народу, оск╕льки саме цього дня в╕дзнача╓ться свято Покрови. «14 жовтня — це символ╕чне свято, свято Покрови, свято Покрови укра╖нського народу, свято Покрови козацтва. Це — символ, який допоможе вол╕ народу ще б╕льше укр╕питися, коли ми не будемо святкувати День Радянсько╖ Арм╕╖», — п╕дкреслив С. Куб╕в.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #12 за 20.03.2015 > Тема "З потоку життя"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=14931

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков